Галюцинації: види, причини і коли справді потрібен психіатр

У масовій уяві слово «галюцинації» означає одне: божевілля. Людина, яка зізнається, що чула голос або бачила когось у порожній кімнаті, ризикує почути у відповідь тишу і страх. Тим часом великі епідеміологічні дослідження показують, що хоч раз у житті галюцинаторний досвід мали приблизно п’ять людей зі ста, а на межі сну щось бачив або чув кожен третій. Більшість цих людей ніколи не хворіли на психоз і не захворіють. Галюцинації виникають у здоровому мозку на межі сну, у скорботі за померлим, при втраті зору чи слуху, при високій температурі, від ліків і від недосипу. І лише в частині випадків вони є симптомом психічного розладу. Розрізняти ці ситуації важливо, бо від цього залежить, до кого йти і чи йти взагалі.

Що таке галюцинація і чим вона відрізняється від ілюзії

Психіатрія розводить три поняття, які в побуті зливаються в одне. Ілюзія: реальний подразник сприймається спотворено, наприклад пальто на вішаку в темряві здається людиною. Це буває з кожним, особливо при втомі і страху. Галюцинація: сприйняття виникає без будь-якого подразника, людина чує голос у порожній кімнаті або бачить фігуру, якої немає. І псевдогалюцинація: образ або голос переживається як «внутрішній», у голові, а не в зовнішньому просторі, і людина зазвичай усвідомлює, що це продукт її психіки.

Галюцинації бувають у будь-якій сенсорній модальності. Слухові: звуки, музика, голоси. Зорові: спалахи, фігури, люди, тварини, цілі сцени. Тактильні: дотики, повзання по шкірі. Нюхові й смакові: запах гару чи гнилі, металевий присмак. Тілесні: відчуття руху внутрішніх органів. Для лікаря важливі не так модальність, як контекст: коли виникає, скільки триває, чи розуміє людина, що це не реальність, і що ще з нею відбувається водночас. Саме ці запитання ставить психіатр онлайн на першій консультації, і саме від відповідей залежить, чи потрібне взагалі лікування.

Наскільки це поширено: цифри, які дивують

У 2015 році Джон Макграт із колегами проаналізував дані Всесвітніх опитувань психічного здоров’я ВОЗ у 18 країнах: 31 261 дорослого запитали про шість типів психотичного досвіду. Хоч раз у житті його мали 5,8 відсотка людей, і галюцинаторні переживання (5,2 відсотка) траплялися набагато частіше, ніж маячні (1,3 відсотка). У третини опитаних із таким досвідом це сталося лише один раз у житті, ще у третини від двох до п’яти разів. Жінки повідомляли про це трохи частіше за чоловіків, а мешканці країн із високим доходом частіше, ніж бідніших.

Метааналіз 61 когорти, який виконали Річард Лінскотт і Джим ван Ос, дав близьку оцінку: психотичні переживання мають 7,2 відсотка населення, а щороку вони вперше з’являються приблизно у 2,5 відсотка. Ключова цифра інша: приблизно у 80 відсотків людей ці переживання минають самі, і лише 7,4 відсотка тих, хто їх мав, з часом отримують діагноз психотичного розладу. У дітей 9–12 років такі феномени трапляються ще частіше, за оглядом Іана Келлегера у 17 відсотків, у підлітків у 7,5 відсотка, і здебільшого зникають із дорослішанням. Якщо такі переживання є й у вас, зорієнтуватися допоможе скринінг ризику психозу PQ-16 — це не діагноз, а підказка, чи варто звернутися до психіатра.

Із цих даних виросла модель континууму психозу, яку ван Ос сформулював ще у 2009 році: схильність до подібних переживань розподілена в популяції широко і здебільшого минуща, а стійкою та клінічно значущою вона стає лише в частини людей, зазвичай під впливом додаткових чинників: дитячих травм, вживання канабісу, хронічного стресу, соціальної ізоляції, спадковості. Одна галюцинація не робить людину хворою. Питання завжди в тому, що з нею відбувається далі.

