Абстрактне мислення: конкретне vs абстрактне, стадія Піаже і як розвинути

Коли ми міркуємо про справедливість, нескінченність чи свободу, ми маємо справу з тим, чого не можна побачити, узяти в руки чи покласти на стіл. Здатність оперувати такими ідеями — поняттями, принципами й відношеннями поза конкретними речами тут-і-зараз — називають абстрактним мисленням. Воно виростає з простішого, предметного мислення, дозріває приблизно в підлітковому віці й лежить в основі математики, науки, метафори, моралі та планування. Розберемося, чим абстрактне мислення відрізняється від конкретного, як воно формується і чому «мислити абстрактно» — зовсім не те саме, що «бути розумним».

Що таке абстрактне мислення простими словами

У психології абстрактне мислення — це здатність оперувати поняттями, категоріями й відношеннями, не прив'язаними до конкретного предмета перед очима. Конкретне мислення тримається за буквальне: цю чашку, це яблуко, цю людину. Абстрактне виходить за їхні межі — до того, що об'єднує безліч окремих випадків: «посуд», «кількість», «чесність». За визначенням APA, це мислення про об'єкти, властивості й відношення, відділені від фізичних речей, — на противагу конкретному, зосередженому на буквальному та наявному.

Наочно різницю показують прислів'я. Речення «не все золото, що блищить» конкретний розум прочитає буквально — про метал і його вигляд. Абстрактний вловить загальний принцип: зовнішня привабливість не гарантує справжньої цінності, і стосується це будь-чого оманливого. Саме здатність відірватися від конкретного образу й побачити за ним ширшу ідею відрізняє два способи думання.

Абстрактними є поняття, у яких немає жодного «екземпляра», який можна показати пальцем: справедливість, нескінченність, свобода, нуль, право. Ми ніколи не бачили «справедливості» — ми бачимо лише окремі справедливі чи несправедливі вчинки, а саме поняття надбудовуємо над ними думкою. Психологи говорять і про різні рівні абстрактності: «пудель» конкретніший за «собаку», «собака» — за «тварину», а «жива істота» ще абстрактніша. Що вище піднімається думка цими сходинками, то більше окремих випадків охоплює одне поняття й то далі воно від безпосереднього образу.

Конкретне і абстрактне мислення

Психологи розрізняють два полюси, між якими рухається мислення людини в різних ситуаціях. Конкретне мислення оперує тим, що можна безпосередньо сприйняти й перевірити досвідом: окремими об'єктами, подіями, діями у відчутному світі. Абстрактне натомість працює із символами, класами й гіпотезами — із тим, чого немає перед очима або чого взагалі не існує в матеріальній формі, як-от число, право чи можливе майбутнє.

Важливо, що це не «примітивне» проти «розвиненого». Обидва режими потрібні й доречні в різних задачах: щоб зав'язати шнурки чи зорієнтуватися в незнайомій кухні, корисніше конкретне мислення; щоб довести теорему, спланувати рік наперед чи зрозуміти чужу мораль — абстрактне. Різниця не в цінності, а в обсязі охоплення: конкретне точне в деталях тут-і-зараз, абстрактне узагальнює й переносить знання на нові випадки.

Як формується абстрактне мислення: Піаже

Найвпливовішу карту розвитку мислення накреслив швейцарський психолог Жан Піаже. За його теорією, приблизно до одинадцяти-дванадцяти років дитина перебуває на стадії конкретних операцій: вона вже логічно міркує, але лише про реальні, наявні об'єкти, які може уявити чи побачити. Абстрактні «якщо» і суто словесні задачі даються їй важко.

Приблизно з одинадцяти-дванадцяти років, за Піаже, відкривається формально-операційна стадія — здатність міркувати про можливе, а не лише про дійсне. Підліток починає висувати припущення й систематично їх перевіряти, працювати з абстрактними поняттями та розуміти, що в задачі може бути кілька рішень. Цей спосіб думати Піаже з колегою Бербель Інельдер назвали гіпотетико-дедуктивним: людина уявляє гіпотезу й виводить із неї наслідки, не мацаючи предметів руками. Сучасні дослідники уточнюють, що формально-операційне мислення розгортається не в усіх однаково й сильно залежить від освіти й досвіду, — але сам вектор «від конкретного до абстрактного» в розвитку підтверджується надійно.

