Ганс Сельє (1907–1982): стрес, загальний адаптаційний синдром, еустрес і дистрес

Слово «стрес» звучить сьогодні так буденно, ніби існувало завжди: стрес на роботі, стрес перед іспитом, стрес від новин. Насправді сто років тому в медичному словнику його не було. Лікарі описували окремі хвороби й окремі шкідливі впливи, але не мали поняття для того спільного, що робить із тілом будь-яке надмірне навантаження. Це поняття народилося з листа на одну сторінку, який 1936 року надіслав до редакції журналу Nature двадцятидев'ятирічний дослідник із Монреаля.

Ганс Сельє не відкрив нової хвороби — він запропонував інший спосіб дивитися на всі хвороби одразу. Від нього мова успадкувала не тільки саме слово «стрес», а й «стресор», «еустрес» і «дистрес», а разом із ними — звичку казати, що організм «виснажується». Далі йтиметься про те, як народилася ця ідея, що з неї витримало майже сто років перевірок, що довелося переписати і чому в біографії батька теорії стресу є розділ, який його прихильники воліють не згадувати.

Хто такий Ганс Сельє

Сельє народився 26 січня 1907 року у Відні, столиці тодішньої Австро-Угорщини, а науковий дім знайшов за океаном: словник Американської психологічної асоціації описує його як канадського ендокринолога угорського походження (1907–1982). Ключові експерименти він виконав у Монреалі — саме кафедру біохімії Університету Макгілла вказано як його адресу в тому самому листі до Nature. Згодом Сельє очолив дослідний інститут при Монреальському університеті.

Ідея, яка зробила його відомим, з'явилася не в лабораторії, а біля лікарняного ліжка. Ще студентом-медиком, а потім молодим клініцистом він звернув увагу на просту річ: пацієнти з абсолютно різними діагнозами мають дещо спільне — вони однаково «виглядають хворими». Тодішня медицина вчила шукати специфічне: свій збудник, свій орган, свій симптом. Сельє натомість зацікавило неспецифічне — те, що повторюється незалежно від причини.

Дорога від здогаду до концепції зайняла роки: експерименти на тваринах, на яких стоїть уся модель, тривали з 1933 по 1945 рік. Дослідники, які вивчали архіви тютюнової індустрії, підрахували: Сельє написав близько 1700 статей і 39 книжок, десять разів був номінований на Нобелівську премію й отримав орден Канади. Премії він так і не здобув — 1950 року її присудили клініцистові Генчу та двом хімікам, які виділили й синтезували гормони кори надниркових залоз. При цьому саму назву «глюкокортикоїди» запропонував Сельє, а один із сорока його аспірантів, Роже Гіймен, згодом став нобелівським лауреатом. 1977 року вчений вийшов у відставку, заснував у Монреалі Міжнародний інститут стресу та іменний фонд і помер 16 жовтня 1982 року.

Синдром, що не залежить від причини

4 липня 1936 року Nature надрукувала лист під назвою «A Syndrome produced by Diverse Nocuous Agents» — «Синдром, спричинений різними шкідливими агентами». У ньому не було ні ілюстрацій, ні жодного посилання на попередників. Сельє повідомляв: якщо щура серйозно ушкодити — холодом, хірургічною травмою, перетином спинного мозку, надмірним навантаженням м'язів чи сублетальними дозами найрізноманітніших речовин, від адреналіну до формальдегіду, — розвивається типовий синдром, симптоми якого не залежать ні від природи ушкодження, ні від фармакологічного типу препарату.

Розтин показував ту саму трійцю змін, яку згодом назвали стрес-тріадою: збільшені й повнокровні наднирники, зменшені тимус і лімфовузли, крововиливи та ерозії в шлунку. Звідси Сельє висновував, що диригент усієї реакції — кора надниркових залоз, а команду їй подає гормон передньої частки гіпофіза. Так уперше було названо молекулярні посередники стресової відповіді.

Слова «стрес» у тому тексті ще не було. Своє відкриття Сельє назвав загальним адаптаційним синдромом, а «стресовою відповіддю» перейменував його пізніше — і це перейменування виявилося доленосним. Воно винесло лабораторну модель у щоденну мову й водночас відкрило дорогу побутовим тлумаченням, з якими наука сперечається досі.

Три стадії загального адаптаційного синдрому

Головна конструкція Сельє описує не мить переляку, а розгорнутий у часі процес. Словник APA визначає загальний адаптаційний синдром як фізіологічні наслідки сильного стресу, що розгортаються трьома стадіями: тривога, резистентність, виснаження.

Перша стадія має дві фази. Спершу фаза шоку: знижуються температура тіла, артеріальний тиск і м'язовий тонус, тканини втрачають рідину. Потім настає протишок — збуджується симпатична нервова система, зростає рівень гормонів кори надниркових залоз і вмикається захисна реакція на кшталт «бий або тікай».

Друга стадія — резистентність, тобто стабілізація на підвищених фізіологічних рівнях. Зовні людина тримається, але тримається дорогою ціною: підвищений тиск може перерости в гіпертензію з ризиком для серця й судин, ресурси вичерпуються, а в органах з'являються стійкі зміни.

