Контент-аналіз у психології: етапи, види та надійність кодування

Психолог щодня має справу з текстом: відкриті відповіді в анкеті, транскрипт сесії, щоденник клієнта, коментарі під дописом, сюжет у новинах. Прочитати це «на око» неважко, але тоді висновок залежить від того, хто читав і на чому саме зупинив увагу. Контент-аналіз пропонує інший шлях: перетворити текст на дані за правилами, які можна записати, передати колезі й отримати той самий результат. Розберемо, як метод влаштований, чим кількісна версія відрізняється від якісної і де він найчастіше ламається на практиці.

Що таке контент-аналіз простими словами

Контент-аналіз (англ. content analysis) — це метод дослідження, у якому зміст повідомлень опрацьовують за наперед заданою процедурою: матеріал розкладають на одиниці, кожній приписують категорію з готового переліку і дивляться, як ці категорії розподілені. Класичне визначення 1952 року належить американському дослідникові комунікації Бернарду Берелсону: об'єктивний, систематичний і кількісний опис явного змісту повідомлення. Пізніше Клаус Кріппендорф сформулював ширше — метод дає змогу робити відтворювані й обґрунтовані висновки про контекст, у якому текст з'явився. Словник Американської психологічної асоціації описує його так само: систематична процедура кодування тем у якісному матеріалі.

Головне слово тут — процедура. Цінність методу не в уважному читанні, а в тому, що правила прописані до того, як дослідниця побачила результат, і будь-хто може їх повторити. Матеріалом стає все, що несе значення: розшифровки інтерв'ю, шкільні твори, реклама, дописи в соцмережах, листування служби підтримки, навіть протоколи спостереження.

Народився метод поза психологією — у дослідженнях преси й воєнної пропаганди середини XX століття, коли аналітики кодували газетні матеріали, щоб робити висновки про наміри й настрої супротивника. У психологію він прийшов пізніше і став способом працювати з тим, що не вкладається у шкалу: із живою мовою людей.

Кількісний і якісний контент-аналіз

Кількісний варіант відповідає на питання «скільки»: як часто в матеріалі трапляється певна тема, як категорії пов'язані між собою, чи змінюється розподіл із роками. Він працює з явним змістом — тим, що прямо сказано, — і завершується числами та статистикою.

Якісний варіант цікавиться тим, як саме тему подано, і допускає латентний зміст: іронію, замовчування, кадр, у який поставлено подію. Хсіє і Шеннон 2005 року описали три його різновиди, і ця класифікація досі робоча: конвенційний (категорії народжуються з самого матеріалу), спрямований (аналіз стартує з категорій наявної теорії й уточнює її) та підсумковий (спершу рахують ключові слова, а потім тлумачать, що за ними стоїть). Німецький методолог Філіпп Маєрінг ще раніше показав, що якісний аналіз не означає вільного тлумачення: у нього є покрокові процедури — узагальнення, пояснення, структурування, — а центральне місце в них посідає система категорій.

На практиці межа рухома. Дослідниця може почати з індуктивних категорій, а порахувати їх кількісно; може взяти теоретичні категорії й проілюструвати цитатами. Питання не в тому, «якісний чи кількісний», а в тому, чи описана процедура достатньо, щоб її відтворив хтось інший.

Різницю добре видно на одному матеріалі. Якщо взяти сто відгуків про перший візит до психолога, кількісний підхід порахує, у скількох згадано ціну, час очікування чи страх осуду, і порівняє ці частки між групами. Якісний придивиться, як саме сформульовано страх: як власну слабкість, як реакцію оточення чи як недовіру до фахівця, — і поверне спершу не число, а систему смислів, яку потім теж можна порахувати.

Одиниці, категорії й кодувальна книга

Кріппендорф розрізняє кілька рівнів одиниць, і плутанина між ними — найпоширеніша помилка початківців. Одиниця відбору — це те, що потрапляє у вибірку: одна стаття, один транскрипт, один допис. Одиниця кодування — фрагмент, якому приписують категорію: речення, репліка, окрема згадка. Одиниця контексту — обсяг тексту, який кодувальник має право прочитати, щоб зрозуміти значення фрагмента: інколи достатньо речення, інколи потрібен цілий абзац.

