Біхевіоризм: що це, Павлов, Скіннер і чому теорія жива в методах

Уся сучасна поведінкова терапія, дресирування тварин і навіть застосунки, що «нагороджують» вас за корисні звички, виросли з одного зухвалого припущення: психологію можна вивчати так само точно, як фізику, — спостерігаючи за поведінкою, а не за «душею». Так на початку XX століття народився біхевіоризм. Сьогодні його велика теорія вже не панує, але методи, які він винайшов, лишаються серед найдієвіших у психології.

Що таке біхевіоризм простими словами

Біхевіоризм (від англ. behavior — поведінка) — напрям, що вважає предметом психології не свідомість чи інтроспекцію, а спостережувану поведінку: те, що можна побачити, виміряти й відтворити. Поведінка, за біхевіористами, — це насамперед результат навчання: зв'язків між стимулами середовища й реакціями на них.

Розрізняють дві версії. Методологічний біхевіоризм каже: наука має вивчати лише зовнішню поведінку, а думки й почуття виносить за дужки як недоступні для об'єктивного спостереження. Радикальний біхевіоризм Скіннера йде далі: думки й емоції — теж поведінка, тільки «всередині шкіри», і підкоряються тим самим законам; але справжні причини поведінки все одно шукають у середовищі, а не в «розумі».

Джон Вотсон і народження біхевіоризму

Офіційним початком напряму вважають статтю Джона Вотсона 1913 року «Психологія очима біхевіориста» — так званий «маніфест біхевіоризму». Вотсон оголосив: мета психології — передбачати поведінку й керувати нею, а інтроспекція («зазирання всередину себе») не має наукової цінності.

1920 року Вотсон із Розалі Рейнер провели скандально відомий експеримент «Маленький Альберт»: 11-місячному немовляті показували білого пацюка й одночасно били по сталевій пластині — від гучного звуку дитина лякалася. Невдовзі малюк почав боятися вже самого пацюка, а страх поширився й на інші пухнасті предмети. Дослід мав показати, що емоційні реакції можна «навчити». Та за сучасними мірками він недопустимий: єдина дитина, набутий страх так і не прибрали назад, а спроби відтворити результат не вдалися. Пізніші історики довели, що підручники десятиліттями прикрашали й перекручували цю історію. Тож «Маленький Альберт» сьогодні — радше застереження про етику дослідів, ніж надійний доказ.

Класичне зумовлення: собаки Павлова

Емпіричний фундамент біхевіоризму дав фізіолог Іван Павлов. Вивчаючи травлення в собак, він помітив: якщо нейтральний сигнал (скажімо, звук метронома) раз за разом поєднувати з їжею, згодом сам сигнал починає викликати слиновиділення. Так працює класичне (умовне) зумовлення:

• безумовний стимул (їжа) викликає безумовну реакцію (слину) — це вроджений рефлекс;
• нейтральний сигнал, поєднаний з їжею, стає умовним стимулом і сам починає викликати умовну реакцію — слину вже на сигнал.

Головна умова — сигнал має передувати їжі; якщо навпаки, навчання не відбувається. Саме строгий, фізіологічний метод Павлова переконав Вотсона, що поведінку можна вивчати об'єктивно, без звертання до «свідомості».

Оперантне зумовлення: Торндайк і Скіннер

Павлов пояснював рефлекси — мимовільні реакції на стимул. Але більшість своєї поведінки людина «видає» сама. Тут стала в пригоді ідея Едварда Торндайка: у дослідах із тваринами в «проблемних скриньках» він вивів закон ефекту — реакції, за якими йде задоволення, закріплюються, а ті, за якими йде дискомфорт, слабшають.

Цю ідею розгорнув Беррес Скіннер, увівши поняття оперантного зумовлення: поведінку формують її наслідки. Ключове тут — чітко розрізняти чотири інструменти, які постійно плутають:

«Позитивне» й «негативне» означають не «добре» й «погано», а додавання чи прибирання стимулу; «підкріплення» посилює поведінку, «покарання» — послаблює. Звідси найпоширеніша помилка: негативне підкріплення — це не покарання. Воно, навпаки, посилює поведінку, прибираючи щось неприємне (пристебнули пасок — і настирливий писк стих).

