Референтна група: функції, приклади та відмінність від членської

Кожен із нас постійно звіряє себе з кимось: студент — з успішнішими однокурсниками, молодий фахівець — із досвідченими колегами, підліток — із кумирами, за якими стежить у стрічці. Ця невидима «шкала», за якою ми оцінюємо власні досягнення, погляди, зовнішність і навіть рівень доходу, у психології має власну назву — референтна група, або група відліку. Вона далеко не завжди збігається з тими, поруч із ким ми живемо і працюємо, і саме тому здатна як окриляти, так і робити людину нещасною на порожньому місці.

Що таке референтна група простими словами

Референтна група — це спільнота, яку людина бере за еталон: звіряє з нею свої настанови, цінності, поведінку й прагнення. Ключове тут не фактичне членство, а орієнтація. Групою відліку цілком може бути й та спільнота, до якої людина не належить, але хотіла б належати або на думку якої зважає, — кола, у які вона мріє потрапити, професія, якої ще навчається, покоління, з яким себе ототожнює.

Термін увів американський соціальний психолог Герберт Гайман ще 1942 року в праці «Психологія статусу». Він звернув увагу на просту, але недооцінену річ: люди оцінюють свій статок і становище не в абсолютних цифрах, а порівнюючи себе з певним колом інших. Пізніше соціолог Роберт Мертон разом з Алісою Россі перетворив це спостереження на повноцінну теорію референтних груп, показавши, як саме вибір групи-еталона впливає на самопочуття, амбіції й вчинки людини. Відтоді поняття стало одним із наріжних у соціальній психології.

Проста ілюстрація: людина може заробляти цілком пристойно, але почуватися невдахою, бо подумки рівняється на однокласників, які відкрили власний бізнес. Її референтна група — не колеги по роботі, а той шкільний випуск, і саме він визначає, «багато» вона має чи «мало». Змініть точку відліку — і те саме життя виглядатиме зовсім інакше.

Дві функції: нормативна і порівняльна

Референтна група працює у двох різних режимах — цю відмінність 1952 року чітко сформулював психолог Гарольд Келлі.

Нормативна функція — це коли група задає стандарти: правила, цінності, уявлення про «правильне» і «неправильне». Прагнучи схвалення, людина переймає ці норми — тут референтна група тісно пов’язана з конформізмом, тобто зі зміною поведінки під впливом групового тиску. Новобранець, який засвоює звички підрозділу, або студент-медик, що переймає професійну етику ще задовго до диплому, діють саме під нормативним впливом своєї групи-еталона.

Порівняльна функція — це коли група стає лінійкою для самооцінки. Тут ми не запозичуємо норми, а лише вимірюємо себе відносно групи: чи багато я заробляю, чи вдало склалася кар’єра, чи маю пристойний вигляд. Одна й та сама спільнота може виконувати обидві функції водночас, а можуть це бути й дві зовсім різні групи — за нормами людина рівняється на одних, а порівнює себе з іншими.

Різниця між функціями суто практична: нормативний вплив змінює те, у що ми віримо і як поводимося, а порівняльний — те, як ми почуваємося, коли оцінюємо себе. Наочний приклад — молодий лікар, який щойно прийшов у клініку. У досвідчених колег він переймає стандарти роботи, манеру спілкування з пацієнтами, професійні цінності — це нормативний вплив. Але коли він оцінює власну зарплату чи швидкість кар’єри, він порівнює себе з тими самими колегами вже інакше — як з еталоном, відносно якого можна виглядати «попереду» чи «позаду». Одна група, дві ролі.

Референтна група не дорівнює членській

Найважливіше застереження звучить так: референтна група — не те саме, що членська. Членська група — це та, до якої людина фактично належить: родина, клас, робочий колектив, громада. Референтна — та, на яку вона внутрішньо рівняється. Часто вони збігаються, але зовсім не завжди: підліток може жити в одному середовищі, а орієнтуватися на цінності зовсім іншого; емігрант може роками фізично бути в новій країні, а подумки звірятися зі спільнотою, яку залишив.

