Синестезія: що це, види, причини і чому це не хвороба

Для більшості людей звук лишається звуком, а колір — кольором, і межа між чуттями здається непорушною. Проте кілька відсотків людей чують музику — і водночас бачать, як у повітрі спалахують кольорові плями; читають літеру «А» незмінно червоною; відчувають у почутому слові присмак солоного чи солодкого. Це не поетичний образ і не гра уяви, а синестезія — стійке поєднання чуттів, за якого один сигнал мимоволі запускає відчуття зовсім іншої природи. Розберімося, що це таке насправді, які бувають види, звідки береться і чому синестезію не варто плутати з хворобою.

Що таке синестезія простими словами

У сучасній психології синестезія — це стан, за якого стимуляція одного чуття чи пізнавального шляху мимоволі, автоматично й стійко викликає відчуття в іншому. APA-словник описує її як стан, коли один тип стимуляції породжує відчуття іншого: почутий звук, приміром, викликає образ кольору. Стимул, що запускає реакцію (скажімо, літеру), називають індуктором, а додаткове відчуття (той-таки колір) — конкурентом. Сама назва походить від грецького syn — «разом» і aisthēsis — «відчуття», тобто буквально означає «спільне відчуття».

Синестезію вирізняють три ознаки. Вона мимовільна, автоматична і стійка: колір не «вигадується» зусиллям волі, той самий індуктор щоразу дає те саме відчуття, і ця відповідність тримається роками. Саме тому синестезія не схожа на здогад чи інтуїцію — це не висновок і не метафора, а безпосереднє сприйняття, таке ж мимовільне, як для нас звичайний колір трави. Ще одна важлива риса — глибока індивідуальність: у двох синестетів літера «А» може бути зовсім різного кольору, але в кожного з них — свого власного й незмінного.

Важлива й односпрямованість: літера викликає колір, але колір зазвичай не викликає літери; звук пробуджує образ, а не навпаки. І запускає відчуття не будь-що, а цілком конкретний індуктор — для когось «кольорові» лише друковані цифри, для іншого ще й ноти чи чужі імена. Через це синестезія в кожної людини складається у власний, ні на чий не схожий візерунок відповідностей.

Хто такі синестети? Синестетами називають людей із синестезією; у розмовній мові трапляється й слово «синестетик». Синестет не домальовує світ уявою: додаткове відчуття приходить так само мимоволі, як звичайні враження від звуку чи кольору, лише запускає його подразник іншого чуття.

Саму назву й перші описи подарувало ще ХІХ століття. Британський учений Френсіс Гальтон у 1880-х (за оглядом Рамачандрана й Габбарда) описав людей, для яких числа мають незмінне розташування у просторі та власні кольори, і показав, що ця риса тримається родин. Відтоді синестезію то вважали дивиною, то забували, аж поки наприкінці ХХ століття об'єктивні тести не повернули її в серйозну науку.

Найпоширеніші види синестезії

Дослідники описали десятки різновидів синестезії — по суті, майже будь-яку пару чуттів. Найчастіше трапляються такі:

• Графемно-колірна — літери й цифри мають кожна свій колір; це найвивченіша форма.
• Хроместезія, або «кольоровий слух», — звуки, голоси й музика викликають кольори та світлові спалахи.
• Лексико-густаторна — слова й імена відчуваються на смак.
• Просторово-послідовна (числова форма) — числа, дні тижня чи місяці вишиковуються в певних точках простору навколо людини.
• Дзеркально-тактильна — побачений дотик до іншої людини відчувається на власному тілі.

Синестети різняться ще й тим, де «живе» додаткове відчуття. В одних колір мовби спалахує назовні, у просторі перед очима (таких називають проєкторами), в інших виникає радше внутрішнім зором, у свідомості (асоціатори). Обидва варіанти — однаково справжня синестезія. Види рідко ходять поодинці: у більшості синестетів поєднується відразу кілька форм. А наукову увагу графемно-колірна синестезія стягнула на себе не тому, що найчастіша, а тому, що найзручніша для перевірки — колір літери легко назвати, записати й за місяці звірити з попередньою відповіддю.

