Визначення
Уникаючий тип прив'язаності (англ. avoidant attachment) — це засвоєний у перші роки життя спосіб будувати близькість, за якого зближення сприймається як загроза самостійності. Що теплішими стають стосунки, то сильніше хочеться дистанції: людина цінує партнера, але відсторонюється, щойно той наближається. Це не байдужість і не діагноз — такий шаблон можна поступово змінити.
Стосунки тільки-но потеплішали, партнер заговорив про спільне майбутнє, а тобі раптом стало тісно. Захотілось простору, паузи, побути на самоті. Ти ловиш себе на тому, що шукаєш у людині дрібні недоліки, ніби підшукуєш привід відсунутись. Якщо це про вас, можна дізнатися, який у вас тип прихильності за коротким тестом. Найімовірніше, мова про уникаючий тип прив'язаності, і таких людей навколо набагато більше, ніж здається. У національному опитуванні дорослих у США (Мікельсон, Кесслер і Шейвер) уникаючий стиль мав кожен четвертий.
Народжується ця звичка не з холодного серця, не з нелюбові до іншого. Коріння лежить значно раніше, у перших зв'язках із тими, хто про тебе дбав. Дитина, чиї потреби тихо знецінювали, рано засвоює: розраховуй лише на себе, проси менше, тримай свої почуття при собі. Хороша новина проста. Цей малюнок близькості не висічений у камені, дорослий цілком здатен відростити в собі тепло і довіру, навіть якщо в дитинстві їх бракувало. У цьому добре допомагає психолог онлайн.
Розберемось, як упізнати такий патерн у собі чи в дорогій людині, звідки він приходить, як тихо підточує побачення, шлюб, дружбу. Як будувати з такою людиною стосунки, чим уникання відрізняється від незацікавленості і чи реально все це змінити. Без ярликів, без вироку.
Що таке тип прив'язаності і які вони бувають
Тип прив'язаності — це звичний спосіб будувати близькість, засвоєний у ранньому дитинстві й перенесений у доросле життя.
Першим про це заговорив британський психіатр Джон Боулбі ще в середині минулого століття. Його думка проста і глибока: те, як до немовляти ставився перший турботливий дорослий, лягає в основу внутрішнього шаблону «чого взагалі чекати від близьких». Згодом психологиня Мері Ейнсворт перевірила цю ідею на практиці, спостерігаючи за реакцією малюків на коротку розлуку з мамою і на її повернення. Так народилась карта основних типів. Для дорослих її 1991 року уточнили Кім Бартолом'ю та Леонард Горовіц: чотири типи вони вивели з двох оцінок — якою людина бачить себе і якими бачить інших.
Зазвичай виділяють чотири.
Надійний тип: людина спокійно зближується і так само спокійно витримує окремість. Вірить, що рідні будуть поруч, уміє просити підтримки і давати її. Це найздоровіша форма, в основі якої дитинство, де потреби помічали й відгукувались на них.
Тривожний тип тримається на гострому страху покинутості, на постійній потребі чути, що тебе люблять і не залишать. Тепла ніби завжди мало, будь-яка дистанція читається як загроза.
Уникаючий тип — протилежний полюс. Незалежність тут цінується понад усе, тісне зближення викликає дискомфорт, почуття людина тримає на відстані витягнутої руки. За цим часто стоїть рання звичка покладатись лише на себе, бо інакше було боляче.
Тривожно-уникаючий тип — найсуперечливіший варіант: людину водночас тягне до іншого і лякає він же. Часто визріває там, де той самий дорослий був і джерелом тепла, і джерелом болю.
Сучасні дослідники дивляться на це інакше: не чотири скриньки, а дві шкали. Перша — тривога: чи боїшся ти, що партнера не буде поруч, коли він потрібен. Друга — уникнення: наскільки незатишно бути близько й покладатися на іншого. На цих шкалах побудований опитувальник ECR-R, а з ним і наш тест на 36 тверджень. Один з авторів ECR-R Кріс Фрейлі прямо пише, що «природного» способу розкласти людей по типах немає, тож тип — радше точка на мапі.
| Тип | Тривога за стосунки | Уникнення близькості |
|---|---|---|
| Надійний | низька | низьке |
| Тривожний | висока | низьке |
| Уникаючий (відстороняючий) | низька | високе |
| Тривожно-уникаючий | висока | високе |
Звідси й плутанина з назвами. Варіант «тривоги мало, уникнення багато» у Бартолом'ю зветься відстороняючим (англ. dismissing), у перекладах трапляються «відсторонений» і «відкидаючий», а в російськомовних матеріалах — «расслабленно-избегающий». У класифікації Бартолом'ю такої назви немає, але описують нею зазвичай цей самий варіант.
