Свідомість у психології: рівні за Фрейдом, стани та міфи

Свідомість — це те, що робить нас «присутніми» у власному житті: здатність усвідомлювати, що з нами відбувається, відчувати себе окремою людиною й переживати світ зсередини, а не просто механічно на нього реагувати. Ми настільки зрослися з нею, що зауважуємо її хіба тоді, коли вона змінюється чи зникає — уві сні, під наркозом, у мить крайньої втоми. Психологія понад століття шукає відповідь, що це таке, як воно влаштоване й чому людина взагалі щось відчуває. Розберемося без містики: що наука справді знає про свідомість, до чого тут знаменитий айсберг Фрейда і чому ми усвідомлюємо значно менше, ніж нам здається.

Що таке свідомість у психології

У психології свідомість — це усвідомлення людиною самої себе і навколишнього світу: власних відчуттів, думок, спогадів і того, що відбувається довкола. Ми звикли вважати її чимось очевидним, але для науки це одне з найскладніших понять — саме тому, що спостерігати її можна лише зсередини: про чужу свідомість ми судимо непрямо, зі слів людини та її поведінки, а приладом «увімкнене переживання» поки не виміряти.

Визначальна риса свідомості — суб'єктивний досвід: те, як саме для вас виглядає червоне, звучить улюблена пісня чи ниє зуб. Цей внутрішній вимір філософи описують питанням «як це — бути кимось», і саме він відрізняє свідоме переживання від «сліпої» обробки сигналу, яку виконує, скажімо, автопілот у літаку: він реагує на дані, але нічого не відчуває.

У свідомості є й цілком практичні функції. Вона зводить розрізнені відчуття в єдину картину «тут і зараз», дає змогу гнучко відповідати на нове замість завчених автоматизмів і будувати плани, подумки програючи майбутнє. Через свідомість людина здатна розповісти про свій стан — і саме тому про чужі переживання ми дізнаємося зі слів, а не з приладів.

Свідомість легко сплутати з двома сусідніми поняттями. Бадьорість (рівень активації) — це просто «увімкненість» мозку: людина може не спати, а діяти напівавтоматично, майже не усвідомлюючи власних дій. Самосвідомість — вужча здатність зробити об'єктом уваги саме себе, свої риси й стан. Свідомість же — загальне поле переживання, усередині якого все це стає можливим.

З іншого боку, психіка ширша за свідомість: вона охоплює й процеси, що минають без усвідомлення. У підручнику за редакцією Артура Петровського (1976) свідомість названо вищою, інтегрувальною формою психіки, притаманною людині. Самосвідомість ж виростає з однієї з властивостей свідомості — здатності відрізняти «я» від «не-я».

Структура і функції свідомості

У навчальних конспектах структуру свідомості подають як перелік сфер — пізнавальної, емоційної, вольової і самосвідомості. За ним стоять дві класичні моделі: одна — про те, з чого свідомість «зіткана», друга — про те, що вона робить.

Олексій Леонтьєв у книжці «Діяльність. Свідомість. Особистість» (1975) виділяв три складові свідомості. Чуттєва тканина — живий матеріал образів, завдяки якому світ переживається як справжній, такий, що існує поза нами. Значення — вироблені суспільством і закріплені в мові узагальнення, крізь які людина бачить речі. Особистісний смисл — те, що річ чи подія важить саме для мене, з огляду на мої мотиви.

Значення в усіх спільне, а смисл кожен має свій, і саме смисл, за Леонтьєвим, робить свідомість небезсторонньою: слово «іспит» однаково зрозуміле студентові й викладачеві, але для першого це загроза, а для другого — буденна робота. Показовий приклад самого Леонтьєва — сліпоглухі діти: за спеціального навчання в них формується повноцінна свідомість, хоча чуттєва тканина вкрай бідна, тобто тримається вона насамперед на значеннях.

Друга модель — підручникова. У «Загальній психології» за редакцією Петровського свідомість описано через чотири характеристики, які зручно читати як функції:

Функція	Що робить свідомість	Як це виглядає в житті
Пізнавальна	Накопичує знання через відчуття, сприйняття, пам'ять, уяву й мислення	Ви впізнаєте вулицю й пригадуєте дорогу
Розрізнення «я» і «не-я»	Відокремлює людину від довкілля, дає змогу оцінювати власні вчинки	Ви помічаєте, що роздратування — ваше, а не «висить у повітрі»
Цілепокладання і регуляція	Ставить цілі, зважує мотиви, ухвалює вольові рішення, коригує дії	Ви перебудовуєте план, коли щось пішло не так
Ставлення, емоційна оцінка	Додає до знань почуття й оцінки стосунків з людьми	Та сама новина тішить одного й засмучує іншого

Підручник розглядає розлад пізнавальних процесів, цілепокладання чи почуттів як порушення свідомості, а умовою всіх чотирьох характеристик називає мову.