Галюцинації у здорових людей: сон, скорбота, недосип

Найпоширеніший варіант нормальних галюцинацій пов’язаний із межею сну. У 1996 році Моріс Оайон опитав 4972 британці віком від 15 до 100 років: 37 відсотків хоч раз переживали гіпнагогічні галюцинації, тобто образи, звуки чи відчуття в момент засинання, а 12,5 відсотка гіпнопомпічні, при пробудженні. Це набагато більше, ніж можна пояснити нарколепсією, поширеність якої в тому ж дослідженні становила 0,04 відсотка. Мозок у цей момент частково перебуває в режимі сновидіння, і образи сну накладаються на реальну кімнату. Найяскравіша форма такого досвіду описана в статті про сонний параліч, де до образів додається неможливість поворухнутися.

Другий нормальний варіант, скорбота. Шведський геріатр Агнета Ґрімбі рік спостерігала за 50 людьми у віці близько сімдесяти років, які втратили подружжя: половина відчувала присутність померлого, а близько третини бачили, чули або розмовляли з ним. Майже всі описували ці переживання як такі, що допомагають. Огляд 2015 року підтвердив: серед удівців і вдів такі феномени мають від 30 до 60 відсотків людей без будь-якого психічного розладу в анамнезі. Це не патологія, а частина того, як психіка прощається, і ми детально писали про це в матеріалі про те, як пережити втрату близьких.

Третій варіант, виснаження. Кілька діб без сну, тривале голодування, сенсорна ізоляція або, навпаки, монотонне навантаження на кшталт багатогодинної нічної їзди здатні викликати короткі зорові чи слухові галюцинації навіть у цілком здорової людини. Мозок, позбавлений нормального сну або звичного потоку стимулів, починає генерувати сприйняття сам. Такі епізоди зникають після відновлення сну і не потребують лікування, хоча є вагомим сигналом, що режим треба міняти, а іноді й приводом обговорити хронічне недосипання з фахівцем, який працює як психолог при стресі.

Коли мозку бракує сигналу: втрата зору і слуху

Одна з найбільш недооцінених причин галюцинацій не має жодного стосунку до психіатрії. У 1760 році швейцарський натураліст Шарль Бонне описав, як його дев’яностолітній дід після втрати зору через катаракту почав бачити людей, птахів і будівлі, яких не було, і при цьому цілком розумів, що вони нереальні. Синдром Шарля Бонне, як його назвали пізніше, виникає в людей із серйозним зниженням зору: за сучасними оцінками, його мають від 10 до 30 відсотків людей із вираженим порушенням зору, а серед пацієнтів із важкою глаукомою, що звертаються до реабілітаційних служб, до 20 відсотків.

Механізм добре вивчений: зорова кора, позбавлена звичного потоку сигналів від сітківки, стає гіперзбудливою і починає «домальовувати» картинку сама. Образи зазвичай детальні, кольорові, часто повторювані: люди, обличчя, тварини, геометричні візерунки. Вони частішають у напівтемряві, при втомі й самотності, і слабшають при яскравому світлі, зміні погляду або розмові. Головна відмінність від психозу: критика повністю збережена, людина знає, що бачить неіснуюче. Проблема в тому, що літні люди часто мовчать про це зі страху, що їх визнають божевільними, а лікарі, не спитавши про зір, помилково підозрюють деменцію.

Те саме відбувається зі слухом. Музичні галюцинації, коли людина чує пісні, хор або мелодії без джерела, описані переважно в людей старше 60 років із зниженням слуху, і приблизно 70 відсотків таких пацієнтів становлять жінки. Це слуховий аналог синдрому Шарля Бонне: слухова кора заповнює тишу знайомими звуковими патернами з пам’яті. Тому першим кроком при появі таких симптомів у старшому віці має бути не психіатр, а перевірка зору і слуху.

Неврологічні й соматичні причини: Паркінсон, делірій, мігрень, епілепсія

Другий великий клас причин лежить у неврології та загальній медицині. При хворобі Паркінсона так звані малі галюцинації, відчуття чиєїсь присутності поруч або тіні, що промайнула боком, за даними японського дослідження 100 пацієнтів, мали 38 відсотків. Вони пов’язані як із самою хворобою, так і з дофаміновими препаратами, які її лікують. При деменції з тільцями Леві детальні зорові галюцинації є однією з ключових діагностичних ознак, а загалом ті чи інші психічні й поведінкові симптоми, включно з галюцинаціями, з часом з’являються у 90 відсотків людей із деменцією.

