Домашнє насильство: види, цикл, чому важко піти і як вийти безпечно

«Він мене не б'є», часто починає жінка на першій консультації, і далі годину розповідає про контроль над грошима, заборону бачитися з подругами, приниження перед дітьми і страх повертатися додому. Домашнє насильство рідко починається з удару і ще рідше ним обмежується. Це система, у якій одна людина поступово забирає в іншої свободу, безпеку і відчуття власної нормальності, а оточення тим часом бачить «звичайну сім'ю зі складним характером».

У цій статті розберемо, чим насильство відрізняється від конфлікту, які чотири його види визнає закон, чому постраждалі повертаються до кривдника, які ознаки вказують на смертельну небезпеку, як вийти зі стосунків без ризику для життя і що показують дослідження про відновлення. Якщо ви впізнаєте свою ситуацію вже на цих рядках, є сенс читати далі не наодинці: розібратися, що відбувається, і скласти план безпеки легше з фахівцем. Орієнтовно оцінити, чи є у ваших стосунках ознаки насильства, можна за допомогою тесту на абʼюз у стосунках — анонімного опитувальника ABI.

Чим насильство відрізняється від сварки

У кожній родині сваряться, і не кожна сварка є насильством. Різницю найточніше описав американський соціолог Майкл Джонсон: за його типологією, підтвердженою у 2006 році на даних загальних і кризових вибірок, існують принципово різні явища. Ситуативне насильство в парі виникає у конфлікті, коли один або обидва партнери зриваються на крик чи поштовх, але жоден не намагається систематично контролювати іншого; саме воно переважає в опитуваннях населення. Інтимний тероризм є іншим: одна людина застосовує насильство разом із контролем, а друга не контролює нікого; саме ця форма домінує серед тих, хто звертається до притулків і поліції. Джонсон описав і опір насильству, коли постраждала особа відповідає силою, не контролюючи партнера. Визначити, яка з цих ситуацій ваша, допомагає психолог, який працює з абюзивними стосунками, бо зсередини різницю між «ми обоє зриваємося» і «мене контролюють» побачити найважче.

Ключове слово тут не «удар», а «контроль». Британські дослідники Еван Старк і Меріенн Хестер, які домоглися визнання примусового контролю окремим злочином в Англії та Шотландії, наголошують: примусовий контроль не є видом насильства, але саме рівень контролю передбачає найгірші наслідки, зокрема насильство після розриву і сексуальні напади. Аналіз британського національного опитування показав ту саму асиметрію: ситуативні сутички між чоловіками і жінками трапляються приблизно однаково часто, а контролююче насильство є різко гендерно нерівним, і постраждалими в ньому переважно є жінки. Тому ключове питання не «чи він підняв руку», а «чи можу я вільно розпоряджатися своїми грошима, часом, тілом і стосунками». Портрет людини, яка будує сім'ю на такому контролі, ми описали у статті про домашнього деспота.

Чотири види насильства, які визнає закон

Закон 2017 року вперше розклав домашнє насильство на чотири види і описав кожен, і це має практичне значення: більшість постраждалих не називають насильством те, після чого не лишається синців.

До фізичного насильства закон відносить значно більше, ніж побої. Ляпас «у виховних цілях», поштовх до стіни, щипки і стусани, які «не рахуються», замкнені двері, щоб дружина не вийшла з дому, або відмова викликати швидку людині, якій стало погано, усе це у визначенні є, як і залишення в небезпеці. Критерієм є не синець, а дія проти тіла і волі іншої людини.

Сексуальне насильство в сім'ї закон описує без винятків для шлюбу: будь-яка дія сексуального характеру без згоди дорослої людини є насильством незалежно від того, хто її ініціює, чоловік чи сторонній. Щодо дитини згода не має значення взагалі, а окремо названі примус до сексу з кимось третім і сексуальні дії на очах у дитини. «Подружнього обов'язку» в законі не існує.

