Видатні постаті психології — Фрейд, Юнг, Маслоу, Роджерс, Франкл, Скіннер, Бандура, Виготський. Хто вони, що відкрили і чому їхні ідеї важливі досі.
Вільгельм Райх (1897–1957) — австрійський психоаналітик, який 1933 року запропонував аналіз характеру: лікувати не окремий симптом, а звичну манеру людини захищатися. З його ідеї про м'язовий панцир виріс напрям тілесно-орієнтованої психотерапії, тоді як пізня теорія оргону наукового підтвердження не дістала.
ЧитатиФіліп Зімбардо (1933–2024) — американський соціальний психолог, автор Стенфордського тюремного експерименту 1971 року і поняття «ефект Люцифера». Досліджував також деіндивідуалізацію, сором'язливість, часову перспективу й навчання героїчної поведінки.
ЧитатиМартін Селігман (нар. 1942) — американський психолог, автор теорії вивченої безпорадності та ініціатор руху позитивної психології. 2016 року він разом зі Стівеном Маєром переглянув власну модель: пасивність виявилася базовою реакцією, а навчається саме контроль.
ЧитатиДеніел Канеман (1934–2024) — ізраїльсько-американський психолог, лауреат премії з економічних наук 2002 року. Разом з Амосом Тверскі описав евристики та систематичні похибки судження і створив теорію перспектив, з якої виросла поведінкова економіка.
ЧитатиРолло Мей (1909–1994) — американський психолог і психотерапевт, який увів екзистенційний підхід у психологію США. Найвідоміший його внесок — розрізнення нормальної і невротичної тривоги та збірка «Існування» (1958), що представила англомовному читачеві європейський екзистенційний аналіз.
ЧитатиАльберт Елліс (1913–2007) — американський психолог, автор раціонально-емоційно-поведінкової терапії, яку він запропонував 1955 року замість психоаналізу. Ввів модель ABC, де між подією (A) і емоційним наслідком (C) завжди стоїть переконання (B), а також поняття ірраціонального переконання — жорсткої вимоги до себе, інших і світу.
ЧитатиГанс Сельє (1907–1982) — канадський ендокринолог угорського походження, який 1936 року описав загальний адаптаційний синдром і зробив «стрес» науковим поняттям. Він виділив три стадії відповіді на перевантаження — тривогу, резистентність і виснаження — та ввів терміни «еустрес» і «дистрес».
ЧитатиЖак Лакан (1901–1981) — французький психіатр і психоаналітик, автор теорії стадії дзеркала та вчення про три регістри психіки: Уявне, Символічне і Реальне. Його «повернення до Фрейда» перебудувало психоаналіз навколо мови й 1963 року коштувало йому визнання Міжнародної психоаналітичної асоціації.
ЧитатиАарон Бек (1921–2021) — американський психіатр, автор когнітивної терапії та шкали депресії Бека. Він описав автоматичні думки, когнітивні спотворення й когнітивну тріаду і перевів роботу з депресією у формат спільної з клієнтом перевірки думок фактами.
ЧитатиАльфред Адлер (1870–1937) — австрійський лікар і психотерапевт, засновник індивідуальної психології. Він увів поняття комплексу неповноцінності, компенсації, стилю життя та соціального інтересу, а 1911 року розійшовся з Фрейдом і побудував власну школу, у центрі якої не потяг, а рух людини до власної мети в спільноті.
ЧитатиНоссрат Пезешкіан (1933–2010) — німецький лікар іранського походження: невролог, психіатр, психотерапевт і фахівець із психосоматичної медицини, засновник Позитивної психотерапії. Метод він почав розробляти 1968 року у Вісбадені на основі транскультурних спостережень більш ніж у двадцяти культурах; його опори — принципи надії, балансу і консультування, модель балансу чотирьох сфер життя та п'ятиступенева модель терапії.
