Трипофобія: чому нас відштовхують скупчення дірочок

Насіннєва коробочка лотоса, бджолині стільники, пориста шоколадка, дрібні бульбашки на каві — здавалося б, цілком безневинні речі. Але у частини людей від такого візерунка всередині все стискається: підступає нудота, шкіра починає свербіти, тілом біжать мурашки, а погляд хочеться відвести якнайшвидше. Це і називають трипофобією.

Навколо неї багато плутанини. Одні впевнені, що це «офіційна хвороба, яку треба лікувати таблетками», інші відмахуються — мовляв, «вигадали в інтернеті, немає такого». Правда, як часто буває, посередині й значно цікавіша за обидві крайнощі.

У цій статті розберемо чесно: чи це справжній діагноз, чому мозок узагалі так реагує на дірочки, що про це кажуть дослідження останніх років і — головне — коли на цю реакцію можна просто махнути рукою, а коли варто попрацювати з фахівцем.

Чи це справжній діагноз

Почнемо з того, про що майже не пишуть популярні статті. Сама назва зʼявилася приблизно у 2005 році — її придумали не лікарі, а звичайні користувачі на інтернет-форумах, склавши грецькі слова «трипа» (отвір) і «фобос» (страх). А перше серйозне наукове дослідження вийшло аж у 2013 році. Тобто слово народилося в мережі задовго до того, як ним зайнялася наука.

І ось ключовий факт: трипофобії немає в жодній офіційній класифікації — ані в Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-11), ані в американському DSM-5. Формально це не окремий діагноз, який ставить лікар, а радше поширений психологічний феномен, який науковці описують і вимірюють. Багато сайтів помилково подають трипофобію як «психічний розлад» — і це найбільша неточність, яку варто виправити.

Це не означає, що реакція «несправжня» чи «вигадана». Навпаки: її можна виміряти в лабораторії, вона стабільно повторюється в різних людей і має свій опитувальник. Просто «не діагноз» і «не існує» — це зовсім різні речі.

Відраза, а не страх

Слово «фобія» збиває з пантелику, бо натякає на страх. Але коли дослідники розпитали людей, що саме вони відчувають, дивлячись на скупчення дірок, картина виявилася несподіваною.

За даними клінічного дослідження, близько 60% людей повідомили переважно про відразу, і лише приблизно 5% — переважно про страх; решта відчували і те, і інше приблизно порівну. Пізніші експерименти це підтвердили: домінує саме огида, хоча нотка тривоги теж присутня. Тому точніше було б називати цей стан не «фобією», а реакцією відрази — і це не просто гра слів, а підказка, звідки він узагалі береться.

Різниця важлива й практично. Страх і відраза «вимикаються» по-різному: класичний страх поступово згасає, коли переконуєшся, що небезпеки немає, а от огида так легко не минає — з нею потрібно працювати трохи інакше. До цього ще повернемося, коли говоритимемо про допомогу.

Чому мозок так реагує на дірочки

Це найцікавіша частина, і саме тут ховається головне пояснення. Єдиної відповіді наука поки не має, але є кілька гіпотез, які радше доповнюють одна одну, ніж суперечать.

Гіпотеза перша — особливий візерунок. Дослідники 2013 року помітили, що всі «трипофобні» картинки мають спільну візуальну рису: різкий контраст на певному масштабі деталей. Око обробляє такі зображення важко, з напругою, — і мозок швидко, ще до усвідомлення, вмикає неприємне відчуття.

Гіпотеза друга — небезпечні тварини. Та сама риса є в забарвленні деяких отруйних істот — приміром, синьокільчастого восьминога чи певних змій. Можливо, мозок «про всяк випадок» реагує на візерунок, який колись сигналив про загрозу, навіть якщо перед нами лише шматок сиру.

Гіпотеза третя, і сьогодні провідна, — уникнення хвороб. Скупчення дрібних отворів і горбиків нагадують ознаки шкірних недуг і паразитів: висип, віспини, гнійнички, сліди укусів. За цією версією, трипофобія — це надто чутлива, «перестрахувальна» версія давнього захисного рефлексу, який колись допомагав предкам триматися подалі від заразного. Не випадково люди так часто описують саме свербіж і відчуття, ніби «щось повзе по шкірі», — тіло реагує так, наче треба захиститися від інфекції. Пупілометрія (вимірювання реакції зіниць) це підтверджує: на «дірочки» зіниці звужуються, як при відразі, а не розширюються, як при страху перед хижаком.