Мертон розрізняв позитивні й негативні референтні групи. Позитивна — та, чиї норми людина приймає й наслідує. Негативна — та, від якої вона свідомо відштовхується, будуючи себе «від протилежного»; нерідко саме до негативної групи людина ставиться упереджено, приписуючи їй стереотипні риси. Окремо виділяють аспіраційну групу — ту, до якої людина ще не належить, але прагне ввійти, і тому заздалегідь переймає її манеру, лексику, стиль. Мертон назвав це випереджальною соціалізацією: людина починає поводитися «як своя» ще до того, як спільнота її прийме.

Важливо й те, що референтних груп у людини не одна, а багато — і для різних сфер життя вони різні. Кар’єру ми звіряємо з одним колом, батьківство — з іншим, зовнішність — із третім. Саме тому самооцінка буває суперечливою: та сама людина може вважати себе успішною у професії й водночас відсталою у вихованні дітей, бо в кожній сфері приклала іншу мірку. Коли ці мірки надто високі або взяті «не з того» кола, з’являється хронічне відчуття, що ти не дотягуєш.

Референтні групи — один із механізмів, через які формується наша соціальна ідентичність: відчуття «хто ми» значною мірою виростає з того, з ким ми себе співвідносимо. А те, як ці орієнтири діють усередині реальних спільнот — як група тисне, підтримує й задає тон, — вивчає групова динаміка.

Відносна депривація: коли порівняння ранить

Найяскравіший наслідок порівняльної функції — відносна депривація: відчуття, що тобі гірше не саме по собі, а порівняно з тими, кого ти взяв за орієнтир. Це поняття народилося з масштабного дослідження соціолога Семюела Стауффера «Американський солдат» (1949). Науковці натрапили на парадокс: військові поліцейські, яких підвищували рідко, були задоволені службою більше, ніж авіатори, яких підвищували часто. Розгадка — у порівнянні. Авіатор бачив довкола безліч швидких підвищень, тож власний темп здавався йому образливо повільним; поліцейський же порівнював себе з такими самими «повільними» колегами й не мав приводу нарікати. Об’єктивно кращі шанси обернулися суб’єктивно гіршим самопочуттям.

Сучасні дослідники цей висновок підтверджують: сила невдоволення залежить не так від реального становища, як від обраної точки відліку. Великий метааналіз Гізер Сміт, Томаса Петтіґрю та колег (2012), що узагальнив сотні досліджень, показав: відчуття відносної депривації передбачає і гірше здоров’я, і протестні настрої, і нижчу задоволеність життям. Тобто те, з ким людина себе порівнює, важить для її стану не менше, ніж її фактичні обставини.

Цей ефект пояснює й давню загадку: чому зростання добробуту цілого суспільства не робить людей помітно щасливішими. Коли рівень життя піднімається в усіх, разом із ним піднімається і планка порівняння — референтна група теж «багатіє», тож відносне становище кожного лишається тим самим. Людина отримала більше, але й ті, з ким вона себе звіряє, отримали більше, — і суб’єктивно нічого не змінилося. Абсолютний виграш розчиняється у відносному порівнянні.

Соціальне порівняння і соцмережі

Механізм, що стоїть за порівняльною функцією, детально описав Леон Фестінгер у теорії соціального порівняння (1954). Його головна теза: люди мають вроджену потребу оцінювати себе, а коли об’єктивного критерію немає, вони мимоволі порівнюють себе з іншими. Фестінгер розрізнив висхідне порівняння — із тими, хто кращий (воно може мотивувати, а може й пригнічувати), і низхідне — із тими, кому гірше (воно підтримує самооцінку); окремо виділяють ще бічне порівняння — з рівними собі, яке дає найточніший орієнтир. Сучасні моделі самосприйняття додають, що напрям порівняння запускає різні емоційні реакції: та сама цифра на екрані радує одну людину й засмучує іншу залежно від того, з ким саме вона себе поставила поруч і що для неї означає ця відмінність.

