Олександр Лурія (1902–1977): засновник нейропсихології, три блоки мозку та синдромний аналіз

Олександр Лурія — учений, із якого фактично почалася нейропсихологія як окрема наука. Саме він показав, що складні психічні процеси — памʼять, мовлення, мислення — не «сидять» у якійсь одній точці мозку, а тримаються на злагодженій роботі багатьох ділянок. Лурія поєднав суворість клінічного спостереження з увагою до живої людини, і його книжки досі читають не лише фахівці, а й далекі від науки люди.

Хто такий Олександр Лурія

Лурія народився 16 липня 1902 року в Казані, у родині лікаря. Ще студентом він захопився ідеєю обʼєктивно вимірювати приховані емоційні реакції й у 1920-х розробив сполучену моторну методику — попередницю сучасного детектора неправди, за якою мимовільні збої в рухах руки видавали внутрішнє напруження. Ця рання робота задала тон усій його науці: за зовнішнім симптомом він завжди шукав прихований механізм.

Лурія був ученим рідкісної широти. Уже маючи імʼя в психології, він у зрілому віці здобув ще й повноцінну медичну освіту, щоб на рівних працювати з неврологами та нейрохірургами. Його цікавили афазії — розлади мовлення при ураженнях мозку, — а також дефектологія, тобто розвиток дітей з особливими потребами. Саме ця здатність поєднувати психологію, медицину й педагогіку зробила його засновником по-справжньому міждисциплінарної науки.

Друга світова війна стала для Лурії трагічною лабораторією. У шпиталі під Челябінськом він працював із сотнями бійців, які дістали поранення мозку, і саме на цьому матеріалі виросла його система відновлення порушених функцій. Він не лише описував ці ушкодження, а й вигадував вправи, що допомагали пораненим заново вчитися говорити, читати й керувати рукою. Так медична катастрофа перетворилася на фундамент нової дисципліни — науки про звʼязок психіки з роботою конкретних мозкових структур.

Поруч із Виготським: культурно-історична школа

Наприкінці 1920-х Лурія став одним із найближчих соратників Льва Виготського, і ця співпраця визначила все його подальше мислення. Разом вони будували культурно-історичну теорію: ідею про те, що вищі психічні функції не даються від народження, а формуються за життя — через мову, знаряддя та спілкування з іншими людьми.

Звідси випливав радикальний висновок про мозок. Якщо складні здатності складаються прижиттєво, то вони не можуть бути «вбудовані» в готовий вроджений центр; вони будуються як функціональні системи — рухливі обʼєднання різних ділянок, що спільно виконують спільне завдання. Виготський помер рано, 1934 року, і Лурія фактично проніс їхню спільну програму крізь наступні десятиліття, перевівши її з психології у площину мозку.

Системна динамічна локалізація

Головна теоретична ідея Лурії дістала назву теорії системної динамічної локалізації вищих психічних функцій. Вона долала дві крайнощі, що століттями сперечалися між собою: вузький локалізаціонізм, який прикріплював кожну здатність до окремої ділянки кори, і протилежне уявлення про мозок як єдине неподільне ціле, де все відповідає за все одразу.

Лурія запропонував третій шлях: складна функція спирається на систему спільно працюючих зон, і кожна зона вносить у неї свій, строго специфічний внесок. Тому ушкодження однієї ділянки не «стирає» функцію цілком, а порушує її по-своєму — залежно від того, яку саме ланку вимкнено. Слово «динамічна» означає, що з розвитком людини склад цієї системи змінюється: у дитини та в дорослого одну й ту саму дію — наприклад, читання — забезпечують різні мозкові опори, і саме тому дитячі порушення відрізняються від дорослих.

Три функціональні блоки мозку

Найвідоміша модель Лурії ділить мозок на три функціональні блоки, що працюють разом у будь-якому психічному акті. Це не три поверхи окремих здібностей, а три необхідні умови кожної свідомої дії: без будь-якого з них дія розпадається, хоча щоразу по-іншому.

Перший, енергетичний блок, відповідає за тонус, активацію й рівень неспання. Його основа — стовбур мозку, ретикулярна формація та давні підкіркові структури. Коли цей блок слабшає, страждає не конкретна навичка, а сама здатність зосереджуватися: увага «пливе», людина швидко виснажується й не втримує зусилля протягом дня.

Другий блок — інформаційний: він приймає, переробляє і зберігає сигнали від органів чуття. Його територія — задні відділи кори: тімʼяна, скронева й потилична зони. Ушкодження тут дає не втрату свідомості, а специфічні розлади впізнавання й памʼяті: людина бачить предмет, але не розуміє, що це, або чує слова, проте не схоплює їхнього змісту.

Третій блок — регуляторний: він програмує, регулює й контролює діяльність. Він розташований у лобових частках, передусім у префронтальній корі. Саме цей блок утримує намір, будує план дій і звіряє результат із задумом. При його ураженні людина стає імпульсивною, «застрягає» на випадкових стимулах і втрачає здатність доводити задумане до кінця. Ключова думка Лурії — що навіть найпростіша дія потребує всіх трьох блоків одночасно.

Синдромний аналіз і діагностика

З цієї моделі народився фірмовий метод Лурії — синдромний аналіз. Замість питання «яка функція втрачена?» нейропсихолог питає інакше: «який чинник випав і які, на перший погляд різні, порушення він тягне за собою разом?». Один ушкоджений фактор дає закономірний «пучок» симптомів — нейропсихологічний синдром, за візерунком якого досвідчений клініцист вираховує місце й характер ураження ще до будь-якої апаратури. Наприклад, труднощі з письмом, лічбою й орієнтацією «право — ліво» можуть скластися в один синдром, якщо їх обʼєднує спільна уражена ланка — просторовий аналіз у тімʼяній корі.

