Трихотиломанія і дерматиломанія: чому людина вириває волосся і розчухує шкіру і як це лікують

Вона ховає залисину за проділом і носить хустки влітку. Він не ходить у басейн, бо на плечах і спині сліди від розчухувань, які не заживають роками. Обоє чули від рідних «просто перестань» тисячу разів і давно перестали пояснювати, що не можуть. Виривання волосся і розчухування шкіри належать до найпоширеніших і водночас найменш обговорюваних психічних розладів: люди роками не знають, що в цього є назва, діагноз і лікування з доведеною ефективністю.

Це не питання сили волі і не дивна звичка. У сучасних класифікаціях трихотиломанія і дерматиломанія є окремими розладами, які мають ті самі механізми, часто трапляються разом і в одній сім'ї і лікуються одним підходом. Про них зібрано достатньо даних, щоб відповісти на головні питання: наскільки це поширено, чому людина не може зупинитися, чи це різновид обсесивно-компульсивного розладу, що допомагає, а що марно, і як бути, якщо волосся вириває дитина.

У цій статті ми розберемо, що означають ці два терміни, як відрізнити звичку від розладу, що показали дослідження поширеності, як влаштований цикл напруги й полегшення, чому антидепресанти тут працюють гірше, ніж очікували, як виглядає тренування заміни звички і що можна зробити самостійно вже сьогодні.

Що таке трихотиломанія і дерматиломанія простими словами

Обидва слова описують те, що дослідники називають повторюваними діями, спрямованими на тіло. Трихотиломанія це висмикування волосся: з голови, брів, вій, рідше з інших ділянок, поодинці або пасмами, іноді з подальшим розгляданням, перекочуванням між пальцями, покусуванням кореня або ковтанням. Дерматиломанія, яку в клінічних текстах називають екскоріаційним розладом, це розчухування, здирання, видавлювання і роздряпування шкіри: прищів, нерівностей, кірочок, а часто і зовсім здорових ділянок, аж до ран і рубців. До тієї ж групи належить кусання нігтів, губ і щік, коли воно виходить за межі звички.

У сучасній американській класифікації психічних розладів обидва стани стоять у групі обсесивно-компульсивних і споріднених розладів, а в Міжнародній класифікації хвороб одинадцятого перегляду виділені в окрему підгрупу розладів повторюваної поведінки, спрямованої на тіло. Це важливо, бо означає, що йдеться не про косметичну проблему і не про «нерви», а про визнаний діагноз із власними критеріями і протоколами лікування. Про сам обсесивно-компульсивний розлад, його ознаки і лікування ми писали в окремій статті про ОКР; далі побачимо, чим виривання волосся від нього відрізняється.

Спільне в обох розладів те, що дія приносить коротке полегшення або задоволення, а потім сором і намагання приховати наслідки. Саме це поєднання і робить їх такими стійкими. Розібратися, чи ваша звичка вже стала розладом, і як з нею працювати, найкраще з психологом, який працює з обсесивно-компульсивними та спорідненими розладами: це один із тих станів, де правильний метод має вирішальне значення.

Ознаки: як відрізнити звичку від розладу

Торкатися волосся, накручувати пасмо на палець або здерти кірочку з ранки роблять майже всі. Розлад починається там, де з'являються три ознаки одразу. Перша: дія повторюється так часто, що дає помітний результат на тілі: залисини, поріділі брови й вії, ранки, рубці, зміну пігментації. Друга: людина неодноразово намагалася припинити або зменшити і не змогла. Третя: це спричиняє страждання або обмеження: людина уникає басейну, перукарні, близькості, яскравого світла, годинами маскує сліди, спізнюється через «сесії» перед дзеркалом.

У поведінці розлад проявляється двома стилями, які дослідники називають автоматичним і сфокусованим. Автоматичне виривання відбувається без усвідомлення: під час читання, за кермом, перед екраном рука сама йде до волосся, і людина помічає лише результат. Сфокусоване відбувається свідомо, у відповідь на напругу, тривогу, нудьгу або на відчуття, що якась волосина «не така», груба чи неправильна, і супроводжується виразним потягом і полегшенням. У більшості людей є обидва стилі в різних пропорціях, і саме від цього залежить, які прийоми терапії спрацюють.