ЧитатиРеймонд Кеттелл (1905–1998) — британсько-американський психолог, який застосував факторний аналіз до особистості й створив опитувальник шістнадцяти особистісних факторів (16PF). Він також розрізнив флюїдний і кристалізований інтелект, що лягло в основу теорії Кеттелла–Горна–Керролла. Одна з найпродуктивніших і водночас найсуперечливіших постатей психології XX століття.
ЧитатиКрістін Ладд-Франклін (1847–1930) — американська вчена, логік і дослідниця зору. Запропонувала еволюційну (розвиткову) теорію кольорового зору й увела в логіку антилогізм. Виконала всі вимоги для докторату Джонса Гопкінса ще 1882 року, та ступінь їй присудили лише 1926-го — через заборону жінкам.
ЧитатиВільям Мак-Дугалл (1871–1938) — британсько-американський психолог, один із засновників соціальної психології. Автор інстинктивної теорії поведінки та гормічної психології, за якою дії людини спрямовані на мету й укорінені у вроджених спонуках.
ЧитатиВільям Штерн (1871–1938) — німецько-американський психолог, який 1912 року запропонував рахувати інтелект як відношення розумового віку до хронологічного — ідею, з якої виріс коефіцієнт інтелекту (IQ). Він же ввів термін «диференціальна психологія» й розробив філософію критичного персоналізму.
ЧитатиОсвальд Кюльпе (1862–1915) — німецький психолог, засновник Вюрцбурзької школи й піонер експериментальної психології мислення. Починав як асистент Вільгельма Вундта, а потім відкрив «безобразне мислення» — свідомі змісти думки, які не зводяться до відчуттів чи образів. Розробив систематичну експериментальну інтроспекцію.
ЧитатиГеорг Еліас Мюллер (1850–1934) — німецький психолог, професор Ґеттінгена й один із найсуворіших методологів ранньої експериментальної психології. Разом з учнем Альфонсом Пільцекером він увів поняття консолідації пам'яті та описав ретроактивну інтерференцію, винайшов мнемонічний барабан і систематизував психофізику.
ЧитатиТеодюль Рібо (1839–1916) — французький психолог, засновник наукової психології у Франції. Обстоював патологічний метод — вивчення норми через хворобу, сформулював закон Рібо про регресію пам'яті й увів термін «ангедонія». Заснував журнал «Revue philosophique» та перші французькі кафедри психології.
ЧитатиФранц Брентано (1838–1917) — німецько-австрійський філософ і психолог, засновник психології акту. Він повернув у науку поняття інтенційності — спрямованості кожного психічного акту на об'єкт — і виховав Гуссерля, Штумпфа й Твардовського. Колишній священник, він був радше філософом свідомості, ніж лаборантом.
ЧитатиКарл Штумпф (1848–1936) — німецький філософ і психолог, учень Франца Брентано. Його двотомна «Психологія тону» заклала основи психології музики й сприйняття звуку, а створений ним берлінський інститут став колискою гештальтпсихології. Штумпф обстоював феноменологічний підхід до досвіду і вплинув на Едмунда Гуссерля.
ЧитатиЕдуар Клапаред (1873–1940) — швейцарський невролог і психолог, один із засновників дитячої та функціональної психології. Автор ідеї функціонального виховання й «закону інтересу», співзасновник Інституту Жан-Жака Руссо та наставник Жана Піаже. Першим показав імпліцитну пам'ять у випадку «захованої шпильки».
ЧитатиП'єр Жане (1859–1947) — французький психолог і психотерапевт, один із засновників динамічної психіатрії та психології травми. Ввів термін «підсвідоме» і пояснював істеричні й травматичні симптоми дисоціацією — розпадом психічного синтезу, а не витісненням.
ЧитатиАнна Фрейд (1895–1982) — австрійсько-британська психоаналітикиня, наймолодша донька Зигмунда Фрейда, одна із засновниць дитячого психоаналізу й лідерка его-психології. Її книга «Я і захисні механізми» (1936) систематизувала захисні механізми та перенесла увагу психоаналізу на адаптивну роботу «Я».
