Інтернет-залежність і залежність від гаджетів: що насправді показують дослідження

Людина відкриває телефон, щоб перевірити одне повідомлення, і виявляє себе через сорок хвилин у стрічці, яку не збиралася гортати. Обіцяє собі «більше не перед сном» — і повторює це наступного вечора. Слово, яке спадає на думку першим, — «залежність».

Українські сайти підхоплюють його без вагань: у пошуковій видачі за запитом «інтернет-залежність» перші ж результати називають це хворобою і пропонують лікування. Проблема в тому, що з точки зору міжнародних класифікацій такої хвороби не існує — і це не формальність, а факт, який змінює всю подальшу логіку дій.

Ця стаття розбирає, що саме визнано діагнозом, а що ні; чому оцінки поширеності різняться в рази; наскільки великі реальні ефекти екранного часу за даними досліджень на сотнях тисяч підлітків; і що з практичних заходів має доказову підтримку, а що лишається здогадом.

Чи є «інтернет-залежність» діагнозом

Ні. У Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду серед розладів унаслідок узалежнювальної поведінки названо лише два: розлад унаслідок азартних ігор і розлад унаслідок відеоігор (код 6C51). Жодної «інтернет-залежності», «залежності від соцмереж» чи «залежності від смартфона» там немає.

Американський діагностичний посібник DSM-5 згадує ігровий розлад в інтернеті окремо — але у третьому розділі, куди винесені стани, що потребують подальшого вивчення. Це прямо означає: доказів для повноцінного діагнозу поки недостатньо.

Критерії єдиного визнаного розладу теж варто знати, бо їх регулярно переказують неточно. Всесвітня організація охорони здоров'я вимагає не «багато годин», а поєднання порушеного контролю над грою, надання їй пріоритету над іншими інтересами та продовження попри негативні наслідки. І окремо — виражене порушення функціонування в особистій, сімейній, соціальній, освітній чи професійній сфері, яке зазвичай триває щонайменше 12 місяців. ВООЗ також наголошує, що розлад стосується лише невеликої частки тих, хто грає. З цих критеріїв — а не з підрахунку годин — починає оцінку і психолог при залежності від гаджетів, коли до нього приходять батьки.

Чому це важливо практично. Наявність діагнозу визначає, чи існує перевірений протокол допомоги, чи можна порівнювати дослідження між собою і чи має клініка підстави продавати «курс лікування». Коли центр пропонує лікувати стан, якого немає в класифікаціях, він продає щось, чого не існує в тому вигляді, у якому описує.

Чому оцінки поширеності відрізняються в рази

Найбільший систематичний огляд із метааналізом на цю тему зібрав 53 дослідження, 226 247 учасників із 17 країн. Світова поширеність ігрового розладу склала 3,05%, а якщо врахувати лише роботи із суворішим формуванням вибірки — 1,96%.

Але найцікавіше в цьому аналізі інше. Вибір опитувальника пояснив 77% розкиду між дослідженнями. Тобто три чверті різниці між «у нас 1% залежних» і «у нас 15%» — це не різниця між країнами чи поколіннями, а різниця між анкетами, якими їх вимірювали.

Звідси практичний висновок для читача: коли стаття повідомляє, що «залежними є 8% українців», ця цифра говорить переважно про використаний інструмент, а не про людей. Більшість таких анкет будувалися за аналогією з залежністю від речовин — із «толерантністю» та «синдромом відміни». Аналогія зручна, але вона лишається метафорою, а не доведеним механізмом.

Коли надмірне користування справді стає проблемою

Оскільки годинник поганий вимірювач, потрібні інші орієнтири. Робочих ознак три, і всі вони стосуються не тривалості, а наслідків.

• Втрата контролю — спроби скоротити регулярно провалюються, хоча рішення ухвалене всерйоз.
• Витіснення — з життя зникають сон, навчання, робота, живе спілкування чи фізична активність, причому зникають не одноразово, а системно.
• Продовження попри шкоду — людина вже бачить наслідки, але поведінка не змінюється.

І четверта умова, яка перетворює звичку на клінічну проблему, — тривалість і масштаб порушення. Епізод залипання під час іспитів чи в перший місяць після переїзду — це реакція на обставини, а не розлад.