Є й додаткові ознаки, про які рідко говорять через сором. Частина людей після виривання розглядає корінь, проводить волосиною по губах, кусає або ковтає її; в окремих випадках це призводить до утворення волосяного клубка в шлунку, який потребує хірургічного лікування. При розчухуванні шкіри люди використовують нігті, пінцети, голки, годинами «шукають» недосконалості, а сесія може тривати понад годину. Нічого з цього не є ознакою «зіпсованості» чи слабкості: це типова картина розладу, і терапевти чують її щодня.

Наскільки це поширено: цифри

Довгий час обидва стани вважали рідкісними, і дані це спростували. У 2020 році опитування 10 169 дорослих американців, репрезентативне для населення країни, показало, що трихотиломанію на момент опитування мали 1,7%, причому порівну чоловіків і жінок. Середній вік початку становив 17,7 року, у дівчат раніше, близько 15, у чоловіків близько 19. У 79% людей із розладом був щонайменше ще один психічний розлад, найчастіше тривожний або депресивний, ОКР, посттравматичний стресовий розлад або розлад дефіциту уваги. Розлад розчухування шкіри в тій самій вибірці мали 2,1% зараз і 3,1% протягом життя, частіше жінки, і в 63% із них супутньою була генералізована тривога.

Раніші дослідження давали схожий порядок цифр. Опитування 2534 першокурсників у 1991 році знайшло трихотиломанію за суворими критеріями в 0,6%, а помітну втрату волосся від виривання без повних критеріїв у 1,5% чоловіків і 3,4% жінок. Телефонне опитування 2513 дорослих американців показало, що 16,6% коли-небудь розчухували шкіру до помітних пошкоджень, а критеріям розладу відповідали 1,4%. Якщо ж рахувати всі повторювані дії, спрямовані на тіло, разом із кусанням нігтів, критеріям відповідали 13,7% студентів у вибірці без клінічного відбору.

Не менш важливо, як розлад впливає на життя і чи отримують люди допомогу. У найбільшому опитуванні 1697 людей із симптомами трихотиломанії учасники повідомляли про помірні порушення в соціальному, професійному і навчальному функціонуванні, які зростали разом із тяжкістю симптомів. Найчастішим лікуванням, яке вони отримували, були ліки, за ними поведінкова терапія, і лікування в цілому вони оцінювали як малоефективне. Як побачимо далі, це не означає, що ефективного лікування немає: воно означає, що людям часто пропонували не те.

Чому це відбувається: цикл напруги й полегшення

Найкраще підтверджене пояснення описує повторювані дії як спосіб регулювати внутрішній стан. Огляд психологічних моделей 2013 року показав, що виривання волосся, розчухування шкіри і кусання нігтів найчастіше запускаються нудьгою, напругою, тривогою, роздратуванням або втомою, а сама дія на короткий час зменшує цей стан або дає приємне відчуття. Полегшення закріплює поведінку за тим самим принципом, за яким закріплюється будь-яка звичка, і з кожним повторенням зв'язок між напругою і рукою, що тягнеться до волосся, стає автоматичнішим.

Далі вмикається друге коло. Наслідки, залисини, рани, помітні шрами, спричиняють сором, людина починає уникати ситуацій і людей, рівень стресу зростає, і напруга, яку потрібно скинути, повертається. Дослідження показують, що сфокусоване виривання, яке відповідає на емоції, коливається разом із рівнем дистресу і загострюється в періоди гормональних змін, як-от пубертат, тоді як автоматичне лишається стабільним протягом життя. Тому підлітки з високим рівнем сфокусованого виривання мають більше тривоги й депресії, а ті, у кого воно поєднується з автоматичним, частіше мають одразу кілька повторюваних дій: розчухування, кусання губ або щік.

Існує і спадковий компонент. Серед людей із розладом розчухування шкіри половина мала родича першого ступеня з проблемним розчухуванням, а близько 8% родича з діагностованою трихотиломанією, і повторювані дії різних типів схильні траплятися в одній сім'ї. Наскільки тут важать гени, а наскільки те, що дитина бачить у батьків, наука поки не розділила, але відповідь очевидно включає обидва чинники. Що точно не є причиною, так це «нестача любові» або «зіпсований характер»: розлад трапляється в благополучних сім'ях так само часто, як у будь-яких інших.

