Актуальний конфлікт: базовий, внутрішній і ключовий конфлікт у Позитивній психотерапії

Людина роками живе в тому самому ритмі, а тоді — після переїзду, зміни керівника чи народження дитини — починає прокидатися о четвертій ранку, зриватися на близьких або пірнати в роботу до виснаження. Позитивна психотерапія Носсрата Пезешкіана не називає це просто стресом. У методі є власна конструкція конфлікту, у якій теперішня подія, дитячий досвід і зіткнення здібностей усередині людини — три різні поверхи одного процесу. Розберемо, що таке актуальний конфлікт, на чому він тримається і що з цією конструкцією робить психотерапевт на прийомі.

Що таке актуальний конфлікт

Актуальний конфлікт (нім. Aktualkonflikt) — це теперішня життєва ситуація, яка стикається з актуальними здібностями та засвоєними нормами людини й через це перетворюється на симптом. Ключове слово тут — «теперішня»: ідеться не про давню травму, а про те, що відбувається з людиною зараз — у її роботі, родині, побуті.

Пезешкіан описував цю ситуацію як складання двох різних величин. Перша — низка дрібних повторюваних вражань, які метод називає мікротравмами: чоловік щоразу спізнюється на десять хвилин, колега мовчки переробляє ваші таблиці, свекруха вкотре переставляє чашки «як правильно». Жодна з них не варта окремої скарги, але вони накопичуються. Свою теорію мікротравм Пезешкіан виклав ще 1981 року — у статті, адресованій не психотерапевтам, а лікарям загальної практики, які бачать наслідки цього накопичення першими.

Друга величина — макроподія: переїзд, звільнення, розлучення, смерть близького, народження дитини, діагноз. Сама по собі жодна з них симптому не пояснює. Симптом виникає там, де макроподія падає на вже переповнену чашу мікротравм — і саме поєднання двох рівнів робить поняття робочим, а не просто синонімом слова «стрес».

Далі напруга мусить кудись вийти — і виходить в одну з чотирьох сфер моделі балансу. Всесвітня асоціація методу описує ці сфери разом із типовими для кожної скаргами: тіло й здоров'я тяжіють до психосоматики, діяльність і робота — до стресових станів, контакти й стосунки — до депресивних реакцій, а сфера сенсу й майбутнього — до страхів. Польське дослідження 2022 року, яке приклало модель балансу до 735 жінок під час пандемії, підтвердило цю логіку числами: найважливішою виявилася сфера стосунків — що більше в неї було вкладено, то нижчими були показники за шкалою депресії, тоді як зміщення в бік тіла супроводжувалося вищими.

Уявімо керівника середньої ланки, для якого пунктуальність — не звичка, а частина порядності. Його переводять у нову команду, де заходити на нараду з п'ятихвилинним запізненням вважають дрібницею. Формально не сталося нічого: ніхто його не образив, сварок немає. Але щодня повторюється те саме беззвучне зіткнення норми з реальністю, а за два місяці до цього додається реорганізація відділу — і чоловік приходить до сімейного лікаря з тиском і безсонням.

Базовий конфлікт: звідки береться саме така реакція

Актуальний конфлікт не відповідає на головне питання: чому двоє людей в однаковій ситуації реагують по-різному. На нього відповідає базовий конфлікт (нім. Grundkonflikt) — те, що склалося в дитинстві й задало людині її спосіб реагувати.

Формується він двома шляхами. Перший — модельні виміри раннього досвіду: дитина вчиться не з настанов, а зі стосунків, які бачить щодня. Те, як батьки поводилися з нею, задає її ставлення до себе; те, як вони поводилися одне з одним, — ставлення до партнера; те, як родина трималася з чужими людьми, — ставлення до спільноти; те, як у домі говорили про віру, сенс і майбутнє, — ставлення до світогляду. Другий шлях — вага, яку родина надавала окремим актуальним здібностям: в одному домі понад усе цінували охайність, у другому — слухняність, у третьому — успіх, у четвертому — щоб ніхто голосно не сварився.

Саме тому запізнення партнера для однієї людини лишається дрібницею, а для іншої стає доказом неповаги. Базовий конфлікт не спричиняє симптому сам собою — він визначає, яка з нинішніх подій виявиться для людини нестерпною і в яку сферу вона побіжить.

Внутрішній конфлікт: дві здібності всередині однієї людини

Коли теперішня ситуація зачіпає дитячий досвід, вмикається третій рівень. Внутрішній конфлікт (нім. innerer Konflikt) — це зіткнення двох актуальних здібностей у самій людині: старанності з потребою в контакті, ощадливості зі щедрістю, охайності з терплячістю, справедливості з ніжністю. Обидві сторони людині дорогі, обидві засвоєні як «правильні» — тому вибір між ними не робиться, а витісняється.

