Проміскуїтет: чому хочеться багато партнерів і коли це стає проблемою

Слово «проміскуїтет» звучить як діагноз, і саме так його часто вживають: у сварках, у коментарях під новинами, у розмовах про «нерозбірливих» людей. Тим часом у психіатричних класифікаціях такого діагнозу немає. За одним словом ховаються принаймні три різні явища: стиль інтимного життя, який людина обрала свідомо; спосіб заглушити самотність або тривогу; і клінічний стан, у якому контроль над сексуальною поведінкою справді втрачено. Розрізнити їх важливо, бо в кожному випадку потрібне інше: у першому нічого, у другому розмова з психологом, у третьому лікування.

Що таке проміскуїтет і чому це слово не діагноз

У психологічних словниках проміскуїтет визначають описово: сексуальна поведінка з багатьма партнерами, у якій немає вибірковості й тривалого зв’язку. Визначення нічого не каже про кількість партнерів, тому що межі, після якої «нормальне» стає «безладним», не існує. Те, що в одній культурі вважають розпущеністю, в іншій є звичайним етапом молодості, а всередині однієї країни уявлення різняться між поколіннями і навіть між двома сусідніми компаніями друзів.

Саме тому в Міжнародній класифікації хвороб немає рубрики «проміскуїтет». Є інший діагноз, компульсивна сексуальна поведінка, і його критерії побудовані не на числі партнерів, а на втраті контролю та шкоді. До цього ми ще повернемося. А поки що важливо зафіксувати головне: сама по собі велика кількість сексуальних партнерів не є ані хворобою, ані симптомом. Симптомом вона стає лише в певному контексті, і завдання спеціаліста, будь то психолог чи сексолог онлайн, полягає в тому, щоб цей контекст побачити.

Звідки взялося поняття: від «німфоманії» до соціосексуальності

Історія слова показова. Ще двісті років тому німецька академічна психіатрія описувала підвищений сексуальний потяг у жінок як окрему хворобу під назвою «німфоманія». Дослідники з Лейпцизького університету простежили, як за два століття це поняття мандрувало між рубриками «хвороба» і «симптом» і як у ньому щоразу відбивалося ставлення суспільства до жіночої сексуальності загалом. Чоловічий аналог, «сатиріазис», згадувався рідше і засуджувався м’якше, що само по собі багато говорить про природу цих категорій.

У другій половині двадцятого століття акцент змістився з моралі на вимірювання. У 1991 році Джеффрі Сімпсон і Стівен Ґанґестад запропонували опитувальник соціосексуальної орієнтації, який оцінює не «зіпсованість», а індивідуальну схильність до сексу без емоційних зобов’язань. У 2008 році Ларс Пенке й Єнс Асендорпф переглянули шкалу і розділили її на три компоненти: реальну поведінку, установки й бажання. Так проміскуїтет із моральної категорії перетворився на психологічну змінну, яку можна вивчати, порівнювати між країнами і зіставляти з благополуччям.

Соціосексуальність: чому одним людям потрібно більше різноманіття

Соціосексуальність описує спектр. На одному його краю люди, для яких секс без емоційного зв’язку нецікавий або неможливий, як у випадку демісексуальності. На іншому ті, кому різноманіття партнерів дає задоволення і не заважає жити. Більшість перебуває десь посередині, і положення на цьому спектрі частково спадкове, частково пов’язане з темпераментом, а частково з умовами, у яких людина виросла.

Найбільше дослідження на цю тему провів Девід Шмітт у 2005 році: опитувальник соціосексуальності переклали на 25 мов і заповнили 14 059 людей у 48 країнах. Розбіжності між чоловіками й жінками виявилися універсальними, але їхній розмір залежав від суспільства: у країнах із більшою політичною та економічною рівністю статей вони були помітно меншими. Тобто те, що часто подають як «природну» різницю, істотно формується культурою.

