Поліаморія, моногамія і полігамія: що показують дослідження форм стосунків

Дискусії про відкриті стосунки й поліаморію давно вийшли за межі академічних журналів: про них пишуть медіа, знімають серіали, сперечаються в соціальних мережах. Публічна полеміка при цьому зазвичай зводиться до двох полюсів — «це майбутнє стосунків» або «це узаконена зрада». Психологія стосунків тим часом накопичила достатньо даних, щоб замінити обидва гасла аналізом: наскільки поширені різні форми стосунків, чим вони відрізняються за якістю і добробутом учасників, що відбувається з ревнощами, довірою і стигмою поза звичною діадою.

У цій статті терміни розведено за значеннями, а висновки спираються на репрезентативні опитування, порівняльні дослідження та антропологічні дані — з усіма методологічними застереженнями, яких ці дані потребують.

Термінологічна межа: моногамія, полігамія, поліаморія

Плутанина в термінах — головне джерело хибних висновків у цій темі, тому спершу варто розвести поняття. Моногамія — ексклюзивна діада: двоє партнерів домовляються про романтичну й сексуальну винятковість. Полігамія — категорія не психологічна, а шлюбна: це форма шлюбу з кількома партнерами, історично найчастіше у варіанті багатоженства (полігінії), рідше — багатомужжя (поліандрії). Поліаморія ж описує не шлюб, а стосунки: людина підтримує кілька романтичних звʼязків, і всі учасники про це знають.

Дослідники обʼєднують поліаморію, відкриті стосунки і свінг парасольковим терміном консенсусна немоногамія: у класифікаційному огляді Рубел і Богерта саме ці три форми розглядаються як окремі практики з різними правилами. У відкритих стосунках пара допускає позапарні сексуальні контакти, зберігаючи емоційну винятковість; свінг — практика пари, яка разом взаємодіє з іншими парами; поліаморія передбачає кілька повноцінних романтичних стосунків. Таємний паралельний звʼязок — класичний любовний трикутник — до жодної з цих форм не належить: у ньому немає визначальної ознаки, поінформованої згоди.

Згода як критерій: чим консенсусна немоногамія відрізняється від зради

Межа між консенсусною немоногамією і зрадою проходить не через кількість партнерів, а через домовленість. Зрада — це одностороннє й таємне порушення чинних правил пари: другий партнер позбавлений і інформації, і вибору. Консенсусна немоногамія, навпаки, ці правила переукладає відкрито: хто, з ким, у яких межах, що робити, коли комусь стало боляче. Саме тому дослідники не розглядають її як «мʼяку форму невірності» — це інший тип домовленості, а не порушення наявної.

Практично важливий наслідок: згода під тиском не є згодою. Якщо один партнер пристає на відкритість під страхом розриву, ультиматуму чи виснажливого умовляння, формальна домовленість прикриває односторонне рішення. У консультативній практиці саме такі «вимушені експерименти» дають найбільше болю. Коли пара не може домовитися про межі ексклюзивності — байдуже, в моногамному чи відкритому форматі, — предметом роботи із сімейним психологом стає не форма стосунків, а здатність партнерів чути одне одного і укладати чесні домовленості.

Словник форм: як спільнота називає свої конфігурації

Більшість цих слів — терміни спільноти, а не наукові категорії, і саме тому їх варто знати: без них важко зрозуміти, про що йдеться в розмові, і легко сплутати різні за суттю домовленості.

Полікуль — уся мережа людей, повʼязаних романтичними звʼязками через спільних партнерів. Конфігурації всередині неї описують геометрично: «V» — коли одна людина має двох партнерів, які між собою в стосунках не перебувають; тріада — коли троє повʼязані взаємно; квадрат — четверо. Метамор — партнер вашого партнера, з яким у вас самих романтичних стосунків немає; від того, чи спілкуються метамори між собою, залежить різниця між «кухонним столом» (усі знайомі й можуть разом вечеряти) і паралельною поліаморією (звʼязки не перетинаються).

Ієрархічна поліаморія виділяє первинного партнера, чиї інтереси мають пріоритет; неієрархічна такого поділу уникає. Соло-поліаморія описує людину, яка підтримує кілька стосунків, але не прагне спільного побуту, спільного бюджету чи «злиття» життів. Анархія стосунків — радикальніша позиція, яка відмовляється ранжувати звʼязки за типом узагалі, зокрема ставити романтичні вище дружніх; наукової літератури саме про неї практично немає, тож це радше філософія спільноти, ніж досліджений феномен.

