Садизм у психології: що це, як проявляється у житті і коли треба фахівець

Колега кидає при всіх в'їдливий жарт про вашу помилку й уважно стежить, як ви червонієте. Хтось у коментарях знаходить найболючіше місце незнайомця й б'є точно в нього, а потім із задоволенням перечитує відповідь. Партнер начебто любить, та раз у раз робить так, щоб ви почувалися винними й маленькими. У всіх цих сценах є спільна нитка: одна людина отримує щось приємне з того, що іншій погано.

Слово «садизм» у побуті стерлося до образи: садистом називають будь-кого, хто повівся жорстко. У психології за ним стоїть точніше явище: схильність діставати задоволення або відчуття сили з чужого страждання. І воно не зводиться до маніяка з фільму. Куди частіше це звичайні люди поруч, чия жорстокість буденна й малопомітна.

Розберемо спокійно й по суті: що психологія вкладає в поняття садизму, чим побутовий різновид різниться від сексуального й від старої ідеї «садистичної особистості», як він пов'язаний із темною тетрадою рис, де проявляється в реальному житті, звідки береться, що з ним у класифікаціях хвороб, як захистити себе від такої людини і коли по-справжньому потрібна допомога психотерапевта.

Що таке садизм у психології простими словами

Садизм у психології це схильність діставати задоволення, збудження або відчуття власної влади з того, що інша істота страждає, принижена чи перебуває під контролем. Ключове тут саме переживання приємного: чужий біль стає для людини свого роду нагородою, а заподіяння шкоди заради вигоди тут другорядне.

Назва походить від імені французького письменника маркіза де Сада, чиї твори описували насолоду від жорстокості. У 1886 році психіатр Ріхард фон Крафт-Ебінг у книжці «Psychopathia Sexualis» увів термін у науковий обіг, спочатку для опису сексуальних відхилень. Згодом психологи побачили, що тяга до чужого страждання буває й поза сексуальною сферою, тож поняття розширилося.

Важливо одразу провести межу. Садизм у психології відрізняється від звичайної агресії й простої злості. Розлючена людина прагне прибрати загрозу чи розрядити напругу, їй болить, тоді як садисту приємно. Садистична мотивація інша: страждання іншого тут і є метою, джерелом втіхи. Саме ця деталь, насолода від болю, відрізняє садизм від простої жорстокості, спричиненої гнівом, страхом чи холодним розрахунком.

Злість і агресія	Садизм
Мета — розрядити напругу, захиститися чи досягти свого	Мета — сам чужий біль чи приниження
Спалахує й минає разом із ситуацією	Повторюється, часто спланована
Чужі сльози зазвичай зупиняють	Чужі сльози заохочують продовжувати
Після — часто сором чи каяття	Після — задоволення, відчуття сили

Три обличчя садизму: побутовий, сексуальний і як риса характеру

Під одним словом ховаються досить різні явища, і змішувати їх не варто. Психологи виокремлюють кілька форм, які по-різному проявляються й мають різний статус.

Найпоширеніший і найменш помітний різновид це побутовий, або субклінічний, садизм. Йдеться про звичайних людей, які отримують приховане задоволення від чужого дискомфорту: люблять жорстокі видовища, насолоджуються пліткою, що ранить, тролять у мережі, мучать тварин у дитинстві, тиснуть на слабшого «заради сміху». Вони не порушують законів, не виглядають монстрами, та регулярно вибирають заподіяти трохи болю там, де могли б цього не робити.

Окремо стоїть сексуальний садизм, коли збудження пов'язане із завданням болю чи приниженням партнера. Тут принципова деталь, наявність згоди. Практики у форматі BDSM, де обидва дорослі добровільно домовилися про ролі й межі, психіатрія взагалі не вважає розладом. Про патологію йдеться лише тоді, коли людина діє без згоди іншого або страждає від власних потягів. Це самостійна сексуальна тема, у цій статті ми її лише позначаємо.

Третя форма це уявлення про садизм як про стійку рису характеру, колишній «садистичний розлад особистості». Тут жорстокість живе поза спальнею, у самій манері жити: людина систематично принижує, залякує, тримає інших у страху, насолоджується чужим безсиллям у побуті, на роботі, у стосунках з абʼюзом. Саме цей різновид найчастіше мають на увазі, коли говорять про «садиста» в повсякденному житті, і саме на ньому ми зосередимося далі.