Чи це різновид обсесивно-компульсивного розладу

Об'єднання в одну групу з ОКР у класифікаціях створює враження, що виривання волосся є формою нав'язливості. Дослідження показують складнішу картину. Пряме порівняння 53 людей із розладом розчухування шкіри і 51 з ОКР виявило, що перші значно частіше були жінками, частіше мали супутнє кусання нігтів і родичів із подібними звичками, тоді як люди з ОКР витрачали набагато більше часу на нав'язливі думки і частіше мали супутню дисморфофобію. Автори дійшли висновку, що попри деяку схожість розчухування шкіри не є просто варіантом ОКР.

Огляд у провідному американському психіатричному журналі 2016 року формулює це прямо: трихотиломанія і ОКР мають менше спільного, ніж вважали, а підходи до лікування різняться суттєво. Ключова відмінність у природі дії: при ОКР ритуал є відповіддю на нав'язливу думку про загрозу, він неприємний і виконується, щоб її відвернути; при трихотиломанії дія не пов'язана з думкою про катастрофу і часто приємна, принаймні на початку. Друга відмінність практична: ліки першої лінії при ОКР, антидепресанти з групи інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, при трихотиломанії працюють слабко або взагалі не працюють, і про це нижче. Перевірити, чи не стоять поряд із вириванням волосся класичні обсесії й компульсії, можна за допомогою тесту на ОКР.

Що ж об'єднує ці стани, так це компульсивність у широкому сенсі: труднощі зупинити повторювану поведінку попри розуміння її шкоди. Це пояснює, чому вони часто співіснують і чому родичі людей із ОКР частіше мають повторювані дії, спрямовані на тіло. Але для лікування важливіша різниця, і пацієнт, якому роками призначають лише таблетки «від ОКР», втрачає час.

Наслідки: волосся, шкіра, сором і ізоляція

Фізичні наслідки помітні: залисини і поріділі брови при трихотиломанії, рани, інфекції, рубці і зміни пігментації при розчухуванні шкіри. Волосся зазвичай відростає, коли виривання припиняється, хоча при багаторічному розладі окремі ділянки можуть відновлюватися повільно. Шкіра після глибоких розчухувань часто лишає сліди назавжди, і саме тому ранній початок лікування має значення.

Психологічні наслідки часто важчі. Люди з обома розладами мають нижчу якість життя порівняно зі здоровими, причому при розчухуванні шкіри психосоціальне порушення виявилося більшим, ніж при трихотиломанії, і, що цікаво, воно не залежало від тяжкості симптомів: навіть невелике, але помітне пошкодження здатне зруйнувати самооцінку. Дослідження сприйняття показало, що сторонні люди оцінювали людей із трихотиломанією негативніше за здорових, але після успішного лікування оцінка їхньої привабливості зростала до рівня контрольної групи. Сором, приховування і уникання близькості для багатьох є головною ціною розладу, більшою за саму втрату волосся.

Як лікують: тренування заміни звички

Метод із найсильнішою доказовою базою називають тренуванням заміни звички, або тренуванням зворотної звички. Його розробили ще в 1970-х, і сьогодні він є ядром поведінкової терапії при всіх повторюваних діях, спрямованих на тіло. Складається він із кількох компонентів. Перший тренування усвідомлення: людина вчиться помічати ранні сигнали, рух руки, дотик до волосся, напругу в пальцях, ситуації й пози, у яких це відбувається, і веде щоденник епізодів. Другий конкуруюча відповідь: у момент потягу людина виконує дію, несумісну з вириванням, наприклад стискає кулаки і притискає руки до тіла на хвилину, доки потяг не спаде. Третій контроль стимулів: змінити середовище так, щоб дію було важче виконати: зачесати волосся, надіти рукавички або пластирі на пальці ввечері, прибрати пінцети й збільшувальні дзеркала, змінити освітлення у ванній. Четвертий підтримка близьких, які нагадують без докорів.