Виготський: як народжуються поняття

Інший погляд на ту саму дорогу запропонував Лев Виготський, і він додає до картини Піаже важливу деталь — роль слова. Спостерігаючи, як діти сортують предмети, Виготський показав, що справжні поняття не з'являються одразу: спершу дитина об'єднує речі за випадковими, наочними ознаками («до цього кубика підходить оцей, бо поруч лежав»), і лише поступово доходить до по-справжньому абстрактної категорії, що тримається на суттєвій спільній рисі.

У класичному досліді Виготського й Леоніда Сахарова дітям давали різнокольорові фігурки з безглуздими «словами» на споді й пропонували здогадатися, що ці слова означають. Молодші діти групували фігурки то за кольором, то за формою, легко зраджуючи одну ознаку заради іншої; здатність утримати єдиний абстрактний критерій — скажімо, «високі й широкі» — з'являлася значно пізніше. Дослід наочно показав, що абстрактне поняття не дано від початку, а вибудовується крок за кроком.

Ключова ідея Виготського в тому, що абстрактне поняття визріває не саме собою, а в мовленні й навчанні. Він розрізняв спонтанні поняття, які дитина виводить із власного досвіду, і наукові — ті, що вона отримує від дорослих через мову, зверху вниз. Саме систематичне навчання, за Виготським, підтягує мислення до абстрактного рівня раніше, ніж воно дозріло б стихійно. Тому здатність до абстракції — не лише природний графік дозрівання, а й плід культури та освіти.

Абстракція як операція: узагальнення й аналогія

У глибині абстрактного мислення лежить одна розумова операція — абстрагування: уміння відкинути неістотні деталі й виділити те спільне, що об'єднує різні випадки. Побачивши кілька собак, дитина відкидає колір, розмір і кличку й доходить до поняття «собака», а згодом — до ще ширшого «тварина». Так із моря конкретних вражень народжуються категорії, якими далі оперує думка.

Поруч із узагальненням абстрактне мислення спирається на символи. Слово, цифра, знак «плюс» чи дорожній знак — усе це умовні позначки, що заступають цілі класи речей і дій; оперуючи ними, розум міркує про те, чого немає перед очима, і будує довгі ланцюжки думки, не звертаючись щоразу до самих предметів.

Одним із головних двигунів абстракції когнітивісти вважають аналогію. За дослідженнями Дедри Гентнер, порівнюючи два різні на позір випадки, розум вирівнює їх і виділяє спільну структуру відношень, а не поверхові риси — цей механізм називають структурним зіставленням. Саме повторне проведення аналогій, за Гентнер, поступово «вимиває» конкретні подробиці й лишає чисту реляційну схему, придатну до перенесення на нові ситуації. Тому аналогія — не прикраса мовлення, а робочий інструмент, яким людина будує абстрактні поняття й наукові моделі.

Психологічна дистанція: сучасний погляд

Сучасна психологія додала до теми несподіваний поворот: наскільки абстрактно ми думаємо про щось, залежить від того, наскільки це «щось» від нас віддалене. Йдеться про теорію рівня конструювання (construal-level theory) Яакова Тропе й Ніри Ліберман. За нею, чим більша психологічна дистанція до об'єкта — у часі, просторі, соціальному плані чи за ступенем імовірності, — тим абстрактніше ми його уявляємо.

Приклад простий. Подорож, що буде за рік, ми уявляємо загально й по суті — «відпочинок, море, свобода»; ту саму подорож завтра бачимо конкретно й детально — валіза, квитки, час виїзду. Близьке ми конструюємо низько й предметно, далеке — високо й абстрактно. Ця теорія пояснює чимало буденного: чому здалеку легко бачити «головне», а зблизька грузнути в дрібницях, і чому наміри на майбутнє звучать так шляхетно-абстрактно, поки не настане конкретне «сьогодні». Абстрактність, отже, — не лише властивість людини, а й режим, що вмикається залежно від дистанції.

