Радість: що це в психології, чим відрізняється від щастя і задоволення

Радість — одна з базових емоцій, які дослідники впізнають у людей будь-якої культури за усмішкою, блиском в очах і бажанням поділитися моментом. Вона спалахує швидко й так само швидко минає — саме тому радість не варто плутати зі щастям чи задоволенням, хоча в повсякденній мові ці слова часто ходять поруч. У психології за ними стоять три різні явища. Розберемося, що таке радість насправді, навіщо вона потрібна з погляду еволюції, що відбувається в мозку в її пік і чому вона так неохоче затримується надовго.

Радість, щастя і задоволення — три різні речі

Радість — це емоція: короткочасна реакція «тут і зараз» на подію, зустріч, добру новину чи момент сенсу. Як і решта базових емоцій, вона має впізнавану мімічну експресію та швидкий перебіг — від кількох секунд до кількох хвилин. Американський дослідник Пол Екман відносив радість (точніше, ціле сімейство станів насолоди — від тихого вдоволення до захвату) до універсальних емоцій, які проявляються схоже в усіх народів. У її основі лежить сигнальна функція: як і будь-яка емоція, радість швидко налаштовує тіло й повідомляє оточенню, що зараз усе гаразд і можна зближуватися. Її протилежність — горе: так само базова емоція, тільки з протилежним знаком і значно довшим перебігом.

Щастя — зовсім інший рівень. Це не спалах, а оцінка життя загалом: наскільки людина задоволена тим, як воно склалося, і як часто вона переживає приємні стани супроти неприємних. Психологи називають це суб'єктивним благополуччям і вимірюють місяцями й роками, а не хвилинами. Можна бути глибоко щасливою людиною й водночас сумувати цієї конкретної миті — і навпаки, один спалах радості ще не робить усе життя щасливим.

Задоволення — третє поняття, найвужче. Це сенсорна винагорода від того, чого потребує тіло: смачна їжа, тепло, відпочинок, дотик. Задоволення прив'язане до конкретного відчуття й згасає, щойно потребу вдоволено. Радість натомість може виникати й без жодного тілесного стимулу — від думки, спогаду, звістки — і саме цим відрізняється від простого сенсорного «приємно». Розрізняти ці три стани важливо не заради термінів: людина, яка женеться за задоволеннями, сподіваючись на щастя, часто не отримує ні того, ні іншого.

Як проявляється радість: обличчя, голос і тіло

Найпомітніша ознака радості — усмішка, але не кожна усмішка про радість. Пол Екман відрізняв щиру усмішку від тієї, якою ми виконуємо соціальні правила — вітаємося, згладжуємо незручність — або маскуємо інше почуття. Щиру він разом із колегами 1990 року назвав усмішкою Дюшенна — на честь французького невролога, який ще у 1862 році помітив: у справжній усмішці працюють не лише губи, а й коловий м'яз ока. Щоки підіймаються, очі звужуються, у зовнішніх кутиках проступають «гусячі лапки». Екман вважав, що цей рух важко відтворити навмисно, тож саме він видає справжню радість.

Пізніші дослідження показали, що все складніше. У 2021 році група Джеффрі Джирарда перевірила гіпотези про усмішку Дюшенна на 751 усмішці 136 учасників — у завданнях, що викликали веселощі, ніяковість, страх або фізичний біль. Радість справді часто «вмикає» зморшки біля очей, але надійного маркера щирості з них не виходить: люди нерідко відтворюють їх навмисно, а те, що вони підказують про почуття, здебільшого вже видно з сили й тривалості самої усмішки, і все це дуже залежить від обставин.

Тож для психолога усмішка — підказка, а не детектор. Про радість точніше свідчить збіг обличчя, голосу, ситуації й того, що людина розповідає сама.

Радість чути й у голосі: Екман згадує задоволене зітхання, радісний вигук чи вереск і, звісно, сміх. Відгукується й тіло. Найчастіше радість описують як легкість і піднесення, приплив енергії, тепло, поколювання або, навпаки, спокійну «заземленість»; постава при цьому або випрямлена й піднята, або нерухома й розслаблена — залежно від того, бурхлива це радість чи тиха.

Фінські дослідники на чолі з Лаурі Нумменмаа у 2014 році запропонували 701 учаснику розфарбувати на силуеті тіла ділянки, де під час різних емоцій відчуття посилюються або слабшають. Радість стала єдиною емоцією з посиленням майже по всьому тілу, тоді як смуток «гасив» відчуття в руках і ногах. Карти учасників із Західної Європи та Східної Азії збігалися, тож тілесний «портрет» радості мало залежить від культури. Зважайте на термін: в англомовних працях цю базову емоцію звуть happiness, а це не щастя як оцінка життя.

