Сталкінг: коли увага стає переслідуванням — ознаки, типи сталкерів і що робити

Спочатку це були повідомлення. Потім він «випадково» опинявся біля її офісу, знав, куди вона ходить у суботу, і писав з нових акаунтів, коли вона блокувала старі. Знайомі казали: «Та він просто закоханий, тобі б хтось так писав». Через півроку вона змінила маршрут на роботу, номер телефону й перестала спати без світла. Так виглядає сталкінг зсередини: жодного «серйозного» злочину, який можна показати на фото, і водночас життя, що звужується до розміру страху.

У цій статті розберемо, де проходить межа між наполегливістю і переслідуванням, якими бувають сталкери, що відомо про наслідки для психіки з досліджень на тисячах постраждалих і чому спроби «домовитися» зі сталкером зазвичай продовжують історію, а не завершують її. Якщо переслідує колишній партнер, ситуацію майже завжди варто розглядати як продовження стосунків із насильством, і тут потрібна не лише інструкція з блокування номерів, а фахова підтримка.

Де межа: наполегливість чи переслідування

Закоханий може написати двічі після відмови. Колишній може раз зателефонувати п'яним. Це неприємно, але не сталкінг. Дослідники з Мельбурнського університету Розмарі Перселл, Мішель Пате і Пол Маллен, чия група описала явище докладніше за інших, формулюють суть так: сталкінг виникає тоді, коли одна людина повторно нав'язує іншій небажані контакти чи повідомлення, що породжують страх. Тут три ознаки, і потрібні всі три.

Перша: повторюваність. Один дзвінок або один візит не є переслідуванням, хоч би яким неприємним він був. Друга: небажаність, тобто людина вже сказала «ні» прямо або дала це зрозуміти, а контакти тривають. Третя: страх. Не роздратування і не втома, а побоювання за себе, дітей чи близьких. Саме страх відрізняє сталкінг від набридливого залицяння або від харасменту, який частіше має сексуальний підтекст і не обов'язково передбачає тривале стеження.

Є і часовий орієнтир. Проаналізувавши анкети 432 постраждалих, австралійська група Перселл показала, що два тижні є вододілом: коли небажані вторгнення тривають довше, курс переслідування стає значно нав'язливішим, загрозливішим і психологічно руйнівнішим. Тобто якщо контакти після чіткої відмови не припинилися за два тижні, розраховувати, що «саме перегорить», уже не варто.

Як виглядає сталкінг: типові прояви

Форми переслідування різні, але майже всі дослідження описують той самий набір дій:

• нескінченні дзвінки, повідомлення, електронні листи, зокрема з нових номерів і акаунтів після блокування;
• «випадкові» зустрічі біля дому, роботи, спортзалу, школи дитини;
• стеження пішки чи на авто, чергування під вікнами;
• непрохані подарунки, квіти, листи, іноді щодня;
• розпитування друзів, колег, родичів, спроби діяти через них;
• моніторинг соцмереж, створення фейкових акаунтів для спостереження;
• погрози: прямі, завуальовані або погрози щодо себе («якщо не відповіси, я щось із собою зроблю»);
• пошкодження майна, поява біля авто чи квартири слідів присутності;
• поширення інтимних фото, наклепу, скарг роботодавцю;
• відстеження геолокації через застосунки, спільні акаунти, трекери.

У згаданому австралійському дослідженні найпоширенішими методами були небажані телефонні дзвінки, нав'язливі підходи і стеження. Четверо з десяти постраждалих узагалі не знали свого переслідувача, а погрози супроводжували переслідування у 29 відсотках випадків, фізичні напади у 18. Коли ж переслідувачем є колишній, до цих цифр додається вся історія стосунків, і саме тому в такій ситуації варто якнайшвидше залучити психолога, який працює з абюзивними стосунками.

П'ять типів сталкерів за Малленом

У 1999 році Пол Маллен і його колеги опублікували в American Journal of Psychiatry дослідження 145 сталкерів, направлених до судово-психіатричного центру. Це дотепер найвпливовіша класифікація. Серед переслідувачів 79 відсотків становили чоловіки, 39 не мали роботи, а 52 відсотки ніколи не перебували в близьких стосунках. Жертвами були колишні партнери (30 відсотків), професійні контакти, наприклад лікарі чи юристи (23), колеги (11) і незнайомці (14).

