Ескапізм: коли втеча від реальності лікує, а коли — руйнує

Вечір. День був важкий, і ти відкриваєш серіал «на одну серію» — а вимикаєш екран о другій ночі. Або запускаєш гру, щоб «на п'ятнадцять хвилин розвантажитися», і виринаєш через три години. Або просто лягаєш спати вдень, бо так реальність зникає найшвидше. Знайомо?

Це ескапізм — втеча від реальності у щось приємніше чи безпечніше: ігри, серіали, книги, фантазії, сон, роботу, стрічку новин. І перше, що важливо сказати: ескапізм сам по собі не хвороба і не слабкість. Психіці іноді потрібна пауза, як тілу — сон. Питання не в тому, тікаєш ти чи ні, а в тому, навіщо ти тікаєш і що через це руйнується.

Розберемося по суті: що таке ескапізм із погляду психології, які бувають його види, де проходить межа між здоровою «перезарядкою» й дезадаптивним уникненням, за якими ознаками видно, що втеча стала проблемою, чи є ескапізм діагнозом, до чого тут ігровий розлад і дезадаптивна мрійливість — і які доказові кроки повертають людину до власного життя.

Що таке ескапізм простими словами

Якщо зовсім просто, ескапізм — це момент, коли замість зустрічі з тим, що зараз важко, людина «перемикає канал»: вмикає серію, гру чи стрічку, поринає в мрії або в роботу. У словникових визначеннях це звучить як звичне відволікання розуму на уявні заняття чи розваги, щоб утекти від реальності або рутини. Дослідники мотивації додають важливе уточнення: часто ми тікаємо не так від обставин, як від себе — від внутрішнього голосу, який безперервно оцінює, порівнює й нагадує про невдачі. Тому заняття, що бодай на годину відводить увагу від власного «я», дає таке відчутне полегшення.

Форм у нього багато, і більшість — цілком буденні: серіали й фільми, відеоігри, безкінечне гортання стрічки, читання, фантазування, надмірний сон, іноді — втеча з головою в роботу чи їжу. Усе це інструменти, і самі по собі вони нейтральні. Та сама вечірня серія може бути й здоровим відпочинком, і способом щовечора не відчувати порожнечі. Тому й немає «поганих» чи «хороших» видів втечі — є різна функція, яку вони виконують.

Саме слово прийшло з англійської: escape означає «втекти, вирватися, вислизнути», а escapism — схильність до такої втечі. Українською його передають запозиченням «ескапізм» або описово: «втеча від реальності», «втеча від дійсності». У Великій українській енциклопедії наголошено, що спільного визначення науковці так і не виробили: одні мають на увазі саме уникання реальності, інші — бажання втекти, треті — здатність вибудовувати уявні світи. Для психології це слово частіше звучить негативно, проте ескапізм розглядають і як спосіб пристосування.

Як називається втеча від реальності і хто такий ескапіст

Втечу від реальності в психології так і називають — ескапізм. У розмовній мові поруч стоять синоніми «втеча від дійсності», «уникання реальності», «піти у свій світ», «сховатися в мушлю». Коли людина ухиляється не лише від зовнішніх обставин, а й від власних думок і почуттів, фахівці говорять про уникальну поведінку, або уникання внутрішнього досвіду (про нього нижче).

Ескапіст — це людина, яка часто й охоче тікає від буденності: у книжки й серіали, ігри, мрії, подорожі чи роботу. Це не діагноз і не ярлик на характер: так можна сказати і про шанувальника фентезі, і про геймера, і про трудоголіка, який не вміє зупинитися. Вирішальне питання для кожного з них одне — чи виходить після втечі повертатися до власного життя.

Види ескапізму: у що найчастіше тікають

Єдиної класифікації немає, тож ескапізм зручно розглядати за двома ознаками: куди людина тікає (форма) і навіщо (мотив). Про мотив докладно — у наступному розділі, а за формою найчастіше трапляються такі види втечі:

• медійний — серіали, фільми, книжки, подкасти: чужа історія з початком і кінцем дає те, чого бракує власному життю, — передбачуваність;
• ігровий і віртуальний — відеоігри та віртуальні світи, де зрозуміло, що робити, результат видно одразу, а все під твоїм контролем;
• цифровий — безкінечна стрічка соцмереж, короткі відео, новини; найнепомітніший вид, бо телефон завжди під рукою;
• діяльнісний — робота без вихідних, навчання до знемоги, спорт, волонтерство, шопінг: зовні це схоже на продуктивність, але функція та сама — не залишатися наодинці з собою;
• внутрішній — мрії наяву, вигадані розмови з людьми, прокручування в голові «іншого життя», яке могло б бути;
• тілесний — надмірний сон чи їжа як спосіб «вимкнутися»;
• хімічний — алкоголь та інші психоактивні речовини, найризикованіша форма, бо до втечі додається пряма шкода здоров'ю;
• соціальний — фізичне віддалення від людей: усамітнення, переїзд «подалі від усіх», занурення в закриту спільноту чи субкультуру.