Делірій, тобто гостра сплутаність свідомості на тлі інфекції, операції, зневоднення або відміни речовин, є найчастішою причиною раптових галюцинацій у літніх людей у стаціонарі. У японському аналізі 602 випадків делірію галюцинації, переважно зорові, мали 25,9 відсотка пацієнтів, і найсильніше з ними були пов’язані вживання алкоголю, відміна бензодіазепінів та прийом дофамінових препаратів. Особливий випадок, алкогольний абстинентний синдром: у важкій формі він проявляється галюцинаціями, судомами і делірієм, і це стан, який лікують у стаціонарі, а не вдома.

Є і коротші, локальні феномени. Зорова аура мігрені, спалахи світла, зигзагоподібні лінії, «туман» або сліпа пляма, які тривають хвилини перед головним болем або без нього, є за суттю простою галюцинацією. При скроневій епілепсії напад може супроводжуватися так званими експерієнціальними галюцинаціями: яскравими спогадами-сценами з минулого, відчуттям дежавю; дослідження 28 пацієнтів пов’язало їх переважно з лівою скроневою часткою. Нарешті, галюцинації можуть викликати ліки й речовини: не лише психоделіки чи амфетаміни, а й деякі протипаркінсонічні, протисудомні й навіть протиалергічні препарати, а в дітей висока температура.

Галюцинації при психічних розладах: голоси, які коментують і наказують

І лише тепер ми доходимо до того, що зазвичай мають на увазі під словом «галюцинації». Найтиповіший приклад, слухові вербальні галюцинації при шизофренії: голоси, які коментують дії людини, сперечаються між собою, наказують. Голоси часто мають характер, стать, тон, і сприймаються як абсолютно реальні. Вони можуть з’являтися і при біполярному розладі під час манії або важкої депресії з психотичними симптомами, і при так званому короткому психотичному розладі після сильного стресу.

Що відрізняє ці галюцинації від описаних вище? Не сама їхня наявність, а поєднання ознак. Вони тривають тижнями й місяцями, а не хвилинами. Людина втрачає критику: не сумнівається в реальності голосів, будує навколо них пояснення, що переростають у марення. Голоси мають негативний, ворожий зміст. І головне, руйнується функціонування: людина припиняє працювати, вчитися, спілкуватися, дбати про себе. Група дослідників під керівництвом Луїз Джонс, яка порівняла людей із голосами з клінічною потребою в допомозі і без неї, дійшла висновку: за формою переживання дуже схожі, різниця полягає в емоційній забарвленості, у тому, як людина їх тлумачить, і в тому, що вона робить у відповідь.

Окремої уваги заслуговує зв’язок голосів із травмою. В австралійському дослідженні 65 людей із діагнозами посттравматичного стресового розладу, межового розладу особистості і шизофренії, які всі чули голоси, історія дитячої травми і вираженість дисоціації передбачали зовнішні, негативні, некеровані голоси краще, ніж сам діагноз. Ірландський дослідник Саймон Маккарті-Джонс висунув гіпотезу, що одним із пускових механізмів голосів може бути сором, який людина не здатна пережити, і що терапія, спрямована на самоспівчуття, зменшує голоси саме через це. Це змінює підхід до допомоги: у частини людей із голосами працювати треба не лише з симптомом, а з травмою, що за ним стоїть, тобто в напрямку, з яким працює психотерапія ПТСР і робота з дитячими травмами у дорослих.

Як мозок створює те, чого немає

Чому мозок узагалі здатний породжувати сприйняття без подразника? Сучасна нейронаука описує сприйняття не як пасивне відображення світу, а як безперервне прогнозування: мозок весь час будує гіпотезу про те, що має побачити й почути, і звіряє її з сигналом від органів чуття. Коли сигнал слабкий, як при втраті зору, слуху чи в темряві, або коли очікування надто сильні, як при страху чи горі, гіпотеза починає перемагати реальність. Саме тому синдром Шарля Бонне, голоси у скорботі й гіпнагогічні образи мають спільний механізм, хоч і виникають із різних причин.

