Гемофобія: страх крові та уколів, чому від нього непритомніють і як його лікують

Черга на аналіз крові, і вже в коридорі холонуть руки, підступає нудота, у вухах шумить. Медсестра просить розслабити руку, а далі темнота і чиїсь голоси згори: «Все, все, уже все». Люди з цим досвідом роками відкладають щеплення, аналізи, візити до стоматолога, а дехто не може дивитися навіть сцену з кров'ю у фільмі. Найгірше, що страх крові часто вважають слабкістю або примхою, тоді як за ним стоїть цілком конкретний фізіологічний механізм, і саме він робить цю фобію не схожою на жодну іншу.

Гемофобія єдина серед усіх фобій, від якої справді непритомніють. При страху павуків, висоти чи польотів тіло збуджується і тиск іде вгору; при страху крові після короткого сплеску тиск і пульс різко падають, і людина втрачає свідомість. Це змінює все: і те, чому страх такий стійкий, і те, як його лікують. Звична порада «розслабся і подихай» тут не просто не працює, а може зашкодити.

У цій статті ми розберемо, чому лікарі об'єднують страх крові, уколів і травм в один діагноз, наскільки він поширений, що відбувається в тілі під час непритомності, звідки береться ця фобія, як її лікують за п'ять сесій і що робити перед аналізом або щепленням уже завтра.

Що таке гемофобія і чому лікарі об'єднують страх крові, уколів і травм

У побуті страх крові, страх уколів і страх ран називають різними словами: гемофобія, трипанофобія, травматофобія. У класифікаціях їх зібрано в одну групу, і не випадково. У Міжнародній класифікації хвороб одинадцятого перегляду всі вони належать до специфічної фобії з кодом 6B03, а в американському діагностичному посібнику виділені в окремий підтип «кров, ін'єкції, травми». Про те, як влаштована ця класифікація і чому «фобій» насправді не сотні, а три великі групи, ми писали в огляді про фобії.

Об'єднання має емпіричну основу. Шведський психолог Ларс-Йоран Ест у 1992 році порівняв 81 пацієнта з фобією крові і 59 із фобією уколів: вони не відрізнялися ні за віком початку, ні за вираженістю обмежень, ні за історією непритомності, і автор запропонував розглядати їх як один діагноз. Спільним у них є те саме тіло: та ж двофазна реакція, той самий ризик зомліти, ті самі уникання лікарів. Тому в цій статті ми говоримо про страх крові та уколів разом, хоча в конкретної людини може переважати щось одне.

Межа між фобією і звичайною неприємністю проходить там же, де і в інших фобій. Морщитися від виду крові нормально. Але якщо через страх ви роками не здаєте аналізів, відкладаєте щеплення, відмовляєтеся від стоматолога, не можете доглядати за пораненою дитиною або зомлієте на кожному заборі крові, це вже стан, з яким варто йти до психолога, який працює з фобіями, тим більше що саме цю фобію лікують швидко і за окремим, добре перевіреним протоколом.

Як проявляється гемофобія: від нудоти до непритомності

Перші ознаки з'являються ще до процедури, іноді за день. Людина погано спить перед аналізом, у черзі відчуває слабкість, холодний піт, нудоту, дзвін у вухах, потемніння в очах. Руки і ноги стають ватяними, обличчя блідне, з'являється відчуття, що «зараз впаду». Далі можливі три сценарії: повноцінна непритомність на кілька секунд або хвилин, переднепритомний стан без втрати свідомості або сильна тривога і огида без падіння тиску. Усі три варіанти належать до одної фобії, і людина з часом може переходити з одного до іншого.