Тут легко сплутати два різні явища. Міжособовий конфлікт розгортається між людьми і зазвичай має назву: «ми посварилися через гроші». Внутрішній конфлікт розгортається в одній психіці й назви не має — людина відчуває лише напругу, провину або симптом. Томас Коуп 2009 року сформулював це прямо: змістом несвідомого в Позитивній психотерапії є саме конфлікти між здібностями, а також здібності нерозвинені й недиференційовані. Сам термін «внутрішньопсихічний конфлікт» не належить методу — його фіксує й словник Американської психологічної асоціації; внесок Пезешкіана в іншому: він наповнив абстракцію конкретним, побутовим змістом.

Окремий випадок внутрішнього конфлікту метод виділяє як ключовий конфлікт — протистояння ввічливості й чесності. Воно вирішує, чи зможе людина сказати «ні» й назвати незадоволення вголос, чи проковтне його. Тому ключовий конфлікт вважають наскрізним: він накладається майже на будь-яке внутрішнє протистояння і визначає, чи вийде напруга словами, чи тілом.

Три конфлікти поруч

Розрізняти їх на практиці простіше, ніж здається, — це одна з базових навичок, яку дає навчання Позитивної психотерапії. Актуальний конфлікт відповідає на питання «що відбувається зі мною зараз», базовий — «звідки в мене така реакція», внутрішній — «що саме в мені стикається». Перший приводить людину до кабінету, другий пояснює її вибірковість, третій показує, з чим власне працювати. Порядок тут не ієрархічний, а робочий: терапевт не «копає вглиб», доки не описано теперішнє, бо без цього розмова про дитинство перетворюється на пояснення, яке нічого не змінює. І навпаки — залишитися лише на рівні теперішньої ситуації означає щоразу гасити нову пожежу, не питаючи, чому саме цей будинок горить.

Зміст конфлікту і динаміка конфлікту

Метод свідомо розводить два питання, які в побуті злипаються: через що конфлікт і як людина його переробляє. Перше метод називає змістом конфлікту, друге — динамікою конфлікту, і плутати їх на прийомі коштує дорого: працювати доводиться зі змістом, а видно передусім динаміку — саме це розрізнення відпрацьовують на Базовому курсі Позитивної психотерапії.

Зміст конфлікту — це завжди актуальні здібності. Асоціація методу перелічує їх без евфемізмів: пунктуальність, охайність, ввічливість, довіра, час, терплячість; за ними стоять дві базові здібності — любити й пізнавати. Тут же вказано, що така побудова є змістовою диференціацією класичної фрейдівської моделі інстанцій: замість узагальнених «поверхів» психіки конфлікт описують конкретними нормами, про які клієнт може говорити своїми словами.

Динаміка конфлікту — це чотири способи переробки, ті самі чотири сфери. Автори польського дослідження описують їх як «втечу в» сферу і «втечу з» неї: втеча в тіло (симптом замість слів), у діяльність (робота як знеболювальне), у контакти (нескінченні розмови, аби не залишатися наодинці) або у фантазію та майбутнє (плани й мрії замість дії). Тривала неусвідомлена реакція на актуальний конфлікт, зазначають вони, з часом і виливається в депресію, тривогу, психосоматику чи вигорання.

Уявімо аспірантку, яка після провалу на захисті працює по дванадцять годин і перестає відповідати друзям. Її внутрішній конфлікт — старанність проти контакту, а динаміка — втеча в діяльність. Симптом у неї не «через нервову роботу»: робота і є формою, у якій напруга знайшла вихід.

Як із цим працює психотерапевт

Перше, що робить терапевт, — збирає конфліктну анамнезу. Питання тут не «що вас взагалі турбує», а вужчі: що змінилося за останні півроку-рік і які дрібниці повторюються щодня. Так макроподія відділяється від фону мікротравм, і стає видно, чому чаша переповнилася саме тепер.

Другий крок — диференційний аналіз. Метод не випадково до 1977 року називався диференційним аналізом: терапевт разом із клієнтом розкладає розмите «у нас усе погано» на окремі здібності й питає про кожну нарізно — про пунктуальність, охайність, ввічливість, чесність, довіру, час. Для формалізованої частини цієї роботи існує Вісбаденський опитувальник. Самі питання, добірки яких є і в Telegram-каналі для психологів, звучать буденно: хто у вашій родині вважав запізнення неприпустимим? що ставалося, коли ви говорили правду прямо? кого вдома називали ощадливим, а кого — скупим?

