Франц Брентано (1838–1917): психологія акту, інтенційність, учитель Гуссерля і Фрейда

Коли ми кажемо, що думка завжди «про щось», що страх — це страх чогось, а бажання спрямоване на певну ціль, ми несвідомо повторюємо ідею, яку в психологію повернув Франц Брентано. Його ім'я знають гірше, ніж імена Вундта чи Фрейда, хоча вплив виявився не меншим: саме Брентано підказав науці про психіку два її наскрізні питання — чим психічне відрізняється від фізичного і що взагалі має бути її предметом. Колишній католицький священник, блискучий лектор і філософ, він майже не ставив експериментів, зате виховав ціле покоління тих, хто визначив обличчя психології та філософії XX століття.

Хто такий Франц Брентано

Франц Брентано (1838–1917) — німецько-австрійський філософ і психолог, засновник психології акту й автор сучасного розуміння інтенційності. Народився він у знатній літературній родині: був небожем поета Клеменса Брентано та письменниці Беттіни фон Арнім. Здобув філософську освіту, а 1862 року захистив дисертацію про різні значення буття в Арістотеля — античний мислитель лишався для нього головним орієнтиром усе життя. Від Арістотеля Брентано перейняв переконання, що душу треба вивчати не умоглядно, а через уважний опис того, що людина справді переживає.

Головна теза Брентано проста, але радикальна: психологія має вивчати не застиглі змісти свідомості, а живі психічні акти — сам процес бачення, судження, любові чи ненависті. Свою програму він виклав у книжці «Психологія з емпіричного погляду» (1874), що вийшла того самого року, що й «Основи фізіологічної психології» Вундта. Дві праці, два різні шляхи: один вів до лабораторії, другий — до опису самої структури переживання. Обидва мріяли зробити психологію самостійною наукою, суворою, як природознавство, — але розуміли цю суворість геть по-різному.

Життєвий шлях

Народився Брентано 16 січня 1838 року в містечку Марієнберг поблизу Боппарда на Рейні. Замолоду його вабила не наука, а Церква: 1864 року він прийняв сан католицького священника і водночас викладав філософію в університеті Вюрцбурга. Та вже за кілька років його спіткала світоглядна криза. Перший Ватиканський собор 1870 року проголосив догмат про непомильність папи, і Брентано, який ретельно вивчав історію Церкви, не зміг його прийняти. Він залишив священство, а разом із ним і кафедру у Вюрцбурзі.

1874 року Брентано отримав професуру у Віденському університеті — і саме віденський період став вершиною його впливу. Його лекції збирали повні зали, а слава ясного, дотепного викладача линула далеко за межі аудиторії. Проте академічна доля склалася нелегко. Коли 1880 року він вирішив одружитися, австрійський закон, що досі вважав його колишнім священником, заборонив цей шлюб; Брентано був змушений на час відмовитися від громадянства й піти з професорської посади. До Відня він повернувся вже лише приват-доцентом, без повноправної кафедри, — приниження, що затьмарило його останні віденські роки. 1895 року він назавжди залишив Австрію, жив у Флоренції та Цюриху, під кінець життя осліп і помер 17 березня 1917 року у Цюриху. Останні свої праці, вже незрячий, він не писав, а диктував відданим помічникам.

Психологія акту проти психології змісту

Що ж таке «психологія акту»? Щоб зрозуміти ідею Брентано, її варто поставити поруч із підходом його великого сучасника — Вільгельма Вундта. Вундт прагнув розкласти свідомість на найпростіші елементи — відчуття та почуття — і виміряти їх у лабораторії, подібно до того, як хімік розкладає речовину на атоми. Брентано вважав такий шлях хибним у самій основі. Для нього психічне життя — це не набір статичних змістів, а сукупність дій, які психіка виконує.

Різницю легко відчути на прикладі. Коли я бачу синій колір, «синє» — це зміст, майже фізична характеристика; але сам акт бачення, спрямований на цей колір, і є власне психічним явищем. Психологія, наполягав Брентано, має вивчати не «синє», а «бачення синього»: не те, що дано свідомості, а те, що вона з цим робить.