У дітей картина трохи інша. Дослідження 2016 року порівняло 27 дітей і підлітків із фобією крові й уколів із 25 дітьми з фобією собак: перші мали важчий діагноз, частіше супутнє фізичне захворювання, більше перебільшених очікувань небезпеки, а їхній страх зосереджувався не на самому об'єкті, а на тілесних відчуттях: слабкості, нудоті, страху зомліти. Іншими словами, дитина боїться не голки, а того, що станеться з нею самою. Наскільки такі страхи у дитини 8–15 років виходять за межі вікової норми і чи не йдуть вони в парі з іншими тривогами, допомагає оцінити тест на тривожність у дитини (SCAS): 44 запитання про шість сфер дитячих тривог, результат за нормами для віку й статі; це орієнтир для батьків, а не діагноз.

Поведінка це те, що завдає найбільшої шкоди. Люди з гемофобією відкладають обстеження, не лікують зуби, відмовляються від донорства, обирають професію так, щоб не бачити крові, не дивляться медичні серіали, не можуть обробити рану близькій людині. У людей із хронічними хворобами наслідки серйозніші: у балтиморському дослідженні пацієнти з діабетом, які мали фобію крові та уколів, значно частіше мали судинні ускладнення, ймовірно тому, що уникали контролю цукру та ін'єкцій. Страх, який здається дрібницею, буквально впливає на тривалість життя.

Наскільки поширений страх крові та уколів

Це одна з найпоширеніших специфічних фобій. У балтиморському епідеміологічному дослідженні, де 1920 дорослих пройшли структуроване діагностичне інтерв'ю, фобію крові, ін'єкцій і травм протягом життя мали 3,5%, а медіанний вік початку становив лише 5,5 року. У 78% симптоми були і в останні пів року, тобто фобія не минала з віком. Особливо показово інше: жоден із цих людей ніколи не звертався по психологічну допомогу саме через фобію. У шведській вибірці фобію «каліцтва», до якої віднесли уколи, стоматологів і травми, мали 3,2% жінок і 2,7% чоловіків, і це єдиний тип фобії, де різниці між статями не виявили; страх уколів у жінок зменшувався з віком.

Страх голок, що не досягає рівня фобії, зустрічається набагато частіше. Систематичний огляд і метааналіз 2019 року на основі 119 досліджень показав, що голок боїться більшість дітей, від 20 до 50% підлітків і від 20 до 30% молодих дорослих, і з віком цей страх зменшується. Через нього 16% дорослих пацієнтів уникали щеплення від грипу, а серед працівників лікарень таких було 27%. Канадське опитування в музеї виявило страх голок у 24% батьків і 63% дітей, і для 7–8% із них саме він був головною причиною пропущених щеплень.

Найбільше дослідження останніх років провели у Великій Британії під час пандемії: із 15 014 дорослих ознаки фобії крові, ін'єкцій і травм за скринінговою шкалою мали 26,2%. Ці люди майже удвічі частіше вагалися щодо вакцинації від COVID-19 (22% проти 11,5%), і автори підрахували, що страх уколів пояснює близько десятої частини всіх випадків вагання щодо щеплення в популяції. Тобто страх крові й голок це не лише особиста проблема, а й питання громадського здоров'я.

Чому при вигляді крові непритомніють: двофазна реакція

Механізм, що відрізняє гемофобію від усіх інших фобій, описали Ест і його колеги ще у 1984 році, спостерігаючи за тілесними реакціями пацієнтів на фільми з кров'ю. При будь-якому іншому страху тиск і пульс зростають і лишаються високими. При страху крові реакція двофазна: спершу короткий сплеск, як при звичайному переляку, а потім різкий провал. Судини розширюються, серце сповільнюється, тиск падає, мозок на кілька секунд не отримує достатньо крові, і людина втрачає свідомість. Це та сама вазовагальна непритомність, яка трапляється в задушливому транспорті або при різкому вставанні, лише запущена не фізичним, а психологічним стимулом.

