Мислення: види, дві системи (за Канеманом) і як ми міркуємо

Щодня ми розв'язуємо задачі, зважуємо «за» і «проти», робимо висновки — і майже не помічаємо цієї внутрішньої роботи. Мислення — це і є та невидима праця розуму, що стоїть за кожним рішенням: від вибору маршруту вранці до наукового відкриття. Ще Аристотель описав закони логіки, якими нібито має керуватися розум, а сучасна психологія показала дещо несподіване: більшість наших суджень народжується зовсім не за правилами логіки. Розберемося, що таке мислення, які його види, чому психологи говорять про «дві системи» розуму і чим особисте мислення відрізняється від так званого «групового».

Що таке мислення

У когнітивній психології мислення — це процес оперування інформацією: поняттями, образами, зв'язками між ними, — щоб отримати нове знання, якого немає в безпосередньому сприйнятті. Ми не просто бачимо темні хмари — ми робимо висновок, що буде дощ. Не просто чуємо кроки за дверима — здогадуємося, хто йде. Мислення завжди виходить за межі даного: воно перетворює наявну інформацію, щоб розв'язати задачу, побудувати міркування чи винести судження про те, чого прямо перед нами немає.

Саме це відрізняє мислення від сусідніх пізнавальних процесів. Сприйняття постачає «сирі» дані органів чуття, пам'ять їх зберігає, а мислення з ними працює — порівнює, узагальнює, виводить наслідки й будує припущення. Тому мислення вивчає передусім когнітивна психологія — галузь про те, як людина пізнає світ. Психологи описують його як внутрішню, згорнуту дію: перш ніж діяти в реальності, людина «програє» можливі варіанти подумки й обирає з них найкращий.

Підручники загальної психології називають ознаки, що відрізняють мислення від сприймання. Воно узагальнене й опосередковане: виділяє спільне в багатьох речах і робить висновок про те, чого не бачить, — як людина, що дивиться на термометр за вікном замість вийти надвір. І воно завжди відповідає на питання: мислення вмикається, коли постає задача.

Види мислення

Мислення не однорідне, і психологи розрізняють кілька його форм. Найдавніша з них — наочно-дійове: людина фактично думає руками, розв'язуючи задачу через реальні дії з предметами. Так мислить малюк, що складає пірамідку, і дорослий, коли перебирає деталі, щоб зрозуміти, як працює механізм. Наступний щабель — наочно-образне мислення, тобто оперування образами й уявленнями без реальних дій. Вершина — словесно-логічне (абстрактне) мислення, що працює вже з поняттями й символами. Ця послідовність описує і розвиток дитини, і три «режими», які в дорослого співіснують і вмикаються за потреби; близьку тріаду — дія, образ, символ — незалежно запропонував і американський психолог Джером Брунер.

Мислення розрізняють і за спрямуванням. Конвергентне мислення шукає єдину правильну відповідь, як типова шкільна задача з одним рішенням, а дивергентне — навпаки, породжує багато різних варіантів і лежить в основі творчості; ці два полюси описав психолог Джой Гілфорд. Ще одне важливе протиставлення — аналітичне мислення (повільне, покрокове, усвідомлене) та інтуїтивне, що видає готову відповідь миттєво й без відчутних зусиль. Саме це останнє протиставлення психологи згодом поклали в основу однієї з найвпливовіших сучасних моделей розуму.

Єдиної класифікації видів мислення немає: кожна ділить його за своєю ознакою, тож одне міркування буває водночас практичним, наочно-образним і творчим. Найчастіше трапляються такі поділи:

Підстава поділу	Види	Приклад
За провідним засобом	Наочно-дійове · наочно-образне · словесно-логічне	Полагодити кран, перебираючи деталі · подумки переставити меблі · розв'язати задачу в загальному вигляді
За характером задачі	Практичне · теоретичне	Скласти план ремонту · вивести загальне правило
За перебігом	Аналітичне · інтуїтивне	Пункт за пунктом звірити договір · одразу відчути підступ в угоді
За новизною результату	Репродуктивне · продуктивне, або творче	Розв'язати задачу знайомим способом · знайти новий
За спрямованістю пошуку	Конвергентне · дивергентне	Обрати єдину правильну відповідь у тесті · вигадати якомога більше застосувань цеглини

Підручники розглядають ці види і як рівні розвитку: теоретичне мислення вважають досконалішим за практичне, а понятійне — вищим за образне. Та в дорослого всі рівні співіснують. Популярне «кліпове мислення» до цих класифікацій не належить: це публіцистичний ярлик, а не науково описаний вид мислення.