ЧитатиМелані Кляйн (1882–1960) — австрійсько-британська психоаналітикиня, засновниця дитячого психоаналізу й традиції об'єктних відносин. Розробила техніку гри, описала параноїдно-шизоїдну та депресивну позиції й увела поняття проєктивної ідентифікації.
ЧитатиДональд Віннікотт (1896–1971) — англійський педіатр і психоаналітик, одна з ключових постатей британської школи об'єктних відносин. Він увів поняття «достатньо хороша мати», перехідний об'єкт і справжнє та фальшиве Я. Поєднавши дитячу медицину з психоаналізом, спостеріг десятки тисяч пар «мати — немовля».
ЧитатиОлександр Лурія (1902–1977) — радянський психолог, засновник нейропсихології. Створив теорію системної динамічної локалізації вищих психічних функцій, модель трьох функціональних блоків мозку та метод синдромного аналізу.
ЧитатиЕрік Еріксон (1902–1994) — німецько-американський психолог і психоаналітик, автор теорії психосоціального розвитку. Виділив вісім стадій життя, кожну з власним конфліктом, і ввів у обіг поняття «криза ідентичності».
ЧитатиФріц Перлз (1893–1970) — німецько-американський психіатр, засновник гештальт-терапії, який створив її разом із дружиною Лаурою Перлз і філософом Полом Ґудменом. Йому належать акцент на «тут і тепер», поняття незавершеного гештальту й техніка «порожнього стільця».
ЧитатиЯкоб Морено (1889–1974) — румунсько-американський психіатр, творець психодрами та соціометрії й піонер групової психотерапії. Він увів у психологію ідеї спонтанності, «теле» і «зустрічі», а сам термін «групова психотерапія» належить саме йому.
ЧитатиГанс Айзенк (1916–1997) — німецько-британський психолог, один із засновників сучасної психології рис. Створив PEN-модель особистості (психотизм, екстраверсія, нейротизм) та опитувальники EPI і EPQ. Його виміри лягли в основу тесту темпераменту, а частину пізніх робіт про рак і куріння 2019 року визнано непевними й відкликано.
ЧитатиЕріх Фромм (1900–1980) — німецько-американський соціальний психолог і психоаналітик, засновник гуманістичного психоаналізу. Поєднав ідеї Фрейда й Маркса, описав три механізми «втечі від свободи» (авторитаризм, деструктивність, конформізм) і показав любов як активну навичку.
ЧитатиІван Сєченов (1829–1905) — російський фізіолог, «батько вітчизняної фізіології» та засновник об'єктивної психології. У трактаті «Рефлекси головного мозку» (1863) він звів психічні акти до рефлексів і відкрив центральне гальмування — здатність мозку гальмувати спинномозкові рефлекси.
ЧитатиКарен Хорні (1885–1952) — німецько-американська психоаналітикиня, засновниця жіночої психології та одна з провідних постатей неофрейдизму. Вона оскаржила Фрейдову «заздрість до пеніса», ввела поняття базової тривоги і трьох невротичних тенденцій — руху до, проти й від людей.
ЧитатиЖан Піаже (1896–1980) — швейцарський психолог, засновник теорії когнітивного розвитку та генетичної епістемології. Показав, що діти мислять якісно інакше за дорослих і будують знання самі — через схеми, асиміляцію, акомодацію та рівновагу, проходячи чотири стадії розвитку мислення.
ЧитатиГерман Роршах (1884–1922) — швейцарський психіатр, творець тесту чорнильних плям. У 1921 році в книзі «Психодіагностика» він описав десять симетричних плям і проєктивний метод, за яким людина розповідає, що бачить, а психолог аналізує структуру відповіді.
ЧитатиДжеймс Марк Болдвін (1861–1934) — американський психолог, піонер вікової психології. Автор «ефекту Болдвіна» (навчання впливає на напрям еволюції) і терміна «генетична епістемологія», який згодом перейняв Жан Піаже.