Занепад і когнітивна революція

Панування біхевіоризму похитнулося наприкінці 1950-х. Символічним ударом стала рецензія Ноама Хомського 1959 року на книжку Скіннера «Вербальна поведінка»: Хомський доводив, що самим лише підкріпленням годі пояснити, як дитина за кілька років опановує мову й будує нескінченно нові речення з обмеженого досвіду. Це, за Хомським, вимагає вродженої мовної здатності, а не тільки научання.

Варто чесно сказати: багато біхевіористів вважають ту рецензію несправедливою — мовляв, Хомський приписав Скіннеру погляди, яких той не поділяв. Тож ідеться радше про поворотний момент, ніж про остаточне спростування. Так чи так, на зміну прийшла когнітивна революція: психологія знову зацікавилася пам'яттю, увагою й мисленням — тим «внутрішнім», що біхевіоризм свідомо лишав за дужками.

Спадщина: біхевіоризм сьогодні

Хоча радикальний біхевіоризм як «теорія всього» відійшов, його методи не просто живі — вони серед найкраще доведених у психології:

• прикладний аналіз поведінки (ABA), оформлений як дисципліна 1968 року;
• систематична десенсибілізація й експозиційна терапія при фобіях і тривозі;
• жетонні системи винагород;
• поведінковий складник когнітивно-поведінкової терапії;
• дресирування тварин.

Тому точніше казати не «біхевіоризм застарів», а «його велика теорія поступилася, а інструменти лишилися».

Міфи і факти про біхевіоризм

Що часто повторюють про біхевіоризм — і що стоїть за цим насправді:

Насправді	Поширений міф
Негативне підкріплення посилює поведінку, прибираючи неприємне	Негативне підкріплення — це покарання
Класичне зумовлення — про рефлекси, оперантне — про наслідки вчинків	Класичне й оперантне зумовлення — те саме
Методи біхевіоризму (ABA, експозиція) активно застосовують і досі	Біхевіоризм давно мертвий і не працює
Скіннер визнавав і роль еволюції, а Вотсон сам зізнавався, що «виходить за межі фактів»	Біхевіоризм заперечує біологію: людина — «чистий аркуш»

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: behaviorism, classical conditioning, operant conditioning, negative reinforcement.
• Watson J. B. Psychology as the Behaviorist Views It. Psychological Review, 1913, 20, 158–177. Повний текст
• Watson J. B., Rayner R. Conditioned Emotional Reactions (Little Albert). Journal of Experimental Psychology, 1920, 3, 1–14. Повний текст
• Pavlov I. P. Conditioned Reflexes, Lecture II (пер. G. V. Anrep). 1927. Повний текст
• Thorndike E. L. Animal Intelligence — закон ефекту. 1911. Повний текст
• Harris B. Whatever Happened to Little Albert? American Psychologist, 1979, 34, 151–160. Повний текст
• Palmer D. C. On Chomsky's Appraisal of Skinner's Verbal Behavior. The Behavior Analyst, 2006, 29(2), 253–267. PMC
• Baer D. M., Wolf M. M., Risley T. R. Some Current Dimensions of Applied Behavior Analysis. Journal of Applied Behavior Analysis, 1968, 1(1), 91–97. PMC
• Morris E. K., Smith N. G., Altus D. E. B. F. Skinner's Contributions to Applied Behavior Analysis. The Behavior Analyst, 2005, 28(2), 99–131. PMC
• Miller G. A. The Cognitive Revolution: A Historical Perspective. Trends in Cognitive Sciences, 2003, 7(3), 141–144. Повний текст
• Skinner B. F. Verbal Behavior. Appleton-Century-Crofts, 1957; Chomsky N. Рецензія на «Verbal Behavior». Language, 1959, 35, 26–58.