Мазохізм у психології: що це, три значення слова, чим сексуальний мазохізм відрізняється від морального і коли це стає проблемою

Одна людина роками лишається на роботі, де її принижують, і кожного разу знаходить причину не звільнятися. Друга обирає партнерів, які зраджують, і після кожного розриву каже: «зі мною завжди так». Третя в ліжку просить зробити їй боляче і потім соромиться цього настільки, що не може розповісти жодному лікарю. Усіх трьох у побуті назвуть мазохістами, і всі три випадки насправді про різне.

В українській видачі мазохізм пояснюють або як сексуальне відхилення з переліком «симптомів і стадій», або як побутовий докір «ти сама собі шкодиш». Майже ніде не сказано, що слово має три різні значення, що сексуальний мазохізм за згодою давно не вважають хворобою, що практиків БДСМ обстежували на тисячах людей і знайшли не патологію, а звичайних людей із певними рисами, і що справжня проблема, з якою приходять до психолога, зазвичай є не сексуальною, а моральною: звичкою обирати собі страждання.

Тут зібрано саме це: що означає слово в сексології, психоаналізі й побуті, звідки воно взялося, як його розуміють сучасні класифікації, що показали дослідження практиків БДСМ і звичайних людей, як виглядає моральний мазохізм у стосунках і роботі, коли задоволення від болю стає розладом і з чим тут насправді працює психотерапія.

Що таке мазохізм простими словами: три значення одного слова

Перше значення сексуальне. Людина відчуває збудження від болю, приниження, зв'язування чи підкорення, і робить це за згодою, з партнером, який на це погоджується. Сучасні класифікації розрізняють тут дві речі: сам інтерес, який не є діагнозом, і розлад, який діагностують лише тоді, коли інтерес завдає людині страждання, порушує її життя або несе реальну небезпеку. До цієї різниці ми ще повернемося, бо вона змінила все.

Друге значення психоаналітичне. Зигмунд Фройд у роботі 1924 року розділив мазохізм на ерогенний, тобто сексуальний, жіночий, у його термінології, і моральний. Моральний мазохізм не має стосунку до ліжка: це несвідома потреба в покаранні й стражданні, через яку людина знову і знову опиняється в ситуаціях, де їй погано, і сама цього не помічає. Саме про нього найчастіше йдеться, коли психолог каже «мазохістичний патерн».

Третє значення побутове й найширше. Мазохістом називають того, хто терпить погане ставлення, не йде з токсичних стосунків, бере на себе більше, ніж може, і карає себя за будь-яку помилку. Це метафора, а не термін, але за нею стоять реальні механізми, і про них теж буде мова.

Три значення часто змішують, і плутанина має ціну. Людина, яка любить біль у сексі за згодою, не потребує лікування, а людина, яка роками обирає партнерів, що її принижують, потребує, але не сексолога. Про сексуальну сторону, яка часто бентежить найбільше, простіше поговорити саме з сексологом онлайн: анонімно, без осуду і з розумінням того, де проходить межа між інтересом і розладом.

Звідки взялося слово: Захер-Мазох, Крафт-Ебінг і Фройд

Австрійський письменник Леопольд фон Захер-Мазох у 1870 році видав повість «Венера в хутрі» про чоловіка, який просить кохану стати його володаркою і принижувати його. Наприкінці XIX століття німецький психіатр Ріхард фон Крафт-Ебінг ввів у клінічний ужиток два терміни, назвавши їх за іменами письменників: садизм за маркізом де Садом і мазохізм за Захер-Мазохом. Сам письменник, за свідченнями сучасників, від такої слави був не в захваті.

Фройд повернувся до теми кілька разів. У 1915 році він вважав мазохізм вторинним, оберненим на себя садизмом. У 1924 році, у статті про економічну проблему мазохізму, він визнав існування первинного мазохізму і запропонував той поділ на три форми, яким психоаналітики користуються досі. Сучасні психоаналітичні огляди називають мазохізм центральним для розуміння багатьох станів і водночас одним із найскладніших понять у теорії потягів.

