Альфред Адлер (1870–1937): почуття неповноцінності, компенсація, стиль життя, соціальний інтерес

Про Альфреда Адлера згадують значно рідше, ніж користуються його словами. «Комплекс неповноцінності», «компенсація», «стиль життя», «прагнення до вищості» звучать і в кабінеті психолога, і в книжках про виховання, і в побутовій суперечці — але мало хто пов'язує їх з іменем віденського лікаря. Історик глибинної психології Анрі Елленбергер зауважив, що навряд чи знайдеться інший автор, у якого стільки запозичили з усіх боків, жодного разу на нього не пославшись.

Біографія Адлера читається майже як ілюстрація до його ж теорії. Хворобливий другий син, що ріс у тіні старшого брата, збудував психологію про рух людини від переживання «я менший» до відчуття власної спроможності. Ця сторінка — про постать, а не про метод: як народжувалися ідеї Адлера, що з них не витримало перевірки великими вибірками і чому його ім'я досі стоїть поруч із іменами Фрейда та Юнга.

Хто такий Альфред Адлер

Адлер народився 7 лютого 1870 року в передмісті Відня, у небідній, але й не заможній родині єврейського походження. Він був другою дитиною і рано засвоїв дитячу арифметику, яку згодом опише в книжках: старший брат усе вміє краще. До цього додалися рахіт, проблеми з диханням та рухом і смерть молодшого брата — саме ці події біографи називають причиною, з якої хлопець обрав медицину.

Практику він починав як офтальмолог, а потім перейшов до загальної. Серед його пацієнтів було чимало бідних ремісників і артистів цирку — людей, чиє тіло або підводило, або, навпаки, ставало інструментом дивовижної сили. З цих цілком лікарських спостережень і виросла перша велика ідея Адлера.

Ранній Адлер більше схожий на соціального гігієніста, ніж на психотерапевта. Його дебютна праця — оздоровча книжка для кравецького ремесла, де він доводив, що хвороби кравців породжені умовами праці, і вимагав нового трудового законодавства. Думка, що страждання має соціальну адресу, з'явилася в нього раніше за будь-яку психологічну теорію й лишилася з ним назавжди.

Чому його не варто називати учнем Фрейда

Найпоширеніша помилка про Адлера — вважати його учнем і послідовником Зигмунда Фрейда. На момент знайомства він був практикуючим лікарем із власною теорією хвороби, а до фрейдівського «середового товариства» увійшов на початку 1900-х як запрошений колега. Гайнц Ансбахер, головний редактор і коментатор його спадщини, наголошував: Адлер був одним із чотирьох перших учасників гуртка, з якого згодом виросло Віденське психоаналітичне товариство.

1910 року він очолив це товариство, а вже наступного їхні шляхи розійшлися. Розбіжність була теоретична, а не особиста, і Ансбахер формулював її гранично коротко: теорія сексуальності Адлера — протилежність фрейдівській. Для Фрейда сексуальність визначає особистість; для Адлера навпаки — цілісна особистість, її стиль життя, визначає сексуальність.

1912 року Адлер зібрав однодумців у Товариство індивідуальної психології, і індивідуальна психологія стала окремим напрямом. Слово «індивідуальна» в назві означає не культ окремішності, а неподільність: Адлер відмовлявся розкладати людину на частини й наполягав, що розуміти її треба цілісно. Є деталь, у якій ця настанова видна без теорії: він першим серед психіатрів прибрав із кабінету кушетку й посадив пацієнта у крісло навпроти себе — щоб між ними була рівність, а не ієрархія.

Ідеї, що виросли з лікарської практики

Перша велика ідея прийшла до Адлера з медицини. 1907 року він видав монографію про неповноцінність органів та її психічну компенсацію: слабкий орган, доводив автор, змушує організм і психіку шукати обхідний шлях, і цей пошук може завершитися як хворобою, так і надзвичайним умінням. З біологічного спостереження народилося універсальне психологічне правило: людина рухається від пережитої слабкості до відчуття сили.

