Анкетування: як скласти анкету і не зіпсувати дані дослідження

Анкета виглядає найдоступнішим інструментом дослідника: придумати питання, роздати, порахувати відсотки. Саме тому курсові й дипломні роботи найчастіше сипляться саме тут. Відповідь людини залежить не тільки від того, що вона насправді думає, а й від того, як питання сформульоване, яким воно йде за рахунком, скільки варіантів пропонує і хто, на думку респондента, читатиме заповнений бланк. Розберемо, чим анкетування відрізняється від тесту, як анкету збирають крок за кроком і які викривлення потрапляють у неї ще на чернетці.

Що таке анкетування і чим воно відрізняється від тесту

Анкетування — це метод збору даних, за якого людина самостійно, без посередництва інтерв'юера, відповідає на однаковий для всіх набір заздалегідь підготовлених питань. Американська психологічна асоціація описує анкету широко: як набір питань або інших спонук, за допомогою яких дослідник отримує відомості про характеристики, установки, поведінку чи здібності респондента, — і байдуже, паперовий це бланк, розмова віч-на-віч чи форма на сайті.

Плутанина починається там, де анкету називають тестом. Різниця не в довжині й не в оформленні, а в тому, що з відповідями роблять далі. Психологічний тест спирається на три опори, яких в анкети зазвичай немає: ключ, статистичні норми і підтверджена валідність. Саме тому тест має право сказати «у вас підвищений рівень тривоги», а анкета — лише описати розподіл відповідей: скільки людей обрали кожен варіант і як ці частки різняться між групами.

Третій сусід — інтерв'ю. Там питання ставить жива людина: вона чує паузи, може перепитати й піти вглиб. Анкета такої гнучкості позбавлена, зате дає всім однакові умови й масштабується на тисячі людей за тиждень. Тому в дослідницькому дизайні їх часто поєднують: анкета забезпечує ширину, інтерв'ю — глибину, а разом вони страхують одне одного від однобокості.

З яких питань складається анкета

Робочих типів питань небагато, і кожен розв'язує своє завдання. Закриті питання пропонують готовий перелік варіантів: вони швидко заповнюються, легко зводяться в таблицю й дають зіставні дані. Плата за зручність — усе, що дослідник не передбачив у переліку, просто зникає: людина обере найближчий варіант, і в підсумку ви прочитаєте власні гіпотези, а не її досвід.

Окремий випадок закритого питання — шкала Лікерта, найпоширеніший спосіб виміряти установку. У 1932 році Ренсіс Лікерт запропонував не сперечатися про «правильні» відповіді, а давати серію тверджень зі ступенями згоди й підсумовувати бали за всіма пунктами. Саме за цим принципом побудована більшість самозвітних методик — від коротких шкал настрою до особистісних інструментів на кшталт опитувальника «Велика п'ятірка».

Відкриті питання не пропонують варіантів узагалі. Вони незамінні там, де тема нова й переліку відповідей ще ніхто не склав, або коли важлива саме мова респондента. Ціна теж відома: заповнювати довше, частина людей просто пропускає такі пункти, а обробка потребує окремої процедури кодування. Розумний компроміс — тримати відкритими два-три ключові питання, а не всю анкету.

Порядок питань — теж змінна, а не оформлення. Пункт, поставлений раніше, задає рамку для наступних: людина вже згадала конкретний епізод, уже назвала себе задоволеною чи виснаженою — і далі відповідає з огляду на це. Тому загальні оцінки зазвичай ставлять перед деталізованими, делікатні теми відсувають ближче до кінця, а демографічний блок лишають наостанок, коли респондент уже втягнувся. Так само не є дрібницею кількість градацій шкали, рішення підписувати словами кожну поділку чи лише крайні та наявність варіанта «важко відповісти».

Формулювання важить не менше за тип. Джон Крозник, підсумовуючи дослідження методології опитувань, звертає увагу на неочевидне: словесні позначки на поділках шкали впливають на відповіді не менше, ніж самі питання, а респондент читає анкету за нормами звичайної розмови. Щойно дослідник ці норми порушує — питає про очевидне, повторює те саме іншими словами, поєднує в одному реченні два різні предмети, — у дані заходить помилка, якої вже не виправити на етапі аналізу.