Темна тетрада: садизм поруч із нарцисизмом і психопатією

Сучасна психологія рідко розглядає садизм окремо. Він входить до так званої темної тетради, четвірки споріднених рис, які об'єднує байдужість до інших і готовність використовувати людей. Розуміти цю мапу корисно, бо в реальної людини риси часто йдуть у наборі. Нарцисичну складову цієї мапи можна приміряти й до себе: тест на нарцисизм за шкалою NPI-16 за 5 хвилин оцінює, наскільки виражені впевненість, прагнення визнання й відчуття власної значущості.

До тетради належать нарцисизм (роздуте відчуття власної величі й потреба у захопленні), макіавеллізм (холодна схильність маніпулювати й прораховувати вигоду), психопатія (імпульсивність, безстрашність і брак докорів сумління) та власне садизм. Перші три довго вивчали як «темну тріаду», аж поки дослідники не показали, що садизм це окремий, четвертий складник, який не зводиться до решти.

Що відрізняє садизм від сусідів по тетраді? Нарцис, макіавелліст чи психопат можуть скривдити людину заради вигоди, статусу чи задоволення власної потреби, та страждання жертви для них радше побічний результат. Садист натомість прагне самого страждання, воно для нього винагорода. Якщо нарцисичній особистості потрібне ваше захоплення, то садистичній буває потрібен ваш біль.

На практиці ці риси часто перетинаються, тому одна людина здатна поєднувати кілька: маніпулювати холодно, як макіавелліст, і смакувати при цьому чужий розпач, як садист. Саме такі поєднання роблять стосунки з нею особливо виснажливими й заплутаними. Психопатичну складову з цього набору можна оцінити окремо — за тестом на психопатію за шкалою Левенсона (LSRP): 26 тверджень, близько 5 хвилин, орієнтир для самопізнання, а не діагноз.

Садист і мазохіст: у чому різниця

Садист отримує задоволення, коли завдає болю чи принижує, а мазохіст — коли сам відчуває біль чи приниження. Звідси й розмовне «садо-мазо», або садомазохізм: пара, де ці ролі доповнюють одна одну. Про другий полюс докладно — у статті про мазохізм.

У сексуальних практиках за згодою, коли дорослі заздалегідь домовляються про ролі, межі й стоп-слово, це не розлад. Огляд пропозицій до МКХ-11 підкреслює: садомазохізм за згодою не пов'язаний із гіршим психологічним і соціальним функціонуванням. Такі практики не рідкісні: в одному великому опитуванні їх мали за останній рік 1,8 % сексуально активних людей.

Зовсім інше — побутова пара «садист і мазохіст», де одна людина принижує, а інша роками це терпить. Тут за «мазохізмом» зазвичай стоїть не вільний вибір, а страх, залежність і травматична прив'язаність, і цей сценарій потребує не романтизації, а допомоги. Розібратися, що тримає в таких стосунках, можна з психологом при емоційній залежності.

Побутовий садизм: тролінг, жарти і влада над слабшим

Найважливіше відкриття сучасних досліджень полягає в тому, що садизм не рідкісна аномалія десь на краю суспільства. Він присутній у буденному житті в м'яких, прихованих дозах, і носять його цілком звичайні з вигляду люди. Психологи назвали це явище буденним садизмом.

В одному відомому експерименті 71 студентові пропонували обрати одне з неприємних завдань: убивати жуків у спеціальній «кавомолці», допомагати в цьому експериментаторові, мити туалети або тримати руку в крижаній воді. Убивати жуків обрали 26,8 % учасників, ще стільки ж — допомагати в цьому. Що вищий був рівень буденного садизму, то частіше людина обирала жуків: зростання садизму на одне стандартне відхилення приблизно подвоювало шанси. Насправді, як пояснюють автори, жоден жук не постраждав.

У другому експерименті тих самих дослідників лише люди з вищим садизмом погоджувалися виконати нудне завдання заради можливості зашкодити невинній людині. Ідеться про звичайних студентів, аж ніяк не про маніяків: просто ця риса була виражена в них сильніше за інших.

Окрема яскрава арена буденного садизму це інтернет. Анонімність і відстань знімають гальма, тому людині простіше вдарити словом. Дослідження тролінгу прямо показало, що за поведінкою інтернет-тролів стоять насамперед садистичні риси, а сам тролінг автори назвали інтернет-проявом буденного садизму: троль не помиляється й не «просто сперечається», він свідомо шукає, як зробити боляче, бо це приносить йому втіху. Звідси й відома фраза дослідників, що тролі справді отримують від цього задоволення.