Відторгнутий сталкер — це колишній партнер, який не приймає розриву. Його поведінка коливається між бажанням повернути стосунки і бажанням помститися за їх завершення. Серед відторгнутих переважали люди з розладами особистості, і саме цей тип переслідує найдовше і найчастіше вдається до нападів. У випадках, коли переслідує колишній, воно рідко виникає на порожньому місці: за американським національним опитуванням, 81 відсоток жінок, яких переслідував чоловік або партнер, зазнавали від нього ще й фізичного насильства. Сталкінг тут є продовженням емоційного насильства іншими засобами.

Шукач близькості впевнений, що між ним і жертвою існують або мають існувати особливі стосунки, часто з людиною малознайомою або публічною. Серед цього типу було найбільше маячних розладів: у вибірці Маллена їх мали 30 відсотків усіх сталкерів, переважно саме шукачі близькості. Відмову такий переслідувач тлумачить як перешкоду чи випробування, а не як відповідь, тому логічні аргументи на нього не діють.

Некомпетентний хоче побачення чи стосунків, але не вміє або не хоче зважати на відмову. Його переслідування зазвичай коротше і менш емоційне, проте він схильний повторювати той самий сценарій із різними людьми. Образений вважає себе скривдженим і мстить: погрозами, псуванням репутації, скаргами; йому важливо налякати і контролювати, а не зблизитися, тому саме в цій групі найчастіше траплялися погрози і пошкодження майна. Хижацький сталкер трапляється найрідше і є найнебезпечнішим: він стежить приховано, готуючи напад, зазвичай сексуальний, і жертва часто не здогадується, що за нею спостерігають.

Практичний висновок дослідників був обережним: більшість сталкерів є самотніми і соціально некомпетентними людьми, але кожен із них здатен налякати і завдати шкоди, а припинення переслідування потребує поєднання юридичних санкцій і терапевтичного втручання. Для тих, хто переслідує незнайомців, важливе ще одне: у пізнішому австралійському дослідженні 211 сталкерів психотичні розлади серед тих, хто переслідував незнайомців і знайомих, траплялися в 29 відсотках випадків проти 9 у колишніх партнерів, і саме психоз подовжував переслідування. Про те, як виглядає хворобливе переконання у чужих намірах, ми докладніше писали у статті про параною.

Наскільки це поширено

Сталкінг здається рідкістю лише тому, що про нього мало говорять. Метааналіз Браяна Спіцберга, який об'єднав 108 вибірок із майже 70 тисячами учасників, дав середню поширеність упродовж життя 23,5 відсотка серед жінок і 10,5 серед чоловіків; середня тривалість переслідування становила майже два роки. У 77 відсотках випадків сталкер був знайомий жертві раніше, а 49 відсотків історій починалися з романтичних стосунків.

Європейські цифри схожі. Опитування Агентства ЄС з основоположних прав 2014 року, у якому взяли участь 42 тисячі жінок з усього Євросоюзу, показало: 18 відсотків жінок пережили сталкінг після 15 років, 5 відсотків за останній рік, що відповідає приблизно 9 мільйонам жінок; у кожної п'ятої з постраждалих переслідування тривало понад два роки. У німецькому місті середнього розміру про досвід переслідування повідомили майже 12 відсотків респондентів, 68 із 78 постраждалих були жінками. У сусідній нам Литві репрезентативне опитування 1 517 дорослих у 2025 році дало 18 відсотків, і в кожному третьому випадку переслідувачем був нинішній або колишній партнер.

Американські національні опитування додають портрет. За даними Національного інституту юстиції, 78 відсотків постраждалих є жінками, 87 відсотків переслідувачів чоловіками, а половина всіх жертв на момент початку переслідування мала від 18 до 29 років. Середня тривалість становила 1,8 року, причому переслідування з боку колишніх партнерів тривало вдвічі довше, ніж з боку сторонніх: 2,2 року проти 1,1. Досліджень поширеності сталкінгу в Україні у міжнародних базах поки немає, і це саме по собі говорить про те, наскільки тема залишається в тіні.