Навіщо потрібна радість: розширення й побудова

Якщо страх звужує увагу до загрози, а гнів — до перешкоди, то позитивні емоції працюють навпаки. Психологиня Барбара Фредріксон описала це у теорії розширення й побудови (broaden-and-build): у момент радості мислення й діапазон можливих дій розширюються — людину тягне гратися, досліджувати, вигадувати, зближуватися з іншими. Поодинці такий епізод здається дрібницею, але саме з цього розширення випливає головне.

Розширений у момент радості репертуар поведінки з часом будує стійкі ресурси — соціальні зв'язки, навички, знання, фізичну витривалість. Дитина, яка грається з радості, насправді тренує м'язи й соціальні вміння; доросла людина, яку окриляє натхнення, зав'язує контакти, що згодом стануть у пригоді. Позитивні емоції ще й «прибирають» тілесні наслідки стресу: після пережитого страху радість швидше повертає серцевий ритм до норми — Фредріксон назвала це ефектом скасування. А з окремих епізодів складаються висхідні спіралі, коли добрий настрій і ширше мислення підживлюють одне одного. Так минуща емоція перетворюється на довгостроковий капітал — і саме тому радість стала одним із наріжних понять позитивної психології, поряд із моделлю благополуччя PERMA Мартіна Селігмана.

Що викликає радість і до чого вона спонукає

Від чого буває радість? Екман називає кілька універсальних приводів, які повторюються в різних культурах, хоча конкретні деталі кожен засвоює по-своєму. Якщо покласти їх поруч із теорією Фредріксон, видно, що різні радості штовхають до різних дій — і тому будують різні ресурси.

Привід радості	Приклад	До чого спонукає
Приємні відчуття — смак, дотик, запах, звук, краєвид	Гарячий чай після морозу, улюблена пісня	Сповільнитися й посмакувати мить
Смішне	Жарт друга, кумедна ситуація	Сміятися разом, гратися, пустувати
Власний успіх або успіх близької людини	Складений іспит, перші кроки дитини	Поділитися новиною, замахнутися на більше
Краса, несподіване, дивовижне	Захід сонця над морем, раптове відкриття	Роздивитися, дізнатися більше
Доброта й співчуття — побачені чи власні	Хтось допоміг незнайомцеві в біді	Наблизитися до людей, довіряти їм
Зв'язок — із людьми, природою, справою, вірою	Зустріч зі старим другом, вечір із родиною	Знову й знову гратися, відкривати й смакувати разом

Особливо важлива спільна гра. За Фредріксон, гра зі спільними веселощами, збудженням і усмішками будує тривкі соціальні зв'язки й прихильність — опору, до якої людина звертається потім у скрутні часи.

А бурхливість тут не обов'язкова: у дослідах Фредріксон і жвава радість, і тихе вдоволення однаково розширювали перелік того, що учасникам хотілося зробити, порівняно з нейтральним станом.

Радість у розвитку дитини: перша усмішка і сміх

Радість — одна з перших емоцій, якими дитина ділиться з іншими. За оновленими орієнтирами розвитку CDC та Американської академії педіатрії 2022 року, до двох місяців більшість немовлят усміхаються, коли до них говорять або усміхаються їм. До чотирьох місяців дитина вже сама всміхається, щоб привернути увагу, і посміюється, коли її смішать; до шести — сміється вголос, а до дев'яти — сміється чи усміхається, граючись у «ку-ку». Терміни обрано так, щоб навичку мали щонайменше 75 % дітей, тому це орієнтир для спостереження, а не іспит: якщо щось не з'являється вчасно, це привід обговорити розвиток із педіатром, а не панікувати.

Сенс перших усмішок — у взаємодії. Дорослий усміхається у відповідь, починається гра, веселощами «заражаються» обоє — і з таких епізодів, як пише Фредріксон, складаються тривкі зв'язки. Тож рання радість — ще й спосіб покликати дорослого до контакту, з якого виростає прихильність.

Що відбувається в мозку

Побутове пояснення радості зводять до одного слова — дофамін. Це надмірне спрощення. Дофамінова система справді вмикається, коли ми передчуваємо або отримуємо винагороду, але нейробіологи Кент Берідж і Мортен Крінгельбах показали, що «хотіти» і «насолоджуватися» — це різні мозкові процеси. Дофамін відповідає радше за «хотіння», тобто за мотивацію тягнутися до нагороди, тоді як саме відчуття насолоди тримається на інших — опіоїдних і канабіноїдних — «гарячих точках» у мозку.

Тому радість — не просто «викид дофаміну». Це складніший стан, у якому одночасно беруть участь системи винагороди, ділянки, пов'язані зі значенням події, і тілесні відчуття. Практичний висновок простий: штучно підстьобнути «хотіння» ще не означає відчути радість. Сильне бажання чогось і жива насолода від нього не тотожні, а плутати їх — означає нескінченно ганятися за стимулами замість справжнього переживання. Якщо цікаво, яка з нейромедіаторних систем — дофамінова, ацетилхолінова, ГАМК чи серотонінова — «звучить» у вас найгучніше, є популярний тест Бравермана на нейромедіатори: 315 запитань «так/ні», самоопитувальник для самопізнання, а не медичний аналіз.

