Дезадаптивна мрійливість: коли фантазії витісняють життя, як її розпізнати і що з цим робити

Вона вмикає музику, йде з кімнати в кімнату і за годину «проживає» цілу серію: розмову, яка ніколи не відбудеться, героя, якого не існує, і версію себе, яка нарешті все зробила правильно. Потім дивиться на годинник, розуміє, що робота не зроблена, і відчуває той самий сором, що й учора. Розповісти про це нікому: збоку це виглядає як лінощі, зсередини — як щось, чого не буває в нормальних людей.

Українська видача за цим запитом складається з переказів Вікіпедії, інтерв'ю і сторінок клінік, які пропонують «лікувати розлад». Майже ніде не сказано головного: чи це взагалі діагноз, скільки людей насправді так живуть, чим це відрізняється від синдрому дефіциту уваги, з яким його плутають найчастіше, і що з доказової допомоги існує вже сьогодні, а не в далекому майбутньому.

Тут зібрано саме це: як стан описали ті, хто його вивчає, звідки він береться, у яке замкнене коло затягує, як відрізнити його від звичайних мрій, ескапізму й дефіциту уваги, і що показало перше контрольоване дослідження лікування.

Чим дезадаптивна мрійливість відрізняється від звичайних мрій

Мріють усі. Дослідження «блукання думок» показують, що розум відволікається від поточного заняття значну частину дня, і це нормальна робота мозку: так плануються справи, програються майбутні розмови, перетравлюється досвід. Різниця не в тому, чи людина фантазує, а в тому, скільки, як і якою ціною.

Термін запропонував ізраїльський клінічний психолог Елі Сомер у 2002 році, описавши шістьох пацієнтів, які проводили у фантазіях по кілька годин на день і не могли зупинитися. Пізніше його група порівняла 340 людей, які впізнали в собі цей стан, зі 107 людьми без нього. Відмінності виявилися не кількісними, а якісними: інша кількість часу, інший зміст, інше переживання, інша здатність зупинитися, інший рівень страждання й інша шкода для життя.

Три речі відрізняють цей стан найточніше. Перша: фантазії мають сюжет і постійних персонажів, які розвиваються роками, як серіал, а не як миттєва картинка. Друга: людина здебільшого сама вирішує «увійти» в них і робить це навмисно, часто з музикою або рухом. Третя: після епізоду стає не краще, а гірше, бо реальне життя стоїть на місці, а сором росте.

Як це виглядає: ознаки, які описують самі люди

Коли Сомер зі співавторами вивчали розповіді людей, які шукали допомоги на онлайн-форумах, з них склалася типова історія із семи частин. Спочатку є вроджений талант до яскравого уявлення, який у дитинстві виглядає як багата фантазія. Потім самотність і фантазія починають підживлювати одна одну: що менше контактів, то більше уявних, і навпаки. Часто, але не завжди, у передісторії є травма, від якої уявний світ був укриттям. Далі фантазія починає давати винагороду, якої не дає реальність, потяг до неї стає ненаситним, а сором змушує все приховувати. І нарешті, спроби зупинитися самотужки або з фахівцем, який не знає цього стану, закінчуються нічим.

Шкала, якою вимірюють цей стан, побудована на трьох групах проявів. Потяг: нестерпне бажання повернутися до фантазії, роздратування, коли перебивають, думки про сюжет протягом дня. Рух: ходіння по кімнаті, погойдування, жестикуляція, іноді шепіт або міміка, які супроводжують уявну сцену; музика для багатьох є пусковим механізмом. Шкода: зникнення часу, невиконані справи, пропущений сон, стосунки, які замінили уявні. Саме третя група відрізняє стан від багатої уяви: талант до фантазії сам собою проблемою не є.

Важлива деталь, яку рідко називають: люди майже завжди усвідомлюють, що фантазія — це фантазія. Ніхто з них не плутає вигаданого героя з реальною людиною і не чує голосів. Тому цей стан не має нічого спільного з психозом, і страх «я божеволію», з яким часто приходять, безпідставний. З таким запитом, коли впізнаєш себе в цьому описі і не знаєш, куди з ним іти, працює онлайн-психотерапія: спершу оцінка, що саме стоїть за фантазіями, і лише потім план.

