Базові здібності: здатність любити і здатність пізнавати

Позитивна психотерапія починається з припущення, яке спершу звучить майже наївно: усе, з чого будується психічне життя, людина отримує вже при народженні. Не «потенціал, який ще треба заслужити», а дві базові здібності, однакові для дитини в Києві, Тегерані чи Гамбурзі. Далі все вирішує те, як родина, культура й час обійшлися з цим приданим. Розберемо, що Позитивна психотерапія називає базовими здібностями, як із них виростають знайомі риси характеру і навіщо терапевту чотири виміри — Я, Ти, Ми і Пра-Ми.

Що таке базові здібності

Базові здібності (нім. Grundfähigkeiten) — це дві вроджені можливості, які Носсрат Пезешкіан поклав в основу свого методу: здатність любити і здатність пізнавати. Метод він розвивав у Вісбадені з 1968 року, систематично описав 1977-го, і сьогодні за ним працюють більш ніж у 60 країнах.

Твердження про базові здібності — це передусім антропологічна позиція, тобто відповідь на питання «яка людина за своєю природою». Позитивна психотерапія відповідає: у своїй основі — здорова, зі стартовим набором можливостей, який є в кожного, хоч розгортається в усіх по-різному. Пезешкіан не приховував, звідки взяв цю тезу: він виріс у релігійно-філософській традиції бахаї, де людині приписано вроджену здатність пізнавати і любити, і переніс цю ідею в психотерапевтичну модель.

Слово «базові» вказує на рівень опису. Це не риси й не навички, а два джерела, з яких виростає все, що ми пізніше називаємо характером. Тому в цьому підході жодна людина не буває «без ресурсу» — питання лише в тому, яка з двох здібностей отримала більше уваги середовища, а яка лишилася недорозвиненою.

Здатність любити і здатність пізнавати

Здатність любити (Liebesfähigkeit) — це емоційний полюс: уміння прив'язуватися, потребувати тепла, витримувати близькість і повертатися до неї після сварки. Вона розгортається тільки в стосунках, найперше з тими, хто піклувався про немовля. З неї виростають первинні актуальні здібності — довіра, надія, терпіння, час, контакт, ніжність, віра, сумнів, єдність.

Здатність пізнавати (Erkenntnisfähigkeit) — це пізнавальний полюс: цікавість, здатність питати, порівнювати, перевіряти, вибудовувати картину світу. Вона розгортається через навчання і досвід, а живиться передусім тим, чого від людини вимагають. З неї виростають вторинні актуальні здібності — пунктуальність, охайність, старанність, ощадливість, надійність, чемність, справедливість.

Різниця між двома полюсами добре видно на простому спостереженні. Уявімо клієнта, який приходить із скаргою «мене цінують на роботі, але вдома я чужий». В анамнезі — родина, де хвалили за оцінки й порядок у кімнаті, а про почуття не говорили взагалі. Мовою методу це означає: вторинні здібності відшліфовані до блиску, первинні лишилися без тренування. Терапевт тут не «додає любові» — він шукає, у яких епізодах життя здатність любити все-таки працювала, і повертає їй місце.

Саме тут метод став транскультурним. Пезешкіан порівнював свої спостереження більш ніж у двадцяти культурах і дійшов висновку, що самі базові здібності скрізь однакові — різниться лише те, яку з них середовище заохочує. Одна культура вкладається у ввічливість і охайність, інша — у гостинність і терпіння; конфлікт спалахує тоді, коли людина з одним набором пріоритетів опиняється серед людей з іншим. Для терапевта це означає, що «дивна» поведінка клієнта часто є не симптомом, а іншим розподілом тих самих можливостей — розрізняти це вчить навчання Позитивної психотерапії.

Чому цей підхід називають позитивним

Назва методу — постійне джерело непорозумінь. «Позитивний» тут не про оптимізм і не про заборону скаржитися. Слово походить від латинського positum — те, що дане, наявне, фактичне. Позитивний погляд означає: терапевт починає не з дефіциту, а з того, що вже є, зокрема з симптому, який теж читається як здатність — здатність відреагувати на конфлікт доступним способом.

Ось чому базові здібності стоять на початку теорії, а не в кінці. Спершу терапевт визнає наявний ресурс, і лише потім розглядає, де він застряг. Ця настанова тримає весь метод: три його опори — принципи надії, балансу і консультування, з розбору яких починається Базовий курс Позитивної психотерапії.