Дані про ефективність переконливі. Метааналіз 11 рандомізованих досліджень показав великий ефект поведінкової терапії при трихотиломанії, який був ще більшим у програмах із більшою кількістю годин роботи з терапевтом і в тих, що додавали до класичних прийомів техніки роботи з емоціями, елементи діалектично-поведінкової терапії і терапії прийняття. Оновлений метааналіз 2020 року, який зібрав 24 дослідження на 857 учасниках, підтвердив: поведінкова терапія з тренуванням заміни звички має найбільший ефект серед усіх методів і найсильнішу доказову базу. При розчухуванні шкіри картина така ж: у систематичному огляді лише поведінкові методи перевершили неактивний контроль.

Сучасний варіант цього підходу враховує, що в кожної людини свій набір тригерів: сенсорних, емоційних, когнітивних, рухових і ситуативних, і план складається індивідуально. Комусь важливіше прибрати дзеркало і яскраве світло, комусь навчитися переживати нудьгу без рук у волоссі, комусь розібратися з думкою «ця волосина неправильна, її треба прибрати». Саме тому робота йде в межах когнітивно-поведінкової терапії, де є і поведінкові інструменти, і робота з переконаннями, і тренування витримувати потяг без дії. Курс зазвичай триває кілька місяців, а результат утримується тим краще, чим більше людина продовжує використовувати інструменти самостійно.

Ліки: що працює і що ні

Тут дані розходяться з інтуїцією. Оскільки розлад стоїть поруч із ОКР, десятиліттями його лікували антидепресантами, які допомагають при ОКР. Дослідження цього не підтвердили: ще у 1991 році подвійне сліпе дослідження флуоксетину не показало жодного ефекту на виривання волосся, а метааналіз 2007 року знайшов, що препарати цієї групи не переважали плацебо, тоді як поведінкова терапія їх значно перевершувала. Помірний ефект показав лише кломіпрамін, старіший препарат з іншим профілем побічних дій. При розчухуванні шкіри антидепресанти і ламотриджин також не перевершили плацебо в контрольованих дослідженнях.

Натомість несподівано добре показав себе N-ацетилцистеїн, амінокислота, яка впливає на глутаматну систему мозку. У 12-тижневому подвійному сліпому дослідженні 50 дорослих із трихотиломанією значне покращення настало в 56% тих, хто отримував препарат, проти 16% на плацебо, без побічних ефектів; ефект з'явився після дев'ятого тижня. Пізніше та ж група показала перевагу N-ацетилцистеїну над плацебо і при розчухуванні шкіри в дослідженні 66 дорослих. Метааналіз 2020 року підтвердив помірний ефект N-ацетилцистеїну і кломіпраміну і більший ефект оланзапіну, але кожен із них спирався на одне-два дослідження, які потребують повторення. Дерматологічний огляд 2025 року називає N-ацетилцистеїн і мемантин розумними препаратами першої лінії саме через безпечність.

Практичний висновок простий. Ліки при цих розладах є доповненням, а не основою, і призначати їх має психіатр, який знає цю специфіку, а не діє за аналогією з ОКР. Якщо ж людина роками приймає антидепресанти «від виривання» без ефекту, це привід переглянути план, а не збільшувати дозу.

Діти і підлітки

Виривання волосся у малюків до чотирьох-п'яти років часто минає саме собою і рідше пов'язане з тривогою: дитина смикає волосся, як смоктала палець. Але справжній пік початку припадає на підлітковий вік, у дівчат у середньому близько 15 років, і саме тоді розлад найчастіше закріплюється, бо збігається з гормональними змінами, підвищеним дистресом і жорсткою увагою до зовнішності. Дослідження підлітків показали, що ті, у кого переважає сфокусоване виривання у відповідь на емоції, мають більше тривоги й депресії, і саме їм найбільше потрібна допомога.

