Освальд Кюльпе (1862–1915): Вюрцбурзька школа, безобразне мислення, психологія мислення

Коли ви розв'язуєте складне питання, чи бачите ви подумки якісь картинки — чи думка «просто відбувається», без жодного образу? Понад століття тому саме це запитання розкололо молоду експериментальну психологію. Німецький психолог Освальд Кюльпе та його вюрцбурзька група відповіли на нього несподівано: існує безобразне мислення — свідомі змісти думки, які не зводяться ні до відчуттів, ні до образів. Це відкриття підважило переконання, на якому трималася вся тодішня психологія, і зробило саму думку предметом лабораторного експерименту. Так учень Вільгельма Вундта повстав проти вчителя й проклав місток до майбутньої психології мислення.

Хто такий Освальд Кюльпе

Освальд Кюльпе (1862–1915) — німецький психолог, засновник Вюрцбурзької школи й один із піонерів експериментальної психології мислення. У науку він увійшов як асистент і послідовник Вільгельма Вундта у Лейпцигу, а згодом рішуче відійшов від його програми. Якщо Вундт і його англомовний спадкоємець Едвард Тітченер вважали, що будь-яка свідомість складається з елементарних відчуттів та образів, то Кюльпе показав межу цієї ідеї: у мисленні є змісти, яких не видно внутрішнім зором. Його головні поняття — безобразне мислення, систематична експериментальна інтроспекція та детермінуюча тенденція — зробили думку самостійним предметом лабораторного дослідження.

Життєвий шлях

Кюльпе народився 1862 року в містечку Кандау в Курляндії (нині Кандава в Латвії), у балтійсько-німецькій родині. Він вивчав історію та філософію в кількох університетах, вагаючись між гуманітарними науками, поки не потрапив під вплив Вундта й не присвятив себе новій експериментальній психології. У Лейпцигу він майже вісім років працював асистентом свого вчителя, захистив габілітацію й 1893 року видав підручник «Grundriss der Psychologie» («Нарис психології»). Прикметно, що ця рання книжка була цілком у дусі Вундта — Тітченер навіть переклав її англійською як «Outlines of Psychology» і вважав союзником у справі структурної психології.

Переломним став 1894 рік, коли Кюльпе очолив кафедру у Вюрцбурзькому університеті й за два роки заснував там власну психологічну лабораторію. Саме у Вюрцбурзі він зібрав коло талановитих дослідників — Карла Марбе, Нарциса Аха, Карла Бюлера, Генрі Ватта, Августа Мессера — і повернув експеримент туди, куди Вундт заходити забороняв: до вищих процесів мислення й судження. Його інститут швидко став магнітом для молодих психологів з усієї Європи й Америки, і саме там за якихось п'ятнадцять років визріла ціла програма досліджень думки. Кюльпе радше надихав і скеровував учнів, ніж сам ставив досліди; своєї сім'ї він не мав і майже цілком жив університетом. Розрив із Вундтом не був гучним скандалом — він визрівав поступово, з поваги до вчителя, і все ж означав народження окремої дослідницької традиції. Пізніше Кюльпе перебрався до Бонна, а 1913 року — до Мюнхена, де й помер наприкінці 1915 року, працюючи вже над філософією та естетикою і лишаючись у душі кантіанцем.

Безобразне мислення і Вюрцбурзька школа

Головне відкриття вюрцбуржців суперечило самій основі тодішньої науки. Панівний структуралізм Вундта й Тітченера стверджував: свідомість — це мозаїка з відчуттів, почуттів та образів, і будь-яку думку можна розкласти на ці цеглинки. Але коли група Кюльпе почала давати досліджуваним складні завдання — порівняти ваги, зрозуміти сенс абстрактного речення, дати логічну відповідь чи згадати асоціацію за правилом — і просити докладно описати, що відбувалося в свідомості, звіти раз у раз натрапляли на щось незручне.

