Що таке вікові кризи?
Іноді люди лякаються слова криза. Проте, поняття кризи має більше позитивний аспект, ніж негативний. Вікові кризи називають ще нормативними кризами або кризами розвитку. Це перехідні періоди в розвитку людини, які характеризуються психологічними змінами. Переживання кризи є основним механізмом розвитку особистості, а вихід з кризи переважно супроводжується трансформацією уявлень про себе і розвитком своїх ресурсів. Це хороша можливість пізнати свої справжні бажання та потреби та реалізувати їх, а послуга психолог консультація в цьому допоможе.
Не треба боятися криз, тим більше не треба боротися з ними. Вони обов'язково відбудуться і це хороша новина, бо без криз немає розвитку.
Е. Еріксон також пояснює кризу як нормативне явище, що виникає на кожному психосоціальному етапі життєвого шляху при переході від однієї вікової стадії до іншої. Кризи – це «моменти вибору між прогресом і регресом, інтеграцією і відставанням»
Еріксон навчався у дочки засновника психоаналізу Анни Фройд, тому завжди внутрішньо орієнтувався на психоаналітичний підхід до людини. Сама спроба розглянути життя особистості цілком (від народження до смерті) як психологічну драму відображає масштабність задуму Еріксона. Але Фрейд «виводив» життєвий сценарій людини з того, як у того складалося дитинство.
Але, на відміну від Фройда, який розглядав стадії психосексуального розвитку особистості до періоду статевого дозрівання, Еріксон стверджував, що проблеми розвитку особистості «розподіляються» протягом усього життєвого шляху, де один етап в разі благополучного вирішення внутрішніх протиріч приходить на зміну іншому.
8 стадій психосоціального розвитку за Еріком Еріксоном
Довіра на противагу недовірі.
Перша стадія відповідає оральній фазі класичного психоаналізу і охоплює перший рік життя. У цей період розвивається параметр соціальної взаємодії, позитивним полюсом якого є довіра, а негативним – недовіра. Ступінь довіри, якою дитина проникається до навколишнього світу, до інших людей і до самої себе, значною мірою визначається спілкуванням із нею матері, батька. У дитини формується довіра до людей, якщо її люблять, дбають та задовольняють її вимоги, потреби. І навпаки – ігнорування запитів дитини, позбавлення любові, зневага до них, надто раннє відлучення від грудей, породжує недовіру до людей.
Сприятливе вирішення цього конфлікту – надія.
Самостійність на противагу нерішучості (автономія проти сорому і сумнівів).
Друга стадія охоплює другий і третій рік життя, відповідає анальній фазі класичного психоаналізу. На цій стадії дитина освоює різні рухи, вчиться не тільки ходити, але і лазити, відкривати і закривати, штовхати і тягнути, тримати, відпускати і кидати. Малюки насолоджуються і пишаються своїми новими здібностями і прагнуть все робити самі. Якщо батьки дають дитині можливість робити те, що вони може, то у неї з’являється самостійність. Якщо ж батьки виявляють нетерпіння, поспішають зробити за дитину все самі, у неї розвивається сором’язливість, невпевненість у своїх здібностях і нерішучість.
Сприятливе вирішення цього конфлікту – воля.
Підприємливість на противагу почуттю провини.
Третя стадія зазвичай припадає на вік від чотирьох до п’яти років. Дитина вже має безліч фізичних навичок, вміє на велосипеді їздити, бігати, жбурляти каміння та ін. Починає сама придумувати собі заняття, а не просто відповідати на дії інших дітей або наслідувати їм. Винахідливість виявляється і в мові, і в здатності фантазувати.
На цій стадії у дитини може виникнути та розвинутися підприємливість чи почуття провини. Від того, як на цій стадії реагують батьки на витівки дитини, багато в чому залежить, яка із цих якостей переважить в її характері. Діти, яким надають ініціативу у виборі моторної діяльності, виробляють та закріплюють підприємливість. Але якщо вони показують малюкові, що його ігри, біганина шкідливі, галасливі і небажані, а питання настирливі, він починає відчувати провину і забирає це почуття у подальші стадії життя.
Сприятливе вирішення цього конфлікту – мета.
Вправність на противагу неповноцінності (творчість і комплекс неповноцінності).
Четверта стадія – вік від шести до одинадцяти років, роки початкової школи. Класичний психоаналіз називає їх латентною фазою. У цей період любов сина до матері та ревнощі до батька (у дівчаток навпаки) ще знаходиться в прихованому стані. В цей період у дитини розвивається здатність до дедукції, до організованих ігор та регламентованим занять. У цей період у дитини загострюється інтерес до того, як речі влаштовані, як їх можна освоїти, пристосувати до чогось. Коли дітей заохочують робити що завгодно, дозволяють їм довести розпочату справу до кінця, хвалять і нагороджують за це, тоді у дитини виробляється вміння і здібності до технічної творчості. Якщо батьки знецінюють те, що робить дитина, то тим самим сприяють розвитку почуття неповноцінності, приреченості бути посередністю.