Кіберсталкінг: те саме переслідування, інша сцена

Онлайн дав сталкеру можливості, яких не було в його попередників: стежити з дивана, писати з десятків акаунтів, знаходити геолокацію за фото. Проте дослідження послідовно показують, що кіберсталкінг рідко існує окремо. Британське дослідження 1 051 постраждалого показало, що майже половина зазнавала домагань через інтернет, але лише 7,2 відсотка можна було назвати суто кіберсталкінгом; автори дійшли висновку, що онлайн-переслідування принципово не відрізняється від звичного, а найчисленнішим типом залишаються ті, хто переслідує колишніх.

Німецьке опитування 6 379 користувачів соцмережі оцінило поширеність кіберсталкінгу в 6,3 відсотка; він найчастіше траплявся у контексті стосунків із колишнім партнером, і за шкалою благополуччя ВООЗ його вплив на постраждалих не відрізнявся від впливу переслідування офлайн. Масштаб самого явища онлайн-домагань ширший: у США про них повідомляє 41 відсоток дорослих, а частка тих, хто пережив важкі форми, зокрема сталкінг і фізичні погрози, зросла з 15 відсотків у 2014 році до 25. Жінки частіше за чоловіків повідомляють саме про переслідування онлайн: 13 відсотків проти 9. Тобто головна різниця не в тому, що відбувається, а в тому, що постраждалі, як і поліція, часто недооцінюють небезпеку, бо «це ж лише інтернет».

Що переслідування робить із психікою

Найважливіше, що потрібно зрозуміти оточенню постраждалої людини: шкода від сталкінгу не потребує жодного удару. Мішель Пате і Пол Маллен опитали 100 постраждалих і отримали картину, яку згодом підтвердили десятки досліджень. Усі, крім шести, істотно змінили соціальне і робоче життя: 53 відсотки змінили або залишили роботу, 39 переїхали. Про посилену тривогу повідомили 83 відсотки, про нав'язливі спогади і флешбеки 55; часто траплялися нічні жахи, порушення апетиту і пригнічений настрій. Критеріям посттравматичного стресового розладу відповідали 37 відсотків, і ще 18 мали його клінічну картину, але не «дотягували» формально, бо їм ніхто не завдавав фізичної шкоди. Про думки про самогубство повідомили 24 відсотки.

У нідерландському дослідженні 201 жінки, які зверталися по допомогу, понад половина мали клінічно значущі симптоми за опитувальником загального здоров'я, а посттравматичні симптоми були на рівні інших груп травмованих людей. Інша нідерландська група порівняла 241 постраждалого з психіатричними пацієнтами: рівень симптомів виявився зіставним із амбулаторними пацієнтами психіатричних клінік. Найсвіжіші дані з Данії ще жорсткіші: серед 591 людини, які звернулися до національного центру допомоги постраждалим від сталкінгу, майже 80 відсотків мали симптоми на рівні діагнозу посттравматичного стресового розладу, депресії або тривожного розладу, а ті, кого фізично переслідували, мали майже втричі вищі шанси на посттравматичні симптоми. Автори називають сталкінг особливим типом травми.

Ця травма має свою логіку. На відміну від одноразової події, переслідування триває місяцями, і мозок не отримує сигналу «небезпека минула». Звідси постійна пильність, перевірка вікон і замків, здригання від кожного сповіщення. З часом змінюється і характер: дослідження 131 жінки, яких переслідували колишні партнери, зафіксувало зниження довіри, відчуження, самозвинувачення, а тривалий сталкінг робив людей більш закритими, обережними і стриманими. Дослідження 258 випадків, зареєстрованих британською благодійною організацією, виявило 48 різних видів шкоди, психологічну у 91,5 відсотка справ, і у третині випадків постраждалими ставали також діти, друзі і колеги жертви. Майже половина жінок, яких переслідували колишні партнери-кривдники, втрачала роботу або дохід. Коли симптоми набувають такої форми, потрібна не «підтримка», а психотерапія посттравматичного стресового розладу із фахівцем, який розуміє природу тривалої загрози.

