Позитум: принцип надії та позитивна інтерпретація симптому

Слово «позитивна» в назві методу Носсрата Пезешкіана щоразу збиває з пантелику: у ньому чується обіцянка бадьорості й заклик «мислити позитивно». Насправді воно походить від латинського positum і означає геть інше — те, що є, дане, фактичне. Позитум — це оптика, у якій терапевт бачить не тільки скаргу, а й усе, чим людина вже володіє, включно з умінням, що ховається всередині самого симптому. З цієї оптики виростають три принципи методу і його найвпізнаваніша техніка — позитивна інтерпретація.

Що означає «позитум»

До 1977 року метод називався диференційним аналізом. Того року Пезешкіан видав книжку «Positive Psychotherapie», і прикметник у назві взяв не з побутової мови, а з латини: positum, positivus — «дійсне, реальне, конкретне». Мету підходу міжнародна асоціація методу формулює просто: допомогти клієнтові побачити ще й свої здібності, сильні сторони, ресурси та можливості.

Ключове тут — «ще й». Позитум нічого не заперечує і не применшує. Він додає до картини другу половину: реальні не лише конфлікти, з якими людина приходить, а й її здатність із цими конфліктами щось робити, вчитися на них і одужувати. В огляді 2015 року Хамід Пезешкіан формулює це прямо: хворобу теж можна назвати здатністю реагувати на ситуацію саме так, а не інакше, і вона завжди є спробою самозцілення — більш або менш вдалою.

Плутати позитум із позитивною психологією Мартіна Селігмана не варто: це різні традиції з різними роками народження й різною логікою. Метод Носсрата Пезешкіана виріс із психодинаміки та транскультурних спостережень у Вісбадені з 1968 року; напрям Селігмана — з дослідження сильних сторін і благополуччя вже у 2000-х. Збіг у слові «позитивна» історично випадковий, і плутанина через нього трапляється навіть у наукових базах.

Позитивний образ людини і дві базові здібності

Позитум спирається на конкретне антропологічне припущення: людина за своєю суттю добра — тобто народжується з повнотою задатків, які потрібно розвинути, як приховані можливості насінини. У методі їх названо базовими здібностями (Grundfähigkeiten), і їх дві: здатність любити та здатність пізнавати. Перша відповідає за емоційний контакт зі світом і людьми, друга — за розуміння зв'язків, логіку, навчання.

Із цих двох коренів виростає все інше — конкретні норми й цінності, якими людина користується щодня: пунктуальність, охайність, ощадливість, довіра, терпіння, ніжність. У методі це актуальні здібності, і саме навколо них найчастіше спалахують побутові конфлікти. Теоретичне обґрунтування того, як здатність пізнавати відкриває доступ до неусвідомлюваного змісту, докладно розібрав Тімоті Коуп у статті 2009 року.

Практичний наслідок цього припущення несподівано жорсткий. Якщо здібності справді закладені в кожному, то терапевт не має права працювати самим лише дефіцитом — інакше він працює з половиною матеріалу і цю половину видає за цілу людину; з цієї вимоги починається підготовка позитивного психотерапевта.

Принцип надії: симптом читається як здібність

Перший із трьох принципів методу — принцип надії. У психологічних словниках надію визначають як очікування, що людина матиме позитивний досвід або що загрозлива ситуація не справдиться чи зрештою обернеться на краще. У методі ця установка переведена в техніку: терапевт допомагає побачити сенс і функцію розладу, а не тільки його тяжкість. Інструмент називається позитивною інтерпретацією (positive Umdeutung) — симптом переформульовують як здатність реагувати на конфлікт саме таким способом.

Класичні формулювання, які метод наводить сам:

• депресія — здатність реагувати на конфлікти найглибшою емоційністю;
• порушення сну — здатність бути пильним і обходитися малою кількістю сну;
• страх самотності — потреба бути разом з іншими людьми;
• серцеві скарги — здатність брати щось близько до серця.

Тут потрібне застереження, яке проговорює й сам підхід: це терапевтичні формулювання, а не медичні факти. Позитивна інтерпретація не діагноз і не пояснення причини хвороби; це гіпотеза про функцію, яку симптом виконує в житті конкретної людини та її оточення. Пезешкіан називав це символічною функцією хвороби: скарга працює як сигнал, що чотири сфери життя втратили рівновагу.

Ефект, заради якого все робиться, — зміна позиції, причому не тільки в клієнта. Родина, яка роками чула «він депресивний», уперше чує про ту саму людину інше речення — і це змінює те, як з нею розмовляють удома.