Досліджувані впевнено «знали» відповідь або «розуміли» відношення між речами, але не могли знайти в цю мить жодного образу чи відчуття. Кюльпе назвав такі змісти безобразними думками (unanschauliche Bewusstheiten) — свідомими, але позбавленими чуттєвої тканини. Його колега Марбе описав споріднені «настанови свідомості» (Bewusstseinslagen), що супроводжують судження, а Карл Бюлер розвинув «метод опитування» (Ausfragemethode), докладно розпитуючи досліджуваного про перебіг його думки одразу після розв'язання. Особливо переконливими були завдання на розуміння складних висловлювань і на логічне співвідношення понять: людина миттєво схоплювала сенс, але сам акт схоплення лишався без образного вигляду. Усе це прямо заперечувало догмат, ніби вся свідомість збудована з сенсорних елементів, і започаткувало гучну суперечку про безобразне мислення, у якій Вундт і Тітченер захищали структуралізм, а вюрцбуржці — самостійність думки.

Систематична експериментальна інтроспекція

Щоб вивчати невловиме, школа Кюльпе вдосконалила сам метод самоспостереження. Вундт довіряв інтроспекції лише у вузьких межах — для простих відчуттів і вимірювання часу реакції, — а вищі процеси взагалі вважав недоступними для експерименту й радив вивчати їх через мову, міфи та звичаї народів. Вюрцбуржці натомість розробили систематичну експериментальну інтроспекцію: досліджуваний виконував чітко поставлене завдання, а одразу після цього якомога докладніше пригадував і описував увесь перебіг думки, часто розбиваючи його на окремі фази — від сприйняття завдання до появи відповіді.

Це був дисциплінованіший, ретроспективний підхід, аніж миттєве самоспостереження попередників, і вимагав спеціально навчених досліджуваних, здатних розчленувати власний потік свідомості. Часто у ролі таких спостерігачів виступали самі співробітники лабораторії, а їхні детальні описи фіксували як «протоколи» й ретельно зіставляли між собою. Він дав змогу вловлювати те, що зазвичай прослизає повз увагу, — швидкоплинні, безобразні акти розуміння, які годі помітити, якщо просто чекати на «елементи» відчуттів. Водночас саме тут таївся й найвразливіший бік школи: усі дані трималися на суб'єктивних словесних звітах, які неможливо перевірити збоку. Але на той час це був сміливий і продуктивний крок — уперше мислення стало предметом контрольованого лабораторного досліду.

Детермінуюча тенденція і установка

Вюрцбурзька школа не лише виявила безобразні думки, а й спробувала пояснити, що спрямовує думку до мети. Генрі Ватт показав, що вирішальну роль відіграє саме завдання (Aufgabe): щойно людина прийняла інструкцію, дальший хід думки визначається нею майже автоматично, ще до появи стимулу. Нарцис Ах розвинув цю ідею в поняття детермінуючої тенденції — прихованого чинника, який задається завданням і непомітно веде мислення в потрібному напрямі, навіть коли ціль уже не втримується у свідомості. Споріднена ідея установки (Einstellung) описувала внутрішнє налаштування, що заздалегідь схиляє сприйняття й думку до певного розв'язку.

Ці поняття виявилися напрочуд живучими. Вони показали, що мислення не хаотичне й не суто асоціативне: ним керує прихована спрямованість на завдання, яку сама людина здебільшого не усвідомлює. Це був прямий виклик пануванню асоціативної психології, яка пояснювала думку простим зчепленням уявлень за суміжністю та схожістю. Саме звідси тягнеться пряма лінія до пізніших досліджень розв'язування задач, ментальної установки й цілеспрямованого мислення, які через десятиліття підхопить когнітивна психологія.

Критика і сучасний статус

Оцінюючи спадок Кюльпе чесно, слід бачити обидві сторони. Вундт відповів вюрцбуржцям гостро: він назвав їхні досліди «уявними експериментами» (Scheinexperimente), бо складне завдання неможливо повторювати з незмінними умовами, а ретроспективний звіт спотворюється пам'яттю. Тітченер зі свого боку доводив, що жодних «безобразних» думок немає — досліджувані просто припускаються помилки стимулу, приймаючи значення за сам чуттєвий зміст і не помічаючи ледь вловних відчуттів та образів. Сама суперечка так і лишилася нерозв'язною: сторони спиралися на несумісні суб'єктивні звіти, і не було способу розсудити, хто «правильно» бачить власну свідомість.

