Галюцинації: види, причини і коли справді потрібен психіатр

У масовій уяві слово «галюцинації» означає одне: божевілля. Людина, яка зізнається, що чула голос або бачила когось у порожній кімнаті, ризикує почути у відповідь тишу і страх. Тим часом великі епідеміологічні дослідження показують, що хоч раз у житті галюцинаторний досвід мали приблизно п’ять людей зі ста, а на межі сну щось бачив або чув кожен третій. Більшість цих людей ніколи не хворіли на психоз і не захворіють. Галюцинації виникають у здоровому мозку на межі сну, у скорботі за померлим, при втраті зору чи слуху, при високій температурі, від ліків і від недосипу. І лише в частині випадків вони є симптомом психічного розладу. Розрізняти ці ситуації важливо, бо від цього залежить, до кого йти і чи йти взагалі.

Що таке галюцинація і чим вона відрізняється від ілюзії

У побуті кажуть «глюки» чи «галюни» і зливають в одне кілька різних явищ, які психіатрія чітко розводить. Ілюзія: реальний подразник сприймається спотворено, наприклад пальто на вішаку в темряві здається людиною. Це буває з кожним, особливо при втомі і страху. Галюцинація: сприйняття виникає без будь-якого подразника, людина чує голос у порожній кімнаті або бачить фігуру, якої немає. І псевдогалюцинація: образ або голос переживається як «внутрішній», у голові, а не в зовнішньому просторі, і людина зазвичай усвідомлює, що це продукт її психіки.

Ілюзія, галюцинація, псевдогалюцинація і парейдолія: у чому різниця

Що відбувається	Коли це насторожує
Ілюзія — реальний подразник сприймається спотворено: шум води схожий на голоси, тінь — на людину	Майже ніколи: це буває з кожним при втомі, страху, у темряві
Парейдолія — у випадкових візерунках мозок «бачить» обличчя чи фігури, і людина розуміє, що це гра сприйняття	Не насторожує: це звичайна властивість мозку
Галюцинація — сприйняття виникає без подразника: голос у порожній кімнаті, фігура, якої немає	Коли повторюється, лякає і людина не сумнівається в її реальності
Псевдогалюцинація — образ чи голос звучить «у голові», а не в просторі; людина часто розуміє, що це продукт психіки	Коли голоси нав’язливі, наказують або з’являються разом з іншими змінами стану

Види галюцинацій за органами чуття

Галюцинації бувають у будь-якій сенсорній модальності, і для кожної є свої типові причини:

Вид	Як проявляється	Часті причини
Слухові	Звуки, музика, голоси, які коментують дії людини або звертаються до неї	Психози, зниження слуху, важка депресія, ПТСР
Зорові	Спалахи, фігури, люди, тварини, цілі сцени	Втрата зору, делірій, хвороба Паркінсона, деменція, мігрень, межа сну
Тактильні	Дотики, відчуття, що по шкірі повзають комахи	Відміна алкоголю, психоактивні речовини, делірій
Нюхові й смакові	Запах гару чи гнилі, металевий присмак без джерела	Скронева епілепсія, мігрень, психози
Тілесні	Відчуття руху внутрішніх органів, польоту чи зависання	Межа сну, психози
Відчуття присутності	Ніби поруч хтось стоїть або боком промайнула тінь	Хвороба Паркінсона, межа сну, скорбота

Для лікаря важливі не так модальність, як контекст: коли виникає, скільки триває, чи розуміє людина, що це не реальність, і що ще з нею відбувається водночас. Саме ці запитання ставить психіатр онлайн на першій консультації, і саме від відповідей залежить, чи потрібне взагалі лікування. За потреби ми можемо направити вас до лікаря-психіатра, з яким співпрацюємо, і допомогти домовитися про прийом.

Як класифікують галюцинації

Крім органів чуття, галюцинації розрізняють за кількома ознаками:

• прості й складні: спалах, звук, окреме слово або цілі сцени, мелодії, розмови;
• справжні й псевдогалюцинації: перші сприймаються в зовнішньому просторі, як реальні предмети, другі звучать чи бачаться «всередині голови»;
• функціональні: виникають лише разом із реальним подразником у тому самому органі чуття, наприклад у шумі води чи гулі потяга людина чує голоси, які зникають разом із шумом;
• рефлекторні: подразник в одному органі чуття викликає галюцинацію в іншому, скажімо, звук спричиняє відчуття дотику;
• коментувальні й імперативні: голоси коментують дії людини або наказують їй; наказові голоси завжди є приводом для термінової допомоги.