Важливо одразу зняти напругу: це аж ніяк не діагноз, не клеймо. Лише опис звички, а звичку можна переписати. Далі зосередимось на уникаючому полюсі.
Уникаючий тип особистості — не те саме
Люди часто шукають «уникаючий тип особистості», маючи на увазі саме прив'язаність. Але в психіатрії є діагноз зі схожою назвою, тривожний (уникаючий) розлад особистості. Медичний довідник MSD описує його як уникання соціальних ситуацій, де людину можуть відкинути, покритикувати чи осоромити.
| Що порівнюємо | Уникаючий тип прив'язаності | Уникаючий розлад особистості |
|---|---|---|
| Чого людина уникає | тісної близькості й залежності в парі | контактів, де можуть критикувати чи відкинути |
| Як бачить себе | часто «я впораюсь сам» | глибоке відчуття власної неповноцінності |
| Що це таке | стиль прив'язаності, не діагноз | розлад, який діагностує лише фахівець |
Якщо впізнаєте себе радше в правій колонці, варто поговорити з психологом. За потреби ми можемо направити вас до лікаря-психіатра, з яким співпрацюємо, і допомогти домовитися про прийом.
Як виглядає уникаючий тип прив'язаності у стосунках
Зсередини це відчувається інакше, ніж думають збоку. Не байдужість, радше глибока потреба зберегти себе, свій простір, свою автономію будь-якою ціною. Ось найпоширеніші ознаки такого типу в дорослих стосунках. Перевір, скільки з них про тебе.
- Незалежність як вища цінність. Самостійність тут майже святиня. Просити про допомогу незручно, спиратись на когось ризиковано, тож усе доводиться тягнути самому. Визнати, що потребуєш когось, означає стати вразливим, а це лякає.
- Дискомфорт від тісного зближення. Коли стосунки виходять на новий рівень глибини, всередині наростає напруга. Спільні плани, переїзд, розмови про майбутнє тиснуть. Хочеться відступити на крок, видихнути, повернути собі трохи повітря.
- Дистанціювання, щойно теплішає. Парадокс цього патерну. Що ближче підпускає до себе інший, то сильніше тягне відсторонитись. Гарне побачення обертається добою мовчання. Зближення читається тілом як небезпека, тому спрацьовує гальмо.
- Труднощі з вразливістю. Говорити про почуття важко, іноді майже неможливо. Сльози, визнання «мені боляче» чи «ти мені потрібен» даються через силу. Простіше сховатись за іронією, фактами, справами, ніж відкрити те, що всередині.
- Ідеалізація свободи й минулого. Холостяцьке життя згадується як золота пора. Колишні стосунки заднім числом здаються кращими, ніж були. Думка «з наступним точно буде легше» зручно виправдовує черговий відступ.
- Знецінення іншого під тиском зближення. Коли стає надто тісно, увага сама собою чіпляється за чужі вади. Не так сказав, не те зробив, дихає не так. За цією прискіпливістю ховається підсвідомий спосіб відсунутись, не пояснюючи собі навіщо.
Психологи називають ці маневри деактивацією: тихими внутрішніми кроками, якими людина приглушує власну тягу до тепла, щойно та піднімає голову. Якщо ти впізнав себе в більшості пунктів, це привід м'якше подивитись на себе, зовсім не привід соромитись.
Маріо Мікулінсер і Філліп Шейвер описують деактивацію трьома діями: не шукати близькості, заперечувати власну потребу в ній, уникати взаємозалежності. Зовні виходить фасад спокою і самовладання. Придушене напруження при цьому нікуди не дівається і найдужче дається взнаки в довгих виснажливих кризах, де без чужої підтримки не впоратися.
Звідки береться уникаючий тип: дитинство і знецінені потреби

Уникаючий патерн майже завжди родом із раннього дитинства, ключове слово тут самотність поруч із дорослим.
