Амбівалентність: що це, види за Блейлером і приклади

Ми звикли думати, що почуття мають бути однозначними: або любиш, або ні; або хочеш, або відмовляєшся. Але психіка влаштована складніше. Часто до однієї й тієї самої людини, рішення чи спогаду ми відчуваємо протилежне водночас — тягнемося й відштовхуємося, вдячні й ображені, прагнемо близькості й боїмося її. Це і є амбівалентність. Вона не робить нас «дивними» чи «нерішучими»: здатність утримувати суперечність, не розколюючи її навпіл, — радше ознака зрілої психіки, ніж її поломки. Розберемося, звідки взявся термін, чому він став наріжним каменем психоаналізу і що про суперечливі почуття каже сучасна наука.

Що таке амбівалентність простими словами

Амбівалентність — це одночасне існування протилежних почуттів, установок чи спонукань щодо того самого об'єкта: людини, вибору, події, спогаду. Ключове тут — не «то любов, то ненависть по черзі», а обидва полюси разом, спрямовані на щось одне. Класичний приклад — коли до близької людини ми переживаємо і ніжність, і роздратування, і вони не змінюють одне одного, а присутні в той самий момент. Саме на цій одночасності й на єдиному об'єкті тримається все поняття: якщо нас вабить одне, а лякає зовсім інше, це радше конфлікт двох мотивів, ніж амбівалентність у строгому сенсі.

Її легко сплутати з двома сусідніми станами, хоч по суті вона їм протилежна. Перший — байдужість: коли людині все одно, почуттів немає взагалі, тоді як тут їх забагато, і то з обох боків. Другий — проста невизначеність, коли ми ще не зібрали інформації й тому не вирішили. Амбівалентність гостріша за обидва: рішення ніби вже можна ухвалити, але кожен варіант має і привабливий, і відразливий бік, тож вибір коштує справжньої внутрішньої напруги. Через це «розірваність» між двома «так» переживається важче, ніж чесне «поки не знаю».

Відчути різницю неважко. Якщо ви вагаєтесь, куди поїхати у відпустку, бо ще не встигли почитати про варіанти, — це невизначеність, яка мине разом із інформацією. Якщо ж ви точно знаєте, що водночас і хочете, і не хочете їхати до батьків на свята — щиро раді побачити їх і заздалегідь напружені через давні образи, — це вже амбівалентність, і жодна нова довідка її не розвіє.

Ойген Блейлер: хто ввів термін

Слово ambivalenz (від латинських ambo — «обидва» і valentia — «сила») у 1910 році, у доповіді перед психіатричною спільнотою, запропонував швейцарський психіатр Ойген Блейлер, керівник клініки Бургхельцлі. Він шукав назву для того, що щодня бачив у пацієнтів із шизофренією: ті могли водночас стверджувати й заперечувати те саме, любити й ненавидіти лікаря, хотіти і не хотіти їсти. Блейлер вважав таку розщепленість переживання одним із засадничих розладів хвороби, яку сам-таки й назвав шизофренією; він докладно описав її у своїй монографії про групу шизофреній (1911).

Він розрізняв три різновиди амбівалентності — за тим, у якій сфері психіки зустрічаються протилежності:

• амбівалентність афекту — протилежні почуття до одного об'єкта (любов і ворожість водночас);
• амбівалентність волі — суперечливі бажання й імпульси (хочу підвестися — і не можу змусити себе);
• амбівалентність інтелекту — взаємозаперечні судження, коли людина одночасно тримається твердження і його спростування.

Разом із розладом асоціацій, сплощенням афекту й аутизмом амбівалентність увійшла до переліку фундаментальних симптомів, які згодом стали відомі як «чотири А» Блейлера. Сучасна психіатрія вже не вважає її ознакою, специфічною саме для шизофренії, — виражена амбівалентність трапляється й у нормі, і при інших станах. Але сам термін виявився надто влучним, щоб лишитися в стінах клініки: він швидко розійшовся по всій психології, а найглибше вкоренився в психоаналізі.

Фройд: амбівалентність у серці психоаналізу

Найбільше поняттю завдячує психоаналіз. Зигмунд Фройд підхопив термін Блейлера й зробив амбівалентність однією з опор своєї теорії. Для нього суперечність почуттів — не виняток, а базова властивість психічного життя: до тих, кого ми любимо найсильніше, ми потай несемо й ворожість, і жоден по-справжньому глибокий зв'язок від неї не вільний.