Психіатрія тим часом рухалася в інший бік. Понад століття мазохізм вважали перверсією і хворобою. Перелом стався у 2013 році, коли американська класифікація DSM-5 розвела парафілії, тобто нетипові сексуальні інтереси, і парафільні розлади. Інтерес сам по собі перестав бути діагнозом. А чинна Міжнародна класифікація хвороб МКХ-11 пішла далі й прибрала садомазохізм за згодою з переліку розладів узагалі, лишивши там лише те, що пов'язане з примусом, шкодою або сильним стражданням людини.

Сексуальний мазохізм: інтерес, розлад і межа між ними

За чинними критеріями розлад сексуального мазохізму діагностують, коли інтенсивне збудження від приниження, побиття, зв'язування чи іншого страждання триває щонайменше півроку і спричиняє виражений дистрес або порушує життя людини. Друга умова є ключовою. Огляд Річарда Крюґера, підготовлений для робочої групи DSM-5 за літературою 1900–2008 років, рекомендував зберегти діагноз, але з мінімальними змінами і з наголосом на потребі в надійних інструментах оцінки.

Реальність за цифрами виглядає буденніше, ніж у кіно. У австралійському національному опитуванні на 19 307 людей 16–59 років участь у БДСМ за останній рік визнали 1,8% сексуально активних людей: 2,2% чоловіків і 1,3% жінок. Ці люди не частіше за інших зазнавали сексуального примусу, не були нещаснішими чи тривожнішими, а чоловіки з досвідом БДСМ мали навіть нижчі показники психологічного дистресу. Автори дійшли висновку, що БДСМ є сексуальним інтересом меншості, а не симптомом травми чи проблем зі «звичайним» сексом.

Нідерландське дослідження 2013 року порівняло 902 практиків БДСМ і 434 людей контрольної групи за особистісними рисами, стилем прив'язаності, чутливістю до відторгнення і благополуччям. Практики виявилися менш невротичними, більш екстравертними, відкритими і сумлінними, менш чутливими до відторгнення і з вищим суб'єктивним благополуччям, хоч і менш поступливими. Ті, хто обирав домінантну роль, загалом мали сприятливіші показники, ніж ті, хто обирав підкорення, а найменш сприятливі показники були в контрольної групи. Висновок авторів прямий: БДСМ радше форма дозвілля, ніж вияв психопатології.

Про те, що є другою половиною цієї пари й коли схильність завдавати біль стає небезпечною, на сайті є окрема стаття про садизм.

Що показали дослідження: скільки таких людей і що з ними «не так»

Найцікавіші дані про «нормальність» дав канадський сексолог Крістіан Жуаяль. У 2015 році він опитав 1516 дорослих із загального населення про 55 сексуальних фантазій і розділив їх статистично: рідкісні мають 2,3% людей або менше, незвичайні до 15,9%, поширені понад 50%, типові понад 84,1%. Виявилося, що багато фантазій, які клініцисти звикли вважати девіантними, є статистично поширеними. У другому дослідженні того ж року на 1501 людині Жуаяль показав, що за чинним визначенням парафілії 57% звичайних людей мали «парафільну» фантазію такої ж інтенсивності, як їхня найсильніша звичайна фантазія; для жінок найінтенсивнішою «парафільною» фантазією було бути сексуально підкореною. Його висновок: критерії надто широкі й не відрізняють фантазію від сексуального інтересу.

Систематичний огляд 2019 року зібрав усю літературу про БДСМ з біопсихосоціального погляду. Інтерес до цих практик пов'язаний із вищою відкритістю досвіду й екстраверсією, з пошуком відчуттів, зі стилем прив'язаності, а на біологічному рівні з тим, як влаштовані системи болю й винагороди в мозку. Автори чесно застерігають, що більшість досліджень описові і мало хто вивчав самі рушійні механізми.