Показовий і експеримент Террі Конлі 2011 року, яка перевірила класичне дослідження Кларка й Гетфілд, де чоловіки охоче погоджувалися на пропозицію випадкового сексу від незнайомки, а жінки не погоджувалися ніколи. Виявилося, що велика розбіжність значною мірою пояснюється не статтю учасників, а тим, як вони сприймали того, хто пропонує: жінок-ініціаторок вважали розумнішими й сексуально вправнішими, а чоловіків-ініціаторів навпаки. Коли пропозицію робив привабливий знайомий, а не незнайомець, різниця між статями майже зникала. Головним прогностичним чинником згоди для обох статей була очікувана якість сексу.

Окремо психологи вимірюють сексуальний пошук відчуттів, тобто схильність шукати нові й ризиковані сексуальні стимули. Шкалу для цього створили Сет Калічман і Девід Ромпа у 1995 році; вона стабільно передбачає більшу кількість партнерів і ризиковану поведінку. Це риса, а не хвороба, і сама по собі вона не потребує корекції.

Три речі, які плутають: стиль, спосіб упоратися і розлад

Схема на ілюстрації відображає ключове розрізнення, яким користуються клініцисти. Перше: стиль. Людина з високою соціосексуальністю обирає різноманіття свідомо, партнери погоджуються, після зустрічі немає ані спустошення, ані сорому, а життя загалом не страждає. Тут немає що лікувати, і спроби «виправити» таку людину радше нашкодять.

Друге: спосіб упоратися. Секс стає знеболювальним від самотності, тривоги, нудьги або відчуття власної непотрібності. Рішення приймається не з бажання, а під тиском стану, часто з алкоголем, а після зустрічі приходить не задоволення, а порожнеча. Тут кількість партнерів не головне; головне те, що людина використовує близькість замість розмови про свої справжні потреби.

Третє: розлад. Контроль втрачено, спроби зупинитися не вдаються, поведінка триває попри шкоду для здоров’я, стосунків чи роботи, і так уже не менше пів року. Це клінічний стан із власними критеріями, і про нього ми поговоримо окремо. Помилка більшості популярних текстів у тому, що вони описують третій варіант, а висновки роблять про всіх людей із «багатьма партнерами».

Психологічні причини: самотність, самооцінка, тиск і алкоголь

Коли часта зміна партнерів справді працює як спосіб упоратися, за нею найчастіше стоїть кілька типових механізмів. Психологиня Лінн Купер із колегами ще у 1998 році показала, що люди займаються сексом із дуже різних мотивів, які можна розкласти по двох осях: наближення чи уникання, автономія чи зв’язок. Секс «щоб отримати задоволення» і секс «щоб не почуватися самотнім» дають різні патерни ризику, навіть якщо зовні поведінка однакова.

Найточніше цей механізм зафіксувала Жана Врангалова у 2014 році, простеживши 528 студентів протягом навчального року. Випадковий секс погіршував самооцінку і підвищував депресію й тривогу лише тоді, коли мотивація була невласною: тиск на себе, очікування інших, «само сталося» без наміру. Ті, хто робив той самий вибір автономно, за жодним показником благополуччя не відрізнялися від людей без випадкових зв’язків.

Другий механізм, самотність. У дослідженні Джесси Овена та Френка Фінчема 394 молодих людей опитали двічі з інтервалом у чотири місяці: самотність, уживання алкоголю та позитивні спогади про минулі зустрічі передбачали нові випадкові контакти. Цікаво, що ті, хто мав більше депресивних симптомів і потім вступав у такі зв’язки, згодом почувалися трохи краще, а ті, хто почувався добре на початку, після випадкових зустрічей навпаки повідомляли більше самотності. Тобто ефект залежить від того, з якого стану людина в це входить.

Третій механізм, самооцінка. У проспективному дослідженні 483 першокурсниць Робін Філдер і колеги виявили, що вища самооцінка була захисним чинником проти випадкових зв’язків, а імпульсивність, пошук відчуттів, алкоголь і схильність порівнювати себе з іншими — чинниками ризику. Депресія, всупереч поширеній думці, стабільним прогностичним чинником не була. Якщо ви помічаєте, що після кожної зустрічі відчуваєте себе гіршою людиною, ніж до неї, це привід говорити не про секс, а про те, як ви до себе ставитеся, і саме з цим працює психолог при низькій самооцінці.

