Соціалізація: що це в психології, види, агенти й механізми

Слово «соціалізація» в українських підручниках стерлося до формули «засвоєння суспільного досвіду» і через це майже нічого не пояснює. За ним стоїть цілком конкретне питання: як зовнішнє правило, що спершу тримається на присутності дорослого, стає внутрішнім і починає працювати без нагляду. Психологія розвитку відповідає на нього понад століття, і відповідь давно не зводиться до схеми «дорослі передали, дитина взяла». Розберемо, що таке соціалізація в сучасному розумінні, хто її агенти й через які механізми вона працює, чим відрізняється від виховання та конформізму і чому не завершується разом зі школою.

Що таке соціалізація простими словами

Словник Американської психологічної асоціації визначає соціалізацію як процес, у якому людина набуває соціальних навичок, переконань, цінностей і моделей поведінки, потрібних, щоб діяти в суспільстві або в конкретній групі. Другим значенням той самий словник подає цілком дорослий сюжет: як новий працівник вростає в культуру організації й опановує знання, ставлення та цінності, яких від нього очікують керівники, колеги й клієнти. Уже з цієї пари визначень видно головне — соціалізація не є синонімом дитинства.

Друга принципова деталь захована в дієслові. Людину не «соціалізують», наче заповнюють порожню посудину: вона соціалізується, тобто бере в процесі активну участь — обирає, кого наслідувати, опирається частині вимог, перетлумачує почуте по-своєму. Тому сучасні огляди описують соціалізацію як двобічний процес: дорослий діє на дитину, дитина своєю реакцією змінює дорослого, і те, що врешті засвоюється, залежить не так від сили впливу, як від того, який сенс дитина цьому впливу приписала.

Первинна, вторинна і ресоціалізація

Первинна соціалізація відбувається в сім'ї та найближчому колі дорослих, і матеріал її майже не вербальний: інтонація, з якою вдома говорять про чужих людей; те, як батьки поводяться в черзі; що в цьому домі дозволено робити зі злістю. Дитина дошкільного віку цих правил не вивчає — вона в них живе, і саме тому пізніше вони переживаються не як норми, а як «нормально».

Вторинна соціалізація починається там, де людина стикається з правилами, які доводиться помічати й узгоджувати: школа, компанія однолітків, секція, згодом професія. Тут уперше стає видно, що в різних місцях норми різні, що їх можна порівнювати, обговорювати й порушувати з передбачуваними наслідками. Ця частина не має віку завершення: кожна нова спільнота запускає новий цикл.

Ресоціалізація — окремий випадок: перебудова вже засвоєного після різкої зміни умов життя. Показово, що словник APA закріплює цей термін у вузькому клінічному значенні — як відновлення здатності людини повернутися до звичних міжособових взаємодій і життя громади. У психології розвитку його вживають ширше: так описують і переїзд у країну з іншою мовою, і повернення військового до цивільного побуту, і вихід із тривалої ізоляції. Спільне тут одне: старий репертуар поведінки не зникає, він просто перестає бути доречним.

Механізми: як чуже правило стає своїм

Найпростіший з механізмів — наслідування. Класичний експеримент 1961 року, у якому дошкільники спостерігали, як доросла модель б'є надувну ляльку, а потім лишалися з цією лялькою наодинці, показав річ, неприємну для педагогіки: діти відтворювали не те, що їм казали, а те, що бачили. Саме з таких дослідів виросла теорія соціального научіння Альберта Бандури, у якій нову поведінку засвоюють через спостереження за моделлю та її наслідками, без прямого підкріплення самого спостерігача.

Другий механізм — ідентифікація: дитина не просто копіює окрему дію, а приміряє роль цілком, разом із її голосом, оцінками й ставленням до себе. Третій — підкріплення: те, що середовище схвалює, і те, що воно мовчки ігнорує. Але жоден із трьох не пояснює головного переходу — від зовнішнього контролю до внутрішнього.

Цей перехід описують поняттям інтеріоризації. Словник APA визначає її як неусвідомлюваний процес, у якому характеристики, переконання й ставлення інших людей чи груп вбудовуються в себе і починають переживатися як власні. Культурно-історична теорія Лева Виготського додає до цього конкретний маршрут: спочатку дія розділена між дорослим і дитиною і тримається на слові дорослого, потім дитина адресує це слово сама собі вголос, і лише згодом воно згортається у внутрішнє мовлення й стає саморегуляцією.

Сучасна рамка складніша за перелік механізмів. Джоан Ґрусек, підсумовуючи піввікові дослідження сімейної соціалізації, пропонує розрізняти п'ять доменів: захист, взаємність, контроль, спрямоване навчання і участь у спільних справах групи. Батьківська дія працює лише тоді, коли влучає в той домен, у якому дитина зараз перебуває: наляканій дитині потрібен захист, а не пояснення правила; тій, що перевіряє межу, — послідовний контроль, а не втішання.