Далі теорія розгорталася сама. Почуття неповноцінності Адлер вважав нормальним стартом розвитку, а не діагнозом; патологією стає не воно, а застрягання в ньому — те, що словник Американської психологічної асоціації описує як комплекс неповноцінності й датує 1907 роком. Протилежний полюс — прагнення до вищості, і його теж легко зрозуміти хибно: ідеться не про владу над іншими, а про потяг до власної повноти й завершеності. Коли ж компенсація стає демонстративною і починає працювати на публіку, психологи говорять про гіперкомпенсацію.

Дві інші опори зробили теорію практичною. Стиль життя — цілісний, складений у дитинстві спосіб іти до власної мети; щоб його побачити, Адлер просив людину пригадати найраніший спогад, бо в ньому, як у згорнутій формулі, читається ставлення до себе й до світу. Соціальний інтерес (нім. Gemeinschaftsgefühl) — почуття спільноти в дії, здатність бачити себе частиною родини, громади й людства загалом. Адлер підкреслював, що воно лише почасти вроджене, а тому його треба виховувати, як уміння.

Пару своїх головних понять — почуття неповноцінності й прагнення до визнання — Адлер виклав 1927 року в доповіді для Королівського медичного товариства в Лондоні; її текст досі лежить у відкритому архіві медичної періодики й читається на диво сучасно.

Психологія, винесена зі школи в місто

Після Першої світової війни у Відні до влади прийшли соціал-демократи, і теорія Адлера дістала рідкісний шанс — вийти з кабінету до міста. До 1930 року він із колегами відкрив двадцять вісім дитячих консультативних центрів, а Відень став першим містом світу, де школярі мали безкоштовний доступ до освітньої терапії.

Ансбахер описує Адлера як піонера профілактики психічних розладів. Той виступав перед широкою публікою і насамперед перед учителями, виокремлював категорії дітей у групі ризику, вважав панівне становище чоловіків шкідливим для обох статей і був переконаний, що чесний психолог зобов'язаний до суспільної адвокації. Роки з 1920-го до 1934-го біографи називають вершиною його впливу.

Далі все обірвалося. 1932 року, коли більшість його клінік в Австрії вже позакривали через єврейське походження засновника, Адлер перебрався до США й обійняв професуру в медичному коледжі на Лонг-Айленді; дитячі консультативні центри у Відні остаточно ліквідував нацистський режим. Помер він 28 травня 1937 року від серцевого нападу в шотландському Абердині, під час чергового лекційного турне.

Що каже сучасна наука

Найпопулярніша з ідей Адлера перевірки не пройшла. Словник Американської психологічної асоціації прямо зазначає: припущення, що порядок народження має сильний і послідовний вплив на психологічні наслідки, не підтверджується, хоча саме Адлер першим запропонував бачити в ньому важливий чинник розвитку. 2015 року група Юліана Рорера порівняла братів і сестер у трьох національних панелях — США, Великої Британії та Німеччини, разом понад двадцять тисяч осіб — і не знайшла жодного впливу порядку народження на екстраверсію, емоційну стабільність, доброзичливість, сумлінність та відкритість досвіду. Виняток стосувався тільки інтелекту: у первістків він трохи вищий, а самооцінка власного інтелекту з кожною наступною позицією в родині знижується приблизно на десяту частку стандартного відхилення. У коментарі до цієї праці Родіка Даміан і Брент Робертс назвали дискусію закритою: в іншій великій вибірці середній ефект дорівнював кореляції 0,02.