Когнітивна нейронаука описує цю інтегрувальну роль по-своєму. Станіслас Деан і колеги (2006) спираються на гіпотезу глобального нейронного робочого простору: усвідомленою стає інформація, яку мережа тім'яної, префронтальної та поясної кори «транслює» в багато віддалених ділянок мозку. Її можна описати словами й утримувати в робочій пам'яті, а решта обробляється без звіту.

Айсберг Фрейда: свідоме, передсвідоме, несвідоме

На зорі психології психіку майже ототожнювали зі свідомістю: перші лабораторії вивчали лише те, що людина здатна повідомити про свої переживання. Усе змінив Зигмунд Фрейд, який показав, що поза цим світлом лишається величезна тінь. У своїй топографічній моделі він порівняв психіку з айсбергом: над водою — крихітна видима верхівка, під водою — незмірно більша прихована маса. Фрейд виокремив три рівні:

• Свідоме — те, що людина усвідомлює цієї миті: ці слова, поточну думку, відчуття в тілі.
• Передсвідоме — те, про що ми зараз не думаємо, але легко пригадуємо за потреби: власне ім'я, вчорашню вечерю, дорогу додому.
• Несвідоме — найглибший шар: витіснені бажання, страхи й спогади, до яких немає прямого доступу, але які, за Фрейдом, керують нами з тіні.

Різниця між двома прихованими рівнями принципова: передсвідоме — це «комора під рукою», а несвідоме, за Фрейдом, активно втримується поза свідомістю, бо його зміст надто болісний. Саме теза, що більша частина психічного життя прихована від самої людини, стала фундаментом психоаналізу і всієї глибинної психології. Пізніше Фрейд доповнив цю карту «структурною» моделлю — ід, его і супер-его, — але тришаровий поділ за глибиною усвідомлення лишився його візитівкою. Сучасна наука не сприймає айсберг буквально: жодних трьох «резервуарів» у мозку немає. Проте сам принцип виявився влучним — когнітивна психологія теж розрізняє свідому, передсвідому й підпорогову обробку інформації, майже повторюючи Фрейдові три рівні вже мовою експерименту. Щоправда, сучасне «несвідоме» скромніше за Фрейдове: для когнітивної науки це здебільшого буденна автоматична обробка даних, а не вируючий казан витіснених потягів.

Стани і рівні свідомості

Свідомість — не перемикач «увімк./вимк.», а радше регулятор із безліччю положень. Звичне денне неспання — лише один зі станів свідомості. Поряд із ними говорять і про рівні свідомості — від ясної зосередженості через сонливість до глибокого сну; у медицині цим самим словом позначають ступінь бадьорості пацієнта.

Щоночі ми занурюємось в інший стан — сон, який теж неоднорідний: у повільних фазах переживання майже згасає, а у фазі швидкого сну (REM) мозок активний майже як удень і породжує найяскравіші сновидіння. Сновидіння — це фактично особлива форма свідомості, відрізана від зовнішнього світу й вибудувана мозком зсередини.

Окремо виділяють змінені стани свідомості — коли звичний спосіб переживати себе і світ тимчасово перебудовується: глибока медитація, гіпноз, дія психоактивних речовин, стан під наркозом. Це не «відсутність» свідомості, а її інша конфігурація: зсуваються відчуття часу, межі власного «я», яскравість і зв'язність образів. Дослідження сну та сновидінь показують, що навіть із заплющеними очима поле переживання не зникає безслідно, а перетікає з однієї форми в іншу — і лише глибокий наркоз чи кома вимикають його по-справжньому.

Рівні свідомості людини: три значення одного слова

Говорячи про «рівні свідомості», психологи, лікарі й популярні автори мають на увазі різні речі.

Перше значення — психоаналітичне. Свідоме, передсвідоме й несвідоме у Фрейда — це рівні доступності змісту: що в полі уваги зараз, що легко пригадати і до чого прямого доступу немає. Що лежить під водою айсберга і як це досліджують сьогодні — у статті про несвідоме.

Друге значення — нейронаукове. Невролог Стівен Лорейс (2005) описав свідомість як площину з двома осями: пильність, тобто рівень неспання, і усвідомлення — зміст переживання. Зазвичай осі рухаються разом, але винятки показують, що це різні виміри. У швидкому сні пильність низька, а переживання яскраві; у вегетативному стані очі розплющені, проте ознак усвідомлення немає. Короткочасні аналоги такого розщеплення — сомнамбулізм і абсанси, різновид епілептичних нападів.

Близький поділ пропонують Деан і колеги (2006): неперехідне значення слова — «пацієнт прийшов до тями» — вони називають станом пильності й вважають лише умовою для перехідного: «я усвідомлюю цей колір». Тому «бути свідомим» у вузькому сенсі означає бути притомним, а в ширшому — усвідомлювати щось конкретне.