Практична перевірка, яку можна зробити самому, звучить не «скільки годин я в телефоні», а «що саме з мого життя телефон витіснив за останні пів року». Якщо відповідь — нічого суттєвого, це питання звички. Якщо зі списку зникли сон, навчання чи стосунки — це вже привід діяти. Коли йдеться про дитину чи підлітка і батьки не можуть вплинути на ситуацію самі, з цим працює дитячий або підлітковий психолог.

Наскільки великою є шкода за даними великих досліджень

Тут результати виявилися несподіваними навіть для самих дослідників. Оксфордська група застосувала аналіз кривої специфікацій — метод, який перебирає тисячі можливих способів обробити ті самі дані, щоб дослідник не міг випадково обрати найвигідніший, — до трьох великих наборів даних загалом на 355 358 підлітків.

Зв'язок між користуванням цифровими технологіями і благополуччям виявився негативним, але пояснював щонайбільше 0,4% розкиду в благополуччі. Автори прямо зазначили: ефекти надто малі, щоб виправдовувати зміну політик.

Друга робота тієї ж школи перевірила «гіпотезу Золотоволоски» на 120 115 англійських підлітків. Залежність виявилася не прямою, а квадратичною: помірне користування не лише не шкодило, а подекуди супроводжувалося кращим самопочуттям, ніж повна відмова. Погіршення починалося на високих значеннях.

Третя перевірила, чи зростає шкода з роками, — і не знайшла підтверджень. За десятиліття зв'язок технологій із депресією навіть послабшав, хоча зв'язок соцмереж з емоційними труднощами дещо посилився; у п'яти інших зіставленнях змін не було. Ще одне дослідження на 467 молодих дорослих показало, що час у соцмережах не передбачав погіршення психічного здоров'я; передбачала його інша поведінка — публікація тривожних натяків без пояснень заради уваги.

Тут потрібна чесна межа. Усі ці роботи кореляційні й описують середнє по великих групах. Малий середній ефект не означає, що конкретній людині з реальними труднощами не потрібна допомога, — він означає лише, що екранний час сам собою поганий предиктор.

Що працює замість поняття «залежність»

Якщо метафора речовини не пояснює даних, потрібне інше пояснення. Найвпливовіша альтернатива — компенсаторна модель користування інтернетом, запропонована 2014 року як методологічна критика всієї галузі. Її суть проста: надмірне користування частіше є способом упоратися з чимось іншим, ніж самостійним розладом.

Дослідження на 445 студентів показало саме такий механізм: самотність була пов'язана з патологічним користуванням не напряму, а через соціально-компенсаторні мотиви — тобто через прагнення отримати в мережі те спілкування, якого бракує поза нею.

Це змінює головне питання. Замість «як мені кинути телефон» доречніше запитати: що саме телефон робить для мене в ту хвилину, коли я до нього тягнуся — глушить тривогу, заповнює порожній вечір, відкладає складну розмову. Якщо тло — самотність, орієнтир дає тест на самотність за шкалою UCLA. Прибирати спосіб упоратися, не замінивши його нічим, зазвичай не спрацьовує: людина повертається до нього за кілька днів.

Тривожне гортання новин: випадок, важливий для України

Окремий різновид надмірного користування — багатогодинне гортання поганих новин. Для української аудиторії це чи не найпоширеніший сценарій, і слово «залежність» описує його погано: людина не шукає задоволення, вона намагається зменшити невизначеність.

Механізм добре видно з дослідження, у якому учасники 30 днів поспіль щодня звітували про свій стан і про споживання новин під час пандемії. Щоденне користування соцмережами було пов'язане зі зростанням симптомів депресії та посттравматичного стресу, причому сильніше — у людей із тяжчим травматичним досвідом у минулому. Водночас ті, у кого початковий рівень симптомів був вищим, споживали більше соцмереж: зв'язок працює в обидва боки й підживлює сам себе.

Найважливіша деталь в іншому: для традиційних медіа цих зв'язків не виявили. Різницю дає не сама інформація, а формат. Випуск новин має початок і кінець, а стрічка не має ані того, ані іншого — і додає до фактів емоційні реакції сотень незнайомих людей.