Незабаром метод інтроспекції взагалі зазнав нищівної критики. Біхевіористи на чолі з Джоном Вотсоном оголосили самоспостереження ненауковим, і психологія на десятиліття відвернулася від будь-яких «звітів про свідомість». Проте історична роль вюрцбуржців велика саме тому, що вони підважили структуралізм зсередини. Показавши, що свідомість не зводиться до сенсорних цеглинок, вони послабили довіру до чистої елементної інтроспекції ще до того, як її остаточно поховав біхевіоризм, а поняття завдання, установки й детермінуючої тенденції пережили саму школу. Цікаво, що сама їхня центральна інтуїція частково справдилася: сучасна когнітивна наука визнає, що чимало розумової роботи відбувається несвідомо й не має образної форми, — отже, вюрцбуржці помилилися в методі, але вгадали щось важливе про природу думки.

Спадщина

Хоча Вюрцбурзька школа проіснувала недовго, її вплив виявився неспівмірно великим. Кюльпе першим зробив мислення повноправним предметом експерименту, а не лише філософських роздумів. Його учні понесли ці ідеї далі: Карл Бюлер став класиком психології мислення й мовлення, а Отто Зельц розвинув уявлення про думку як структуроване розв'язування задач, кероване очікуванням цілі. Через голландського психолога Адріана де Ґроота, який досліджував мислення шахістів, ці ідеї згодом дійшли до піонерів штучного інтелекту й когнітивної науки Аллена Ньюелла та Герберта Саймона.

Сьогодні майже все, що психологія мислення знає про розв'язування задач, ментальну установку та цілеспрямоване мислення, має коріння в тих скромних вюрцбурзьких дослідах. Ідея установки згодом лягла в основу класичних експериментів Абрахама Лухінса з «водяними глеками», де показано, як звична схема розв'язання заважає побачити простіший шлях, — цей «ефект установки» досі входить у підручники. Кюльпе не залишив гучної «системи» на кшталт психоаналізу, але його тиха відданість експерименту зробила більше: вона розширила саме поле того, що психологія наважується вивчати науково.

Приклад із життя

Уявіть шахіста, який за секунду «бачить», що хід поганий, хоча ще не встиг прорахувати варіанти. Він не має в голові ані виразної картинки, ані внутрішнього голосу — лише впевнене відчуття «тут щось не так», яке потім підтверджує розрахунок. Саме це й описували вюрцбуржці: акт розуміння, який виразно присутній у свідомості, але не складається з образів. Детермінуюча тенденція — поставлене завдання «знайти найкращий хід» — непомітно скеровує його увагу, а безобразна «думка-знання» випереджає будь-яку картинку. Такі щоденні спалахи інтуїції — коли розв'язок з'являється раніше, ніж слова чи образи для нього, — це і є те безобразне мислення, суперечку про яке Кюльпе виніс зі стін лабораторії у велику науку.

Міфи і факти

Насправді	Поширений міф
Кюльпе почав як асистент і послідовник Вундта, а потім розійшовся з ним	Кюльпе від початку був противником Вундта
Безобразне мислення — це свідомі змісти без образів, а не «несвідоме»	Безобразне мислення означає несвідомі процеси
Метод школи — систематична ретроспективна інтроспекція, тобто словесні звіти	Вюрцбуржці вимірювали мислення об'єктивними приладами
«Детермінуючу тенденцію» ввів Нарцис Ах у школі Кюльпе	Поняття детермінуючої тенденції належить Вундтові
Інтроспекцію як метод невдовзі відкинули з приходом біхевіоризму	Інтроспекція Кюльпе лишається чинним науковим методом

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: imageless thought, Würzburg school, introspection, determining tendency, set.
• Stanford Encyclopedia of Philosophy: Introspection, Mental Imagery, Wilhelm Maximilian Wundt.
• ter Hark M. The psychology of thinking before the cognitive revolution: Otto Selz on problems, schemas, and creativity. History of Psychology, 2010; 13(1):2–24. PubMed
• Külpe O. Outlines of Psychology, Based Upon the Results of Experimental Investigation (переклад E. B. Titchener). London: Swan Sonnenschein, 1895. Архів
• Külpe O. Grundriss der Psychologie auf experimenteller Grundlage dargestellt. Leipzig: Engelmann, 1893. Архів