Інтеріоризація: що це в психології, закон Виготського і сучасні дані

Спершу дитина рахує вголос на пальцях. Потім пальці зникають, але губи ще ворушаться. Ще згодом вона просто називає відповідь — і збоку вже не видно, як саме вона її отримала. Дія нікуди не поділася: та сама операція, яку колись виконували вдвох і вголос, перебралася всередину й стала думкою. Психологія розвитку описує цей перехід окремим поняттям і бачить у ньому відповідь на незручне питання: звідки в людини береться внутрішній світ, якщо народжується вона без нього.

Що таке інтеріоризація простими словами

Інтеріоризація — це перехід зовнішньої, спочатку спільної з іншою людиною дії у внутрішній план психіки, після якого дія виконується подумки, без опори на предмети й без чужої допомоги. Слово походить від латинського interior, «внутрішній», і описує саме напрямок руху: ззовні всередину.

У цього переходу є три впізнавані ознаки. По-перше, дія була соціальною: її виконували разом, і роль дорослого в ній була не декоративною. По-друге, вона була розгорнутою й матеріальною — з предметами, жестами, промовлянням уголос. По-третє, у процесі вона скорочується: усередині лишається не копія зовнішньої дії, а її стиснута схема, де проміжні кроки згорнуті або зникли зовсім.

Останнє найважче прийняти, а воно й відрізняє інтеріоризацію від простого перенесення. Внутрішня дія не є зовнішньою, яку «тихо повторили в голові». Дорослий, який рахує в думці, не промовляє про себе весь ланцюжок — він одразу бачить результат, бо операція давно перебудувалася. Саме тому надійна ознака того, що дія засвоєна, — не швидкість відтворення, а здатність застосувати її в новій, незнайомій ситуації.

Чому на Заході це поняття називають інакше

Студент, який шукатиме англомовні джерела за словом interiorization, не знайде майже нічого — і це не його провина. У словнику Американської психологічної асоціації такої статті просто немає; там є internalization, описана як несвідомий психічний процес, яким характеристики, переконання, почуття чи установки інших людей або груп засвоюються і приймаються як власні. У психоаналітичному значенні словник додає окремий відтінок: ідеться про відтворення зовнішніх стосунків усередині психіки — наприклад, стосунки батька й дитини відтворюються як стосунки Над-Я та Я.

Слово, яким користуємося ми, прийшло іншим шляхом — із французької традиції, де intériorisation описувала перехід соціально організованої поведінки у внутрішній план; ця лінія йде від П'єра Жане й Анрі Валлона. Показово, що сам Жан Піаже писав французькою саме про інтеріоризацію дій: у його теорії розумова операція визначається як дія, яку зробили внутрішньою й оборотною. Так поняття закріпилося у двох традиціях під двома назвами.

Практичний висновок для того, хто працює з літературою, звучить прозаїчно: шукати треба не за перекладом терміна, а за назвами явищ, які він охоплює, — internalization, private speech, inner speech, zone of proximal development. Тоді за одну вечірню сесію знаходиться більше, ніж за тиждень пошуку по кальці.

Закон Виготського: кожна функція з'являється двічі

Ядро поняття сформулював Лев Виготський у загальному генетичному законі культурного розвитку. Кожна вища психічна функція, за ним, з'являється у розвитку двічі: спершу як функція розподілена між людьми, інтерпсихічна, а потім — як функція внутрішня, інтрапсихічна. Довільна увага, логічна пам'ять, мислення в поняттях спершу існують у стосунках і лише потім стають індивідуальною властивістю.

Механізмом переходу Виготський вважав знак, насамперед слово. Класичний приклад — вказівний жест. Спочатку немовля просто тягнеться до недосяжної іграшки; хапальний рух не досягає мети, але його бачить дорослий і подає предмет. Рух, адресований речі, стає рухом, адресованим людині, — і тільки після цього дитина починає користуватися ним свідомо. Слово проходить той самий шлях: спершу дитина словом керує іншими, потім тим самим словом починає керувати собою.

У цьому місці варто уточнити те, що часто губиться в переказах. Радянська школа розвинула ідею у робочу методику: Петро Гальперін описав поетапне формування розумових дій, де дія проходить шлях від розгорнутої матеріальної або матеріалізованої форми через голосне мовлення та мовлення «про себе» до згорнутої розумової. Тобто інтеріоризація — не самочинний дозрівальний процес, а те, що можна організувати, а отже, і зіпсувати поганим навчанням.

Суперечка з Піаже про егоцентричне мовлення

Найцікавіше зіткнення поглядів сталося навколо дитини, яка говорить сама до себе за грою. Жан Піаже описав це як егоцентричне мовлення — мовлення, не адресоване співрозмовникові й не пристосоване до нього; воно відповідало його уявленню про егоцентризм дошкільника, який ще не бачить чужої позиції. Університетський курс психології формулює цю тезу стисло: Піаже описував дітей двох-трьох років як егоцентричних, тобто таких, що не усвідомлюють чужої точки зору, і лише між трьома і п'ятьма роками діти починають розуміти, що інші мають інші думки та переконання. За Піаже, егоцентричне мовлення з віком згасає — як тимчасовий стан, що минає разом із дозріванням соціального мислення.