Усі психічні явища Брентано поділив на три великі класи: уявлення (коли ми просто маємо щось перед свідомістю), судження (коли ми це щось стверджуємо або заперечуємо) і явища любові й ненависті (наші емоції, оцінки, потяги). Судження він розумів не як поєднання ідей, а як акт визнання чи відкидання — і в цьому вже вгадувалася оригінальність його мислення. Ця «психологія акту» стала прямою противагою «психології змісту», яку розвивали Вундт і його послідовники.

Поділ на акт і зміст визначив ціле покоління суперечок. Лінію «змісту» довів до логічного краю структуралізм Едварда Тітченера, який намагався скласти повний каталог елементів свідомості. Натомість ідеї Брентано живили Вюрцбурзьку та Ґрацьку школи й підштовхнули психологів шукати в переживанні не окремі цеглинки, а цілісні дії психіки.

Інтенційність: акт завжди спрямований на об'єкт

Найважливіший спадок Брентано — поняття інтенційності. Він узяв старий термін середньовічної, схоластичної філософії й повернув його психології, щоб відповісти на питання: що спільного мають усі психічні явища і чим вони відрізняються від фізичних? Саме слово походить від латинського intendere — «спрямовувати», «націлювати», як натягнута тятива цілиться в мішень.

Відповідь Брентано: кожен психічний акт неодмінно спрямований на якийсь об'єкт. Не буває просто бачення — є бачення чогось; не буває любові без того, кого люблять; не буває судження ні про що. Цю спрямованість він назвав інтенційним існуванням об'єкта в акті: психічне явище завжди про щось, завжди націлене поза себе.

Саме тут Брентано дав відповідь і на давнє питання про межу між душею і тілом. Головною ознакою психічного він оголосив інтенційність: усе тілесне позбавлене спрямованості, тоді як будь-яке переживання неодмінно має свій предмет. Це розмежування досі обговорюють у філософії свідомості, хоч і сперечаються, чи проводить воно справді чітку лінію.

Ідея виявилася напрочуд плідною. Учень Брентано Едмунд Гуссерль зробив інтенційність наріжним каменем феноменології, а через неї вона увійшла в екзистенціалізм, філософію свідомості й когнітивну науку. Сьогодні, коли філософи чи психологи говорять про спрямованість думки на її предмет, вони, по суті, працюють у полі, яке окреслив Брентано. Через сто років його термін звучить навіть у суперечках про те, чи може штучний інтелект по-справжньому мати думки «про» щось, — питання, яке самому Брентано й не снилося.

Критика і сучасний статус

Оцінювати спадок Брентано слід чесно, без прикрашання. Як експериментальний психолог він — постать другорядна. Попри назву його головної книги, «емпіричний погляд» не означав лабораторії: він майже не ставив дослідів, не вимірював час реакції й не збирав статистики. Під «емпірією» Брентано розумів внутрішнє сприйняття — уважне вдивляння у власні психічні акти, близьке до того, що заведено називати інтроспекцією. Сам він, щоправда, розрізняв миттєве внутрішнє сприйняття, якому довіряв, і навмисне самоспостереження, яке вважав ненадійним, — але для сучасної доказової науки і те, й те лишається суб'єктивним методом. Ба більше, він з підозрою ставився й до самих лабораторних вимірювань, вважаючи, що вони фіксують радше фізіологію, ніж живий акт свідомості, — і в цьому історія психології з ним не погодилася.

Тож у підручниках з історії експериментальної психології Брентано згадують куди рідше, ніж Вундта: лабораторної традиції він не заснував, вимірюваних відкриттів не залишив. Його сила була в іншому — у філософському аналізі свідомості. Поняття інтенційності живе у феноменології та філософії свідомості; ідея психічного акту наштовхнула на думку про цілісність сприйняття, з якої згодом виросла гештальтпсихологія — напрям, що прямо заперечив спробу розкласти свідомість на окремі елементи. Парадокс Брентано в тому, що, майже нічого не «виміривши», він поставив питання, навколо яких психологія й філософія обертаються дотепер.

