Уява: види, функції та афантазія простими словами

Заплющте очі й уявіть лимон: жовту нерівну шкірку, як ви розрізаєте його навпіл, як бризкає кислий сік. Дуже ймовірно, що у вас навіть трохи виділилася слина — хоча ніякого лимона поряд немає. Це й є уява: здатність психіки створювати образи, ідеї та цілі ситуації, яких немає безпосередньо перед нами. Завдяки їй дитина перетворює палицю на коня, інженер бачить міст, якого ще не існує, а кожен із нас щоранку в голові «програє» день, що тільки настане.

Що таке уява простими словами

У психології уява — це пізнавальний процес, який будує нові образи й уявлення з елементів минулого досвіду. Ключове слово тут — «нові»: уява не просто дістає з пам'яті готову картинку, а комбінує фрагменти по-новому. Від сприйняття її відрізняє те, що перед нами немає реального подразника — ми породжуємо образ зсередини, а не отримуємо його від органів чуття. А пам'ять відновлює те, що вже було; уява ж складає з тих самих цеглинок те, чого ще не було або не буде ніколи.

Філософи й психологи розрізняють у ній два обличчя. Перше — образне: коли ми буквально «бачимо» подумки картинку, чуємо мелодію, відчуваємо рух. Друге — пропозиційне: коли ми уявляємо, що щось є так, припускаємо певний стан справ, навіть не малюючи його в голові (наприклад, уявляємо, що були б на місці колеги). Обидва боки — про одне: вихід за межі даного тут і тепер.

Цю залежність уяви від досвіду добре описав Лев Виготський: за його спостереженнями, чим багатший досвід людини, тим багатша її уява, адже їй є з чого будувати. Тому уяву не варто вважати «відльотом від реальності»: навпаки, вона щоразу спирається на реальні враження, лише перетасовує їх у нові комбінації.

Які бувають види уяви

Психологи описують уяву за кількома ознаками. За способом побудови образу її ділять на два різновиди:

• відтворювальна (репродуктивна) — коли ми уявляємо щось за описом, схемою чи розповіддю: малюємо в голові місто, у якому ніколи не були, читаючи про нього книжку. Це основа навчання й розуміння чужого досвіду;
• творча (продуктивна) — коли образ народжується вперше й прямо ні на що не спирається. Саме творча уява живить креативність: задум роману, ескіз будівлі, наукову гіпотезу.

За участю волі виокремлюють активну уяву, яку ми свідомо скеровуємо (обдумуючи план чи розв'язок), і пасивну, що виникає сама собою — у сновидіннях або в напівдрімотних мареннях. Значну частину активного дня наш розум узагалі блукає сам по собі, зісковзуючи від зовнішнього завдання до внутрішніх картин. Окремо стоїть мрія — образ бажаного майбутнього, що надихає й спонукає до дії, — та фантазія, свідомо відірваніша від реальних можливостей. У чистому вигляді ці види майже не трапляються: в одному творчому акті вони переплітаються. Керовану й мимовільну уяву поєднує, зокрема, психотерапія методом символдрами.

Що відбувається в мозку

Коли ми щось уявляємо, мозок частково «вмикає» ті самі ділянки, що працюють під час реального сприйняття. Дослідження Стівена Кослліна показали: ментальні образи — те саме «бачення внутрішнім оком» — задіюють зорову кору майже так, як і справжнє бачення, тільки сигнал іде згори вниз, від задуму до образу, а не від ока до мозку. До того ж уява не суто зорова: ми так само можемо «почути» подумки мелодію чи «відчути» рух, і за кожну модальність відповідають свої зони. Яскравість цих образів у різних людей помітно різниться — її навіть вимірюють спеціальними опитувальниками.

За «блукання» думки, спогади й уявлення про майбутнє відповідає передусім мережа пасивного режиму (default mode network) — система зон, що активується, коли ми не зайняті зовнішнім завданням і занурюємось усередину себе. Саме вона дає змогу конструювати й подумки «програвати» сцени, яких немає перед очима, планувати й уявляти чужі думки. Показово, що ця сама мережа обслуговує і спогади про минуле: мозок будує майбутнє з того самого матеріалу, з якого відновлює пережите. Тож уява — не бездіяльність: навіть коли людина дивиться у вікно й нібито «нічого не робить», її мозок може працювати напружено.

Афантазія: коли внутрішнього екрана немає

Не всі люди «бачать» уявне однаково яскраво. У 2015 році команда невролога Адама Земана описала й назвала явище афантазії — уродженої нездатності довільно викликати зорові образи. Людина з афантазією прекрасно мислить, міркує й пам'ятає факти, але не може «побачити» подумки обличчя близького чи той самий лимон із початку цієї статті. Протилежний полюс дослідники назвали гіперфантазією — коли внутрішні образи майже фотографічно яскраві. За різними оцінками, афантазію має кілька відсотків людей; це не хвороба, а варіант норми, хоча вона й може робити спогади про власне життя менш «наочними». Саме відкриття афантазії стало сильним нагадуванням: уява в усіх влаштована трохи інакше, і те, що для одного очевидне, іншому недоступне зовсім.