У звичайному житті побутовий садизм упізнають за дрібними, але повторюваними сценами. Людина любить принизити жартом і стежить за реакцією. Смакує плітки, що руйнують чиюсь репутацію. Зриває злість на тих, хто не може відповісти: підлеглих, дітей, тварин. Насолоджується чужою незручністю й сама її створює. Поодинці кожен епізод здається дрібницею, та разом вони складаються у впізнаваний почерк.

Моральний, або психологічний, садизм

Так називають садизм без фізичного насильства: людина систематично принижує, знецінює, висміює, навмисно викликає почуття провини й страху — і отримує від цього задоволення. Канадський психолог Делрой Паулгус описує буденного садиста як людину, яка намагалася скривдити вас словами чи діями заради чистої втіхи. Моральний садизм рідко помітний збоку, бо не лишає синців, але саме через це він так виснажує: жертва довго сумнівається, чи їй не здається.

Як розпізнати садиста: типові ознаки

Садист рідко виглядає лиходієм. Часто це чарівна, дотепна, навіть приваблива людина, доки ви не опиняєтеся під її прицілом. Розпізнати схильність допомагає радше стійкий малюнок поведінки загалом, що повторюється, аніж окремі поодинокі вчинки. Перегляньте перелік нижче спокійно, як орієнтир для себе, без поспіху виносити комусь вирок.

• Помітне пожвавлення, коли іншому погано: легка усмішка, блиск в очах, азарт у момент чужого приниження чи невдачі.
• Жорстокість заради самої розваги: кривдять там, де в цьому немає жодної потреби чи вигоди.
• Любов до приниження на публіці: в'їдливі «жарти», шпильки, висміювання при свідках, щоб боляче було сильніше.
• Регулярний вибір слабшої мішені: тиск іде на тих, хто залежний і не може дати відсіч.
• Холодна байдужість до чужого болю: чужі сльози радше заохочують продовжувати, ніж зупиняють.
• Потяг до контролю й відчуття влади над людиною, прагнення тримати іншого в напрузі та страху.
• Брак щирого каяття: вибачення, якщо й звучать, то формально, без справжнього жалю.
• Подвійне обличчя: для зовнішнього світу люб'язні, а справжню жорсткість бачать лише найближчі.

Один-два пункти самі собою ще нічого не означають, бо різкими чи нечутливими бувають усі. Тривожним сигналом є стійке поєднання кількох ознак, що повторюється з різними людьми й у різних ситуаціях. І ще важливе застереження: цей перелік потрібен лише для того, щоб зорієнтуватися й подбати про себе, без жодних ярликів на людях. Діагнози ставить фахівець у прямому контакті, тоді як стаття цього робити не може.

Чи бувають жінки-садистки

Так. Садизм не залежить від статі, хоча в середньому чоловіки мають вищі показники: в одному з досліджень за шкалою садизму чоловіки набрали в середньому 3,42 бала, жінки — 2,02. Це середні значення, а не опис конкретної людини: жінка може так само принижувати, висміювати, лякати й насолоджуватися чужим безсиллям — у парі, у родині, з дітьми чи підлеглими.

Звідки береться садизм: можливі причини

Однієї причини садизму не існує. Як і більшість складних рис, він складається з кількох переплетених чинників, біологічних, психологічних і пов'язаних із середовищем. Знати їх корисно задля розуміння, без жодного виправдання.

Свою роль відіграє біологія. Дослідження вказують на особливості роботи систем мозку, пов'язаних із винагородою й емпатією. У людей із вираженою схильністю чужий біль може діяти як своєрідна винагорода й приносити задоволення, тоді як співчутливий відгук на чуже страждання притлумлений. Тут ідеться радше про особливість того, як мозок обробляє емоції, аніж про якийсь «зіпсований ген».

Величезний внесок робить дитячий досвід. Жорстоке поводження, насильство, приниження, що їх дитина пережила сама, нерідко обертаються тим, що в дорослому віці вона відтворює пережите вже у ролі сильнішого. Травматичне дитинство, у якому біль був нормою, а влада належала тому, хто кривдить, вчить дивну логіку: завдавати болю безпечніше, ніж його зазнавати.

Додають впливу й середовище та научіння. Дитина, яка росте там, де жорстокість буденна й винагороджується, а сила важить більше за співчуття, легко засвоює таку модель. Свій слід лишають і знецінення емпатії, культ домінування, тривале занурення у насильницькі видовища. Жоден із цих чинників сам собою не робить людину садистом, та разом вони здатні сформувати стійку схильність.

