Типи прив'язаності: 4 типи за теорією Боулбі і як визначити свій

Чому з однією людиною тобі легко й спокійно, а поруч з іншою серце то завмирає, то рветься навздогін? Чому хтось горнеться при найменшому віддаленні, а хтось дихає вільно лише на відстані? Відповідь часто ховається у твоїй власній історії. Не в характері партнера. У тому, як ти навчився любити дуже давно.

Цей малюнок близькості закладається в перші роки життя, коли ти ще не вмів говорити. Те, як до тебе ставились найперші дорослі, лягло в основу тихого переконання: чого взагалі чекати від тих, кого любиш. Це переконання працює автоматично й досі. Воно вмикається на побаченні, у сварці, у моменті, коли хочеться обійняти або, навпаки, втекти.

Розберемось спокійно. Звідки взялась сама ідея прив'язаності, які чотири типи виділяють у дорослих, як упізнати свій за власними реакціями й за науковим тестом, як він проявляється у коханні, з дітьми, у дружбі. І головне: чи можна його переписати, якщо нинішній заважає жити. Без ярликів і без вироку.

Звідки взялась теорія прив'язаності: Боулбі й Ейнсворт

Усе почалось із простого спостереження за дітьми, розлученими з матір'ю.

Британський психіатр Джон Боулбі в середині минулого століття помітив дещо, що тоді суперечило моді. Вважалось, ніби дитина прив'язується до матері просто тому, що та годує. Боулбі побачив інше. Потреба бути поруч із турботливим дорослим виявилась окремою, базовою, не менш важливою за їжу. Малюк чіпляється, плаче при розлуці й заспокоюється при поверненні не від голоду. Так працює вроджений механізм виживання: тримайся ближче до того, хто захистить.

1951 року на замовлення Всесвітньої організації охорони здоров'я Боулбі підготував звіт про психічне здоров'я дітей, які в повоєнній Європі залишилися без дому. Цілісну теорію Боулбі виклав у трьох книжках: «Прив'язаність» (1969), «Розлука» (1973) і «Втрата» (1980).

Його ідею перевірила на практиці психологиня Мері Ейнсворт. Вона придумала коротку лабораторну процедуру, яку назвали «Незнайома ситуація» (її ще перекладають як «дивна ситуація»): 20 хвилин і вісім епізодів із дитиною віком близько року. Малюка з мамою заводять у кімнату з іграшками, згодом туди заходить незнайома жінка. Мама ненадовго виходить і повертається, потім виходить удруге, і малюк якийсь час лишається зовсім сам. Наостанок повертається незнайомка, а тоді мама. Дослідники уважно дивились на одну річ: як дитина реагує на розлуку й, особливо, на возз'єднання.

Реакції розпались на кілька чітких типів. Одні діти засмучувались, коли мама йшла, але швидко втішались, щойно вона поверталась, і знов бігли гратись. Інші майже не показували емоцій, ніби їм байдуже, а при возз'єднанні уникали контакту й часом відверталися до іграшок. Пізніші вимірювання пульсу й гормонів стресу показали, що всередині ці діти теж хвилювались. Треті чіплялись, плакали й не могли заспокоїтись навіть на руках, ніби водночас хотіли втіхи й сердились на маму за те, що пішла. У 1986–1990 роках Мері Мейн і Джудіт Соломон описали четвертий, найзаплутаніший варіант, дезорганізований: дитина ніби не має єдиної стратегії, поводиться суперечливо або завмирає. Так народилась карта прив'язаності, яку згодом перенесли й на дорослих.

Ключем виявилась саме мить возз'єднання. Важило не те, як гірко малюк плакав на самоті. Важило інше: чи зміг він заспокоїтись у материнських руках. Дитина, яка вірить у відгук, швидко вгамовується й повертається до іграшок. Дитина, що навчилась не розраховувати на дорослого, або вдає байдужість, або не вміє втішитись навіть у обіймах. Ця маленька сцена розповідала про внутрішню модель стосунків більше, ніж години спостережень.

Чому це досі важливо? Бо ранній шаблон не зникає з дитинством. Він стає внутрішньою моделлю стосунків, лінзою, крізь яку ти дивишся на кожен близький зв'язок усе життя.

Як дитяча прив'язаність стала дорослою

Довгий час теорію вважали суто дитячою. Поворот стався 1987 року, коли двоє дослідників, Сінді Хазан і Філліп Шейвер, висунули сміливу думку: романтичне кохання теж є формою прив'язаності.