ЧитатиДжеймс Роуленд Енджелл (1869–1949) — американський психолог, головний систематизатор функціоналізму та лідер чиказької школи. Його президентське звернення до APA 1907 року «The Province of Functional Psychology» стало маніфестом напряму. Був учителем Джона Вотсона й президентом Єльського університету.
ЧитатиМаргарет Флой Вошберн (1871–1939) — американська психологиня, перша жінка у світі, яка офіційно здобула докторат із психології (Корнелл, 1894, у Едварда Тітченера). Написала перший підручник порівняльної психології «The Animal Mind» (1908), запропонувала моторну теорію свідомості й 1921 року стала другою жінкою-президентом Американської психологічної асоціації.
ЧитатиГуго Мюнстерберг (1863–1916) — німецько-американський психолог, учень Вундта, якого Вільям Джеймс запросив очолити психологічну лабораторію Гарварда. Засновник прикладної психології: індустріально-організаційної, судової, клінічної та психології реклами.
ЧитатиДжон Дьюї (1859–1952) — американський філософ, психолог і педагог, один із засновників функціоналізму та прагматизму. У психології відомий статтею «The Reflex Arc Concept in Psychology» (1896), що спростувала механічний поділ «стимул — реакція», а в освіті — ідеєю «навчання через дію».
ЧитатиМері Вітон Калкінз (1863–1930) — американська психологиня і філософиня, перша жінка-президент Американської психологічної асоціації (1905). Винайшла парно-асоціативний метод дослідження пам'яті, який досі є стандартом, і розробила «психологію самості». Гарвард відмовив їй у докторському ступені лише тому, що вона жінка.
ЧитатиКурт Коффка (1886–1941) — німецько-американський психолог, співзасновник гештальт-психології. Статтею 1922 року вперше системно представив гештальт англомовному світу, а підручником «Principles of Gestalt Psychology» (1935) перетворив напрям на цілісну наукову школу.
ЧитатиДжон Бродус Вотсон (1878–1958) — американський психолог, засновник біхевіоризму. У програмній статті 1913 року він проголосив предметом психології спостережувану поведінку, а не свідомість, і застосував класичне зумовлення до людини в експерименті «Маленький Альберт» (1920), який нині вважають етично неприпустимим.
ЧитатиСтенлі Голл (1844–1924) — американський психолог, батько вікової та дитячої психології в США. Заснував Американську психологічну асоціацію (APA) і був її першим президентом, першим у США здобув докторат із психології, а підлітковість описав як період «бурі і натиску».
ЧитатиДжеймс Маккін Кеттелл (1860–1944) — американський психолог, якого називають першим у США професором психології. Він увів поняття «ментальний тест», навчався у Вундта і Гальтона й заснував Психологічну корпорацію. Його сенсорні тести інтелекту не витримали перевірки, але заклали ґрунт для психометрики.
ЧитатиФренсіс Гальтон (1822–1911) — британський учений, засновник диференціальної психології, піонер кореляції, регресії та близнюкового методу. Він же вигадав термін «євгеніка» — науково дискредитовану й морально засуджену ідеологію.
ЧитатиМакс Вертгеймер (1880—1943) — засновник гештальт-психології (разом із Кьолером і Коффкою). Відкрив фі-феномен та сформулював закони перцептивної організації, довівши, що ціле є чимось іншим, ніж сума його частин. Це наука про сприйняття, а не гештальт-терапія.
ЧитатиЕдвард Лі Торндайк (1874–1949) — американський психолог, засновник педагогічної психології. Він сформулював закон ефекту: поведінка, за якою йде задоволення, закріплюється. Його досліди з котами в проблемній скриньці й теорія конекціонізму стали містком до біхевіоризму.
ЧитатиЕдвард Бредфорд Тітченер (1867–1927) — британсько-американський психолог, засновник структуралізму. Учень Вундта, він переніс експериментальну психологію до США (Корнелл), увів сам термін «структуралізм» і слово «емпатія», а свій метод будував на аналітичній інтроспекції — розкладанні свідомості на елементарні відчуття, образи й почуття.