Малюкові для здорового розвитку потрібен відгук: коли мені страшно чи боляче, до мене підходять, беруть на руки, заспокоюють. Уникаюча прив'язаність визріває там, де такого відгуку системно бракувало. Дитина плаче, а її лишають «проплакатись», щоб не розбещувати. Тягнеться до обіймів, а чує «ти вже великий». Тягу до тепла зустрічають холодом, роздратуванням чи просто порожнечею. Малюк робить тверезий висновок: моїх потреб тут не люблять, отже їх краще не показувати.
Так народжується головна стратегія: вижити, спираючись лише на себе. Дитина вчиться придушувати плач, не просити, не залежати. Зовні часто виглядає на диво самостійною і зручною, «дорослою не за роками». Усередині ж тихо осідає переконання, що тісний зв'язок небезпечний, бо за ним іде розчарування. Дослідники прив'язаності формулюють це сухіше: деактивація розвивається поруч із дорослими, які не схвалюють близькості й карають за прояви потреби чи вразливості.
Часто додається ще один шар. У таких сім'ях нерідко цінують досягнення, а не почуття. Дитину хвалять за оцінки, за слухняність, за відсутність клопоту, але рідко цікавляться, що в неї на серці. Любов прив'язується до результату, тож людина звикає: важливо бути сильним і корисним, а слабкість краще ховати. Коли за нормального побуту дитині роками бракує емоційного відгуку, психологи говорять про емоційний неглект.
Працює тут і передача поведінки. Стримані, закриті батьки, яким самим колись бракувало тепла, передають дітям ту саму манеру триматись на відстані. Без усвідомлення ця звичка перетікає з покоління в покоління.
Варто сказати чітко: ідеться не про звинувачення батьків. Більшість із них діяли так, як уміли, часто несучи власні незагоєні рани. Розуміти витоки потрібно, щоб вийти з механізму, зовсім не щоб роздавати провину.
Два обличчя уникання: спокійна дистанція і страх близькості
Усередині уникаючого полюса є два досить різні варіанти, і їх корисно розрізняти, бо живуть вони по-різному.
Відстороняючий тип — класичний образ незалежної людини, якій «нікого не треба». Зовні все виглядає благополучно: успішна, самодостатня, спокійна. Тісний зв'язок вона тримає на відстані свідомо, майже без видимих мук. Власну тягу до інших щиро не помічає, бо навчилась глушити її ще змалечку. Девіз приблизно такий: мені й самому добре, а від стосунків більше клопоту, ніж сенсу. Коханих нерідко тримає на безпечній дистанції, розриває зв'язок без надмірної драми.
Тривожно-уникаючий тип влаштований болючіше: водночас тягне до тепла і лякає воно ж. Усередині йде безперервне перетягування канату: підійти ближче чи втекти. Формується це частіше там, де близький дорослий бував холодним і водночас страшним, де любов і біль приходили з одних рук.
Різниця між ними простими словами така. Відстороняючий переконаний у власній самодостатності, майже без сумнівів, і тримає дистанцію спокійно. Тривожно-уникаючий відчайдушно хоче тепла, проте боїться зруйнуватись від нього, тож мечеться. Першому важливіше взагалі помітити, що тяга до інших у нього є, а другому спершу вчитися заспокоювати страх.
Тривожно-уникаючий варіант часто ототожнюють із дезорганізованим типом прив'язаності — окремим, четвертим стилем, а не «посиленим униканням». Як він формується, чим відрізняється від тривожного й уникаючого і що з ним робити, ми розібрали в статті про тривожно-уникаючий (дезорганізований) тип прив'язаності. Далі мова про уникаючий полюс загалом.
Як це проявляється у побаченнях, шлюбі й дружбі

Уникаючий патерн не лишається в теорії, він проступає в усіх близьких зв'язках, від перших побачень до багаторічного шлюбу.
На побаченнях
Тут усе нерідко починається жваво. Поки немає зобов'язань, легкості й інтересу вдосталь. Та щойно зав'язується щось серйозне, вмикається гальмо. Людина починає зникати на день-два, рідше пише, шукає причини відкласти зустріч; у крайніх проявах це перетворюється на гостинг. З'являється класичне відчуття «гарячо-холодно», від якого інший губиться: щойно було близько, ось уже стіна.
У шлюбі та довгих стосунках
Тут дистанція стає тоншою, але нікуди не зникає. Людина буває фізично поруч, а емоційно за невидимою шибкою. Занурюється в роботу, хобі, телефон, аби тільки не в надто відверту розмову про почуття. Прохання коханого про більше тепла читаються як тиск, претензія, замах на свободу. У відповідь хочеться відсунутись іще далі, і тут легко скотитись у мовчазне співіснування під одним дахом.