Психологічне насильство описане найдетальніше, і не випадково: саме його найважче довести. Йдеться про образи і приниження, погрози, зокрема на адресу близьких, залякування, переслідування, контроль над тим, чи народжувати дитину, і будь-які інші дії, що обмежують волю людини, за умови, що вони породили страх за безпеку, емоційну невпевненість, безпорадність або зашкодили психічному здоров'ю. Іншими словами, важить не форма слів, а їхній ефект. Це найпоширеніший і найменш помітний вид, і ми присвятили йому окрему статтю про емоційне насильство з переліком 15 ознак.

Економічне насильство означає, що людину позбавляють засобів існування або контролю над ними: забирають гроші чи документи, не дають користуватися житлом і майном, залишають без їжі чи одягу, не пускають лікуватися, забороняють працювати або вчитися чи, навпаки, змушують працювати, кидають без догляду того, хто його потребує. У міжнародному огляді 46 досліджень із шести континентів цю форму назвали невидимою: її рідко розпізнають навіть самі постраждалі, а відсутність власних грошей і документів є однією з головних причин, чому людина фізично не може піти.

Кого захищає закон і хто може бути постраждалим

Дія законодавства поширюється не лише на подружжя. Закон перелічує колишнє подружжя, наречених, людей, які живуть чи жили однією сім'єю без шлюбу, батьків і дітей, дідів і онуків, вітчимів і падчерок, братів і сестер, опікунів і підопічних, прийомні сім'ї, а також інших родичів і людей, пов'язаних спільним побутом. Спільне проживання на момент насильства не є обов'язковою умовою: колишній чоловік, який погрожує через два роки після розлучення, підпадає під ту саму норму.

Постраждалими бувають і чоловіки. Це менш поширено, але не є рідкістю: у національному американському опитуванні 2011 року тяжке фізичне насильство від партнера пережили 22,3 відсотка жінок і 14 відсотків чоловіків, інші форми сексуального насильства від партнера 15,8 відсотка жінок і 9,5 чоловіків, переслідування з боку партнера 9,2 відсотка жінок і 2,5 чоловіків. Чоловікам зізнатися важче, бо сором подвійний, і саме тому цифри щодо них, найімовірніше, занижені. Дослідження психічних наслідків показують підвищений ризик депресії у постраждалих чоловіків так само, як у жінок.

Наскільки це поширено: світ і Україна

За оцінками ВООЗ, опублікованими у 2023 році, приблизно кожна третя жінка у світі, 31,6 відсотка, або 840 мільйонів, зазнала фізичного чи сексуального насильства від партнера або сексуального насильства від сторонньої людини. Кожна четверта жінка віком від 15 до 49 років, яка коли-небудь мала партнера, 25,8 відсотка, пережила від нього фізичне або сексуальне насильство. Насильство починається рано: кожна четверта жінка віком від 15 до 24 років, яка мала стосунки, вже зазнала насильства від партнера до середини третього десятка. За останні двадцять років середньорічне зниження становило лише 0,2 відсотка.

В Україні статистика зростає, і це, за словами самого МВС, є ознакою не лише поширеності, а й того, що люди почали частіше звертатися. У 2023 році Національна поліція зареєструвала понад 291 тисячу заяв і повідомлень про домашнє насильство, на 20 відсотків більше, ніж у 2022 році; кількість кримінальних проваджень зросла на 80 відсотків, з 1 498 до 2 701, адміністративних правопорушень виявлено понад 163 тисячі. За даними щорічної доповіді Уповноваженого з прав людини, упродовж 2024 року до відповідальних органів надійшло 181 904 звернення щодо домашнього насильства, 141 836 із них від жінок; поліція винесла 101 375 термінових заборонних приписів, суди видали 2 179 обмежувальних приписів, а на профілактичному обліку перебувало понад 103 тисячі кривдників. Це лише ті, хто звернувся.