Чому радість згасає: гедонічна адаптація

Найчастіше про радість запитують так: чому вона така коротка? Психологія відповідає через поняття гедонічної адаптації — здатності звикати. Те, що спершу тішить (нова річ, підвищення, переїзд), із часом стає новою нормою, і рівень задоволення повертається приблизно туди, де був до події. Дослідники Ед Дінер, Річард Лукас і Крісті Сколлон описують це як «гедонічну бігову доріжку»: людина біжить, докладає зусиль, а лишається приблизно на місці. Саме тому купувати радість новими придбаннями — стратегія, що швидко видихається. Як ця адаптація підриває гедонізм як спосіб жити заради задоволення і що її гальмує, розібрано в окремій статті.

Водночас «доріжка» не робить нас безпорадними. Сучасні дослідники, зокрема Соня Любомирські, наголошують, що стійке благополуччя більше залежить не від зовнішніх обставин, до яких ми звикаємо, а від того, що людина робить навмисно — від повторюваних дій і звичок, які не встигають «стертися» адаптацією. Тобто радість не задано наперед: багато чого можна повернути власними діями.

Як повертати й підтримувати радість

Що працює довше за нові покупки? Насамперед смакування — уміння свідомо затриматися на приємному моменті: помітити його, назвати, продовжити увагою замість того, щоб одразу проскочити далі. Смакування розтягує коротку емоцію й не дає адаптації миттєво її знецінити.

Другий надійний інструмент — вдячність. У класичному дослідженні Роберта Еммонса й Майкла Маккалоу учасники, які щотижня записували те, за що вони вдячні, вже за кілька тижнів почувалися помітно краще за контрольні групи — бадьоріше, оптимістичніше й навіть фізично міцніше. Радість, пов'язана зі змістом, стосунками й досвідом, згасає повільніше, ніж радість від речей: враження й близькість важче «знормалізувати», ніж чергову покупку. Тут доречно згадати, що вершиною піраміди потреб Маслоу є не споживання, а самореалізація та сенс — і саме такі джерела радості виявляються найтривкішими.

Радість і токсична позитивність

Із культу «позитивного мислення» виріс шкідливий міф: нібито здорова людина має радіти постійно, а будь-яку іншу емоцію треба швидко «перемкнути». Цей тиск має назву — токсична позитивність. Вимога завжди усміхатися не додає радості, а забирає її: людина починає соромитися суму, тривоги чи злості, ховати їх, і до самого важкого почуття додається ще й сором за те, що воно взагалі виникає.

Насправді радість цінна саме тому, що тимчасова й контрастна. Вона не скасовує горя, страху чи втоми — вона чергується з ними як частина повного емоційного спектра. Психологічне здоров'я — це не безперервний позитив, а гнучкість: здатність і радіти, і сумувати доречно до ситуації. Тому мета не в тому, щоб «бути радісним завжди», а в тому, щоб не заважати радості приходити й уміти помічати її, коли вона є. Якщо ж радість зникла надовго й звичні речі більше не тішать, розібратися, що за цим стоїть, допомагає психолог при апатії.

Коли радості замало або забагато

Радість не мусить бути постійною — про це йшлося вище. Проте є два стани, коли сама її кількість стає сигналом, і психологові варто їх розрізняти.

Перший — коли радості майже немає. Якщо тижнями ніщо не тішить — ні зустрічі, ні улюблені справи, ні добрі новини, — це вже не звичайний сірий період. Втрату здатності радіти й відчувати задоволення називають ангедонією. Вона буває однією з головних ознак депресії, часто разом зі збитим сном і браком сил, але трапляється й при виснаженні та інших станах. Зовні її легко не помітити: соціальна усмішка нікуди не зникає, змінюється лише те, що людина відчуває всередині. Докладніше про ангедонію — на окремій сторінці нашого словника.

Другий стан протилежний: піднесення, яке не відповідає подіям. Людина радіє без приводу або тоді, коли обставини до цього зовсім не схиляють, спить кілька годин і не відчуває втоми, говорить швидше, береться за безліч справ і легко ризикує. Це вже не радість у психологічному сенсі, а можлива ознака гіпоманії чи манії — станів, які оцінює психіатр.

Межу визначає не сила почуття: бурхливе святкування перемоги чи довгоочікуваної зустрічі цілком здорове. Насторожує піднесення, що тримається днями, не залежить від того, що відбувається навколо, і починає руйнувати сон, гроші чи стосунки. Чим радість відрізняється від ейфорії, розібрано на сторінці «Ейфорія».

