Альберт Бандура (1925–2021): соціальне научіння, лялька Бобо, самоефективність

Альберт Бандура — один із найвпливовіших і найбільше цитованих психологів в історії дисципліни. Саме він довів просту на позір, але революційну для свого часу річ: люди вчаться, спостерігаючи за іншими, а не лише через власні спроби, покарання й винагороди. Його поняття самоефективності стало одним із найчастіше вимірюваних у сучасній психології, а досліди з лялькою Бобо потрапили до кожного підручника.

Хто такий Альберт Бандура

Бандура (1925–2021) — канадсько-американський психолог, який майже все наукове життя пропрацював у Стенфордському університеті. Його головний внесок — соціально-когнітивна теорія: погляд, за яким між стимулом і реакцією завжди стоїть людина, що думає, спостерігає, передбачає наслідки й регулює власну поведінку. Він сприйняв біхевіоризм серйозно, але відмовився зводити людину до «чорної скриньки», зазирати в яку начебто не варто.

За рейтингом впливовості, який 2002 року склали Стівен Гаґблум і колеги, Бандура посів четверте місце серед психологів XX століття — після Скіннера, Піаже і Фрейда. На момент смерті його нерідко називали найбільш цитованим з-поміж живих психологів.

Від альбертських прерій до Стенфорда

Бандура народився 4 грудня 1925 року в Мундарі — крихітному містечку в канадській провінції Альберта, єдиним сином у родині фермерів, вихідців зі Східної Європи (батько мав польське коріння, мати — українське). Місцева школа була така маленька й бідна на вчителів, що учні значною мірою навчалися самотужки, — цей досвід самоспрямованого пошуку знань він згадував усе життя.

Ступінь він здобув в Університеті Британської Колумбії, а докторат — 1952 року в Університеті Айови, тодішньому осередку суворої теорії научіння. Там панувала традиція Кларка Галла й Кеннета Спенса — і саме з цієї біхевіористської закваски Бандура згодом виростив власний, значно ширший погляд на людину. Уже 1953 року він прийшов до Стенфорда й лишився там до кінця. Він очолював Американську психологічну асоціацію (1974), а 2016 року отримав Національну медаль науки США. Помер 26 липня 2021 року.

Навчання через спостереження

Класичний біхевіоризм стверджував: організм навчається тоді, коли підкріплюють його власні реакції. Бандура показав інше — велика частина людського научіння відбувається через спостереження: ми дивимося на модель (іншу людину) і на те, що з нею стається.

Якщо модель винагороджують, ми переймаємо її поведінку охочіше; якщо карають — стримуємося. Цей механізм він назвав замісним підкріпленням: щоб чогось навчитися, зовсім не обов'язково діставати винагороду особисто — досить побачити наслідки в іншого. Спершу теорія називалася «соціальним научінням», та 1986 року Бандура перейменував її на соціально-когнітивну, щоб підкреслити роль внутрішніх процесів.

Саме тому наслідування не автоматичне. Щоб перейняти поведінку моделі, за Бандурою, потрібні чотири умови: помітити її (увага), утримати в пам'яті (запам'ятовування), фізично відтворити (відтворення) і мати привід це зробити (мотивація). Досить випасти одній ланці — і побачене так і не переходить у дію. Ця схема пояснює, чому діти копіюють не будь-кого, а передусім тих, хто для них авторитетний, схожий або винагороджений.

Наслідки відкриття вийшли далеко за межі лабораторії. На моделюванні збудовано тренінги соціальних навичок, рольові ігри в терапії, прийоми, якими психолог показує клієнтові новий спосіб реагувати, перш ніж той спробує сам. Чимало технік когнітивно-поведінкової терапії спираються саме на думку, що поведінку можна спершу побачити, а вже потім опанувати.

Досліди з лялькою Бобо

Найвідоміший доказ цієї ідеї — серія експериментів 1961–1963 років із лялькою Бобо, надувним «неваляйком» заввишки з дитину. Дошкільнят по черзі заводили до кімнати, де доросла модель або агресивно нападала на ляльку — била, штовхала, викрикувала певні фрази, — або поводилася спокійно. В оригінальному дослідженні 1961 року взяли участь 72 дитини зі стенфордського дитсадка — 36 хлопчиків і 36 дівчаток віком від трьох до шести років, яких заздалегідь зрівняли за початковим рівнем агресивності. Потім дитину лишали наодинці з тією самою лялькою.