У дружбі
Та сама звичка працює поза романтикою. Уникаюча людина часто має широке коло приятелів, але мало кого підпускає по-справжньому близько. Рідко першою ділиться чимось особистим, легко зникає з поля зору на місяці, а тоді повертається як ні в чому не бувало. Глибока, довірлива дружба, де треба бути відкритим і доступним, дається їй важко.
Корінь усіх цих сцен один, і це аж ніяк не черствість. Це нервова система, яка змалечку засвоїла: тісний зв'язок небезпечний, а покладатись можна лише на себе.
Зсередини й ззовні: дві різні історії
Один із найболючіших вузлів тут у тому, що сама людина та її партнер переживають те саме зовсім по-різному.
Зсередини уникаюча сторона рідко почувається холодною чи жорстокою. Найчастіше вона переживає потребу захиститись, зберегти простір, не дати себе поглинути. Коли відсувається, всередині це звучить як «мені треба повітря, інакше я задихнусь». Власний відступ зчитується радше як здоровий захист своїх кордонів, ніж як удар по комусь. Багато хто взагалі довго не помічає жодної проблеми, поки черговий коханий не йде з образою.
Ззовні ж картина виглядає геть інакше. Інший відчуває раптовий холод, нез'ясоване віддалення, стіну без видимої причини. Він губиться: щойно було тепло, ось його ніби викинули за борт. Тривожно прив'язаний партнер страждає найдужче, бо кожен відступ б'є точно по його страху покинутості. Часто поруч з уникаючим люди почуваються небажаними, недостатньо хорошими, винними в чомусь, чого навіть не можуть назвати.
Звідси гірке непорозуміння. Одна сторона обороняє свій внутрішній простір, не помічаючи завданого болю. Друга переживає той самий відступ як відштовхування і сприймає на свій рахунок. Обоє страждають, кожен у своїй версії подій, і доки ця різниця не названа вголос, вийти з кола майже неможливо.
Чому уникаючих і тривожних так тягне одне до одного
Окремо варто спинитись на парадоксі, від якого страждає чи не найбільше пар: уникаючих магнітом притягує саме до тривожних, до тих, з ким найскладніше.
Логіка цього тяжіння сумна, але зрозуміла. Тривожна сторона дарує багато тепла, уваги, ініціативи, і спершу така віддача гріє, лестить, нічим не загрожує. Самому уникаючому не треба надто розкриватись, бо другий і так тягне зв'язок на собі. Тривожний натомість бачить загадку, виклик, того, чию любов треба завоювати, і це знайомий йому з дитинства сценарій. На старті обом по-своєму добре.
Це видно й у цифрах. Лі Кіркпатрик і Кіт Девіс три роки спостерігали за 354 парами, які серйозно зустрічалися, і не знайшли жодної пари, де обоє уникаючі, як і жодної, де обоє тривожні. Стосунки, де уникаючим був чоловік або тривожною жінка, трималися напрочуд стійко, хоча на старті обоє оцінювали їх доволі низько.
Далі вмикається цикл, який психологи називають «переслідування й відсторонення». Що ближче й серйозніше стає зв'язок, то сильніше уникаючий відступає, бо тіснота починає тиснути. Його відхід б'є точно по головному страху другого. Той посилює натиск: більше пише, наполегливіше вимагає уваги, запевнень. Натиск ще дужче лякає уникаючого, він відсувається далі. Що активніше один переслідує, то впевненіше другий тікає.
Механізм цього кола іспанські дослідники (Bretaña та колеги, 2022) розглянули на 175 парах. Що вище в людини уникнення, то частіше в конфлікті вона замовкає й відходить, а не нападає. А пари, де один відходить, а другий тисне, гірше оцінюють стосунки з обох боків.
У цій каруселі ранить обох. Один задихається, почувається загнаним, другий живе у хронічному дефіциті тепла, почувається відкинутим. Найгірше, що кожен своєю реакцією підтверджує найглибший страх іншого. Триматись на такій напрузі зв'язок може роками, приносячи більше болю, ніж радості. Вихід є. Він радше в тому, щоб обом упізнати цей танець і поступово міняти власні кроки, ніж у пошуку «зручнішого» супутника.
