Дезорганізований (тривожно-уникаючий) тип прив'язаності: ознаки, причини і як його змінити

Вона пише йому по десять повідомлень за вечір, а коли він нарешті приходить, зустрічає холодом і мовчанням. Він каже, що хоче сім'ю, а після найтеплішого вечора за місяць зникає на тиждень. Обоє щиро не розуміють, що з ними не так: близькість потрібна як повітря і водночас лякає так, що хочеться втекти. Психологи називають таку внутрішню війну дезорганізованим, або тривожно-уникаючим, типом прив'язаності, і це найменш описаний із чотирьох типів.

Про надійний, тривожний та уникаючий тип написано багато. Четвертий залишається в тіні почасти через плутанину в назвах: дослідники немовлят говорять про «дезорганізовану» прив'язаність, психологи дорослих стосунків про «тривожно-уникаючий» або «боязкий» стиль, а в популярних текстах ці слова змішують. Тим часом саме цей тип найбільше пов'язаний із ранньою травмою, найсильніше передбачає труднощі в дитинстві і водночас найчастіше обростає міфами про «зламану психіку» й «непоправну шкоду».

Ця стаття зібрала те, що про дезорганізовану прив'язаність відомо з досліджень на тисячах дітей і дорослих: як вона виглядає в поведінці, чому виникає, чим відрізняється від інших ненадійних типів, які наслідки доведені, а які перебільшені, що робити батькам і чи справді дорослий може її змінити.

Що таке дезорганізований тип прив'язаності простими словами

Теорія прив'язаності описує, як дитина вчиться користуватися дорослим як «безпечною базою»: іти досліджувати світ і повертатися за втіхою, коли страшно. У класичному експерименті Мері Ейнсворт, «незнайомій ситуації», немовля на кілька хвилин розлучали з матір'ю і спостерігали за зустріччю. Так виділили три організовані патерни: надійний, уникаючий і тривожний (амбівалентний). Кожен із них є стратегією, тобто послідовним способом отримати від батьків максимум доступної безпеки. Огляд усіх чотирьох типів є в нашій статті про теорію прив'язаності.

Але частину дітей не вдавалося віднести до жодної групи. У 1986–1990 роках Мері Мейн і Джудіт Соломон описали їхню поведінку і ввели четверту категорію, дезорганізовану/дезорієнтовану. Такі діти при зустрічі з матір'ю робили щось несумісне: тягнулися до неї і водночас відверталися, завмирали на півдорозі з відсутнім поглядом, падали на підлогу, ховалися від батьків замість того, щоб шукати в них захисту. Словник Американської психологічної асоціації визначає цей тип саме так: суперечлива, дезорієнтована поведінка, яка не складається в жодну послідовну стратегію.

Ключове слово тут колапс стратегії. Уникаюча дитина має план: не показувати потребу. Тривожна дитина має план: підсилювати сигнали, поки не помітять. Дезорганізована дитина плану не має, тому що обидва доступні плани зруйновано одночасно. Саме тому цей тип вважають не просто «ще одним ненадійним», а якісно іншим станом.

Як він проявляється в дорослих: ознаки тривожно-уникаючого типу

У дорослих про дезорганізовану прив'язаність зазвичай говорять мовою іншої моделі. У 1991 році Кім Бартоломью і Леонард Горовіц запропонували чотири стилі дорослої прив'язаності за двома осями: як людина бачить себе і як бачить інших. Надійний стиль поєднує позитивний образ себе й інших; тривожний — негативний образ себе і позитивний інших; відсторонено-уникаючий — навпаки; а четвертий, боязко-уникаючий (fearful-avoidant), поєднує негативний образ і себе, і інших. Саме його в українських текстах називають тривожно-уникаючим, і саме він найближчий до дитячої дезорганізації.