При психотичних розладах до цього додаються порушення в дофаміновій системі, яка відповідає за оцінку значущості сигналів: нейтральні події починають здаватися важливими і адресованими особисто, а власна внутрішня мова може сприйматися як чужий голос ззовні. Це пояснює, чому антипсихотичні препарати, які знижують дофамінову передачу, зменшують голоси, і чому дофамінові ліки при хворобі Паркінсона можуть, навпаки, їх викликати. Це також пояснює, чому стрес і недосип, які підвищують чутливість цієї системи, є найчастішими провокаторами загострень.

Червоні прапорці: коли не можна чекати

Є ситуації, у яких галюцинації вимагають негайної медичної допомоги незалежно від причини. Раптові галюцинації у літньої людини разом зі сплутаністю, порушенням орієнтації й коливаннями стану протягом дня: це може бути делірій на тлі інфекції або зневоднення, і його лікують невідкладно. Галюцинації, що з’явилися після різкого припинення алкоголю чи снодійних, разом із тремором, пітливістю і тривогою. Галюцинації разом із головним болем, судомами, слабкістю в кінцівках або після травми голови. І будь-які голоси, які наказують завдати шкоди собі чи іншим: тут потрібно викликати швидку допомогу, а не чекати планової консультації.

В інших випадках є час для спокійної діагностики, але зволікати місяцями теж не варто. Приводом звернутися до психіатра є голоси чи образи, які повторюються довше кількох тижнів, які людина сприймає як реальні й до яких вибудовує пояснення, які супроводжуються підозріливістю, замкнутістю, занедбанням побуту, різкими змінами настрою або сну. Особливо це стосується молодих людей від 15 до 30 років: у цьому віці дебютує більшість психотичних розладів, і чим раніше починається допомога, тим кращим є прогноз.

Як обстежують і що лікують

Перший крок при будь-яких стійких галюцинаціях не психотерапія, а діагностика. Лікар з’ясує, коли і як виникають переживання, чи збережена критика, які ліки й речовини приймає людина, як вона спить, чи є температура або інші ознаки соматичної хвороби. Залежно від відповідей можуть знадобитися огляд офтальмолога чи отоларинголога, неврологічне обстеження, аналізи крові, іноді ЕЕГ або МРТ. Значну частину галюцинацій «лікують» усуненням причини: корекцією зору чи слуху, зміною препарату, лікуванням інфекції, відновленням сну.

Якщо йдеться про психотичний розлад, основою лікування є антипсихотичні препарати, які підбирає психіатр, у поєднанні з психосоціальною підтримкою. Психотерапія тут не заміна ліків, а доповнення, і її ефект на галюцинації досліджений досить добре. Парасольковий огляд 2024 року, що узагальнив 26 метааналізів, оцінив ефект когнітивно-поведінкової терапії при психозі на галюцинації як малий до помірного наприкінці лікування, зі слабшим утриманням при подальшому спостереженні. Великий огляд психосоціальних методів 2023 року окремо відзначив інтегративне лікування, сфокусоване саме на галюцинаціях, як ефективне щодо позитивних симптомів.

Одним із найцікавіших нових підходів стала AVATAR-терапія, створена лондонським психіатром Джуліаном Леффом. Людина разом із терапевтом створює на екрані цифровий образ свого голосу і веде з ним діалог, а терапевт озвучує аватар так, щоб той поступово втрачав ворожість і владу. У рандомізованому дослідженні 150 пацієнтів зі стійкими голосами, опублікованому в 2018 році, 12 тижнів такої роботи зменшили вираженість галюцинацій значно сильніше, ніж підтримувальні консультації, з великим розміром ефекту і без побічних ефектів. Паралельно понад сорок років існує рух «Ті, хто чує голоси»: групи взаємопідтримки, де люди вчаться розуміти свої голоси й співіснувати з ними; у нещодавньому британському пілоті онлайн-груп 85 відсотків учасників назвали зустрічі корисними.