Слід дитинства: травма і прив’язаність

Досвід ранніх років впливає на дорослу сексуальну поведінку сильніше, ніж здається. Метааналіз Амануеля Абаджобіра 2017 року об’єднав вісім досліджень із майже 39 тисячами учасників: ризикована сексуальна поведінка у дорослому віці зустрічалася в 1,59 раза частіше у людей, які пережили сексуальне насильство в дитинстві, і зв’язок був схожим для жінок і чоловіків. Ширший метааналіз 2019 року показав, що будь-яке жорстоке поводження в дитинстві, не лише сексуальне, пов’язане з раннім початком статевого життя, множинними партнерами (шанси вищі в 2,22 раза) і незахищеним сексом.

Механізм тут не в «зіпсованості», а в тому, як травма змінює уявлення про близькість. Дитина, чиї межі порушували, може вирости з відчуттям, що її цінність вимірюється тілом, або що секс є єдиною валютою, за яку можна отримати увагу. Тривожний тип прив’язаності, коли близькість водночас потрібна і лякає, теж пов’язаний із менш позитивними переживаннями після випадкових зустрічей, що показало дослідження Овена 2014 року серед 190 студенток. У таких випадках працювати треба не з кількістю партнерів, а з тим, що стоїть за нею, і це вже сфера роботи з дитячими травмами у дорослих.

Коли часта зміна партнерів — симптом: біполярний розлад, межовий розлад, ліки

Є стани, у яких різке посилення сексуальної активності справді є симптомом, і тут важливо не проґавити його. Перший, біполярний розлад. Огляд 27 досліджень, опублікований у 2016 році, підтвердив, що під час маніакальних епізодів ризикована сексуальна поведінка зустрічається частіше, ніж при інших психічних розладах. Ключова ознака: поведінка з’являється разом із іншими ознаками манії, скороченням сну, прискореним мисленням, відчуттям всемогутності, і не схожа на звичну поведінку людини поза епізодом.

Другий, межовий розлад особистості, яким страждають від 0,7 до 2,7 відсотка дорослих. Систематичний огляд 2016 року показав, що при цьому розладі вища сексуальна імпульсивність, а ризикована поведінка частіше призводить до інфекцій, небажаних вагітностей і насильства. Секс тут часто є способом уникнути болісного відчуття порожнечі або страху покинутості, і працює як частина загальної картини, разом із нестабільними стосунками, різкими змінами настрою і самоушкодженням, про що детально написано в статті про межовий розлад особистості.

Третій варіант несподіваний для багатьох: ліки. Препарати, що посилюють дофамінову передачу, зокрема агоністи дофаміну при хворобі Паркінсона і деякі антипсихотики, здатні викликати гіперсексуальність разом з іншими компульсивними формами поведінки, наприклад азартною грою. У медичній літературі описані випадки, коли такі зміни зникали протягом кількох тижнів після відміни препарату. Якщо різке посилення сексуальної поведінки збіглося з початком нового лікування або із періодами незвично піднесеного настрою, потрібна консультація психіатра, і сьогодні це можливо зробити як психіатр онлайн.

Компульсивна сексуальна поведінка за МКХ-11: критерії

У 2018 році Всесвітня організація охорони здоров’я включила до одинадцятої редакції Міжнародної класифікації хвороб новий діагноз, компульсивну сексуальну поведінку, і помістила його не серед залежностей, а серед розладів контролю імпульсів. Це рішення, яке робоча група під керівництвом Шейна Крауса описала в журналі World Psychiatry, стало результатом десятиліть дискусій: у 2010 році Мартін Кафка пропонував схожий діагноз під назвою «гіперсексуальний розлад» для американського посібника DSM-5, і хоча польові випробування Рорі Ріда на 207 пацієнтах показали високу надійність критеріїв, до остаточної версії DSM-5 його не включили.