Третє значення — медичне: рівень свідомості, від ясної до коми, лікар оцінює клінічними шкалами, найвідоміша з яких — шкала коми Глазго. Тож втрата свідомості й непритомність — тема медицини, а не психологічних типологій.

Навіть у науці слово «рівень» ставлять під сумнів. Тім Бейн із колегами (2016) доводять, що сон, наркоз, напади й стани після коми не вишиковуються на одній шкалі «більше — менше» і їх краще описувати кількома вимірами. Лорейс і сам називав свою схему спрощеною: перевіреного «вимірювача свідомості» поки немає.

Потік свідомості

Вираз потік свідомості психологія завдячує Вільяму Джеймсу. У дев'ятому розділі «Принципів психології» (1890) — «Потік думки» — він доводив, що свідомість не складається з окремих ланок, а тече, як ріка, і виокремив п'ять характеристик цього потоку:

• кожна думка є частиною чиєїсь особистої свідомості;
• у межах однієї свідомості думка постійно змінюється;
• і водночас відчувається неперервною;
• вона завжди має справу з предметами, незалежними від неї самої;
• вона вибіркова: одні сторони предмета виділяє, інші відкидає.

Неперервність Джеймс пояснював прикладом: прокинувшись в одному ліжку, Петро й Павло одразу «підхоплюють» кожен свій обірваний сном потік думок і ніколи не плутають його з чужим.

Чимало терапевтичних підходів працює з потоком так, як його описав Джеймс: не зупиняють, а вчать помічати, що в ньому з'являється, — від вільних асоціацій у психоаналізі до вправ на усвідомленість. У літературі модернізму «потоком свідомості» називають інше — прийом, що імітує плин думок героя.

«Важка проблема»: чому взагалі є суб'єктивний досвід

Наука помітно просунулася в пошуку нейронних корелатів свідомості — тієї активності мозку, що супроводжує усвідомлене сприйняття (за сучасними оглядами, надважливу роль тут відіграє задня частина кори, а не самі лише лобові ділянки). Ми вміємо відстежити мить, коли образ «прорвався» у свідомість, а коли лишився непоміченим.

Що ж тоді відповідає за свідомість у мозку? Не одна ділянка, а кілька систем. Пильність підтримують висхідні системи стовбура мозку й таламус: під час пробудження, за даними, які наводять Деан і колеги, кровотік зростає спершу там, а вже потім у корі. Для усвідомлення змісту потрібна кора і зв'язки між її ділянками: у вегетативному стані, як показав Лорейс, первинні сенсорні зони ще реагують на біль чи звук, але відрізані від лобово-тім'яної мережі. Чи переживання виникає в задній «гарячій зоні» кори, як вважають Кристоф Кох і колеги (2016), чи в лобово-тім'яному робочому просторі — досі предмет суперечки.

Але за цим постає питання, яке філософ Девід Чалмерс назвав «важкою проблемою свідомості». Він розділив «легкі» завдання — пояснити, як мозок розрізняє сигнали, керує увагою, звітує про свій стан — і одну справді важку: чому все це взагалі «світиться» зсередини, супроводжується внутрішнім переживанням? Чому обробка світла в оці не відбувається «в темряві», без жодного відчуття кольору?

Тут потрібна наукова чесність: це відкрите питання, а не розв'язана задача. Є кілька впливових теорій — глобального робочого простору, інтегрованої інформації, — та жодна поки не пояснила суб'єктивність вичерпно. Тому категоричні заголовки на кшталт «вчені нарешті довели, що свідомість — це просто…» варто читати з великою обережністю.

Увага і свідомість: ми усвідомлюємо лише частину

Здається, ніби ми усвідомлюємо все, що з нами діється. Насправді у свідомість потрапляє лише вузький промінь — той, на який спрямована увага. Решта обробляється поза усвідомленням: ви не помічаєте більшості фонових звуків, дотику одягу до шкіри чи власного дихання — доки про них не згадаєте.

Класична ілюстрація — вибіркова увага: у гаморі вечірки ви чуєте лише співрозмовника, аж поки хтось поблизу не назве ваше ім'я — і воно миттю «спливає» з фону. Когнітивна психологія описує свідомість як систему з дуже вузьким «горлечком», крізь яке за раз проходить лічена кількість елементів, тоді як паралельно мозок обробляє незрівнянно більше.

Ба більше, частина інформації впливає на нас, так і не діставшись свідомості. В експериментах підпорогові (сублімінальні) стимули — показані надто швидко, щоб їх помітити, — усе одно ледь помітно зміщують реакції людини. Цю приховану роботу психіки називають когнітивним несвідомим: вона не має нічого спільного з містикою й цілком піддається вимірюванню в лабораторії. Тому відчуття, що ми усвідомлюємо кожну свою дію й тримаємо все під контролем, — радше зручна ілюзія, ніж точний опис.