Активна форма сама по собі ще не гарантує користі. У дослідженні бігунів-аматорів з'ясувалося, що навіть пробіжки люди використовують по-різному: одні — щоб набратися сил і відкрити в собі щось нове, інші — щоб заглушити неприємні думки. Зовні ці два бігуни нічим не відрізняються, а всередині роблять протилежне.

Велика українська енциклопедія описує ще й три типові сценарії «негативної» втечі. У першому людина подумки підміняє неприйнятну реальність іншою, у другому — відкладає розв'язання проблем на потім, у третьому — витісняє неприємні переживання, ніби їх немає. Усі три легко впізнати в повсякденні: «краще уявлю, що живу зовсім іншим життям», «розберуся з цим після відпустки», «нічого страшного не сталося».

Соціальний ескапізм часто тримається на самотності: що менше живих зв'язків, то легше відгородитися ще більше, і коло поступово замикається. Якщо тобі знайомий цей патерн, із ним не обов'язково справлятися наодинці — психолог при самотності допомагає крок за кроком відновлювати контакт із людьми без насильства над собою.

Здоровий чи шкідливий ескапізм: головна різниця

Найважливіше в цій темі — не список «дозволених» і «заборонених» занять, а мотив, який стоїть за втечею. Норвезький дослідник Фроде Стенсенг показав, що одна й та сама діяльність може обслуговувати два протилежні прагнення.

Ескапізм-розширення (self-expansion) — втеча ДО. Ти занурюєшся в гру чи подорож, щоб отримати новий досвід, натхнення, приплив сил. Ти повертаєшся з цього стану збагаченим: з ідеями, енергією, добрим настроєм. Такий ескапізм пов'язаний із вищим благополуччям, а із залежністю від заняття — значно слабше, ніж протилежний тип. Це здорова перезарядка.

Ескапізм-притлумлення (self-suppression) — втеча ВІД. Ти вмикаєш той самий серіал, щоб не відчувати тривоги, провини, самотності чи порожнечі. Мета — не набути, а заглушити. Саме цей варіант пов'язаний із більшою залежністю від діяльності й гіршим самопочуттям. Він не наповнює, а лише вимикає біль — на годину-дві.

Ось чому та сама людина з тим самим серіалом може тікати то «до», то «від». Простий орієнтир: після здорової втечі ти почуваєшся відновленим і повертаєшся до життя; після дезадаптивної — спустошеним, винуватим і хочеш утекти ще глибше. Дослідження це підтверджують (про одне з них — нижче): перегляд серіалів під час стресу цілком може бути адаптивним копінгом — усе залежить від того, куди хилиться патерн.

Порівняти дві втечі зручно за кількома простими ознаками:

Втеча «до»: здоровий ескапізм	Втеча «від»: шкідливий ескапізм
Починається з бажання відпочити, надихнутися, пережити щось нове	Починається з дискомфорту: тривоги, провини, нудьги, самотності
Ти сам вирішуєш, коли зупинитися	«Ще одна серія» тягнеться до глибокої ночі
Після неї з'являються сили й настрій	Після неї лишаються спустошення, провина, роздратування
Справи, сон і близькі залишаються на своїх місцях	Справи відкладаються, сон коротшає, зустрічі скасовуються
Одна з багатьох радостей у житті	Єдиний спосіб якось витримати день

Якщо ти впізнаєш саме таку втечу-притлумлення, за якою ховається тривога чи виснаження, розібратися з першопричиною допомагає психотерапевт онлайн.

Чому ми тікаємо: стрес, самотність, тривога

За звичкою тікати майже завжди стоїть не лінь, а біль, який важко витримати. Найчастіші «двигуни» ескапізму — хронічний стрес, вигорання, тривога, і особливо самотність.