Чи це діагноз і наскільки це поширено

Ні, поки що не діагноз. Дезадаптивної мрійливості немає ні в Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду, ні в американському посібнику DSM-5. Дослідники запропонували діагностичні критерії та структуроване клінічне інтерв'ю, а частина з них наполягає, що стан варто розглядати як окремий розлад дисоціативного спектра. Але формально лікар цього діагнозу поставити не може, і жодного лабораторного чи інструментального тесту для нього не існує.

Це не означає, що явище вигадане. Клініка Клівленда описує його як проблему психічного здоров'я, за якої людина мріє надмірно, іноді годинами, і зазначає, що є дані про компульсивний характер такого мріяння: контролювати його важко або неможливо. Понад сто тисяч людей у світі впізнали в собі цей стан і об'єдналися в онлайн-спільноти ще до того, як наука встигла його описати.

Скільки їх насправді, вперше систематично перевірили в Ізраїлі у 2022 році на чотирьох вибірках загальною кількістю 1023 особи. У загальній вибірці поріг скринінгової шкали перевищили 4,2%, серед студентів і молодих дорослих 5,5–8,5%. Але після клінічних інтерв'ю критеріям відповідали лише 60% тих, хто перевищив поріг, тож справжня поширеність склала 2,5% дорослих. Це рівень, порівнянний із деякими тривожними розладами, і аргумент на користь того, щоб внести стан до майбутніх класифікацій.

В Україні у 2025 році з'явилася перша повноцінна адаптація опитувальника MDS-16, шістнадцятипунктової шкали дезадаптивної мрійливості: у магістерському дослідженні Київського національного університету підтверджено надійність української версії й обґрунтовано точку відсічі для скринінгу. Тобто інструмент, яким користуються в дослідженнях у світі, тепер існує і українською.

Чому виникає: травма, самотність і талант до уяви

Єдиної причини немає, і чесні джерела, зокрема та сама клініка Клівленда, так і кажуть: точний механізм невідомий, найімовірніше, це спосіб упоратися з тривогою, депресією чи іншими станами. Дослідження додають до цього кілька повторюваних чинників.

Здатність до яскравого, «кінематографічного» уявлення схожа на рису характеру, яка є не в усіх. Сама собою вона корисна: з неї виростають письменники, режисери, дизайнери. Проблемою вона стає, коли уявний світ починає виконувати роботу, яку мав би виконувати реальний: давати визнання, близькість, відчуття контролю.

Самотність і фантазія працюють як вулиця з двостороннім рухом. Людина, якій бракує контактів, отримує їх у фантазії, і вже тому менше шукає в реальності. Під час пандемічних локдаунів це вдалося побачити в масштабі: серед 1565 дорослих із понад 70 країн ті, хто мав ознаки дезадаптивної мрійливості й сидів в ізоляції, повідомляли про більше часу у фантазіях, яскравіші сюжети й сильніший потяг, ніж решта. Ізоляція не заспокоювала стан, а розганяла його.

Травма присутня в передісторії частини людей, але не всіх. Уявний світ, у якому ти сильний, коханий і в безпеці, є природним укриттям для дитини, якій погано вдома або в школі. Проблема в тому, що укриття залишається, коли небезпека минула, і починає замінювати життя, яке воно мало захищати.

Замкнене коло з нав'язливістю: що показав щоденник за 14 днів

Найцікавіше про механізм розповіло дослідження, у якому 77 людей з ознаками цього стану два тижні щодня фіксували свої симптоми: мрійливість, депресію, тривогу, соціальну тривогу, нав'язливі думки, дисоціацію та настрій.

Виявилося, що в дні, коли мрійливості було більше, зростали й усі інші симптоми, а позитивних емоцій ставало менше. Але важливіше інше: єдиним, що стабільно передувало сплеску фантазій, були нав'язливі думки й компульсивні дії. Мрійливість і обсесивність утворюють коло: нав'язливість штовхає у фантазію, фантазія посилює нав'язливість, дисоціацію і поганий настрій наступного дня. Автори обережно припускають спільні механізми, зокрема пов'язані з серотоніном, і саме звідси беруться ідеї щодо лікування.