Як анкету розробляють

Анкета починається не з питань, а з конструкта — чітко названої властивості, яку ми хочемо описати, і рішення, заради якого все затівається. «Дослідити вигорання» — це ще не конструкт; «оцінити частоту емоційного виснаження серед консультантів із стажем до трьох років, щоб спланувати навчальну програму» — уже так. Поки цього речення немає, будь-яке питання здається доречним, і анкета розпухає до сорока пунктів.

Далі складають надлишковий пул пунктів і безжально його ріжуть. На цьому етапі корисні дві процедури: оцінка кількома фахівцями, які незалежно судять, чи справді пункт стосується конструкта, і когнітивне інтерв'ю — коли кілька людей заповнюють чернетку вголос, промовляючи, як вони розуміють кожне слово. Саме там виявляється, що «регулярно» одні читають як «щодня», а інші — як «раз на місяць».

Пілотування — крок, який пропускають найчастіше і про який найбільше шкодують. Дослідницький центр Пью, чиї методичні матеріали про побудову анкет доступні відкрито, називає передтестування обов'язковою частиною розробки, особливо коли питання ставлять уперше. На пілоті вимірюють час заповнення, дивляться, де люди зупиняються й де починають обирати підряд однакові варіанти, і переписують усе двозначне, поки анкета ще не пішла в поле.

Польовий етап додає власні вимоги: однакова інструкція для всіх, фіксація того, кого і як запрошували, і облік тих, хто не відповів. Без цього обліку на етапі аналізу неможливо буде сказати, наскільки зібрані дані описують ту сукупність, заради якої дослідження починалося.

Чому люди відповідають не те, що думають

Соціальна бажаність — схильність показувати себе в кращому світлі, ніж є. Ще 1960 року Дуглас Кроун і Девід Марлоу побудували шкалу, яка мала вловлювати цю тенденцію окремо від хворобливих рис. Найсильніше вона б'є по темах, де існує «правильна» відповідь: про самооцінку, стосунки, вживання алкоголю, ставлення до інших людей.

Довго вважали, що проблему можна закрити технічно: додати до анкети шкалу соціальної бажаності й відсіяти тих, хто набрав за нею багато. Сучасна перевірка цієї надії не підтвердила. Метааналіз сорока одного дослідження майже з дев'ятьма тисячами учасників показав, що зв'язок балів за такими шкалами з реальною просоціальною поведінкою в економічних іграх виявився близьким до нуля — тобто шкали не вимірюють ані викривлення, ані відповідну рису, і автори радять від них відмовитися.

Друге джерело помилок — поверхневе відповідання: замість того щоб згадувати й зважувати, людина економить зусилля. Вона обирає перший прийнятний варіант, тримається середини шкали, повторює попередню відповідь. Ризик росте до кінця довгої анкети, а також коли питання незрозуміле або тема респондентові байдужа. Практичний висновок простий: коротка анкета, яку заповнили уважно, цінніша за довгу, яку домучили.

Сюди ж належить згода-упередженість — готовність погоджуватися з будь-яким твердженням незалежно від змісту. Її частково знімають зворотні формулювання, коли частину пунктів пишуть «навпаки», і людина, яка ставить усюди «згоден», сама себе викриває суперечністю.

Окремо стоїть зміщення спільного методу. Коли і передбачувану причину, і наслідок вимірюють однією анкетою, в один момент і в однаковому форматі шкал, частину зв'язку створює сам інструмент. Оглядова робота Філіпа Подсакоффа з колегами розібрала джерела цього ефекту й перелічила протиотрути: розводити виміри в часі, брати дані з різних джерел, змінювати формат шкал усередині анкети.

Делікатні питання, анонімність та етика

Роджер Турандж і Тінг Ян, підсумувавши дослідження опитувань на чутливі теми, дійшли висновку, що спотворення відповідей тут не рідкість, але воно ситуативне: залежить від того, чи має конкретна людина що приховувати, і від того, як влаштована процедура. Люди редагують сказане, щоб не осоромитися перед інтерв'юером або не наразитися на наслідки з боку третіх осіб.

Звідси прямі рішення. Самостійне заповнення без інтерв'юера, чесна анонімність без збирання пошти та адреси пристрою, нейтральні формулювання без осуду, право пропустити будь-яке питання. І окремо — інформована згода з поясненням, навіщо збираються дані й хто їх побачить, а також заздалегідь підготовлена відповідь на випадок, якщо у відкритому полі людина напише про загрозу власному життю: анкета не може бути єдиним каналом, у якому такий сигнал залишиться без реакції.