Самотність тут відіграє окрему роль. Італійське дослідження майже двохсот глядачів серіалів показало ланцюжок: що сильніша самотність, то сильніший ескапізм і то більше людина ідентифікується з героями серіалу — персонажі стають «замінником» близькості, якої бракує в житті. Це пояснює, чому вечори наодинці з ноутбуком так затягують, особливо тих, хто переживає самотність у новій країні чи місті.

Окремо варто назвати травму й хронічну невизначеність. Коли психіка тривалий час перебуває в напрузі, вона природно шукає місця, де можна перепочити від тривоги, — і фантазія, гра чи серіал стають таким прихистком. У цьому немає нічого патологічного: так психіка себе береже.

Важливо: самі по собі стрес чи самотність не роблять людину «залежною». Вони лише створюють потребу в паузі. Проблема починається тоді, коли єдиною відповіддю на будь-який дискомфорт стає втеча.

Ескапізм у складні часи: коли реальність надто важка

Останні роки зробили ескапізм масовим досвідом. Коли фоном іде війна, тривоги, невизначеність і втома, бажання «вимкнути» реальність хоч на вечір — не слабкість, а зрозуміла реакція перевантаженої психіки. Дослідження часів пандемії прямо показали: перегляд серіалів під час колективного стресу може бути адаптивною копінг-стратегією, а не автоматично шкідливою звичкою. Іноді пірнути в чужу історію — це спосіб не зламатися у своїй.

Показове опитування провели навесні 2020 року в Італії, під час локдауну: 715 дорослих розповіли, як і навіщо дивляться серіали. Виявилося, що і звичайний, і проблемний перегляд однаково підживлювали тривога та бажання втекти. Автори дійшли висновку, що в ті місяці серіали, найімовірніше, слугували способом відновитися після стресу, — а проблемою вони ставали там, де людина втрачала контроль над переглядом.

Тому в складні періоди немає сенсу картати себе за «зайву» серію чи годину в грі. Куди корисніше стежити за тим самим орієнтиром: втеча відновлює чи спустошує? Якщо після неї ти можеш повернутися до справ, близьких і сну — вона робить свою роботу. Тривожний сигнал інший: коли екран стає єдиним місцем, де стерпно, коли ти уникаєш новин, дзвінків і рішень, а життя дедалі більше стискається до розмірів гри чи стрічки. Тоді втеча з ліків перетворюється на пастку, і саме цей момент варто помітити вчасно.

Коли ескапізм стає уникненням і підживлює тривогу

Ось ключовий психологічний механізм, який мало хто пояснює. Коли ти тікаєш від тривожної думки в гру, тобі одразу легшає — і мозок це запам'ятовує: «втеча = полегшення». Біда в тому, що сама проблема нікуди не зникає, а часто росте, поки ти її уникаєш. Наступного разу тривога сильніша — і втеча потрібна довша. Так формується петля уникнення: коротке полегшення сьогодні ціною більшої тривоги завтра.

Найпростіше побачити це на прикладі. Уяви, що тобі треба зробити складний дзвінок, а від самої думки стає тривожно. Ти відкриваєш гру — і тривога зникає. Але дзвінок нікуди не подівся: назавтра він так само висить, тільки тепер до тривоги додалася ще й провина за згаяний час. Тривога більша — отже, і втеча потрібна довша. За кілька тижнів такий дзвінок може вирости в голові до розміру катастрофи саме тому, що ти жодного разу не дав собі з ним зустрітися.

У психології це називають униканням внутрішнього досвіду (experiential avoidance) — небажанням залишатися в контакті з власними думками, почуттями й тілесними відчуттями. Дослідження стабільно показують: що жорсткіше людина уникає внутрішнього досвіду, то гіршим стає її психічне здоров'я, тоді як здатність залишатися з дискомфортом (психологічна гнучкість) пов'язана з благополуччям. Простими словами: втеча — поганий довгостроковий лікар. Вона знеболює, але не лікує, а рана під пов'язкою тим часом глибшає.

Саме тому ескапізм так тісно сплетений із тривожністю і зниженим настроєм: уникнення підтримує їх, а вони живлять уникнення. Якщо ти впізнаєш цю петлю в себе й відчуваєш, що втеча стала головним способом справлятися, це той момент, коли варто не боротися з собою наодинці, а звернутися по підтримку — з петлею уникнення добре працює онлайн-психотерапія, яка допомагає навчитися бути з важкими почуттями, а не тікати від них.