Еволюційний огляд 2024 року додає ще одну лінію: біль і задоволення в мозку обробляються сусідніми системами, і в певному контексті, безпечному, за згодою, з довіреним партнером, біль справді може підсилювати збудження. Ключове слово тут контекст. Одне й те саме відчуття в безпеці і в насильстві є двома різними подіями для психіки.

Моральний мазохізм: коли людина обирає страждання, не помічаючи цього

Саме тут живе більшість реальних запитів до психолога, і саме тут слово найчастіше вживають неправильно. Моральний мазохізм у психоаналітичному сенсі є не любов'ю до страждання, а несвідомою потребою в покаранні. Людина не насолоджується поганим, вона його обирає і терпить, бо на глибшому рівні вважає, що заслужила, або тому що страждання є єдиним знайомим способом бути в стосунках.

Виглядає це впізнавано. Партнери, які принижують або зраджують, і кожен наступний схожий на попереднього. Робота, де не платять і кричать, з якої «не можна піти саме зараз». Звичка брати на себя чужу провину і карати себя за найменшу помилку ще до того, як це зробить хтось інший. Відмова від власних потреб «заради інших», яка викликає в інших не вдячність, а роздратування. І фраза, яка все пояснює: «я звикла, зі мною завжди так».

Психологія за цим бачить не потяг до болю, а кілька механізмів. Досвід дитинства, де любов і покарання йшли поруч, і тому доросла людина плутає одне з іншим. Провину, яка потребує розплати, і страждання стає способом її сплатити наперед. Контроль: якщо я сама обираю поганого партнера або погану роботу, я хоча б керую своїм болем. І знайомість: передбачуване погане для психіки безпечніше за непередбачуване хороше. У статті про любовну залежність описано, як цей самий патерн виглядає в стосунках.

Із цим працює не сексолог, а психотерапевт, і працює довго, бо йдеться про глибокі переконання про себя. Основний запит, з яким люди приходять на індивідуальну психотерапію, звучить не як «я мазохіст», а як «чому я знову і знову обираю те, від чого мені погано».

Мазохізм і біль: чому мозок може хотіти того, що болить

Побутове уявлення про мазохіста як людину, яка «не відчуває болю» або «любить біль сам по собі», не відповідає даним. Біль у безпечному контексті запускає ті самі системи винагороди, що й інші інтенсивні відчуття, і супроводжується викидом ендорфінів, які приглушують сам біль і дають ейфорію. Тому спортсмени, любителі гострої їжі й люди, які практикують БДСМ, описують схожі стани, і жоден із них не «любить біль» у буквальному сенсі: вони люблять те, що біль запускає.

Є і темніший бік. Невелике якісне дослідження 2017 року на дев'яти людях, які регулярно практикували мазохістичні дії з болем у центрі досвіду, описало ознаки, схожі на залежність: перший раз, «сп'яніння», тягу і синдром відміни, зростання толерантності, коли потрібно все більше болю. Автори запропонували попередню модель мазохізму як залежності. Це не означає, що так відбувається в усіх, але це означає, що біль як спосіб регулювати емоції може працювати за тією ж схемою, що й інші способи, від алкоголю до шопінгу.

Тут і проходить межа з самоушкодженням, яке часто помилково записують у мазохізм. Людина, яка ріже себя, щоб перервати нестерпну тривогу, не шукає задоволення і зазвичай робить це на самоті і з соромом. Це не мазохізм у жодному з трьох значень, а сигнал про стан, який потребує окремої допомоги.

Коли мазохізм стає проблемою

Три ситуації, у яких інтерес чи патерн виходить за межі норми. Перша: стан завдає страждання самій людині. Вона соромиться, ненавидить себя за бажання, не може побудувати стосунки або витрачає на пошук болю час і гроші, яких не має. Тут критерій розладу виконано незалежно від того, наскільки «звичайним» є сам інтерес.