Де працює абстрактне мислення

Абстрактне мислення — не академічна розкіш, а щоденний інструмент. На ньому тримається математика: число, змінна, рівняння — це чисті абстракції, відірвані від конкретних предметів, які колись перелічували на пальцях. Наука також оперує тим, чого не видно безпосередньо, — законами, силами й моделями, що згортають тисячі окремих спостережень в одну формулу.

Не менше абстракції в мові й моралі. Метафора «час — це гроші» працює тому, що розум переносить структуру з однієї сфери на іншу, лишаючи осторонь буквальний зміст. Моральне міркування вимагає оперувати правами, обов'язками й справедливістю — поняттями, яких немає у фізичному світі. Нарешті, будь-яке планування наперед — це робота з можливим, а не з наявним: щоб уявити наслідки свого вибору через рік, треба відірватися від конкретного «зараз» і мислити гіпотезами.

Коли абстрактне мислення звужується

Здатність абстрагувати не однакова завжди й у всіх. У маленьких дітей вона ще не дозріла, і це нормально; під утомою, сильним стресом чи великим хвилюванням навіть доросла людина мислить конкретніше, ніж зазвичай. Крім того, при деяких неврологічних і психічних станах спостерігають конкретизацію мислення — труднощі з переходом від буквального до узагальненого.

Класичний спосіб, яким це помічають клініцисти, — проба на тлумачення прислів'їв. Людині з вираженою конкретністю мислення важко пояснити «переносний» сенс: прислів'я вона розтлумачує буквально, не піднімаючись до загальної ідеї. Дослідження показують, що така буквальність трапляється, зокрема, при шизофренії, і пов'язана радше з розладами мислення, ніж з інтелектом як таким. Тут потрібна обережність: труднощі з абстрагуванням — це симптом, а не діагноз. Одна невдало витлумачена приказка нічого не означає; про конкретизацію мислення судять лише фахівці, у комплексі й у контексті, а не за одним прикладом.

Урешті, абстрактне мислення — не вроджений «дар», а навичка, що росте з досвіду. Її живлять читання, математика, розбір метафор і звичка ставити собі запитання «а що, якщо?» та «що тут спільного?». Чим частіше розум вправляється переходити від конкретного випадку до загального правила, то вільніше йому даються складні, багатоходові ідеї.

Міфи і факти

Насправді	Поширений міф
Абстрактне мислення — один із режимів думання, а не мірило загального інтелекту	Хто мислить абстрактно, той розумний, а хто конкретно — ні
Рівень абстрактності «плаває» залежно від теми, дистанції й досвіду	Людина завжди думає про все однаково абстрактно
Конкретне мислення потрібне й доречне для задач тут-і-зараз	Конкретне мислення — це примітивно й погано
Здатність до абстракції розвивається з віком і навчанням, її можна тренувати	Абстрактне мислення дане від народження й незмінне
Абстракція — це спосіб узагальнювати досвід і планувати	Абстрактне мислення відірване від реальності й непрактичне

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: abstract thinking, concrete thinking, abstraction.
• Siegler R. Cognitive Development in Childhood. Noba Project (стадії Піаже, зокрема формально-операційна). Noba
• Rosen G. Abstract Objects. Stanford Encyclopedia of Philosophy (розрізнення конкретного й абстрактного). plato.stanford.edu
• Inhelder B., Piaget J. The Growth of Logical Thinking from Childhood to Adolescence. Basic Books, 1958 (формально-операційне, гіпотетико-дедуктивне мислення).
• Vygotsky L. S. Thought and Language (формування понять, наукові й спонтанні поняття). archive.org
• Gentner D., Hoyos C. Analogy and Abstraction. Topics in Cognitive Science, 2017. DOI: 10.1111/tops.12278 · PubMed
• Trope Y., Liberman N. Construal-level theory of psychological distance. Psychological Review, 2010. DOI: 10.1037/a0018963 · Повний текст
• Sponheim S. R., Surerus-Johnson C., Leskela J., Dieperink M. E. Proverb interpretation in schizophrenia: the significance of symptomatology and cognitive processes. Schizophrenia Research, 2003. DOI: 10.1016/s0920-9964(02)00525-x · PubMed