Не лише сім'я: екологія розвитку і вплив однолітків

Урі Бронфенбреннер запропонував дивитися на розвиток як на систему вкладених контекстів — від безпосереднього оточення дитини до інститутів і культурних уявлень, з якими вона ніколи не стикається напряму. Практичний сенс цієї екологічної моделі простий: графік роботи матері, шкільна політика щодо цькування чи навіть те, як у країні заведено говорити про почуття, впливають на дитину, не будучи адресованими їй.

Найгостріше багатоканальність видно на однолітках. Лоуренс Стайнберг і Кетрін Монахан звели дані понад 3600 учасників віком від 10 до 30 років і показали, що здатність опиратися тиску групи зростає майже лінійно між 14 і 18 роками, а до 14 і після 18 змінюється мало. Тобто середина підліткового віку — не «час, коли дитина стає навіюваною», а період, у якому саме будується вміння лишатися при своєму.

Оглядові праці про соціальний розвиток у дитинстві додають до соціальних впливів і біологічного дозрівання третє джерело — власні уявлення дитини про світ і про себе. Саме вони пояснюють, чому двоє дітей однієї родини виносять із неї різні висновки: впливи були спільні, а тлумачення різні.

Цифрова соціалізація

Соціальні мережі зручно описувати як «нову школу життя», але дослідники пропонують точнішу рамку. Джеклін Нісі з колегами показують, що медіа не створюють у підлітка окремої, паралельної соціалізації — вони трансформують ту саму: змінюють частоту й негайність контактів, підсилюють звичні переживання, змінюють якість взаємодії, дають нові способи компенсації і породжують поведінку, якої офлайн просто не існувало.

Останнє варте окремої уваги. Лічильник реакцій під фотографією перетворює те, що раніше було розлитим і неточним відчуттям «мене приймають», на число, яке видно всім і яке можна порівняти з чужим. Оцінка групою по суті не змінилася — вона стала публічною, миттєвою і збереженою назавжди.

Практичний висновок для дорослого простий: питання «скільки годин у телефоні» дає значно менше, ніж питання про те, що саме там відбувається — з ким людина розмовляє, чого уникає і за що її там хвалять.

Соціалізація під час війни і вимушеного переміщення

Тереза Бетанкур і Кайє Хан, аналізуючи психічне здоров'я дітей, які пережили збройний конфлікт, наполягають на зміні оптики: стійкість — не рідкісна властивість «невразливих» дітей, а результат захисних процесів у соціальній екології. У переліку цих процесів — якість стосунків прив'язаності, здоров'я і ресурс дорослого, який поруч, зв'язність родини, підтримка ровесників та ширшого кола, ставлення громади.

Для практики це означає незручний висновок: найдієвіший спосіб підтримати дитину при переміщенні — підтримати дорослого поруч із нею і якнайшвидше відновити передбачуваний ритм, тобто школу, гурток, коло знайомих ровесників. Саме тут повсякденне виховання дітей перестає бути окремою темою: у новому місці дитина зчитує норми з поведінки своїх дорослих швидше, ніж із будь-яких пояснень.

Чим соціалізація не є

Три розведення, які найчастіше плутають і на іспиті, і в побуті.

Виховання — цілеспрямована частина соціалізації: дорослий свідомо ставить мету і діє. Соціалізація ширша, бо включає й те, чого ніхто не планував: випадкову фразу, побачену сварку, рекламу, спосіб, у який тренер розмовляє з тим, хто програв.

Адаптація — це результат і стан: людина вписалася в конкретне середовище. Соціалізація ж є процесом, який дає інструменти, придатні і в інших середовищах, зокрема ще не знайомих.

Конформізм — зовнішня поступка тиску групи без зміни власної позиції. Соціалізація цілком може завершитися незгодою: людина, яка добре знає норми свого середовища і свідомо їх оскаржує, соціалізована не менше за ту, що погоджується.

Ще одне уточнення приходить не з психології, а з філософії. Стенфордська енциклопедія нагадує, що саме поняття дитинства історично й культурно мінливе: після робіт Філіппа Ар'єса це стало загальним місцем, а сучасні дискусії про дитячу суб'єктність прямо ставлять під сумнів модель «дитина як недороблений дорослий». Результат соціалізації в цій оптиці ближчий до соціальної ідентичності, ніж до набору вивчених правил: людина не стільки знає, «як треба», скільки має відповідь на питання, до яких «ми» вона належить.

Як це виглядає в роботі психолога

Уявімо семирічного хлопчика, який перейшов до нової школи і поводиться так, як було прийнято в попередньому класі: голосно перебиває, бо там це читалося як жвавість, а тут читається як зухвалість. Проблема не в дефіциті норм, а в невідповідності репертуару середовищу — і робота починається не з дисципліни, а з розпізнавання нових правил.