Форми мислення: поняття, судження, умовивід

Види описують, як людина розв'язує задачу, а форми мислення — у якому вигляді існує сама думка. Поняття відображає загальні й суттєві ознаки класу предметів: «стілець», «справедливість». Судження щось стверджує або заперечує: «усі ссавці дихають легенями». Умовивід виводить із кількох суджень нове, якого не було в жодному з них.

Умовивід підручники називають вищою формою мислення: він спирається і на поняття, і на судження; його різновиди — дедукцію, індукцію й абдукцію — розібрано нижче. Поняття ж складається поступово: малюк спершу називає «ялинкою» будь-яке хвойне дерево.

Операції мислення

Будь-яку розумову задачу розв'язують кілька базових дій — мисленнєві операції. Поодинці вони майже не працюють: аналіз без синтезу лишає купу деталей, а узагальнення без абстрагування дає поспішний висновок.

Операція	Що робить	Приклад
Порівняння	Встановлює схожість і відмінність	Розкласти одяг за кольором або за призначенням — полиці вийдуть різні
Аналіз	Розкладає ціле на частини чи властивості	Почути в чужій мові знайомі слова
Синтез	Поєднує частини в ціле	Скласти зі знайомих слів смисл фрази
Абстрагування	Виділяє суттєве, відкидаючи другорядне	Утворити поняття «твердість»
Узагальнення	Об'єднує предмети за спільною суттєвою ознакою	Стіл, шафа й ліжко — меблі
Конкретизація	Переходить від загального до окремого	Навести приклад до правила
Класифікація	Розподіляє предмети на групи за однією підставою	Розсортувати картки за кольором, потім — за формою

Окремо стоїть міркування за аналогією: помітивши схожість двох речей у кількох ознаках, ми припускаємо її й в інших. Хід сильний, але ризикований — як у дитини, що поливає цуценя з лійки, бо квіти від поливу ростуть.

Як ми міркуємо: індукція, дедукція, абдукція

Коли мислення набуває форми впорядкованого висновку, його називають міркуванням. Логіка розрізняє три його основні типи. Дедукція веде від загального до часткового і зберігає істину: якщо всі люди смертні, а Сократ — людина, то він смертний неминуче. Індукція діє у зворотному напрямку — від окремих випадків до загального правила: побачивши сотню білих лебедів, ми узагальнюємо, що «всі лебеді білі», хоча такий висновок лишається лише ймовірним і його може спростувати перший-ліпший чорний лебідь.

Третій, найпоширеніший у житті тип — абдукція, або висновок до найкращого пояснення: побачивши вранці мокрий асфальт, ми припускаємо, що вночі був дощ. Термін увів філософ Чарльз Пірс, і саме так міркують лікар біля пацієнта й детектив на місці події — шукають гіпотезу, яка найкраще пояснює наявні факти. У побуті ми майже не користуємося чистою дедукцією: наше буденне мислення переважно індуктивне й абдуктивне, тому воно швидке і зручне, але водночас схильне до систематичних помилок.

Дві системи мислення: швидке й повільне

Найвпливовіша сучасна модель — двопроцесна теорія. Її популяризував нобелівський лауреат Деніел Канеман, спираючись на десятиліття власних досліджень суджень, які він вів разом з Амосом Тверські. Канеман описує роботу розуму як взаємодію двох систем. Система 1 — швидка, автоматична, інтуїтивна: вона миттєво читає слова, впізнає емоцію на обличчі, підказує відповідь на «2 + 2». Система 2 — повільна, зусильна, аналітична: вона вмикається, коли треба помножити 17 на 24, заповнити податкову декларацію чи зважити складний аргумент. Сам образ двох систем Канеман виклав у бестселері «Мислення швидке й повільне».

Цю зручну метафору не варто розуміти буквально: у мозку немає двох окремих «пультів керування», а самі назви Система 1 і Система 2 запропонували психологи Кіт Станович і Річард Вест. Джонатан Еванс і той-таки Станович згодом уточнили модель: головна межа проходить не по «швидкості», а по тому, чи задіяні робоча пам'ять і здатність подумки моделювати ситуацію — це вміє лише повільний, аналітичний тип обробки.

Проблема в тому, що аналітична система за замовчуванням «лінива». Людина економить зусилля, наче «когнітивний скнара», і часто довіряє швидкій інтуїції там, де та підводить. Саме звідси беруться евристики — розумові скорочення на кшталт «що легше пригадується, те й імовірніше», — а разом з ними й систематичні спотворення суджень, які докладно вивчала психологія прийняття рішень.