Практичний висновок для читача: спроба просто «заборонити собі мріяти» б'є по симптому, а не по механізму. Якщо не змінюється те, що запускає фантазію, тобто тривога, нудьга, нав'язливі думки, самотність, вона повертається.

Дезадаптивна мрійливість чи СДУГ: як розрізнити

Це найважливіша розвилка, і на ній помиляються навіть фахівці. Коли 39 людей, які відповідали критеріям дезадаптивної мрійливості, пройшли повне клінічне інтерв'ю, у 76,9% з них знайшли синдром дефіциту уваги і гіперактивності. Виникло логічне запитання: чи не є «мрійливість» просто іншою назвою неуважності?

Відповідь дало дзеркальне дослідження. Серед 83 дорослих із підтвердженим СДУГ критеріям дезадаптивної мрійливості відповідали лише 20,5%. Тобто більшість людей із дефіцитом уваги не живуть у сюжетних фантазіях, а ті, хто живе, відрізняються від решти: у них більше депресії, самотності й нижча самооцінка. Автори припустили, що в частині випадків, які виглядають як СДУГ, картину краще пояснює саме мрійливість: людина неуважна не тому, що не може зосередитися, а тому, що зосереджена на іншому.

У 2025 році та сама група показала, чому це так важко розрізнити на практиці: люди із СДУГ часто набирають високі бали за скринінговою шкалою мрійливості, хоча сюжетних фантазій у них немає. Допомагає додаткове запитання не про неуважність, а про занурення: чи є у ваших фантазіях сюжет, персонажі, емоційна залученість і бажання повернутися. Якщо так, це не просто розсіяність. Щоб зорієнтуватися, з чого починати, корисно пройти скринінг дорослого СДУГ за шкалою ASRS: він не ставить діагноз, але показує, чи варто говорити з фахівцем і про дефіцит уваги теж.

Що ще поруч: депресія, тривога, ОКР і дисоціація

Дезадаптивна мрійливість рідко приходить сама. У тому ж інтерв'ю з 39 людьми 74,4% відповідали критеріям щонайменше трьох додаткових розладів: у 71,8% був тривожний розлад, у 66,7% депресивний, у 53,9% обсесивно-компульсивний або споріднений. І найтривожніша цифра: 28,2% учасників повідомили про спробу самогубства в минулому. Вибірка невелика, тож переносити ці частки на всіх не варто, але вони показують, що за «просто мріями» може стояти серйозне страждання.

Метааналіз 2025 року узагальнив 40 досліджень майже на 25 тисячах учасників і підтвердив зв'язок стану з депресією, тривогою, дисоціацією, обсесивно-компульсивними проявами, дефіцитом уваги, травматичним досвідом, самотністю, соромом і проблемним користуванням інтернетом, а також зі зниженою самооцінкою і вірою у власні сили. Автори підсумували: мрійливість поводиться так само, як інші розлади з класифікацій, тобто має власний профіль супутніх станів.

Для людини це означає одне: якщо фантазії стали проблемою, варто перевірити, чи не стоїть за ними щось, що лікується краще і давно вивчене. Депресія і тривожний розлад мають доказові протоколи; коли їх лікують, потреба ховатися у фантазії часто слабшає сама.

Мрійливість, ескапізм і дисоціація: де межа

Три поняття часто змішують, і варто розвести їх. Ескапізм — ширше явище: будь-яка втеча від неприємної реальності, у серіали, ігри, роботу чи фантазії, і він може бути цілком здоровим способом перезарядитися. На сайті йому присвячена окрема стаття про ескапізм, де мрійливість згадана як один із його крайніх варіантів. Дезадаптивна мрійливість вужча: це конкретний спосіб втечі, з власним механізмом винагороди і власною шкодою.

Дисоціація — відключення від власних відчуттів, тіла чи навколишнього, яке трапляється при травмі. Частина дослідників відносить мрійливість до дисоціативних станів, бо під час епізоду людина справді «випадає» з навколишнього. Але, на відміну від класичної дисоціації, тут людина сама входить у стан і зазвичай пам'ятає все, що в ньому було.