Що робити батькам? Не карати, не соромити і не вимагати «просто перестань»: це підвищує напругу і, відповідно, виривання, а також навчає дитину приховувати. Не робити тему табу, але й не перетворювати кожен дотик до волосся на подію. Допомогти дитині помітити тригери, запропонувати замінники для рук, домовитися про сигнал без докору. І звернутися до фахівця, якщо є помітна втрата волосся, рани або дитина страждає: у дітей тренування заміни звички працює добре і його адаптують до віку через гру. З такими запитами працює дитячий психолог, і чим раніше починається робота, тим менше встигає накопичитися сорому.

Що можна зробити самостійно

Самостійна робота не замінює терапії, але кілька доведених прийомів варто почати одразу.

• Ведіть щоденник епізодів: коли, де, що робили, що відчували до і після. За тиждень стануть видимими закономірності, які були непомітні роками.
• Ускладніть дію: зачесане або зібране волосся, рукавички чи пластирі на пальцях у «небезпечні» години, прибрані пінцети і збільшувальні дзеркала, тьмяніше світло у ванній.
• Заведіть замінник для рук: масажний м'ячик, гумку, кубик, жувальну гумку для тих, хто кусає губи; важливо, щоб він був під рукою саме в ситуаціях-тригерах.
• Тренуйте конкуруючу відповідь: у момент потягу стисніть кулаки і притисніть руки до тіла на хвилину, дихайте повільно, дозвольте потягу піднятися і спасти, не діючи.
• Не відкладайте лікування шкіри й волосся: дерматолог допоможе із загоєнням і відновленням, а це зменшує коло сорому.
• Не соромтеся говорити: розлад мають близько двох людей зі ста, і фахівці, які з ним працюють, не бачать у нім нічого ганебного.

І межа, за якою самодопомога має перейти в терапію: помітна втрата волосся або рани, які не заживають, годинні сесії перед дзеркалом, уникання людей і місць через сліди, ковтання волосся, а також будь-який супутній стан: тривога, депресія, розлад харчової поведінки. Із цим працюють, і працюють успішно; головне обрати метод, який має докази, а не той, що здається очевидним.