Друга: реальна небезпека. Найвідомішим прикладом є асфіксіофілія, збудження від перекриття дихання. Огляд для DSM-5 назвав її важким і потенційно смертельним проявом сексуального мазохізму, а за оцінками, які наводить італійська група у 2016 році, від автоеротичної асфіксії у США щороку гине від 250 до 1000 людей, і частину цих смертей помилково фіксують як самогубства. Будь-яка практика, яка може травмувати або вбити, є не інтересом, а ризиком, і для неї не існує «безпечного» варіанту без обмежень.

Третя: втрата згоди. Мазохізм за визначенням є про добровільне підкорення. Якщо партнер продовжує, коли людина просить зупинитися, якщо біль стає способом контролю, якщо «гру» використовують для того, щоб виправдати насильство, це вже не сексуальний інтерес, а насильство, і те, що жертва колись погоджувалася, нічого не змінює. Клініцисти окремо застерігають: практики БДСМ можуть бути і розвитком стосунків за згодою, і приводом для діагнозу, і повторенням травми, і відрізнити одне від іншого можна лише знаючи специфіку таких стосунків, а не покладаючись на упередження.

Мазохізм у стосунках і на роботі: як розпізнати патерн у себе

Кілька запитань допомагають відрізнити невезіння від патерну. Чи повторюється сценарій із різними людьми й у різних місцях? Чи помічаєте ви ознаки проблеми рано і все одно лишаєтеся? Чи є у вас відчуття, що добре ставлення до вас «не за що» і викликає незручність? Чи карaєте ви себя після помилок довше й жорсткіше, ніж це зробив би будь-хто інший? Чи відчуваєте ви полегшення, коли стається погане, як від того, що нарешті настало те, чого ви чекали?

Якщо на три з п'яти відповідь «так», справа не в людях навколо, а в тому, як влаштовано ваш вибір. І це хороша новина, бо на власний вибір можна впливати, а на інших людей ні.

Що можна зробити самому. Вести облік: записувати ситуації, у яких вам погано і з яких ви не йдете, і поруч писати, що ви собі кажете в цей момент. Зазвичай там знаходиться одна й та сама фраза: «я заслужила», «іншого не буде», «потерплю ще трохи». Ставити під сумнів саме її, а не обставини. І пробувати терпіти хороше: приймати допомогу, не відпрацьовувати подарунок, не виправдовуватися за відпочинок. Для людини з мазохістичним патерном це важче за будь-яке страждання, і саме тому це працює.

Коли варто до психолога, а коли до психіатра

До психолога або сексолога варто йти, якщо сексуальний інтерес викликає сором і страждання, заважає стосункам або ви не можете зрозуміти, де у вашому випадку межа з небезпекою. Якщо ж ідеться про моральний мазохізм, повторюваний вибір стосунків, роботи і ситуацій, де вам гарантовано погано, це запит до психотерапевта, і робота тут спрямована не на «відучити від болю», а на те, щоб побачити, звідки взялося переконання, що іншого ви не заслуговуєте.

До психіатра варто звернутися, якщо практики стали небезпечними для життя й ви не можете їх припинити, якщо потяг до болю супроводжується депресією, самоушкодженням чи думками про самогубство, або якщо страждання від власних бажань таке сильне, що заважає працювати і спати. Записатися на консультацію психіатра онлайн можна анонімно і з будь-якого міста, і психіатр у таких випадках не «лікує від мазохізму», а допомагає зі станами, які його супроводжують.

