Упередження: що це, звідки береться і як його зменшити

Упередження — це готове негативне ставлення до цілої групи людей та її представників, яке складається ще до будь-якого особистого знайомства. Воно тримається не на фактах, а на емоції: людину оцінюють не за тим, яка вона насправді, а за тим, до якої групи її зараховують. Далі розберемо, чим упередження відрізняється від стереотипу й дискримінації, звідки воно береться і що з доведеного справді допомагає його послабити.

Що таке упередження

Упередження — це упереджене, зазвичай негативне ставлення до групи та її окремих членів, яке ґрунтується лише на їхній належності до цієї групи. Ключове слово тут — «ставлення»: упередження стосується емоційно-оцінного боку того, як ми сприймаємо інших, а не наших знань про них.

Щоб не плутати три близькі поняття, психологи розкладають ставлення до групи на три складові. Стереотип — це думка, узагальнене переконання про те, «які вони» (наприклад, «усі представники такої-то професії скупі»). Упередження — це емоція: неприязнь, недовіра чи ворожість, що виникає вже від самого ярлика групи. А дискримінація — це дія: коли ставлення виливається в реальну нерівну поведінку. Простими словами: стереотип — у голові, упередження — у серці, дискримінація — у вчинках.

Окрема особливість упередження в тому, що воно опирається фактам. Поодинокий приклад, який не вписується в образ, людина легко відкидає як «виняток», а сам образ лишає незмінним. Тому впертість упереджень часто оманлива: вони тримаються не тому, що підтверджені досвідом, а тому, що досвід під них несвідомо підганяють.

Звідки беруться упередження

Найвпливовіше пояснення дає теорія соціальної ідентичності Анрі Тайфела і Джона Тернера. Її суть проста: люди майже автоматично ділять світ на «своїх» і «чужих», а частину самоповаги черпають із належності до власних груп. Щоб почуватися добре, ми несвідомо трохи підвищуємо «своїх» і знецінюємо «чужих».

Наскільки легко вмикається цей поділ, показали експерименти Тайфела з так званими мінімальними групами: щойно незнайомців ділили на дві команди навіть за випадковою, беззмістовною ознакою, вони починали віддавати перевагу «своїм». Виходить, для зародження упередження не потрібні ні реальний конфлікт, ні справжні відмінності — досить самої лінії поділу.

У реальному житті ця межа загострюється під тиском страху й невизначеності: коли людина відчуває загрозу — економічну, соціальну чи особисту, — потреба триматися «своїх» і насторожено ставитися до «чужих» посилюється. Саме тому хвилі упереджень часто здіймаються в періоди криз, коли тривоги в суспільстві більшає, а простих винних шукають серед «інших».

Друге джерело — конкуренція за ресурси. Коли групам бракує роботи, землі чи впливу й вони змагаються за обмежене, ворожість до суперника наростає. І навпаки: спільне надзавдання, якого не досягти поодинці, здатне згуртувати навіть учорашніх суперників — цей ефект уперше описали в класичних польових експериментах із таборами підлітків. Третє джерело — виховання й середовище: упередження не вроджені, їх засвоюють від батьків, оточення та культури. Тут спрацьовує конформізм — людина переймає погляди своєї спільноти, щоб не вирізнятися, і транслює упередження далі, навіть не маючи власного негативного досвіду.

Від упередження до дискримінації

Поки упередження лишається внутрішнім ставленням, воно невидиме для інших. Дискримінацією воно стає тоді, коли переходить у дію — у нерівне, несправедливе поводження з людиною через її групу: у відмові взяти на роботу, у грубощах, у виключенні з кола «своїх».

Зв’язок між ставленням і поведінкою не автоматичний: людина може мати упередження й не виявляти його відкрито, а може, навпаки, діяти несправедливо, просто підкоряючись груповій нормі. Але коли до упередження додається сильна ворожість, ризик агресивних учинків зростає — оцінити власний рівень дратівливості й ворожості допомагає тест на агресію. Саме тому упередження варто помічати раніше, ніж воно встигне перетворитися на вчинок.

Дискримінація буває не лише міжособистісною. Часто вона стає інституційною — вбудованою в правила, звички й процедури, які ставлять одну групу в невигідне становище незалежно від намірів конкретних людей. Тому боротьба з упередженнями — це не тільки робота з окремими установками, а й перегляд практик, що тихо відтворюють нерівність.

Явні та імпліцитні упередження

Психологи розрізняють два рівні упереджень. Явні (експліцитні) упередження людина усвідомлює й може висловити: вона знає про своє негативне ставлення й іноді відкрито його декларує. Виміряти їх нескладно — достатньо прямого опитування.

Складніше з імпліцитними упередженнями — автоматичними асоціаціями, які спрацьовують поза свідомим контролем і можуть впливати на рішення навіть тоді, коли людина щиро вважає себе неупередженою. Їх намагаються виміряти тестом на приховані асоціації (IAT), який популяризував гарвардський проєкт Project Implicit.