У пошуку часто питають і про «колективні галюцинації». Коли схожі видіння описує ціла група людей, найчастіше йдеться не про галюцинації в клінічному сенсі, а про спільне тлумачення реального подразника, навіювання й тривогу, що передається від людини до людини.

Наскільки це поширено: цифри, які дивують

У 2015 році Джон Макграт із колегами проаналізував дані Всесвітніх опитувань психічного здоров’я ВООЗ у 18 країнах: 31 261 дорослого запитали про шість типів психотичного досвіду. Хоч раз у житті його мали 5,8 відсотка людей, і галюцинаторні переживання (5,2 відсотка) траплялися набагато частіше, ніж маячні (1,3 відсотка). У третини опитаних із таким досвідом це сталося лише один раз у житті, ще у третини від двох до п’яти разів. Жінки повідомляли про це трохи частіше за чоловіків, а мешканці країн із середнім і високим доходом частіше, ніж із низьким.

Метааналіз 61 когорти, який виконали Річард Лінскотт і Джим ван Ос, дав близьку оцінку: психотичні переживання мають 7,2 відсотка населення, а щороку вони вперше з’являються приблизно у 2,5 відсотка. Ключова цифра інша: приблизно у 80 відсотків людей ці переживання минають самі, і лише 7,4 відсотка тих, хто їх мав, з часом отримують діагноз психотичного розладу. У дітей і підлітків такі феномени трапляються ще частіше і здебільшого зникають із дорослішанням. Якщо такі переживання є й у вас, зорієнтуватися допоможе скринінг ризику психозу PQ-16 — це не діагноз, а підказка, чи варто звернутися до психіатра.

Із цих даних виросла модель континууму психозу: схильність до подібних переживань розподілена в популяції широко і здебільшого минуща, а стійкою та клінічно значущою вона стає лише в частини людей. Серед чинників, які підвищують ризик, дослідники називають стрес, вживання алкоголю й канабісу, міграцію, життя у великому місті і психічні розлади в родині. Одна галюцинація не робить людину хворою. Питання завжди в тому, що з нею відбувається далі.

Галюцинації у здорових людей: сон, скорбота, недосип

Гіпнагогічні та гіпнопомпічні галюцинації: що це і чому вони частіші вночі

Найпоширеніший варіант нормальних галюцинацій пов’язаний із межею сну. У 1996 році Моріс Оайон опитав 4972 британці віком від 15 до 100 років: 37 відсотків хоч раз переживали гіпнагогічні галюцинації, тобто образи, звуки чи відчуття в момент засинання, а 12,5 відсотка гіпнопомпічні, при пробудженні. Це набагато більше, ніж можна пояснити нарколепсією, поширеність якої в тому ж дослідженні становила 0,04 відсотка. Частіше такі переживання бувають у людей із безсонням, вираженою денною сонливістю або психічними розладами. Мозок у цей момент частково перебуває в режимі сновидіння, і образи сну накладаються на реальну кімнату. Найяскравіша форма такого досвіду описана в статті про сонний параліч, де до образів додається неможливість поворухнутися.

Другий нормальний варіант — скорбота. Багато людей після смерті близького відчувають його присутність, бачать або чують його. Огляд 2015 року показав: серед удівців і вдів такі феномени мають від 30 до 60 відсотків людей без будь-якого психічного розладу в анамнезі, і чимало з них описують ці переживання як втішні. Це не патологія, а частина того, як психіка прощається, і ми детально писали про це в матеріалі про те, як пережити втрату близьких.

Скільки треба не спати, щоб з’явилися галюцинації

Огляд досліджень із повним позбавленням сну, опублікований 2018 року, описує майже сталу послідовність. Протягом перших 24–48 годин без сну з’являються спотворення сприйняття, тривога, дратівливість, відчуття нереальності себе, схоже на дереалізацію, і плутанина в часі. Після 48–90 годин додаються складні галюцинації й розлад мислення, після 72 годин — маячні ідеї, а на третю добу учасники описували галюцинації в зорі, слуху й тілесних відчуттях одночасно. Нормальний сон у більшості випадків знімав ці симптоми.