Як це звучить у кабінеті

Уявімо клієнтку 34 років, яка приходить із безсонням напередодні захисту великого проєкту. Дефіцитна рамка очевидна: сон порушено, треба відновити. Терапевт у позитум-оптиці ставить інше питання — що корисного робить ця пильність? Клієнтка спершу сперечається: нічого корисного, вона розбита. А потім додає сама: хіба що вона справді все проконтролювала. Далі розмова йде вже не про снодійне, а про ціну, яку цей контроль щоразу з неї бере.

Уявімо чоловіка 47 років, якого кардіолог після повного обстеження скерував до психотерапевта: серце здорове, скарги лишаються. Формулювання «здатність брати щось близько до серця» він зустрічає скептично — і саме після нього вперше за півроку говорить не про кардіограму, а про конфлікт із братом через спадщину. Симптом спрацював як міст у сферу контактів, і це рівно те, заради чого позитивна інтерпретація будується.

Третій приклад — зворотний. Уявімо жінку, яка два тижні тому втратила матір. Якщо терапевт на першій зустрічі запропонує їй «здатність глибоко відчувати», вона з великою ймовірністю почує знецінення — і матиме рацію. Горе в гострій фазі не потребує переформулювання, воно потребує присутності.

Чим позитум не є

Токсичний позитив вимагає замінити «погане» почуття на «хороше» і на цьому замовкнути. Позитивна інтерпретація не просить нічого замінювати: печаль лишається печаллю, безсоння — безсонням, діагноз — діагнозом. Змінюється лише повнота опису: до переліку втрат додається перелік того, що людина в цій ситуації вміє. Позитум не про настрій, а про повноту опису.

Із когнітивним рефреймінгом схожості більше, але мішень інакша. Когнітивна реструктуризація працює з думкою: знаходить викривлення, перевіряє його фактами, будує збалансовану альтернативу. Позитивна інтерпретація працює з функцією симптому в стосунках і належить до психодинамічної традиції — вона висуває гіпотезу про те, навіщо симптом потрібен людині та її системі. Це різні інструменти під різні завдання, а не кращий і гірший; сам метод свідомо інтегрує техніки інших підходів усередину власного процесу.

Нарешті, позитум не є ані діагностикою, ані універсальним ключем. Це установка з описаними межами застосування, і про них — нижче.

Три принципи: надія, баланс, консультування

Позитум — перший із трьох принципів, але поодинці він не працює. Принцип надії дає нову оптику. Принцип балансу дає, куди цю оптику спрямувати: модель балансу описує чотири сфери, між якими людина розподіляє енергію, — тіло і здоров'я, діяльність і досягнення, контакти та стосунки, сенс і майбутнє. Симптом у цій логіці читається як сигнал перекосу; на цій самій моделі побудовано, зокрема, дослідження 2022 року про чинники депресивних розладів у жінок під час пандемії.

Третій принцип — консультування. Це п'ятиступенева модель: спостереження й дистанціювання, інвентаризація, ситуативне заохочення, вербалізація, розширення цілей. Терапія тут від початку задумана як навчання самодопомоги — клієнт і його родина отримують не лише лікування, а й інструмент, яким користуватимуться після завершення роботи. Цю трійцю принципів разом із психодинамічним апаратом методу докладно описали Хамід Пезешкіан і Арно Реммерс у розділі 2020 року.

Історії як носії позитум-погляду

Східні притчі й анекдоти в цьому методі — не прикраса, а робочий інструмент передачі позитум-погляду. Історія робить те, чого не може пряме тлумачення: вона пропонує альтернативну точку зору «збоку», не адресовану клієнтові особисто, тож внутрішньому скептику немає з ким сперечатися. Ще в описі методу 1990 року Пезешкіан подавав його як транскультурний і міждисциплінарний підхід, у якому матеріал понад двадцяти культур виконує рівно цю функцію.

Транскультурне зіставлення тут працює як доказ від протилежного: якщо ту саму скаргу різні культури пояснюють по-різному, то дефіцитне пояснення — не істина, а лише одна з можливих рамок. Саме це відкриття й зробило можливим позитум.

Коли позитивна інтерпретація шкодить

Передчасність — головний ризик техніки. Поки людина в гострому афекті, у свіжому горі чи в кризі, будь-яке переформулювання читається як «мені кажуть, що зі мною все гаразд». Позитивна інтерпретація потребує мінімальної опори: робочого альянсу й здатності клієнта хоч трохи дистанціюватися від переживання — тому в п'ятиступеневій моделі спостереження й дистанціювання стоять першим кроком, а не останнім, і випадки такої передчасності регулярно розбирають на супервізіях у New Leaf Академії.