Логіка виявилась прозорою. Закохані поводяться напрочуд схоже на малюків із мамою. Хочуть бути поруч, тривожаться в розлуці, заспокоюються від обіймів, шукають у партнері захист і дім. Той самий механізм, лише виріс. Згадай, як у перші місяці закоханості тягне постійно бути на зв'язку, як ниє всередині, коли людина далеко, як одне її повідомлення вмить повертає спокій. Це й є дитяча прив'язаність у дорослому тілі.

А наскільки сильною була твоя закоханість на піку, покаже тест на закоханість (PLS-15): 15 тверджень за шкалою пристрасного кохання, близько 3 хвилин, — орієнтир, а не діагноз.

Хазан і Шейвер попросили дорослих вибрати з трьох коротких описів той, що найточніше передає їхні стосунки, і побачили ті самі типи, що Ейнсворт бачила в дитячій кімнаті, причому майже в тих самих пропорціях. Хтось у стосунках спокійний і впевнений. Хтось живе у страху, що його покинуть. Хтось тримає партнера на дистанції. Дитячий малюнок проступив у дорослому коханні майже один в один.

Пізніше, 1991 року, Кім Бартолом'ю та Леонард Горовіц уточнили картину. Вони запропонували дивитись на два внутрішні переконання: як ти оцінюєш себе («я вартий любові чи ні») і як оцінюєш інших («на людей можна спертись чи ні»). Із комбінацій цих двох поглядів і складаються чотири дорослі типи. Ще пізніше Мікулінсер і Шейвер зібрали гори досліджень, які підтвердили: тип прив'язаності впливає на те, як ми сваримось, миримось, ревнуємо, довіряємо, переживаємо втрату.

Сучасні дослідники вже не розкладають людей по шухлядах, а вимірюють дві шкали: тривожність (страх, що близький не буде поруч) і уникання (дискомфорт від того, щоб покладатися на інших і відкриватися). Тип тут — точка на карті з двох осей; надійному полюсу відповідають низькі бали за обома.

Простими словами: те, як тебе тримали на руках, коли тобі був рік, відлунює в тому, як ти пишеш повідомлення коханій людині сьогодні.

Чотири типи прив'язаності: коротка таблиця і всі назви

Типи описували двічі, спершу в дітей, потім у дорослих, тому в різних джерелах їх називають по-різному. У таблиці зведено логіку кожного типу за двома переконаннями, про які йшлося вище.

Тип	Що думає про себе й інших	Що робить, коли близькість під загрозою
Надійний	Я вартий любові, на близьких можна покластися	Прямо каже, що йому потрібно, і спокійно чекає відповіді
Тривожний	Інші цінні, а от я можу їм не підійти	Наздоганяє: пише, перепитує, шукає запевнень
Уникаючий	Я впораюся сам, покладатися на інших ризиковано	Відсувається: мовчить, іде в справи, тримає дистанцію
Тривожно-уникаючий	Я не вартий любові, а близькі можуть ранити	Кидається між «будь ближче» і «не чіпай мене»

Інші назви, під якими трапляються ці типи:

• надійний — безпечний;
• тривожний — тривожно-амбівалентний (так його називають у дітей), у дорослих — стурбований;
• уникаючий — у дорослих відсторонений, або відкидаючий;
• тривожно-уникаючий — дезорганізований (у дітей), у дорослих — боязкий.

Наскільки поширений кожен тип? Серед однорічних дітей у «Незнайомій ситуації» приблизно 60 % поводилися як надійно прив'язані, близько 20 % як уникаючі й до 20 % як тривожно-амбівалентні. Дорослі в опитуванні Хазан і Шейвера розподілилися майже так само; дезорганізований тип тут окремо не рахували. Надійний тип найпоширеніший, але не єдиний «нормальний»: решта теж трапляються в багатьох цілком здорових людей.

Надійний тип: спокій без зусиль

Почнемо зі здорової опори, до якої так чи інакше веде вся ця тема.

Людина з надійним типом близькість сприймає природно. Зближуватись не страшно, бути окремо теж нормально. Партнер захопився роботою на тиждень? Спокій усередині лишається. Просто в нього такий тиждень. Захотілось більше тепла? Можна сказати про це прямо, без ігор і натяків.