Чи може уникаючий тип змінитися: так

Це найважливіша частина, тож скажу прямо: так, уникаючий тип прив'язаності змінюється. Він не вирубаний у камені, не дається довіку.
Тривала плутанина навколо теми йде від слова «тип»: звучить так, ніби це вроджена незмінна властивість, як група крові. Насправді ближче до правди слово «навичка»: її засвоюють у дитинстві, а новим навичкам мозок здатен навчатися в будь-якому віці завдяки нейропластичності. Психологи навіть мають окреме поняття для цього шляху — заслужена надійність. Так називають ситуацію, коли людина з уникаючим чи іншим ненадійним досвідом через свідому роботу вибудовує в собі ту надійну опору, якої бракувало на старті.
Для уникаючої сторони зсув має свою специфіку. Перший, часто найважчий крок — просто помітити власну тягу до тепла, яку довгі роки доводилось глушити. Далі йде поступове знайомство з вразливістю: маленькими дозами вчитися лишатись поруч, коли тягне втекти, говорити про почуття замість ховати їх за справами. Коли людина раз за разом дозволяє собі трохи більше відкритості й переконується, що небо не падає, мозок повільно переписує старе очікування біди.
Дослідження цей оптимізм підтримують, хоча й чесно показують межі. Систематичний огляд змін під час психотерапії (Taylor та колеги, 2015) зафіксував: після терапії надійність зростає, тривога в стосунках знижується. А от щодо уникнення дані поки неоднозначні. Уникаючій людині зазвичай потрібно більше часу, адже сама терапія — теж близькість, від якої тягне відступити. Як фахівці будують роботу з людьми різних стилів, Ольга Купрєєва розбирає у вебінарі про типи прив'язаності клієнта.
Це не швидко, не лінійно. Стара звичка ще довго вмикатиметься в стресі, особливо коли стосунки теплішають. Але траєкторія цілком реальна, і тисячі людей проходять цей шлях у будь-якому віці.
Практичні кроки: якщо уникаючий ти і якщо твій партнер уникаючий
Якщо уникаючий патерн твій
Почни з того, щоб ловити момент, коли вмикається бажання відсунутись. Інший підійшов ближче, всередині наросло «треба простору», рука тягнеться поставити стіну. Навчись називати момент уголос: «зараз спрацювала моя деактивація». Сама пауза вже розриває автоматизм. Замість мовчки зникнути скажи: «мені зараз потрібно трохи побути на самоті, я повернусь». Маленьке речення рятує другого від паніки, а тебе від звичної втечі. Тренуй вразливість малими дозами: ділись одним справжнім почуттям там, де раніше відмовчувався б. І окремо вчись помічати, коли почав чіплятись за чужі вади, бо це майже завжди сигнал, що тіснота підступила надто близько.
Якщо уникаючий твій близький
Найперше зрозумій: його відступ найчастіше не про тебе, не про твою цінність. Це давній захист, зовсім не вирок твоїй привабливості. Тиск і вимоги тут діють навпаки, заганяють людину ще глибше в мушлю. Працює інше: давати простір без образи, не читати кожну паузу як зраду, цінувати ті кроки назустріч, які вже є. Говори про потреби спокійно, конкретно, без докорів. Стеж за власними кордонами: терпіти холод роками заради надії на тепло шкідливо, повага має бути взаємною.
Спільне для обох
Найшвидше зближує чесна розмова про сам патерн. Бездоганна поведінка тут важить менше. Коли двоє можуть сказати одне одному «я бачу, що ти відсуваєшся, бо тобі лячно» і «я бачу, що ти лякаєшся, коли я зникаю», цикл переслідування й відсторонення втрачає силу. Відстань перестає бути таємницею, з нею вже можна щось робити разом.
Жоден із цих кроків не дає миттєвого результату. Але разом, повторювані день за днем, вони реально зсувають звичку. А коли власних сил уже бракує, варто не соромитись попросити про підтримку.
