Темперамент: чотири типи, теорії Павлова й Айзенка простими словами

Темперамент — це те, з чим ми народжуємося: наскільки людина жвава чи спокійна, як швидко спалахує і як довго відходить, тягнеться до товариства чи до тиші. Ще Гіппократ пояснював ці відмінності «сумішшю рідин» у тілі, а сучасна психологія — особливостями нервової системи. За понад дві тисячі років уявлення про темперамент кілька разів переписували; розберемося, що це насправді, звідки взялися чотири класичні типи і що про них каже наука сьогодні.

Що таке темперамент простими словами

У сучасній психології темперамент — це вроджені, біологічно зумовлені відмінності в тому, як людина реагує на світ і керує собою: сила й швидкість емоцій, рухова активність, скерування уваги. Він проявляється дуже рано, ще в немовляти, і лишається відносно стабільним усе життя — хоча й не незмінним.

Темперамент легко сплутати з двома сусідніми поняттями. Характер — це те, що формується вихованням, культурою і власними цінностями: він менш спадковий і дозріває з віком. А особистість — це ціле, що виникає, коли вроджений темперамент і набутий характер взаємодіють. Простими словами: темперамент — «апаратна» основа, характер — те, що «встановлює» середовище, а особистість — людина в усій повноті.

Чотири класичні темпераменти

Ідея поділити людей на кілька типів старша за психологію. Гіппократ (близько 460–370 рр. до н. е.) припустив, що в тілі є чотири рідини — «гумори», а лікар Гален (ІІ ст. н. е.) перетворив це на вчення про чотири темпераменти. Кожен тип відповідав переважанню однієї рідини:

• Сангвінік (кров) — активний, товариський, оптимістичний, легкий на підйом.
• Холерик (жовта жовч) — запальний, енергійний, швидкий, наполегливий.
• Меланхолік (чорна жовч) — чутливий, вразливий, схильний до смутку й глибоких переживань.
• Флегматик (слиз) — спокійний, терплячий, урівноважений, неквапливий.

Тут важливе застереження: це історична, донаукова система. Вона з'явилася, коли про будову тіла знали дуже мало, і її відкинули ще в середині XIX століття — жодної «чорної жовчі», що нібито робить людину меланхоліком, анатоми так і не знайшли. Але сама ідея чотирьох типів виявилася напрочуд живучою і вплинула навіть на наукові моделі, що прийшли пізніше.

Від «чорної жовчі» до нервової системи: Павлов і Айзенк

Першим підвів під темперамент фізіологію Іван Павлов. Він пов'язав його не з рідинами, а з властивостями нервових процесів — збудження і гальмування: їхньою силою (чи витримує нервова система сильний подразник), урівноваженістю (співвідношення збудження й гальмування) та рухливістю (як швидко один процес змінює інший). Поєднання цих властивостей дає чотири типи, які Павлов прямо співвіднiс із класичними темпераментами: сильний, урівноважений, рухливий — сангвінік; сильний, урівноважений, інертний — флегматик; сильний, неврівноважений — холерик; слабкий — меланхолік.

Ще далі пішов британський психолог Ганс Айзенк. Він звів темперамент до двох вимірів: екстраверсія — інтроверсія та нейротизм — стабільність. За Айзенком, екстраверсія залежить від рівня збудження кори мозку (екстраверти хронічно «недозбуджені» й шукають вражень, інтроверти — навпаки), а нейротизм — від реактивності вегетативної нервової системи. Два виміри дають чотири поєднання, які Айзенк свідомо співвіднiс із чотирма темпераментами Галена: стабільний екстраверт — сангвінік, нестабільний екстраверт — холерик, нестабільний інтроверт — меланхолік, стабільний інтроверт — флегматик. Саме ці два виміри й вимірює тест на темперамент за Айзенком.

Що каже сучасна наука

У XX столітті психологи перестали шукати «чисті типи» і почали розкладати темперамент на окремі виміри, що в кожної людини поєднуються по-своєму.