Поняття, образи й ментальні репрезентації

Щоб чимось оперувати, мислення має мати це «щось» усередині голови. Такі внутрішні замінники реальних речей психологи називають ментальними репрезентаціями — це образи, пропозиції (думки у формі тверджень) і насамперед поняття. Поняття — це подумки згорнута категорія: слово «стілець» позначає не один конкретний стілець, а цілий клас предметів. Саме тому скінченним набором понять ми здатні думати про фактично нескінченну різноманітність світу.

Коли ми розв'язуємо задачу, ми подумки рухаємося цими репрезентаціями від початкового стану до бажаного — приблизно як шукаємо шлях у лабіринті. Частину задач ми долаємо покроково, за відомим алгоритмом, частину — раптовим осяянням (інсайтом), коли рішення «спалахує» цілим, без відчуття проміжних кроків. А здатність оперувати абстрактними поняттями, яких не можна ні побачити, ні торкнутися — як-от «справедливість» чи «нескінченність», — це те, що найдужче відрізняє людське мислення від кмітливості тварин.

Що таке думка і чим вона відрізняється від мислення

Мислення — процес, а думка — його продукт: окрема ідея, образ, судження чи висновок. Словник Американської психологічної асоціації серед значень відповідного англійського слова називає і процес мислення, і його результат — ідею, образ, погляд. Порівнюючи ціни на два телефони, людина мислить; «беру дешевший» — уже думка. Та не кожна думка народжується з мислення: у досліді Павла Блонського людина описувала все, що спадало їй на думку після слова «паличка», і ланцюжок асоціацій без жодної задачі дійшов від диригента до водоспаду на Кавказі. Мислення ж починається з питання.

Думку відрізняють і від факту. Факт можна перевірити незалежно від того, хто його називає: «за вікном плюс п'ять». Думка-погляд — оцінка: «на вулиці холодно». У психотерапії думку «у мене ніколи нічого не виходить» вчаться бачити як припущення, яке можна перевірити, а не як доведений факт. «Думати» й «мислити» в побуті майже синоніми; «мислити» книжніше й означає саму здатність міркувати.

Мова і мислення

Чи можемо ми мислити без слів? Радянський психолог Лев Виготський у праці «Мислення і мовлення» доводив, що думка і слово тісно пов'язані: у розвитку дитини зовнішнє мовлення поступово стає внутрішнім, і саме воно оформлює й дисциплінує думку. Мовлення для нього — не просто «одяг» готової думки, а інструмент, у якому вона визріває.

Радикальнішу ідею висловили лінгвісти Едвард Сепір і Бенджамін Ворф: гіпотеза лінгвістичної відносності припускає, що мова, якою ми говоримо, впливає на те, як ми сприймаємо й категоризуємо світ. До цієї ідеї варто ставитися критично. Її сильну версію — мовляв, мова цілком визначає мислення — сучасна наука відкидає: люди чудово розрізняють кольори чи поняття, для яких у їхній мові немає окремих слів. А от пом'якшена версія має емпіричне підтвердження: мова здатна тонко «підналаштовувати» сприйняття й пам'ять, і це показують сучасні дослідження впливу слів-ярликів та навіть граматичного роду на мислення. Тобто мова радше скеровує увагу, ніж зав'язує думку в полон.

Як розвивається мислення

Найвідомішу модель розвитку мислення запропонував швейцарський психолог Жан Піаже: дитина проходить чотири стадії в незмінному порядку, хоча й у різному темпі. До приблизно двох років вона думає діями й наприкінці розуміє, що схована іграшка не зникла. Приблизно з двох до семи з'являються мова, гра й малюнок, але мислення егоцентричне: дитина вважає, що води побільшало, коли її перелили у вищу склянку. Приблизно від семи до 11 років логіка вже працює, але з реальними речами: дитина класифікує, впорядковує, розуміє збереження кількості. З приблизно 11 років з'являються міркування про можливе за схемою «якщо…, то…»; тоді дозріває абстрактне мислення.

Виготський сперечався з Піаже про роль мовлення: для Піаже егоцентричне мовлення дошкільника — побічний продукт, що згасає, а для Виготського — перехідна форма, з якої виростає внутрішнє мовлення, знаряддя планування й мислення.

Мислення і «групове мислення»: не плутати

Слово «мислення» іноді вживають і щодо колективів — і тут криється пастка. Групове мислення (groupthink) — це не вид індивідуального мислення, а окремий соціально-психологічний феномен, який описав психолог Ірвінг Дженіс. Ідеться про згубний режим, коли згуртована група заради збереження злагоди починає гнати від себе сумніви й альтернативи — і разом ухвалює гірше рішення, ніж ухвалив би кожен її учасник окремо. Механізм тут не когнітивний, а соціальний: тиск на конформність. Докладніше про його ознаки й гучні провали ми пишемо в окремій статті про групове мислення.