Окремо варто знати два поняття з різних полюсів. Енергія нових стосунків (NRE) — стан піднесеної закоханості на початку звʼязку, який спотворює сприйняття і часто стає джерелом напруження в наявних стосунках; його вивчають саме в контексті ревнощів і компершену. А «полювання на єдинорога» — жаргонна назва ситуації, коли усталена пара шукає третю людину «під себе», не даючи їй рівного голосу; у спільноті це вважають поганою практикою саме через нерівність, і психологічно це справді відтворює модель, у якій згода однієї зі сторін формальна.

Чому моногамний шлюб став соціальною нормою: антропологічні дані

Історично людські суспільства не були одностайно моногамними. За антропологічними даними, які наводять Генріх, Бойд і Річерсон, приблизно 85% описаних людських суспільств дозволяли чоловікам мати більш ніж одну дружину. Попри це, саме моногамний шлюб поступово поширився Європою, а згодом і світом — навіть там, де майнова нерівність мала б сприяти полігінії.

Автори пояснюють цей парадокс культурною еволюцією: норми одношлюбності давали групам переваги в міжгруповій конкуренції. Нормативна моногамія зменшує частку неодружених чоловіків і повʼязану з нею внутрішню конкуренцію, знижує рівень злочинності, зменшує віковий розрив між подружжям і зміщує чоловічі зусилля від пошуку нових дружин до інвестицій у дітей. Із цього аналізу випливає важливий нюанс: поширення моногамного шлюбу — результат дії соціальних інститутів, а не доказ того, що людині «від природи» властива одна-єдина модель. Соціальна норма і психологічна схильність — різні речі, і саме їхнє змішування живить найгарячіші суперечки про «природність» тієї чи іншої форми.

В Україні правовий вимір питання визначений однозначно: Сімейний кодекс закріплює одношлюбність — перебувати можна лише в одному зареєстрованому шлюбі. Поліаморні стосунки закон не забороняє, але жодного юридичного статусу їм не надає.

Поширеність: що показують репрезентативні опитування

Найнадійніші цифри дають вибірки, побудовані за квотами перепису, а не опитування в тематичних спільнотах. У двох національних вибірках самотніх дорослих американців (разом майже 9 тисяч осіб) Гауперт із колегами зафіксували: понад один із пʼяти учасників (21,9% і 21,2%) мав досвід консенсусної немоногамії протягом життя. Показник не відрізнявся за віком, освітою, доходом, релігією, регіоном чи політичними поглядами — відрізнявся лише за статтю і сексуальною орієнтацією.

Канадське репрезентативне опитування Фейрбразер і колег дає зріз «тут і тепер»: у відкритих стосунках на момент дослідження перебували 2,4% дорослих (4% серед тих, хто взагалі мав стосунки), а досвід таких стосунків у минулому визнала пʼята частина учасників. Щодо саме поліаморії, у квотній вибірці понад трьох тисяч самотніх американців 16,8% висловлювали бажання її спробувати, 10,7% — вже практикували, а серед незацікавлених кожен сьомий заявляв про повагу до людей із таким досвідом; варто зазначити, що збір даних у цьому дослідженні фінансувала дейтингова компанія, і автори це декларують. Розрив між бажанням і практикою показовий: інтерес до форми стосунків і готовність реально в ній жити — не одне й те саме.

Якість стосунків і психологічний добробут: порівняльні дані

Центральне емпіричне питання звучить просто: чи щасливіші люди в якійсь одній формі стосунків? Порівняльне дослідження Конлі з колегами, яке зіставляло моногамних і консенсусно немоногамних учасників за низкою показників функціонування стосунків, знайшло небагато відмінностей між групами. Оглядова праця Рубел і Богерта підсумовує той самий висновок ширше: за наявними даними, психологічний добробут і якість стосунків у консенсусних немоногамістів загалом подібні до показників моногамних людей.

Цікаво, що самі паралельні стосунки виявляються відносно незалежними одне від одного. У дослідженні Мітчелл із колегами (1093 поліаморні учасники, які оцінювали два свої одночасні звʼязки) задоволення потреб з одним партнером пояснювало близько одного відсотка дисперсії задоволеності іншими стосунками, а з відданістю другому партнерові взагалі не було звʼязку. Побутове припущення, що один звʼязок неминуче «забирає» щось в іншого, дані не підтверджують.