Найяскравіше це видно в едиповому комплексі, де дитина водночас любить того з батьків і ревнує до нього, прагне близькості й боїться покарання. У випадку «Людини-щура» (1909) Фройд показав, що саме нерозв'язане зіткнення любові й ненависті до однієї особи живить нав'язливий невроз — нескінченні сумніви, захисні ритуали, болісне коливання «зробити — не зробити». У «Тотемі й табу» (1913) він поширив ідею на культуру: суворі заборони довкола померлих виростають, за Фройдом, саме з амбівалентності — з провини за приховану ворожість до тих, кого ми любили. А в есеї «Скорбота і меланхолія» (1917) він повʼязав амбівалентність із патологічним переживанням втрати: коли до дорогої людини була домішана невизнана злість, після її смерті горе обертається самозвинуваченнями — і людина докоряє вже не тому, кого втратила, а собі. Сучасні нейропсихіатричні огляди досі повертаються до цієї Фройдової здогадки, пояснюючи через приховану ворожість деякі риси депресії.

Коли любов і ненависть разом

Найзрозуміліший для кожного бік амбівалентності — емоційний. Сильна прихильність майже завжди несе в собі й тіньовий полюс: ненависть чи гострі докори спалахують саме там, де є глибока любов, бо тільки близька людина має владу по-справжньому нас поранити. Підліток, що бунтує проти батьків і водночас відчайдушно їх потребує; партнери, які виснажливо сваряться й не можуть розійтися; доросла дитина біля ліжка складного, колись жорсткого батька — усе це буденні обличчя амбівалентності. Вона не означає, що якесь із почуттів «несправжнє»: означає лише, що їх декілька і скеровані вони в різні боки. Здорове дорослішання почасти й полягає в тому, щоб витримувати цю суміш, не вимагаючи від себе «визначитися остаточно» й не оголошуючи близького то ідеальним, то нестерпним.

Сучасний погляд: амбівалентність установок

Поза психоаналізом термін прижився в соціальній психології. Тут говорять про амбівалентність установок — коли до одного об'єкта людина одночасно має і позитивну, і негативну оцінку; класично цю структуру описали Томпсон, Занна і Ґріффін. Курець, якому подобається курити й водночас гидко від того, що він курить; виборець, якого приваблює одна риса кандидата й відштовхує інша, — усе це амбівалентні установки, а не байдужість. Такі установки менш стійкі, гірше передбачають поведінку й опрацьовуються повільніше — тому саме на них найлегше вплинути рекламою чи агітацією. Психологи навіть навчилися її вимірювати: амбівалентність тим сильніша, чим інтенсивніші обидві оцінки й чим ближчі вони за силою — найгостріше «розриває» тоді, коли «за» і «проти» майже рівнозначні.

Дослідники показали, що амбівалентність субʼєктивно неприємна, надто коли доводиться робити вибір. Модель MAID Френка ван Гарревельда описує, як людина відкладає рішення, вибірково шукає докази «на користь» уже наміченого варіанта й переживає дискомфорт саме тому, що обидві оцінки лишаються активними водночас. Це перегукується з давнішою ідеєю Курта Левіна про конфлікт «наближення — уникнення»: коли одна й та сама мета воднораз вабить і лякає, ми застрягаємо тим сильніше, чим ближче до неї підходимо, а напруга від такого зіткнення мотивів здатна виснажувати не гірше за зовнішню перешкоду. Філософи емоцій, своєю чергою, наголошують: змішані, суперечливі почуття до складного об'єкта — не збій, а закономірна, ба навіть раціональна відповідь психіки на те, що сам об'єкт неоднозначний.

Амбівалентна прив'язаність: коли суперечливість стає стилем стосунків

Окреме питання, яке часто ставлять поряд із самим поняттям, — що таке амбівалентна прив'язаність. Це не синонім амбівалентних почуттів, а назва одного зі стилів прив'язаності, описаних Мері Ейнсворт.

У її процедурі «Незнайома ситуація» дитину ненадовго лишали саму, а потім спостерігали за возз'єднанням із матір'ю. Більшість дітей засмучувалися й швидко заспокоювалися на руках. Але частина — приблизно кожна десята — поводилася інакше: тягнулася до матері й одночасно відштовхувала її, плакала й виривалася, не могла ні прийняти втіху, ні відмовитися від неї. Цей патерн і назвали амбівалентним, або тривожно-опірним.