У щоденному житті це виглядає приблизно так:

• вам гостро потрібна близькість, але щойно вона з'являється, стає тісно, тривожно або «нудно», і ви віддаляєтеся;
• ви чекаєте від партнера підтвердження любові і водночас не вірите йому, коли він його дає;
• сварки протікають хвилями: спершу відчайдушні спроби втримати людину, потім різкий холод, іноді за одну годину;
• ви погано передбачаєте власні реакції: те, що вчора здавалося правильним рішенням (розірвати або, навпаки, зблизитися), сьогодні здається катастрофою;
• вам важко довіряти навіть тим, хто довів свою надійність, і легко довіряти тим, хто небезпечний;
• у стосунках повторюється сценарій: бурхливий початок, стрімке зближення, паніка, відступ, повернення;
• поруч із близькою людиною ви можете «випадати» на кілька секунд: не чути, що вам кажуть, ловити себе на відсутньому погляді.

Жоден пункт сам по собі не є діагнозом. Ідеться про стійкий малюнок, який повторюється в різних стосунках і який людина не може змінити зусиллям волі. Коли цей малюнок роками руйнує близькість, розібратися в його джерелах допомагає психотерапевт, тим більше що за тривожно-уникаючою прив'язаністю дуже часто стоїть непережитий досвід дитинства.

Важливе застереження: дослідники дорослої прив'язаності Ремона Пецольд, Стівен Роулз і Джеймі Кон у 2015 році показали, що «боязкий» стиль опитувальників і «дезорганізація» дитячого спостереження є спорідненими, але не тотожними поняттями. Опитувальники ловлять поєднання тривоги та уникання; дезорганізацію ж точніше описують страх партнера, спалахи гніву й дисоціативні провали в близькості. Тому автори запропонували окрему шкалу дорослої дезорганізованої прив'язаності, і в науці ці конструкти вимірюють різними інструментами.

Чим дезорганізований тип відрізняється від тривожного й уникаючого

Найпростіше зрозуміти четвертий тип через порівняння з двома іншими ненадійними. Людина з тривожним типом прив'язаності має одну провідну стратегію: наближатися. Вона боїться покинутості, шукає підтверджень, підсилює емоції, але при цьому вірить, що близькість у принципі є доброю і досяжною. Її страх про те, що партнер піде.

Людина з уникаючим типом також має одну стратегію: тримати дистанцію. Вона знецінює потребу в інших, приглушує почуття, покладається на себе. Її переконання про те, що залежати від когось небезпечно або принизливо, але сама по собі вона стабільна й передбачувана.

Дезорганізований тип не має провідної стратегії. Обидві системи вмикаються одночасно: страх покинутості штовхає до людини, страх близькості відштовхує від неї. Звідси головна відмінність у поведінці: тривожний партнер послідовно наближається, уникаючий послідовно віддаляється, а тривожно-уникаючий непередбачувано перемикається, і сам страждає від цієї непередбачуваності не менше за іншого. Ще одна відмінність у природі страху. Тривожний і уникаючий типи бояться втрати або поглинання; дезорганізований тип боїться самої близької людини, навіть коли розумом знає, що вона безпечна.

Це має практичне значення. Поради для тривожних («не пишіть десяте повідомлення») або для уникаючих («дозвольте собі попросити про підтримку») для четвертого типу працюють погано, тому що б'ють лише по одній половині конфлікту. Тут потрібна робота зі самим страхом близькості і з його джерелом.

Звідки береться: наляканий дорослий і парадокс наближення

У 1990 році Мері Мейн та Ерік Гессе запропонували пояснення, яке досі є основним. Немовля запрограмоване бігти до батьків, коли йому страшно. Але що робити, якщо джерелом страху є самі батьки? Виникає парадокс наближення: біологічний імпульс тікати до дорослого і біологічний імпульс тікати від нього вмикаються одночасно. Жоден не може перемогти, і стратегія розпадається. У пізніших роботах 2000 і 2006 років Гессе і Мейн детально описали, яка саме поведінка батьків запускає цей парадокс, і виділили три її форми: лякаюча (раптовий гнів, погрози, різкі рухи), налякана (батько чи мати самі виглядають переляканими поруч із дитиною, немов вона є загрозою) і дисоціативна (дорослий «випадає», застигає з відсутнім поглядом, говорить зміненим голосом).

