Мислення: види, дві системи (за Канеманом) і як ми міркуємо

Щодня ми розв'язуємо задачі, зважуємо «за» і «проти», робимо висновки — і майже не помічаємо цієї внутрішньої роботи. Мислення — це і є та невидима праця розуму, що стоїть за кожним рішенням: від вибору маршруту вранці до наукового відкриття. Ще Аристотель описав закони логіки, якими нібито має керуватися розум, а сучасна психологія показала дещо несподіване: більшість наших суджень народжується зовсім не за правилами логіки. Розберемося, що таке мислення, які його види, чому психологи говорять про «дві системи» розуму і чим особисте мислення відрізняється від так званого «групового».

Що таке мислення

У когнітивній психології мислення — це процес оперування інформацією: поняттями, образами, зв'язками між ними, — щоб отримати нове знання, якого немає в безпосередньому сприйнятті. Ми не просто бачимо темні хмари — ми робимо висновок, що буде дощ. Не просто чуємо кроки за дверима — здогадуємося, хто йде. Мислення завжди виходить за межі даного: воно перетворює наявну інформацію, щоб розв'язати задачу, побудувати міркування чи винести судження про те, чого прямо перед нами немає.

Саме це відрізняє мислення від сусідніх пізнавальних процесів. Сприйняття постачає «сирі» дані органів чуття, пам'ять їх зберігає, а мислення з ними працює — порівнює, узагальнює, виводить наслідки й будує припущення. Тому мислення вивчає передусім когнітивна психологія — галузь про те, як людина пізнає світ. Психологи описують його як внутрішню, згорнуту дію: перш ніж діяти в реальності, людина «програє» можливі варіанти подумки й обирає з них найкращий.

Види мислення

Мислення не однорідне, і психологи розрізняють кілька його форм. Найдавніша з них — наочно-дійове: людина фактично думає руками, розв'язуючи задачу через реальні дії з предметами. Так мислить малюк, що складає пірамідку, і дорослий, коли перебирає деталі, щоб зрозуміти, як працює механізм. Наступний щабель — наочно-образне мислення, тобто оперування образами й уявленнями без реальних дій. Вершина — словесно-логічне (абстрактне) мислення, що працює вже з поняттями й символами. Ця послідовність описує і розвиток дитини, і три «режими», які в дорослого співіснують і вмикаються за потреби; близьку тріаду — дія, образ, символ — незалежно запропонував і американський психолог Джером Брунер.

Мислення розрізняють і за спрямуванням. Конвергентне мислення шукає єдину правильну відповідь, як типова шкільна задача з одним рішенням, а дивергентне — навпаки, породжує багато різних варіантів і лежить в основі творчості; ці два полюси описав психолог Джой Гілфорд. Ще одне важливе протиставлення — аналітичне мислення (повільне, покрокове, усвідомлене) та інтуїтивне, що видає готову відповідь миттєво й без відчутних зусиль. Саме це останнє протиставлення психологи згодом поклали в основу однієї з найвпливовіших сучасних моделей розуму.

Як ми міркуємо: індукція, дедукція, абдукція

Коли мислення набуває форми впорядкованого висновку, його називають міркуванням. Логіка розрізняє три його основні типи. Дедукція веде від загального до часткового і зберігає істину: якщо всі люди смертні, а Сократ — людина, то він смертний неминуче. Індукція діє у зворотному напрямку — від окремих випадків до загального правила: побачивши сотню білих лебедів, ми узагальнюємо, що «всі лебеді білі», хоча такий висновок лишається лише ймовірним і його може спростувати перший-ліпший чорний лебідь.

Третій, найпоширеніший у житті тип — абдукція, або висновок до найкращого пояснення: побачивши вранці мокрий асфальт, ми припускаємо, що вночі був дощ. Термін увів філософ Чарльз Пірс, і саме так міркують лікар біля пацієнта й детектив на місці події — шукають гіпотезу, яка найкраще пояснює наявні факти. У побуті ми майже не користуємося чистою дедукцією: наше буденне мислення переважно індуктивне й абдуктивне, тому воно швидке і зручне, але водночас схильне до систематичних помилок.

Дві системи мислення: швидке й повільне

Найвпливовіша сучасна модель — двопроцесна теорія. Її популяризував нобелівський лауреат Деніел Канеман, спираючись на десятиліття власних досліджень суджень, які він вів разом з Амосом Тверські. Канеман описує роботу розуму як взаємодію двох систем. Система 1 — швидка, автоматична, інтуїтивна: вона миттєво читає слова, впізнає емоцію на обличчі, підказує відповідь на «2 + 2». Система 2 — повільна, зусильна, аналітична: вона вмикається, коли треба помножити 17 на 24, заповнити податкову декларацію чи зважити складний аргумент. Сам образ двох систем Канеман виклав у бестселері «Мислення швидке й повільне».

Цю зручну метафору не варто розуміти буквально: у мозку немає двох окремих «пультів керування», а самі назви Система 1 і Система 2 запропонували психологи Кіт Станович і Річард Вест. Джонатан Еванс і той-таки Станович згодом уточнили модель: головна межа проходить не по «швидкості», а по тому, чи задіяні робоча пам'ять і здатність подумки моделювати ситуацію — це вміє лише повільний, аналітичний тип обробки.

Проблема в тому, що аналітична система за замовчуванням «лінива». Людина економить зусилля, наче «когнітивний скнара», і часто довіряє швидкій інтуїції там, де та підводить. Саме звідси беруться евристики — розумові скорочення на кшталт «що легше пригадується, те й імовірніше», — а разом з ними й систематичні спотворення суджень, які докладно вивчала психологія прийняття рішень.