Садизм у класифікаціях хвороб: що каже DSM і МКХ

Тут важливо бути точними, бо плутанини багато. Садизм як така собі загальна «жорстокість заради втіхи» окремим психічним розладом у сучасних класифікаціях не значиться. Офіційний діагноз стосується лише вузької, сексуальної форми.

В американському діагностичному довіднику DSM-5 присутній розлад сексуального садизму. Його ставлять тоді, коли людину стійко збуджує завдання фізичних чи психологічних страждань іншій особі й при цьому вона діє без згоди партнера або сама помітно страждає чи має проблеми через ці потяги. Добровільні рольові практики дорослих за згодою під цей діагноз не підпадають. Подібний підхід має й Міжнародна класифікація хвороб (МКХ). Для діагнозу за DSM-5 потяг має триматися щонайменше пів року. У МКХ-11 діагноз називається примусовим сексуальним садистичним розладом (код 6D33) і прямо виключає садизм і мазохізм за згодою; старий код МКХ-10 «садомазохізм» (F65.5) прибрали. Серед злочинців цей розлад трапляється нечасто: за довідником MSD, його діагностують менш ніж у 10 % ґвалтівників, але в 35 % людей, які вчинили сексуальне вбивство.

Практика за згодою	Розлад
Обидва дорослі погодилися	Згоди немає
Межі й стоп-слово домовлені та поважаються	Межі й «ні» ігноруються
Обом приємно	Інша людина страждає
Не заважає жити й стосункам	Потяги завдають страждань чи проблем
Не діагноз	Діагноз у DSM-5 і МКХ-11

А ось «садистичний розлад особистості», тобто жорстокість як стійка риса характеру поза сексуальною сферою, колись пропонували внести до класифікації, та згодом від цієї ідеї відмовилися. Її прибрали ще з попередніх редакцій DSM через побоювання, що такий діагноз радше виправдовуватиме насильство, ніж допомагатиме. Тож сьогодні буденний садизм як риса лишається предметом наукових досліджень особистості й до переліку діагнозів не входить.

Садистичний розлад особистості: що це було

Цей діагноз з'явився в додатку до американського довідника DSM-III-R у 1987 році й описував стійкий патерн жорсткої, принизливої та агресивної поведінки щодо інших. Критеріїв було вісім, для діагнозу вимагали щонайменше чотири. Людина робить це передусім заради задоволення або відчуття домінування й контролю. У дослідженнях того часу такий розлад знаходили в 3 % амбулаторних пацієнтів, 18 % пацієнтів психіатричних стаціонарів і 30 % ув'язнених сексуальних злочинців, здебільшого в чоловіків. У DSM-IV (1994) діагноз не увійшов, зокрема через побоювання, що ним користуватимуться, щоб зменшити відповідальність за насильство.

Що це означає на практиці? Те, що жорстока, садистична поведінка людини поряд з вами цілком реальна й здатна серйозно шкодити, навіть якщо формального діагнозу за нею немає. Відсутність ярлика у довіднику не робить біль, який вам завдають, менш справжнім, і не зобов'язує вас його терпіти.

Садист у стосунках: тривожні ознаки

У стосунках садизм рідко починається одразу. Спочатку людина може бути уважною й чарівною, а жорстокість з'являється поступово й видається за жарти, «характер» чи вашу провину. Насторожують такі ознаки:

• принижує вас наодинці чи при свідках і уважно стежить за реакцією;
• «жартує» болісно й сердиться, якщо ви не смієтеся;
• ваші сльози й біль його пожвавлюють, а не зупиняють;
• навмисно лякає, погрожує чи тримає в невизначеності;
• жорстокий до тварин, дітей чи слабших;
• ігнорує ваше «ні» й межі, зокрема в сексі;
• після сцени поводиться, ніби нічого не сталося, або переконує, що ви самі винні.

Здорові стосунки	Садистичний патерн
У суперечці обговорюють проблему	Принижує й насолоджується вашою реакцією
Жартують разом	Висміює, особливо при інших
Сльози партнера викликають турботу	Сльози заохочують продовжувати
Вибачаються й змінюють поведінку	Вибачення формальні, усе повторюється
Поважають свободу одне одного	Тримає в страху й напрузі

Якщо ви впізнали свої стосунки, це не привід звинувачувати себе. Підтримку й план безпечних кроків можна обговорити з психологом, який працює з абʼюзивними стосунками.