Зсередини це відчувається як тиха впевненість. Я вартий любові. На близьких загалом можна покластись. Якщо станеться конфлікт, ми його переживемо. Така людина просить підтримки, коли важко, і дає її, коли важко іншому. Не бачить у кожній паузі загрозу, не читає мовчання як відштовхування. Коли партнер мовчить, перша думка зазвичай спокійна: «мабуть, він утомився», без миттєвого «я набридла». Простір іншого не лякає, бо власна цінність не залежить від того, наскільки тісно зараз поруч кохана людина.

У стосунках це виглядає буденно й майже непомітно. Менше драми, більше розмов по суті. Розбіжності тут проговорюють спокійно, замість того щоб мовчки копити образу або влаштовувати сцену. Сварка читається як тимчасова незгода, яку можна розв'язати. Кінцем стосунків вона не здається. Ревнощі бувають, але не керують. Довіра задана за замовчуванням і не завойовується щодня заново.

Звідки береться така опора? Здебільшого з дитинства, де потреби малюка помічали й на них відгукувались досить стабільно. Не ідеально, ідеальних батьків не існує. Саме досить надійно. Дитина засвоїла: коли мені погано, хтось прийде. Світ загалом безпечний, а я в ньому бажаний.

Як цей тип виглядає в парі й чи можна його розвинути, ми розбираємо в статті про надійний тип прив'язаності.

Важлива деталь, яка дає надію. Надійний тип не обов'язково складається в дитинстві. До нього можна прийти й пізніше, у дорослому віці, зокрема разом із партнером у сімейній психотерапії. Про це окремо в кінці.

Тривожний тип: тепла завжди ніби мало

Тут у центрі один гострий страх: що тебе залишать.

Уяви. Кохана людина відповідає на повідомлення сухіше, ніж зазвичай. Усередині миттю спалахує: щось не так, я набридла, вона віддаляється. Думка чіпляється й не відпускає. Хочеться написати ще раз, подзвонити, з'ясувати, отримати запевнення, що все добре. Поки відповіді немає, спокою немає теж.

Людині з тривожним типом тепла наче ніколи не досить. Будь-яка дистанція читається як загроза, навіть коли її немає. Вона тонко вловлює найменшу зміну настрою партнера й сприймає її на свій рахунок. Багато енергії йде на те, щоб втримати зв'язок: догодити, бути зручною, не дати приводу піти. Саме така готовність терпіти заради зв'язку робить тривожний тип особливо вразливим поряд з емоційно холодним або нарцисичним партнером.

Корінь зазвичай у непослідовній турботі в дитинстві, коли дорослий був то теплим, то холодним, то поруч, то недосяжним, і вгадати наперед не виходило. Дитина засвоїла: любов нестабільна, її треба заслужити й безперервно стерегти.

Це лише оглядовий портрет. Тривожному типу присвячена окрема докладна стаття: тривожний тип прив'язаності, де розібрано, як він проявляється на побаченнях і в шлюбі, як б'є по самооцінці й що з цим робити крок за кроком.

Уникаючий тип: незалежність понад усе

Протилежний полюс. Тут тривожить зовсім інше. Лякає не розлука. Лякає надмірна близькість.

Уяви іншу сцену. Стосунки тільки потеплішали, партнер заговорив про спільне майбутнє, а тобі раптом стало тісно. Захотілось простору, паузи, побути на самоті. Ти ловиш себе на тому, що подумки шукаєш у людині дрібні недоліки, ніби підбираєш привід відсунутись.

Людина з уникаючим типом цінує самостійність понад усе. Просити про допомогу важко, показувати вразливість незатишно, сильні почуття інших трохи лякають. Зовні це часто виглядає як холодність чи незалежність. Зсередини радше як глибока потреба зберегти себе, свій простір, свою автономію будь-якою ціною.

За цим зазвичай стоїть рання звичка покладатись лише на себе. Коли потреби дитини тихо знецінювали, коли плакати було «соромно», а просити «недоречно», малюк зробив тверезий висновок: розраховуй на себе, проси менше, почуття тримай при собі.

Це теж лише ескіз. Деталі в окремому матеріалі: уникаючий тип прив'язаності, де описано відстороняючий і тривожно-уникаючий підвиди й конкретні кроки до зближення.

Тривожно-уникаючий тип: тягне й лякає водночас

Найсуперечливіший із чотирьох. Усередині борються два протилежні бажання.