Важливо, що для дезорганізації не обов'язкове жорстоке поводження. Мейн і Гессе показали, що навіть у благополучних сім'ях лякаючу поведінку часто спричиняє непережита втрата чи травма самого дорослого: спогад проривається в момент, коли дитина плаче, і мати на кілька секунд бачить не дитину, а власне минуле. У 1999 році Карло Схюнгел і колеги перевірили це на 85 матерях середнього класу, які пережили втрату близької людини. Лякаюча поведінка передбачала дезорганізовану прив'язаність немовляти незалежно від того, наскільки надійною була сама мати; а непережита втрата в матерів із надійним власним типом дезорганізації в дитини не спричиняла. Тобто шкодить не сама історія батьків, а те, чи прорвалася вона в поведінку. Про такий механізм передачі ми детальніше писали в матеріалі про міжпоколінну травму.

Другий великий чинник усе ж таки жорстоке поводження і хаос. Метааналіз Шанталь Сір і колег 2010 року на 55 дослідженнях і 4792 дітях показав, що діти, які зазнали насильства чи нехтування, мають дезорганізовану прив'язаність набагато частіше за інших дітей із груп ризику (величина ефекту d = 2,19, це дуже великий ефект). Але накопичення п'яти й більше соціально-економічних ризиків (бідність, самотнє батьківство, психічний розлад у батьків, насильство в родині, низька освіта) давало майже такий самий ефект без прямого насильства. Дезорганізацію породжує не один злочин, а середовище, у якому дорослий регулярно є непередбачуваним або лякаючим. Якщо батько чи мати впізнають у цьому себе, найкорисніше, що вони можуть зробити для дитини, це опрацювати власну травму, зокрема у форматі психотерапії ПТСР.

Що показують дослідження: поширеність, наслідки, мозок

Найцитованіша робота про масштаб явища належить Марінусу ван Ейзендорну, Карло Схюнгелу і Маріан Бакерманс-Краненбург. У 1999 році вони узагальнили майже 80 досліджень із понад 6000 пар «дитина — батько» і встановили: у звичайних сім'ях середнього класу дезорганізований тип має близько 15% немовлят, а в клінічних групах і при жорстокому поводженні ця частка зростає вдвічі-втричі. Той самий метааналіз показав, що дезорганізація не є проявом темпераменту чи неврологічних особливостей дитини, має помірну стабільність у часі і передбачає проблеми з регуляцією стресу, поведінкові труднощі і схильність до дисоціації в старшому віці.

Із наслідків найкраще доведені поведінкові. Паскуале Фірон і колеги у 2010 році проаналізували 69 вибірок із 5947 дітей: діти з дезорганізованою прив'язаністю мали помітно вищий ризик так званих екстерналізованих проблем, тобто агресії, непослуху, порушень поведінки (d = 0,34), тоді як для уникаючого (0,12) і тривожного (0,11) типів ефект був малим. Це не означає, що кожна дезорганізована дитина стане «важкою». Ефект середній за силою, і більшість таких дітей розвиваються без клінічних проблем. Але на рівні популяції саме цей тип найтісніше пов'язаний із подальшими труднощами.

Найдовше спостереження торкнулося мозку. Карлен Лайонс-Рут із колегами у 2016 році опублікувала результати 30-річного дослідження бідних сімей у стані високого стресу: у 18 дорослих, за якими спостерігали від немовлячого віку, дезорганізована прив'язаність у 18 місяців передбачала більший об'єм лівої мигдалини у 29 років, причому пізніші стреси, зокрема жорстоке поводження в дитинстві, такого зв'язку не давали. Мигдалина є центром обробки страху, і її збільшення пов'язували з дисоціацією і дратівливістю в дорослому віці. Вибірка крихітна, тож це радше вказівка на напрям, ніж закон, але вона узгоджується з тезою, що перші два роки життя є чутливим періодом для систем, які обробляють загрозу.