Цикл насильства: чому все повторюється по колу

У 1979 році американська психологиня Ленор Уокер описала цикл, який дотепер упізнає більшість постраждалих. Напруга наростає: причіпки, роздратування, холодність, і людина «ходить по яєчній шкаралупі», намагаючись не спровокувати. Далі спалах, гострий інцидент насильства. Потім каяття і «медовий місяць»: вибачення, квіти, обіцянки, ніжність, у яку хочеться вірити. І затишшя, яке з кожним колом коротшає, поки не почне накопичуватися нова напруга.

Дослідження 22 жінок у міському притулку показало, коли саме постраждалі найчастіше просять про допомогу: із 321 такого звернення 88 відсотків припали на «вікно» між спалахом і каяттям. Тобто після інциденту, поки кривдник ще не почав перепрошувати, у людини є короткий період ясності, і саме тоді важливо, щоб поруч був хтось, хто підхопить. Далі вікно закривається: вибачення працюють, і жінка знову вірить, що «він змінився».

Канадські дослідники Дональд Даттон і Сьюзен Пейнтер запропонували пояснення, чому вибачення так добре працюють. Вони обстежили 75 жінок, які нещодавно вийшли з абюзивних стосунків, і виявили, що сила прив'язаності до кривдника через півроку після розриву зменшилася лише на 27 відсотків, а переривчастість насильства, чергування болю і тепла, разом із загальним рівнем насильства і нерівністю влади пояснювала 55 відсотків цієї прив'язаності. Іншими словами, чим непередбачуваніше кривдник змінює жорстокість на ніжність, тим міцніший зв'язок, і ця залежність не є ознакою слабкості характеру. Про цей механізм ми докладно писали у статті про травматичну прив'язаність.

Чому так важко піти

Питання «чому вона не йде» звучить із докором, хоча правильно поставлене воно звучить інакше: «що саме її утримує». Огляд досліджень про вихід з абюзивних стосунків показує, що передбачають вихід одразу два типи чинників, матеріальні та психологічні. Гроші, житло, документи, робота, до якої кривдник роками не підпускав. Діти, яких страшно залишити з ним і страшно забрати «без нічого». Прив'язаність, описана вище. Страх, який, як ми побачимо далі, є цілком обґрунтованим, бо саме момент розриву є найнебезпечнішим. І сором, підживлений оточенням, яке питає «а що ти зробила».

Той самий огляд показує, що вихід є не подією, а процесом: постраждалі проходять кілька зсувів у розумінні того, що з ними відбувається, перш ніж піти назавжди. І фіксує парадокс: у жінок, які тільки-но вийшли зі стосунків, психологічний стан іноді гірший, ніж у тих, хто ще всередині, бо зникає звична структура, з'являються страх, нестача ресурсів і самотність. Це не аргумент лишатися, а аргумент виходити з підтримкою. Роль у цьому відіграє і вивчена безпорадність: коли роками жодна дія не змінює ситуацію, мозок перестає шукати вихід навіть тоді, коли він з'являється.

Що насильство робить із психікою

Наслідки домашнього насильства для психіки вивчені, мабуть, краще за будь-який інший його аспект, і цифри однозначні. Метааналіз Жаклін Голдінг, який об'єднав дослідження жінок, що зазнали насильства від партнера, дав такі середні показники: посттравматичний стресовий розлад у 63,8 відсотка, депресія у 47,6, суїцидальні думки або спроби у 17,9, зловживання алкоголем у 18,5. Шанси мати ці розлади у постраждалих були у 3,5–5,6 раза вищими, ніж у решти жінок, і чим важчим було насильство, тим вищим ставав ризик депресії і посттравматичного розладу.

Британський систематичний огляд 41 дослідження показав зв'язок з іншого боку: серед жінок із депресивними розладами шанси мати досвід насильства від партнера у 2,8 раза вищі, з тривожними розладами у 4,1, з посттравматичним розладом у 7,3 раза; підвищені шанси виявлені і в чоловіків, і для всіх діагностичних категорій, включно з психозами. А огляд 16 поздовжніх досліджень із 36 163 учасниками, який відстежував людей у часі, показав напрям зв'язку: насильство від партнера майже вдвічі підвищувало ризик появи депресивних симптомів у жінок і було пов'язане зі спробами самогубства, а депресія, у свою чергу, майже вдвічі підвищувала ризик стати жертвою нового насильства. Замкнене коло, у якому кожен виток робить вихід важчим.