ЧитатиГустав Фехнер (1801–1887) — німецький фізик і філософ, засновник психофізики. Він першим дав психології кількісний метод: сформулював закон Вебера-Фехнера, за яким сила відчуття зростає як логарифм сили стимулу, і ввів поняття абсолютного та різницевого порогів.
ЧитатиАльфред Біне (1857–1911) — французький психолог, творець першого практичного тесту інтелекту (шкала Біне-Сімона, 1905). Ввів поняття розумового віку й наполягав, що інтелект складний і гнучкий; саме «IQ» запровадили після нього Штерн і Терман — усупереч його задуму.
ЧитатиВолодимир Бехтерєв (1857–1927) — російський невролог і психіатр, засновник рефлексології та «об'єктивної психології». Незалежно від Павлова заклав основи вчення про зумовлення (сполучний рефлекс) і вплинув навіть на американський біхевіоризм. Його ім'я носять кілька структур мозку та «хвороба Бехтерєва».
ЧитатиГерман Еббінгауз (1850–1909) — німецький психолог, засновник експериментального дослідження пам’яті. Першим довів, що пам’ять можна виміряти: відкрив криву забування, метод заощадження та ефект розподіленого повторення.
ЧитатиВільям Джеймс (1842–1910) — американський філософ і психолог, «батько» американської психології та засновник функціоналізму. Автор «Принципів психології» (1890), увів образ «потоку свідомості» й теорію емоцій Джеймса–Ланге.
ЧитатиВільгельм Вундт (1832–1920) — німецький фізіолог і філософ, засновник наукової психології. 1879 року він відкрив у Лейпцигу першу у світі лабораторію експериментальної психології, з чого заведено відлічувати психологію як самостійну науку. Розробив метод експериментальної інтроспекції та власну систему — волюнтаризм.
ЧитатиЕрік Берн (1910–1970) — канадсько-американський психіатр, засновник транзакційного аналізу (ТА). Ввів модель его-станів Батько-Дорослий-Дитина, поняття транзакцій, погладжувань, психологічних ігор і життєвого сценарію, а його книга «Ігри, у які грають люди» стала світовим бестселером.
ЧитатиІван Павлов (1849–1936) — російський і радянський фізіолог, лауреат Нобелівської премії 1904 року за дослідження травлення. Відкрив умовний рефлекс і механізм класичного зумовлення, чим заклав природничу основу біхевіоризму та сучасної поведінкової терапії.
ЧитатиВіктор Франкл (1905–1997) — австрійський психіатр і невролог, засновник логотерапії — «третьої віденської школи психотерапії» після Фрейда й Адлера. Пережив нацистські концтабори й у книзі «Людина в пошуках сенсу» показав, що людину рухає передусім прагнення до сенсу і що сенс можна знайти навіть у неминучому стражданні.
ЧитатиКарл Роджерс (1902–1987) — американський психолог, один із засновників гуманістичної психології та творець клієнт-центрованої (особистісно-центрованої) терапії. Описав три умови, за яких людина здатна змінюватися: конгруентність, безумовне позитивне прийняття й емпатію. Був піонером наукового дослідження психотерапії.
ЧитатиЗигмунд Фрейд (1856–1939) — австрійський невролог, засновник психоаналізу. Ввів уявлення про несвідоме як рушій поведінки, структуру особистості Ід—Его—Суперего, захисні механізми й метод вільних асоціацій. Багато його конкретних теорій наука відкинула, але сам підхід — «лікування розмовою» — започаткував психотерапію.
ЧитатиКарл Ґустав Юнг (1875–1961) — швейцарський психіатр, засновник аналітичної психології. Ввів поняття колективного несвідомого, архетипів та індивідуації, а також самі терміни «інтроверт» і «екстраверт». Починав як соратник Фрейда, але 1913 року розійшовся з ним і побудував власну школу.
ЧитатиАбрахам Маслоу (1908–1970) — американський психолог, один із засновників гуманістичної психології. Найвідоміший завдяки теорії ієрархії потреб і поняттю самоактуалізації; наприкінці життя додав до неї ідею самотрансценденції.