Виготський дивився на ті самі протоколи й бачив протилежне. Мовлення не зникає — воно йде всередину; те, що виглядає як згасання, насправді є переходом у внутрішнє мовлення, яке не чутно, але яке продовжує виконувати ту саму роботу планування й самокерування. Перевіряв він це просто: ускладнював дитині завдання, забираючи потрібний олівець чи папір, — і кількість висловлювань, звернених до себе, помітно зростала. Розмова із собою поводилася не як залишок незрілості, а як інструмент, по який тягнуться в скруті.

Що показали сучасні дослідження приватного мовлення

Суперечку столітньої давності перевіряють досі, і сучасні дані лягають на бік Виготського, хоч і з поправками. У міжнародній літературі це явище зветься приватним мовленням — за визначенням словника АПА, спонтанним мовленням до себе, коли людина «думає вголос», регулюючи власні пізнавальні процеси й поведінку.

Найпереконливіше показує напрямок переходу велике поперечне дослідження Адама Вінслера і Джека Наглієрі: у вибірці з 2156 дітей віком від п'яти до сімнадцяти років вербальні стратегії розв'язування задач послідовно змінювали форму — від відкритої вголос через частково приховану до повністю прихованої. При цьому в найменших самомовлення було пов'язане з успішністю, а в старших такого зв'язку вже не було: частина дітей роками тримається за стратегію, яка їм уже нічого не додає.

Другу тезу Виготського — про складність завдання — перевірили в австралійському дослідженні Ейлін Малвігілл і колег. 52 дитини з типовим розвитком і 25 дітей групи ризику трьох-чотирьох років будували конструкції та сортували картки, і кожне завдання мало два рівні складності. Складніший варіант давав однакову відповідь в обох групах: більше висловлювань загалом, менше внутрішнього й більше зовнішнього мовлення, а ще помітно більше реплік про планування та оцінку себе. Діти групи ризику загалом користувалися менш інтеріоризованим мовленням, але реагували на складність так само, як однолітки.

Що буває, коли перехід затримується, показало класичне дослідження Лори Берк і Рут Поттс. У 38 хлопчиків шести-дванадцяти років із гіперактивністю та в контрольній групі спостерігали мовлення під час самостійної роботи з математики: у дітей із розладом воно лишалося більш зовнішнім і менш згорнутим, а зменшення симптомів зрушувало його до зрілих форм. Автори зробили висновок, що однобічна схема «мовлення керує поведінкою» замала — зв'язок радше двобічний.

Нарешті, підсумковий огляд внутрішнього мовлення Бена Алдерсона-Дея і Чарльза Фернігафа в Psychological Bulletin визнає його повноцінним предметом когнітивної науки: внутрішнє мовлення причетне до розвитку, контролю власної мови, виконавчих функцій і психопатології, а його вивчення довго лишалося розпорошеним. Оглядова стаття Фернігафа і Анни Боргі 2023 року додає сучасний акцент: внутрішнє мовлення описують як тілесно вкорінений досвід із дуже різними суб'єктивними якостями в різних людей.

Зона найближчого розвитку: що робить дорослий

Якщо функція спершу існує між людьми, то головний ресурс розвитку — не те, що дитина вже вміє сама, а те, що вона поки може лише разом із дорослим. Це і є зона найближчого розвитку: за словником АПА, різниця між наявним рівнем можливостей дитини й тим рівнем, якого вона досягає з допомогою старших або досвідченіших партнерів; Виготський наполягав, що саме друге краще показує стан розвитку, ніж перше.

Практичну форму допомоги називають скафолдингом — це стиль навчання, який підтримує учня, поки той опановує новий навик, із кінцевою метою зробити його самостійним, і працює трохи вище за рівень, на якому дитина впоралася б сама. Університетський підручник відносить такі погляди до соціокультурних теорій розвитку, які пояснюють зміни в дитячому мисленні через інших людей та цінності культури довкола. Це прямо стосується того, як улаштований когнітивний розвиток: дорослий тут не транслює готове знання, а тимчасово бере на себе ту частину дії, якої дитині бракує, і поступово повертає її назад.

Інтеріоризація, інтроекція і заучування напам'ять

Три процеси виглядають схоже ззовні й розходяться по суті. Словник АПА окремо застерігає: internalization часто помилково вживають як синонім інтроекції. Інтроекція — це несвідоме вбирання чужих установок, цінностей і властивостей цілим шматком; у психоаналізі так формується частина Над-Я, а в гештальт-підході інтроект описують як непережоване чуже правило, яке людина носить у собі, не зробивши його своїм.