Джерела

• De Neef N., Coppens V., Huys W., Morrens M., 2019. Sexual Medicine, 7(2):129–144. DOI: 10.1016/j.esxm.2019.02.002 · PMID: 30956128 · Повний текст — систематичний огляд БДСМ з біопсихосоціального погляду: поширеність, риси особистості, прив'язаність, системи болю й винагороди.
• Larva M. A., Rantala M. J., 2024. Archives of Sexual Behavior, 53(6):2253–2267. DOI: 10.1007/s10508-024-02881-x · PMID: 38769280 · Повний текст — еволюційний погляд на БДСМ: біль і задоволення, роль контексту й партнера, виключення садомазохізму з переліку парафільних розладів.
• MSD Manual Professional Edition. Розлад сексуального мазохізму (довідкова стаття) · Стаття — критерії розладу за DSM-5: тривалість щонайменше шість місяців і виражений дистрес або порушення функціонування; асфіксіофілія як небезпечна форма.
• Всесвітня організація охорони здоров'я. МКХ-11, розділ «Парафільні розлади» · Класифікація — чинна міжнародна класифікація, яка не включає садомазохізм за згодою до розладів.
• Richters J., de Visser R. O., Rissel C. E. та ін., 2008. Journal of Sexual Medicine, 5(7):1660–1668. DOI: 10.1111/j.1743-6109.2008.00795.x · PMID: 18331257 — 19 307 австралійців: БДСМ за останній рік у 1,8% (2,2% чоловіків, 1,3% жінок); не пов'язаний із примусом, сексуальними труднощами чи дистресом.
• Wismeijer A. A. J., van Assen M. A. L. M., 2013. Journal of Sexual Medicine, 10(8):1943–1952. DOI: 10.1111/jsm.12192 · PMID: 23679066 — 902 практиків БДСМ і 434 контрольних: менша невротичність, вища екстраверсія, відкритість, сумлінність і благополуччя.
• Joyal C. C., Cossette A., Lapierre V., 2015. Journal of Sexual Medicine, 12(2):328–340. DOI: 10.1111/jsm.12734 · PMID: 25359122 — 1516 дорослих і 55 фантазій: статистичні межі рідкісного, незвичайного, поширеного і типового.
• Joyal C. C., 2015. Sexual Medicine, 3(4):321–330. DOI: 10.1002/sm2.96 · PMID: 26797067 · PMC: PMC4721032 — 1501 дорослий: 57% відповідають чинному визначенню парафілії; критерії надто широкі.
• Krueger R. B., 2010. Archives of Sexual Behavior, 39(2):346–356. DOI: 10.1007/s10508-010-9613-4 · PMID: 20221792 — огляд літератури 1900–2008 для DSM-5: діагноз сексуального мазохізму зберегти з мінімальними змінами.
• Coluccia A., Gabbrielli M., Gualtieri G. та ін., 2016. Case Reports in Psychiatry, 2016:5474862. DOI: 10.1155/2016/5474862 · PMID: 27747123 · PMC: PMC5055911 — парафілії проти парафільних розладів у DSM-5; асфіксіофілія і оцінка 250–1000 смертей на рік у США.
• Hucker S. J., 2011. Archives of Sexual Behavior, 40(6):1323–1326. DOI: 10.1007/s10508-011-9824-3 · PMID: 21805211 — асфіксіофілія як важкий і потенційно смертельний прояв сексуального мазохізму.
• Kurt H., Ronel N., 2017. International Journal of Offender Therapy and Comparative Criminology, 61(15):1760–1774. DOI: 10.1177/0306624X15627804 · PMID: 26847638 — дев'ять інтерв'ю: ознаки залежності від болю, попередня модель мазохізму як адикції.
• Iniewicz G., Niebudek A., 2023. Psychiatria Polska, 57(2):467–484. DOI: 10.12740/PP/OnlineFirst/138632 · PMID: 37350709 — БДСМ за згодою, парафільний розлад, насильство і повторення травми: як клініцисту розрізнити.
• Bourdin D., 2022. International Journal of Psychoanalysis, 103(6):1073–1088. DOI: 10.1080/00207578.2022.2133099 · PMID: 36533641 — еволюція поглядів Фройда: 1915, 1919 і 1924 роки; ерогенний, жіночий і моральний мазохізм.
• Bronstein C., 2022. International Journal of Psychoanalysis, 103(6):1025–1037. DOI: 10.1080/00207578.2022.2139355 · PMID: 36533650 — мазохізм у психоаналітичній теорії: первинний і вторинний, роль надʼя і потягів.