Подружжя дитячих психіатрів Александра Томаса і Стелли Чесс десятиліттями спостерігало за тими самими дітьми від народження. Вони побачили, що вже немовлята помітно різняться — активністю, регулярністю сну й голоду, тим, як зустрічають усе нове й наскільки бурхливо виражають емоції. Із цих спостережень народилися три звичні описи: дитина «легка», «важка» чи «повільна до розгойдування». Але головний їхній висновок інакший — відповідність (goodness of fit): дитині добре не тоді, коли темперамент «правильний», а коли він збігається з тим, чого від неї очікують удома та в школі. Той самий непосидючий малюк розквітне в одній родині й мучитиметься в іншій.

Мері Ротбарт уточнила цю картину, додавши до вродженої реактивності другий полюс — довільний контроль: уміння свідомо втримати увагу й пригальмувати перший порив. Ця здатність визріває поступово, тому навіть дуже імпульсивна дитина з роками вчиться не діяти з ходу.

Джером Каган зосередився на одній яскравій рисі — поведінковому гальмуванні, сторожкості перед усім незнайомим, яку видно приблизно в кожної сьомої дитини. За його спостереженнями, за нею стоїть чутливіша мигдалина, і саме ця риса найкраще з усіх передбачає пізнішу тривожність. Ключове слово тут — «передбачає», а не «прирікає»: більшість обережних дітей виростають без жодного тривожного розладу.

Міфи і факти про темперамент

Що часто повторюють про темперамент — і що стоїть за цим насправді:

Насправді	Поширений міф
Люди — це суміш тенденцій; «чистих» типів майже не буває	Кожна людина належить до одного з чотирьох типів
Темперамент взаємодіє із середовищем — важлива відповідність	Темперамент — це доля, яку не змінити
Довільний контроль розвивається з віком	Який народився — таким і будеш назавжди
Чотири гумори — історична метафора, а не наука	Поділ на гумори науково доведений
Темперамент — основа, яку характер добудовує вихованням	Темперамент і характер — те саме

Навіщо взагалі знати свій темперамент

Практична користь від поняття не в тому, щоб наклеїти на себе ярлик «я меланхолік», а в тому, щоб краще розуміти власні реакції й не воювати зі своєю природою. Якщо людина знає, що легко збуджується і повільно заспокоюється, вона може заздалегідь будувати режим і стосунки так, щоб це не виснажувало. Темперамент не робить когось «кращим» чи «гіршим» — він лише задає стартові умови, а далі багато що залежить від середовища, навичок і довільного контролю. Саме тому надійніше говорити не про «тип», а про схильності, які можна врахувати й із якими можна навчитися жити.

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: temperament, character.
• Cloninger C. R., Svrakic D. M., Przybeck T. R. A Psychobiological Model of Temperament and Character. Archives of General Psychiatry, 1993. PubMed
• U.S. National Library of Medicine. Shakespeare and the Four Humors (Гіппократ і Гален: гумори й темпераменти). NIH / NLM
• Research Domain Criteria: Cutting Edge Neuroscience or Galen's Humors Revisited? (чотири темпераменти в історії та зв'язок із вимірами Айзенка). PMC
• Trofimova I., Robbins T. W. та колеги. Functional Systems Theory (мапінг типів нервової системи Павлова на темпераменти). PMC
• The Big Five Personality Traits and Brain Arousal (модель кіркового збудження Айзенка). PMC
• Temperament, Speech and Language: An Overview (дев'ять вимірів Томаса і Чесс, «відповідність»). PMC
• Rothbart M. K., Derryberry D. A Two-Factor Model of Temperament (реактивність і саморегуляція). PMC
• Clauss J. A., Blackford J. U. The Nature of Individual Differences in Inhibited Temperament (поведінкове гальмування за Каганом). PMC
• Eysenck H. J., Eysenck M. W. Personality and Individual Differences: A Natural Science Approach. Plenum Press, 1985. (джерело квадрантної схеми «екстраверсія × нейротизм»)
• Thomas A., Chess S. Temperament and Development. Brunner/Mazel, 1977.
• Pavlov I. P. Conditioned Reflexes. Oxford University Press, 1927.