Ставити собі діагноз за цими ознаками не варто: вони лише допомагають зорієнтуватися. Якщо радість зникла надовго або піднесення стало непропорційним і виснажливим, варто звернутися до психотерапевта чи психіатра. А якщо з'являються думки про смерть чи самоушкодження, чекати не можна — потрібна невідкладна допомога лікаря, екстреної служби або кризової лінії 0 800 33 20 29 (цілодобово, безкоштовно).

Міфи і факти про радість

Насправді	Поширений міф
Радість — коротка емоція; вимога «завжди позитиву» шкодить і зветься токсичною позитивністю	Щоб бути щасливим, треба завжди бути радісним
Радість — миттєва емоція, а щастя — тривала оцінка життя загалом	Радість і щастя — те саме
«Хотіти» й «насолоджуватися» — різні мозкові процеси; радість ширша за дофамін	Радість — це просто викид дофаміну
Через гедонічну адаптацію нові речі тішать недовго	Більше покупок — більше радості
Смакування й вдячність продовжують радість надійніше за нові стимули	Радість або є, або її нема, і вплинути не можна
Зморшки біля очей можна відтворити й навмисно; про щирість точніше скаже контекст	Щиру усмішку завжди видно по «гусячих лапках»

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: joy, happiness, pleasure, anhedonia, euphoria, hypomania, mania (визначення й розмежування понять; межі норми — ангедонія, ейфорія, гіпоманія).
• Ekman P. What is Enjoyment? (радість як сімейство універсальних емоцій насолоди; універсальні приводи радості; усмішка Дюшенна і «соціальна» усмішка; голос, тілесні відчуття й постава). Paul Ekman Group
• Hwang H., Matsumoto D. Functions of Emotions (сигнальна й координаційна роль емоцій). Noba Project
• Diener E. Happiness: The Science of Subjective Well-Being (щастя як оцінка життя загалом).
• Fredrickson B. L. The Role of Positive Emotions in Positive Psychology: The Broaden-and-Build Theory (радість спонукає гратися, інтерес — досліджувати, вдоволення — смакувати, гордість — ділитися успіхом; спільна гра будує зв'язки й прихильність). American Psychologist, 2001. DOI: 10.1037/0003-066X.56.3.218 · Повний текст (PMC)
• Fredrickson B. L. The broaden-and-build theory of positive emotions. Philosophical Transactions of the Royal Society B, 2004. DOI: 10.1098/rstb.2004.1512 · PMC: PMC1693418.
• Berridge K. C., Kringelbach M. L. Pleasure systems in the brain. Neuron, 2015. DOI: 10.1016/j.neuron.2015.02.018 · PMC: PMC4425246.
• Diener E., Lucas R. E., Scollon C. N. Beyond the hedonic treadmill: revising the adaptation theory of well-being. American Psychologist, 2006. DOI: 10.1037/0003-066X.61.4.305 · PMID: 16719675.
• Emmons R. A., McCullough M. E. Counting blessings versus burdens: an experimental investigation of gratitude and subjective well-being in daily life. Journal of Personality and Social Psychology, 2003. DOI: 10.1037/0022-3514.84.2.377 · PMID: 12585811.
• Girard J. M., Cohn J. F., Yin L., Morency L.-P. Reconsidering the Duchenne Smile: Formalizing and Testing Hypotheses about Eye Constriction and Positive Emotion (назву «усмішка Дюшенна» дали Екман і колеги 1990 року за спостереженнями Дюшенна 1862 року; 751 усмішка 136 учасників: зморшки біля очей часто супроводжують радість, але їх відтворюють і навмисно; сила й тривалість усмішки кажуть не менше, а маркер щирості ненадійний і залежить від контексту). Affective Science, 2021. DOI: 10.1007/s42761-020-00030-w · PMC: PMC8317937.
• Nummenmaa L., Glerean E., Hari R., Hietanen J. K. Bodily maps of emotions (701 учасник; радість — єдина емоція з посиленням відчуттів по всьому тілу, смуток — послаблення в кінцівках; карти західноєвропейської та східноазійської вибірок збігаються). Proceedings of the National Academy of Sciences, 2014. DOI: 10.1073/pnas.1321664111 · PMC: PMC3896150.
• Zubler J. M., Wiggins L. D., Macias M. M. та ін. Evidence-Informed Milestones for Developmental Surveillance Tools (орієнтири CDC та Американської академії педіатрії — вік, до якого навичку має щонайменше 75 % дітей: усмішка у відповідь — 2 міс., усмішка для уваги й посміювання — 4 міс., сміх — 6 міс., «ку-ку» — 9 міс.). Pediatrics, 2022. DOI: 10.1542/peds.2021-052138 · PMC: PMC9680195.