У дорослому житті він упізнається за схожим малюнком: сильна потреба в близькості поряд із постійним сумнівом у ній. Людина прагне більше контакту, ніж отримує, гостро реагує на паузу у відповіді, перевіряє почуття партнера й водночас відкидає підтвердження, які отримує. Ззовні це читається як суперечливість, зсередини — як тривога, що близькість будь-якої миті зникне.

Тут проходить важлива для практики межа. Амбівалентні почуття переживає кожен, і до прив'язаності це стосунку не має: можна любити роботу й водночас утомлюватися від неї. Амбівалентний стиль прив'язаності — це стійкий спосіб будувати близькі стосунки, який формується в перші роки життя й повторюється в дорослих парах. Плутати їх не варто: перше не потребує нічого, крім визнання, а друге змінюється лише в тривалих стосунках — терапевтичних або партнерських. Приблизне уявлення про власний стиль дає тест на тип прив'язаності, хоч він і не замінює розмови з фахівцем.

Амбівалентні стосунки і здоровʼя

Один із найнесподіваніших сучасних висновків стосується близьких людей. Психолог Берт Учіно з колегами вивчав так звані амбівалентні звʼязки — стосунки, у яких та сама людина водночас і опора, і джерело прикрощів. Виявилося, що для здоровʼя такі звʼязки нерідко гірші за відверто негативні. У дослідженні 2014 року подружжя, де обоє бачили одне в одному саме амбівалентне джерело підтримки, мало найвищий рівень кальцинації коронарних артерій — раннього маркера серцево-судинного ризику. Інша робота тієї ж групи повʼязала велику кількість амбівалентних контактів у соціальній мережі людини з коротшими теломерами, тобто з пришвидшеним клітинним старінням.

Пояснення напрочуд просте. Від відверто поганих стосунків ми внутрішньо захищаємося, дистанціюємося або зовсім їх уникаємо. Амбівалентні ж тримають у постійній настороженості: не знаєш, підтримають цього разу чи вколють, розслабитися не виходить, а розірвати шкода — адже хороше в них теж є. Саме ця хронічна невизначеність, а не самі по собі сварки, і виявляється тілесно шкідливою. Класичний приклад — доросла людина й батько, який то підтримає, то знецінить: кожна зустріч вимагає внутрішньої мобілізації, і серцево-судинна система поволі розплачується за постійну готовність до удару. Якщо такі стосунки виснажують роками, розібратися, як бути з ними далі, допомагає психолог — зокрема той, що працює зі складними стосунками з батьками.

Амбівалентність, дисонанс і нерішучість: три різні речі

Ці три поняття регулярно вживають як синоніми, хоч вони описують різні стани. Різниця має практичне значення: з кожного з них є свій вихід.

	Що це	Що з цим робити
Амбівалентність	Обидва ставлення до одного об'єкта присутні одночасно й обидва справжні	Витримати обидва, не примушуючи себе обрати одне
Когнітивний дисонанс	Зіткнення переконання з власним вчинком, що породжує напругу	Змінити або вчинок, або переконання — напруга шукає виходу
Нерішучість	Бракує підстав для вибору: мало інформації, неясні наслідки	Зібрати те, чого бракує, або поставити собі термін

Найчастіше плутають перші два. Дисонанс штовхає до розв'язання: людина мимоволі змінює погляд, щоб той узгодився з тим, що вона вже зробила. Амбівалентність нікуди не штовхає — вона просто триває, іноді роками, і спроба «вирішити» її зазвичай означає витіснення однієї зі сторін.

З нерішучістю різниця ще чіткіша: вона зникає, щойно з'являється інформація. Амбівалентність від нової інформації не зникає — людина може чудово знати всі обставини й однаково відчувати два протилежні порухи.

Сам Блейлер розрізняв не одну амбівалентність, а три — і в побутовій мові майже завжди йдеться лише про першу з них.

Другий і третій види трапляються рідше й важать більше: якщо роздвоєння стосується не почуттів, а намірів або суджень, це вже підстава подивитися на стан уважніше.