Різниця в переробці. Інтеріоризована дія змінює форму: вона скорочується, перебудовується, приєднується до інших і працює в нових умовах. Інтроект лишається чужорідним тілом: його впізнають за категоричністю, за тим, що він не пристосовується до обставин, і за характерним відчуттям, що всередині звучить не власний голос.

Третій сусід — заучування напам'ять. Дитина може бездоганно відтворити правило додавання й не скористатися ним у задачі, бо засвоєно текст, а не дію. Саме тут проходить межа між формальним і реальним навчанням: перевіряти варто не відтворення формулювання, а перенесення на незнайомий матеріал. Дорослий варіант тієї самої помилки — вивчена напам'ять техніка саморегуляції, яку людина переказує психологові, але жодного разу не застосувала в момент, коли її накрило.

Інтеріоризація норм: звідки береться внутрішній голос

Так само працює засвоєння правил поведінки. Спершу межу тримає дорослий: зупиняє, називає словами, пояснює наслідки. Потім дитина зупиняє себе сама вголос — і це та сама проміжна стадія, що й лічба вголос. І лише згодом правило починає діяти без свідків і без промовляння, стаючи частиною соціалізації і врешті тим, що ми називаємо совістю.

Звідси зрозуміло, чому виховання одними заборонами дає слабкий результат. Правило, яке ніколи не проговорювали разом і не застосовували в конкретній ситуації, лишається зовнішньою вимогою й зникає разом із тим, хто її висував. І навпаки, надто тиха домовленість без будь-якої зовнішньої опори теж не спрацьовує: переходити всередину нема чому.

Практичний бік цього знання простий. Коли дитина восьми років уголос коментує собі кожен крок домашнього завдання, це не привід тривожитися: за даними про складність завдань, так поводяться і дорослі, коли беруться за щось незнайоме. Привід звернутися до фахівця — інша картина: дія роками не згортається, дитина не може працювати без покрокової підказки дорослого, і це помітно і вдома, і в школі. У такому разі має сенс консультація дитячого психолога, який подивиться не на один симптом, а на те, як улаштована саморегуляція загалом.

Міфи і факти про інтеріоризацію

Що зазвичай думають про цей перехід — і що відомо насправді:

Насправді	Поширений міф
Усередині лишається скорочена, перебудована схема дії	У голові відтворюється та сама дія, тільки мовчки
Приватне мовлення — робочий інструмент саморегуляції	Розмова вголос із собою свідчить про незрілість
На складному завданні мовлення повертається назовні в будь-якому віці	Доросла людина вже не потребує проговорювання вголос
Інтроекція — це чуже правило, проковтнуте без переробки	Інтеріоризація та інтроекція означають те саме
Дія переходить усередину у спільній роботі з дорослим	Досить пояснити правило словами, і дитина його засвоїть
Відтворений напам'ять текст може існувати без дії за ним	Якщо дитина повторює правило дослівно, вона його засвоїла

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: internalization (засвоєння характеристик і установок інших як власних; застереження про плутанину з інтроекцією; статті interiorization у словнику немає).
• Alderson-Day B., Fernyhough C. Inner speech: development, cognitive functions, phenomenology, and neurobiology. Psychological Bulletin, 2015; 141(5):931-65. DOI: 10.1037/bul0000021 · PMID: 26011789. Повний текст
• Siegler R. Cognitive Development in Childhood (соціокультурні теорії: розвиток дитячого мислення через інших людей і цінності культури). Noba Project
• Psychology 2e, розділ 9.3 Stages of Development (егоцентризм за Піаже у два-три роки; поява уявлень про чужі думки між трьома і п'ятьма). OpenStax
• Виготський Л. С. Мислення і мовлення, 1934; Історія розвитку вищих психічних функцій, 1931 (загальний генетичний закон культурного розвитку, вказівний жест, критика Піаже); Піаже Ж. Мовлення і мислення дитини, 1923.
• Winsler A., Naglieri J. Overt and covert verbal problem-solving strategies: developmental trends in use, awareness, and relations with task performance in children aged 5 to 17. Child Development, 2003; 74(3):659-678. DOI: 10.1111/1467-8624.00561 · PMID: 12795383.
• Mulvihill A., Matthews N., Dux P. E., Carroll A. Task difficulty and private speech in typically developing and at-risk preschool children. Journal of Child Language, 2023; 50(2):464-491. DOI: 10.1017/S0305000921000945 · PMID: 35307040.
• Berk L. E., Potts M. K. Development and functional significance of private speech among attention-deficit hyperactivity disordered and normal boys. Journal of Abnormal Child Psychology, 1991; 19(3):357-377. DOI: 10.1007/BF00911237 · PMID: 1865050.
• Fernyhough C., Borghi A. M. Inner speech as language process and cognitive tool. Trends in Cognitive Sciences, 2023; 27(12):1180-1193. DOI: 10.1016/j.tics.2023.08.014 · PMID: 37770286.