Як захистити себе від садистичної людини

Якщо поряд є людина, яка діє з садистичних мотивів, головне завдання полягає в тому, щоб вберегти себе, а спроби «перевиховати» її варто облишити. Перевиховати дорослого з такою схильністю майже неможливо, тим паче коли він сам не хоче змінюватися. Тому фокус варто перенести на власну безпеку й межі.

Перше, перестаньте бути зручною мішенню. Садистична поведінка живиться вашою реакцією: розгубленістю, слізьми, спробами виправдатися чи догодити. Що менше видимого болю ви демонструєте у відповідь на провокацію, то менш цікавою стаєте. Спокій, стриманість, мінімум емоційного відгуку позбавляють кривдника його винагороди.

Друге, чітко позначайте межі й тримайте дистанцію. Ясно й без вибачень дайте зрозуміти, яка поведінка для вас неприйнятна, і скорочуйте контакт там, де це можливо. Не пускайтеся у тривалі суперечки й спроби достукатися: для садистичної людини ваша емоційна залученість це і є мета. Спирайтеся на факти, не на емоції, фіксуйте важливе письмово.

Третє, бережіть тили. Не лишайтеся з такою людиною віч-на-віч у вразливих ситуаціях, спирайтеся на підтримку тих, кому довіряєте, не дозволяйте ізолювати себе від близьких. Якщо мова про фізичну небезпеку, погрози чи насильство, це вже виходить за межі психологічних кордонів і стає приводом звертатися по захист, аж до правоохоронців. Жорстокість на роботі фіксуйте й виносьте на рівень керівництва чи HR. Ви маєте повне право захищати себе замість того, щоб вгадувати, як не розсердити кривдника. Якщо стосунки з такою людиною вже виснажили вас, відновити самооцінку й опору допоможе індивідуальна психотерапія.

Якщо ви впізнали ці риси в собі

Окрема, рідкісна, але важлива ситуація: людина читає такий текст і з тривогою впізнає описане в собі. Якщо ви ловите себе на тому, що чуже страждання приносить вам втіху, що вам хочеться принизити чи завдати болю, і це вас непокоїть, сам цей неспокій уже багато про що говорить. Здатність сумніватися й тривожитися означає, що ви не байдужі, а отже зміна можлива.

Як зрозуміти, що я садист

Тест тут не потрібен, і жоден перелік не поставить діагноз. Але чесно відповісти собі на кілька запитань корисно:

• чи буває вам приємно бачити, як інша людина соромиться, боїться чи плаче;
• чи кривдите ви інших, коли це нічого вам не дає;
• чи важко вам зупинитися, коли бачите, що людині вже боляче;
• чи дратує вас, коли той, кого ви зачіпаєте, перестає реагувати;
• чи вас тягне до жорстоких видовищ саме тому, що хтось страждає.

Навіть кілька «так» — не вирок, а привід поговорити з психотерапевтом, поки ці імпульси не зруйнували ваші стосунки.

Найгірше, що тут можна зробити, це сховатися за соромом і нічого не міняти. Сором штовхає або заперечувати все, або тонути у самозвинуваченні, і жодне з цього не допомагає. Корисніший інший шлях: визнати схильність як факт і поставитися до неї як до задачі, з якою можна працювати, лишивши осторонь думку про вирок.

Така робота справді можлива, та робити її наодинці важко. Психотерапевт допомагає розібратися, звідки ростуть ці імпульси (часто з власного раннього болю), навчитися помічати їх до того, як вони виллються у вчинок, поступово відновлювати здатність до співчуття. Звернутися по таку допомогу означає зробити зрілий і відповідальний крок щодо себе й тих, хто поряд, і ніяк не визнати себе «монстром».

Жорстокість у дитини: коли турбуватися

Діти бувають різкими, б'ються й перевіряють межі, і це не садизм. Турбуватися варто, коли жорстокість стійка й, здається, приносить дитині задоволення. Довідник MSD серед ознак розладу поведінки називає агресію до людей і тварин, а окремо виділяє риси бездушності: знижене почуття провини, черствість, байдужість до чужих почуттів. Розлад поведінки мають, за оцінками, від 3 до 9 % дітей.

Привід звернутися до фахівця, якщо дитина:

• систематично мучить тварин;
• б'є чи принижує молодших і, схоже, отримує від цього задоволення;
• не відчуває провини й не реагує на чужі сльози;
• навмисно ламає речі інших, щоб їх засмутити;
• поводиться так роками, а не в один важкий період.