Хочеться близькості, тепла, надійного зв'язку. І та сама близькість лякає, бо в досвіді саме рідні люди завдавали найбільше болю. Виходить пастка. Людина наближається, а коли стає по-справжньому тепло, лякається й тікає. Відсунувшись, починає тужити за втраченим і знов тягнеться назад. Гойдалка може тривати роками.

Зсередини це виснажує. Складно довіряти, бо довіра колись дорого коштувала. Складно й бути на самоті, бо самотність теж болить. Сигнали партнеру летять суперечливі: то «будь ближче», то «не чіпай мене».

Збоку це часто читають як холодність або примхливість. Партнер не розуміє, чому вчора було стільки тепла, а сьогодні раптом стіна. Насправді людина в цей момент сама налякана власною близькістю й тікає від неї, як від небезпеки. Без розуміння цього механізму такі стосунки легко перетворюються на нескінченну гойдалку, що виснажує обох. Якщо це коло повторюється знову й знову, можна знайти сімейного психолога онлайн і розібратися в ньому разом із партнером.

Корінь найчастіше там, де той самий дорослий був одночасно джерелом тепла й джерелом страху. Дитині нікуди було тікати: той, до кого тягнешся по захист, сам же й лякав. Психіка не змогла вибрати єдину стратегію й залишила обидві, протилежні.

Цей тип нерідко формується там, де було насильство, важка втрата, залежність у сім'ї чи інша рання травма. Тому робота з ним зазвичай глибша й майже завжди потребує підтримки фахівця, а не лише самостійних вправ. Але знака рівності між цим типом і насильством немає: дезорганізованість трапляється й у дітей, які насильства не зазнавали, а багато дітей, що його пережили, такої поведінки не показують.

У дітей йому відповідає дезорганізований тип Мейн і Соломон. Поняття близькі, але не тотожні: дитячу дезорганізацію бачать у поведінці малюка, а дорослий стиль оцінюють за опитувальниками. Ознаки, причини й шляхи змін розібрано в статті про тривожно-уникаючий тип прив'язаності.

Як визначити свій тип прив'язаності

Тестів в інтернеті багато, і далеко не всі з них наукові. Тому почати варто з чесного погляду на власні реакції. Не на спокійні дні, а на моменти, коли в стосунках стає тривожно.

Згадай останній раз, коли близька людина віддалилась: замовкла, втомилась, пішла у свої справи. Що відбулося в тебе всередині?

• Стало тривожно, потягнуло написати, з'ясувати, повернути контакт? Схоже на тривожний полюс.
• Відчув полегшення, навіть радість від простору, що звільнився? Ближче до уникаючого.
• Сприйняв спокійно, без драми, дав час і собі, і їй? Схоже на надійний.
• Кидало з одного в інше: то тягнуло наблизитись, то хотілось зникнути? Можливо, тривожно-уникаючий.

Перевір себе ще на трьох звичних ситуаціях. Як тобі просити про допомогу: легко чи майже неможливо? Як переживаєш сварку: вона вибиває ґрунт з-під ніг чи лишається вирішуваною? Що робиш, коли партнер хоче більше близькості, ніж комфортно тобі: радієш чи внутрішньо стискаєшся?

Підкаже й тіло. Згадай, що з тобою фізично, коли кохана людина довго не виходить на зв'язок. В одних стискає в грудях, тягне знов і знов перевіряти телефон, важко всидіти на місці. Інші в цей момент видихають вільніше, ніби з плечей зняли тягар. Тіло реагує чесніше за слова, тож його сигнали варто читати уважно.

Кілька чесних уточнень, щоб не наклеїти на себе ярлик. По-перше, чистих типів майже не буває, у більшості людей суміш із переважанням одного. По-друге, тип може відрізнятись із різними людьми: з надійним партнером навіть тривожний дихає спокійніше. По-третє, жодного діагнозу й вироку тут немає. Це лише опис звички. А звичку, на відміну від діагнозу, можна переписати.

Тест на тип прив'язаності: що він показує

Якщо цікаво почати із себе, можна визначити свій тип прихильності за коротким тестом — це орієнтир, а не діагноз. Наш тест побудований на опитувальнику ECR-R («Досвід близьких стосунків», переглянута версія), одному з найпоширеніших у дослідженнях дорослої прив'язаності: 36 тверджень і близько 6 хвилин.