Спадщина

Найдивовижніша частина спадщини Брентано — не його книги, а його учні. На його віденські лекції ходив молодий Зиґмунд Фрейд, який згодом побудує психоаналіз. Едмунд Гуссерль, вражений строгістю вчителя, залишив математику заради філософії й заснував феноменологію. Карл Штумпф став піонером психології музики й наставником майбутніх засновників гештальтпсихології. Алексіус Майнонг створив власну теорію предметів, а Крістіан фон Еренфельс увів поняття «гештальт-якості», з якого пізніше розгорнеться цілий напрям. Нарешті Казімеж Твардовський, поїхавши до Львова, заснував львівсько-варшавську філософську школу, що виховала блискучих логіків.

Спільне в усіх цих людей — не так конкретні ідеї Брентано, як прищеплена ним вимога ясності, точного опису й чесності перед фактами свідомості. Саме тому Брентано часто називають не автором завершеної теорії, а вихователем цілої інтелектуальної традиції, що простяглася від психоаналізу до аналітичної філософії. Мало який викладач може похвалитися тим, що серед його слухачів опинилися водночас і майбутній батько психоаналізу, і засновник феноменології.

Приклад із життя

Уявімо, що ви згадуєте вчорашню сварку. Здавалося б, у голові просто «крутиться» неприємна картинка. Але якщо придивитися по-брентанівськи, у цьому маленькому епізоді сховано одразу три різні психічні акти. Спершу ви уявляєте сцену — бачите обличчя, чуєте слова; це акт уявлення. Далі ви судите: «він був несправедливий» — стверджуєте, що так справді було. І нарешті ви переживаєте досаду, образу, можливо, провину; це явище з класу любові й ненависті. Три зовсім різні дії психіки спрямовані на той самий об'єкт — учорашню розмову. Саме таке розрізнення актів, а не змістів, і пропонував Брентано як справжній предмет психології. У цьому й був його тихий переворот: там, де інші бачили один смутний спогад, він навчив розрізняти працю кількох різних сил свідомості.

Міфи і факти

Насправді	Поширений міф
Брентано вивчав психічні акти — сам процес бачення, судження, любові	Брентано, як і Вундт, вивчав відчуття й елементи в лабораторії
«Емпіричний погляд» у назві означав внутрішнє сприйняття, а не експеримент	Брентано був експериментальним психологом і вимірював реакції
Інтенційність Брентано лише відродив, узявши термін у середньовічної схоластики	Поняття інтенційності Брентано вигадав сам, із нуля
Він залишив священство через незгоду з догматом про непомильність папи	Брентано ніколи не був пов'язаний із Церквою
Фрейд, Гуссерль і Твардовський були його слухачами	Брентано був учнем Фрейда і Вундта

Джерела

• Stanford Encyclopedia of Philosophy: Franz Brentano.
• Stanford Encyclopedia of Philosophy: Intentionality.
• Stanford Encyclopedia of Philosophy: Consciousness and Intentionality.
• Stanford Encyclopedia of Philosophy: Brentano's Theory of Judgement.
• Stanford Encyclopedia of Philosophy: Phenomenology.
• APA Dictionary of Psychology: act psychology, intentionality.
• Rollinger R. та колеги. Franz Brentano and the beginning of experimental psychology: implications for the study of psychological phenomena today. Psychological Research, 2018. PubMed
• Antonelli M. Brentano's psychology and the Kazimierz Twardowski School: implications for the empirical study of psychological phenomena today. Psychological Research, 2023. PubMed
• Sass L., Pienkos E. Disturbances of intentionality in schizophrenia and in depression. Actas Españolas de Psiquiatría, 2018. PubMed
• Brentano F. Psychology from an Empirical Standpoint. 1874 (англ. переклад). Архів
• Brentano F. Psychologie vom empirischen Standpunkt. Leipzig, 1874 (нім. оригінал). Архів