Друга перевірка стосується терапії, і тут картина стриманіша, ніж хотілося б прихильникам. Адлеріанський підхід існує сьогодні всередині психодинамічної родини, а його доказова база скромна, але не порожня. Італійська група провела рандомізоване дослідження, у якому до командного ведення пацієнтів із межовим розладом особистості додавали коротку послідовну адлеріанську психодинамічну психотерапію: група, що отримала її, показала кращі результати щодо імпульсивності, спроб самогубства, хронічного відчуття порожнечі й порушених стосунків. Вибірка була маленькою — тридцять п'ять осіб, — тож це радше обнадійливий сигнал, ніж доведена перевага. Окремо стоїть адлеріанська ігрова терапія: розроблена у 1980-х Террі Коттман, вона дійшла до статусу підходу з доказовою базою, а випробування на школярах виявилося достатньо надійним, щоб федеральна американська служба з питань залежностей і психічного здоров'я внесла метод до свого реєстру.

Є й третій сюжет — авторство слів. Поняття комплексу неповноцінності в популярних переказах часто приписують Карлові Ґуставу Юнгу або Фрейду, хоча профільний словник фіксує і дату, і ім'я: його ввів Адлер 1907 року.

Спадщина

Парадокс Адлера в тому, що його вплив набагато більший за його впізнаваність. Ще 1939 року Фріц Віттельс писав, що школа «соціальних етіологій», яка тоді формувалася, по суті є неоадлеріанською, хоча її представники рідко посилаються на Адлера; ішлося про міжособистісний напрям, відоміший під назвою неофрейдистського. Через цю саму «розчиненість» ідей Елленбергер і назвав Адлера автором, у якого запозичували, не називаючи імені.

Слід тягнеться далеко за межі психотерапії. Американський психолог Кеннет Кларк визнавав: тією мірою, якою адлеріанське мислення вплинуло на його власні дослідження, а ті — на рух за громадянські права, до цієї історії причетний і Адлер. Ідея, що почуття неповноцінності є соціально виробленим, а не природженим, виявилася сильнішою за будь-яку окрему техніку.

Сьогодні адлеріанські школи існують, але мейнстримом не є: індивідуальна психологія лишається обов'язковою частиною магістерських програм і живою практикою в консультуванні, вихованні та роботі з родинами. Інституційно традицію тримають професійні товариства й Університет Адлера в Чикаго, що веде відкриту енциклопедію адлеріанських понять AdlerPedia.

Головні праці

• «Дослідження неповноцінності органів та її психічної компенсації» (1907; англійський переклад 1917) — медична основа всієї теорії компенсації.
• «Про нервовий характер» (англійське видання «The Neurotic Constitution», 1917) — перша розгорнута версія індивідуальної психології.
• «Практика і теорія індивідуальної психології» (1920) — лекції для лікарів, психологів і вчителів.
• «Розуміння людської природи» (англійське видання 1928) — найпопулярніша книжка Адлера, написана для широкого читача.
• «Наука життя» (1930) — стислий виклад системи для англомовної аудиторії.
• «Виховання дитини за принципами індивідуальної психології» (1930) — підсумок роботи віденських консультативних центрів.

Міфи і факти про Адлера

Насправді	Поширений міф
Адлер прийшов до Фрейда сформованим лікарем і був одним із перших учасників його гуртка	Адлер був учнем і послідовником Фрейда
Розрив 1911 року стався через теорію: Адлер відкидав сексуальну детермінацію особистості	Адлера вигнали з психоаналізу через особисті амбіції
«Комплекс неповноцінності» ввів Адлер 1907 року	«Комплекс неповноцінності» — поняття Юнга
Великі міжнародні вибірки не знаходять впливу порядку народження на риси особистості	Порядок народження визначає характер людини
«Індивідуальна» означає неподільна, цілісна особистість	«Індивідуальна психологія» — це психологія індивідуалізму

Приклад із життя

Уявімо чоловіка сорока років, який приходить до психолога з формулюванням «не вмію зупинитися». Він веде два напрями, береться за третій, спить по п'ять годин і дратується на кожного, хто працює повільніше. У дитинстві він заїкався і був найменшим у класі.