Далі виявилося, що люди з фобією крові схильні до такої реакції загалом, навіть без крові перед очима. У 2001 році кардіологи провели тест із нахилом столу, коли людину переводять у майже вертикальне положення і стежать за тиском і пульсом: серед 11 пацієнтів із фобією крові й травм у 82% розвинувся переднепритомний стан або непритомність, а в контрольній групі лише в одного з одинадцяти. Тиск у фобічній групі падав у середньому на 21 міліметр ртутного стовпчика, пульс на 22 удари за хвилину. Автори дійшли висновку, що в цих людей є вроджена особливість регуляції судин і серця, а фобія може бути вторинною: тіло кілька разів зомліло при вигляді крові, і мозок засвоїв, що кров небезпечна.

Двофазна модель не пояснює всього. Огляд 2010 року звернув увагу, що не всі люди з фобією крові непритомніють, а падіння тиску не завжди передує втраті свідомості, і запропонував додатковий механізм: при сильному страху людина починає часто й глибоко дихати, рівень вуглекислого газу в крові падає, судини мозку звужуються, і мозковий кровотік зменшується навіть при нормальному тиску. Це важливо практично, бо означає, що глибоке дихання «щоб заспокоїтися» при страху крові може зробити гірше. Дослідження 2006 року також показало, що чутливість до огиди, яка теж підвищена при цій фобії, не пояснює саму непритомність: зомління залишається окремим тілесним явищем, до якого одні люди схильні, а інші ні.

Звідки береться гемофобія: спадковість, досвід і огида

Серед усіх специфічних фобій страх крові найсильніше пов'язаний із родиною. У шведському дослідженні 61% пацієнтів із фобією крові мали родичів першого ступеня з такою ж фобією, при фобії уколів 29%; для порівняння, при страху тварин чи висоти такі цифри значно нижчі. Індійське опитування понад трьох тисяч людей також знайшло підвищену частоту фобії серед близьких родичів. Дослідники вважають, що успадковується не сам страх, а схильність до вазовагальної реакції: у деяких родинах судини і серце просто швидше «здаються» при стресі, і кожне зомління стає уроком для мозку.

Другий шлях це досвід. Хворобливий укол у дитинстві, побачена травма, власна непритомність у процедурному кабінеті або спостереження за тим, як зомліває мама, стають подіями, після яких кров і голки починають означати небезпеку. Німецьке дослідження 2006 року прямо формулює: самої схильності зомлівати при вигляді крові може бути достатньо, щоб запустити фобію, без участі будь-яких інших чинників. Це той випадок, коли тіло вчить мозок, а не навпаки.

Третій компонент огида. При фобії крові й уколів вона є базовою емоцією, іноді сильнішою за страх, тоді як при арахнофобії страх і огида йдуть поруч, і головним лишається страх. Тому людину з гемофобією можуть не лякати самі процедури, але від вигляду крові, рани чи навіть слова «шприц» їй стає фізично погано. Огида також пояснює, чому страх поширюється на фільми, фотографії й розмови, які не несуть жодної загрози.

Чим страх крові відрізняється від інших фобій

Порівняння з іншими страхами допомагає зрозуміти, чому гемофобію лікують інакше. При арахнофобії тіло збуджується, і головне завдання терапії полягає в тому, щоб людина витримала цю хвилю і побачила, що вона минає сама. При страху крові витримувати доводиться не хвилю збудження, а провал тиску, і якщо просто «терпіти», людина зомліє, а мозок отримає ще одне підтвердження небезпеки. Саме тому класична експозиція тут потребує додаткового інструменту, про який нижче.

Гемофобію також варто відрізняти від іпохондричної тривоги про здоров'я, коли людина боїться не крові, а того, що покаже аналіз, і від панічного розладу, при якому непритомності майже не буває, зате є страх померти або втратити контроль. Про те, як розпізнати тривожність як окремий стан і чим вона відрізняється від фобій, у нас є окремий матеріал. Нарешті, страх стоматолога часто є частиною тієї ж групи: людина боїться не свердла, а укола знеболювального.