ЧитатиБеррес Фредерік Скіннер (1904–1990) — американський психолог, найвпливовіший представник радикального біхевіоризму. Він відкрив і описав оперантне зумовлення — научіння, за якого поведінку формують її наслідки (підкріплення й покарання), винайшов «скриньку Скіннера» та розклади підкріплення.
ЧитатиАльберт Бандура (1925–2021) — канадсько-американський психолог, засновник соціально-когнітивної теорії. Довів, що люди вчаться через спостереження (досліди з лялькою Бобо), і ввів поняття самоефективності — віри у власну здатність упоратися із завданням.
ЧитатиЛев Виготський (1896–1934) — радянський психолог, засновник культурно-історичної теорії. Ввів поняття зони найближчого розвитку і показав, що вищі психічні функції спершу виникають у спілкуванні між людьми, а вже потім стають внутрішніми.
ЧитатиУ цьому розділі зібрані ключові постаті, які сформували сучасну психологію. Зигмунд Фрейд відкрив несвідоме, Карл Ґустав Юнг — архетипи й колективне несвідоме, Абрахам Маслоу і Карл Роджерс заклали гуманістичний напрям, а Віктор Франкл показав, як людина знаходить сенс навіть у стражданні. Беррес Скіннер і Альберт Бандура пояснили, як формується поведінка, Лев Виготський — як мислення й мовлення виростають із культури та спілкування. Кожна стаття коротко пояснює, ким був психолог, які ідеї він увів і як вони працюють сьогодні — з прикладами, поширеними міфами й посиланнями на першоджерела. Це зручна відправна точка для студентів, практиків і всіх, кому цікаво, звідки виросли теорії, якими ми користуємось щодня.
Портрети постатей — Wikimedia Commons. Зигмунд Фрейд — Max Halberstadt, суспільне надбання · Карл Ґустав Юнг — ETH-Bibliothek Zürich, суспільне надбання · Абрахам Маслоу — William Carter, суспільне надбання · Карл Роджерс — CC0 · Лев Виготський — суспільне надбання · Беррес Ф. Скіннер — Silly rabbit, CC BY 3.0 · Альберт Бандура — Albert Bandura, CC BY-SA 4.0 · Віктор Франкл — Franz Vesely, CC BY-SA 3.0 DE · Карен Хорні — Wikimedia Commons, CC BY-SA 3.0 · Еріх Фромм — Müller-May / Rainer Funk, CC BY-SA 3.0 DE · Ганс Айзенк — Sirswindon, CC BY 3.0 · Якоб Морено — Tiago M. Peixoto, Attribution · Дональд Віннікотт — Wellcome Collection, CC BY 4.0 · Мелані Кляйн — Douglas Glass / Wellcome Collection, CC BY 4.0 · П'єр Жане — Bibliothèque interuniversitaire de santé (BIU Santé), Licence Ouverte · Реймонд Кеттелл — Cattell family, CC BY-SA 3.0 · Джеймс Енджелл — Los Angeles Times, CC BY 4.0 · Носсрат Пезешкіан — Manije Peseschkian, CC BY-SA 3.0 DE · Альфред Адлер — Deutsche Gesellschaft für Individualpsychologie e.V., CC BY-SA 3.0 DE · Аарон Бек — Liber Brunensis, 1942 (фотограф невідомий), суспільне надбання · Жак Лакан — Foto Moisio, суспільне надбання · Ганс Сельє — Jean-Paul Rioux, CC BY-SA 4.0 · Альберт Елліс — фотограф невідомий, 1966, суспільне надбання · Ролло Мей — University of San Diego, 1977, суспільне надбання · Деніел Канеман — nrkbeta, CC BY-SA 2.0 · Мартін Селігман — U.S. Department of Defense, D. Myles Cullen, суспільне надбання · Філіп Зімбардо — Celina Strzelecka, CC BY-SA 4.0 · Вільгельм Райх — Ludwig Gutmann, суспільне надбання