Ще одна причина, чому поняття не є декоративним: у Позитивній психотерапії здібності стають змістом конфліктів. Актуальний конфлікт спалахує довкола конкретної здібності — скажімо, довкола пунктуальності партнера; базовий тягнеться з дитинства й тримається на тому, чого бракувало в чотирьох вимірах; внутрішній розігрується між двома здібностями, що суперечать одна одній, — наприклад, між ощадливістю й щедрістю. Тому питання «якої здібності тут забагато, а якої бракує» — не риторичне, а робоче.

Чотири виміри здатності любити

Здатність любити не розвивається в порожнечі. Дитина вчиться любити, спостерігаючи за чотирма зразками стосунків, і в Позитивній психотерапії їх називають вимірами моделей для наслідування (Die vier Vorbild-Dimensionen; у ранніх працях — модельні виміри). Це не етапи й не типи, а чотири різні площини, у кожній з яких може бути свій дефіцит.

• Я — ставлення до самого себе, зліплене з того, як батьки поводилися з дитиною: чи помічали її, за що хвалили, чи мала вона право на власні межі.
• Ти — модель партнерства, яку дитина побачила у стосунках батьків між собою: як вони мирилися, як мовчали, як ділили владу.
• Ми — те, як родина трималася із зовнішнім світом: чи приходили гості, чи говорили про сусідів і колег із цікавістю або з підозрою.
• Пра-Ми (Ur-Wir; в англійських текстах — Primordial We) — найширший вимір: світогляд, віра, уявлення про сенс і про те, чи надійний світ загалом.

Уявімо клієнтку тридцяти чотирьох років, яка каже: «я не вмію бути в парі». Терапевт не сперечається і не переконує — він проходить чотирма вимірами. У вимірі Я з'ясовується, що її помічали лише через досягнення. У вимірі Ти — що батьки роками жили поруч у мовчазній напрузі, і слово «стосунки» асоціюється саме з цим. У вимірі Ми родина була закритою, гості вважалися ризиком. У вимірі Пра-Ми не було нічого, крім формули «на всіх не вистачить». Жоден із цих пунктів не є діагнозом, але разом вони пояснюють, чому здатність любити не має де опертися. Саме на цій карті будується робота, яку веде сімейний психолог, коли в кабінет приходить пара або дорослий із родинною історією.

Від базових здібностей до моделі балансу

Другий полюс має свою внутрішню будову. Пезешкіан описував чотири шляхи, якими людина пізнає світ і опрацьовує конфлікт: через тіло і відчуття, через діяльність і досягнення, через контакти зі значущими іншими та через уяву, сенс і майбутнє. У ранніх текстах він так і називав це — чотири шляхи пізнання; згодом схема стала відома як модель балансу.

Практичний наслідок для терапевта простий. Уявімо чоловіка, який приходить із головним болем і фразою «я просто перевтомився». З'ясовується, що будь-яку напругу він проживає лише двома шляхами — навантажує тіло і додає роботи; контакти зведені до колег, а на питання про сенс він знизує плечима. Це не лінощі й не опір, а нерівномірно розгорнута здатність пізнавати. Терапія тут полягає не в тому, щоб «додати духовності», а в тому, щоб повернути в обіг ті два шляхи, якими людина давно не користувалася. Для формалізованої оцінки в методі є Вісбаденський опитувальник (WIPPF), у якому первинні й вторинні здібності розведені на окремі шкали.

Чим базові здібності не є

Поняття легко переплутати з трьома сусідніми, і кожна з плутанин має свою ціну.

• Не «мистецтво любити» за Фроммом. Еріх Фромм 1956 року писав, що любов — це вміння, якого треба вчитися, а не почуття, що трапляється. Ідея близька за духом, але виросла з іншої традиції та не має ні другого полюса — пізнання, ні чотирьох вимірів, ні опитувальника.
• Не теорія прив'язаності. Опис здатності любити справді перегукується з даними про ранню прив'язаність, і сам метод на них посилається. Але прив'язаність — це емпірична дослідницька програма з власними процедурами вимірювання, а базові здібності — теоретична передумова методу. Ототожнювати їх не можна: доказова база теорії прив'язаності не переноситься автоматично на модель Пезешкіана.
• Не «Позитивна психотерапія» Селігмана. Із 2006 року так само називають інтервенцію, що виросла з позитивної психології і працює з сильними сторонами характеру та благополуччям. Збіг назв повний, теоретичні основи різні — і саме через це більшість клінічних випробувань із назвою positive psychotherapy стосуються не методу Пезешкіана.