Те саме можуть зробити тривале голодування, сенсорна ізоляція або монотонне навантаження на кшталт багатогодинної нічної їзди: мозок, позбавлений звичного потоку стимулів, починає генерувати сприйняття сам. Такі епізоди зникають після відновлення сну, хоча є вагомим сигналом, що режим треба міняти, а іноді й приводом обговорити хронічне недосипання з психологом, який працює зі стресом.

Чи бувають галюцинації від стресу

Сам по собі буденний стрес рідко викликає справжні галюцинації, але він робить мозок чутливішим: серед чинників, пов’язаних із психотичним досвідом, дослідники стабільно називають саме стрес. Після тяжкої травми голоси чи образи бувають і при ПТСР або важкій депресії, а після різкого потрясіння зрідка розвивається короткий психотичний епізод. Якщо такі переживання з’явилися на тлі стресу й не минають, їх варто обговорити з фахівцем, а не чекати, що вони зникнуть самі.

Коли мозку бракує сигналу: втрата зору і слуху

Одна з найбільш недооцінених причин галюцинацій не має жодного стосунку до психіатрії. У 1760 році швейцарський натураліст Шарль Бонне описав, як його дев’яностолітній дід після втрати зору через катаракту почав бачити людей, птахів і будівлі, яких не було, і при цьому цілком розумів, що вони нереальні. Синдром Шарля Бонне, як його назвали пізніше, виникає в людей із серйозним зниженням зору: за сучасними оцінками, його мають від 10 до 30 відсотків людей із вираженим порушенням зору.

Механізм добре вивчений: зорова кора, позбавлена звичного потоку сигналів від сітківки, стає гіперзбудливою і починає «домальовувати» картинку сама. Образи зазвичай детальні, кольорові, часто повторювані: люди, обличчя, тварини, геометричні візерунки. Вони частішають у напівтемряві, при втомі й самотності, і слабшають при яскравому світлі, зміні погляду або розмові. Головна відмінність від психозу: критика повністю збережена, людина знає, що бачить неіснуюче. Проблема в тому, що літні люди часто мовчать про це зі страху, що їх визнають божевільними, а лікарі, не спитавши про зір, помилково підозрюють деменцію.

Те саме буває зі слухом. Музичні галюцинації, коли людина чує пісні, хор або мелодії без джерела, найчастіше описують у літніх людей зі зниженням слуху: слухова кора заповнює тишу знайомими звуковими патернами з пам’яті. Тому першим кроком при появі таких симптомів у старшому віці має бути не психіатр, а перевірка зору і слуху.

Галюцинації в літньому віці: що перевірити насамперед

Якщо літня людина почала бачити «гостей» у квартирі чи чути музику, варто послідовно перевірити:

• чи не змінився її стан раптово, за години чи дні, чи немає сплутаності, температури, зневоднення: так проявляється делірій, і тоді потрібна невідкладна допомога;
• зір і слух: синдром Шарля Бонне і музичні галюцинації — часті й не психіатричні причини;
• ліки: нові препарати, зміну дози, прийом кількох ліків одночасно;
• чи немає ознак хвороби Паркінсона або деменції: тремтіння, скутості рухів, поступового погіршення пам’яті;
• сон і самотність: напівтемрява, безсоння й ізоляція підсилюють такі переживання.

Неврологічні й соматичні причини: Паркінсон, делірій, мігрень, епілепсія

Другий великий клас причин лежить у неврології та загальній медицині. При хворобі Паркінсона часто трапляються так звані малі галюцинації: відчуття чиєїсь присутності поруч або тінь, що промайнула боком. Вони пов’язані як із самою хворобою, так і з дофаміновими препаратами, які її лікують. При деменції з тільцями Леві детальні зорові галюцинації є однією з ключових ознак, за якими лікар упізнає цю форму деменції.

Делірій, тобто гостра сплутаність свідомості на тлі інфекції, операції, зневоднення або відміни речовин, — одна з частих причин раптових галюцинацій у літніх людей у лікарні. У японському аналізі 602 випадків делірію галюцинації, переважно зорові, мали 25,9 відсотка пацієнтів, і найсильніше з ними були пов’язані вживання алкоголю, відміна заспокійливих і снодійних препаратів, прийом дофамінових ліків та одного з класів препаратів від тиску.