Ознаки, що ескапізм став проблемою

Одна довга вечірня серія нічого не означає. Насторожує патерн, який повторюється тижнями й місяцями. Ось на що варто чесно подивитися:

• ти тікаєш майже щоразу, коли з'являється неприємне почуття, і вже не помічаєш моменту вибору;
• плануєш «пів години», а минає пів вечора, і так раз за разом;
• після втечі стає не легше, а гірше: порожнеча, провина, сором;
• важливі розмови, рішення, візити до лікаря й рахунки місяцями чекають «кращого моменту»;
• сон зсувається ближче до ранку, бо саме вночі найлегше не думати;
• живі зустрічі дедалі частіше програють екрану, а близькі кажуть, що «тебе ніби немає поруч»;
• реальне життя здається сірим порівняно з вигаданим світом, а кожне «повернення» дратує;
• без звичного способу втечі накривають тривога, дратівливість або відчуття порожнечі;
• щоб відчути те саме полегшення, потрібно дедалі більше часу.

Якщо ти впізнаєш себе в кількох пунктах, це не вирок і не діагноз, а привід придивитися, від чого саме доводиться так багато тікати. Найчастіше відповідь знаходиться не в самій грі чи серіалі, а в тому, що чекає на тебе після них: у втомі, самотності, конфлікті чи неухваленому рішенні.

Ескапізм — це діагноз? Що каже ICD-11

Коротка відповідь: ні, «ескапізм» не є психічним розладом. У жодній офіційній класифікації немає такого діагнозу, і це правильно — інакше довелося б «діагностувати» кожного, хто любить книжки чи ігри.

Що справді визнано — це ігровий розлад (gaming disorder), який Всесвітня організація охорони здоров'я внесла до Міжнародної класифікації хвороб 11-го перегляду (МКХ-11, ICD-11) під кодом 6C51. Але його критерії дуже вузькі, і вони описують не «людину, яка багато грає», а стійкий руйнівний патерн:

• втрата контролю над грою (не виходить зупинитися);
• надання грі пріоритету над іншими інтересами й повсякденними справами;
• продовження попри явні негативні наслідки для роботи, навчання, стосунків, здоров'я;
• зазвичай усе це триває щонайменше 12 місяців і помітно порушує особисте, сімейне, навчальне чи робоче життя.

Тобто діагноз стосується меншості гравців із важким патерном, а не гри як такої: за оцінкою ВООЗ, ігровий розлад розвивається лише в небагатьох із тих, хто грає у відеоігри. Ескапізм — це фактор ризику, а не вирок: він підвищує ймовірність проблемного геймінгу. У метааналізі 2022 року зібрали дані 49 досліджень, у яких загалом брали участь 51 440 людей: саме мотиви емоційної втечі виявилися стійко пов'язаними з проявами ігрового розладу. Проте більшість людей грає, дивиться серіали й фантазує без жодної шкоди. Важлива не сама втеча, а її ціна.

Суперечки про роль втечі тривають давно. В американському діагностичному посібнику DSM-5 серед критеріїв, якими оцінюють інтернет-ігровий розлад, є гра заради того, щоб утекти від поганого настрою (безпорадності, провини, тривоги) чи полегшити його. Цей пункт викликав гостру дискусію, бо бажання втекти саме по собі ще не означає хворобливого захоплення чи шкоди.

Ігровий розлад стосується саме відеоігор. Залежність від азартних ігор — інший стан зі своїми механізмами й ризиками; про неї ми розповідаємо окремо в статті про ігрову залежність (лудоманію).

Ескапізм у фантазії: дезадаптивна мрійливість

Є особлива, менш очевидна форма втечі — не в екран, а всередину власної уяви. Її називають дезадаптивною мрійливістю (maladaptive daydreaming): людина занурюється в яскраві, кінематографічні фантазії на години, іноді супроводжуючи їх ходінням по кімнаті чи музикою, і поступово віддає перевагу цьому вигаданому світу перед реальним.

Одразу важлива обмовка: це не офіційний діагноз, а дослідницький конструкт; першу шкалу для його вимірювання створили психолог Елі Сомер і колеги. Але явище реальне й пов'язане з болем. У дослідженні 366 студентів-медиків зв'язок дитячої травми з такою мрійливістю повністю пояснювався двома ланками: «когнітивним злиттям» (коли ми зливаємося з думками й приймаємо їх за реальність) і дистресом, після яких занурення у фантазію ставало способом уникання. Мрія тут працює так само, як серіал чи гра: вона знеболює. Якщо багатогодинні фантазії витісняють реальне життя, стосунки й справи — це привід поговорити з фахівцем.