Навіщо потрібна уява

Найважливіше, що вміє уява, — переносити нас за межі теперішньої миті. Психологи називають цю функцію прогнозуванням майбутнього (prospection): людина здатна передбачати наслідки подій, яких ще не переживала, бо подумки їх симулює й «приміряє». Щоправда, ці симуляції систематично викривлені — ми регулярно помиляємось, уявляючи, наскільки сильно й надовго нас потішить чи засмутить майбутня подія. Та сама мозкова мережа обслуговує і спогади, і образи прийдешнього: пам'ять виявилася не архівом, а конструктором, з якого мозок збирає й минуле, і ще не прожите.

Не менш важливе контрфактичне мислення — уявляння того, «що було б, якби» ми вчинили інакше. Воно живить жаль і сумніви, але водночас навчає на помилках і допомагає готуватися до схожих ситуацій. На уяві тримається й емпатія: щоб зрозуміти чужий стан, ми подумки стаємо на місце іншого і «добудовуємо» його переживання. Уява працює і в тілі — спортсмени подумки «проганяють» виступ, а музиканти складний пасаж, тренуючи рух без реального руху. І навіть швидка інтуїція чималою мірою спирається на здатність несвідомо доуявити ситуацію, поки логіка ще мовчить. Творчість, планування, співчуття, передбачення — це різні грані однієї здатності уявляти.

Уява в дитинстві й чи можна її розвинути

Уява не дана від народження в готовому вигляді — вона визріває. Приблизно у два роки в дитини з'являється символічна гра: кубик стає машинкою, а лялька «їсть» із порожньої тарілки. Жан Піаже вважав цю здатність позначати одне через інше витоком усього символічного мислення, а Виготський додавав, що гра — це простір, де дитина вправляється діяти в уявних ситуаціях, ніби випереджаючи свій реальний вік. У грі малюк уперше свідомо відриває значення від речі — і саме тут народжується довільна уява.

Чи так однозначно корисна ця гра? Сучасні огляди — зокрема велика робота Анджелін Ліллард — радять обережність: зв'язок дитячої гри з розвитком творчості й мовлення реальний, але не такий прямий і причиновий, як часто стверджують. Проте одне безсумнівне: уяву, як і будь-яку здатність, можна тренувати — читанням, грою, мистецтвом, звичкою ставити собі питання «а що, якби». Вона не зникає з дорослішанням, а вбудовується в мислення: те, що в дитини було грою, у дорослого стає плануванням, стратегією і творчістю. Багатший досвід — багатша уява, як і зауважував Виготський.

Міфи і факти про уяву

Що часто думають про уяву — і що стоїть за цим насправді:

Насправді	Поширений міф
Уява будує нове з елементів реального досвіду	Уява творить «з нічого», відірвана від реальності
Уявляючи, мозок задіює ті самі зони, що й у сприйнятті	Уява — це щось несправжнє, «просто в голові»
Яскравість образів у людей різна: існує навіть афантазія	Усі люди «бачать» уявне однаково добре
Уяву можна живити досвідом і практикою	Уява — вроджений талант: або є, або немає
Уява потрібна для планування, емпатії та прогнозу	Уява — це лише дитячі фантазії й мрії

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: imagination, mental imagery, fantasy.
• Stanford Encyclopedia of Philosophy. Imagination (образна та пропозиційна уява, її пізнавальні функції).
• Kosslyn S. M., Ganis G., Thompson W. L. Neural foundations of imagery. Nature Reviews Neuroscience, 2001. DOI: 10.1038/35090055 · PMID: 11533731.
• Andrews-Hanna J. R. The Brain's Default Network and Its Adaptive Role in Internal Mentation. The Neuroscientist, 2012. DOI: 10.1177/1073858411403316 · PMC
• Zeman A., Dewar M., Della Sala S. Lives without imagery — congenital aphantasia. Cortex, 2015. DOI: 10.1016/j.cortex.2015.05.019 · PMID: 26115582.
• Gilbert D. T., Wilson T. D. Prospection: experiencing the future. Science, 2007. DOI: 10.1126/science.1144161 · PMID: 17823345.
• Schacter D. L. та ін. The future of memory: remembering, imagining, and the brain. Neuron, 2012. DOI: 10.1016/j.neuron.2012.11.001 · PMID: 23177955.
• Van Hoeck N., Watson P. D., Barbey A. K. Cognitive neuroscience of human counterfactual reasoning. Frontiers in Human Neuroscience, 2015. DOI: 10.3389/fnhum.2015.00420 · PMC: PMC4511878.
• Lillard A. S. та ін. The impact of pretend play on children's development: a review of the evidence. Psychological Bulletin, 2013. DOI: 10.1037/a0029321 · PMID: 22905949.
• Vygotsky L. S. Imagination and Creativity in Childhood. 1930 (англ. переклад: Journal of Russian and East European Psychology, 2004).