Алкоголь, речовини, ліки і висока температура

Окрема група причин — те, що людина вживає або різко перестає вживати:

• алкоголь: при важкому абстинентному синдромі бувають галюцинації, судоми й делірій, і цей стан лікують у стаціонарі, а не вдома;
• психоактивні речовини: не лише психоделіки, а й стимулятори;
• ліки: деякі препарати від хвороби Паркінсона, протисудомні й навіть протиалергічні засоби, особливо в літніх людей і в поєднанні;
• висока температура й виснажливі інфекції, особливо в дітей, а також стан після операції й наркозу.

Будь-яка поява галюцинацій після зміни ліків — привід сказати про це лікареві, а не скасовувати препарат самостійно.

Є і коротші, локальні феномени. Зорова аура мігрені, спалахи світла, зигзагоподібні лінії, «туман» або сліпа пляма, які тривають хвилини перед головним болем або без нього, є за суттю простою галюцинацією. При скроневій епілепсії напад може супроводжуватися яскравими спогадами-сценами з минулого або раптовим відчуттям дежавю, що «це вже було».

Галюцинації при психічних розладах: голоси, які коментують і наказують

І лише тепер ми доходимо до того, що зазвичай мають на увазі під словом «галюцинації». Найтиповіший приклад, слухові вербальні галюцинації при шизофренії: голоси, які коментують дії людини, сперечаються між собою, наказують. Голоси часто мають характер, стать, тон, і сприймаються як абсолютно реальні. Вони можуть з’являтися і при біполярному розладі під час манії або важкої депресії з психотичними симптомами, і при так званому короткому психотичному розладі після сильного стресу.

Як часто галюцинації бувають при шизофренії і чому людина чує голоси в голові

Слухові галюцинації мають 60–80 відсотків людей із розладами шизофренічного спектра. У нідерландському обстеженні 750 таких пацієнтів галюцинації хоч якогось виду за життя мали 80 відсотків, а в 53 відсотків вони охоплювали кілька органів чуття одразу. Найпоширеніше пояснення голосів «у голові» таке: власна внутрішня мова людини починає сприйматися як чужа, бо мозок не розпізнає її як свою. Голоси, що звучать зсередини, описують і люди з роздвоєнням особистості, де їх зазвичай сприймають як голоси внутрішніх частин.

Що відрізняє ці галюцинації від описаних вище? Не сама їхня наявність, а поєднання ознак. Вони тривають тижнями й місяцями, а не хвилинами. Людина втрачає критику: не сумнівається в реальності голосів, будує навколо них пояснення, що переростають у марення. Голоси мають негативний, ворожий зміст. І головне, руйнується функціонування: людина припиняє працювати, вчитися, спілкуватися, дбати про себе. Водночас голоси чують і люди, яким допомога не потрібна: за формою їхні переживання бувають дуже схожими, а різниця полягає в емоційній забарвленості, у тому, як людина їх тлумачить, і в тому, що вона робить у відповідь.

Окремої уваги заслуговує зв’язок голосів із травмою. Голоси бувають не лише при психозах: їх описують і люди з ПТСР, межовим розладом особистості чи вираженою дисоціацією, і в них ці переживання часто тісно пов’язані з пережитою в дитинстві травмою.

Це змінює підхід до допомоги: у частини людей із голосами працювати треба не лише з симптомом, а з травмою, що за ним стоїть, тобто в напрямку, з яким працює психотерапія ПТСР і робота з дитячими травмами у дорослих.

Як мозок створює те, чого немає

Чому мозок узагалі здатний породжувати сприйняття без подразника? Сучасна нейронаука описує сприйняття не як пасивне відображення світу, а як безперервне прогнозування: мозок весь час будує гіпотезу про те, що має побачити й почути, і звіряє її з сигналом від органів чуття. Коли сигнал слабкий, як при втраті зору, слуху чи в темряві, або коли очікування надто сильні, як при страху чи горі, гіпотеза починає перемагати реальність. Саме тому синдром Шарля Бонне, голоси у скорботі й гіпнагогічні образи мають спільний механізм, хоч і виникають із різних причин.

При психотичних розладах до цього додаються порушення в дофаміновій системі, яка відповідає за оцінку значущості сигналів: нейтральні події починають здаватися важливими й адресованими особисто. Це пояснює, чому дофамінові ліки при хворобі Паркінсона можуть викликати галюцинації, а стрес і недосип, які підвищують чутливість цієї системи, часто провокують загострення.