Чим ескапізм відрізняється від відпочинку, прокрастинації та сублімації

Ці слова часто вживають як синоніми, хоча вони описують різні речі. Розрізняти їх корисно, щоб не звинувачувати себе там, де ти просто відпочиваєш, і не виправдовувати втечу там, де вона вже забирає життя.

Від відпочинку ескапізм відрізняється не заняттям, а результатом. Той самий фантастичний роман у п'ятницю ввечері може бути чесним відпочинком, а може — способом не думати про розмову, яку ти відкладаєш уже третій тиждень. Відпочинок має межу й закінчується, коли сили повернулися; шкідлива втеча межі не має і лише відсуває зустріч із проблемою.

Ескапізм легко сплутати з прокрастинацією, але це різні речі: прокрастинація — це відкладання конкретної справи, а ескапізм — це втеча від реальності загалом, від власного стану. Часто вони йдуть разом, та коренем є одне — бажання не стикатися з чимось неприємним.

Ще одне поняття, з яким ескапізм порівнюють, — сублімація. У психоаналітичній традиції так називають перенаправлення сильного потягу чи напруги в соціально цінну справу: творчість, спорт, роботу. Енергія переживання тут не притлумлюється, а знаходить вихід у справі, яка щось будує. Ескапізм же — передусім відхід: увага йде геть від проблеми, а не крізь неї. Один і той самий малюнок чи пробіжка можуть бути і тим, і іншим — залежно від того, проживаєш ти почуття чи ховаєшся від нього.

Ескапізм у літературі, мистецтві та культурі

Ескапізм — не лише психологічне, а й культурне явище. Велика українська енциклопедія нагадує, що в літературознавстві це слово вперше отримало позитивне звучання завдяки Льюїсу Керроллу, Клайву Стейплзу Льюїсу, Джону Толкіну, Хорхе Луїсу Борхесу й Террі Пратчетту. У їхніх творах інший світ — не капітуляція перед реальністю, а прорив до кращої чи просто інакшої дійсності, де людина вибудовує власний простір. Найвідоміші приклади — «Гобіт», «Хроніки Нарнії» й «Аліса в країні чудес», а в кіно — «Лабіринт Фавна» чи «Безкінечна історія».

До ескапізму в широкому сенсі зараховують і зовсім різні людські історії. Григорій Сковорода тікав і від мирського, і від церковного життя та залишив по собі знамениті слова «світ ловив мене, але не спіймав». Баварський король Людвіг II, якого прозвали «казковим», звів фантазійний замок Нойшванштайн. Сюди ж відносять контркультурні рухи, усамітнені релігійні громади, а сьогодні — втечу в кіберпростір.

Для психолога в цій історії важливий один висновок: культура давно знає, що уява може і рятувати, і замикати. Казка, після якої хочеться жити далі, і світ, з якого не хочеться повертатися, — це дві дуже різні втечі.

Як повернутися до реальності: доказові кроки

Хороша новина: з ескапізмом не треба «боротися силою волі», забороняючи собі ігри чи серіали. Заборони лише посилюють петлю. Працює інше — повертати собі присутність у власному житті, крок за кроком.

Не прибирати втечу, а змінювати її функцію. Запитуй себе перед тим, як утекти: я йду до чогось (відпочити, надихнутися) чи від чогось (не відчувати)? Сама ця пауза-питання повертає вибір і перетворює автоматичну втечу на свідому. Дозована, обрана втеча — здорова; компульсивна, «щоб не відчувати» — ні. Той самий принцип усвідомленої міри допомагає й тим, хто не може відірватися від стрічки тривожних новин, — цю звичку ми розібрали в статті про думскролінг.

Вчитися бути з дискомфортом, а не тікати від нього. Це серцевина терапії прийняття та відповідальності (ACT): замість боротьби з думками й емоціями — прийняти їхню присутність і робити кроки до того, що для тебе справді цінне. Мета не в тому, щоб прибрати неприємні почуття, а в тому, щоб вони перестали керувати твоїм життям. Докладніше про цей підхід — у нашій статті про ACT-терапію.

Повертати справжнє відновлення. Утома нікуди не подінеться, тому важливо замінити «втечу-знеболення» на «втечу-відновлення». Психологи праці Сабіне Зоннентаг і Шарлотта Фріц виокремили чотири складники відновлення після роботи: психологічне відсторонення від справ, розслаблення, заняття, у яких ти зростаєш і опановуєш нове, і відчуття контролю над своїм часом. Це те, що наповнює, а не спустошує. Прості способи знизити напругу без екрана ми зібрали в статті про те, як зняти стрес.