Як будувати стосунки з людиною з уникаючим типом прив'язаності
Тут конкретика для партнера: що робити в типових ситуаціях і як не загубити себе.
| Ситуація | Що допомагає | Що посилює дистанцію |
|---|---|---|
| Після теплого вечора партнер зник на день-два | одне спокійне повідомлення: «Я тут, напиши, як будеш готовий» | серія повідомлень, допит «що не так?» |
| Хочеться поговорити про стосунки | домовитися про час і почати з одного конкретного прохання | розмова опівночі, на емоціях, зі списком претензій |
| Партнер просить паузу, зокрема посеред сварки | погодитися й домовитися, коли повернетеся до розмови | сприйняти як відмову від тебе й ходити слідом |
| Час для великого кроку: з'їхатися, познайомити з батьками | рухатися етапами й обговорювати кожен | ставити перед фактом або вимагати «все й одразу» |
| Турбота приходить ділом, а не словами | помітити її і сказати про це вголос | знецінювати, бо «так і не сказав, що любить» |
Як зрозуміти, що уникаючий тебе любить
Слів буде мало, і міряти ними почуття не варто. Дивися на дії й постійність. Людина сама повертається після пауз. Пускає тебе у свої звички й плани, знайомить із друзями, нехай і не одразу. Розповідає тобі те, чого не розповідає іншим. Допомагає ділом, коли тобі важко, навіть якщо не знаходить слів. Для того, кому близькість дається через силу, це велика інвестиція.
Уникаючий тип чи просто незацікавленість
Ярлик «уникаючий» сьогодні легко чіпляють на будь-яку холодність. Різниця видна в динаміці.
| Що видно | Уникаюча прив'язаність | Незацікавленість |
|---|---|---|
| Ритм стосунків | хвилі: зближення, відступ, повернення | рівна дистанція без хвиль |
| Після паузи | повертається, хоч і без пояснень | не повертається або з'являється, коли зручно лише йому |
| Спільні плани | обережні, але з'являються | їх немає і не з'являється |
| Твої почуття | важливі, хоч говорити про них важко | не цікавлять |
І ще одне. Тип прив'язаності пояснює поведінку, але не виправдовує її. Фраза «у мене уникаючий тип» не дає права брехати, зраджувати чи принижувати.
Чи повертаються люди з уникаючим типом
Часто так: пауза для них — спосіб віддихатися, а не крапка. Але якщо після повернення ніхто не говорить про те, що сталося, коло запускається знову. Тож корисніше спокійно обговорити, як вам обом діяти наступного разу.
Якщо ж ти роками тиснеш і наздоганяєш, варто подбати і про свій бік танцю: близькості без злиття вчать, зокрема, на тренінгу емоційної зрілості у стосунках. А коли кроків назустріч немає взагалі, піти — теж нормальне рішення.
Коли варто звернутися до психолога
Прислухайся до себе, якщо дистанціювання раз за разом руйнує зв'язок за тим самим сценарієм, якщо ти опиняєшся у стосунках, з яких хочеться втекти ще на старті, якщо тіснота лякає так, що ти уникаєш її зовсім, якщо за всім цим стоїть важкий дитячий досвід. Навіть одного такого пункту вистачає, щоб записатися на розмову з фахівцем.
У New Leaf ми працюємо з уникаючою прив'язаністю, страхом близькості, наслідками раннього досвіду, труднощами в стосунках — зокрема в парі, із сімейним психологом. На сторінці кожного психолога є його дипломи, коротке відео і запити, з якими він працює: за цим легше зрозуміти, до кого хочеться прийти. Не хочете обирати самі — залиште заявку, і ми запропонуємо фахівця під ваш запит. Без тиску, без зобов'язань продовжувати.
Наші психологи й психотерапевти працюють у різних підходах, частина з них у Позитивній психотерапії, яка шукає опору в ресурсах самої людини. Для уникаючого клієнта важливо, що темп задає він сам: ніхто не вимагає відкритися на першій зустрічі.
Джерела
- Bowlby J. Attachment and Loss. Vol. 1: Attachment. New York: Basic Books, 1969.
- Ainsworth M. D. S., Blehar M. C., Waters E., Wall S. Patterns of Attachment. Hillsdale: Lawrence Erlbaum, 1978 — процедура «Незнайома ситуація».
- Bartholomew K., Horowitz L. M. Attachment styles among young adults: a test of a four-category model. Journal of Personality and Social Psychology, 1991; 61(2): 226–244. DOI: 10.1037/0022-3514.61.2.226 · PMID: 1920064.
- Mickelson K. D., Kessler R. C., Shaver P. R. Adult attachment in a nationally representative sample. Journal of Personality and Social Psychology, 1997; 73(5): 1092–1106. DOI: 10.1037/0022-3514.73.5.1092 · PMID: 9364763.