Коли переслідування переходить у насильство

Питання, яке ставить собі кожна постраждала людина: чи дійде до фізичного нападу. Відповідь дослідників: у меншості випадків, але ця меншість велика і передбачувана. У вибірці Маллена 63 відсотки сталкерів вдавалися до погроз, а 36 до нападів; напади частіше здійснювали відторгнуті та хижацькі. Метааналіз 42 досліджень дав середню частоту фізичного насильства 33 відсотки, а сексуального дещо понад 10.

Австралійська група виявила, що серед 432 постраждалих нападу зазнали 17,4 відсотка, і ризик найточніше передбачало поєднання трьох чинників: сталкер погрожував, був колишнім партнером, а жертва була молодшою. Модель на основі цих ознак правильно класифікувала 82 відсотки випадків, а особливе занепокоєння викликали саме погрози з боку колишніх. Найтривожніші дані стосуються вбивств: у дослідженні 141 випадку вбивства жінок партнерами і 65 спроб такого вбивства сталкінг передував трагедії у 76 і 85 відсотках випадків відповідно. У десятимісному дослідженні 821 жінки ті, кого партнер переслідував або за ким стежив, мали більш ніж удвічі вищий ризик стати жертвою спроби вбивства, а погрози завдати шкоди дітям, якщо жінка піде, підвищували цей ризик у дев'ять разів. Тому погрози дітям, стеження після розриву і доступ кривдника до зброї є не «емоціями», а сигналами, за яких потрібно негайно залучати поліцію і планувати безпеку.

Чому не варто «домовлятися» зі сталкером

Природна реакція постраждалої людини: пояснити, вмовити, «поговорити по-дорослому». Іноді відповісти різко, іноді м'яко, іноді погодитися на одну зустріч, «щоб він нарешті зрозумів». Для сталкера кожна з цих реакцій є контактом, а контакт є винагородою. Він дізнається, що двадцяте повідомлення спрацювало, і наступного разу напише сорок.

Дані про те, чому переслідування припиняється, тверезі. У національному опитуванні в США 19 відсотків постраждалих сказали, що сталкінг зупинився після їхнього переїзду, 18, що після появи у переслідувача нового партнера, 15, що після попередження з боку поліції; лише 9 назвали арешт і менше 1 відсотка охоронний припис. Судові заборони наближатися, за даними того самого опитування, порушувалися у 70 відсотках випадків, а за метааналізом 32 досліджень у 40, і майже у кожному п'ятому випадку постраждалі вважали, що після заборони стало гірше. Це не означає, що звертатися по захист не варто: попередження поліції посідає третє місце серед причин припинення. Це означає, що юридичний документ є частиною плану, а не планом.

Що прогнозує наполегливість переслідувача, з'ясувало дослідження 200 сталкерів: найдовше переслідують знайомі, найкоротше незнайомці; вік понад 30 років, надсилання непроханих подарунків і листів, мотивація пошуку близькості або образи, а також психоз збільшували тривалість. Із боку жертви ризик поглиблення психологічної шкоди підвищувала пасивна стратегія: чекання, сподівання, що минеться, уникання будь-яких кроків. А найпоширенішою дієвою стратегією і в Литві, і в США постраждалі називали розрив будь-якого доступу до себе, включно з переїздом. Правило, яке з цього випливає, просте у формулюванні і важке у виконанні: одна чітка відмова, а далі жодних відповідей, ані гнівних, ані пояснювальних, ані «останніх».

Що робити: план дій

Сформулюйте відмову один раз і однозначно. Коротко, без пояснень, які можна оскаржити: «Я не хочу з тобою спілкуватися. Не пиши і не приходь». Бажано письмово, щоб це було зафіксовано. Після цього спілкування припиняється повністю: не читати, не відповідати, не передавати повідомлення через друзів.

Документуйте все. Заведіть щоденник із датами, часом, місцем і суттю кожного контакту; робіть скріншоти, зберігайте голосові повідомлення, фотографуйте подарунки і сліди присутності. У дослідженнях саме брак фіксації найчастіше заважав постраждалим отримати захист. Записи знадобляться поліції, юристу і вам самим, бо переслідування розмиває відчуття реальності: «а може, я перебільшую».