Попри поширений здогад, найчастіший різновид — зовсім не «кольорові літери», а кольорові дні тижня; графемно-колірна форма просто найкраще вивчена й притаманна приблизно 1% людей.

Як це відчувається зсередини? Синестет не «уявляє» колір навмисно — той просто є: цифра 7 може здаватися темно-синьою так само беззаперечно, як небо блакитним, а мелодія — розсипати перед очима теплі жовті плями. Відчуття зазвичай спокійне й буденне, а не яскраве чи нав'язливе, тож людина роками може й не здогадуватися, що з нею щось «не так», як усі.

Наскільки поширена синестезія і чи передається у спадок

Довго синестезію мали за велику рідкість. Ще 1996 року кембриджська група Саймона Барона-Коена оцінила її десь в один випадок на дві тисячі людей. Але ті підрахунки спиралися на тих, хто сам зголошувався, тож пропускали більшість синестетів. Коли 2006-го команда Джулії Саймнер виміряла поширеність об'єктивними тестами, не покладаючись на самозвернення, з'ясувалося, що синестетів близько 4% — майже в дев'яносто разів більше, ніж припускали доти. Точна частка залежить від форми: рідкісні різновиди має частка відсотка, а найпоширеніші — помітно більше людей.

Ранні роботи повідомляли, ніби синестезія майже суто жіноча (співвідношення 6:1), проте Саймнер показала, що виражених статевих відмінностей немає — просто жінки частіше про такий досвід розповідали. Натомість добре підтверджується інше: синестезія тримається родин. Ще Барон-Коен зауважив, що приблизно в третини синестетів є родичі з тією ж особливістю, а пізніші генетичні дослідження підтвердили її спадковий характер. Цим синестезія нагадує темперамент — вроджену, біологічно закладену рису, з якою людина приходить у світ.

Помічають синестезію зазвичай ще в дитинстві — просто спершу дитина певна, що всі бачать світ так само. Оскільки стан нікому не шкодить, його не «діагностують» задля лікування: об'єктивні тести потрібні радше дослідникам, щоб відсіяти випадкові збіги, — і саме вони колись підняли оцінки поширеності в рази.

Що відбувається в мозку

Чому ж одні відчуття перетікають в інші? Найвпливовіше пояснення — перехресна активація сусідніх ділянок кори. Вілаянур Рамачандран і Едвард Габбард звернули увагу, що зона мозку, яка впізнає літери й цифри, лежить майже впритул до ділянки, відповідальної за колір; надлишкові зв'язки між ними й могли б давати «кольорові» графеми.

Цю здогадку підкріпили знімки мозку: у людей із графемно-колірною синестезією виявили підвищену структурну зв'язність — щільніші пучки нервових волокон між відповідними зонами. Утім, повної згоди немає. Частина дослідників пояснює синестезію не зайвими зв'язками, а ослабленим гальмуванням звичайного зворотного зв'язку між ділянками — так званою моделлю розгальмованого зворотного зв'язку. Спільне в обох підходах одне: ідеться про особливість «проводки» мозку, а не про його пошкодження. Тому синестезію інколи зараховують до широкого поняття нейровідмінність.

Звідки ж беруться ці особливості проводки? Найімовірніше, з розвитку мозку. У ранньому дитинстві зв'язків між ділянками більше, ніж згодом, а дорослішання їх поступово «підрізає»; гени, що керують цим підрізанням, у синестетів, схоже, працюють трохи інакше, лишаючи частину ранніх містків недоторканою. Тому вроджену синестезію відрізняють від поодиноких випадків, коли схожі відчуття виникають тимчасово — приміром, під дією психоактивних речовин: там немає ні стійкості, ні спадковості.