Сьогодні цей механізм працює на повну в соцмережах, які фактично стали новими референтними групами. Стрічка, повна чужих досягнень, подорожей і бездоганних кадрів, перетворюється на нескінченне висхідне порівняння з ретельно відібраними «найкращими моментами» інших — і саме тому здатна тихо знижувати задоволеність собою. Підступність тут у тому, що ми порівнюємо власне закулісся з чужою парадною вітриною: свої буденні клопоти — з відредагованим святом незнайомців. Точка відліку виходить нечесною, а відчуття власної неповноцінності — цілком реальним. На тому ж принципі побудований і маркетинг: реклама показує аспіраційну групу («люди, якими ви хотіли б стати»), щоб товар здавався перепусткою до неї.

Розуміння цього дає практичний важіль: референтну групу почасти можна обирати свідомо. Помітивши, що якесь порівняння лише виснажує, варто спитати себе, чи справедлива взагалі ця точка відліку — і чи не корисніше звірятися з власним учорашнім «я», ніж із чужим глянцевим фасадом.

Міфи і факти про референтну групу

Що часто думають про референтні групи — і що стоїть за цим насправді:

Насправді	Поширений міф
Референтна група — це та, на яку рівняються; належати до неї не обов’язково	Референтна група — це просто твоє найближче оточення
Обрана точка відліку впливає на самопочуття не менше, ніж реальні обставини	Задоволеність залежить лише від об’єктивного становища
Групу-еталон почасти можна обрати свідомо й змінити	Ми геть не владні над тим, з ким себе порівнюємо
Буває й негативна група — та, від якої людина відштовхується	Референтна група — завжди зразок для наслідування
Референтних груп у людини багато, і для різних сфер життя вони різні	У людини одна головна група, на яку вона рівняється

Навіщо знати про референтну групу

Користь цього поняття в тому, що воно робить видимим невидиме — ту мірку, якою ми несвідомо оцінюємо власне життя. Коли розумієш, що твоє невдоволення виросло не з фактів, а з невдало обраного порівняння, впоратися з ним стає значно легше: змінити точку відліку часто реальніше, ніж змінити самі обставини.

Саме тому в терапевтичній розмові корисно час від часу питати себе: «З ким я зараз себе порівнюю — і чи справедлива ця мірка?» Нерідко виявляється, що людина роками звіряється з групою, до якої давно не має стосунку, або з ідеалізованим образом, якого в реальності не існує. Усвідомити свою референтну групу — уже половина шляху до того, щоб перестати страждати через чуже життя. Референтна група не робить нікого «кращим» чи «гіршим» — вона лише задає систему координат, а вибір цих координат почасти лишається за нами.

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: reference group, relative deprivation.
• Hyman H. H. Reflections on Reference Groups. Public Opinion Quarterly, 1960. Повний текст (AAPOR)
• Merton R. K., Rossi A. S. Contributions to the Theory of Reference Group Behavior // Social Theory and Social Structure, 1968. Повний текст (Internet Archive)
• Garcia S. M., Halldorsson A. Social Comparison. Noba Project (висхідне й низхідне порівняння за Фестінгером). Повний текст
• Forsyth D. R. The Psychology of Groups. Noba Project (групи, належність і порівняння). Повний текст
• Smith H. J., Pettigrew T. F., Pippin G. M., Bialosiewicz S. Relative Deprivation: A Theoretical and Meta-Analytic Review. Personality and Social Psychology Review, 2012. DOI: 10.1177/1088868311430825 · PubMed
• Morina N. Comparisons Inform Me Who I Am: A General Comparative-Processing Model of Self-Perception. Perspectives on Psychological Science, 2021 (сучасна модель соціального порівняння й самооцінки). Повний текст