Тут потрібна чесність, бо навколо цього тесту точиться серйозна наукова дискусія. Великий мережевий мета-аналіз Патріка Форшера і колег (2019), що зібрав 492 дослідження й понад 87 тисяч учасників, показав: приховані асоціації справді можна трохи зсунути, але ці зсуви слабкі й, головне, майже не позначаються на реальній поведінці. Іншими словами, результат IAT погано передбачає, хто саме поводитиметься упереджено, тож робити з нього «вирок» окремій людині не можна. Це не означає, що імпліцитних упереджень немає, — лише що виміряти їх і звести до одного числа значно складніше, ніж здавалося на старті.

Важливо й те, що самі по собі автоматичні асоціації — явище дуже поширене й не роблять людину «расистом» чи морально зіпсованою. Питання не в тому, чи є в когось такі асоціації, а в тому, чи впливають вони на конкретні рішення й учинки — і чи готова людина це помічати та коригувати.

Як зменшити упередження

Найкраще перевірений спосіб послабити упередження — не переконування, а гіпотеза контакту, яку 1954 року сформулював Ґордон Олпорт. Її ідея: особисте спілкування представників різних груп руйнує упередження, але не саме по собі, а за кількох умов — рівний статус учасників, спільна мета, співпраця замість змагання і підтримка з боку авторитетів чи правил.

Через півстоліття цю ідею перевірили масштабно. Мета-аналіз Томаса Петтіґрю і Лінди Тропп (2006), що охопив 515 досліджень і 713 вибірок, підтвердив: контакт між групами справді знижує упередження, і ефект тим виразніший, чим ретельніше проведене дослідження. Виявилося також, що чотири умови Олпорта — не жорсткі передумови, а взаємоповʼязаний «пакет», який підсилює ефект: контакт допомагає й без них, а з ними — ще краще. Важливо, що зменшення упередження поширювалося не лише на конкретного знайомого з «чужої» групи, а на всю групу загалом.

Чому контакт узагалі діє. Зустрічаючи конкретних людей із «чужої» групи, ми поступово перестаємо бачити в них безлику масу й починаємо розрізняти окремі особистості; водночас спадає тривога, яка й живить насторожене ставлення. Саме тому поверхове знайомство допомагає менше, ніж спільна справа, у якій люди по-справжньому залежать одне від одного.

Що працює, а що ні

Попри тисячі досліджень, надійних доказів ефективності конкретних програм зниження упереджень досі менше, ніж хотілося б. Огляди Елізабет Пейлак і Дональда Ґріна (2009 та 2021 років) дійшли обережного висновку: багато популярних заходів — разові лекції, короткі тренінги з різноманіття — майже не перевірені суворими польовими експериментами, а там, де перевірені, часто дають слабкий або нетривкий ефект.

Що з цього випливає на практиці. Разовий захід рідко змінює глибокі установки надовго — діють радше тривалі, повторювані форми контакту в реальному житті. Тиснути на почуття провини або просто повідомляти людині, що вона неправа, малодієво й іноді викликає спротив. Найнадійніше працює те, що створює справжню співпрацю заради спільної мети, — тоді лінія «свої/чужі» поступово розмивається сама. Тверезий підсумок сучасної науки скромний, але чесний: упередження піддаються зменшенню, проте для цього потрібні системні, добре сплановані умови, а не гучні одноразові кампанії.

Міфи і факти про упередження

Що часто кажуть про упередження — і що за цим стоїть насправді:

Насправді	Поширений міф
Упередження — це емоція, стереотип — думка, а дискримінація — дія	Упередження, стереотип і дискримінація — те саме
Навіть випадковий поділ на групи вже породжує прихильність до «своїх»	Упередження виникають лише там, де є реальний конфлікт чи відмінності
Упереджень навчаються від середовища й виховання	Упередження — вроджений інстинкт, з яким нічого не вдієш
Результат тесту на приховані асоціації не передбачає надійно поведінку	Прихований тест точно показує, хто діятиме упереджено
Надійніше за переконування діє тривалий контакт за рівних умов	Досить пояснити людині, що вона неправа, — і упередження зникне

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: prejudice, discrimination, implicit bias, contact hypothesis, social identity theory.
• Noba Project. Prejudice, Discrimination, and Stereotyping (складові ставлення до групи, соціальна ідентичність, конкуренція за ресурси). Повний текст
• Project Implicit, Harvard University (тест на приховані асоціації, IAT). Матеріали
• Pettigrew T. F., Tropp L. R. A Meta-Analytic Test of Intergroup Contact Theory. Journal of Personality and Social Psychology, 2006. DOI: 10.1037/0022-3514.90.5.751 · PubMed
• Forscher P. S. та ін. A Meta-Analysis of Procedures to Change Implicit Measures. Journal of Personality and Social Psychology, 2019. DOI: 10.1037/pspa0000160 · Повний текст
• Paluck E. L., Green D. P. Prejudice Reduction: What Works? A Review and Assessment of Research and Practice. Annual Review of Psychology, 2009. DOI: 10.1146/annurev.psych.60.110707.163607 · PubMed
• Paluck E. L. та ін. Prejudice Reduction: Progress and Challenges. Annual Review of Psychology, 2021. DOI: 10.1146/annurev-psych-071620-030619 · PubMed