Дефлексія в гештальт-терапії: що це, як виглядає і хто ввів термін

Питання «як ти?» — і майже автоматична відповідь «та нормально, а ти?». Важлива розмова, яка раптом зісковзує на погоду, роботу чи новини. Жарт саме в ту мить, коли співрозмовник підійшов надто близько. У гештальт-терапії для цього є окрема назва — дефлексія: контакт наче триває, але проходить повз, не торкаючись ані того, хто говорить, ані того, хто слухає.

Слово звучить по-медичному, і це збиває з пантелику: у стоматології «дефлексія» означає бічне зміщення нижньої щелепи, а у фізиці — відхилення променя чи балки, і до психології ці значення стосунку не мають. У теорії контакту дефлексія — це спосіб знизити напругу, не вступаючи в прямий контакт. Розберемося, звідки взявся термін (тут на нас чекає несподіванка), як дефлексія виглядає зсередини розмови і чому в помірній дозі вона навіть потрібна.

Що таке дефлексія і хто ввів цей термін

Найточніше робоче визначення дав американський гештальт-терапевт Гері Йонтеф: дефлексія — це уникання контакту або усвідомлення через відвертання вбік, як коли людина ввічлива замість того, щоб бути прямою. Йонтеф одразу називає два напрями, у яких це працює: можна не виражати прямо — і можна не приймати того, що надходить ззовні. У другому випадку людина зазвичай почувається «незачепленою», у першому — часто лишається спантеличеною тим, чому вона так і не отримала бажаного.

Тут починається найцікавіше. Дефлексію майже завжди приписують Фріцу Перлзу і книзі «Gestalt Therapy» 1951 року, написаній разом із Ральфом Гефферліном та Полом Гудменом. Це помилка. У повному тексті тієї книги слово deflection не зустрічається жодного разу — при тому, що retroflection трапляється 67 разів, projection — 70, confluence — 66, introjection — 48, egotism — 12. Автори виклали п'ять механізмів переривання контакту поспіль, окремими параграфами, і дефлексії серед них немає.

Термін з'явився пізніше — його ввели Ервінг і Міріам Полстери в книзі «Gestalt Therapy Integrated» (1973). Саме на неї, на сторінки 89–92, посилається Йонтеф, коли наводить канонічні приклади дефлексії. Коректна атрибуція звучить так: Полстери, 1973 рік, а не Перлз і 1951-й.

Чому так сталося? Перлз, Гефферлін і Гудмен будували схему навколо того, як переривається наростання збудження на шляху до контакту, і п'яти механізмів їм вистачало. Полстери писали через двадцять два роки, узагальнюючи вже накопичену практику; дефлексія добре описує того, хто не мовчить і не нападає, а м'яко з'їжджає вбік. Пізніше до переліку додали ще й десенсибілізацію, тож у сучасних описах ідеться про сім типових способів не дійти до контакту.

Як дефлексія виглядає в розмові

Полстери й Йонтеф перелічують упізнавані ознаки: не дивитися на співрозмовника, багатослів'я, розпливчастість, применшення — і, головне, говорити про щось, а не до когось. Остання деталь важлива: людина може годину розповідати про свої стосунки і жодного разу не звернутися до того, хто сидить навпроти.

Ірландська асоціація гуманістичної та інтегративної психотерапії описує побутовий маркер ще простіше: на питання «як ти?» звична відповідь — «нормально, добре», і вона не збігається з тим, що людина повідомляє невербально. Тіло, голос і погляд кажуть одне, слова — інше, і саме на цю розбіжність дивиться терапевт.

Мовні ознаки впізнаються без спеціальної підготовки. Замість «мені зараз боляче» — «ну, у всіх бувають складні періоди». Замість відповіді на питання — зустрічне питання. Замість конкретної людини — «люди», «всі», «так буває». Замість паузи — довга розповідь із подробицями, після якої співрозмовник уже й не пам'ятає, з чого почали. Кожен із цих ходів сам собою цілком нормальний — важить не окрема фраза, а те, що вони стають єдиним доступним способом відповідати на близькість.

Другий напрям помітити складніше, бо зовні наче нічого й не відбувається. Людина приймає комплімент словами «та ну, нічого особливого», вислуховує вдячність і одразу переводить тему, чує тривогу близької людини й відповідає порадою замість співчуття. Наслідок цього боку механізму Йонтеф описує коротко: навколо говорять важливі речі, а до людини вони не доходять.