Норма чи патологія

Сама по собі амбівалентність — не діагноз. Здатність бачити в людях і ситуаціях і хороше, і погане, не розколюючи світ на «ідеальних» і «жахливих», — навпаки, ознака психологічної зрілості. Проблемою суперечливість стає тоді, коли паралізує: коли рішення відкладається місяцями, коли коливання виснажують до безсоння, коли ставлення до близьких стрибає від обожнювання до цілковитого знецінення (як буває при межовому розладі особистості). У клінічній картині шизофренії різка, дезорганізуюча амбівалентність, яку описував Блейлер, теж лишається значущою. Орієнтир простий: якщо суперечливі почуття — частина живого, хай і непростого досвіду, це норма; якщо ж вони роблять життя некерованим, це привід звернутися по допомогу.

Якщо ж гойдалка «обожнювання — знецінення» у стосунках повторюється роками разом із бурхливими емоціями та імпульсивними вчинками, зорієнтуватися допомагає тест на межовий розлад особистості (MSI-BPD): 10 запитань «так/ні», близько 2 хвилин — скринінг, а не діагноз.

Що з цим робити

Практична цінність поняття не в тому, щоб діагностувати себе, а в тому, щоб перестати воювати з власними почуттями. Перший крок — просто назвати амбівалентність: визнати, що можна любити й злитися, хотіти змін і триматися за звичне, і що це не робить людину лицемірною чи слабкою. Сучасна психотерапія не поспішає «усунути» суперечність — вона допомагає її витримати, роздивитися обидва полюси й ухвалити рішення не всупереч почуттям, а разом із ними. У роботі із залежностями чи важкими життєвими виборами фахівець не тисне на людину, а допомагає їй спокійно розкласти обидва боки: до змін людина частіше рухається тоді, коли її амбівалентність сприймають серйозно, а не соромлять за неї. Часто виявляється, що коли перестаєш вимагати від себе однозначності, напруга спадає сама, а рішення стає ясніше.

Міфи і факти про амбівалентність

Що зазвичай думають про суперечливі почуття — і що стоїть за цим насправді:

Насправді	Поширений міф
Амбівалентність — це сильні почуття з обох боків водночас	Амбівалентність — це байдужість або невизначеність
Термін увів психіатр Ойген Блейлер, описуючи шизофренію	Це поняття вигадав Фройд
Певна амбівалентність — норма зрілої психіки	Будь-які змішані почуття — ознака розладу
Амбівалентні стосунки шкодять здоровʼю більше за відверто негативні	Головне, щоб у стосунках було бодай трохи хорошого
Суперечність можна усвідомити й витримати	Від протилежних почуттів треба будь-що позбутися

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: ambivalence, four A's, approach-avoidance conflict, Oedipus complex.
• Heckers S. Bleuler and the Neurobiology of Schizophrenia (Блейлер, «чотири А», амбівалентність як засадничий симптом). Schizophrenia Bulletin, 2011. PMC
• Carhart-Harris R. L., Mayberg H. S., Malizia A. L., Nutt D. Mourning and melancholia revisited (амбівалентність у Фройдовій «Скорботі і меланхолії»). Annals of General Psychiatry, 2008. PMC: PMC2515304.
• van Harreveld F., van der Pligt J., de Liver Y. N. The agony of ambivalence and ways to resolve it: introducing the MAID model (амбівалентність установок і дискомфорт вибору). Personality and Social Psychology Review, 2009. DOI: 10.1177/1088868308324518 · PMID: 19144904.
• Uchino B. N., Smith T. W., Berg C. A. Spousal Relationship Quality and Cardiovascular Risk: Dyadic Perceptions of Relationship Ambivalence Are Associated with Coronary Calcification (амбівалентні стосунки і серце). Psychological Science, 2014. PMC: PMC3984367.
• Uchino B. N. та ін. Social relationships and health: is feeling positive, negative, or both (ambivalent) about your social ties related to telomeres? (амбівалентні звʼязки й клітинне старіння). Health Psychology, 2012. PMID: 22229928.
• National Institute of Mental Health. Schizophrenia (клінічний контекст, у якому Блейлер описав амбівалентність).
• Stanford Encyclopedia of Philosophy. Emotion (філософія емоційної амбівалентності, П. Ґрінспен). Stanford
• Ainsworth M. D. S., Blehar M. C., Waters E., Wall S. Patterns of Attachment: A Psychological Study of the Strange Situation. Lawrence Erlbaum, 1978 (процедура «Незнайома ситуація» і тривожно-опірний тип прив'язаності).
• Festinger L. A Theory of Cognitive Dissonance. Stanford University Press, 1957 (напруга від розбіжності вчинку й переконання — не те саме, що амбівалентність).