Результат був виразний: діти, що бачили агресію, відтворювали її — причому не абияк, а копіюючи конкретні удари й вигуки, яких доти не робили. Хлопчики загалом виявляли більше фізичної агресії; діти охочіше наслідували модель своєї статі. Пізніші версії досліду з відео- й мультиплікаційними моделями дали той самий ефект, а маніпуляція наслідками виявила важливу тонкість: коли модель карали, діти рідше відтворювали агресію спонтанно — але, отримавши стимул, усі однаково добре могли її повторити. Тобто научіння відбувалося навіть тоді, коли поведінка зовні не проявлялася.

Досліди з лялькою Бобо не варто ідеалізувати. Критики вказують на штучність ситуації: дитина могла зчитати, що від неї «очікують» бити ляльку. Сама Бобо — іграшка, яку сконструйовано, щоб її штовхали (вона щоразу піднімається назад), тож удар по ній — зовсім не те саме, що агресія проти людини. Через це зовнішня валідність висновків досі лишається предметом суперечок, і виводити з них, ніби екранне насильство прямо породжує реальне, було б надмірним спрощенням.

Самоефективність: віра у власну спроможність

1977 року Бандура сформулював поняття, яке принесло йому, можливо, найбільший практичний вплив, — самоефективність. Це переконання людини у власній здатності організувати й виконати дії, потрібні, щоб упоратися з конкретною ситуацією. Її джерел, за Бандурою, чотири.

Найпотужніше джерело — власний досвід успіху: коли ти вже впорався з подібним завданням. Далі йдуть спостереження за успіхом схожих на тебе людей, словесне переконання з боку оточення і, нарешті, тлумачення власних тілесних станів — адже тремтіння й прискорене серцебиття можна прочитати і як страх, і як зібраність перед ривком.

Самоефективність легко сплутати з впевненістю у собі чи самооцінкою, але це різні речі: самооцінка — це глобальне ставлення до себе, а самоефективність завжди прив'язана до конкретного завдання («чи впораюся я саме з цим»). Поняття виявилося надзвичайно продуктивним: метааналізи показують, що цілеспрямоване підвищення самоефективності реально змінює поведінку — від навчання до дотримання лікування, — тож її вимірюють у тисячах досліджень.

Практичну силу поняття Бандура показав на лікуванні фобій. У класичному дослідженні змієфобії він застосував керовану майстерність: людина за підтримки терапевта поступово наближалася до того, чого боялася, аж доки страх відступав. Виявилося, що успіх терапії найкраще передбачала саме самоефективність — відчуття «я можу до неї підійти», — а не рівень тривоги. Так замкнулося коло теорії: моделювання й посильний досвід підвищують самоефективність, а вона вже керує реальною поведінкою.

Реципрокний детермінізм і моральне відсторонення

Щоб пояснити, як пов'язані внутрішнє і зовнішнє, Бандура запропонував реципрокний детермінізм: особистість (думки, переконання), поведінка й середовище безперервно впливають одне на одного, а не діють в один бік. Це відкидало і жорсткий середовищний детермінізм біхевіоризму, і уявлення, ніби все вирішують самі лише внутрішні риси.

Приклад видно навіть у навчанні: студент із низькою вірою у власні сили менше практикується (поведінка), навички лишаються слабкими (середовище відгукується невдачами), і це ще дужче підриває його переконання — три вершини підживлюють одна одну. У центр своєї теорії Бандура поставив здатність людини бути активним діячем власного життя, а не пасивним продуктом обставин.

Пізні праці Бандури присвячені зворотному боку тієї самої медалі — моральному відстороненню. Це набір психологічних прийомів, якими люди дозволяють собі чинити шкоду, не втрачаючи відчуття власної порядності: евфемізми замість прямих назв, розмивання відповідальності в групі, знелюднення жертви, «шляхетна» мета, що нібито виправдовує засоби. Так само, як людина вчиться доброго, вона вчиться й вимикати внутрішні гальма.