Тіло страждає разом із психікою. Огляд у The Lancet перелічує наслідки, задокументовані контрольованими дослідженнями: травми, хронічний біль, шлунково-кишкові і гінекологічні розлади, інфекції, що передаються статевим шляхом, депресія і посттравматичний розлад; насильство від партнера фіксували у 3–13 відсотках вагітностей у різних країнах, і воно шкодило і матері, і дитині. Сама Ленор Уокер у пізніших роботах розглядала синдром постраждалої жінки як підкатегорію посттравматичного стресового розладу, і саме тому відновлення після насильства майже завжди потребує психотерапії посттравматичного стресового розладу, а не лише «підтримки і часу».

Діти, які бачать насильство

Батьки часто заспокоюють себе тим, що діти «нічого не бачать» або «ще малі, щоб зрозуміти». Дослідження цього не підтверджують. Метааналіз 118 досліджень показав, що діти, які були свідками насильства між батьками, мають значно гірші психологічні показники, ніж діти з родин без насильства, а найбільш вражаючий результат інший: свідки насильства не відрізнялися за наслідками від дітей, яких били самих. Найбільшу вразливість дослідники зафіксували у дошкільнят, тобто саме в тих, хто нібито «не розуміє». Інший метааналіз 41 дослідження підтвердив зв'язок між спостереженням насильства і емоційними та поведінковими проблемами дітей, а якщо до спостереження додавалося насильство щодо самої дитини, проблеми зростали ще більше.

Ці діти виростають із переконанням, що любов і страх ходять разом. Частина з них у дорослому віці відтворює знайомий сценарій, частина роками лікує наслідки дитячої травми, не пов'язуючи її з тим, що «просто чула сварки за стіною». Тому «залишаюся заради дітей» у ситуації насильства є, на жаль, аргументом навпаки.

Ознаки смертельної небезпеки

Домашнє насильство є однією з головних причин убивств жінок, і воно має передвісники. Дослідження в 11 містах США порівняло 220 випадків убивства жінок партнерами з 343 жінками, які зазнавали насильства, але лишилися живі. Найсильнішими чинниками ризику виявилися доступ кривдника до вогнепальної зброї і попередні погрози зброєю, наявність у домі його нерідної дитини і розрив стосунків, особливо з контролюючим партнером. Значущими були також переслідування, примус до сексу і насильство під час вагітности, а найнебезпечнішим сценарієм у момент інциденту виявився відхід жінки до іншого партнера. Знижували ризик дві обставини: пара ніколи не жила разом, а кривдника раніше вже затримувала поліція за домашнє насильство.

На основі цих даних авторка дослідження Жаклін Кемпбелл створила опитувальник оцінки небезпеки, який на незалежній вибірці 194 спроб убивства показав високу точність передбачення. Практично це означає: якщо кривдник погрожує вбити вас або себе, має доступ до зброї, стежить за вами після розриву, душив вас хоча б раз, погрожує дітям, а насильство посилюється, ця ситуація потребує не «розмови по-дорослому», а негайного плану безпеки і поліції. Про те, як діяти, коли колишній не відпускає і стежить, ми окремо писали у статті про сталкінг.

Як вийти безпечно: план

Розрив є найнебезпечнішим періодом, тому вихід планують, а не імпровізують. Ось кроки, які радять і кризові служби, і дослідження.

Зберіть документи і гроші. Паспорт, свідоцтва про народження дітей, банківські картки, медичні документи, ключі; копії зробіть заздалегідь і залиште у надійної людини. Якщо є можливість, відкладайте невелику суму на рахунок, про який кривдник не знає.

