Витіснення: захисний механізм за Фрейдом і що про нього знає сучасна наука

Ви ніяк не можете пригадати ім'я колеги, з яким колись гостро посварилися, хоча решту команди того проєкту пам'ятаєте добре. Психіка сховала неприємне чи це звичайна забудькуватість? Повсякденна мова давно обрала першу відповідь: «витіснила з пам'яті», «витіснений спогад». За цими словами стоїть одна з центральних ідей Зигмунда Фрейда і водночас одна з найсуперечливіших у сучасній психології. У фізиці, економіці чи екології слово «витіснення» означає зовсім інше, тут ідеться лише про психіку. Нижче — що саме мав на увазі Фрейд, чим це явище відрізняється від придушення й дисоціації, що вдалося перевірити в лабораторіях і чому довкола «витіснених спогадів» досі тривають «війни пам'яті».

Що таке витіснення в психології

Витіснення (репресія, англ. repression) — захисний механізм, який, за психоаналітичною теорією, не допускає до свідомості болісні переживання й неприйнятні імпульси. Словник Американської психологічної асоціації (APA) називає його базовим захистом класичного психоаналізу і наголошує на головному: воно працює на несвідомому рівні, рятуючи від тривоги, яку викликали б заборонені бажання, ворожі почуття чи загрозливі для «Я» спогади. Людина не вирішує «не думати про це». Вона взагалі не помічає, що якийсь зміст до свідомості не дійшов.

Психоаналітики розрізняють два етапи. Первинне витіснення не пропускає нагору ідеї, пов'язані з інстинктивними бажаннями, які ніколи й не були усвідомлені. Вторинне, або власне витіснення, діє на те, що вже встигло побувати у свідомості, і робить його несвідомим. У відкритому університетському підручнику Noba Project витіснення назване найбазовішим захистом Его за Фрейдом. Воно бере участь і в інших захисних механізмах психіки: APA пояснює, що заперечення часто починається зі спроби витіснити неприємну реальність і вмикається тоді, коли витіснення не вдалося.

Витіснене, за Фрейдом, не зникає, а продовжує діяти з глибини. Сусіднє поняття словника описує рух у протилежний бік: якщо інтроекція — це те, що психіка «ковтає» ззовні й робить своїм, то витіснення — те, що вона не пускає у свідомість.

Звідки поняття: Фрейд, Броєр і «вигнаний слухач»

Витоки ідеї — у лікуванні істерії. 1893 року Фрейд разом із віденським лікарем Йозефом Броєром опублікував «попереднє повідомлення», а 1895-го вони видали книжку «Дослідження істерії» з п'ятьма історіями хвороб. Броєр лікував у гіпнозі, але Зигмунд Фрейд згадував, що гіпноз швидко розлюбив, та й загіпнотизувати вдавалося далеко не всіх його пацієнтів. Тож він почав говорити з людьми у звичайному стані: коли пацієнт запевняв, що більше нічого не пам'ятає, лікар наполягав, що той знає, і клав йому руку на чоло.

Так Фрейд натрапив на опір: хворі ніби стримували спогади, які насправді нікуди не зникли. Він зробив висновок, що сила, яка заважає пригадати, колись і змусила забути, і назвав цей гіпотетичний процес витісненням (нім. Verdrängung). Мотивом він вважав бажання, несумісне з етичними й особистими уявленнями людини про себе, а виграшем — уникнутий душевний біль. Зусилля подолати опір згодом привели до методу вільних асоціацій, з якого виросла психоаналітична терапія.

У вересні 1909 року, виступаючи в американському Університеті Кларка, Фрейд пояснив свою ідею через образ. Уявімо, що в залі хтось галасує й заважає лекції. Кілька дужих слухачів виводять його за двері — він «витіснений». Щоб порушник не повернувся, вони ставлять стільці біля входу й вартують, і це «опір». Зала — свідомість, простір за дверима — несвідоме. Проте вигнаний може гатити в двері ще голосніше. Так, за Фрейдом, витіснене бажання посилає у свідомість замаскований замінник — симптом, і короткий конфлікт перетворюється на тривале страждання.

Витіснення, придушення і дисоціація

Ці слова часто вживають як синоніми, хоча вони описують різні процеси. Придушення — свідоме зусилля відсунути тривожну думку чи стримати неприйнятний імпульс, і APA прямо відмежовує його від несвідомого витіснення. Спроба «не думати про білого ведмедя» нерідко робить небажану думку ще нав'язливішою. Втім, Гокон Енген і Майкл Андерсон зауважують, що класичне завдання з ведмедем майже приречене: сама інструкція змушує тримати заборонену думку в голові.

Дисоціація, за визначенням APA, — захист, за якого суперечливі імпульси тримаються окремо, а загрозливі ідеї й почуття відокремлюються від решти психіки. Саме тут Фрейд розходився з П'єром Жане: Жане пояснював розщеплення вродженою слабкістю психіки до синтезу досвіду, а Фрейд — конфліктом протилежних сил. Дослідники пам'яті з групи Генрі Отгаара визнають, що травма інколи викликає відчуття відстороненості від себе, але дисоціативну амнезію, за якої цілі події нібито стають недоступними, а згодом точно згадуються, вважають суперечливим поняттям.