Ці результати потребують чесних застережень. Більшість досліджень спирається на зручні вибірки — людей, які самі зголосилися і вже ідентифікують себе з певною формою. Ті, кому відкриті стосунки не підійшли, зазвичай просто повертаються до моногамії і у вибірки «практиків» не потрапляють. Рандомізованих досліджень тут не буває з етичних причин, тож коректний висновок обережний: наука не знаходить доказів, що якась форма сама по собі гарантує чи руйнує добробут, — вирішує не формат, а якість стосунків усередині нього.

Ревнощі, довіра і компершен

Ревнощі — головний аргумент скептиків і водночас найкраще вивчена емоція в цій темі. У дослідженні Могільського з колегами моногамні учасники, уявляючи залученість партнера в стосунки з кимось іншим, переживали сильніший емоційний дистрес, ніж люди в консенсусній немоногамії. Цікаво, що класична гендерна різниця — чоловіків більше ранить сексуальна невірність, жінок емоційна — у моногамній групі відтворилась, а серед консенсусно немоногамних учасників зникла. Люди в немоногамних стосунках також рідше вдавалися до «стереження» партнера, хоча частіше думали про його інші звʼязки.

Це не означає, що домовленість скасовує ревнощі. У поліаморних спільнотах вони визнаються нормальною емоцією, яку обговорюють, а не забороняють; навіть дрібні удари по довірі — те, що описують поняттям мікрозради, — у будь-якій формі стосунків потребують розмови, а не мовчання. Поряд із ревнощами описують і компершен — радість від того, що партнерові добре з кимось іншим. Його часто називають протилежністю ревнощів, але дані цього не підтверджують: у великому дослідженні Бальзаріні з колегами (3530 поліаморних і 1358 моногамних учасників) компершен і ревнощі виявилися не полюсами однієї шкали, а різними переживаннями, які можуть співіснувати. Поліаморні учасники повідомляли менше ревнощів і більше компершену, причому власний досвід ситуацій із партнером посилював саме компершен; при цьому з вищою задоволеністю стосунками був повʼязаний очікуваний компершен, а не рівень ревнощів.

Стигма та «ефект ореолу» моногамії

Ставлення суспільства до немоногамних форм досліджене не менш ретельно, ніж самі стосунки. У дослідженні Бальзаріні з колегами на вибірці 641 особи моногамних персонажів оцінювали прихильніше, ніж немоногамних, — феномен, який автори називають «ефектом ореолу» моногамії. Прикметно, що цей ореол відтворювався навіть в оцінках самих учасників консенсусно немоногамних стосунків і слабшав лише тоді, коли ті розрізняли «свою» форму і решту. Значну частину бажаної соціальної дистанції пояснювало сприйняття ризику інфекцій, тоді як уявлення про безладність її, за даними авторів, не пояснювали — важлива деталь, бо в побутовій дискусії ці два звинувачення зазвичай зливають в одне.

Емпіричні дані цю підозру не підтверджують: у порівняльних дослідженнях люди у відкритих домовленостях поводилися не менш обачно, ніж моногамні, а найгірші показники демонстрували якраз ті, хто мав таємні позашлюбні звʼязки. Пояснення психологічне, а не медичне: таємність унеможливлює відверту розмову — про домовленості, ризики й межі можна говорити лише тоді, коли партнери знають правду одне про одного.

Пізніші роботи описують цю стигму як джерело меншинного стресу: тематичний аналіз Магар із колегами показує, що люди в консенсусно немоногамних стосунках стикаються з осудом, знеціненням і потребою постійно пояснюватися. Стигма сягає і науки: Конлі з колегами показали, що дослідників, які презентують результати на користь поліаморії, аудиторія вважає упередженішими, ніж тих, хто презентує дані на користь моногамії, — за однакової методологічної якості робіт.

Ієрархія в поліаморії: первинні і вторинні партнери

Усередині поліаморних конфігурацій стосунки не однакові. У великому дослідженні понад 1300 поліаморних людей Бальзаріні з колегами порівняли сприйняття «первинного» і «вторинного» партнерів. Із первинним партнером учасники повідомляли більше інвестицій у стосунки, вищу задоволеність, відданість і глибшу комунікацію про самі стосунки; вторинні стосунки частіше приховувалися від оточення, натомість більша частка спільного часу в них припадала на сексуальну близькість.