Що кажуть дослідження

Тут потрібна чесність. Базові здібності — це не експериментально відкритий факт, а вихідна аксіома методу: її не «довели», з неї починають. Емпірично перевіряють не саму аксіому, а те, що з неї виводиться, — передусім через шкали первинних і вторинних здібностей.

Такі роботи існують, хоч їх небагато. Наприклад, турецьке дослідження 2023 року з Вісбаденським опитувальником показало, що в чоловіків з антисоціальним розладом особистості первинні й вторинні здібності виражені слабше, ніж у контрольній групі, а окремі первинні здібності пов'язані з рівнем гніву. Це кореляційні дані, а не доказ причини. Метод має також описи застосування в умовах масової травми — зокрема в роботі з єзидськими жінками, що пережили геноцид, де опертя на ресурс виявилося доречнішим за суто дефіцитарну модель. Загальний висновок обережний: клінічних випробувань самого методу Пезешкіана значно менше, ніж публікацій про нього, і це варто говорити студентам прямо.

Міфи і факти

Насправді	Поширений міф
Це дві вроджені можливості: любити і пізнавати	Базові здібності — це список хороших рис
Вони є в кожного, різниться лише ступінь розгорнутості	Базові здібності є в одних людей і відсутні в інших
«Позитивний» означає «те, що дане, наявне»	«Позитивний» означає оптимізм і заборону скаржитися
Це вихідна аксіома методу, яку перевіряють опосередковано	Наявність базових здібностей експериментально доведена
Метод Пезешкіана і підхід Селігмана мають лише спільну назву	Позитивна психотерапія — це одна й та сама школа
Здатність любити описують через чотири виміри стосунків	Здатність любити — це просто вміння бути ніжним

Джерела

• Peseschkian H., Remmers A. Positive Psychotherapy: An Introduction. У кн.: Positive Psychiatry, Psychotherapy and Psychology, 2-ге вид. Springer, 2025. DOI: 10.1007/978-3-031-94645-5_2 · Springer
• Marseille A. Positive Psychotherapy: A Transcultural Approach to Psychotherapy for the Twenty-First Century. IntechOpen, 2025 (відкритий доступ: базові здібності як основа актуальних). DOI: 10.5772/intechopen.1007778 · Повний текст
• Maden Ö., Sinici E., Uzun Ö. Primary and Secondary Capacities in the Context of Positive Psychotherapy in Individuals with Antisocial Personality Disorder. Turk Psikiyatri Dergisi, 2023;34(3):191–201. DOI: 10.5080/u27031 · Повний текст
• Всесвітня асоціація Позитивної психотерапії (WAPP). Про метод ППТ; глосарій термінів методу, 2025 (Grundfähigkeiten, Liebesfähigkeit, Erkenntnisfähigkeit, Ur-Wir, чотири виміри моделей для наслідування). positum.org
• Cope T. A. Positive Psychotherapy's theory of the capacity to know as explication of unconscious contents. Journal of Religion and Health, 2009;48(1):79–89. DOI: 10.1007/s10943-008-9225-7 · PMID: 19229628.
• Peseschkian N. Positive psychotherapy: a transcultural and interdisciplinary approach to psychotherapy. Psychotherapy and Psychosomatics, 1990;53(1–4):39–45. DOI: 10.1159/000288338 · PMID: 2290904.
• Kizilhan J. I., Wenzel T. Positive psychotherapy in the treatment of traumatised Yezidi survivors of sexualised violence and genocide. International Review of Psychiatry, 2020;32(7–8):594–605. DOI: 10.1080/09540261.2020.1809356 · PMID: 33016807.
• Peseschkian N. Positive Psychotherapy: Theory and Practice of a New Method. Springer-Verlag, 1987 (нім. оригінал — Fischer, 1977).
• Peseschkian N. Positive Family Therapy: The Family as Therapist. Springer-Verlag, 1986 (джерело чотирьох вимірів моделей для наслідування).