- Mikulincer M., Shaver P. R. An attachment perspective on psychopathology. World Psychiatry, 2012; 11(1): 11–15 · Повний текст
- Fraley R. C. Experiences in Close Relationships-Revised (ECR-R) Adult Attachment Questionnaire. University of Illinois · Сторінка автора опитувальника
- Kirkpatrick L. A., Davis K. E. Attachment style, gender, and relationship stability: a longitudinal analysis. Journal of Personality and Social Psychology, 1994; 66(3): 502–512. DOI: 10.1037/0022-3514.66.3.502 · PMID: 8169762.
- Bretaña I., Alonso-Arbiol I., Recio P., Molero F. Avoidant attachment, withdrawal-aggression conflict pattern, and relationship satisfaction. Frontiers in Psychology, 2022; 12: 794942 · Повний текст
- Taylor P., Rietzschel J., Danquah A., Berry K. Changes in attachment representations during psychological therapy. Psychotherapy Research, 2015; 25(2): 222–238. DOI: 10.1080/10503307.2014.886791 · PMID: 24559454.
- Avoidant Personality Disorder (AVPD). MSD Manual Professional Version · Довідник MSD
Для психологів: вебінар «Типи прив’язаності» (Ольга Купрєєва, 2 год 7 хв) · усі вебінари для психологів
Часто задавані питання
Що таке уникаючий тип прив'язаності простими словами?
Це звичка тримати дистанцію в близьких стосунках, що склалася ще в дитинстві. Людина покладається лише на себе, важко говорить про почуття і відсувається саме тоді, коли стає тепліше. Це не діагноз і не вирок на все життя.
Як поводиться людина з уникаючим типом прив'язаності?
Підкреслено самостійно: не просить про допомогу, переводить розмови про почуття в жарт чи справи. Після близьких моментів може замовкнути або зникнути на кілька днів. У сварці частіше відходить, ніж нападає.
Чого бояться люди з уникаючим типом прив'язаності?
Найбільше — втратити себе: свободу, простір, контроль над власним життям. Під цим лежить давніший страх, що той, на кого спираєшся, підведе. Тому залежність від іншого відчувається як небезпека навіть поруч із надійною людиною.
Кого любить уникаючий тип прив'язаності?
Часто тих, хто сам підтримує зв'язок: пише, кличе на зустрічі, щедро дає увагу. Тому нерідко складається пара з тривожним партнером. Серед 354 пар у дослідженні Кіркпатрика й Девіса не знайшлося жодної, де обоє були б уникаючими.
Який тип прив'язаності найгірший?
Поганих типів немає, є менш стійкі. Найсуперечливіше живеться людям із тривожно-уникаючим типом: близькість водночас вабить і лякає. Будь-який ненадійний тип можна поступово зсунути до надійного.
Чим уникаючий тип відрізняється від тривожно-уникаючого?
Уникаючий (відстороняючий) тримає дистанцію спокійно і вірить, що йому ніхто не потрібен. Тривожно-уникаючий гостро хоче близькості, але боїться її, тож метається між «підійти» і «втекти». Його часто ототожнюють із дезорганізованим типом, якому ми присвятили окрему статтю.
Уникаючий тип особистості — це те саме, що уникаючий тип прив'язаності?
Ні. Тип прив'язаності описує поведінку в близьких стосунках і діагнозом не є. Тривожний (уникаючий) розлад особистості — діагноз, за якого людина уникає контактів загалом через страх критики й відчуття власної неповноцінності. Розрізнити їх може лише фахівець.
Як позбутися уникаючого типу прив'язаності?
Одразу не вийде, але зсунутися до надійнішого стилю реально. Починають із того, щоб помічати момент, коли хочеться відсунутись, і маленькими кроками вчитися залишатися поруч. Найкраще це вдається в стосунках без тиску і в терапії.
Коли при уникаючій прив'язаності потрібен психолог?
Коли дистанція раз у раз руйнує стосунки за одним сценарієм, коли близькість лякає настільки, що ти її уникаєш, або коли власні спроби нічого не змінюють. Терапія дає розуміння витоків і новий досвід тепла поряд із фахівцем, який не зникає й не тисне.
Стаття має інформаційний характер і не замінює консультацію фахівця. Якщо страх близькості чи дистанція у стосунках впливають на твоє життя, звернись до психолога чи психотерапевта. Матеріал підготовлено психологічним центром New Leaf.
73 відгуки — середня оцінка центру New Leaf