Поняття, образи й ментальні репрезентації

Щоб чимось оперувати, мислення має мати це «щось» усередині голови. Такі внутрішні замінники реальних речей психологи називають ментальними репрезентаціями — це образи, пропозиції (думки у формі тверджень) і насамперед поняття. Поняття — це подумки згорнута категорія: слово «стілець» позначає не один конкретний стілець, а цілий клас предметів. Саме тому скінченним набором понять ми здатні думати про фактично нескінченну різноманітність світу.

Коли ми розв'язуємо задачу, ми подумки рухаємося цими репрезентаціями від початкового стану до бажаного — приблизно як шукаємо шлях у лабіринті. Частину задач ми долаємо покроково, за відомим алгоритмом, частину — раптовим осяянням (інсайтом), коли рішення «спалахує» цілим, без відчуття проміжних кроків. А здатність оперувати абстрактними поняттями, яких не можна ні побачити, ні торкнутися — як-от «справедливість» чи «нескінченність», — це те, що найдужче відрізняє людське мислення від кмітливості тварин.

Мова і мислення

Чи можемо ми мислити без слів? Радянський психолог Лев Виготський у праці «Мислення і мовлення» доводив, що думка і слово тісно пов'язані: у розвитку дитини зовнішнє мовлення поступово стає внутрішнім, і саме воно оформлює й дисциплінує думку. Мовлення для нього — не просто «одяг» готової думки, а інструмент, у якому вона визріває.

Радикальнішу ідею висловили лінгвісти Едвард Сепір і Бенджамін Ворф: гіпотеза лінгвістичної відносності припускає, що мова, якою ми говоримо, впливає на те, як ми сприймаємо й категоризуємо світ. До цієї ідеї варто ставитися критично. Її сильну версію — мовляв, мова цілком визначає мислення — сучасна наука відкидає: люди чудово розрізняють кольори чи поняття, для яких у їхній мові немає окремих слів. А от пом'якшена версія має емпіричне підтвердження: мова здатна тонко «підналаштовувати» сприйняття й пам'ять, і це показують сучасні дослідження впливу слів-ярликів та навіть граматичного роду на мислення. Тобто мова радше скеровує увагу, ніж зав'язує думку в полон.

Мислення і «групове мислення»: не плутати

Слово «мислення» іноді вживають і щодо колективів — і тут криється пастка. Групове мислення (groupthink) — це не вид індивідуального мислення, а окремий соціально-психологічний феномен, який описав психолог Ірвінг Дженіс. Ідеться про згубний режим, коли згуртована група заради збереження злагоди починає гнати від себе сумніви й альтернативи — і разом ухвалює гірше рішення, ніж ухвалив би кожен її учасник окремо. Механізм тут не когнітивний, а соціальний: тиск на конформність. Докладніше про його ознаки й гучні провали ми пишемо в окремій статті про групове мислення.

Найкращий запобіжник проти обох пасток — і «лінощів» аналітичної системи, і групового конформізму — це навичка критичного мислення: звичка ставити під сумнів очевидне, свідомо шукати контраргументи й перевіряти власні висновки, перш ніж їм повірити.

Міфи і факти про мислення

Насправді	Поширений міф
Більшість буденних суджень робить швидка, інтуїтивна Система 1	Людина за замовчуванням мислить логічно й раціонально
Інтуїція — теж повноцінна форма мислення, лише швидка й неусвідомлена	Мислення — це виключно свідоме, покрокове міркування
Мова тонко скеровує увагу, але не визначає думку повністю	Якою мовою говориш — так і мислиш; мова — це тюрма думки
«Групове мислення» — соціальний феномен, а не тип пізнання	Групове мислення — це просто спільне обдумування рішення
Мислення тренується й розвивається впродовж усього життя	Здатність мислити — вроджений і незмінний рівень

Навіщо розуміти, як ми мислимо

Знання про власне мислення має цілком практичну цінність. Розуміючи, що більшість наших суджень — це швидкі автоматизми, ми стаємо менш самовпевненими й уважніше перевіряємо справді важливі рішення. Знаючи про евристики та упередження, легше зловити момент, коли інтуїція нас обманює. А відрізняючи власне мислення від тиску групи, простіше зберегти самостійність суджень. Мислення — це не фіксований «рівень», виданий раз і назавжди, а набір навичок, які можна тренувати; і перший крок до сильнішого мислення — просто знати, як воно насправді працює.

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: thinking, cognition, reasoning.
• APA Dictionary of Psychology: dual-process model, convergent thinking, divergent thinking, groupthink.
• Evans J. S. B. T., Stanovich K. E. Dual-Process Theories of Higher Cognition: Advancing the Debate. Perspectives on Psychological Science, 2013. DOI: 10.1177/1745691612460685 · PubMed
• Noba Project. Judgment and Decision Making (евристики, упередження, дві системи мислення за Канеманом і Тверські).
• Stanford Encyclopedia of Philosophy. Abduction (дедукція, індукція та висновок до найкращого пояснення).
• Stanford Encyclopedia of Philosophy. Mental Representation (поняття й образи як внутрішні репрезентації).
• Lupyan G. Linguistically Modulated Perception and Cognition: The Label-Feedback Hypothesis. Frontiers in Psychology, 2012. DOI: 10.3389/fpsyg.2012.00054 · Повний текст
• Grammatical Gender and Linguistic Relativity: A Systematic Review. Psychonomic Bulletin & Review, 2019. DOI: 10.3758/s13423-019-01652-3 · PubMed
• Виготський Л. С. Мислення і мовлення. 1934. (першоджерело про зв'язок думки й внутрішнього мовлення)
• Kahneman D. Thinking, Fast and Slow. Farrar, Straus and Giroux, 2011. (джерело метафори двох систем)
• Guilford J. P. The Nature of Human Intelligence. McGraw-Hill, 1967. (конвергентне й дивергентне мислення)