Розкажіть людям навколо. Соціальна підтримка в дослідженні 1 068 постраждалих була одним із небагатьох чинників, які зменшували психологічні симптоми. Попередьте охорону на роботі, сусідів, вихователів у садку дитини, покажіть фото переслідувача. Сталкер розраховує на вашу ізоляцію і сором; чим більше людей знають, тим менше у нього простору.

Закрийте цифрові двері. Змініть паролі, увімкніть двофакторну автентифікацію, перевірте, кому видно геолокацію, вийдіть зі спільних акаунтів і хмар, перевірте авто і сумку на трекери, обмежте видимість профілів. Не видаляйте старі повідомлення: заблокуйте, але збережіть як доказ.

Складіть план безпеки. Змінюйте маршрути і графік, домовтеся з близькими про кодове слово, тримайте телефон зарядженим, знайте, до кого можна поїхати серед ночі. Якщо переслідувач є колишнім партнером, погрожував, стежить за вами або має доступ до зброї, план безпеки потрібен негайно, бо саме ці ознаки, як показано вище, передбачають напад.

Звертайтеся до поліції і не ставте собі планку «ще не так страшно». Заява за номером 102 із додаванням ваших записів створює офіційний слід, і, як ми бачили, саме попередження від поліції посідає третє місце серед причин, з яких сталкінг припиняється. Якщо переслідувач є колишнім партнером або членом сім'ї, поліція може винести терміновий заборонний припис, а суд обмежувальний припис із забороною наближатися, розшукувати вас і контактувати.

І звертайтеся по психологічну допомогу, не чекаючи, поки «все закінчиться». Про це докладніше далі.

Що каже закон в Україні

Окремої статті про сталкінг у Кримінальному кодексі України станом на 2026 рік немає. Законопроєкт № 12088 про відповідальність за злочинне переслідування зареєстровано в жовтні 2024 року і включено до порядку денного Верховної Ради в лютому 2026 року, а пов'язаний із ним проєкт № 12297 пропонує доповнити кодекс окремою статтею «Незаконне переслідування (сталкінг)». Поки вони залишаються проєктами, дії переслідувача кваліфікують за іншими нормами.

Найбільше інструментів дає Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII. Він поширюється на теперішнє і колишнє подружжя, наречених, людей, які мають спільну дитину або проживали однією сім'єю, незалежно від того, чи живуть вони разом зараз. Переслідування прямо назване в його визначенні психологічного насильства поряд із погрозами, приниженням, залякуванням і контролем. У такому разі поліція за безпосередньої загрози може винести терміновий заборонний припис строком до десяти діб із забороною контактувати з постраждалою особою і перебувати в її житлі, а суд на строк від одного до шести місяців видати обмежувальний припис: заборонити наближатися на визначену відстань до дому, роботи чи навчання, розшукувати людину особисто або через третіх осіб, вести з нею листування і телефонні розмови. Систематичне домашнє насильство, зокрема психологічне, є злочином за статтею 126-1 Кримінального кодексу; окремі епізоди, включно з переслідуванням, тягнуть адміністративну відповідальність за статтею 173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Якщо переслідувач не є партнером чи родичем, застосовують загальні норми залежно від того, що саме він робить: погроза вбивством, порушення недоторканності приватного життя, пошкодження майна. Ратифікувавши у 2022 році Стамбульську конвенцію, яка набрала чинності для України 1 листопада 2022 року, держава взяла на себе зобов'язання переслідувати сталкінг як окреме правопорушення, тож поява спеціальної статті є питанням часу. Це загальна інформація, а не юридична консультація; у конкретній ситуації варто порадитися з юристом, зокрема через систему безоплатної правничої допомоги за номером 0 800 213 103.

Куди звертатися, якщо переслідують: поліція 102; Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства 0 800 500 335 зі стаціонарного або 116 123 з мобільного, цілодобово, безкоштовно й анонімно; урядова гаряча лінія 1547, яка надає інформаційні, психологічні та юридичні консультації.