Як говорити з близькою людиною, яка чує або бачить те, чого немає

Найчастіша помилка родичів, сперечатися. Доводити людині, що голосу немає, безглуздо: для неї він реальний так само, як для вас голос співрозмовника. Так само шкідливо і підігравати, погоджуючись, що в кімнаті справді хтось є. Найкраща позиція посередині: не заперечувати переживання людини, але чесно говорити про власне сприйняття. «Я не чую цього голосу, але бачу, що тобі страшно, і я поруч». Це зберігає довіру і залишає двері для розмови про допомогу.

Далі важливо звернути увагу на контекст, а не на сам факт галюцинації. Літня людина, яка бачить фігури у напівтемряві і при цьому розуміє, що це не реально, потребує перевірки зору і більше світла в кімнаті. Людина в горі, яка «розмовляє» з померлим, потребує підтримки, а не діагнозу. А ось якщо людина перестала спати, стала підозріливою, вибудовує теорії про переслідування і припинила дбати про себе, час наполягати на консультації психіатра, якщо треба, разом із нею. Розлади, за яких голоси є симптомом, сьогодні лікуються, і від того, як швидко почалася допомога, залежить дуже багато.

Що робити, якщо це сталося з вами

Якщо ви один раз побачили або почули щось на межі сну, після безсонної ночі чи в період гострого горя, робити нічого не потрібно, крім одного: дати собі виспатися і не залишатися з переживанням на самоті. Якщо подібне повторюється при засинанні часто й супроводжується денною сонливістю або нападами слабкості в емоційні моменти, варто звернутися до сомнолога чи невролога: це можуть бути ознаки нарколепсії. Якщо переживання з’явилися разом із проблемами зі сном, детальніше про які написано в статті про безсоння, почніть із режиму сну.

Якщо ж голоси чи образи тривають тижнями, лякають вас, змушують діяти всупереч собі або якщо ви помічаєте, що близькі почали ставитися до ваших пояснень із тривогою, зверніться до психіатра. Це не вирок і не клеймо: значна частина людей із таким досвідом ніколи не отримує психіатричного діагнозу, а ті, хто отримує, при вчасному лікуванні повертаються до звичного життя. Розібратися, з якою з описаних тут причин ви маєте справу, самостійно майже неможливо, і саме для цього існують лікарі.