Зсередини це майже не відчувається як уникання. Напруга справді спадає: жарт зняв незручність, зміна теми врятувала від важкої розмови. Ціна стає помітною пізніше — потреба, заради якої людина заговорила, лишається неназваною, а разом із нею незавершеною лишається й уся ситуація.

Механізми переривання контакту: повна карта

Гештальт-теорія описує контакт як цикл — від відчуття до відходу. На кожному кроці цикл можна перервати, і кожному перериванню відповідає свій механізм. Ось як це розкладає схема, опублікована професійною асоціацією:

• Відчуття — десенсибілізація: сигнал тіла притуплено, аж до відчуження від себе.
• Усвідомлення — дефлексія: почуття й думки, що супроводжують відчуття, відводяться вбік.
• Мобілізація енергії — інтроекція: чуже засвоюється «цілим шматком», без розжовування.
• Дія — проекція: те, чого людина не визнає своїм, приписується іншим.
• Контакт — ретрофлексія: те, що адресоване іншому, людина робить із собою.
• Задоволення — еготизм: замість віддатися контакту людина спостерігає за собою збоку.
• Відхід — конфлюенція: межа зникає, злиття триває без завершення.

Ця карта пояснює, чому дефлексію, ретрофлексію, конфлюенцію та еготизм шукають майже завжди разом: поодинці вони мало що кажуть, а в ряду видно логіку — на якому саме кроці зупиняється рух до контакту. І ще одне: жоден із цих механізмів не є поломкою сам собою. Перлз, Гефферлін і Гудмен винесли це в окремий параграф із назвою «Наведене вище не є типологією невротичних осіб»: схема описує структуру окремої поведінки, а не сортує людей за типами.

Згадують іще профлексію — робити іншому те, чого хочеш для себе; окремої статті в нашому словнику вона поки не має. Суттєво інше: дефлексія стоїть дуже рано в цьому ряду — вона перериває контакт ще до того, як людина встигла назвати, що з нею відбувається.

Дефлексія, раціоналізація, гумор і просто уникання

Дефлексію легко сплутати з кількома сусідніми явищами, і кожне розведення має практичний сенс.

Ретрофлексія має мішень — саму людину: енергія розвертається всередину, замість сказати стискаються щелепи. У дефлексії мішені немає взагалі: контакт розсіюється вбік, повз.

Конфлюенція — стан, коли межі між собою та іншим немає. Дефлексія їй протилежна: межа є, але контакт через неї ковзає, так і не встановившись.

Раціоналізація належить до психоаналітичної традиції захистів: людина підбирає прийнятне пояснення вже зробленому вибору. Дефлексія нічого не пояснює — вона просто не дає контакту відбутися.

Гумор і ввічливість самі собою механізмом не є. Йонтеф справді наводить ввічливість замість прямоти як приклад, але жарт у розмові — не діагноз: механізмом це стає тоді, коли стабільно заступає прямий контакт, а не коли трапляється час від часу.

Нарешті, «уникання» — поняття значно ширше: воно охоплює й уникання ситуацій, і витіснення, і дисоціацію. Дефлексія — конкретний спосіб серед них: відвести вбік уже наявний контакт.

Коли дефлексія корисна, а коли стає проблемою

Йонтеф прямо зазначає, що дефлексія буває корисною, коли людина робить це усвідомлено і цього вимагає ситуація — наприклад, коли обстановку треба остудити. Не все варто зустрічати «в лоб»: іноді пауза або жарт рятують розмову, яка інакше перетворилася б на сварку.

Побутових прикладів корисної дефлексії вистачає: робоча нарада, де не час з'ясовувати стосунки; розмова з дитиною, якій зарано знати всі подробиці; власний стан, який ще не дозрів до слів. Різниця між таким ходом і механізмом лише в одному — чи лишається вибір. Усвідомлена дефлексія є рішенням відкласти; фіксована означає відсутність іншого варіанту навіть тоді, коли прямота була б безпечною і доречною.

Проблемою механізм стає, коли вмикається автоматично й постійно. У рецензованій статті 2025 року про інтеграцію гештальт-підходу з доказовими методами дефлексію описують як «применшення або відкидання власних потреб», а патерн самопожертви — як хронічну дефлексію від власних потреб, коли людина роками живе чужими інтересами. Там же грандіозність і відчуття особливих прав розглядають як відведення від сорому чи власної крихкості, до яких людина не може торкнутися напряму.