Критерії за МКХ-11 такі. Стійкий патерн нездатності контролювати інтенсивні повторювані сексуальні імпульси або спонукання. Сексуальна активність стає центром життя, витісняючи здоров’я, обов’язки й інші інтереси. Численні безуспішні спроби її зменшити. Продовження поведінки попри негативні наслідки або попри те, що вона вже майже не дає задоволення. Тривалість не менше шести місяців і виражене страждання чи порушення функціонування. І важливе застереження, прописане в самому діагнозі: страждання, яке повністю пояснюється моральними судженнями або несхваленням, не є підставою для діагнозу.

Останнє застереження виникло не випадково. Джошуа Ґраббс із колегами показали, що значна частина людей, які вважають себе «залежними» від сексу чи порнографії, насправді переживають моральну неузгодженість: конфлікт між власними переконаннями і поведінкою, а не втрату контролю. Найбільше дослідження в цій галузі, яке об’єднало дані 112 397 людей із 16 країн, вивело п’ять головних прогностичних чинників проблемного вживання порнографії: частота, мотив уникнення емоцій, мотив зниження стресу, моральна неузгодженість і сексуальний сором. Три з п’яти стосуються не сексу, а того, як людина поводиться зі своїми почуттями.

Наскільки це поширено

Цифри розвінчують два міфи водночас: що це рідкість і що це «чоловіча» проблема. У репрезентативному опитуванні 2325 дорослих американців віком від 18 до 50 років, яке провела Джанна Дікенсон у 2018 році, 8,6 відсотка набрали клінічно значущий бал за шкалою страждання через труднощі з контролем сексуальних імпульсів. Серед чоловіків таких було 10,3 відсотка, серед жінок 7,0 відсотка, і різниця виявилася набагато меншою, ніж очікували автори.

Міжнародне опитування 82 243 людей із 42 країн, опубліковане у 2023 році, дало обережнішу оцінку: 4,8 відсотка учасників потрапили до групи високого ризику компульсивної сексуальної поведінки. Розбіжностей за сексуальною орієнтацією не знайшли. Але найтривожніша цифра інша: по допомогу зверталися лише 14 відсотків тих, хто мав ознаки розладу. Сором тут працює як подвійна пастка: він і підживлює поведінку, і не дає про неї заговорити.

Що показує мозок: «хотіти» без «подобатися»

У 2014 році група Валері Вун із Кембриджського університету порівняла реакцію мозку на еротичні відео у 19 чоловіків із компульсивною сексуальною поведінкою і 19 здорових добровольців. Учасники з розладом повідомляли про сильніше бажання, але про таке ж, а не більше, задоволення. При цьому в них активніше працювала мережа, до якої входять передня частина поясної кори, вентральний стріатум і мигдалина, ті самі ділянки, що реагують на стимули, пов’язані з наркотиком, у людей із хімічними залежностями.

Розрив між «хотіти» і «подобатися» є однією з ключових ознак будь-якої залежної поведінки: система винагороди штовхає до дії, яка вже не приносить радості. Для людини це відчувається як парадокс, що його часто описують на консультації: «Я не хочу цього, але не можу не робити». Такий парадокс і відрізняє компульсивну поведінку від насиченого сексуального життя, у якому бажання і задоволення йдуть разом.

Чи шкодить випадковий секс психіці: що кажуть дослідження

Найчесніша відповідь: залежить від того, хто, чому і в якому стані. Джессі Овен і Френк Фінчем опитали 500 студентів і виявили, що більшість, і жінок і чоловіків, описували випадкові зустрічі радше позитивно, ніж негативно, хоча чоловіки повідомляли про менше негативних емоцій. Негативні реакції були пов’язані з депресивними симптомами і самотністю, тобто радше з тим, що людина принесла з собою, ніж із самою зустріччю.

Однорічне спостереження за 483 першокурсницями показало, що випадковий секс справді корелював із депресією та із досвідом сексуального насильства, а також підвищував шанси інфекцій, що передаються статевим шляхом, у 1,32 раза. Однак ключова деталь: випадкові зв’язки не передбачали майбутньої депресії. Зв’язок є, але напрямок стрілки не той, який зазвичай припускають: люди в поганому стані частіше вдаються до випадкових зв’язків, а не навпаки.