Найкращий запобіжник проти обох пасток — і «лінощів» аналітичної системи, і групового конформізму — це навичка критичного мислення: звичка ставити під сумнів очевидне, свідомо шукати контраргументи й перевіряти власні висновки, перш ніж їм повірити.

Міфи і факти про мислення

Насправді	Поширений міф
Більшість буденних суджень робить швидка, інтуїтивна Система 1	Людина за замовчуванням мислить логічно й раціонально
Інтуїція — теж повноцінна форма мислення, лише швидка й неусвідомлена	Мислення — це виключно свідоме, покрокове міркування
Мова тонко скеровує увагу, але не визначає думку повністю	Якою мовою говориш — так і мислиш; мова — це тюрма думки
«Групове мислення» — соціальний феномен, а не тип пізнання	Групове мислення — це просто спільне обдумування рішення
Мислення тренується й розвивається впродовж усього життя	Здатність мислити — вроджений і незмінний рівень

Окремий міф — нібито в кожного є свій «тип мислення», який визначить онлайн-тест. Такі опитувальники — самозвіт про вподобання: людина описує, як їй подобається думати, а не показує, як справді розв'язує задачі. Вид мислення характеризує задачу, а не людину назавжди: той самий водій мислить наочно-дійово, коли паркується, і словесно-логічно над договором страховки. Вимірюють інше — здібності: тести інтелекту, логічні задачі, задачі Гілфорда на дивергентне мислення.

Навіщо розуміти, як ми мислимо

Знання про власне мислення має цілком практичну цінність. Розуміючи, що більшість наших суджень — це швидкі автоматизми, ми стаємо менш самовпевненими й уважніше перевіряємо справді важливі рішення. Знаючи про евристики та упередження, легше зловити момент, коли інтуїція нас обманює. А відрізняючи власне мислення від тиску групи, простіше зберегти самостійність суджень. Мислення — це не фіксований «рівень», виданий раз і назавжди, а набір навичок, які можна тренувати; і перший крок до сильнішого мислення — просто знати, як воно насправді працює.

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: thinking, thought, cognition, reasoning, dual-process model, convergent thinking, divergent thinking, groupthink.
• Evans J. S. B. T., Stanovich K. E. Dual-Process Theories of Higher Cognition: Advancing the Debate. Perspectives on Psychological Science, 2013. DOI: 10.1177/1745691612460685 · PMID: 26172965.
• Noba Project. Judgment and Decision Making (евристики, упередження, дві системи мислення за Канеманом і Тверські).
• Stanford Encyclopedia of Philosophy. Abduction (дедукція, індукція та висновок до найкращого пояснення).
• Stanford Encyclopedia of Philosophy. Mental Representation (поняття й образи як внутрішні репрезентації).
• Lupyan G. Linguistically Modulated Perception and Cognition: The Label-Feedback Hypothesis. Frontiers in Psychology, 2012. DOI: 10.3389/fpsyg.2012.00054 · Повний текст
• Samuel S., Cole G., Eacott M. J. Grammatical Gender and Linguistic Relativity: A Systematic Review. Psychonomic Bulletin & Review, 2019. DOI: 10.3758/s13423-019-01652-3 · PMID: 31429058.
• Виготський Л. С. Мислення і мовлення. 1934. (першоджерело про зв'язок думки й внутрішнього мовлення; полеміка з Піаже щодо егоцентричного мовлення)
• Kahneman D. Thinking, Fast and Slow. Farrar, Straus and Giroux, 2011. (джерело метафори двох систем)
• Guilford J. P. The Nature of Human Intelligence. McGraw-Hill, 1967. (конвергентне й дивергентне мислення)
• Маклаков А. Г. Общая психология. СПб.: Питер, 2001, гл. 12 «Мышление» (ознаки мислення; види й рівні — теоретичне й практичне, понятійне, образне, наочно-образне, наочно-дійове; форми — поняття, судження, умовивід як вища форма; операції й умовивід за аналогією; асоціативний плин думок у досліді П. П. Блонського).
• Piaget J., Inhelder B. The Psychology of the Child. New York: Basic Books, 1969 (чотири стадії: сенсомоторна — приблизно до 2 років, доопераційна — 2–7, конкретних операцій — 7–11, формальних операцій — з 11 років; незмінний порядок стадій). Архів