Третя стадія настає, коли набуті пристосування ламаються під тривалим навантаженням. Її ознаки APA перелічує впізнавано: порушення сну, дратівливість, різке падіння концентрації, тремтіння, утома, здригання від найменшого звуку, вразливість до нападів тривоги, пригнічений настрій, сльозливість. Саме цей перелік у популярних текстах часто ототожнюють із вигоранням, хоча поняття різні за походженням і за сферою застосування.

Еустрес і дистрес: чому стрес не завжди ворог

1974 року Сельє додав до своєї системи розрізнення, яке багато що змінило, і сформулював останнє визначення: стрес — це неспецифічна відповідь організму на будь-яку вимогу до нього. Будь-яку, а отже, не лише на біду.

Еустрес, за словником APA, — це позитивна стресова відповідь на посильний, бажаний і вартий зусиль виклик: змагання, публічний виступ, складне, але цікаве завдання. Вона дає відчуття досягнення й підштовхує до зростання та високої продуктивності. Дистрес — протилежний полюс: реакція на вимоги, втрати чи загрози, які людина сприймає як надмірні. Саме дистрес зазвичай і мають на увазі, коли кажуть «у мене стрес».

Найцікавіше, що на рівні тіла обидва стани спершу виглядають однаково: і під тиском, і в радісному піднесенні кора надниркових залоз викидає ті самі глюкокортикоїди, а розрізняють ситуацію вже певні структури мозку. Тому Всесвітня організація охорони здоров'я формулює обережно: невелика доза стресу корисна й допомагає діяти, надмірна — шкодить і тілу, і психіці. Докладніше про цю межу — у матеріалі про еустрес і дистрес.

Що каже сучасна наука

Десятиліття перевірок обійшлися з ідеями Сельє нерівно, і найбільше дісталося центральній тезі про неспецифічність. Огляд еволюції поняття стресу, який зробили Ґолдстайн і Копін, вибудовує ланцюг: Клод Бернар із його внутрішнім середовищем, Волтер Кеннон із гомеостазом, Сельє з однаковою відповіддю на будь-який подразник — і сучасний висновок, що різні стресори запускають різні патерни активації симпатичної, гормональної та гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової систем. Стрес нині описують не як однакову реакцію, а як стан, у якому система фіксує розбіжність між тим, що вона відстежує, і тим, що вважає нормою.

Другу поправку вніс Брюс Мак'юен. Замість «виснаження залоз» він запропонував поняття алостазу — стабільності через зміну — і алостатичного навантаження, тобто ціни, яку тіло платить за пристосування. Шкодить не сама реакція, а три її збої: надто часте вмикання, невміння вимкнутися, коли загроза минула, і млява відповідь однієї системи, через яку перенапружуються інші. Ця мова точніша за Сельєву й краще пояснює, чому один і той самий тиск одну людину загартовує, а іншу ламає; те, що стоїть за цією різницею, описує окрема тема — стресостійкість.

Третя поправка стосується вже не науки, а популярної медицини. З третьої стадії виріс комерційний «діагноз» виснаження надниркових залоз, який пропонують лікувати добавками. Систематичний огляд Кадеджані й Катера відібрав 58 досліджень із майже трьох з половиною тисяч публікацій і дійшов однозначного висновку: підтверджень існування такого стану немає, жодне ендокринологічне товариство його не визнає, а дані, на які посилаються прихильники, суперечать одне одному.

Є в цій історії й частина, без якої портрет був би нечесним. Аналіз внутрішніх документів тютюнової індустрії, виконаний Петтікрю й Лі, показав: Сельє роками отримував від неї гроші. 1958 року він сам звернувся по фінансування, а з 1969-го створена індустрією дослідницька рада виплачувала йому 50 тисяч доларів щороку впродовж трьох років, і стільки ж пообіцяла канадська галузь. У червні 1969 року вчений свідчив у комітеті канадської палати громад проти антитютюнового законодавства, юристи компаній обговорювали, про що саме йому варто написати, а публічно він консультативної ролі не називав. Це не скасовує експериментів 1936 року, але змінює прочитання тих його виступів, де стрес пропонували як зручне альтернативне пояснення хвороб курців.

Що ж витримало перевірку? Насамперед сама рамка: тіло й психіка реагують на перевантаження разом, і ця думка лишилася опорною для медицини та психології. Змінився спосіб вимірювання — у центрі сучасних моделей не сила події, а її оцінка, тож і практичні інструменти сьогодні питають людину про переживання, а не про перелік нещасть. Отримати число, а не враження, допомагає, зокрема, тест на рівень стресу за шкалою PSS-10.

Спадщина

Найпомітніший спадок Сельє — мовний. «Стрес», «стресор», «еустрес» і «дистрес» стали загальновживаними словами, якими однаково користуються кардіологи, психотерапевти й керівники відділів персоналу. Слідом за словами прийшла ціла дослідницька галузь: стрес вивчають ендокринологи, імунологи, епідеміологи й психологи, а Всесвітня організація охорони здоров'я присвячує йому окремі рекомендації.