Уявімо подружжя, яке приходить із приводу сварок про гроші. За кілька зустрічей з'ясовується, що предметом розбіжності є не бюджет: для одного ощадливість — форма турботи про сім'ю, для другого щедрість — спосіб виявляти любов. Актуальний конфлікт — кредит на авто, базовий — дві родини з протилежними нормами, внутрішній — ощадливість проти щедрості в кожного з них окремо. Розмова про здібності повертає парі мову, якою можна сперечатися, не звинувачуючи одне одного: суперечка про характер не має рішення, суперечка про норми — має.

Саме так побудовані консультації в підході Позитивної психотерапії: спершу назвати актуальний конфлікт, потім знайти за ним базовий і внутрішній, а тоді повернути людині доступ до тих сфер життя, з яких вона втекла. Коли макроподія має масштаб катастрофи, логіка не змінюється: досвід роботи з єзидськими жінками, які пережили геноцид, показує, що навіть там метод спирається на компетентності, стійкість і посттравматичне зростання, а не лише на перелік ушкоджень.

Конфлікт очима трьох шкіл

Класичний психоаналіз розглядає конфлікт як зіткнення внутрішніх інстанцій — потягу, заборони й вимог реальності — і шукає його корені переважно в раннім дитинстві. Позитивна психотерапія залишається психодинамічною, але змінює одиницю опису: замість інстанцій — актуальні здібності, які клієнт упізнає без спеціальної мови.

Когнітивна традиція говорить не про конфлікт, а про дисфункційні переконання й помилки мислення, і працює з ними безпосередньо. Позитивна психотерапія бере думку не як помилку, а як норму, засвоєну в конкретній родині та культурі, — тому й питає не «наскільки це раціонально», а «звідки у вас це правило й кому воно належало». У програмній статті 1990 року Пезешкіан пояснював, що метод з самого початку будувався як транскультурний і міждисциплінарний саме через це: те, що в одній культурі є нормою ввічливості, в іншій прочитується як нещирість.

Міфи і факти

Насправді	Поширений міф
Це зіткнення теперішньої ситуації з нормами і здібностями людини	Актуальний конфлікт — це просто сварка або стрес
Симптом дає накопичення мікротравм плюс значна подія	Причина завжди одна велика подія
Базовий конфлікт лише пояснює вибірковість реакції	Усе вирішує дитинство, теперішнє неважливе
Внутрішній конфлікт розгортається всередині однієї людини	Внутрішній і міжособовий конфлікт — те саме
Ключовий конфлікт — ввічливість проти чесності — накладається майже на будь-який	Ключовий конфлікт у кожного свій, унікальний
Втеча в тіло, роботу, контакти чи фантазію — це динаміка, а не зміст	Симптом і є сам конфлікт

Джерела

• Peseschkian H., Remmers A. Positive Psychotherapy: An Introduction. У кн.: Positive Psychiatry, Psychotherapy and Psychology. Springer, Cham, 2020, с. 11–32. DOI: 10.1007/978-3-030-33264-8_2 · Springer
• Всесвітня асоціація позитивної та транскультуральної психотерапії. Опис методу: три принципи, чотири сфери життя, зміст конфлікту як актуальні здібності. WAPP
• Dobiała E., Gulczyńska A., Małecki R. та ін. Application of the Balance Model in the Analysis of Factors Responsible for Depressive Disorders among Women in the COVID-19 Pandemic. International Journal of Environmental Research and Public Health, 2022; 19(12):7361. DOI: 10.3390/ijerph19127361 · Повний текст
• American Psychological Association. APA Dictionary of Psychology: intrapsychic conflict.
• Cope T. A. Positive Psychotherapy's Theory of the Capacity to Know as Explication of Unconscious Contents. Journal of Religion and Health, 2009; 48(1):79–89. DOI: 10.1007/s10943-008-9225-7. PMID: 19229628.
• Peseschkian N. Die Bedeutung psychosozialer Normen in der ärztlichen Praxis. Die Mikrotraumen-Theorie. ZFA (Stuttgart), 1981; 57(11):817–829. PMID: 7234098.
• Peseschkian N. Positive psychotherapy: a transcultural and interdisciplinary approach to psychotherapy. Psychotherapy and Psychosomatics, 1990; 53(1–4):39–45. DOI: 10.1159/000288338. PMID: 2290904.
• Kizilhan J. I., Wenzel T. Positive psychotherapy in the treatment of traumatised Yezidi survivors of sexualised violence and genocide. International Review of Psychiatry, 2020; 32(7–8):594–605. DOI: 10.1080/09540261.2020.1809356. PMID: 33016807.
• Peseschkian N. Positive Psychotherapie: Theorie und Praxis einer neuen Methode. Fischer, Frankfurt am Main, 1977. Англійське видання: Positive Psychotherapy. Theory and Practice of a New Method. Springer, Berlin, 1987.