Уявімо п'ятнадцятирічну дівчину, яка різко змінила манеру говорити й одягатися. Дорослі бачать втрату себе, хоча відбувається інше: підліток приміряє групову ідентичність, і саме в ці роки будується здатність не розчинитися в групі. Заклик «будь собою» тут спрацьовує гірше за спокійні запитання про те, що в цій компанії цінують і чого в ній бояться.

Уявімо чоловіка тридцяти чотирьох років, який перейшов у нову галузь і почувається самозванцем. Це друге словникове значення соціалізації в чистому вигляді: він опановує не професію, а неписані норми середовища — коли доречно перепитати, як тут заведено сперечатися, що вважається зробленою роботою. Такий цикл триває місяцями і майже завжди супроводжується відчуттям чужості, яке помилково приймають за брак компетентності.

Міфи і факти про соціалізацію

Що найчастіше повторюють про соціалізацію і що стоїть за цим насправді:

Насправді	Поширений міф
Соціалізація триває все життя і має дорослі форми	Соціалізація — це те, що відбувається з дитиною
Дитина активний учасник: вона тлумачить і відбирає впливи	Дитина пасивно вбирає те, що передають дорослі
Здатність опиратися тиску групи зростає з 14 до 18 років	Що старший підліток, то більше він піддається групі
Соціалізованість включає і свідому незгоду з нормою	Соціалізована людина — та, що зручна і погоджується
Виховання — лише цілеспрямована частина соціалізації	Соціалізація і виховання означають те саме
Мережі змінюють форму знайомих процесів, а не заміняють їх	Інтернет замінив дітям справжню соціалізацію

Коли труднощі соціалізації стають приводом звернутися

Сама по собі сором'язливість чи нелюбов до галасливих ігор ні про що не свідчить: темп входження в групу — індивідуальна характеристика, а не симптом. Насторожує інше, а саме стійке звуження: дитина місяцями уникає будь-якого контакту з ровесниками, втрачає навички спілкування, які вже мала, або платить за перебування в групі надто високу ціну сном, апетитом і відмовою йти до школи.

У таких випадках працює не «більше гуртків», а розбір конкретних ситуацій із фахівцем: психолог для дітей шукає, на якому саме кроці рветься ланцюжок — розпізнати сигнал, витримати відмову, домовитися, повернутися після сварки. Це навички, і вони, на відміну від темпераменту, піддаються тренуванню.

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: socialization (два значення терміна: набуття соціальних навичок, цінностей і моделей поведінки; входження працівника в культуру організації; там же — статті «resocialization» і «internalization»).
• Thompson R. Social and Personality Development in Childhood. Noba Textbook Series: Psychology, DEF Publishers (розвиток як взаємодія соціальних впливів, біологічного дозрівання і власних уявлень дитини про світ і себе). Noba Project
• Steinberg L., Monahan K. C. Age differences in resistance to peer influence. Developmental Psychology, 2007; 43(6):1531–1543. DOI: 10.1037/0012-1649.43.6.1531 · PMID: 18020830 (понад 3600 учасників 10–30 років: опір тиску групи зростає лінійно між 14 і 18 роками). Повний текст
• Stanford Encyclopedia of Philosophy: The Philosophy of Childhood (історична й культурна мінливість поняття дитинства після Філіппа Ар'єса; дитяча суб'єктність і автономія). SEP
• Grusec J. E. Socialization processes in the family: social and emotional development. Annual Review of Psychology, 2011; 62:243–269. DOI: 10.1146/annurev.psych.121208.131650 · PMID: 20731599 (двобічність процесу; п'ять доменів соціалізації: захист, взаємність, контроль, спрямоване навчання, участь у групі).
• Bandura A., Ross D., Ross S. A. Transmission of aggression through imitation of aggressive models. Journal of Abnormal and Social Psychology, 1961; 63(3):575–582. DOI: 10.1037/h0045925 · PMID: 13864605 (научіння через спостереження за моделлю).
• Bronfenbrenner U. Toward an experimental ecology of human development. American Psychologist, 1977; 32(7):513–531. DOI: 10.1037/0003-066X.32.7.513 (екологічна модель: система вкладених контекстів розвитку).
• Nesi J., Choukas-Bradley S., Prinstein M. J. Transformation of Adolescent Peer Relations in the Social Media Context: Part 1. Clinical Child and Family Psychology Review, 2018; 21(3):267–294. DOI: 10.1007/s10567-018-0261-x · PMID: 29627907 · PMC: PMC6435354 (соціальні медіа трансформують звичні процеси взаємодії з ровесниками, а не створюють окремі).
• Betancourt T. S., Khan K. T. The mental health of children affected by armed conflict: protective processes and pathways to resilience. International Review of Psychiatry, 2008; 20(3):317–328. DOI: 10.1080/09540260802090363 · PMID: 18569183 · PMC: PMC2613765 (стійкість як результат захисних процесів у соціальній екології дитини).