Домовтеся про безпечне місце і кодове слово. Хто прийме вас із дітьми серед ночі, і як ви дасте знати, що потрібна допомога, не кажучи цього прямо. Попередьте цю людину заздалегідь.

Продумайте цифрову безпеку. Змініть паролі, відключіть спільну геолокацію і спільні хмари, перевірте телефон на застосунки для стеження. Спілкуйтеся про план із пристрою, до якого кривдник не має доступу.

Документуйте насильство. Фото травм і пошкоджень, скріншоти погроз, дати і обставини, медичні довідки. Ці записи стануть основою для заяви до поліції і для суду, а ще допоможуть вам самим не забути, що відбувалося, коли настане чергове «затишшя».

Не повідомляйте кривдника про рішення піти наперед і не залишайтеся наодинці з ним у момент виходу. Досвід кризових служб і дослідження ризику вбивства збігаються: оголошення про розрив є моментом найвищої небезпеки. Якщо є загроза, звертайтеся до поліції за номером 102 до, а не після.

Знайдіть підтримку. Кокрейнівський огляд 13 досліджень із 2 141 учасницею показав, що інтенсивна адвокація, тобто супровід фахівця тривалістю понад 12 годин, зменшувала тяжке фізичне насильство щодо жінок, які вийшли з притулку, через два роки після втручання, а навіть коротка адвокація у медичних закладах зменшувала частоту депресії. Супровід, при якому одна людина допомагає з правами, ресурсами, направленнями, оцінкою ризиків і планом безпеки, є не розкішшю, а найкраще перевіреним способом допомоги.

Правовий захист в Україні

Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дає постраждалим два головні інструменти, і про них краще знати до того, як вони знадобляться. Перший працює миттєво і без суду. Терміновий заборонний припис виносить поліція на місці, коли приїжджає на виклик і бачить реальну загрозу життю або здоров'ю: кривдник мусить піти з житла, не має права повертатися до нього і в будь-якій формі виходити з вами на контакт. Діє такий припис до десяти діб, і цього часу зазвичай вистачає, щоб звернутися до суду. Другий інструмент судовий: обмежувальний припис на строк від одного до шести місяців, який суд може продовжити ще максимум на півроку. Суд обирає з переліку заходів: не жити у спільній квартирі, не підходити ближче визначеної відстані до вашого дому, роботи чи школи дітей, не шукати вас і не переслідувати, не писати і не дзвонити, зокрема через знайомих, а також обмежити спілкування з дитиною. Подати заяву можете ви самі або ваш представник; якщо постраждала дитина, це можуть зробити батьки, бабуся чи дідусь, повнолітні брат чи сестра, вітчим чи мачуха або орган опіки.

Кримінальна відповідальність настає, коли насильство є систематичним: стаття 126-1 Кримінального кодексу карає умисне повторюване фізичне, психологічне або економічне насильство щодо партнера чи члена сім'ї, через яке людина страждає, хворіє, втрачає працездатність, потрапляє в емоційну залежність або живе гірше, ніж могла б. Сексуальне насильство переслідується за окремими статтями кодексу. Разові епізоди і порушення термінового припису карають адміністративно за статтею 173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення. Ратифікація Стамбульської конвенції у 2022 році закріпила ці зобов'язання держави ще й на міжнародному рівні. Усе це орієнтир, а не юридична консультація: конкретну ситуацію варто обговорити з юристом.

Куди звертатися. Якщо небезпека прямо зараз, поліція 102. Якщо потрібно порадитися, зрозуміти свої права або знайти допомогу у своєму регіоні, працюють дві безкоштовні цілодобові лінії: урядова 1547, де консультують психологи і юристи, і Національна лінія з попередження домашнього насильства, 0 800 500 335 зі стаціонарного або 116 123 з мобільного; обидві анонімні. Безоплатну юридичну допомогу надає система правничої допомоги за номером 0 800 213 103. А коли говорити вголос небезпечно, Національна поліція приймає письмові звернення через свої Telegram-боти @police_helpbot і @Non_Violence_Bot.