Отже, наукові дані не підтверджують тезу, що велика кількість партнерів сама по собі руйнує психіку. Вони підтверджують інше: ризик зростає, коли секс стає способом впоратися з болем, коли рішення приймається під тиском, алкоголем чи чужими очікуваннями, і коли людина не дбає про фізичну безпеку. Кожен із цих чинників можна змінити, і жоден із них не вимагає відмови від власного стилю життя.

Як зрозуміти, що з вами: питання для самоперевірки

Замість підрахунку партнерів корисніше відповісти собі на кілька запитань. Чи обираю я це, чи мене «несе»? Чи є після зустрічей задоволення і легкість, або радше порожнеча і сором? Чи траплялося, що я обіцяв собі зупинитися і не міг? Чи страждають від цього моє здоров’я, робота, гроші чи важливі стосунки? Чи потрібен мені алкоголь, щоб на це зважитися? Чи змінилася моя поведінка різко і водночас із настроєм, сном або новими ліками?

Якщо на більшість запитань відповідь спокійна, ви, найімовірніше, просто маєте високу соціосексуальність, і це ваше право. Якщо кілька відповідей чіпляють, варто поговорити з фахівцем, не про «виправлення», а про те, які потреби стоять за поведінкою. Якщо ж ви впізнали себе в критеріях МКХ-11, тим паче в поєднанні з розривом між бажанням і задоволенням, це стан, який лікується, і чим раніше, тим легше.

Що допомагає: психотерапія, ліки, самодопомога

Основою допомоги при компульсивній сексуальній поведінці залишається психотерапія. У рандомізованому дослідженні Йонаса Гальберга 2019 року 137 чоловіків розділили на групу семитижневої групової терапії когнітивно-поведінкового формату і список очікування: у групі терапії симптоми і сексуальна компульсивність знизилися значно сильніше, покращилося психічне благополуччя, і ефект утримався через три та шість місяців. Пізніше та сама команда показала схожі результати для онлайн-формату.

Разом із тим у роботі важливий не лише контроль над поведінкою. Позитивна психотерапія розглядає таку поведінку через модель балансу: коли сфера контактів або сфера тіла стає єдиним каналом, через який людина отримує тепло, визнання чи спокій, інші сфери життя, досягнення і сенс, залишаються порожніми. Робота тоді полягає в тому, щоб повернути близькість, довіру і контакт у той обсяг життя, де їм належить бути, а не в тому, щоб просто «менше». Психодинамічні підходи, зі свого боку, допомагають побачити зв’язок між ранньою травмою і тим, як людина використовує тіло для регуляції почуттів.

Медикаменти розглядають як доповнення, а не заміну. Невелике відкрите дослідження 2020 року показало, що налтрексон, антагоніст опіоїдних рецепторів, протягом чотирьох тижнів зменшував симптоми у 20 чоловіків, хоча побічні ефекти були частими: втома у 55 відсотків, нудота і головокружіння у 30. Зараз у Швеції триває рандомізоване дослідження, яке порівнює налтрексон із флуоксетином. Якщо гіперсексуальність є частиною біполярного розладу або наслідком ліків, лікують основний стан, і сексуальна поведінка зазвичай нормалізується разом із ним.

Самодопомога має сенс у другому сценарії, коли секс працює як спосіб упоратися. Корисно вести короткий щоденник: що я відчував за годину до того, як почав шукати партнера. Відкласти рішення на добу, коли є алкоголь. Свідомо додати інші джерела контакту й тепла: друзів, тіло без сексу, спорт, справу, яка дає визнання. І говорити про це з людиною, якій довіряєте, бо сором, за даними всіх наведених досліджень, є головним пальним і для поведінки, і для мовчання про неї.