Друга частина спадку — інституційна: наукова школа, сорок аспірантів, інститут і фонд, а головне — традиція перевіряти психосоматичні здогади експериментом, а не красивою метафорою. Третя частина — пересторога. Історію з тютюновими грошима сьогодні розбирають як приклад того, чому прозорість фінансування важить не менше за самі результати, і чому науковий авторитет так легко перетворити на аргумент у чужій справі.

Практичний висновок для читача не потребує самодіагностики. Стрес — природна реакція, і сам собою він не хвороба. Але коли напруження тримається місяцями, псує сон, роботу й стосунки або переростає в тривогу чи знижений настрій, Всесвітня організація охорони здоров'я радить не перечікувати, а звернутися по допомогу: до лікаря або до психолога при стресі.

Головні праці

• «A Syndrome produced by Diverse Nocuous Agents» (Nature, 1936) — лист на одну сторінку, з якого почалася наука про стрес.
• «Stress and the General Adaptation Syndrome» (British Medical Journal, 1950) — Гебердонівська лекція, у якій модель розгорнуто для клініцистів.
• «The Stress of Life» (1956) — книжка, що винесла поняття за межі лабораторій.
• «Stress without Distress» (1974) — праця, у якій з'явилися еустрес і дистрес.

Міфи і факти про Сельє

Насправді	Поширений міф
У листі 1936 року слова «стрес» не було: Сельє описав синдром, спричинений різними шкідливими агентами	Сельє одразу назвав своє відкриття стресом
Сельє наполягав, що стрес буває й корисним: еустрес — відповідь на посильний і бажаний виклик	Стрес завжди шкідливий, і його треба позбутися повністю
Систематичний огляд 58 досліджень не знайшов підтверджень «виснаження надниркових залоз» як хвороби	Хронічний стрес «садить наднирники», і це окремий діагноз
Різні стресори запускають різні патерни реакції — повна неспецифічність не підтвердилася	Організм реагує на будь-який стрес абсолютно однаково
Сельє роками отримував гроші тютюнової індустрії й свідчив проти антитютюнового закону	Батько теорії стресу працював поза чиїмись комерційними інтересами

Приклад із життя

Уявімо керівницю проєкту, яка півроку живе в режимі здачі. Перші тижні вона працює навіть краще, ніж зазвичай: рішення даються швидко, утоми майже не чути — це та сама мобілізація, яку Сельє описав як стадію тривоги. Далі настає довге плато: темп утримується, але коштом сну, вихідних і розмов із близькими. За моделлю це стадія резистентності, і саме тут людина найчастіше певна, що все під контролем. Тривожні ознаки з'являються на третьому місяці: сон уривчастий, дрібниці дратують, текст, який раніше писався за годину, не дається за день. У кабінеті психолога розмова піде не про те, скільки в неї стресу, а про те, скільки в неї контролю й відновлення: чи може вона впливати на терміни, чи є в її тижні паузи, у яких реакція справді вимикається. Це і є переклад алостатичного навантаження на мову звичайного життя.

Джерела

• Selye H. A Syndrome produced by Diverse Nocuous Agents. Nature, 1936;138:32. DOI: 10.1038/138032a0 · Оригінал листа
• APA Dictionary of Psychology: general adaptation syndrome, stress, stressor, eustress, distress.
• Petticrew M. P., Lee K. The "Father of Stress" Meets "Big Tobacco": Hans Selye and the Tobacco Industry. American Journal of Public Health, 2011;101(3):411–418. DOI: 10.2105/AJPH.2009.177634 · Повний текст
• Всесвітня організація охорони здоров'я. Stress: questions and answers, 2023.
• Szabo S., Tache Y., Somogyi A. The legacy of Hans Selye and the origins of stress research: a retrospective 75 years after his landmark brief letter to the editor of Nature. Stress, 2012;15(5):472–478. DOI: 10.3109/10253890.2012.710919 · PMID: 22845714.
• Szabo S., Yoshida M., Filakovszky J., Juhasz G. "Stress" is 80 Years Old: From Hans Selye Original Paper in 1936 to Recent Advances in GI Ulceration. Current Pharmaceutical Design, 2017;23(27):4029–4041. DOI: 10.2174/1381612823666170622110046 · PMID: 28641541.
• Goldstein D. S., Kopin I. J. Evolution of concepts of stress. Stress, 2007;10(2):109–120. DOI: 10.1080/10253890701288935 · PMID: 17514579.
• McEwen B. S. Stress, adaptation, and disease. Allostasis and allostatic load. Annals of the New York Academy of Sciences, 1998;840:33–44. DOI: 10.1111/j.1749-6632.1998.tb09546.x · PMID: 9629234.
• Cadegiani F. A., Kater C. E. Adrenal fatigue does not exist: a systematic review. BMC Endocrine Disorders, 2016;16(1):48. DOI: 10.1186/s12902-016-0128-4 · PMID: 27557747 · PMC: PMC4997656.