Критика і сучасний статус

Спадок Бандури оцінюють значно тепліше, ніж, скажімо, ідеї Юнга, і на те є підстави. Самоефективність і соціально-когнітивна теорія — це мейнстрім сучасної психології здоров'я, освіти й організаційної поведінки, з міцною доказовою базою. Наприкінці кар'єри Бандура поширив ідею й на групи, увівши поняття колективної ефективності — спільної віри спільноти в здатність діяти разом.

Водночас найгучніший його експеримент лишається і найвразливішим: досліди з лялькою Бобо переконливо демонструють научіння спостереженням у лабораторії, але самі собою нічого не доводять про насильство в реальному світі. Питання, чи впливає екранна агресія на реальну поведінку, — окрема й досі не закрита дискусія, до якої Бобо додає лише один аргумент, а не остаточну відповідь.

Культурний вплив Бандури величезний. Ідея, що діти вбирають побачене, лягла в основу дискусій про вплив екрана, а поняття самоефективності стало робочим інструментом усюди — від спорту й реабілітації до критичного мислення й самоменеджменту. Мало хто з психологів так відчутно змінив водночас і науку, і повсякденну мову.

Головні праці

• «Transmission of Aggression Through Imitation of Aggressive Models» (1961) — перший звіт про ляльку Бобо.
• «Social Learning Theory» (1977) — програмна книга про научіння спостереженням.
• «Self-efficacy: Toward a Unifying Theory of Behavioral Change» (1977) — стаття, що ввела поняття самоефективності.
• «Social Foundations of Thought and Action» (1986) — повна система соціально-когнітивної теорії.
• «Self-Efficacy: The Exercise of Control» (1997) — підсумкова монографія про самоефективність.
• «Moral Disengagement» (2016) — пізня праця про механізми виправдання шкоди.

Міфи і факти про Бандуру

Насправді	Поширений міф
Бандура поєднав біхевіоризм із когнітивною психологією	Бандура був «чистим» біхевіористом
У дослідах діти били ляльку Бобо, а не одне одного	У дослідах Бобо діти нападали одне на одного
Самоефективність — це оцінка «чи впораюся я з конкретним завданням»	Самоефективність — те саме, що самооцінка
Досить побачити наслідки в іншого, щоб чогось навчитися	Щоб навчитися, треба обов'язково дістати підкріплення особисто
Лялька Бобо — іграшка-неваляйко, яку призначено штовхати	Агресія проти ляльки Бобо доводить, що екранне насильство породжує реальне

Приклад із життя

Двоє студентів однаково готові до іспиту, але провалюють першу спробу. Перший каже собі: «Я просто на це не здатний». Другий: «Я недопрацював ось цю тему». За теорією Бандури різниця не в здібностях, а в самоефективності. Другий спирається на попередній досвід успіху й тлумачить хвилювання як робочу мобілізацію, тому пробує ще раз, уже наполегливіше. Перший, у якого віра у власну спроможність підірвана, здається завчасно — і саме брак дії, а не брак таланту, робить провал реальним. Практична цінність теорії якраз у цьому: самоефективність, на відміну від вродженого темпераменту, можна вирощувати — через посильні перемоги, приклад схожих людей і точніше прочитання власного тіла.

Джерела

• Bandura A., Ross D., Ross S. A. Transmission of aggression through imitation of aggressive models. Journal of Abnormal and Social Psychology, 1961. Повний текст · PubMed
• Bandura A. Self-efficacy: toward a unifying theory of behavioral change. Psychological Review, 1977. PubMed
• Bandura A., Adams N. E., Beyer J. Cognitive processes mediating behavioral change. Journal of Personality and Social Psychology, 1977. PubMed
• Bandura A. Social cognitive theory: an agentic perspective. Annual Review of Psychology, 2001. PubMed
• Bandura A. Moral disengagement in the perpetration of inhumanities. Personality and Social Psychology Review, 1999. PubMed
• Sheeran P. та ін. The impact of changing attitudes, norms, and self-efficacy on health-related intentions and behavior: a meta-analysis. Health Psychology, 2016. PubMed
• APA Dictionary of Psychology: self-efficacy, social cognitive theory, observational learning, reciprocal determinism, vicarious reinforcement.
• Haggbloom S. J. та ін. The 100 most eminent psychologists of the 20th century. Review of General Psychology, 2002.