Дезорганізована прив'язаність у стосунках пари

У дорослих стосунках дезорганізований тип упізнається за характерним маятником. Початок часто буває бурхливим: ця людина здатна на дуже швидке і глибоке зближення, тому що потреба в близькості в неї не менша, ніж у тривожного типу. Але щойно зближення досягнуто, вмикається друга половина: партнер, який став важливим, автоматично стає небезпечним. З'являються дистанція, підозри, раптовий холод, іноді провокації, які перевіряють, чи витримає інший. Якщо він витримує, тривога трохи спадає і починається новий цикл наближення.

Партнерові такої людини важко з іншої причини: він не може вгадати, яка версія зустріне його сьогодні. Він починає підлаштовуватися, ходити навшпиньки, і стосунки перетворюються на керування чужим станом. Тут пролягає межа, яку варто бачити чітко. Тривожно-уникаючий тип сам по собі не є абюзом, і людина з ним щиро страждає від власних коливань. Але саме цей тип найчастіше застрягає у стосунках із небезпечними партнерами, тому що звичне з дитинства поєднання любові і страху відчувається як «справжнє». Про цей механізм ми писали окремо в статті про травматичну прив'язаність.

Коли обидва партнери хочуть зберегти стосунки, але не витримують маятника, працює парна робота: сімейний психолог допомагає побачити цикл наближення й відступу з боку, назвати страх, який його запускає, і домовитися про те, що робити в момент, коли одному з двох стає нестерпно близько. Це не швидко, але це той випадок, коли стосунки самі стають простором лікування.

Чого це не означає: чотири міфи про дезорганізовану прив'язаність

Популярність теорії прив'язаності мала побічний ефект: класифікацію, створену для досліджень, почали використовувати як діагноз, а іноді як аргумент у судових справах про опіку. У 2017 році група провідних дослідників прив'язаності на чолі з Пером Гранквістом (серед співавторів Алан Сроуф, Мері Дозієр, Ерік Гессе та Говард Стіл) опублікувала консенсусну статтю, яка розбирає чотири хибні припущення про дезорганізовану прив'язаність.

Перше: що оцінка прив'язаності може бути остаточним висновком про конкретну дитину чи сім'ю. Не може: класифікація створена для порівняння груп, її надійність на рівні окремої дитини обмежена, а поведінка залежить від конкретного батька, тож із матір'ю дитина може бути дезорганізованою, а з батьком надійною.

Друге: що дезорганізація надійно вказує на жорстоке поводження. Ні. Хоча серед дітей, які зазнали насильства, дезорганізація трапляється дуже часто, зворотне не є правдою: більшість дезорганізованих дітей із звичайних сімей насильства не зазнавали, а причиною були лякаюча поведінка через травму батьків, хаос або накопичені ризики.

Третє: що це сильний предиктор психопатології. Ефекти, як ми бачили, середні або малі, і більшість дітей із цим типом не мають розладів.

Четверте: що це фіксована риса дитини. Дезорганізація є характеристикою стосунків, а не особистості, і вона змінюється, коли змінюється поведінка дорослого.

Окремо автори наголошують, що дезорганізована прив'язаність не є розладом прив'язаності. Реактивний розлад прив'язаності і розлад розгальмованої соціальної залученості є психіатричними діагнозами, які виникають переважно в дітей, позбавлених стабільного піклування, наприклад в інтернатах, і трапляються рідко. Дезорганізований тип має кожна сьома дитина з благополучної родини, і це не хвороба.

Що робити батькам, якщо ви впізнали це у своїй дитині

Найважливіша новина з досліджень полягає в тому, що дезорганізація піддається профілактиці й корекції краще за багато інших проблем розвитку, тому що її причина лежить не в дитині, а в поведінці дорослого, яку можна змінити. У 2005 році Фемміє Юффер і колеги провели рандомізоване дослідження на 130 сім'ях, які всиновили немовлят: три домашні сесії з відеозворотним зв'язком (мати переглядає відео взаємодії з дитиною разом зі спеціалістом і вчиться помічати сигнали немовляти) підвищили чутливість матерів і зменшили частку дезорганізованої прив'язаності у 12 місяців (d = 0,46). Метааналіз Баррі Райта і колег 2017 року об'єднав 14 рандомізованих досліджень таких програм: у сім'ях, які отримали втручання, шанси дезорганізованої прив'язаності були вдвічі меншими (відношення шансів 0,50), і найкраще працювали програми, спрямовані на батьківську чутливість.