Наступний крок зробила група Флікер, яка на двох вибірках (225 і 360 учасників) порівняла саму структуру домовленостей. Люди в неієрархічних конфігураціях повідомляли вищу задоволеність стосунками і надійнішу прихильність, ніж ті, хто вибудував ієрархію; при цьому різниця припадала не на первинних партнерів, а саме на вторинних і третинних, чиї показники виявилися нижчими. Автори обережні у висновках: не виключено, що різниці, які виникають природно, переносяться легше за наперед оголошений пріоритет. Для психолога тут важливий не вибір моделі, а її прозорість — приховані очікування щодо того, хто «насправді перший», лишаються типовим джерелом конфліктів у будь-якій конфігурації.

Діти в поліаморних сімʼях: що відомо

Питання про дітей звучить у цій темі найгостріше, і донедавна відповідали на нього переважно на рівні думок. Канадське дослідження Аларі з колегами вперше запитало самих дітей: 18 напівструктурованих інтервʼю з дітьми поліаморних батьків показали, що діти загалом оцінюють партнерів своїх батьків позитивно. Молодші описували цих дорослих як людей, з якими цікаво проводити час, які піклуються про них, роблять внесок у їхній матеріальний добробут і через власних дітей розширюють коло спілкування; підлітки частіше говорили про них як про тих, хто позитивно впливає на життя батьків.

Ці дані важливо читати обережно: 18 інтервʼю — якісне дослідження на самовідібраній вибірці, воно описує досвід конкретних сімей і не дає підстав для висновків на кшталт «краще» чи «гірше» за моногамну сімʼю. Чого дослідження таки не підтверджують, так це поширеного припущення, ніби сама конфігурація дорослих автоматично шкодить дитині. Значно більше даних указує на інший бік проблеми: канадське дослідження досвіду вагітності й пологів у поліаморних родинах (POLYBABES, 24 учасники) описує систематичне зіткнення з упередженням у системі охорони здоровʼя — коли складність не в самій сімʼї, а в реакції фахівців на неї.

Тип прихильності і вибір форми стосунків

Поширене припущення звучить так: багатопартнерські форми обирають люди, які бояться близькості. Дані його не підтверджують у такому вигляді. У дослідженні Мурс із колегами вищий рівень уникання близькості справді повʼязувався з прихильнішими установками щодо консенсусної немоногамії та декларованою готовністю її спробувати — але не з фактичною практикою таких стосунків. Інакше кажучи, уникання прогнозує симпатію до ідеї на відстані, а не реальне життя в ній: підтримувати кілька відкритих стосунків одночасно якраз вимагає інтенсивної близькості й переговорів, а не втечі від них.

Розуміння власного стилю звʼязку — окремий робочий інструмент: теорія прихильності описує, як ранній досвід формує наші очікування від партнерів, і цей аналіз корисний незалежно від того, яку форму стосунків людина обирає.

Поліаморія як практика й питання ідентичності

У публічних дискусіях поліаморію нерідко описують як «частину ідентичності» або навіть як сексуальну орієнтацію. В академічній літературі це питання відкрите: Клессе, розбираючи аргументи обох сторін, показує, що трактування поліаморії як орієнтації спирається на есенціалістські припущення й має виразно політичне походження — воно виникло як спосіб домогтися правового захисту. Водночас така рамка звужує саме поняття, бо для частини людей ідеться про свідомо обрану практику, а не про незмінну властивість.

Психологічно продуктивніше запитання інше: не «ким я є», а наскільки форма стосунків, у якій людина живе, збігається з тією, якої вона хоче. При цьому інтерналізоване упередження працює проти людини незалежно від відповіді: у дослідженні Мурс із колегами вищий рівень внутрішнього несприйняття власної немоногамії був повʼязаний із нижчою задоволеністю домовленостями і меншою відданістю стосункам. Схожу логіку ми вже описували, розбираючи різницю між орієнтацією і вибором у статті про асексуальність: ярлик має значення настільки, наскільки він допомагає людині розуміти себе, а не настільки, наскільки він «правильний».

Кому така форма стосунків не підходить

Найкоректніша відповідь на це питання випливає з канадського репрезентативного дослідження, яке ми вже цитували: задоволеність стосунками передбачала не сама форма, а збіг фактичної форми з бажаною. Іншими словами, шкодить не моногамія і не немоногамія, а життя не у своєму форматі — і це однаково стосується людини, яка змушує себе бути відкритою, і людини, яка змушує себе бути винятковою.