На цій стадії Еріксон розширює рамки психоаналізу, вважаючи, що не лише батьки, а й перебування дитини в школі та ставлення, яке вона там зустрічає, дуже впливають на неї. Дитина може бути травмована школою, навіть якщо її старанність і заохочується батьками. Таким чином, розвиток цього параметра залежить не тільки від батьків, але й від ставлення інших дорослих.
Сприятливе вирішення цього конфлікту – впевненість.
Особистісне самовизначення на противагу невизначеності.
При переході в п’яту стадію (12-18 років) дитина стикається, як стверджує класичний психоаналіз, з пробудженням «любові і ревнощів» до батьків. На п’ятій стадії відбувається життєве самовизначення особистості та чітка Я-ідентифікація. У протилежному випадку на цій стадії у підлітка спостерігається плутанина соціальних і статевих ролей, невпевненість у розумінні того, хто він такий і до якого середовища належить, він починає концентруватися на самопізнанні за рахунок розвитку стосунків з оточуючими. Важливе місце в нових особливостях психіки підлітка займає його інтерес до думок інших людей, до того, що вони самі про себе думають. Підлітки можуть створювати собі уявний ідеал сім’ї, релігії, суспільства, порівняно з яким дуже програють далеко недосконалі, але реально існуючі сім’ї, релігії та суспільства. Всі ці ролі він повинен зібрати в єдине ціле, осмислити його, пов’язати з минулим та проектувати в майбутнє. Якщо молода людина успішно справиться з цією задачею – психосоціальною ідентифікацією, то у нього з’явиться відчуття того, хто він є, де знаходиться і куди йде.
Сприятливе вирішення цього конфлікту – вірність.
Близькість на противагу самотності.
Шостою стадією життєвого циклу є початок зрілості – інакше кажучи, період залицяння і ранні роки сімейного життя.
Вік приблизно від 20 до 30 років. На цій стадії настає задоволеність особистим життям. У разі аномальної лінії розвитку (відсутність справжньої близькості, турботи, розуміння) спостерігається ізоляція від людей, труднощі характеру, нерозбірливі стосунки та непередбачувана поведінка. Під близькістю Еріксон розуміє не тільки фізичну близькість. У це поняття він включає здатність піклуватися про іншу людину без остраху втратити при цьому себе. Але якщо ні у шлюбі, ні в дружбі людина не досягає близькості, тоді, на думку Еріксона, долею її стає самотність.
Сприятливе вирішення цього конфлікту – любов.
Турбота про виховання нового покоління на противагу «зануренню в себе».
Сьома стадія – зрілий вік, це вже той період, коли діти стали підлітками, а батьки міцно пов’язали себе з певним родом занять. Вік між приблизно 30 та 64 роками. На цій стадії з’являється новий параметр особистості із загальнолюдяність (здатність цікавитись іншими людьми за межами свого сімейного кола) на одному кінці шкали та самопоглиненість – на іншому. Такий інтерес до нових поколінь не обов’язково пов’язаний із наявністю власних дітей — він може існувати у кожного, хто думає про молодь. У кого це почуття не виробилося, зосереджується на собі і головною його турботою стає задоволення своїх потреб і особистісний комфорт.
Сприятливе вирішення цього конфлікту – турбота.
Цілісність на противагу безнадії.
На восьму і останню стадію в класифікації Еріксона припадає період, коли основна діяльність закінчується і для людини настає час роздумів про те як склалося життя. Вік старше 65 років. Психосоціальний параметр цього періоду укладено між цілісністю і безнадією. Відчуття цілісності, осмисленості життя виникає у того, хто, озираючись на прожите, відчуває задоволення. Той, кому прожите життя представляється ланцюгом втрачених можливостей і прикрих промахів, усвідомлює, що починати все спочатку вже пізно і втраченого не повернути. Таких людей охоплює відчай при думці про те, як могло би скластися, але не склалося її життя.
Сприятливе вирішення цього конфлікту – мудрість.
Модель життєвих криз людини складена Еріком Еріксоном на підставі його клінічної практики. Звичайно, вона досить категорична полярністю шляхів розвитку в стадіях, але Еріксон обнадіює нас тим, що кожна стадія має свої сильні, а не лише слабкі сторони, і що невдача на одній стадії може бути виправлена наступними удачами.
Автор статті:
Людмила Сердюк
Бажаєте записатися на консультацію психолога?