Червоні прапорці: коли не можна чекати

Коли викликати швидку: 103 або 112

Є ситуації, у яких галюцинації вимагають негайної медичної допомоги незалежно від причини. Телефонуйте 103 або 112, якщо галюцинації:

• з’явилися раптово в літньої людини разом зі сплутаністю, порушенням орієнтації й коливаннями стану протягом дня: це може бути делірій на тлі інфекції або зневоднення;
• виникли після різкого припинення алкоголю чи снодійних, разом із тремором, пітливістю і тривогою;
• супроводжуються сильним головним болем, судомами, слабкістю в кінцівках, високою температурою або з’явилися після травми голови;
• швидко посилюються, а людина дуже збуджена чи агресивна;
• це голоси, які наказують завдати шкоди собі чи іншим.

У такому стані людині не можна самій сідати за кермо, щоб дістатися лікарні. Якщо є змога, візьміть із собою всі ліки, які вона приймає, або їхній список.

В інших випадках є час для спокійної діагностики, але зволікати місяцями теж не варто. Приводом звернутися до психіатра є голоси чи образи, які повторюються довше кількох тижнів, які людина сприймає як реальні й до яких вибудовує пояснення, які супроводжуються підозріливістю, замкнутістю, занедбанням побуту, різкими змінами настрою або сну. Особливо це стосується людей у пізньому підлітковому віці й до тридцяти: саме тоді найчастіше дебютують психотичні розлади, і чим раніше починається допомога, тим кращим є прогноз.

Як обстежують і що лікують

Перший крок при будь-яких стійких галюцинаціях не психотерапія, а діагностика. Лікар з’ясує, коли і як виникають переживання, чи збережена критика, які ліки й речовини приймає людина, як вона спить, чи є температура або інші ознаки соматичної хвороби. Залежно від відповідей можуть знадобитися огляд офтальмолога чи отоларинголога, неврологічне обстеження, аналізи крові, іноді ЕЕГ або МРТ. Значну частину галюцинацій «лікують» усуненням причини: корекцією зору чи слуху, зміною препарату, лікуванням інфекції, відновленням сну.

Якщо йдеться про психотичний розлад, основою лікування є препарати, які підбирає лікар-психіатр, у поєднанні з психосоціальною підтримкою. Психотерапія тут не заміна ліків, а доповнення: ефект когнітивно-поведінкової терапії при психозі на голоси оцінюють як помірний.

Одним із найцікавіших нових підходів стала AVATAR-терапія, створена лондонським психіатром Джуліаном Леффом. Людина разом із терапевтом створює на екрані цифровий образ свого голосу і веде з ним діалог, а терапевт озвучує аватар так, щоб той поступово втрачав ворожість і владу. У рандомізованому дослідженні 150 пацієнтів зі стійкими голосами, опублікованому в 2018 році, учасники відвідали в середньому п’ять-шість сесій, і через 12 тижнів вираженість галюцинацій зменшилася значно сильніше, ніж після підтримувальних консультацій. Через 24 тижні різниця між групами вже не була статистично значущою, бо стан покращився і в групі консультацій. Паралельно майже сорок років, із 1987-го, існує рух «Ті, хто чує голоси»: групи взаємопідтримки, де люди вчаться розуміти свої голоси й співіснувати з ними.

Як говорити з близькою людиною, яка чує або бачить те, чого немає

Найчастіша помилка родичів — сперечатися. Доводити людині, що голосу немає, безглуздо: для неї він реальний так само, як для вас голос співрозмовника. Так само шкідливо і підігравати, погоджуючись, що в кімнаті справді хтось є. Найкраща позиція посередині: не заперечувати переживання людини, але чесно говорити про власне сприйняття. «Я не чую цього голосу, але бачу, що тобі страшно, і я поруч». Це зберігає довіру і залишає двері для розмови про допомогу.

Далі важливо звернути увагу на контекст, а не на сам факт галюцинації. Літня людина, яка бачить фігури у напівтемряві і при цьому розуміє, що це не реально, потребує перевірки зору і більше світла в кімнаті. Людина в горі, яка «розмовляє» з померлим, потребує підтримки, а не діагнозу. А ось якщо людина перестала спати, стала підозріливою, вибудовує теорії про переслідування і припинила дбати про себе, час наполягати на консультації психіатра, якщо треба, разом із нею. Розлади, за яких голоси є симптомом, сьогодні лікуються, і від того, як швидко почалася допомога, залежить дуже багато.