Практичні орієнтири звідси такі: відвести новинам визначені проміжки часу замість постійної перевірки; надавати перевагу джерелам із завершеним форматом; не читати новини в ліжку; а тим, хто має за плечима травматичний досвід, ставити суворіші межі — це не слабкість, а врахування власної вразливості.

Чесна межа: специфічних даних саме по українській аудиторії воєнного часу поки мало, тож переносити висновки варто обережно. Але напрям зв'язку описано в зіставних обставинах, і він узгоджується з компенсаторною моделлю.

Сон — та частина, де докази справді сильні

Є ділянка, де дані однозначні. Систематичний огляд із метааналізом на 125 198 дітей (середній вік 14,5 року) показав стійкий зв'язок користування гаджетом перед сном із недостатньою тривалістю сну (відношення шансів 2,17), поганою якістю сну (1,46) і надмірною денною сонливістю (2,72).

Але головна знахідка інша. Діти, які мали доступ до пристрою вночі, але не користувалися ним, теж спали гірше: недостатня тривалість сну — 1,79, погана якість — 1,53, денна сонливість — 2,27.

Це переводить пораду з розряду побажань у розряд конкретної дії. Працює не «менше гортати ввечері», а фізична відсутність пристрою в спальні. Телефон, що лежить поруч вимкненим, усе одно тримає частину уваги в режимі очікування.

Діти й підлітки: рекомендації ВООЗ і українська Концепція

Для наймолодших межі задані прямо. У рекомендаціях ВООЗ щодо фізичної активності, малорухливої поведінки та сну для дітей до п'яти років сидячий екранний час дітям до року не рекомендований узагалі; для дворічних — не більше однієї години; для трьох- і чотирирічних — так само не більше години, причому менше означає краще.

В Україні тему нарешті закріпили на державному рівні. Розпорядженням Кабінету Міністрів від 2 травня 2025 року № 432-р схвалено Концепцію цифрової гігієни дітей дошкільного віку. Документ визначає цифрову гігієну як сукупність правил, знань і навичок безпечного, раціонального та відповідального користування цифровими технологіями і перелічує шість груп ризиків — від зору й постави до витіснення живого спілкування з однолітками.

Корисне уточнення дає дослідження на 1378 дошкільнят у межах національного опитування. Критеріям проблемного користування смартфоном відповідали 17% дітей; шанси зростали при користуванні понад дві години на день. Але зростали вони насамперед тоді, коли дитина дивилася відео заради розваги, — тоді як використання смартфона для навчання чи ігор такого ефекту не давало.

Отже, для дитини важлива не лише тривалість, а тип діяльності за екраном. Годину інтерактивної гри й годину автоматичного відеопотоку не варто рахувати однаково.

Що з практичних заходів має підтвердження

Найякісніша перевірка на сьогодні — рандомізоване дослідження 2025 року, у якому 111 студентів три тижні тримали екранний час у межах двох годин на день. Порівняно з контрольною групою поліпшилися самопочуття, вираженість депресивних симптомів і якість сну. Розмір ефектів — малий і середній, не драматичний. Раніше отриманий подібний результат дав тиждень повної перерви в соцмережах.

З цього випливає точніша рекомендація, ніж звична порада про «детокс». Перевіряли не разове очищення на вихідних, а стійке обмеження протягом тижнів. Одноразова відмова на два дні з поверненням до попереднього обсягу — це не те, що показало користь.

Що варто робити:

• прибрати пристрій зі спальні фізично, а не покладатися на силу волі;
• ставити межу в годинах на тиждень, а не обіцяти собі «менше»;
• замінювати, а не просто віднімати: вечір, з якого прибрали стрічку і не поклали туди нічого, повертається до стрічки;
• вимкнути сповіщення застосунків, які не стосуються людей;
• відстежити два-три власні тригери — нудьга, тривога перед складною задачею, самотність увечері — і працювати саме з ними.

Що варто говорити чесно: сірий екран, лічильники часу й застосунки-блокувальники в такому ж форматі не перевірялися. Вони можуть допомагати як зручні опори, але видавати їх за доказовий метод підстав немає.