Що з цього випливає на практиці:

1. Не шукайте в дитині поламки. Дезорганізована поведінка є реакцією на непередбачуваність, а не її причиною. Питання «що відбувається зі мною поруч із дитиною», а не «що з нею не так».
2. Помічайте власні провали. Спалахи гніву, завмирання з відсутнім поглядом, моменти, коли дитячий плач викликає нестерпну тривогу або лють, є тими самими лякаючими сигналами. Їх не треба соромитися, їх треба відстежувати.
3. Лагодьте розриви. Жоден дорослий не буває чутливим постійно. Важливо не уникати помилок, а повертатися після них: підійти, назвати, що сталося, заспокоїти. Саме ремонт, а не бездоганність, робить прив'язаність надійною.
4. Працюйте з власною історією. Якщо ваша реакція на дитину непропорційна і ви впізнаєте в ній щось зі свого дитинства, це найпряміша мішень для терапії.
5. Не чекайте, що «переросте». Якщо дитина боїться вас, б'ється в суперечливих імпульсах, стає керівною і «дорослою» стосовно вас, зверніться до дитячого психолога онлайн або очно: сучасні програми для батьків працюють саме з взаємодією, а не з дитиною окремо.

Чи можна змінити тип прив'язаності в дорослому віці

Так, і це доведено не лише клінічним досвідом. Метааналіз Кеннета Леві і колег 2018 року на 36 дослідженнях і 3158 пацієнтах показав дві речі. Перша: люди з надійною прив'язаністю на початку терапії отримують від неї більше, і це не дуже втішно для тих, у кого вона ненадійна. Друга, важливіша: зростання надійності прив'язаності під час терапії супроводжується кращими результатами лікування, а люди з низькою надійністю найбільше виграють від терапії, у центрі якої стоять стосунки і те, що відбувається між людьми, зокрема між пацієнтом і терапевтом.

Це означає, що для дезорганізованого типу терапевтичні стосунки є не фоном, а головним інструментом. Людина, яка звикла, що близькість дорівнює небезпеці, отримує перший у житті досвід стосунків, де інший є передбачуваним, витримує її гнів і відступи і не зникає. Саме тому робота часто йде хвилями, з випробуваннями терапевта на міцність, і саме тому важливо не міняти спеціаліста після першого розчарування, а принести розчарування в кабінет.

Психологи називають результат такої роботи «набутою надійністю»: людина з важким дитинством у дорослому віці описує його зв'язно, без провалів і без ідеалізації, і будує стосунки як людина з надійним типом прив'язаності. Дослідження Мейн показали, що саме зв'язність розповіді про власне дитинство, а не його благополуччя, передбачає, чи буде надійною прив'язаність у наступного покоління. Інакше кажучи, змінити можна не минуле, а те, як воно живе у вас зараз, і цього достатньо, щоб не передати його далі.

Самостійно теж можна зробити чимало: вести щоденник переключень (що сталося за мить до того, як стало тісно або, навпаки, порожньо), навчитися розпізнавати тілесні ознаки страху близькості до того, як він перетвориться на вчинок, домовитися з партнером про «паузу без покарання», коли треба відійти, і про сигнал повернення. Але глибинна частина роботи, розрізнення партнера і того дорослого з дитинства, якого ви насправді боїтеся, майже завжди потребує другої безпечної людини поруч.