Цікаво, що слабкі міжчуттєві мости має, найпевніше, кожен із нас. Рамачандран і Габбард нагадують: майже всі люди, навіть без синестезії, впевнено називають округлу фігуру «буба», а гостру — «кікі», хоча жодного логічного зв'язку між звуком і формою немає. Схоже, синестезія — не аномалія, що взялася нізвідки, а підсилена версія зв'язків, спільних для всіх нас.

Синестезія — це не розлад і не галюцинація

Варто наголосити: синестезія не є ані хворобою, ані галюцинацією. Синестет добре розуміє, що почута нота насправді безбарвна, — додаткове відчуття не підмінює реальність і не лякає, на відміну від галюцинацій при психічних розладах. Люди живуть із цим усе життя, зазвичай вважаючи його чимось звичайним, аж поки випадково не дізнаються, що інші сприймають світ інакше.

Радше навпаки — синестезія нерідко обертається перевагою. Вона частіша серед художників, поетів і музикантів, а «додатковий» канал відчуттів здатен підживлювати пам'ять і творчість; саме цим дослідники пояснюють, чому ця спадкова риса не згасла в ході еволюції. Дзеркально-тактильна форма навіть пов'язана з вищою емпатією — імовірно, через роботу дзеркальних нейронів — здатністю тілесно «відлунювати» чужі відчуття. Для багатьох синестетів їхнє сприйняття — не тягар, а частина себе, якої вони не хотіли б позбутися.

Як же відрізнити справжню синестезію від звичайної асоціації чи багатої уяви? Самозвіту тут замало — потрібні критичне мислення та об'єктивна перевірка. Золотим стандартом став тест на стійкість у часі: людину кілька разів, із проміжками, просять назвати колір тих самих літер. Справжні синестети щоразу дають майже однакові відповіді, тимчасом як ті, хто просто пригадує вигадану асоціацію, — щоразу інші. Саме на цьому побудований «Тест-батарея синестезії» Девіда Іглмена. Цей інструмент і донині у вільному доступі, тож перевірити власні відчуття на стійкість може будь-хто. Зрештою, синестезію тому й вивчають так пильно, що вона — рідкісне «вікно» у звичайне сприйняття: спостерігаючи, як в одних людей чуття з'єднуються, психологи краще розуміють, як вони розділені в усіх інших.

Як зрозуміти, що ти синестет, і як це перевіряють

Кілька ознак можна помітити ще до будь-яких тестів:

• відчуття є, скільки себе пам'ятаєте, а не з'явилося після фільму чи статті;
• воно виникає саме, і «вимкнути» його не вдається;
• той самий подразник — літера, нота, день тижня — щоразу дає той самий колір, смак чи місце в просторі;
• ви знаєте, що цей колір існує лише для вас.

Найпростіша домашня перевірка — записати кольори всіх літер і цифр, а за кілька тижнів повторити, не заглядаючи в перший список. На тій самій стійкості побудовано науковий «тест справжності»: ним група Барона-Коена в дослідженні 1996 року перевіряла навіть родичів синестетів.

Стандартизовану версію запропонували Іглмен і колеги (2007) — онлайн-батарею тестів. Вона починається з опитувальника на 80 запитань; п'ять із них відрізняють проєкторів від асоціаторів: чи лишається колір, коли заплющити очі, і чи трапляється сплутати його з тим, що бачиш насправді.

Далі йде тест послідовності: 26 латинських літер і 10 цифр з'являються в довільному порядку по три рази, разом 108 проб, і щоразу треба підібрати колір на палітрі. Програма рахує, наскільки розходяться три вибори: нуль — повний збіг, межа — 1,0. У людей без синестезії бал зазвичай близько 2,0, навіть коли їх просять навмисно вдавати синестезію. Самі автори застерігають, що поріг — найкраща межа для їхньої вибірки, а не бездоганний вердикт.