Що раніше почати роботу, то більше шансів змінити траєкторію. Із такими запитами працює дитячий психолог, який допомагає з істериками й агресією.

Чи можна вилікувати садизм

Залежить від того, про який садизм ідеться. Сексуальні садистичні фантазії й практики за згодою лікувати не потрібно, якщо вони не зачіпають людей без їхньої згоди й не завдають страждань. Коли ж ідеться про розлад, довідник MSD описує психотерапію (групову чи індивідуальну когнітивно-поведінкову) і в окремих випадках ліки, що знижують потяг. Якщо поруч є ще й антисоціальний розлад особистості, лікування, за тим самим довідником, помітно менш ефективне.

Для буденного садизму як риси характеру окремого «лікування» немає, але психотерапія допомагає тим, хто сам хоче змінитися: розібратися, звідки ростуть ці імпульси, помічати їх до вчинку й поступово відновлювати здатність до співчуття.

Коли і навіщо звертатися до фахівця

Психолог чи психотерапевт потрібні в кількох різних ситуаціях, пов'язаних із садизмом, і кожна з них вагома. Не варто чекати, доки стане зовсім нестерпно. Першим кроком може стати онлайн-консультація психолога.

Передусім допомога потрібна тим, хто постраждав. Якщо ви довго перебували поряд із жорстокою, садистичною людиною, у стосунках, родині чи на роботі, наслідки бувають важкими: стійка тривога, знижений настрій, відчуття власної нікчемності, проблеми зі сном, інколи ознаки травматичного досвіду, як у стосунках із психопатом чи соціопатом. Фахівець допоможе відновити самооцінку, опрацювати пережите й вибудувати здорові межі на майбутнє.

Друга ситуація це коли людина впізнає тривожні риси в собі й хоче з ними впоратися, доки вони не зруйнували її стосунки й життя. Третя стосується близьких, які не знають, як поводитися поряд із такою людиною й де пролягає межа їхньої відповідальності. У всіх трьох випадках погляд збоку й фахова підтримка дають те, чого важко досягти самотужки.

Наостанок чесна засторога. Ця стаття має суто інформаційний характер, не ставить діагнозів і не призначена для того, щоб ви навішували ярлики на себе чи інших. Реальну оцінку дає лише кваліфікований фахівець у прямому контакті. Якщо описане відгукується болем, найкорисніше звернутися до психолога, який допоможе побачити ситуацію цілісно й знайти опору, замість самостійного «діагнозу».

Джерела

• Бакелс Е., Джонс Д., Паулгус Д. Поведінкове підтвердження буденного садизму. Psychological Science, 2013; 24(11):2201–2209. DOI: 10.1177/0956797613490749 · PMID: 24022650 · Повний текст.
• Sexual Sadism Disorder — довідник MSD Manual, професійна версія: критерії, практики за згодою, лікування.
• Крюгер Р. та ін. Пропозиції щодо парафільних розладів у МКХ-11. Archives of Sexual Behavior, 2017; 46(5):1529–1545. DOI: 10.1007/s10508-017-0944-2 · PMID: 28210933 · Повний текст.
• Маєрс В., Беркет Р., Хастед Д. Садистичний розлад особистості та супутні психічні розлади в підлітків. Journal of the American Academy of Psychiatry and the Law, 2006; 34(1):61–71 · Повний текст.
• Paulhus D., 2014 — праця, що закріпила садизм як четверту рису «темної тетради» поряд із нарцисизмом, макіавеллізмом і психопатією (Current Directions in Psychological Science, 23(6):421–426).
• Buckels E., Trapnell P., Paulhus D., 2014 — тролінг як інтернет-прояв буденного садизму (Personality and Individual Differences, 67:97–102). DOI: 10.1016/j.paid.2014.01.016.
• Chester D., DeWall C., Enjaian B., 2019 — дослідження внутрішньої винагороди: люди з високим рівнем садизму завдають болю саме заради задоволення (Personality and Social Psychology Bulletin). PMID: 30571456.
• Buckels E. та ін., 2023 — буденний садизм і психопатія; відмінності між чоловіками й жінками (Scientific Reports). DOI: 10.1038/s41598-023-41043-2.
• Conduct Disorder — довідник MSD Manual, професійна версія: ознаки розладу поведінки в дітей, риси бездушності, поширеність.
• Krafft-Ebing R. von. Psychopathia Sexualis. Штутгарт, 1886 — праця, у якій термін «садизм» увійшов у науковий обіг.