Терапевт не питає про травму — він просить пригадати найраніший спогад. Спогад такий: хлопчик стоїть на стільці й декламує вірш, а дорослі сміються. За Адлером, у цій сцені проступає стиль життя: щоб бути прийнятим, треба бути помітно кращим. Робота починається не з боротьби з амбіцією, а з питання, чи можна належати до людей без постійного доведення переваги; на старті тут корисна й проста самоперевірка на кшталт тесту на самооцінку. Мірилом руху для Адлера був би соціальний інтерес — не «наздогнати всіх», а знайти справу, у якій твоя робота потрібна іншим.

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: individual psychology (а також статті «inferiority complex» — поняття введене Адлером 1907 року; «organ inferiority»; «compensation»; «striving for superiority» — потяг до повноти, а не до влади; «fictional finalism»; «social interest» — почуття спільноти, яке треба виховувати; «birth order» — сильний і послідовний вплив не підтверджується).
• Adler A. The Feeling of Inferiority and the Striving for Recognition. Proceedings of the Royal Society of Medicine, 1927; 20:1881–1886. DOI: 10.1177/003591572702001246 · PMID: 19986132 (авторський виклад пари понять для британської медичної аудиторії). Повний текст
• Adler A. Study of Organ Inferiority and Its Psychical Compensation (пер. S. E. Jelliffe). Nervous and Mental Disease Monograph Series № 24, 1917 [нім. оригінал 1907] (медична монографія, з якої виросла теорія компенсації). Оригінальне видання
• AdlerPedia, Університет Адлера (Чикаго). Adler, Alfred (1870–1937) (офтальмологія і загальна практика; пацієнти-циркачі; президентство 1910 року; Товариство індивідуальної психології 1912 року; відмова від кушетки на користь двох крісел; переїзд до США 1932 року й професура на Лонг-Айленді; смерть в Абердині 1937 року). AdlerPedia
• McCluskey M. C. Revitalizing Alfred Adler: An Echo for Equality. Clinical Social Work Journal, 2022; 50(4):387–399. DOI: 10.1007/s10615-021-00793-0 · PMID: 33688108 · PMC: PMC7932831 (дитинство і хвороби; книжка для кравецького ремесла; розрив 1911 року й формула Ансбахера про сексуальність; 28 консультативних центрів до 1930 року; закриття центрів нацистським режимом; цитата Елленбергера; Віттельс і «неоадлеріанці»; Кеннет Кларк; статус адлеріанської ігрової терапії).
• Ansbacher H. L. Alfred Adler, pioneer in prevention of mental disorders. Journal of Primary Prevention, 1990; 11(1):37–68. DOI: 10.1007/BF01324860 · PMID: 24264862 (один із чотирьох перших учасників гуртка; виступи перед учителями; діти групи ризику; суспільна адвокація як обов'язок психолога).
• Rohrer J. M., Egloff B., Schmukle S. C. Examining the effects of birth order on personality. Proceedings of the National Academy of Sciences, 2015; 112(46):14224–14229. DOI: 10.1073/pnas.1506451112 · PMID: 26483461 · PMC: PMC4655522 (три панелі — 5 240, 4 489 і 10 457 осіб; нульовий вплив на п'ять рис; ефект лише для інтелекту й самооцінки інтелекту).
• Damian R. I., Roberts B. W. Settling the debate on birth order and personality. Proceedings of the National Academy of Sciences, 2015; 112(46):14119–14120. DOI: 10.1073/pnas.1519064112 · PMID: 26518507 (середній ефект на рівні кореляції 0,02; сукупні дані визнано вирішальними).
• Amianto F., Ferrero A., Pierò A. та ін. Supervised team management, with or without structured psychotherapy, in heavy users of a mental health service with borderline personality disorder. BMC Psychiatry, 2011; 11:181. DOI: 10.1186/1471-244X-11-181 · PMID: 22103890 · PMC: PMC3260092 (рандомізоване дослідження, 35 пацієнтів; додавання короткої адлеріанської психотерапії покращило показники імпульсивності, суїцидальних спроб, відчуття порожнечі й стосунків).