Для чого я живу? Питання щодо сенсу власного існування водночас і риторичне, і актуальне. Риторичне, бо скільки людей, стільки і думок, і у кожного відповідь своя, а актуальне, бо рано чи пізно ми стикаємось із станами, коли життя не радує, мета не визначена, психічні сили на межі. Так виникає екзистенційна криза. І хоча такі стани бувають досить короткотривалими, вони є достатньо виснажливими і несуть небезпеку для психіки, бо їх наслідком може бути апатія, депресія та будь-які інші психічні розлади.
Не знаходячи відповідей на ці запитання, людина почувається самотньою і загубленою у просторі і часі. Вона може кидатися у крайнощі – відмовляється від спілкування з оточуючими людьми взагалі або ж нав’язує свою присутність, думку, переживання іншим, звертається до алкоголю чи наркотиків або починає маніакально слідувати найкардинальнішим методикам здорового способу життя, підкреслює свою значимість на людях та впадає у глибоку депресію і відчай на самоті. Усе це призводить до порушень емоційного і психічного здоров’я. Суїцидальні думки та дії – один з найчастіших проявів довготривалої екзистенційної кризи.
Щоб не довести себе до такого стану, слід вчасно зупинитися, усвідомити, що відбувається, і знайти вихід. Якщо самостійно це зробити неможливо, потрібна консультація психолога або психотерапевта.
Екзистенційна криза: що це за явище?
Екзистенційна криза – це стан неспокою та невпевненості щодо сенсу життя та свободи вибору. Вона породжує тривогу і відчуття, що життя безглузде, а саме існування не має сенсу. Людина перестає розуміти, хто вона і для чого прийшла у цей світ.
Про екзистенційну кризу першим заговорив Віктор Франкл. Це – австрійський психіатр, психолог і філософ, який був в’язнем нацистського концтабору. Він ввів поняття екзистенційного вакууму і обґрунтував його як відсутність розуміння цінності життя у період змін, руйнувань і потрясінь.
Переважно така криза особистості пов’язана з труднощами адаптації під час перехідного періоду. Наприклад, вона характерна для студента-першокурсника, який покидає рідних і друзів заради навчання в іншому місті, чоловіка чи дружини, які розлучаються, працівника, якому несподівано повідомили про скорочення його посади. Такі події змушують відчувати нестабільність фундаменту, на якому побудовано наше існування.
З іншого боку, термін “екзистенційна криза” походить з філософії екзистенціалізму. Для екзистенціалістів такий стан – це необхідний досвід, складне явище самоусвідомлення і захоплююча подорож до самого себе.
Хоч це поняття з’явилося давно, екзистенційні кризи – характерна риса сучасного суспільства. Це пов’язано з тим, що сучасний світ набагато складніший і динамічніший, ніж декілька десятиліть тому. Ми щодня стикаємося з величезною кількістю завдань, які потрібно виконати, варіантів, які вимагають зробити вибір, та змін, до яких потрібно адаптуватися. Усе це викликає тривогу, розчарування, невпевненість і, як наслідок, кризу особистості.
Як діагностувати екзистенційну кризу?
Як не дивно, типових ознак екзистенційної кризи немає, тому діагностувати її досить важко. Кожна людина переживає цей стан по-своєму. Основними ознаками, які допомагають діагностуванню, вважаються наступні:
Цей стан дуже гнітючий, тому він провокує негативне мислення. Серед осіб з кризою особистості також спостерігаються такі ознаки:
Найкраща порада – спрямувати думки у позитивне русло. Якщо вам це не вдається, або якщо ви просто не знаєте, що з вами відбувається, вам потрібна допомога професіонала. Якщо вам з якоїсь причини незручно прийти на очну зустріч, психолог онлайн, ціна консультації якого поміркована і комфортна, – це найбільш оптимальне рішення.
Види екзистенційних криз
Екзистенційні кризи поділяються на види залежно від етапу життя, на якому вони виникають. Вік особи впливає на те, з якими проблемами, пов’язаними з призначенням та смислом існування, вона стикається.