Як лікують гемофобію: прикладена напруга і експозиція

Основою лікування будь-якої фобії лишається експозиція, поступова зустріч із тим, чого людина боїться. Про сам принцип ми писали в статті про експозиційну терапію. Але для страху крові вона має доповнення, і це один із найяскравіших прикладів, коли психотерапія враховує фізіологію. Метод називається прикладена напруга, і його розробив той самий Ест наприкінці 1980-х.

Суть проста. Людину вчать напружувати великі м'язи рук, ніг і тулуба на 10–15 секунд, доки не з'явиться відчуття припливу тепла до обличчя, потім відпускати напругу до звичайного рівня, не розслабляючись повністю, і повторювати п'ять разів. Напруга піднімає тиск і повертає кров до мозку, тобто робить рівно протилежне тому, що робить фобія. Далі людину вчать помічати перші ознаки провалу тиску, холодний піт, слабкість, потемніння в очах, і одразу застосовувати напругу. І лише потім починається експозиція: фотографії крові, відео операцій, візит до донорського пункту, забір крові, вже з інструментом у руках. Увесь протокол займає близько п'яти сесій.

Дослідження це підтвердили. У 1989 році 30 пацієнтів із фобією крові й травм лікували прикладеною напругою, прикладеною релаксацією або їхньою комбінацією: через пів року покращилися 77%, але напруга дала такий результат за п'ять сесій, тоді як релаксація за дев'ять, і автори назвали її методом вибору. У 1991 році ще 30 пацієнтів розподілили між прикладеною напругою, самою експозицією і самою напругою без експозиції: клінічно покращилися 90% тих, хто отримав прикладену напругу, 80% тих, хто вчився лише напрузі, і лише 40% тих, хто проходив лише експозицію; через рік цифри становили 100, 90 і 50%. Огляд лікування специфічних фобій 2007 року зазначає, що фобія крові й травм є єдиною, яка унікально відповідає саме на цей метод.

Чесності заради варто додати, що критичний огляд 2009 року знайшов лише п'ять контрольованих досліджень, усі від однієї групи, і зауважив, що за деякими опитувальниками сама експозиція давала не гірший результат, а перевага напруги стосувалася передусім тривоги й непритомності під час сесій. Це означає, що напруга не є магією і головним лікувальним чинником лишається зустріч зі страхом, але саме напруга робить цю зустріч безпечною для людей, які зомлівають. Обидва компоненти зазвичай поєднують у межах когнітивно-поведінкової терапії, і саме так із гемофобією працює психотерапевт онлайн або очно: перші зустрічі йдуть на техніку і план, і лише потім на власне кров.

Що робити перед аналізом, щепленням чи донорством: практичний план

Навіть без терапії є речі, які доведено зменшують ризик зомліти, і їх варто знати кожному, хто погано переносить забір крові.

• Попередьте медперсонал заздалегідь, що ви схильні до непритомності, і попросіть процедуру лежачи або в кріслі з піднятими ногами. Це знімає більшу частину ризику.
• Випийте близько пів літра води за пів години до процедури і не приходьте голодним: у контрольованому дослідженні донорів попереднє пиття води зменшувало переднепритомні реакції.
• Застосуйте прикладену напругу: під час очікування і самої процедури ритмічно напружуйте м'язи ніг, сідниць і вільної руки на 10–15 секунд із короткими паузами. Метааналіз шести досліджень на донорах крові показав, що ця техніка удвічі зменшує ризик вазовагальної реакції; служби донорства крові Великої Британії прямо радять її донорам, схильним до слабкості.
• Не дивіться на голку і кров, якщо це посилює реакцію, але й не заплющуйте очі надовго: краще зосередитися на предметі в кімнаті або розмові.
• Дихайте звичайно. Глибоке й часте дихання «для заспокоєння» знижує вміст вуглекислого газу і може наблизити непритомність.
• Після процедури не вставайте одразу, посидьте кілька хвилин, і не соромтеся сказати, що вам погано: медики бачать це щодня.