Джерела

• Kraus S. W., Krueger R. B., Briken P. та ін. Compulsive sexual behaviour disorder in the ICD-11. World Psychiatry, 2018; 17(1):109–110. DOI: 10.1002/wps.20499 · PMID: 29352554
• Dickenson J. A., Gleason N., Coleman E., Miner M. H. Prevalence of distress associated with difficulty controlling sexual urges, feelings, and behaviors in the United States. JAMA Network Open, 2018; 1(7):e184468. DOI: 10.1001/jamanetworkopen.2018.4468 · Повний текст
• Bőthe B., Koós M., Nagy L. та ін. Compulsive sexual behavior disorder in 42 countries: Insights from the International Sex Survey and introduction of standardized assessment tools. Journal of Behavioral Addictions, 2023; 12(2):393–407. DOI: 10.1556/2006.2023.00028 · PMID: 37352095
• Schmitt D. P. Sociosexuality from Argentina to Zimbabwe: A 48-nation study of sex, culture, and strategies of human mating. Behavioral and Brain Sciences, 2005; 28(2):247–275. DOI: 10.1017/s0140525x05000051 · PMID: 16201459
• Conley T. D. Perceived proposer personality characteristics and gender differences in acceptance of casual sex offers. Journal of Personality and Social Psychology, 2011; 100(2):309–329. DOI: 10.1037/a0022152 · PMID: 21171789
• Cooper M. L., Shapiro C. M., Powers A. M. Motivations for sex and risky sexual behavior among adolescents and young adults: A functional perspective. Journal of Personality and Social Psychology, 1998; 75(6):1528–1558. DOI: 10.1037//0022-3514.75.6.1528 · PMID: 9914665
• Vrangalova Z. Does casual sex harm college students’ well-being? A longitudinal investigation of the role of motivation. Archives of Sexual Behavior, 2015; 44(4):945–959. DOI: 10.1007/s10508-013-0255-1 · PMID: 24496788
• Owen J., Fincham F. D., Moore J. Short-term prospective study of hooking up among college students. Archives of Sexual Behavior, 2011; 40(2):331–341. DOI: 10.1007/s10508-010-9697-x · PMID: 21203816
• Fielder R. L., Walsh J. L., Carey K. B., Carey M. P. Sexual hookups and adverse health outcomes: A longitudinal study of first-year college women. Journal of Sex Research, 2014; 51(2):131–144. DOI: 10.1080/00224499.2013.848255 · PMID: 24350600
• Abajobir A. A., Kisely S., Maravilla J. C., Williams G., Najman J. M. Gender differences in the association between childhood sexual abuse and risky sexual behaviours: A systematic review and meta-analysis. Child Abuse & Neglect, 2017; 63:249–260. DOI: 10.1016/j.chiabu.2016.11.023 · PMID: 27908449
• Frías Á., Palma C., Farriols N., González L. Sexuality-related issues in borderline personality disorder: A comprehensive review. Personality and Mental Health, 2016; 10(3):216–231. DOI: 10.1002/pmh.1330 · PMID: 26840032
• Kopeykina I., Kim H. J., Khatun T. та ін. Hypersexuality and couple relationships in bipolar disorder: A review. Journal of Affective Disorders, 2016; 195:1–14. DOI: 10.1016/j.jad.2016.01.035 · PMID: 26851616
• Voon V., Mole T. B., Banca P. та ін. Neural correlates of sexual cue reactivity in individuals with and without compulsive sexual behaviours. PLOS ONE, 2014; 9(7):e102419. DOI: 10.1371/journal.pone.0102419 · Повний текст
• Hallberg J., Kaldo V., Arver S. та ін. A randomized controlled study of group-administered cognitive behavioral therapy for hypersexual disorder in men. Journal of Sexual Medicine, 2019; 16(5):733–745. DOI: 10.1016/j.jsxm.2019.03.005 · PMID: 30956109
• Savard J., Öberg K. G., Chatzittofis A. та ін. Naltrexone in compulsive sexual behavior disorder: A feasibility study of twenty men. Journal of Sexual Medicine, 2020; 17(8):1544–1552. DOI: 10.1016/j.jsxm.2020.04.318 · PMID: 32532705
• Cleveland Clinic. Compulsive Sexual Behavior Disorder (Hypersexuality). Health Library, оновлено 2026. Огляд
• American Psychological Association. Promiscuity. APA Dictionary of Psychology. Визначення