Коли потрібен психолог і як допомагає терапія

До психолога варто йти не тоді, коли «зовсім не витримую», а тоді, коли переслідування триває понад кілька тижнів і ви помічаєте, що воно керує вашими рішеннями: ви не виходите з дому без потреби, перевіряєте телефон у страху, погано спите, здригаєтесь від дзвінка у двері, звинувачуєте себе в тому, що «дала привід». Це не слабкість, а нормальна реакція нервової системи на тривалу загрозу, і з нею можна працювати.

Дослідження вказують на два напрями. Перший стосується самого переслідування: разом із фахівцем ви складаєте план безпеки, вчитеся не реагувати на провокації і не залишатися наодинці з рішеннями; у британській програмі допомоги постраждалим саме наявність однієї людини, яка супроводжувала жертву через усі інстанції, давала їй відчуття контролю. Другий напрям глибший. Нідерландські дослідники, порівнявши 241 постраждалого з психіатричними пацієнтами, зробили висновок, що найкращий результат дає терапія, спрямована на загальні навички опанування стресу і зниження вразливості, а не лише на розбір конкретної ситуації зі сталкером. Тобто робота з тривогою, сном, самозвинуваченням і довірою до світу є не «додатком», а основою відновлення.

На практиці психолог при тривожності допомагає повернути тілу відчуття безпеки там, де вона реально є, відділити обґрунтовану пильність від тривоги, яка вже живе сама по собі, і відновити стосунки з людьми, від яких ви віддалилися за час переслідування. Якщо ж переслідування супроводжувалося насильством або тривало роками, доречніша робота саме з травмою. У будь-якому варіанті перша розмова з психологом часто стає першим місцем, де постраждалій людині вірять повністю і без «а що ти зробила, щоб він так поводився».

Якщо ви впізнали в переслідувачі себе

Іноді цю статтю читає інша сторона. Людина, яка після розриву перевіряє сторінки колишньої двадцять разів на день, пише «останнє» повідомлення щовечора, приїжджає під будинок «просто подивитися, чи світло горить». Дослідження Маллена дає тут не осуд, а діагноз: більшість сталкерів є самотніми людьми, які не вміють витримувати відмову і втрату. Це можна лікувати. Якщо ви помічаєте, що не здатні зупинитися, хоч і розумієте, що людина не хоче контакту, це вже підстава звернутися до психотерапевта, поки поведінка не перетворила вас на фігуранта справи, а іншу людину на постраждалу.