Спокійний орієнтир: привід поговорити з фахівцем виникає тоді, коли не вдається дати прямої відповіді про свій стан навіть там, де це потрібно, коли жодна розмова в близьких стосунках не доходить до суті, або коли за відведенням убік стоїть сором, який не виходить назвати. Із такими темами працюють в індивідуальній психотерапії. Впізнати дефлексію в себе за описом можна, а от «поставити» її собі — ні: це не діагноз.

Що про дефлексію відомо з досліджень

Тут потрібна чесність. Рецензованих досліджень саме дефлексії практично немає. Пошук у базах біомедичної літератури повертає роботи з зовсім інших галузей — нейробіології, фізики, гастроентерології. Єдиний знайдений клінічний опис у рецензованому журналі — теоретична стаття 2025 року про інтеграцію гештальт-терапії з доказовими методами при межовому розладі особистості.

Це не означає, що метод не вивчають. У французькому дослідженні 2025 року 319 людей із розладами настрою та тривожними розладами пройшли програму з 33 сесій гештальт-терапії: тривога, депресія та загальний психологічний дистрес значуще знизилися, а показники зрілості характеру зросли. Є й серія одиничних випадків 2022 року — про гештальт-терапію при депресії в літніх людей із деменцією.

Одне з одним це плутати не можна: дані про ефективність гештальт-терапії загалом не є доказом щодо дефлексії як механізму. До того ж обидві роботи не мали контрольної групи, тобто міряли зміну «до і після», а не перевагу над іншим лікуванням. Тож дефлексія сьогодні — корисний описовий конструкт практики, а не емпірично перевірена величина.

Міфи і факти

Насправді	Поширений міф
Термін увели Ервінг і Міріам Полстери 1973 року	Дефлексію описав Фріц Перлз у книзі 1951 року
Усвідомлена дефлексія допомагає остудити ситуацію	Дефлексія — це завжди погано
Контакт розсіюється вбік, мішені немає	Дефлексія — те саме, що ретрофлексія
Це опис окремої поведінки, а не класифікація людей	Існують «дефлексивні особистості»
Механізмом стає лише стійке заступання прямоти	Будь-яка ввічливість чи жарт — це дефлексія
Досліджень саме дефлексії немає; дані стосуються методу загалом	Ефективність дефлексії підтверджена науково

Джерела

• Yontef G. Gestalt Therapy: An Introduction (визначення дефлексії, два напрями механізму, посилання на Polster & Polster, 1973, pp. 89–92). У кн.: Awareness, Dialogue and Process: Essays on Gestalt Therapy. Gestalt Journal Press, 1993. Повний текст
• Hegarty D. Gestalt therapy: An exploration of its relevance today. Inside Out, 2021, вип. 93 (цикл контакту і сім блоків, маркер «нормально, добре», неконгруентність із невербальним). Irish Association of Humanistic & Integrative Psychotherapy
• Moretto E., Stanzione R., Scognamiglio C. та ін. Integration of Gestalt Therapy with Evidence-Based Interventions for Borderline Personality Disorder. Brain Sciences, 2025; 15(10):1109 (дефлексія як применшення власних потреб, хронічна дефлексія в патерні самопожертви). DOI: 10.3390/brainsci15101109 · PMID: 41154203 · Повний текст
• Calvet B., Vallejo J.-L., Plu Y. та ін. Use of the Temperament and Character Inventory to describe the effectiveness of Gestalt therapy. Frontiers in Psychiatry, 2025; 16:1280954 (319 учасників, 33 сесії, зниження тривоги й депресії; без контрольної групи). DOI: 10.3389/fpsyt.2025.1280954 · PMID: 41080786 · Повний текст
• Polster E., Polster M. Gestalt Therapy Integrated: Contours of Theory and Practice. New York: Brunner/Mazel, 1973 (першоджерело терміна; розділ про спротиви контакту, с. 89–92).
• Perls F. S., Hefferline R. F., Goodman P. Gestalt Therapy: Excitement and Growth in the Human Personality. New York: Julian Press, 1951 (п'ять механізмів переривання контакту — конфлюенція, інтроекція, проекція, ретрофлексія, еготизм; застереження «це не типологія невротиків»; слова deflection у книзі немає).
• Merizzi A., Biasi R., Álvarez Zamudio J. F. та ін. A Single-Case Design Investigation for Measuring the Efficacy of Gestalt Therapy to Treat Depression in Older Adults with Dementia in Italy and in Mexico. International Journal of Environmental Research and Public Health, 2022; 19(6):3260 (серія одиничних випадків, без контрольної групи). DOI: 10.3390/ijerph19063260 · PMID: 35328948 · PMC: PMC8950193.