І нарешті, звичайна багата уява, яку в психології називають фантазією, є ресурсом, а не проблемою. Межа проходить не там, де людина багато уявляє, а там, де уявне починає забирати те, що належить реальному: час, сон, стосунки, плани.

Що допомагає: перше контрольоване дослідження лікування

Довгий час усе, що можна було сказати про лікування, зводилося до окремих випадків і аналогій з ОКР та залежностями. У 2023 році вийшло перше рандомізоване контрольоване дослідження: 557 людей випадковим чином розподілили між трьома групами, і 353 з них пройшли програму до кінця.

Програма складалася з восьми онлайн-сесій самодопомоги: психоосвіта про стан, робота з мотивацією, медитація усвідомленості й самоспостереження, тобто щоденне фіксування епізодів, тригерів і того, що передувало фантазії. Друга група отримала те саме без самоспостереження, третя чекала своєї черги, користуючись, як і раніше, онлайн-форумами підтримки.

Результат: в обох групах, які проходили програму, значуще зменшилися і сама мрійливість, і її частота, і шкода для життя, з великим розміром ефекту, тоді як у групі очікування змін не було. Самоспостереження давало додаткову перевагу в короткій перспективі, але через пів року обидва варіанти виявилися однаково дієвими. Клінічно значущого покращення досягли 24% учасників, надійного покращення 39%, і ці результати трималися на контрольній перевірці через шість місяців.

Що це означає практично. По-перше, стан піддається зміні, і не за роки, а за тижні структурованої роботи. По-друге, працюють не заборони, а усвідомленість і спостереження: помітити момент, коли рука тягнеться до навушників, і побачити, що саме в цю хвилину хочеться не чути. По-третє, форуми підтримки самі собою не лікують, хоч і рятують від відчуття, що ти один такий.

Самодопомога: щоденник, тригери і функція фантазії

Ті самі принципи можна застосувати самостійно, якщо стан ще не зруйнував функціонування.

Ведіть щоденник епізодів протягом двох тижнів. Не заради статистики, а щоб побачити закономірність: у який час дня, після чого, в якому настрої і скільки триває. Саме це в дослідженні виявилося лікувальним чинником, а не лише інструментом вимірювання.

Знайдіть тригери. У більшості людей це музика, дорога, самотні вечори, монотонна робота. Не обов'язково прибирати їх зовсім, але варто знати, коли ви найвразливіші, і планувати на цей час щось, що вимагає присутності.

Запитайте, що фантазія робить для вас. Дає визнання, якого немає на роботі? Близькість, якої бракує? Відчуття контролю? Відповідь показує, чого саме шукати в реальності, бо прибрати фантазію, не замінивши її функцію нічим, зазвичай не вдається.

Тренуйте повернення, а не заборону. Кілька хвилин практики усвідомленості на день вчать помічати, що ви «випали», і м'яко повертатися. Це навичка, і вона зростає з повтореннями, як і будь-яка інша.

Коли і до кого звертатися

Орієнтир простий: якщо фантазії забирають години щодня, ви пропускаєте через них справи або сон, соромитеся цього і не можете зупинитися, попри спроби, час говорити з фахівцем. Починати варто з психолога або психотерапевта, який знає про цей стан і працює з тривогою, обсесивністю та травмою: саме в цих підходах є інструменти, які показали результат. Психіатр потрібен, коли поруч є виражена депресія, підтверджений або підозрюваний дефіцит уваги, обсесивно-компульсивний розлад: лікування цих станів часто зменшує і потребу ховатися у фантазії.

Якщо на тлі фантазій з'являються думки про те, що жити не варто, це невідкладна ситуація, і починати треба не зі щоденника. Зверніться до психіатра або психотерапевта негайно, а в гострому стані телефонуйте на безоплатну лінію кризової підтримки 0 800 33 20 29 або викликайте швидку за номером 103.

І одна річ, яку варто знати наперед: як пише клініка Клівленда, не всі фахівці знайомі з цим станом, найкраще його знають ті, хто працює з дефіцитом уваги та обсесивно-компульсивним розладом. Тому, обираючи спеціаліста, доречно прямо запитати, чи чув він про дезадаптивну мрійливість і як із нею працює.