Науковці не можуть дійти згоди щодо точної кількості видів криз та їх періодизації. Це пояснюється тим, що прив’язка до віку не завжди точна. Ми можемо опинитися у схожих життєвих ситуаціях і в молодості, і у більш зрілому віці, і в старості. Тому і види криз пересікаються за своїми ознаками.
Зазвичай виділяють наступні кризи
Підліткові переживання пов’язані з переходом від дитинства до дорослого життя. Вони зосереджуються на проблемах із здобуттям незалежності. Звідси – різні прояви бунтарської та асоціальної поведінки. Важливу роль відіграє і підлітковий конформізм, коли молоді люди одягаються і діють так, як прийнято у їх “зграї.” Роль батьків у подоланні цієї кризи надзвичайно велика. Вони повинні першими помітити ознаки (втрата апетиту чи зміна режиму сну) і допомогти подолати цей стан підказками чи порадами.
Криза дорослого життя проявляється з 18 до 30-35 років. Іноді теоретики розрізняють у ній два етапи – кризу студентських років і чверті життя або дорослості. Перший припадає на кінець підліткового періоду і може проявлятися до 20-25 років. Він пов’язаний із вибором кар’єри та побудовою перших серйозних стосунків. З’являється тривога за своє майбутнє. Особливо це стосується відмінників, які хочуть відразу реалізувати свій життєвий потенціал. Другий етап стосується закінчення навчання та проблем на першому робочому місці. Молода людина починає розуміти, у яких моментах реальність розходиться з очікуваннями. Труднощі також пов’язані із створенням сім’ї і народженням дітей.
Після 35 років життя ніби налагоджується – є сім’я, діти, стабільні стосунки, постійне місце роботи і прибуток, просування по кар’єрній драбині. Проте ближче до 40 років з’являється відчуття, що все це перешкоджає особистісному зростанню. Людина розуміє, що є велика розбіжність між її прагненнями і досягненнями і починає ставити під сумнів попередні життєві вибори. З’являється жаль за втраченими можливостями і відчуття, що вже половину життєвого шляху пройдено, а бажаних результатів немає.
Цей стан відомий як криза середнього віку. Він може бути пов’язаний і з певними подіями – втратою роботи, батьків, проблемами із здоров’ям, розлученням тощо. Цей період перехідний. Він стосується переоцінки поглядів на життя та адаптації до нової ситуації.
Хоч про кризу середнього віку говорять переважно у контексті чоловічої психології і кар’єрних досягнень, вона вражає і жінок, у яких додатковим фактором емоційної нестабільності є обмежений період репродуктивності.
Пізня екзистенційна криза виникає у віці близько 60 років. Людина виходить на пенсію, переживає смерть близьких, серйозно хворіє і починає усвідомлювати неминучість закінчення життя. Вона все більше і глибше аналізує минуле, свої вибори і помилки та оцінює, який слід вона залишить. Якщо така оцінка негативна і немає способів щось покращити через брак енергії і мотивації, ця людина впадає у депресію.
Прийняття реальності – найкращий спосіб подолання екзистенційних криз у будь-якому віці. Якщо зробити це через власні переконання не під силу, слід звернутися за допомогою до психолога.
Етапи екзистенційних криз та в чому вони проявляються
Кожний вид кризи особистості має свої етапи. Проте у психології виділяються три вагомі періоди кризи, після яких людина або переходить на інший рівень гармонійного життя, або скочується до алкоголізму, наркоманії, психічних розладів та суїцидальних думок і дій. Негативні наслідки кризи виникають тоді, коли цьому складному стану не надавалося належної уваги.
Отже, етапами екзистенційної кризи є:
Етапу занурення передує емоційний вибух. Потім може погіршитися стан здоров’я. Людина плутає звичні алгоритми, “йде в себе,” скочується до апатії. Вона не доглядає за собою, не хоче робити найпростіші дії та приймає хаотичні рішення.
Коли приходить усвідомлення проблеми, особа ще не розуміє, як із нею боротися. Проте вона починає замислюватися про події та власні вчинки, які призвели до кризи. Ви можете не бачити нічого хорошого у майбутньому, хоч уже з’являється бажання щось змінити і пошукати більш оптимальні рішення.