Ці правила працюють у момент, але не лікують фобію. Якщо страх змушує уникати медицини роками, план на процедуру потрібно поєднати з терапією, інакше кожен аналіз лишатиметься випробуванням.

Страх уколів у дітей і щеплення

Страх голок у дошкільнят є нормою: за даними метааналізу, його має більшість дітей, і з віком він зменшується сам. Проблема виникає, коли страх закріплюється поганим досвідом: дитину тримали силоміць, обманули «буде не боляче», соромили за сльози. Саме такі епізоди, а не сама голка, стають тим досвідом, який через роки перетворюється на фобію дорослого, що не здає аналізів.

Що допомагає? Чесність про те, що буде трохи боляче і швидко мине; можливість обрати руку або позу; відволікання, для малюків мультик або мильні бульбашки, для старших розмова; спокій батьків, бо дитина зчитує саме його; жоден дорослий не має кричати й не має «рятувати» дитину втечею з кабінету. Знеболювальні пластирі та спреї перед уколом теж мають доказову базу і не є «розбещенням». Якщо ж страх у дитини вже переріс у паніку, непритомність або категоричну відмову від будь-яких процедур, з цим працює психолог для дітей, і в дитячому віці фобія лікується швидше, ніж у дорослому, часто за кілька ігрових сесій.

Коли потрібен фахівець і що не працює

Звертатися варто тоді, коли страх починає керувати рішеннями про здоров'я: ви пропустили щеплення, обстеження чи лікування зубів, відмовилися від потрібної операції, не можете зробити ін'єкцію, яку прописав лікар, або зомлієте так, що це загрожує травмою. Окрема причина для звернення хронічна хвороба, яка потребує регулярних аналізів чи уколів: тут фобія прямо шкодить лікуванню.

Не працює те, чим люди зазвичай рятуються. Порада «розслабся» при страху крові шкідлива, бо релаксація ще більше знижує тиск; недарма прикладена релаксація в дослідженнях поступалася напрузі. Заспокійливі перед процедурою знімають тривогу, але не лікують фобію і не вчать тіло справлятися. Уникання дає полегшення на день і закріплює страх на роки. І нарешті, самостійні «тренування» з порізами чи фільмами без техніки напруги можуть закінчитися падінням і травмою, тому експозицію при гемофобії варто починати з фахівцем.

Гемофобія належить до тих небагатьох станів у психології, де відомо і чому тіло реагує саме так, і що з цим робити, і скільки часу це займе. П'ять сесій проти десятиліть уникання лікарів, це один із найвигідніших обмінів, які пропонує психотерапія.