З цього випливають досить конкретні застереження. Відкриття стосунків радше зашкодить, якщо рішення ухвалюється під тиском або як поступка заради збереження пари; якщо один із партнерів економічно чи емоційно залежний настільки, що відмовити фактично не може; якщо в пари немає ресурсу на довгі й регулярні розмови, без яких домовленості не працюють; якщо йдеться про спробу вирішити накопичений конфлікт обхідним шляхом. Корисно памʼятати й про те, що домовленості вимагають перегляду: те, на що людина погодилася рік тому, може перестати їй підходити, і можливість це сказати має бути частиною угоди — тут працюють ті самі принципи, що й у розмові про особисті кордони.

Чого дані не дають — так це «психологічного типу», якому поліаморія протипоказана за визначенням. Наявність тривоги, досвіду зради чи потреби в надійності не робить людину непридатною до жодної форми; вони лише означають, що домовленості мають бути детальнішими, а темп — повільнішим.

Коли форма стосунків стає питанням для психотерапії

Сама по собі форма стосунків — не привід для терапії: клінічним питання стає тоді, коли зʼявляються дистрес і конфлікт. Найчастіший сценарій у практиці — розбіжність бажань: один партнер хоче відкрити стосунки, другий — ні. Тут немає «правильної» відповіді, яку можна призначити ззовні; є переговори про потреби, межі і страхи кожного, і що чесніше вони ведуться, то менше руйнувань лишають.

Окремий сюжет — надії, які на відкриття стосунків покладають. Тут уже є проспективні дані: Мерфі з колегами два місяці спостерігали за 233 людьми, які саме обмірковували таке рішення (155 із них стосунки відкрили). У тих, хто це зробив, зросла сексуальна задоволеність — особливо коли метою було вирішити сексуальну несумісність, — але задоволеність життям і якість стосунків із основним партнером не змінилися. Тобто відкритість не є ні катастрофою, ні ліками: вона вирішує рівно те питання, заради якого її обирали, і не лікує конфлікт, який пара не змогла розвʼязати всередині.

Є ще одна причина звертатися по допомогу свідомо. Дослідження Шехінгера з колегами (249 учасників у консенсусно немоногамних стосунках) показало, що оцінка корисності терапії й імовірність передчасно її припинити прямо залежали від того, чи були практики терапевта упередженими, чи, навпаки, приймали форму стосунків клієнта як даність. Іншими словами, фахівець тут або зменшує тягар стигми, або додає до нього. Звернутися варто, якщо тема форми стосунків повертається знову і знову, розмови про неї закінчуються сваркою чи мовчанням, рішення ухвалене під тиском, або якщо за бажанням «чогось іншого» стоїть невисловлене незадоволення, про яке пара ще не вміє говорити прямо.