На переломному етапі “крига скресає.” Приходить усвідомлення і прийняття проблеми та бажання змін. Ви хочете діяти та обмірковуєте варіанти, як вийти із ситуації з найменшими втратами.
Причини виникнення екзистенційної кризи
Серед безлічі сенсів життя кожен знаходить свій: приємні заняття, сім’я, діти, нові виклики, творчість. В основі кожного з них – екзистенція, яка базується на задоволенні життєво важливих потреб. Зважаючи, що їх задоволення часто вимагає емоційних, фізичних та інтелектуальних зусиль, які не завжди призводять до потрібних результатів, на якомусь етапі ми «розклеюємось», втрачаємо сили і не знаємо, що робити. Якщо такі невдачі трапляються часто, спочатку втрачається сенс задоволення потреби, а потім і віра в себе, у своє майбутнє та втрата сенсу життя.
Спровокувати виникнення кризи особистості може чимало зовнішніх і внутрішніх факторів. Серед найбільш поширених причин можна назвати такі:
Коли криза настає, багато людей починають розуміти, що вони хочуть жити відповідно до своїх бажань і робити те, що підказує серце. Якщо цього не відбувається, внутрішній конфлікт може вилитися у психічні розлади. Тому у ситуації кризи потрібна допомога досвідченого психотерапевта.
Окрім індивідуальної терапії, додаткову підтримку та глибше розуміння психологічних процесів можна отримати, пройшовши курси психолога онлайн, які базуються на сучасних методиках та практичних інструментах роботи з емоційними станами.
Чим шкідлива і корисна екзистенційна криза?
Екзистенційна криза – природний процес, і з неї можна винести багато корисного для себе. Звичайно, такий стан може принести і багато негативних наслідків. Якщо кризу проігнорувати, ці негативні наслідки включають наступне:
Проте екзистенційна криза – це перехідний період до нового етапу життя, і вона може позитивно вплинути на майбутнє, тому що:
Намагайтеся використати усі доступні можливості самоаналізу і відкрийте для себе свободу вибору. Якщо це не вдасться зробити самотужки, зверніться за порадою до психолога.
Поради для самодопомоги при екзистенційній кризі
Для початку, влаштуйте собі кілька днів, а краще – тижнів, гарного відпочинку. Можна вимкнути телефон, електронну пошту та Інтернет, щоб провести інформаційну дезінтоксикацію.
Поставте для себе нові цілі і розробіть план, як їх досягнути. Можна поміняти роботу, зустрітися з кимось важливим для вас або поспілкуватися з рідними чи друзями. Найголовніше – не ховатися від людей. Бажання втекти від усіх не має нічого спільного з бажанням просто відпочити.
Є ще ряд психологічних порад, як найбільш ефективно подолати цей стан:
Якщо ви чесно намагалися втілити ці поради в життя, але вас усе ще “накриває,” запишіться на консультацію до психолога.
Як вийти з екзистенційної кризи найбільш ефективно?
Слід зрозуміти, що медикаментозних рішень цієї проблеми немає. Вони – у вашій фізичній і розумовій праці, різного роду навантаженнях (біг, їзда на велосипеді, фітнес-тренування, плавання, танці), допомозі іншим людям, відчутті своєї потрібності і корисності.
Багато читайте і працюйте над своїм духовним розвитком. Існує безліч чудових книг і практик, які допоможуть вам глибше зрозуміти сенс життя.
Стан кризи – це крик вашої підсвідомості, її попередження, що ви рухаєтеся не в тому напрямку і заклик змінити пріоритети та орієнтири.
Щоб легше подолати кризу, зверніться за порадою до психолога. Екзистенційна психологія розглядає особистий досвід кожної людини у контексті вирішення проблеми відповідності буття особистості її внутрішній природі. Ваше життя заграє свіжими фарбами, якщо ви знайдете або відновите цей баланс.
Автор статті:
Людмила Сердюк
Бажаєте записатися на консультацію психолога?