Джерела

• Blood-injection-injury phobia — Словник Американської психологічної асоціації: словникова стаття про фобію крові, ін'єкцій і травм як підтип специфічної фобії.
• Ritz T., Meuret A. E., Ayala E. S. The psychophysiology of blood-injection-injury phobia: looking beyond the diphasic response paradigm. International Journal of Psychophysiology, 2010; 78(1):50–67. DOI: 10.1016/j.ijpsycho.2010.05.007 · Повний текст
• Freeman D., Lambe S., Yu L.-M. та ін. Injection fears and COVID-19 vaccine hesitancy. Psychological Medicine, 2023; 53(4):1185–1195. DOI: 10.1017/S0033291721002609 · Повний текст
• Feeling faint — Служба донорства крові Національної служби здоров'я Великої Британії: поради донорам, схильним до слабкості, включно з водою перед донацією і вправами на напругу м'язів.
• Bienvenu O. J., Eaton W. W. The epidemiology of blood-injection-injury phobia. Psychological Medicine, 1998; 28(5):1129–1136. DOI: 10.1017/S0033291798007144 · PMID: 9794020.
• Fredrikson M., Annas P., Fischer H., Wik G. Gender and age differences in the prevalence of specific fears and phobias. Behaviour Research and Therapy, 1996; 34(1):33–39. DOI: 10.1016/0005-7967(95)00048-3 · PMID: 8561762.
• Öst L.-G. Blood and injection phobia: background and cognitive, physiological, and behavioral variables. Journal of Abnormal Psychology, 1992; 101(1):68–74. DOI: 10.1037/0021-843X.101.1.68 · PMID: 1537975.
• Öst L.-G., Sterner U., Lindahl I.-L. Physiological responses in blood phobics. Behaviour Research and Therapy, 1984; 22(2):109–117. DOI: 10.1016/0005-7967(84)90099-8 · PMID: 6712553.
• Accurso V., Winnicki M., Shamsuzzaman A. S. та ін. Predisposition to vasovagal syncope in subjects with blood/injury phobia. Circulation, 2001; 104(8):903–907. DOI: 10.1161/hc3301.094910 · PMID: 11514377.
• Gerlach A. L., Spellmeyer G., Vögele C. та ін. Blood-injury phobia with and without a history of fainting: disgust sensitivity does not explain the fainting response. Psychosomatic Medicine, 2006; 68(2):331–339. DOI: 10.1097/01.psy.0000203284.53066.4b · PMID: 16554401.
• Öst L.-G., Sterner U., Fellenius J. Applied tension, applied relaxation, and the combination in the treatment of blood phobia. Behaviour Research and Therapy, 1989; 27(2):109–121. DOI: 10.1016/0005-7967(89)90069-7 · PMID: 2564772.
• Öst L.-G., Fellenius J., Sterner U. Applied tension, exposure in vivo, and tension-only in the treatment of blood phobia. Behaviour Research and Therapy, 1991; 29(6):561–574. DOI: 10.1016/0005-7967(91)90006-O · PMID: 1684704.
• Ayala E. S., Meuret A. E., Ritz T. Treatments for blood-injury-injection phobia: a critical review of current evidence. Journal of Psychiatric Research, 2009; 43(15):1235–1242. DOI: 10.1016/j.jpsychires.2009.04.008 · PMID: 19464700.
• Choy Y., Fyer A. J., Lipsitz J. D. Treatment of specific phobia in adults. Clinical Psychology Review, 2007; 27(3):266–286. DOI: 10.1016/j.cpr.2006.10.002 · PMID: 17112646.
• Oar E. L., Farrell L. J., Waters A. M., Ollendick T. H. Blood-injection-injury phobia and dog phobia in youth: psychological characteristics and associated features in a clinical sample. Behavior Therapy, 2016; 47(3):312–324. DOI: 10.1016/j.beth.2016.01.004 · PMID: 27157026.
• McLenon J., Rogers M. A. M. The fear of needles: a systematic review and meta-analysis. Journal of Advanced Nursing, 2019; 75(1):30–42. DOI: 10.1111/jan.13818 · PMID: 30109720.
• Taddio A., Ipp M., Thivakaran S. та ін. Survey of the prevalence of immunization non-compliance due to needle fears in children and adults. Vaccine, 2012; 30(32):4807–4812. DOI: 10.1016/j.vaccine.2012.05.011 · PMID: 22617633.
• Wani A. L., Ara A., Bhat S. A. Blood injury and injection phobia: the neglected one. Behavioural Neurology, 2014; 2014:471340. DOI: 10.1155/2014/471340 · PMC: PMC4094700.
• France C. R., Ditto B., Wissel M. E. та ін. Predonation hydration and applied muscle tension combine to reduce presyncopal reactions to blood donation. Transfusion, 2010; 50(6):1257–1264. DOI: 10.1111/j.1537-2995.2009.02574.x · PMC: PMC2935324.
• Wang C., Chen L., Sun C. та ін. Prevention of blood donation-related vasovagal response by applied muscle tension: a meta-analysis. Journal of International Medical Research, 2022; 50(9):3000605221121958. DOI: 10.1177/03000605221121958 · PMC: PMC9500294.