Відновлення після насильства: як допомагає психотерапія

Вийти зі стосунків є половиною шляху. Далі потрібно повернути собі здатність спати, довіряти, приймати рішення і не здригатися від голосу за спиною. Найповніший огляд психологічних методів для жінок, які пережили насильство від партнера, включив 33 дослідження з 5 517 учасницями і дійшов висновку, що психотерапія ймовірно зменшує депресію і може зменшувати тривогу; щодо посттравматичних симптомів і повторного насильства доказів поки недостатньо, але і шкоди терапія не завдавала. Практичний висновок дослідників іншого огляду з 98 досліджень: працює поєднання інформування про природу насильства і права, допомоги з ресурсами, оцінки ризиків, плану безпеки і, що важливо, міцного терапевтичного альянсу, тобто стосунків із фахівцем, у яких вам вірять.

Є і те, чого робити не варто. Сімейна чи парна терапія разом із кривдником, поки насильство триває, не є форматом допомоги: у кабінеті постраждала не може говорити відкрито, а після сесії залишається наодинці з людиною, якій щойно «поскаржилася». Спочатку безпека, потім індивідуальна робота з наслідками, і лише якщо кривдник пройшов програму для кривдників і насильство припинилося, можна обговорювати щось спільне. Багатьом жінкам легше починати цю роботу з жіночим психологом, яка розуміє специфіку досвіду і не потребує пояснень, чому «просто піти» не було просто.

Терапія після насильства зазвичай рухається від стабілізації до переосмислення: спочатку сон, тіло, базове відчуття безпеки і навички впоратися з тривогою; потім робота з провиною, соромом і прив'язаністю до кривдника; далі відновлення довіри до себе і до людей і побудова життя, у якому вибір належить вам. Це не швидко, але це працює, і жінки, які пройшли цей шлях, найчастіше кажуть про одне: вони знову впізнають себе.

Якщо ви впізнали в кривдникові себе

Іноді цю статтю читає людина, яка сама кричить, б'є або контролює і потім щиро кається. Каяття не зупиняє цикл, зупиняє його робота. Закон передбачає програми для кривдників як окремий спеціальний захід, і психотерапія з людиною, яка визнає проблему, дає результат, тоді як обіцянки «більше ніколи» не дають. Якщо ви помічаєте, що ваш гнів керує вами, а близькі бояться, це вже підстава звернутися до фахівця, доки наступний спалах не став справою для поліції.