Стійкість можна й підробити: один студент Іглмена склав собі «шпаргалку» з кольорами й успішно пройшов тест. Тому за ним іде швидкий тест на збіг кольору — родич ефекту Струпа: літера на секунду спалахує у «своєму» або чужому кольорі, і треба якнайшвидше сказати, чи збігаються вони. Синестети давали в середньому 94% правильних відповідей, люди без синестезії — 67%, і відповідали повільніше.

Межі теж варто знати: колірні тести охоплюють літери, цифри, дні тижня, місяці й звуки, а для смакової чи дотикової синестезії потрібні інші методики. І жоден тест не ставить медичного діагнозу — синестезію не лікують.

Синестезія в мистецтві й мові: справжня чи метафора

Словом «синестезія» називають три різні речі. Перша — неврологічна особливість, якій присвячена ця стаття. Друга — крос-модальні відповідності, спільні майже для всіх: згаданий вище ефект «буба — кікі» показує, що звук і форма «пасують» одне одному й без синестезії. Третя — синестетична метафора, свідомий літературний прийом.

Ознака	Синестезія	Крос-модальні відповідності	Синестетична метафора
У кого	у кількох відсотків людей	майже в усіх	в автора, що обрав такий образ
Як виникає	мимоволі, як додаткове відчуття	мимоволі, як враження, що звук «пасує» до форми	свідомо, як художній прийом
Стійкість	та сама пара роками	спільна для більшості людей	змінюється від тексту до тексту
Приклад	літера «А» завжди червона	округла фігура — «буба», гостра — «кікі»	«оксамитовий голос», «гучні фарби»

Такі відповідності — звичайна властивість людського сприйняття, тому «теплий колір» чи «гострий смак» зрозумілі кожному. Справжня синестезія, навпаки, особиста: «зелений четвер» одного синестета нічого не скаже іншому, у якого четвер фіолетовий.

Серед митців варто відділяти задокументовані випадки від легенд. Найпереконливіше свідчення залишив Володимир Набоков: у мемуарах «Speak, Memory» (1966) він назвав свій досвід кольоровим слухом, описав кольори літер одну за одною — довге англійське a мало для нього відтінок вивітреної деревини — і згадав, що схожі відчуття мала його мати.

Протилежний приклад — Олександр Скрябін, якого часто записують у синестети через «кольорові» тональності й партію світла в «Прометеї». Булат Галєєв та Ірина Ванечкіна (2001), проаналізувавши документи, дійшли висновку, що його відповідності кольору й тональності мали асоціативну природу, тож уявлення, ніби він буквально бачив звуки, під сумнівом. Про більшість історичних постатей судити ще складніше: тест послідовності заднім числом не проведеш. За оглядом Ворда (2013), зв'язок синестезії з творчістю в дослідженнях простежується, але висновок про конкретну людину потребує її власних свідчень.

Синестезія, аутизм і набута синестезія

Синестезія і розлад аутистичного спектра — різні стани, але, схоже, пов'язані. Група Барона-Коена (2013) протестувала онлайн 164 дорослих з аутизмом і 97 людей без нього: синестезію виявили у 18,9% учасників з аутизмом проти 7,2% у контрольній групі, тобто майже втричі частіше. Автори припускають спільні механізми, зокрема нетипову зв'язність нейронних мереж.

Для практика звідси два застереження. Синестезія не є ознакою аутизму: навіть у цьому дослідженні її мала менше ніж п'ята частина учасників з аутизмом. А перероблений онлайн-«тест справжності» для синестетів з аутизмом виявився непридатним, тож їхню розповідь про «кольорові цифри» варто сприймати як опис досвіду, а не як ще один симптом.

За оглядом Ворда (2013), вроджена синестезія — індивідуальна особливість пізнання, а не лише «кольорові літери»: вона позначається на сприйнятті, образній уяві, пам'яті й роботі з числами. Утім, це групові середні, а не гарантія «надпам'яті» для кожного.