Джерела

• APA Dictionary of Psychology. Disorganized attachment. American Psychological Association. Визначення
• Main M., Solomon J. Procedures for identifying infants as disorganized/disoriented during the Ainsworth Strange Situation. У кн.: Greenberg M.T., Cicchetti D., Cummings E.M. (ред.) Attachment in the Preschool Years: Theory, Research, and Intervention. Chicago: University of Chicago Press, 1990.
• Hesse E., Main M. Disorganized infant, child, and adult attachment: collapse in behavioral and attentional strategies. Journal of the American Psychoanalytic Association, 2000; 48(4):1097–1127. DOI: 10.1177/00030651000480041101 · PMID: 11212184
• Hesse E., Main M. Frightened, threatening, and dissociative parental behavior in low-risk samples: description, discussion, and interpretations. Development and Psychopathology, 2006; 18(2):309–343. DOI: 10.1017/S0954579406060172 · PMID: 16600057
• Schuengel C., Bakermans-Kranenburg M.J., van IJzendoorn M.H. Frightening maternal behavior linking unresolved loss and disorganized infant attachment. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 1999; 67(1):54–63. DOI: 10.1037//0022-006x.67.1.54 · PMID: 10028209
• van IJzendoorn M.H., Schuengel C., Bakermans-Kranenburg M.J. Disorganized attachment in early childhood: meta-analysis of precursors, concomitants, and sequelae. Development and Psychopathology, 1999; 11(2):225–249. DOI: 10.1017/s0954579499002035 · Cambridge
• Cyr C., Euser E.M., Bakermans-Kranenburg M.J., van IJzendoorn M.H. Attachment security and disorganization in maltreating and high-risk families: a series of meta-analyses. Development and Psychopathology, 2010; 22(1):87–108. DOI: 10.1017/S0954579409990289 · PMID: 20102649
• Fearon R.P., Bakermans-Kranenburg M.J., van IJzendoorn M.H., Lapsley A.M., Roisman G.I. The significance of insecure attachment and disorganization in the development of children's externalizing behavior: a meta-analytic study. Child Development, 2010; 81(2):435–456. DOI: 10.1111/j.1467-8624.2009.01405.x · PMID: 20438450
• Lyons-Ruth K., Pechtel P., Yoon S.A., Anderson C.M., Teicher M.H. Disorganized attachment in infancy predicts greater amygdala volume in adulthood. Behavioural Brain Research, 2016; 308:83–93. DOI: 10.1016/j.bbr.2016.03.050 · PMID: 27060720 · PMC5017306
• Granqvist P., Sroufe L.A., Dozier M., Hesse E., Steele M. та ін. Disorganized attachment in infancy: a review of the phenomenon and its implications for clinicians and policy-makers. Attachment & Human Development, 2017; 19(6):534–558. DOI: 10.1080/14616734.2017.1354040 · Повний текст
• Bartholomew K., Horowitz L.M. Attachment styles among young adults: a test of a four-category model. Journal of Personality and Social Psychology, 1991; 61(2):226–244. DOI: 10.1037//0022-3514.61.2.226 · PMID: 1920064
• Paetzold R.L., Rholes W.S., Kohn J.L. Disorganized attachment in adulthood: theory, measurement, and implications for romantic relationships. Review of General Psychology, 2015; 19(2):146–156. DOI: 10.1037/gpr0000042
• Juffer F., Bakermans-Kranenburg M.J., van IJzendoorn M.H. The importance of parenting in the development of disorganized attachment: evidence from a preventive intervention study in adoptive families. Journal of Child Psychology and Psychiatry, 2005; 46(3):263–274. DOI: 10.1111/j.1469-7610.2004.00353.x · PMID: 15755303
• Wright B., Hackney L., Hughes E., Barry M., Glaser D. та ін. Decreasing rates of disorganised attachment in infants and young children, who are at risk of developing, or who already have disorganised attachment: a systematic review and meta-analysis of early parenting interventions. PLoS One, 2017; 12(7):e0180858. DOI: 10.1371/journal.pone.0180858 · Повний текст
• Levy K.N., Kivity Y., Johnson B.N., Gooch C.V. Adult attachment as a predictor and moderator of psychotherapy outcome: a meta-analysis. Journal of Clinical Psychology, 2018; 74(11):1996–2013. DOI: 10.1002/jclp.22685 · PMID: 30238450