Додати трохи «тертя» між імпульсом і втечею. Автоматична втеча живиться легкістю: застосунок відкривається за секунду. Маленькі бар'єри повертають вибір — прибрати ігри з головного екрана телефона, вимкнути автозапуск наступної серії, домовитися із собою про коротку паузу («спочатку п'ять хвилин просто побуду з тим, що відчуваю, а потім вирішу»). Мета не покарати себе, а вставити проміжок, у якому можливий свідомий вибір, а не рефлекс.

Зайнятися коренем, а не симптомом. Якщо під ескапізмом лежить вигорання чи самотність, працювати треба з першопричиною, а не рахувати години перед екраном.

Те саме стосується звички тікати в стосунки й залежність. Втеча зникне сама, коли зникне біль, від якого вона рятувала.

Коли час звернутися до терапевта. Якщо втеча стала основним способом справлятися, з'явилися ознаки втрати контролю, а стосунки, робота чи навчання страждають місяцями — це сигнал звернутися по фахову допомогу. Оцінити свій рівень тривоги, стресу й пригніченості, які часто ховаються за втечею, допоможе короткий тест DASS-21, а далі — розмова з психологом.

У New Leaf з ескапізмом працюють без заборон і докорів. Спершу психолог разом із вами з'ясовує, від чого саме доводиться тікати, а потім ви шукаєте способи витримувати це інакше. Наші фахівці спираються на доказові підходи, зокрема на метод Позитивної психотерапії, який робить ставку на сильні сторони людини та її ресурси.

Джерела

• Stenseng F., Steinsholt I.B., Hygen B.W., Kraft P., 2023 — два типи ескапізму (саморозширення і самопритлумлення) у бігунів-аматорів, їхній зв'язок із залежністю від занять і благополуччям; словникові визначення ескапізму, «втеча від себе» і критерій втечі в DSM-5 (Frontiers in Psychology). DOI: 10.3389/fpsyg.2022.1035196 · Повний текст (PMC)
• Stenseng F., Rise J., Kraft P., 2012 — першоджерело двофакторної моделі «втечі від себе»: самопритлумлення і саморозширення (Leisure Sciences). DOI: 10.1080/01490400.2012.633849
• Bäcklund C., Elbe P., Gavelin H.M. та ін., 2022 — систематичний огляд і метааналіз 49 досліджень: мотиви гри та симптоми ігрового розладу (Journal of Behavioral Addictions). DOI: 10.1556/2006.2022.00053 · PMCID: PMC9872536
• Всесвітня організація охорони здоров'я — ігровий розлад у МКХ-11 (6C51): питання й відповіді: втрата контролю, пріоритет над іншим, продовження попри шкоду, зазвичай від 12 місяців; розвивається в невеликої частки гравців.
• Kashdan T.B., Rottenberg J., 2010 — психологічна гнучкість як фундаментальний аспект здоров'я; уникання внутрішнього досвіду і гірше психічне здоров'я (Clinical Psychology Review). DOI: 10.1016/j.cpr.2010.03.001 · PMCID: PMC2998793
• Sonnentag S., Fritz C., 2007 — опитувальник досвіду відновлення: психологічне відсторонення, розслаблення, опанування нового й контроль (Journal of Occupational Health Psychology). DOI: 10.1037/1076-8998.12.3.204 · PMID: 17638488
• Gabbiadini A. та ін., 2021 — самотність, ескапізм та ідентифікація з медіагероями як шлях до біндж-вотчингу (Frontiers in Psychology). DOI: 10.3389/fpsyg.2021.785970 · Повний текст (Frontiers)
• Boursier V. та ін., 2021 — чи є перегляд серіалів адаптивним копінгом під час пандемії: опитування 715 дорослих в Італії (Frontiers in Psychiatry). DOI: 10.3389/fpsyt.2021.599859 · PMCID: PMC8097049
• Karaağaç M. та ін., 2026 — дитяча травма і дезадаптивна мрійливість: когнітивне злиття й дистрес як послідовні медіатори (BMC Psychology). DOI: 10.1186/s40359-026-04469-7 · PMCID: PMC13159354
• Морозов В.М., Титаренко О.О. — Ескапізм // Велика українська енциклопедія: поняття, тлумачення в психології й соціології, ескапізм у літературі та культурі.