Результат рахується за двома шкалами, тривожністю й униканням, тож ти бачиш не ярлик, а своє місце на карті: висока тривожність ближча до тривожного полюса, високе уникання — до уникаючого, обидві високі — до тривожно-уникаючого, обидві низькі — до надійного.

Тип прив'язаності — не діагноз

Стиль прив'язаності не варто плутати з розладом прив'язаності. Реактивний розлад прив'язаності й розлад розгальмованої соціальної взаємодії — рідкісні клінічні стани в дітей, що росли в умовах тяжкої занедбаності; настанови NICE радять ставити такий діагноз лише за чіткими критеріями. Навіть дезорганізований тип трапляється набагато частіше й діагнозом не вважається. Упізнати себе в тесті — привід краще себе зрозуміти, а не чіпляти ярлик.

Як тип прив'язаності керує стосунками, батьківством і дружбою

Прив'язаність працює не лише в романтиці. Той самий шаблон проступає скрізь, де є близькість.

У коханні

Тут малюнок видно найяскравіше. Надійний будує стосунки спокійно й по суті. Тривожний живе у страху бути покинутим і потребує постійних запевнень. Уникаючий тримає дистанцію й тікає від злиття. Окрема й дуже часта історія: тривожного й уникаючого магнітом тягне одне до одного. Один женеться за близькістю, інший від неї тікає, і обидва опиняються у виснажливій гонитві, де кожен підтверджує найгірший страх іншого. Що сильніше тривожний наближається, то більше уникаючий замикається, і навпаки. Парадокс у тому, що саме болюча знайомість такого зв'язку й тримає пару разом роками. Розірвати таке коло наодинці важко — тут допомагає сімейна психотерапія, де пара поступово вчиться чути одне одного. А щоб навчитися виражати тепло так, щоб партнер його відчував, корисно знати й мови любові одне одного.

У батьківстві

Тут шаблон передається далі, наступному поколінню. Дорослий несвідомо відтворює з дитиною те, що засвоїв сам. Тривожні батьки можуть душити опікою, бо кожне віддалення дитини будить у них власний страх покинутості. Уникаючі ризикують недодати тепла й близькості, бо самі їх колись недоотримали. Добра новина: усвідомлення розриває цей ланцюг. Помітивши свій патерн, дорослий перестає передавати його далі автоматично.

У дружбі

Тут тихіше, але теж відчутно. Тривожний друг боїться бути обтяжливим, переживає, чи не набрид, чи не охолола приязнь. Уникаючий легко зникає на місяці й ухиляється від глибокого зближення, тримаючи приятельські стосунки на безпечній поверхні. Надійному дружити просто: він не плутає паузу з відмовою й не міряє приязнь частотою повідомлень.

Помітити свій малюнок одразу у кількох сферах буває неприємно. Зате саме це усвідомлення стає першим кроком до змін.

Як виховати дитину з надійною прив'язаністю

Якщо попередній розділ про передачу типу далі трохи налякав, ось практичний бік. Щоб закласти в дитині надійність, не треба бути ідеальними батьками. Достатньо трьох речей, які цілком у твоїх силах.

Перше: чутливий відгук на потреби. Дитина плаче, тягне руки, кличе. Помітити сигнал і відповісти на нього досить стабільно важливіше за будь-яку методику. Так малюк засвоює: коли мені погано, хтось приходить.

Друге: передбачуваність. Йдеться про спокійний ритм дня, у якому реакції дорослого зрозумілі наперед. Коли любов не залежить від настрою мами чи тата, у дитини всередині складається відчуття: на цей зв'язок можна спертись.

Третє: ремонт після збоїв. Зірватись, втомитись, накричати трапляється з усіма. Сам збій надійності не руйнує. Руйнує мовчання після нього. Підійти, визнати, відновити контакт. Дитина вчиться головного: близькість витримує конфлікт і не зникає від однієї поганої хвилини.

Саме чутливість до сигналів дитини Мері Ейнсворт вважала ключем: діти чутливих матерів частіше виявлялися надійно прив'язаними. На цій ідеї побудовані програми з відеозворотним зв'язком: фахівець знімає гру батьків із малюком і разом із ними переглядає запис, допомагаючи помітити сигнали дитини та власні вдалі відповіді. Настанови NICE рекомендують їх батькам дошкільнят із сімей, де дитина ризикує потрапити під опіку держави.