Джерела

• Henrich J., Boyd R., Richerson P. J. Philosophical Transactions of the Royal Society B, 2012; 367(1589):657–669. DOI: 10.1098/rstb.2011.0290 · PMID: 22271782 · Повний текст — чому моногамний шлюб поширився, хоча більшість описаних суспільств дозволяла полігінію.
• Haupert M. L., Gesselman A. N., Moors A. C., Fisher H. E., Garcia J. R. Journal of Sex & Marital Therapy, 2017; 43(5):424–440. DOI: 10.1080/0092623X.2016.1178675 · PMID: 27096488 — дві національні вибірки США: понад один із пʼяти дорослих мав досвід консенсусної немоногамії.
• Fairbrother N., Hart T. A., Fairbrother M. The Journal of Sex Research, 2019; 56(6):695–704. DOI: 10.1080/00224499.2019.1580667 · PMID: 30932711 — репрезентативна канадська вибірка; збіг фактичної та бажаної форми стосунків і задоволеність.
• Moors A. C., Gesselman A. N., Garcia J. R. Frontiers in Psychology, 2021; 12:619640. DOI: 10.3389/fpsyg.2021.619640 · PMID: 33833712 · Повний текст — бажання, обізнаність і досвід поліаморії у квотній вибірці самотніх дорослих США.
• Conley T., Matsick J., Moors A. C., Ziegler A. Perspectives on Psychological Science, 2017; 12(2):205–232. DOI: 10.1177/1745691616667925 · PMID: 28346120 — порівняння функціонування моногамних і консенсусно немоногамних стосунків; аналіз стигми в науці.
• Rubel A. N., Bogaert A. F. The Journal of Sex Research, 2015; 52(9):961–982. DOI: 10.1080/00224499.2014.942722 · PMID: 25189189 — огляд: психологічний добробут і якість стосунків у консенсусній немоногамії.
• Mitchell M. E., Bartholomew K., Cobb R. J. The Journal of Sex Research, 2014; 51(3):329–339. DOI: 10.1080/00224499.2012.742998 · PMID: 23541166 — 1093 учасники: задоволення потреб з одним партнером майже не повʼязане з якістю паралельних стосунків.
• Balzarini R. N., Campbell L., Kohut T., Holmes B. M., Lehmiller J. J. та ін. PLOS ONE, 2017; 12(5):e0177841. DOI: 10.1371/journal.pone.0177841 · PMID: 28542619 · Повний текст — сприйняття первинних і вторинних партнерів у поліаморії.
• Flicker S. M., Sancier-Barbosa F., Moors A. C., Browne L. Archives of Sexual Behavior, 2021; 50(4):1401–1417. DOI: 10.1007/s10508-020-01875-9 · PMID: 33956295 — ієрархічні та неієрархічні конфігурації: задоволеність і надійність прихильності.
• Mogilski J. K., Reeve S. D., Nicolas S. C. A., Donaldson S. H., Mitchell V. E., Welling L. L. M. Archives of Sexual Behavior, 2019; 48(6):1811–1828. DOI: 10.1007/s10508-018-1286-4 · PMID: 30607710 — ревнощі, згода і компершен у моногамних і консенсусно немоногамних стосунках.
• Balzarini R. N., McDonald J. N., Kohut T., Lehmiller J. J., Holmes B. M., Harman J. J. Archives of Sexual Behavior, 2021; 50(4):1311–1324. DOI: 10.1007/s10508-020-01853-1 · PMID: 34041641 — компершен і ревнощі не є протилежними конструктами (3530 і 1358 учасників).
• Balzarini R. N., Shumlich E. J., Kohut T., Campbell L. Frontiers in Psychology, 2018; 9:894. DOI: 10.3389/fpsyg.2018.00894 · PMID: 30008682 — «ефект ореолу» моногамії; соціальна дистанція пояснюється сприйняттям ризику інфекцій, а не уявленнями про безладність.
• Mahar E. A., Irving L. H., Derovanesian A., Masterson A., Webster G. D. Personality and Social Psychology Bulletin, 2024; 50(4):571–586. DOI: 10.1177/01461672221139086 · PMID: 36461779 — стигма щодо консенсусної немоногамії у рамці меншинного стресу.
• Lehmiller J. J. The Journal of Sexual Medicine, 2015; 12(10):2022–2028. DOI: 10.1111/jsm.12987 · PMID: 26395880 — порівняння обачності в поведінці: відкрита домовленість проти моногамії.
• Conley T. D., Moors A. C., Ziegler A., Karathanasis C. The Journal of Sexual Medicine, 2012; 9(6):1559–1565. DOI: 10.1111/j.1743-6109.2012.02712.x · PMID: 22463058 — таємна невірність і обачність порівняно з узгодженою немоногамією.
• Alarie M., Bosom M., Côté I. Journal of Social and Personal Relationships, 2024; 41(12):3525–3546. DOI: 10.1177/02654075241268545 · PMID: 39483420 · PMC: PMC11521776 — 18 інтервʼю з дітьми поліаморних батьків.
• Arseneau E., Landry S., Darling E. K. CMAJ, 2019; 191(41):E1120–E1127. DOI: 10.1503/cmaj.190224 · PMID: 31615818 · PMC: PMC6791791 — досвід вагітності й пологів у поліаморних родинах (POLYBABES).
• Murphy A. P., Joel S., Muise A. Social Psychological and Personality Science, 2021; 12(2):194–201. DOI: 10.1177/1948550619897157 — проспективне спостереження за парами, які відкривали стосунки.
• Schechinger H. A., Sakaluk J. K., Moors A. C. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 2018; 86(11):879–891. DOI: 10.1037/ccp0000349 · PMID: 30335421 — шкідливі й корисні практики терапевтів у роботі з такими клієнтами.
• Klesse C. Sexualities, 2014; 17(1–2):81–99. DOI: 10.1177/1363460713511096 — поліаморія як практика, ідентичність чи орієнтація: розбір академічної дискусії.
• Moors A. C., Conley T. D., Edelstein R. S., Chopik W. J. Journal of Social and Personal Relationships, 2014; 32(2):222–240. DOI: 10.1177/0265407514529065 — уникання прихильності повʼязане з установками щодо немоногамії, але не з фактичною практикою.