Джерела

• Trichotillomania — Словник Американської психологічної асоціації: визначення розладу висмикування волосся.
• Trichotillomania (hair pulling disorder) — Національна служба здоров'я Великої Британії: ознаки, причини і лікування для пацієнтів.
• Grant J. E., Chamberlain S. R. Trichotillomania. American Journal of Psychiatry, 2016; 173(9):868–874. DOI: 10.1176/appi.ajp.2016.15111432 · Повний текст
• Trichotillomania — Медична енциклопедія MedlinePlus: симптоми, обстеження і лікування.
• Grant J. E., Dougherty D. D., Chamberlain S. R. Prevalence, gender correlates, and co-morbidity of trichotillomania. Psychiatry Research, 2020; 288:112948. DOI: 10.1016/j.psychres.2020.112948 · PMC: PMC7212053.
• Grant J. E., Chamberlain S. R. Prevalence of skin picking (excoriation) disorder. Journal of Psychiatric Research, 2020; 130:57–60. DOI: 10.1016/j.jpsychires.2020.06.033 · PMC: PMC7115927.
• Christenson G. A., Pyle R. L., Mitchell J. E. Estimated lifetime prevalence of trichotillomania in college students. Journal of Clinical Psychiatry, 1991; 52(10):415–417. PMID: 1938977.
• Keuthen N. J., Koran L. M., Aboujaoude E., Large M. D., Serpe R. T. The prevalence of pathologic skin picking in US adults. Comprehensive Psychiatry, 2010; 51(2):183–186. DOI: 10.1016/j.comppsych.2009.04.003 · PMID: 20152300.
• Teng E. J., Woods D. W., Twohig M. P., Marcks B. A. Body-focused repetitive behavior problems: prevalence in a nonreferred population and differences in perceived somatic activity. Behavior Modification, 2002; 26(3):340–360. DOI: 10.1177/0145445502026003003 · PMID: 12080905.
• Woods D. W., Flessner C. A., Franklin M. E. та ін. The Trichotillomania Impact Project (TIP): exploring phenomenology, functional impairment, and treatment utilization. Journal of Clinical Psychiatry, 2006; 67(12):1877–1888. DOI: 10.4088/JCP.v67n1207 · PMID: 17194265.
• Roberts S., O'Connor K., Bélanger C. Emotion regulation and other psychological models for body-focused repetitive behaviors. Clinical Psychology Review, 2013; 33(6):745–762. DOI: 10.1016/j.cpr.2013.05.004 · PMID: 23792470.
• Flessner C. A., Woods D. W., Franklin M. E. та ін. Styles of pulling in youths with trichotillomania: exploring differences in symptom severity, phenomenology, and comorbid psychiatric symptoms. Behaviour Research and Therapy, 2008; 46(9):1055–1061. DOI: 10.1016/j.brat.2008.06.006 · PMID: 18675401.
• Snorrason I., Ricketts E. J., Flessner C. A. та ін. Skin picking disorder is associated with other body-focused repetitive behaviors: findings from an internet study. Annals of Clinical Psychiatry, 2012; 24(4):292–299. PMID: 23145386.
• Grant J. E., Odlaug B. L., Kim S. W. A clinical comparison of pathologic skin picking and obsessive-compulsive disorder. Comprehensive Psychiatry, 2010; 51(4):347–352. DOI: 10.1016/j.comppsych.2009.10.006 · PMID: 20579505.
• Odlaug B. L., Kim S. W., Grant J. E. Quality of life and clinical severity in pathological skin picking and trichotillomania. Journal of Anxiety Disorders, 2010; 24(8):823–829. DOI: 10.1016/j.janxdis.2010.06.004 · PMID: 20594805.
• Houghton D. C., McFarland C. S., Franklin M. E. та ін. DSM-5 trichotillomania: perception of adults with trichotillomania after psychosocial treatment. Psychiatry, 2016; 79(2):164–169. DOI: 10.1080/00332747.2016.1144438 · PMC: PMC5117460.
• McGuire J. F., Ung D., Selles R. R. та ін. Treating trichotillomania: a meta-analysis of treatment effects and moderators for behavior therapy and serotonin reuptake inhibitors. Journal of Psychiatric Research, 2014; 58:76–83. DOI: 10.1016/j.jpsychires.2014.07.015 · PMC: PMC4163503.
• Farhat L. C., Olfson E., Nasir M. та ін. Pharmacological and behavioral treatment for trichotillomania: an updated systematic review with meta-analysis. Depression and Anxiety, 2020; 37(8):715–727. DOI: 10.1002/da.23028 · PMID: 32390221.
• Bloch M. H., Landeros-Weisenberger A., Dombrowski P. та ін. Systematic review: pharmacological and behavioral treatment for trichotillomania. Biological Psychiatry, 2007; 62(8):839–846. DOI: 10.1016/j.biopsych.2007.05.019 · PMID: 17727824.
• Schumer M. C., Bartley C. A., Bloch M. H. Systematic review of pharmacological and behavioral treatments for skin picking disorder. Journal of Clinical Psychopharmacology, 2016; 36(2):147–152. DOI: 10.1097/JCP.0000000000000462 · PMC: PMC4930073.
• Christenson G. A., Mackenzie T. B., Mitchell J. E., Callies A. L. A placebo-controlled, double-blind crossover study of fluoxetine in trichotillomania. American Journal of Psychiatry, 1991; 148(11):1566–1571. DOI: 10.1176/ajp.148.11.1566 · PMID: 1928474.
• Grant J. E., Odlaug B. L., Kim S. W. N-acetylcysteine, a glutamate modulator, in the treatment of trichotillomania: a double-blind, placebo-controlled study. Archives of General Psychiatry, 2009; 66(7):756–763. DOI: 10.1001/archgenpsychiatry.2009.60 · PMID: 19581567.
• Grant J. E., Chamberlain S. R., Redden S. A. та ін. N-acetylcysteine in the treatment of excoriation disorder: a randomized clinical trial. JAMA Psychiatry, 2016; 73(5):490–496. DOI: 10.1001/jamapsychiatry.2016.0060 · PMID: 27007062.
• Nina Domínguez L., Imbernón-Moya A., Saceda-Corralo D., Vañó-Galván S. Trichotillomania treatment update. Actas Dermo-Sifiliográficas, 2025; 116(2):T152–T158. DOI: 10.1016/j.ad.2024.11.014 · PMID: 39557288.