Джерела

• Mullen PE, Pathé M, Purcell R, Stuart GW. Study of stalkers. American Journal of Psychiatry, 1999; 156(8):1244–1249. DOI: 10.1176/ajp.156.8.1244 · PMID: 10450267
• Pathé M, Mullen PE. The impact of stalkers on their victims. British Journal of Psychiatry, 1997; 170:12–17. DOI: 10.1192/bjp.170.1.12 · PMID: 9068768
• Purcell R, Pathé M, Mullen PE. The prevalence and nature of stalking in the Australian community. Australian and New Zealand Journal of Psychiatry, 2002; 36(1):114–120. DOI: 10.1046/j.1440-1614.2002.00985.x · PMID: 11929447
• Purcell R, Pathé M, Mullen PE. When do repeated intrusions become stalking? Journal of Forensic Psychiatry and Psychology, 2004; 15(4):571–583. DOI: 10.1080/14789940412331313368
• Spitzberg BH. The tactical topography of stalking victimization and management. Trauma, Violence, and Abuse, 2002; 3(4):261–288. DOI: 10.1177/1524838002237330
• Dressing H, Kuehner C, Gass P. Lifetime prevalence and impact of stalking in a European population. British Journal of Psychiatry, 2005; 187:168–172. DOI: 10.1192/bjp.187.2.168 · PMID: 16055829
• European Union Agency for Fundamental Rights (FRA). Violence against women: an EU-wide survey. Main results, 2014. Результати опитування FRA
• Tjaden P, Thoennes N. Stalking in America: findings from the National Violence Against Women Survey. National Institute of Justice, 1998; NCJ 169592. Звіт NIJ
• Jarutienė L, Laurinaitytė I, Michailovič I, Burk WJ. Characteristics and consequences of intimate and non-intimate partner stalking in Lithuania. Journal of Interpersonal Violence, 2026; 41(11–12):3257–3281. DOI: 10.1177/08862605251336364 · PMID: 40317224
• Sheridan L, Grant T. Is cyberstalking different? Psychology, Crime and Law, 2007; 13(6):627–640. DOI: 10.1080/10683160701340528
• Dreßing H, Bailer J, Anders A, Wagner H, Gallas C. Cyberstalking in a large sample of social network users. Cyberpsychology, Behavior, and Social Networking, 2014; 17(2):61–67. DOI: 10.1089/cyber.2012.0231 · PMID: 24106979
• Pew Research Center. The state of online harassment, 2021. Звіт Pew Research Center
• Kamphuis JH, Emmelkamp PMG. Traumatic distress among support-seeking female victims of stalking. American Journal of Psychiatry, 2001; 158(5):795–798. DOI: 10.1176/appi.ajp.158.5.795 · PMID: 11329404
• Kamphuis JH, Emmelkamp PMG, Bartak A. Individual differences in post-traumatic stress following post-intimate stalking. British Journal of Clinical Psychology, 2003; 42(2):145–156. DOI: 10.1348/014466503321903562 · PMID: 12828804
• Blaauw E, Winkel FW, Arensman E, Sheridan L, Freeve A. The toll of stalking: the relationship between features of stalking and psychopathology of victims. Journal of Interpersonal Violence, 2002; 17(1):50–63. DOI: 10.1177/0886260502017001004
• Hauch D, Elklit A. The psychological consequences of stalking: cross-sectional findings in a sample of Danish help-seeking stalking victims. European Journal of Psychotraumatology, 2023; 14(2):2281749. DOI: 10.1080/20008066.2023.2281749 · Повний текст
• Storey JE, Pina A, Williams CS. The impact of stalking and its predictors: characterizing the needs of stalking victims. Journal of Interpersonal Violence, 2023; 38(21–22):11569–11594. DOI: 10.1177/08862605231185303 · PMID: 37482768
• Thomas SDM, Purcell R, Pathé M, Mullen PE. Harm associated with stalking victimization. Australian and New Zealand Journal of Psychiatry, 2008; 42(9):800–806. DOI: 10.1080/00048670802277230 · PMID: 18696284
• McFarlane JM, Campbell JC, Wilt S, Sachs CJ, Ulrich Y, Xu X. Stalking and intimate partner femicide. Homicide Studies, 1999; 3(4):300–316. DOI: 10.1177/1088767999003004003
• McFarlane J, Campbell JC, Watson K. Intimate partner stalking and femicide: urgent implications for women's safety. Behavioral Sciences and the Law, 2002; 20(1–2):51–68. DOI: 10.1002/bsl.477 · PMID: 12030246
• McEwan TE, Mullen PE, MacKenzie R. A study of the predictors of persistence in stalking situations. Law and Human Behavior, 2009; 33(2):149–158. DOI: 10.1007/s10979-008-9141-0 · PMID: 18626757
• McEwan TE, Strand S. The role of psychopathology in stalking by adult strangers and acquaintances. Australian and New Zealand Journal of Psychiatry, 2013; 47(6):546–555. DOI: 10.1177/0004867413479408 · PMID: 23449609
• Nguyen LK, Spitzberg BH, Lee CM. Coping with obsessive relational intrusion and stalking: the role of social support and coping strategies. Violence and Victims, 2012; 27(3):414–433. DOI: 10.1891/0886-6708.27.3.414 · PMID: 22852440
• Jerath K, Tompson L, Belur J. Risk management in stalking victims: a multi-agency approach to victim advocacy. Journal of Interpersonal Violence, 2022; 37(11–12):NP8989–NP9015. DOI: 10.1177/0886260520980402 · PMID: 33319611
• Logan TK, Showalter K. Work harassment and resource loss among (ex)partner stalking victims. Journal of Interpersonal Violence, 2023; 38(1–2):NP1060–NP1087. DOI: 10.1177/08862605221086649 · PMID: 35549528