Онлайн-анкети і частка відповідей

Частка відповідей — це доля тих, хто заповнив анкету, серед усіх, кого запросили. Рахувати її можна по-різному, і щоб цифри різних досліджень були зіставними, Американська асоціація дослідників громадської думки видає стандартні визначення з формулами й кодами станів. Онлайн-форма зазвичай дає нижчу частку, ніж роздана в аудиторії анкета, зате знімає частину тиску присутнього дослідника.

Головне не в самій цифрі. Аналіз останніх десятиліть змусив переглянути давнє упередження, ніби низька частка відповідей автоматично знецінює дослідження: важливо не скільки людей промовчали, а чим ті, хто промовчав, відрізняються від тих, хто відповів. Якщо анкету про вигорання заповнили переважно ті, кому тема болить, вибірка зміщується і репрезентативність вибірки втрачається навіть за пристойного відсотка відповідей.

Дві анкети з практики

Уявімо психологічний центр, який хоче виміряти задоволеність клієнтів. Спокуса — питати «Наскільки ви задоволені нашою роботою?» з варіантами від «дуже задоволений» до «швидше задоволений». Це не вимір, а комплімент самому собі: шкала несиметрична, тема очевидно «правильна», а анкету надсилає той самий центр. Робочий варіант — симетрична шкала, кілька конкретних питань про досвід замість однієї загальної оцінки, збір відповідей через нейтральний канал і одне відкрите питання про те, що варто змінити.

Другий сюжет — дослідниця вивчає вигорання серед молодих консультантів і розсилає форму в професійному чаті. Тут відразу три пастки: відповідають найактивніші учасники спільноти, тема самовідбирає зацікавлених, а частину зв'язків створить сама анкета, якщо в ній одночасно міряти й навантаження, і виснаження. Методи опитування й правила побудови анкети входять до базового переліку тем, які студенти опановують, зокрема готуючись до єдиного фахового вступного випробування з психології, — і саме ці помилки на іспиті просять розпізнати.

Міфи і факти про анкетування

Що зазвичай думають про анкети — і що показують дослідження методу:

Насправді	Поширений міф
Анкета описує розподіл відповідей; висновок про рівень ознаки дає тест із нормами	Анкета вимірює рівень властивості не гірше за тест
Формулювання, порядок питань і підписи на шкалі змінюють результат	Головне — зібрати побільше відповідей, решта дрібниці
Анонімність зменшує спотворення на делікатних темах, але не знімає їх повністю	Анонімна анкета гарантує щирі відповіді
Шкали соціальної бажаності не підтвердили придатності як фільтр	Достатньо додати шкалу брехні — і викривлення зняте
Важливіше, чим відмовники відрізняються від респондентів, ніж їхня кількість	Низька частка відповідей автоматично знецінює дослідження

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: questionnaire (визначення анкети та способів її подання).
• Krosnick J. A. Survey research. Annual Review of Psychology, 1999; 50:537–567. DOI: 10.1146/annurev.psych.50.1.537 · PubMed
• Pew Research Center. Writing Survey Questions (формулювання, порядок питань, обов'язкове передтестування).
• American Association for Public Opinion Research. Standard Definitions: Final Dispositions of Case Codes and Outcome Rates for Surveys (стандарт обчислення частки відповідей).
• Likert R. A Technique for the Measurement of Attitudes. Archives of Psychology, 1932; № 140.
• Crowne D. P., Marlowe D. A new scale of social desirability independent of psychopathology. Journal of Consulting Psychology, 1960; 24(4):349–354. DOI: 10.1037/h0047358 · PMID: 13813058.
• Podsakoff P. M., MacKenzie S. B., Lee J.-Y., Podsakoff N. P. Common method biases in behavioral research: a critical review of the literature and recommended remedies. Journal of Applied Psychology, 2003; 88(5):879–903. DOI: 10.1037/0021-9010.88.5.879 · PMID: 14516251.
• Tourangeau R., Yan T. Sensitive questions in surveys. Psychological Bulletin, 2007; 133(5):859–883. DOI: 10.1037/0033-2909.133.5.859 · PMID: 17723033.
• Lanz L., Thielmann I., Gerpott F. H. Are social desirability scales desirable? A meta-analytic test of the validity of social desirability scales in the context of prosocial behavior. Journal of Personality, 2022; 90(2):203–221. DOI: 10.1111/jopy.12662 · PMID: 34265863.