Простими словами: дешевий і швидкий «фільтр» зору вихоплює тривожний візерунок, а стародавній рефлекс огиди на його основі каже «фу, тримайся подалі» — навіть коли перед нами абсолютно безпечна коробочка лотоса.

Типові тригери і що відчувають люди

Список того, що запускає реакцію, доволі стабільний. Найчастіше це насіннєва коробочка лотоса (класичний «символ» трипофобії), бджолині стільники, губки, корали, пориста шоколадка, піна й бульбашки, скупчення насіння, а також дірочки природного походження на шкірі — розширені пори, висип, сліди. Іноді додаються й деякі тварини з відповідним візерунком.

Реакція теж упізнавана: відраза й бажання відвернутися, іноді нудота, свербіж, «мурашки» й гусяча шкіра, легка тривога чи неспокій, зрідка — сильніший дискомфорт із прискореним серцебиттям. Важливо тримати в голові масштаб: у переважної більшості це коротке «фу», яке за секунди минає, і лише в невеликої частини людей реакція буває достатньо сильною, щоб заважати.

Наскільки це поширено

Точної статистики немає — саме тому, що це не діагноз, і його ніхто системно не «підраховує» серед населення. Найчастіше цитують цифру з першого дослідження 2013 року: дискомфорт від зображення коробочки лотоса відчули приблизно 16% дорослих учасників. Але тут потрібна чесна заувага: це реакція на конкретну картинку в межах одного дослідження, а не «клінічна поширеність діагнозу». Реальна частка людей із помітним дискомфортом, імовірно, десь у цих межах, проте точного числа наука не дає.

Ще один поширений міф — що трипофобія «частіше буває в жінок». Найбільше дослідження (понад тисячу учасників) не виявило статевої різниці. Тож коректніше говорити, що вона трапляється в різних людей приблизно однаково, а її сусіди по «характеру» — підвищена чутливість до відрази й загальна тривожність.

Коли це норма, а коли варто звернутися

Найважливіше, що варто засвоїти: у більшості випадків трипофобія не потребує жодного лікування. Скривитися від фото стільників зблизька — нормальна й дуже поширена реакція, а не ознака розладу. Не варто «діагностувати» себе за одним неприємним відчуттям.

Про допомогу є сенс думати тоді, коли реакція виходить за межі короткого дискомфорту: якщо вона тримається довго й засмучує, якщо ви починаєте уникати певної їжі, місць, зображень чи цілих ділянок інтернету, якщо зʼявляються стійка нудота, тривога чи щось схоже на панічні атаки, і все це реально заважає жити. У такому разі це вже не просто «дивна дрібничка», і з нею варто попрацювати. Коли реакція заважає щодня, найкоротший шлях — не терпіти й не соромитися, а звернутися по психотерапію, де фахівець допоможе розібрати механізм і послабити його.

Чи можна позбутися трипофобії

Хороша новина: коли трипофобія справді заважає, вона добре піддається роботі — причому нерідко швидко. У контрольованому дослідженні 2026 року навіть одна структурована сесія помітно знижувала симптоми, і результат тримався щонайменше місяць.

Секрет у тому, що працювати треба одразу з обома складниками — і з тривогою, і з відразою. Поступовий, дозований контакт із тригерами (від слабших зображень до сильніших, у безпечному темпі) допомагає нервовій системі переконатися, що загрози немає. А оскільки в основі лежить саме огида, до звичайної експозиції додають роботу з переоцінкою: людина вчиться інакше сприймати «неприємний» візерунок, а не просто чекати, поки страх згасне. Такий підхід підбирають індивідуально, під конкретну людину, — універсального «рецепта від трипофобії» немає, і це нормально. Якщо реакція супроводжується сильною загальною тривогою, план роботи розширюють; питання ж будь-яких медикаментів — це рішення лікаря, а не самостійний крок.