Запитай себе чесно: чи знає моя дитина, що до мене можна прийти з будь-чим? Якщо так, основу вже закладено.

Чи можна змінити тип прив'язаності: так

Найважливіша новина всієї статті. Тип прив'язаності не вирок і не вічна мітка. Його можна змінити в дорослому віці.

Психологи називають це здобутою надійністю. Людина, що виросла з тривожним чи уникаючим малюнком, з часом приходить до спокою й довіри, яких у дитинстві бракувало. Шаблон, засвоєний у перші роки, перестає керувати на автопілоті.

Дослідження це підтверджують. Зв'язок між тим, наскільки надійно людина почувається з батьками і з партнером, лише помірний: кореляції приблизно від 0,2 до 0,5. А в дітей частку дезорганізованої прив'язаності зменшують і програми для батьків, і звичайні стабільні, безпечні, турботливі стосунки.

Що допомагає шаблону перемкнутись?

Стосунки з надійним партнером

Поруч із тим, хто стабільно поруч, не тікає й не карає холодом, нервова система потроху засвоює новий досвід. Тривожний переконується, що його не покидають за першої незгоди. Уникаючий помічає, що близькість не поглинає його й не позбавляє власного «я».

Усвідомлення своїх патернів

Уже сам факт, що ти бачиш свою реакцію збоку, послаблює її владу. «Я знов лякаюся, бо вона замовкла, а це мій старий сценарій, не обов'язково правда». Між тригером і вчинком з'являється проміжок, у якому можливий вибір.

Психотерапія

Найнадійніший шлях, особливо коли корінь у ранній травмі. У безпечному контакті з терапевтом старий малюнок проявляється, його видно, і саме всередині цих стосунків людина проживає інший досвід близькості. Терапевт лишається поруч стабільно, не зникає й не карає холодом, і психіка крок за кроком переписує очікування від тих, кого любиш. Поступово внутрішня модель оновлюється.

У New Leaf із цим працюють психологи й психотерапевти в індивідуальній і сімейній терапії, зокрема в Позитивній психотерапії, яка бачить у людині й парі не лише рану, а й ресурси.

Часто допомагає й поєднання всіх трьох опор одразу. Терапія дає безпечний простір помітити патерн, надійні стосунки дають живий новий досвід, а власна усвідомленість тримає напрямок між зустрічами. Разом вони працюють швидше, ніж кожна окремо.

Змінюється це не за тиждень. Старий патерн формувався роками, новому теж потрібен час і повторення. Але напрямок надійний, а вік не перешкода. Мозок зберігає здатність до перебудови протягом усього життя.

Джерела

• Bretherton I. The origins of attachment theory: John Bowlby and Mary Ainsworth. Developmental Psychology, 1992; 28(5):759–775. DOI: 10.1037/0012-1649.28.5.759 · Повний текст
• Fraley R. C. A Brief Overview of Adult Attachment Theory and Research. University of Illinois at Urbana-Champaign · Огляд автора опитувальника ECR-R
• Granqvist P. та ін. Disorganized attachment in infancy: a review of the phenomenon and its implications for clinicians and policy-makers. Attachment & Human Development, 2017; 19(6):534–558. DOI: 10.1080/14616734.2017.1354040 · Повний текст
• NICE. Children's attachment. NICE guideline NG26, 2015 · Рекомендації
• Bowlby, J. (1969). Attachment and Loss, Vol. 1: Attachment. Basic Books.
• Ainsworth, M. D. S., Blehar, M. C., Waters, E., & Wall, S. (1978). Patterns of Attachment. Lawrence Erlbaum.
• Main M., Solomon J. Procedures for identifying infants as disorganized/disoriented during the Ainsworth Strange Situation. У кн.: Attachment in the Preschool Years. Chicago: University of Chicago Press, 1990, с. 121–160.
• Hazan C., Shaver P. Romantic love conceptualized as an attachment process. Journal of Personality and Social Psychology, 1987; 52(3):511–524. DOI: 10.1037/0022-3514.52.3.511 · PMID: 3572722
• Bartholomew K., Horowitz L. M. Attachment styles among young adults: a test of a four-category model. Journal of Personality and Social Psychology, 1991; 61(2):226–244. DOI: 10.1037/0022-3514.61.2.226 · PMID: 1920064
• Mikulincer, M., & Shaver, P. R. (2007). Attachment in Adulthood: Structure, Dynamics, and Change. Guilford Press.