Що робити, якщо це сталося з вами

Як зрозуміти, що це галюцинація, і що зробити насамперед

Кілька запитань допомагають зорієнтуватися:

• чи чують або бачать це інші люди поруч;
• чи зникає образ при яскравому світлі, зміні погляду або розмові;
• чи пов’язане переживання із засинанням, пробудженням, безсонною ніччю, горем, хворобою чи новими ліками;
• чи розумієте ви, що це, найімовірніше, не реальність, чи такі сумніви зникли.

Що зробити насамперед:

1. Виспатися і не лишатися з переживанням на самоті.
2. Записати, коли і за яких обставин це сталося і які ліки ви приймаєте.
3. Якщо епізоди повторюються, звернутися до сімейного лікаря, а за ознак психозу — до психіатра; за червоних прапорців — одразу викликати швидку.

Якщо подібне повторюється при засинанні часто й супроводжується денною сонливістю або нападами слабкості в емоційні моменти, варто звернутися до сомнолога чи невролога: це можуть бути ознаки нарколепсії. Якщо переживання з’явилися разом із проблемами зі сном, детальніше про які написано в статті про безсоння, почніть із режиму сну.

Якщо ж голоси чи образи тривають тижнями, лякають вас, змушують діяти всупереч собі або якщо ви помічаєте, що близькі почали ставитися до ваших пояснень із тривогою, зверніться до психіатра. Це не вирок і не клеймо: значна частина людей із таким досвідом ніколи не отримує психіатричного діагнозу, а ті, хто отримує, при вчасному лікуванні повертаються до звичного життя. Розібратися, з якою з описаних тут причин ви маєте справу, самостійно майже неможливо, і саме для цього існують лікарі.

Джерела

• National Health Service (UK). Hallucinations and hearing voices. NHS, 2025. Огляд
• Tachibana M., Inada T., Ichida M., Ozaki N. Factors affecting hallucinations in patients with delirium. Scientific Reports, 2021; 11(1):13005. DOI: 10.1038/s41598-021-92578-1 · Повний текст
• Waters F., Chiu V., Atkinson A., Blom J. D. Severe sleep deprivation causes hallucinations and a gradual progression toward psychosis with increasing time awake. Frontiers in Psychiatry, 2018; 9:303. DOI: 10.3389/fpsyt.2018.00303 · Повний текст
• Ohayon M. M., Priest R. G., Caulet M., Guilleminault C. Hypnagogic and hypnopompic hallucinations: pathological phenomena? British Journal of Psychiatry, 1996; 169(4):459–467. DOI: 10.1192/bjp.169.4.459 · Анотація
• McGrath J. J., Saha S., Al-Hamzawi A. та ін. Psychotic experiences in the general population: a cross-national analysis based on 31,261 respondents from 18 countries. JAMA Psychiatry, 2015; 72(7):697–705. DOI: 10.1001/jamapsychiatry.2015.0575 · PMID: 26018466 · PMC: PMC5120396.
• Linscott R. J., van Os J. An updated and conservative systematic review and meta-analysis of epidemiological evidence on psychotic experiences in children and adults. Psychological Medicine, 2013; 43(6):1133–1149. DOI: 10.1017/S0033291712001626 · PMID: 22850401.
• Castelnovo A., Cavallotti S., Gambini O., D’Agostino A. Post-bereavement hallucinatory experiences: a critical overview of population and clinical studies. Journal of Affective Disorders, 2015; 186:266–274. DOI: 10.1016/j.jad.2015.07.032 · PMID: 26254619.
• Mars J. A., Rojas L. C., Gurnani B. Charles Bonnet Syndrome. StatPearls, StatPearls Publishing, 2025. PMID: 36256781.
• Lim A., Hoek H. W., Deen M. L., Blom J. D. Prevalence and classification of hallucinations in multiple sensory modalities in schizophrenia spectrum disorders. Schizophrenia Research, 2016; 176(2–3):493–499. DOI: 10.1016/j.schres.2016.06.010 · PMID: 27349814.
• Craig T. K., Rus-Calafell M., Ward T. та ін. AVATAR therapy for auditory verbal hallucinations in people with psychosis: a single-blind, randomised controlled trial. Lancet Psychiatry, 2018; 5(1):31–40. DOI: 10.1016/S2215-0366(17)30427-3 · PMID: 29175276.