Що можна зробити самому

Поки реакція легка, кілька простих речей допоможуть не «розгойдувати» її самотужки:

• Не влаштовуйте собі перевірок на витривалість. Спеціально гортати добірки «найстрашніших» трипофобних картинок, щоб «звикнути», — погана ідея: це радше підсилює чутливість, ніж лікує.
• Памʼятайте, що предмет безпечний. Свідоме нагадування «це лише коробочка лотоса, вона не небезпечна» трохи знижує автоматичну реакцію, бо повертає ситуацію в реальні пропорції.
• Дбайте про загальний фон. Сон, рух і менше хронічного стресу знижують загальну тривожність, на тлі якої будь-яка відраза відчувається гостріше.
• Не соромтеся своєї реакції. Це поширене й пояснюване явище, а не «дивацтво». Спокійне ставлення саме собою зменшує напругу.

Якщо ж дискомфорт стійкий і виснажливий, ці кроки не замінять фахівця — вони лише перша допомога, а не терапія.

Міфи про трипофобію

Навколо теми зібралося чимало неточностей — розберемо найпоширеніші.

Міф «це офіційний діагноз». Ні. Трипофобії немає ані в МКХ-11, ані в DSM-5. Це вивчений феномен, а не хвороба, яку ставлять у медичній картці.

Міф «це просто вигадка інтернету». Теж ні, але з іншого боку. Хоч назва й народилася в мережі, сама реакція реальна й вимірювана: її видно в реакції зіниць, вона стабільно повторюється й повʼязана з чутливістю до відрази.

Міф «у всіх, хто має трипофобію, бувають напади паніки». Перебільшення. У переважної більшості це мʼякий короткий дискомфорт; до рівня, який нагадує справжню фобію, реакція доходить лише в меншості людей.

Міф «дірки насправді небезпечні». Небезпеки немає — небезпечним візерунок «здається» мозку, який за інерцією застосовує давній захист від хвороб до цілком безпечних речей на кшталт стільників чи губки.

Джерела

• Мартінес-Агуайо Х. та ін. Трипофобія: що ми знаємо. Опис випадку та огляд літератури. Frontiers in Psychiatry, 2018; 9:15. DOI: 10.3389/fpsyt.2018.00015 · PMID: 29479321 · Повний текст.
• Коул Дж., Вілкінс А. Страх дірок. Psychological Science, 2013; 24(10):1980–1985. DOI: 10.1177/0956797613484937 · PMID: 23982244.
• Купфер Т., Ле А. Огидні скупчення: трипофобія як надмірно узагальнена реакція уникнення хвороб. Cognition and Emotion, 2018; 32(4):729–741. DOI: 10.1080/02699931.2017.1345721 · PMID: 28681640.
• Ямада Ю., Сасакі К. Мимовільний захист від дерматозу: попереднє спостереження щодо трипофобії. BMC Research Notes, 2017; 10:658. DOI: 10.1186/s13104-017-2953-6 · PMID: 29191212 · Повний текст.
• Влок-Барнард М., Стайн Д. Трипофобія: дослідження клінічних ознак. Brazilian Journal of Psychiatry, 2017; 39(4):337–341. DOI: 10.1590/1516-4446-2016-2079 · PMID: 28423069.
• Айзенберг В., Гікі М., Лоуренсо С. Пупілометрія розкриває фізіологічну основу відрази до дірок. PeerJ, 2018; 6:e4185. DOI: 10.7717/peerj.4185 · PMID: 29312818.
• Ле А., Коул Дж., Вілкінс А. Оцінка трипофобії та аналіз її візуальних чинників. Quarterly Journal of Experimental Psychology, 2015; 68(11):2304–2322. DOI: 10.1080/17470218.2015.1013970 · PMID: 25635930.
• Мейор Е. та ін. Дослідження мережі повʼязаних рис трипофобії. PLoS ONE, 2021; 16(9):e0257409. DOI: 10.1371/journal.pone.0257409 · PMID: 34520484 · Повний текст.
• ДіМаттіна К. та ін. Трипофобія, шкірні хвороби та зоровий дискомфорт від природних текстур. Scientific Reports, 2024; 14:4756. DOI: 10.1038/s41598-024-55149-8 · PMID: 38424465.
• Тібо Ж. та ін. Чи більше повʼязана трипофобія з відразою, ніж зі страхом. Quarterly Journal of Experimental Psychology, 2025; 78(12):2681–2687. DOI: 10.1177/17470218251323236 · PMID: 39932070.
• Гейн С. та ін. Односеансна терапія трипофобії: контрольоване дослідження. Cognitive Behaviour Therapy, 2026 (онлайн-публікація). DOI: 10.1080/16506073.2026.2723119 · PMID: 42639814.