Друга межа — знецінення. Формулювання, вимовлене формально, «за списком», перетворюється на комплімент симптомові й руйнує довіру швидше, ніж будь-яка хибна гіпотеза. Інтерпретація має вирости з матеріалу конкретної людини; інакше це не техніка, а фраза.

Третя межа не обговорюється: суїцидальні наміри та самоушкодження позитивно не переформульовують. Тут діє інша логіка — оцінка ризику, безпека, за потреби психіатрична допомога; позитум може повернутися в роботу пізніше, коли стан стабілізовано. Так само не переінтерпретовують гостру психотичну симптоматику й насильство.

Критика ззовні теж має адресу. Методу закидають замало великих рандомізованих випробувань порівняно з коротко-фокусними підходами, а самому слову «позитивна» — те, що воно майже неминуче зчитується як обіцянка оптимізму. Водночас підхід має описані клінічні застосування — від психосоматики до роботи з наслідками масової травми, як у публікації 2020 року про терапію травмованих єзидів, — і навчальну систему більш ніж у двадцяти п'яти країнах.

Позитум як перший крок у навчанні

У підготовці фахівців позитум іде першим не випадково: це не техніка, яку можна вивчити за списком, а зміна звички дивитися. Тому на базовому курсі Позитивної психотерапії з нього починають — раніше за опитувальник, конфліктну модель і п'ять кроків: доки терапевт не втримує обидва погляди водночас, решта інструментів працює як механіка без сенсу.

Клієнтові цей погляд стає доступним інакше — на власному матеріалі. Уже на першій консультації в підході Позитивної психотерапії розмова будується так, щоб поряд зі скаргою прозвучало те, що людина в цій ситуації робить добре. Це не робить проблему меншою, але помітно змінює те, з якою опорою до неї повертаються.

Міфи і факти про позитум

Насправді	Поширений міф
Positum з латини — «дійсне, конкретне, дане»	«Позитивна» означає «думай позитивно»
Симптом визнають і описують повніше, додаючи його функцію	Позитивна інтерпретація прикрашає симптом
Це психодинамічна гіпотеза про функцію симптому	Це те саме, що когнітивний рефреймінг
Метод Пезешкіана склався у 1968–1977 роках незалежно від позитивної психології	Позитивна психотерапія — частина позитивної психології
Гострий ризик і свіже горе потребують іншої тактики	Позитивну інтерпретацію доречно давати будь-коли
Позитум — перший із трьох принципів поряд із балансом і консультуванням	Позитум і є весь метод

Джерела

• World Association for Positive and Transcultural Psychotherapy. About PPT method (термін «позитум», три принципи, приклади позитивних інтерпретацій). WAPP
• APA Dictionary of Psychology: hope (психологічне визначення надії). APA
• Peseschkian H., Remmers A. Positive Psychotherapy: An Introduction. У кн.: Messias E., Peseschkian H., Cagande C. (ред.) Positive Psychiatry, Psychotherapy and Psychology. Cham: Springer, 2020: 11–32. DOI: 10.1007/978-3-030-33264-8_2 · Springer
• Peseschkian N. Positive psychotherapy: a transcultural and interdisciplinary approach to psychotherapy. Psychotherapy and Psychosomatics, 1990. PMID: 2290904 · PubMed
• Peseschkian H. Positive Psychosomatik. Erfahrungsheilkunde, 2015; 64: 1–8. (перелік позитивних інтерпретацій: депресія, страх самотності, серцеві скарги)
• Cope T. A. Positive psychotherapy's theory of the capacity to know as explication of unconscious contents. Journal of Religion and Health, 2009; 48(1): 79–89. DOI: 10.1007/s10943-008-9225-7 · PMID: 19229628
• Dobiała E., Gulczyńska A., Małecki R. Application of the Balance Model in the Analysis of Factors Responsible for Depressive Disorders among Women in the COVID-19 Pandemic. International Journal of Environmental Research and Public Health, 2022; 19(12): 7361. DOI: 10.3390/ijerph19127361 · PMID: 35742609
• Kizilhan J. I., Wenzel T. Positive psychotherapy in the treatment of traumatised Yezidi survivors of sexualised violence and genocide. International Review of Psychiatry, 2020; 32(7–8). DOI: 10.1080/09540261.2020.1809356 · PMID: 33016807
• Peseschkian N. Positive Psychotherapie: Theorie und Praxis einer neuen Methode. Frankfurt am Main: S. Fischer, 1977 (англійське видання — 1987).