Джерела

• Somer E., 2002. Journal of Contemporary Psychotherapy. DOI: 10.1023/A:1020597026919 — перший опис стану за матеріалами шести пацієнтів; запропоновано термін.
• Somer E., Lehrfeld J., Bigelsen J., Jopp D. S., 2016. Consciousness and Cognition. DOI: 10.1016/j.concog.2015.12.001 · PMID: 26707384 — розробка шкали MDS: 447 учасників із 45 країн; три чинники: потяг, рух, шкода.
• Bigelsen J., Lehrfeld J. M., Jopp D. S., Somer E., 2016. Consciousness and Cognition. DOI: 10.1016/j.concog.2016.03.017 · PMID: 27082138 — 340 людей зі станом проти 107 без нього: відмінності в кількості, змісті, контролі, стражданні й шкоді.
• Somer E., Somer L., Jopp D. S., 2016. Journal of Nervous and Mental Disease. DOI: 10.1097/NMD.0000000000000507 · PMID: 27002749 — сім тем розвитку стану: талант до уяви, самотність, травма, винагорода, потяг, сором, невдалі спроби лікування.
• Somer E., Soffer-Dudek N., Ross C. A., 2017. Journal of Nervous and Mental Disease. DOI: 10.1097/NMD.0000000000000685 · PMID: 28598955 — супутні стани у 39 осіб: СДУГ 76,9%, тривожні 71,8%, депресивні 66,7%, ОКР 53,9%; спроби самогубства 28,2%.
• Soffer-Dudek N., Somer E., 2018. Frontiers in Psychiatry. DOI: 10.3389/fpsyt.2018.00194 · PMID: 29867613 — щоденник 77 осіб за 14 днів: нав'язливі симптоми як єдиний стабільний передвісник сплесків мрійливості.
• Somer E., Abu-Rayya H. M., Schimmenti A. та ін., 2020. Frontiers in Psychiatry. DOI: 10.3389/fpsyt.2020.587455 · PMID: 33240135 — 1565 дорослих із понад 70 країн: локдаун посилював час у фантазіях і потяг до них.
• Soffer-Dudek N., Theodor-Katz N., 2022. Frontiers in Psychiatry. DOI: 10.3389/fpsyt.2022.871041 · PMID: 35573338 · Повний текст — поширеність: 4,2% за шкалою, 2,5% після клінічних інтерв'ю; 1023 учасники.
• Theodor-Katz N., Somer E., Hesseg R. M., Soffer-Dudek N., 2022. Journal of Clinical Psychology. DOI: 10.1002/jclp.23355 · PMID: 35355262 — серед 83 дорослих із СДУГ критеріям мрійливості відповідали 20,5%.
• Herscu O., Somer E., Federman A., Soffer-Dudek N., 2023. Journal of Consulting and Clinical Psychology. DOI: 10.1037/ccp0000790 · PMID: 36634023 — перше РКД: 8 онлайн-сесій усвідомленості й самоспостереження; покращення у 24% (клінічно значуще) і 39% (надійне), утримане через 6 місяців.
• Somer E., Herscu O., Samara F. та ін., 2025. International Journal of Psychology. DOI: 10.1002/ijop.70027 · PMID: 39999955 · Повний текст — метааналіз 40 досліджень, 24 977 учасників: зв'язок із депресією, тривогою, дисоціацією, ОКР, СДУГ, самотністю й соромом.
• Theodor-Katz N., Soffer-Dudek N., 2025. International Journal of Clinical and Health Psychology. DOI: 10.1016/j.ijchp.2025.100616 · PMID: 41070259 — 156 дорослих у чотирьох групах: оцінка занурення відрізняє мрійливість від СДУГ, коли скринінгова шкала не справляється.
• Клініка Клівленда. Дезадаптивна мрійливість: що це, симптоми і лікування (довідкова сторінка) · Сторінка — визначення, ознаки, відсутність офіційного діагнозу, психотерапія як основний підхід.
• Балашевич О. К., 2025. Дезадаптивна мрійливість: адаптація та валідація опитувальника MDS-16 на українській вибірці. Магістерська робота, Київський національний університет імені Тараса Шевченка · Репозитарій КНУ — перша українська версія шкали: надійність, ретестова стабільність, точка відсічі для скринінгу.