Свідомість у клініці: коли переживання розшаровується

У клінічній психології зі свідомістю пов'язана низка станів. При дисоціації цілісне переживання себе тимчасово ніби розпадається: людині може здаватися, що вона спостерігає за собою збоку (деперсоналізація) або що світ став несправжнім, наче за склом (дереалізація). Це захисна реакція психіки, найчастіше на сильний стрес чи травму, — а не «роздвоєння особистості», яким лякають фільми.

Порушення самого рівня свідомості — оглушення, сопор, кома — це вже сфера неврології та медицини. Головне тут — обережність: усе описане не привід ставити собі діагнози. Якщо стани «випадання», відчуття нереальності чи провали в переживанні повторюються й заважають жити, з ними варто звернутися до фахівця, а не тлумачити їх самотужки.

Міфи і факти про свідомість

Навколо свідомості накопичилося чимало напівправд — переважно через плутанину з популярним образом «несвідомого»:

Насправді	Поширений міф
Більшість психічних процесів минає поза усвідомленням	Ми усвідомлюємо все, що робимо й відчуваємо
Несвідоме — звичайна робота мозку, доведена експериментами	Несвідоме — щось містичне й потойбічне
Під гіпнозом людина зберігає волю й не зраджує своїх цінностей	Гіпноз вимикає свідомість і дає повний контроль над людиною
Природа суб'єктивного досвіду досі науково не пояснена	Наука вже повністю пояснила, що таке свідомість
Дисоціація — тимчасове розшарування переживання	Дисоціація — це те саме, що роздвоєння особистості
Рівні свідомості в науці — це виміри стану: пильність і усвідомлення	Існують «7 рівнів свідомості», якими можна піднятися, як сходами

Навіщо розуміти, як влаштована свідомість

Практична цінність цього поняття — не у філософських розмовах, а у тверезішому ставленні до себе. Розуміння, що ми усвідомлюємо лише частину власних мотивів, вчить не приймати сліпо перше-ліпше пояснення своєї поведінки й лишає місце для самоспостереження. Коли людина ловить себе на різкій реакції «на порожньому місці», корисніше запитати, який неусвідомлений привід за нею стоїть, ніж вигадати зручне раціональне виправдання, — і саме цього навчає терапевтична робота, зокрема психодинамічна терапія. Водночас протилежна крайність — «усім керує несвідоме» — теж хибна: у людини є свідомий вибір, довільна увага і здатність до рефлексії. Найточніше говорити не про війну «свідомого проти несвідомого», а про те, як ці рівні працюють разом; саме на їхній взаємодії будується більшість сучасних психотерапевтичних підходів.

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: consciousness, unconscious, preconscious, topographic model (топографічна модель Фрейда), altered state of consciousness.
• Koch C., Massimini M., Boly M., Tononi G. Neural correlates of consciousness: progress and problems. Nature Reviews Neuroscience, 2016. DOI: 10.1038/nrn.2016.22 · PMID: 27094080.
• Dehaene S., Changeux J.-P., Naccache L., Sackur J., Sergent C. Conscious, preconscious, and subliminal processing: a testable taxonomy. Trends in Cognitive Sciences, 2006. DOI: 10.1016/j.tics.2006.03.007 · PMID: 16603406.
• Kihlstrom J. F. The cognitive unconscious. Science, 1987. DOI: 10.1126/science.3629249 · PMID: 3629249.
• Mutz J., Javadi A.-H. Exploring the neural correlates of dream phenomenology and altered states of consciousness during sleep. Neuroscience of Consciousness, 2017. DOI: 10.1093/nc/nix009 · Повний текст
• James W. The Principles of Psychology, розд. 9 «The Stream of Thought» (п'ять характеристик потоку думки), 1890. Повний текст (Classics in the History of Psychology, York University).
• Леонтьєв О. М. Деятельность. Сознание. Личность (рос.; розд. IV «Деятельность и сознание»). Москва: Политиздат, 1975.
• Петровський А. В. (ред.) Общая психология (рос.; розд. I.1.3 «Понятие о сознании»). 2-ге вид. Москва: Просвещение, 1976.
• Laureys S. The neural correlate of (un)awareness: lessons from the vegetative state (дві осі свідомості: неспання і усвідомлення). Trends in Cognitive Sciences, 2005. DOI: 10.1016/j.tics.2005.10.010 · PMID: 16271507 · Повний текст
• Bayne T., Hohwy J., Owen A. M. Are there levels of consciousness? (критика єдиної шкали «рівнів»). Trends in Cognitive Sciences, 2016. DOI: 10.1016/j.tics.2016.03.009 · PMID: 27101880.