Чотири поширені хибні уявлення

Аналогія з речовинами. Вона була робочою гіпотезою, а не висновком. З поведінкових залежностей класифікації визнали лише азартні ігри та відеоігри. Якщо ж ваша історія — про гру на гроші, а не про відеоігри чи стрічку, для неї є окремий скринінг: тест на лудоманію (PGSI) — 9 запитань про ставки й казино за останні 12 місяців, орієнтир, а не діагноз.

Лінійна шкода. Дані на 120 тисячах підлітків описують криву, а не пряму: помірне користування не було шкідливим саме собою.

Унікально постраждале покоління. Перевірка на трьох національних вибірках не виявила зростання зв'язків між технологіями і психічним здоров'ям за десятиліття.

Порятунок у повній відмові. Досліджували стійке обмеження, а не радикальний розрив. До того ж, якщо користування виконує компенсаторну функцію, різке усунення без заміни поверне все назад.

Коли варто звернутися до фахівця

Розумно звернутися, якщо самостійні спроби скоротити регулярно провалюються протягом кількох місяців; якщо постраждали сон, навчання чи робота; якщо спроба обмежити викликає виражену тривогу або дратівливість; якщо за екраном ховається стан, який людина не хоче помічати, — тривога, знижений настрій, самотність після переїзду чи втрати.

Для дитини додаткові орієнтири — зникнення інших інтересів, конфлікти навколо пристрою як головна тема в родині, погіршення сну й успішності. Починати варто з психолога: психіатрична допомога потрібна тоді, коли йдеться саме про ігровий розлад із порушенням функціонування або про супутній стан на кшталт депресії чи тривожного розладу.

Джерела

• Всесвітня організація охорони здоров'я. Розлад унаслідок відеоігор: запитання і відповіді. · Матеріали ВООЗ
• Carter B. та ін., 2016. DOI: 10.1001/jamapediatrics.2016.2341 · PMID: 27802500 · Повний текст — метааналіз звʼязку пристрою біля ліжка зі сном дітей.
• Кабінет Міністрів України. Розпорядження від 2 травня 2025 р. № 432-р про Концепцію цифрової гігієни дітей дошкільного віку. · Текст документа
• Park J. H., Park M., 2021. DOI: 10.1371/journal.pone.0244276 · PMID: 33647038 · Повний текст — проблемне користування смартфоном у дошкільнят.
• Orben A., Przybylski A. K., 2019. DOI: 10.1038/s41562-018-0506-1 · PMID: 30944443 — аналіз кривої специфікацій на трьох великих вибірках підлітків.
• Przybylski A. K., Weinstein N., 2017. DOI: 10.1177/0956797616678438 · PMID: 28085574 — перевірка «гіпотези Золотоволоски».
• Vuorre M., Orben A., Przybylski A. K., 2021. DOI: 10.1177/2167702621994549 · PMID: 37082461 · PMC: PMC7614449 — зміни звʼязків за десятиліття.
• Stevens M. W., Dorstyn D., Delfabbro P. H., King D. L., 2021. DOI: 10.1177/0004867420962851 · PMID: 33028074 — світова поширеність ігрового розладу.
• Berryman C., Ferguson C. J., Negy C., 2018. DOI: 10.1007/s11126-017-9535-6 · PMID: 29090428 — соцмережі та психічне здоровʼя молодих дорослих.
• Price M., Legrand A. C., Brier Z. M. F. та ін., 2022. DOI: 10.1037/tra0001202 · PMID: 35157484 · PMC: PMC10074257 — щоденні виміри споживання новин і стану.
• Kardefelt-Winther D., 2014. DOI: 10.1016/j.chb.2013.10.059 — компенсаторна модель користування інтернетом.
• Reissmann A., Lange K. W., 2021. DOI: 10.1007/s12144-021-02455-3 · PMID: 34803337 · PMC: PMC8589454 — роль самотності.
• Pieh C., Humer E., Hoenigl A. та ін., 2025. DOI: 10.1186/s12916-025-03944-z · PMID: 39985031 · PMC: PMC11846175 — рандомізоване дослідження скорочення екранного часу.
• Lambert J., Barnstable G., Minter E. та ін., 2022. DOI: 10.1089/cyber.2021.0324 · PMID: 35512731 — тиждень перерви в соцмережах.
• Всесвітня організація охорони здоров'я. Рекомендації щодо фізичної активності, малорухливої поведінки та сну для дітей до пʼяти років. Женева, 2019.