Практичним утіленням підходу стала знаменита «луріївська батарея» проб — система коротких завдань на рухи, мовлення, памʼять, письмо й лічбу. Пізніше на Заході її формалізували у стандартизований інструмент — батарею Лурія-Небраска, якою користуються донині. Ідейно Лурія був спадкоємцем російської рефлексологічної традиції, до якої належав і Володимир Бехтерєв, але пішов далеко за межі простих рефлексів: його цікавили не звʼязки «стимул — реакція», а внутрішня будова свідомої дії.

«Романтична наука»: дві історії

Поряд зі строгими монографіями Лурія створив жанр, який сам назвав «романтичною наукою» — детальні клінічні оповіді про одну людину, де за симптомами проступає ціле життя. Він доводив, що точна наука про мозок може говорити людською мовою, не втрачаючи наукової строгості.

Перша з цих книжок — «Маленька книжка про велику памʼять» — про журналіста Соломона Шерешевського, чия памʼять була майже безмежною завдяки яскравій синестезії: слова й цифри він бачив як кольори, смаки та форми, і саме це заважало йому забувати. Друга, «Втрачений і повернутий світ», описує бійця Лева Засецького, який після поранення в потилично-тімʼяну ділянку втратив здатність цілісно сприймати простір і роками, ведучи щоденник, збирав розсипаний світ докупи. Обидві історії показали психіку зсередини — так, як не може жодна таблиця результатів.

Що каже сучасна наука

Оцінюючи спадок Лурії, чесно розділити те, що витримало перевірку часом, і те, що застаріло. Сучасна нейронаука підтвердила його ключову інтуїцію: складні функції справді забезпечуються розподіленими мережами, а не ізольованими центрами — це мова теперішніх досліджень мозкових мереж і функціональних систем. Ідея трьох блоків донині слугує зручною клінічною картою, а інструменти в дусі Лурія-Небраска лишаються у практиці нейропсихологів.

Водночас конкретні деталі його схем переглянуто. Сучасні автори прямо пишуть, що функціональні одиниці мозку треба «оновити далеко за межі Лурії»: про мозок сьогодні відомо незрівнянно більше, ніж у 1960-х, а частину його локалізаційних висновків нинішня нейровізуалізація уточнила. Живою спадкоємицею лишається не буква його моделей, а сам метод — синдромний аналіз і погляд на мозок через психофізіологію складних систем, що працює у клініці й дослідженнях досі.

Вплив на світову нейронауку

Попри «залізну завісу», ідеї Лурії розійшлися по всьому світу й лягли в основу нейропсихології як міжнародної дисципліни. Його англомовні книжки стали класикою, за якою вчилися покоління клініцистів на Заході; поняття трьох блоків, фактора й синдромного аналізу увійшли до базового словника фаху. Багато сучасних методів оцінки — від дитячих нейропсихологічних батарей до реабілітаційних програм після інсульту й черепно-мозкових травм — прямо чи опосередковано виростають із луріївської традиції. У низці країн цілі школи дитячої нейропсихології досі спираються на його поняття фактора й трьох блоків. А завдяки «романтичній науці» його читає й ширша публіка: невролог Олівер Сакс відкрито називав Лурію взірцем того, якою може бути гуманна наука про мозок.

Головні праці

• «Higher Cortical Functions in Man» (1962) — систематичний виклад локалізації вищих функцій.
• «The Working Brain» (1973) — стисле введення в нейропсихологію та модель трьох блоків.
• «Маленька книжка про велику памʼять» (1968) — випадок мнемоніста Шерешевського.
• «Втрачений і повернутий світ» (1971) — випадок пораненого Засецького.

Міфи і факти про Лурію

Насправді	Поширений міф
Лурія показав, що функція спирається на систему спільно працюючих зон	Кожна психічна функція «сидить» в одному центрі мозку
Батарею Лурія-Небраска стандартизували на Заході на основі його проб	Лурія сам створив і назвав тест Лурія-Небраска
Вищі психічні функції формуються прижиттєво — через культуру й мову	Усі психічні функції вроджені й закладені лише генетично
Три блоки працюють разом у кожній свідомій дії	Кожен блок відповідає за окрему незалежну здібність
«Романтична наука» — це строгі клінічні описи реальних пацієнтів	Клінічні книжки Лурії — художня белетристика

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: neuropsychology, functional system, syndrome analysis, frontal lobe.
• Luria A. R. Higher Cortical Functions in Man. Basic Books, 1966. Повний текст
• Luria A. R. The Working Brain: An Introduction to Neuropsychology. Penguin, 1973. Повний текст
• Peña-Casanova J. та ін. Updating functional brain units: Insights far beyond Luria. Cortex, 2024; 174:19–69. PubMed
• Corbo D. та ін. The Luria-Nebraska Neuropsychological Battery Neuromotor Tasks: From Conventional to Image-Derived Measures. Brain Sciences, 2022; 12(6). Повний текст
• Patrikelis P. та ін. Potential implications of Luria's work for the neuropsychology of epilepsy and epilepsy surgery. Epilepsy & Behavior, 2017; 72:161–172. PubMed
• Eling P. History of Neuropsychological Assessment. Frontiers of Neurology and Neuroscience, 2019; 44:164–178. PubMed
• NINDS: Aphasia. National Institute of Neurological Disorders and Stroke. NINDS