Джерела

• McGrath J. J., Saha S., Al-Hamzawi A. та ін. Psychotic experiences in the general population: a cross-national analysis based on 31,261 respondents from 18 countries. JAMA Psychiatry, 2015; 72(7):697–705. DOI: 10.1001/jamapsychiatry.2015.0575 · Повний текст
• Linscott R. J., van Os J. An updated and conservative systematic review and meta-analysis of epidemiological evidence on psychotic experiences in children and adults. Psychological Medicine, 2013; 43(6):1133–1149. DOI: 10.1017/S0033291712001626 · PMID: 22850401
• van Os J., Linscott R. J., Myin-Germeys I., Delespaul P., Krabbendam L. A systematic review and meta-analysis of the psychosis continuum. Psychological Medicine, 2009; 39(2):179–195. DOI: 10.1017/S0033291708003814 · PMID: 18606047
• Kelleher I., Connor D., Clarke M. C. та ін. Prevalence of psychotic symptoms in childhood and adolescence: a systematic review and meta-analysis of population-based studies. Psychological Medicine, 2012; 42(9):1857–1863. DOI: 10.1017/S0033291711002960 · PMID: 22225730
• Ohayon M. M., Priest R. G., Caulet M., Guilleminault C. Hypnagogic and hypnopompic hallucinations: pathological phenomena? British Journal of Psychiatry, 1996; 169(4):459–467. DOI: 10.1192/bjp.169.4.459 · PMID: 8894197
• Grimby A. Bereavement among elderly people: grief reactions, post-bereavement hallucinations and quality of life. Acta Psychiatrica Scandinavica, 1993; 87(1):72–80. DOI: 10.1111/j.1600-0447.1993.tb03332.x · PMID: 8424323
• Castelnovo A., Cavallotti S., Gambini O., D’Agostino A. Post-bereavement hallucinatory experiences: a critical overview of population and clinical studies. Journal of Affective Disorders, 2015; 186:266–274. DOI: 10.1016/j.jad.2015.07.032 · PMID: 26254619
• Mars J. A., Rojas L. C., Gurnani B. Charles Bonnet Syndrome. StatPearls, StatPearls Publishing, 2025. PMID: 36256781
• Subhi Y., Schmidt D. C., Bach-Holm D., Kolko M., Singh A. Prevalence of Charles Bonnet syndrome in patients with glaucoma: a systematic review with meta-analyses. Acta Ophthalmologica, 2021; 99(2):128–133. DOI: 10.1111/aos.14567 · PMID: 32749787
• Evers S. Musical hallucinations. Current Psychiatry Reports, 2006; 8(3):205–210. DOI: 10.1007/s11920-006-0024-0 · PMID: 19817070
• Omoto S., Murakami H., Shiraishi T. та ін. Risk factors for minor hallucinations in Parkinson’s disease. Acta Neurologica Scandinavica, 2021; 143(5):538–544. DOI: 10.1111/ane.13380 · PMID: 33222164
• Aarsland D. Epidemiology and pathophysiology of dementia-related psychosis. Journal of Clinical Psychiatry, 2020; 81(5):AD19038BR1C. DOI: 10.4088/JCP.AD19038BR1C · PMID: 32936544
• Tachibana M., Inada T., Ichida M., Ozaki N. Factors affecting hallucinations in patients with delirium. Scientific Reports, 2021; 11(1):13005. DOI: 10.1038/s41598-021-92578-1 · Повний текст
• Viana M., Tronvik E. A., Do T. P., Zecca C., Hougaard A. Clinical features of visual migraine aura: a systematic review. Journal of Headache and Pain, 2019; 20(1):64. DOI: 10.1186/s10194-019-1008-x · PMID: 31146673
• Heydrich L., Marillier G., Evans N., Blanke O., Seeck M. Lateralising value of experiential hallucinations in temporal lobe epilepsy. Journal of Neurology, Neurosurgery and Psychiatry, 2015; 86(11):1273–1276. DOI: 10.1136/jnnp-2014-309452 · PMID: 25587072
• Johns L. C., Kompus K., Connell M. та ін. Auditory verbal hallucinations in persons with and without a need for care. Schizophrenia Bulletin, 2014; 40 Suppl 4:S255–S264. DOI: 10.1093/schbul/sbu005 · PMID: 24936085
• Wearne D., Curtis G. J., Genetti A., Samuel M., Sebastian J. Where pseudo-hallucinations meet dissociation: a cluster analysis. Australasian Psychiatry, 2017; 25(4):364–368. DOI: 10.1177/1039856217695706 · PMID: 28747115
• McCarthy-Jones S. Is shame hallucinogenic? Frontiers in Psychology, 2017; 8:1310. DOI: 10.3389/fpsyg.2017.01310 · Повний текст
• Craig T. K., Rus-Calafell M., Ward T. та ін. AVATAR therapy for auditory verbal hallucinations in people with psychosis: a single-blind, randomised controlled trial. Lancet Psychiatry, 2018; 5(1):31–40. DOI: 10.1016/S2215-0366(17)30427-3 · PMID: 29175276
• Berendsen S., Berendse S., van der Torren J., Vermeulen J., de Haan L. Cognitive behavioural therapy for the treatment of schizophrenia spectrum disorders: an umbrella review of meta-analyses of randomised controlled trials. eClinicalMedicine, 2024; 67:102392. DOI: 10.1016/j.eclinm.2023.102392 · PMID: 38274116
• Branitsky A., Bowe S., Morrison A. P. та ін. Online hearing voices peer support groups: assessing feasibility and acceptability within UK National Health Service settings. Schizophrenia Bulletin Open, 2025; 6(1):sgaf002. DOI: 10.1093/schizbullopen/sgaf002 · PMID: 40123714
• National Health Service (UK). Hallucinations. NHS, Mental health: feelings, symptoms and behaviours. Огляд