Далі будують систему категорій. Вимоги до неї прості на слух і складні в роботі: категорії мають бути взаємовиключними (фрагмент підпадає лише під одну), вичерпними (для кожного фрагмента є куди його віднести) і виведеними з дослідницького питання, а не з того, що «цікаво помітилося» під час читання.

Усе це фіксує кодувальна книга — документ, у якому для кожної категорії є назва, визначення, правило віднесення, приклади «так» і приклади «ні», а також рішення для суперечливих випадків. Найкраща перевірка її якості проста: чи зможе людина, яка не брала участі в розробці, закодувати матеріал за цією книгою без додаткових усних пояснень.

Виглядає це буденно. Скажімо, дослідниця вивчає, як підлітки описують сварку з батьками, і вводить категорію «перекладання відповідальності». У книзі вона запише: сюди належать висловлювання, де причину конфлікту приписано винятково іншій стороні; приклад «так» — «вони самі почали»; приклад «ні» — «ми обидва наговорили зайвого»; фрагменти з двома причинами кодувати за тією, яку названо першою. Саме такі дрібні рішення й відрізняють метод від переказу вражень.

Чому все тримається на згоді кодувальників

Контент-аналіз стає методом лише тоді, коли результат не залежить від конкретної людини. Тому матеріал (принаймні його частину) кодують щонайменше двоє незалежних кодувальників, які не бачать рішень одне одного і не обговорюють спірні фрагменти під час роботи.

Збіг рахують не у відсотках. Просте «збіглося у 85 % випадків» завищує оцінку, бо частина збігів припадає на випадковість: якщо категорій дві, кодувальники навмання зійдуться приблизно в половині фрагментів. Тому користуються мірами, що враховують випадковий збіг: каппа Коена для двох кодувальників і номінальних категорій та альфа Кріппендорфа, яка працює з будь-якою кількістю кодувальників, різними рівнями вимірювання й пропусками.

Кріппендорф пропонує практичний орієнтир: значення від 0,80 дають підстави спиратися на дані, проміжок приблизно 0,67–0,80 припускає лише обережні висновки, нижче — вважати результат ненадійним. Він же попереджає про типову підміну: якщо кодувальники спершу разом обговорили складні місця, а вже потім порахували згоду, число вимірює домовленість, а не якість інструкції.

Правильна послідовність інакша: пілотне кодування невеликої частини матеріалу, обговорення розбіжностей, доопрацювання кодувальної книги — і аж потім незалежне кодування основного масиву з підрахунком згоди. Такий порядок захищає і від тихого дрейфу критеріїв, і від упередження, коли дослідник несвідомо бачить у тексті те, що очікує побачити.

Де психологу справді потрібен контент-аналіз

Найчастіша ситуація — відкриті відповіді. Уявімо, що центр зібрав вісімсот відповідей на питання «чого ви очікуєте від терапії». Вручну прочитати їх можна, але порівняти дві групи клієнтів — уже ні. Контент-аналіз перетворює ці відповіді на категорії й робить дані з того, що в анкетуванні зазвичай лишається на полях.

Друга ситуація — мовлення в кабінеті. Транскрипти сесій кодують у дослідженнях процесу терапії: як змінюється частка висловлювань про себе, коли з'являються теми, яких клієнт раніше уникав. Це завжди робота з інформованою згодою і знеособленим текстом, і найчастіше вона живе поруч із супервізією для психолога, де ті самі фрагменти розбирають уже не як дані, а як практику.

Третя — медіа й соцмережі. Уявімо дослідницю, яка вивчає, як українські видання пишуть про звернення до психолога: вона відбирає триста матеріалів за рік і кодує кожен за кадром подачі — стигматизувальний, нейтральний, підтримувальний. Результат показує не «правду про суспільство», а те, який образ допомоги читач зустрічає найчастіше.

Четверта — власні протоколи дослідника. Записи, зроблені під час спостереження, самі є текстом, і їх теж кодують за категоріями, перш ніж рахувати частоти.

П'ята — особисті документи. Щоденники, листи, шкільні твори, розповіді про життєвий шлях традиційно аналізують саме так: категоріями, а не переказом. Цей матеріал незамінний там, де опитувальник безсилий, — коли треба зрозуміти, як людина сама пояснює собі власну зміну.