Трапляється й набута синестезія, що з'являється не від народження. Той самий огляд описує її після втрати зору чи іншої сенсорної втрати. Якщо незвичні міжчуттєві відчуття раптом виникли в дорослої людини, варто звернутися до невролога — щоб з'ясувати причину, а не «лікувати» синестезію.

Міфи і факти про синестезію

Що часто повторюють про синестезію — і що стоїть за цим насправді:

Насправді	Поширений міф
Синестезія — особливість сприйняття, а не хвороба	Синестезія — психічний розлад, який треба лікувати
Відчуття стійкі й мимовільні, їх не можна «увімкнути» на замовлення	Це просто яскрава уява або метафора
Синестет усвідомлює, що колір несправжній, і не плутає його з реальністю	Синестети «бачать галюцинації»
Виражених статевих відмінностей у поширеності не виявлено	Синестезія буває майже лише в жінок
Синестезія вроджена й часто передається в родині	Синестезії можна навчитися, як навички
Про більшість «знаменитих синестетів» немає перевірених свідчень	Усі великі художники й композитори були синестетами

Навіщо знати про синестезію

Для студента й практика синестезія — наочний доказ того, наскільки різним буває сприйняття у зовні однакових людей. Вона нагадує, що межі між чуттями не такі жорсткі, як здається, а незвичний спосіб відчувати світ — не обов'язково поламка, яку треба «виправити». Практичний бік простий: якщо дитина наполягає, що «четвер зелений», а клієнт каже, ніби імена мають смак, найпевніше вони не фантазують і не хворіють, а описують реальний для них досвід. Замість того щоб переконувати людину, що вона помиляється, фахівцеві варто цей досвід прийняти й за потреби відрізнити від симптомів, які справді потребують уваги. Розуміти це корисно не лише заради теорії — воно вчить обережніше ставитися до чужого сприйняття, коли воно не збігається з нашим власним, і не поспішати оголошувати «дивним» те, що просто інакше влаштоване.

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: synesthesia.
• Ward J. Synesthesia. Annual Review of Psychology, 2013. DOI: 10.1146/annurev-psych-113011-143840 · PMID: 22747246.
• Simner J. та ін. Synaesthesia: the prevalence of atypical cross-modal experiences. Perception, 2006. DOI: 10.1068/p5469 · PMID: 17076063.
• Baron-Cohen S. та ін. Synaesthesia: prevalence and familiality. Perception, 1996. DOI: 10.1068/p251073 · PMID: 8983047.
• Eagleman D. M. та ін. A standardized test battery for the study of synesthesia. Journal of Neuroscience Methods, 2007. DOI: 10.1016/j.jneumeth.2006.07.012 · Повний текст
• Hubbard E. M., Ramachandran V. S. Neurocognitive mechanisms of synesthesia. Neuron, 2005. DOI: 10.1016/j.neuron.2005.10.012 · PMID: 16269367.
• Rouw R., Scholte H. S. Increased structural connectivity in grapheme-color synesthesia. Nature Neuroscience, 2007. DOI: 10.1038/nn1906 · PMID: 17515901.
• Brang D., Ramachandran V. S. Survival of the synesthesia gene: Why do people hear colors and taste words? PLoS Biology, 2011. DOI: 10.1371/journal.pbio.1001205 · PMC: PMC3222625 · Повний текст
• Banissy M. J., Ward J. Mirror-touch synesthesia is linked with empathy. Nature Neuroscience, 2007. DOI: 10.1038/nn1926 · PMID: 17572672.
• Baron-Cohen S. та ін. Is synaesthesia more common in autism? Molecular Autism, 2013;4:40. DOI: 10.1186/2040-2392-4-40 · PMID: 24252644 · Повний текст
• Nabokov V. Speak, Memory: An Autobiography Revisited. New York: G. P. Putnam's Sons, 1966 (розділ 2: опис власного «кольорового слуху»).
• Galeyev B. M., Vanechkina I. L. Was Scriabin a synesthete? Leonardo, 2001;34(4):357–361. DOI: 10.1162/00240940152549357.