Зигмунд Фрейд (1856–1939): психоаналіз, несвідоме, Ід—Его—Суперего

Мало хто з учених так змінив те, як людство думає про себе, як Зигмунд Фрейд. Це від нього ми маємо слова «несвідоме», «витіснення», «захисний механізм» і «фрейдівська обмовка». Засновник психоаналізу, він зробив із «лікування розмовою» цілу дисципліну — і водночас лишив по собі теорію, більшість конкретних тверджень якої сучасна наука не підтверджує. Розберемося чесно: що Фрейд відкрив, у чому помилявся і що з його спадку живе досі.

Хто такий Зигмунд Фрейд

Фрейд (у сучасному правописі часто «Фройд») народився 1856 року в містечку Фрайберг у Моравії — нині це Пршибор у Чехії, — а з чотирьох років і майже до кінця життя жив у Відні. За фахом він був невролог: вивчав медицину у Віденському університеті, певний час — фізіологію нервової системи. Переломним став 1885 рік, коли Фрейд стажувався в Парижі в Жана-Мартена Шарко й побачив, як гіпнозом знімають симптоми «істерії». Це навело його на думку, що за тілесними симптомами можуть стояти приховані психічні причини.

Разом із Йозефом Броєром він лікував пацієнток із істерією й помітив: коли людина промовляє й «відреагує» болісний спогад, симптом слабшає. Так народилася ідея «лікування розмовою», викладена у «Дослідженнях істерії» (1895). Згодом Фрейд відмовився від гіпнозу на користь вільних асоціацій — і саме ця зміна методу заклала психоаналіз.

Несвідоме і структура особистості

Головне припущення Фрейда: більшість психічного життя відбувається поза свідомістю, а поведінкою керують бажання, конфлікти й спогади, яких ми не усвідомлюємо. Свідомість — лише вершина айсберга.

Пізніше Фрейд запропонував структурну модель особистості з трьох інстанцій: Ід (несвідомі потяги, що прагнуть негайного задоволення), Суперего (совість, засвоєні норми й ідеали) та Его («Я», яке посередничає між ними і реальністю). Це не ділянки мозку, а зручна модель внутрішнього конфлікту — докладніше в окремій статті про Ід, Его і Суперего.

Щоб упоратися з тривогою від цього конфлікту, психіка вдається до захисних механізмів — несвідомих стратегій на кшталт витіснення, найпершого з них. Пізніше їх систематизувала донька Фрейда, Анна Фрейд.

Сни, обмовки й Едип

Фрейд називав сни «королівською дорогою до несвідомого»: за явним змістом сновидіння, вважав він, ховається прихований, витіснене бажання. У буденних обмовках і забуваннях («фрейдівська обмовка») він теж бачив прориви несвідомого.

Найвідоміша й найсуперечливіша його ідея — едипів комплекс: несвідомий потяг дитини до батька протилежної статі й суперництво з батьком тієї самої статі у віці приблизно 3–6 років. Це частина його теорії психосексуального розвитку — детальніше на сторінці едипів комплекс.

Що наука відкинула, а що лишила

Тут потрібна чесність, бо Фрейда однаково легко і звеличити, і висміяти. Більшість конкретних теорій Фрейда сучасна наука не підтверджує: психосексуальні стадії, едипів комплекс, «заздрість до пеніса», буквальне тлумачення снів як здійснення бажань. Ще філософ Карл Поппер закинув психоаналізу головне: він неспростовний — здатний «пояснити» будь-яку поведінку, а отже, нічого не передбачає й не є наукою в строгому сенсі.

Але відкидати Фрейда цілком було б несправедливо. Психодинамічна терапія, що виросла з психоаналізу, має солідну доказову базу: сучасні мета-аналізи показують, що вона не поступається іншим визнаним методам. Живими лишаються й окремі поняття — несвідома обробка інформації, захисні механізми, перенесення. І головне: саме Фрейд зробив психотерапію окремою практикою. Тож точніше сказати так: конкретна «механіка» Фрейда застаріла, а його широкі інтуїції та започаткований ним метод — ні.

Головні праці

• «Тлумачення снів» (1900) — головна книга про сни й несвідоме.
• «Психопатологія повсякденного життя» (1901) — обмовки й описки.
• «Три нариси з теорії сексуальності» (1905).
• «Я і Воно» (1923) — структурна модель Ід—Его—Суперего.
• «Невдоволення культурою» (1930).

Міфи і факти про Фрейда

Насправді	Поширений міф
Сексуальність важлива, але з 1920 року Фрейд додав і агресію; «усе про секс» — карикатура	У Фрейда все зводиться до сексу
Ід, Его і Суперего — теоретичні інстанції психіки, а не ділянки мозку	Ід, Его і Суперего — це частини мозку
Ідея несвідомого існувала до Фрейда; він її систематизував і популяризував	Фрейд відкрив несвідоме
Фрейд спробував гіпноз, але відмовився від нього на користь вільних асоціацій	Фрейд усе життя лікував пацієнтів гіпнозом
Доказова база є в психодинамічної терапії, а не в оригінальній теорії Фрейда	Теорії Фрейда науково доведені

Приклад із життя

Керівника при всіх різко відчитав директор. Заперечити небезпечно — можна втратити роботу, тож чоловік мовчки киває. Але напруга нікуди не зникла: увечері вдома він раптом вибухає гнівом на рідних через дрібницю — немиту чашку в раковині. Річ, звісно, не в чашці. Психіка «перенесла» злість із небезпечної адреси (директор) на безпечну (родина). Саме це Фрейд називав захисним механізмом зміщення: почуття лишається, а його ціль підмінюється на менш загрозливу. Помітити такий механізм у собі — перший крок до того, щоб не зривати напругу на близьких.

Джерела

• Internet Encyclopedia of Philosophy: Sigmund Freud — біографія, ключові поняття і критика науковості.
• Freud S. The Interpretation of Dreams (1900). Повний текст (Classics in the History of Psychology).
• APA Dictionary of Psychology: psychoanalysis, repression, defense mechanism, transference.
• Shedler J. The Efficacy of Psychodynamic Psychotherapy. American Psychologist, 2010. DOI: 10.1037/a0018378 · PubMed
• Steinert C. та колеги. Psychodynamic Therapy: As Efficacious as Other Empirically Supported Treatments? American Journal of Psychiatry, 2017. PubMed
• Fonagy P. The Effectiveness of Psychodynamic Psychotherapies: An Update. World Psychiatry, 2015. Повний текст
• Freud Museum London: Freud 101.