Комп'ютерне кодування тексту і його межі

З 2000-х ручне кодування дедалі частіше поєднують із програмним. Найвідоміший інструмент — словниковий: програма рахує, яка частка слів у тексті належить до наперед складених категорій. Таушчик і Пеннебейкер 2010 року узагальнили результати такого підходу і показали несподіване: найінформативнішими виявляються не змістовні слова, а службові. Зокрема, підвищена частка займенників першої особи однини пов'язана з негативним афектом і зосередженістю на собі.

Далі метод пішов у великі дані. У дослідженні 2018 року мова дописів у соцмережі, які пацієнти добровільно надали разом із доступом до медичної картки, дозволяла передбачити появу запису про депресію за кілька місяців до першої лікарської фіксації. Це вражає, але точність такого прогнозу залишається груповою: він описує тенденцію у вибірці, а не діагноз конкретній людині.

Обмеження словникових методів прямі: програма не бачить іронії, заперечення й контексту, а категорії словника створювала людина зі своїми уявленнями. Тому будь-який автоматичний код перевіряють на підвибірці ручним кодуванням, а сам інструмент проходить ту саму перевірку на валідність, що й будь-яка методика.

Типові помилки

• Категорії, що перетинаються. Якщо фрагмент однаково підпадає під дві рубрики, кодувальники розійдуться, і винна буде не їхня уважність, а схема.
• Один кодувальник. Дані, закодовані самим автором дослідження без перевірки згоди, лишаються переказом його вражень.
• Частота замість значущості. Найчастіша тема — просто найпомітніша; важливим може бути якраз те, про що всі мовчать.
• Зручний матеріал. Триста дописів з одного телеграм-каналу описують цей канал, а не «українців» — це питання вибірки, а не кодування.
• Причинність із частот. Контент-аналіз показує, що і як представлено, і як категорії пов'язані; чому це так — питання до іншого дизайну.

Метод входить і в програму ЄФВВ з психології, тому студентам варто пам'ятати не лише визначення Берелсона, а й логіку: одиниці, категорії, згода кодувальників, межі узагальнення.

Міфи і факти про контент-аналіз

Насправді	Поширений міф
Це процедура з правилами, які можна повторити	Контент-аналіз — це просто уважне читання тексту
Підхід обирають під питання: буває і кількісний, і якісний	Метод придатний лише для підрахунку слів
Частота показує помітність теми, а не її значущість	Що частіше слово, то важливіша тема
Потрібні щонайменше двоє незалежних кодувальників	Досить одного дослідника, якщо він сумлінний
Метод описує зміст і зв'язки, причини перевіряє експеримент	Контент-аналіз доводить, що одне спричиняє інше
Програма рахує слова, а значення все одно приписує людина	Комп'ютерне кодування робить аналіз об'єктивним

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: контент-аналіз.
• Hsieh H.-F., Shannon S. E. Three Approaches to Qualitative Content Analysis. Qualitative Health Research, 2005; 15(9):1277–1288. PubMed
• Krippendorff K. Reliability in Content Analysis: Some Common Misconceptions and Recommendations. Human Communication Research, 2004; 30(3):411–433. Повний текст
• Mayring P. Qualitative Content Analysis. Forum Qualitative Sozialforschung, 2000; 1(2), Art. 20. Повний текст
• Berelson B. Content Analysis in Communication Research. Free Press, 1952.
• Krippendorff K. Content Analysis: An Introduction to Its Methodology. 4-те вид. SAGE, 2018.
• Cohen J. A Coefficient of Agreement for Nominal Scales. Educational and Psychological Measurement, 1960; 20(1):37–46. DOI: 10.1177/001316446002000104.
• Tausczik Y. R., Pennebaker J. W. The Psychological Meaning of Words: LIWC and Computerized Text Analysis Methods. Journal of Language and Social Psychology, 2010; 29(1):24–54. DOI: 10.1177/0261927X09351676.
• Eichstaedt J. C. та ін. Facebook Language Predicts Depression in Medical Records. PNAS, 2018; 115(44):11203–11208. DOI: 10.1073/pnas.1802331115 · PMID: 30322910.