Джерела

• Всесвітня організація охорони здоров'я. Violence against women: fact sheet, 2024. Фактологічний бюлетень ВООЗ
• Johnson MP. Conflict and control: gender symmetry and asymmetry in domestic violence. Violence Against Women, 2006; 12(11):1003–1018. DOI: 10.1177/1077801206293328 · PMID: 17043363
• Myhill A. Measuring coercive control: what can we learn from national population surveys? Violence Against Women, 2015; 21(3):355–375. DOI: 10.1177/1077801214568032 · PMID: 25680801
• Stark E, Hester M. Coercive control: update and review. Violence Against Women, 2019; 25(1):81–104. DOI: 10.1177/1077801218816191 · PMID: 30803427
• Postmus JL, Hoge GL, Breckenridge J, Sharp-Jeffs N, Chung D. Economic abuse as an invisible form of domestic violence: a multicountry review. Trauma, Violence, and Abuse, 2020; 21(2):261–283. DOI: 10.1177/1524838018764160 · PMID: 29587598
• Breiding MJ, Smith SG, Basile KC, Walters ML, Chen J, Merrick MT. Prevalence and characteristics of sexual violence, stalking, and intimate partner violence victimization: National Intimate Partner and Sexual Violence Survey, United States, 2011. MMWR Surveillance Summaries, 2014; 63(8):1–18. PMID: 25188037 · PMC: PMC4692457
• Walker LE. The Battered Woman. New York: Harper and Row, 1979.
• Curnow SA. The open window phase: helpseeking and reality behaviors by battered women. Applied Nursing Research, 1997; 10(3):128–135. DOI: 10.1016/s0897-1897(97)80215-7 · PMID: 9274065
• Dutton DG, Painter S. Emotional attachments in abusive relationships: a test of traumatic bonding theory. Violence and Victims, 1993; 8(2):105–120. PMID: 8193053
• Anderson DK, Saunders DG. Leaving an abusive partner: an empirical review of predictors, the process of leaving, and psychological well-being. Trauma, Violence, and Abuse, 2003; 4(2):163–191. DOI: 10.1177/1524838002250769 · PMID: 14697121
• Golding JM. Intimate partner violence as a risk factor for mental disorders: a meta-analysis. Journal of Family Violence, 1999; 14(2):99–132. DOI: 10.1023/A:1022079418229
• Trevillion K, Oram S, Feder G, Howard LM. Experiences of domestic violence and mental disorders: a systematic review and meta-analysis. PLoS ONE, 2012; 7(12):e51740. DOI: 10.1371/journal.pone.0051740 · Повний текст
• Devries KM, Mak JY, Bacchus LJ, та ін. Intimate partner violence and incident depressive symptoms and suicide attempts: a systematic review of longitudinal studies. PLoS Medicine, 2013; 10(5):e1001439. DOI: 10.1371/journal.pmed.1001439 · Повний текст
• Campbell JC. Health consequences of intimate partner violence. The Lancet, 2002; 359(9314):1331–1336. DOI: 10.1016/S0140-6736(02)08336-8 · PMID: 11965295
• Walker LE. Battered woman syndrome: empirical findings. Annals of the New York Academy of Sciences, 2006; 1087:142–157. DOI: 10.1196/annals.1385.023 · PMID: 17189503
• Kitzmann KM, Gaylord NK, Holt AR, Kenny ED. Child witnesses to domestic violence: a meta-analytic review. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 2003; 71(2):339–352. DOI: 10.1037/0022-006x.71.2.339 · PMID: 12699028
• Wolfe DA, Crooks CV, Lee V, McIntyre-Smith A, Jaffe PG. The effects of children's exposure to domestic violence: a meta-analysis and critique. Clinical Child and Family Psychology Review, 2003; 6(3):171–187. DOI: 10.1023/a:1024910416164 · PMID: 14620578
• Campbell JC, Webster D, Koziol-McLain J, та ін. Risk factors for femicide in abusive relationships: results from a multisite case control study. American Journal of Public Health, 2003; 93(7):1089–1097. DOI: 10.2105/ajph.93.7.1089 · PMID: 12835191
• Campbell JC, Webster DW, Glass N. The Danger Assessment: validation of a lethality risk assessment instrument for intimate partner femicide. Journal of Interpersonal Violence, 2009; 24(4):653–674. DOI: 10.1177/0886260508317180 · PMID: 18667689
• Rivas C, Ramsay J, Sadowski L, та ін. Advocacy interventions to reduce or eliminate violence and promote the physical and psychosocial well-being of women who experience intimate partner abuse. Cochrane Database of Systematic Reviews, 2015; 12:CD005043. DOI: 10.1002/14651858.CD005043.pub3 · PMID: 26632986
• Rivas C, Vigurs C, Cameron J, Yeo L. A realist review of which advocacy interventions work for which abused women under what circumstances. Cochrane Database of Systematic Reviews, 2019; 6:CD013135. DOI: 10.1002/14651858.CD013135.pub2 · PMID: 31254283
• Hameed M, O'Doherty L, Gilchrist G, та ін. Psychological therapies for women who experience intimate partner violence. Cochrane Database of Systematic Reviews, 2020; 7:CD013017. DOI: 10.1002/14651858.CD013017.pub2 · PMID: 32608505
• Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII від 07.12.2017, чинна редакція. Текст закону
• Міністерство внутрішніх справ України. Кількість заяв про вчинення домашнього насильства збільшується: повідомлення від 07.03.2024 і 30.03.2024.
• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Щорічна доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні за 2024 рік.