Є ще двоє «двійників». Під час заперечення людина знає про подію, але не дозволяє собі бачити її наслідки: у підручнику Noba це той, хто каже, що з алкоголем усе гаразд, бо він не пропустив жодного робочого дня. Звичайне забування мотиву не має, і спогад часто повертається, щойно з'являється влучна підказка. Для проміжних випадків APA має окремий термін — мотивоване забування, тобто провал пам'яті через небажання згадувати неприємне.

Як витіснення перевіряють у лабораторії

Понад століття ідея лишалася клінічною: травму неможливо етично відтворити в експерименті. 2001 року Андерсон і Грін запропонували обхідний шлях — парадигму «думай / не думай». Учасники вчать пари непов'язаних слів на кшталт «випробування — тарган». Потім бачать перше слово й мають або пригадати друге, або не допустити його до свідомості. На фінальному тесті слова, які людина раз у раз «не пускала», згадуються гірше. Забування зростало з кожною спробою і трималося, навіть коли учасників заохочували відповідати точно. Автори обережно назвали такий контроль «життєздатною моделлю витіснення».

В огляді 2018 року Енген і Андерсон описують механізм: префронтальна кора, переважно права дорсолатеральна, пригнічує активність гіпокампа й так зриває пригадування. Коли людина так приглушує неприємні зображення, згодом вони здаються їй менш негативними, а мигдалина реагує слабше. Автори виділяють два шляхи: пряме гальмування пригадування і заміщення думки, коли на нагадування свідомо викликають інший, спокійніший спогад.

Цей контроль працює не в усіх однаково. Слабше придушення, за тим самим оглядом, пов'язане з нав'язливим прокручуванням думок, ПТСР і депресією, а заміщення думки допомагає забувати навіть людям із великим депресивним розладом. Метааналіз Страмаччі та колег 2021 року (25 досліджень, 96 ефектів) знайшов у здорових учасників невеликий або помірний ефект забування (0,28), а у тривожніших і пригніченіших людей ефекту не виявили. Автори застерігають, що оцінку для здорових могло завищити упередження публікацій, а огляд Отгаара та колег 2019 року згадує три невдалі спроби відтворити результат і неопубліковані провали.

Важливо бачити межу. У цих експериментах людина свідомо відганяє слова чи картинки, тож ідеться радше про придушення, ніж про фрейдівське несвідоме витіснення травми. Перше наука підтверджує, друге лишається дискусійним.

Репресивний стиль: «у мене все гаразд», а тіло каже інше

Найближче до повсякденних спостережень підходить репресивний стиль копінгу. APA описує його як звичку применшувати проблеми й триматися штучно позитивного погляду; розпізнають його за поєднанням низької заявленої тривожності й сильного прагнення справити гарне враження. Як підсумовують Лінн Майєрс і Назанін Деракшан, цей стиль виокремили ще 1979 року, і відтоді неодноразово відтворено головне: у стресі такі люди кажуть, що майже не хвилюються, хоча їхні тілесні й поведінкові реакції сильні.

У власному дослідженні Майєрс і Деракшан (56 студентів) за анкетою люди з цим стилем виглядали добре обізнаними з власними почуттями, а в інтерв'ю, яке оцінювали незалежні фахівці, мали такі ж труднощі з їх розпізнаванням, як тривожні учасники. Показово й те, що в метааналізі Страмаччі люди з вираженим репресивним стилем забували придушене навіть сильніше за інших (0,42).

«Війни пам'яті»: чи можна згадати витіснену травму

Об цю проблему спіткнувся ще сам Фрейд. 1896 року він стверджував, що обов'язкова передумова істерії — сексуальне насильство в дитинстві, яке пацієнти «пригадували» під час лікування. Уже наприкінці 1897-го він зізнався в листі Вільгельмові Флісу, що надто часто такі «спогади» не приносили полегшення, а подекуди не могли бути буквально правдою.

У 1990-х ідея витіснених спогадів дійшла до судів. Частина терапевтів бачила в тривозі чи розладах харчування сліди забутого насильства й «піднімала» спогади тлумаченням снів, гіпнозом, керованим уявленням. Дослідники пам'яті відповіли експериментами: у роботі Лофтус і Пікрелл 1995 року після трьох навідних інтерв'ю шестеро учасників (25 %) «пригадали», як у дитинстві загубилися в торговому центрі, хоча цього не було. Протистояння практиків і науковців отримало назву «війни пам'яті».

Той самий огляд Отгаара, серед співавторів якого й Елізабет Лофтус, показує, що ці «війни» не скінчилися. У зведених опитуваннях 4745 людей у витіснені спогади тією чи іншою мірою вірили 58 %, серед клінічних психологів — 70 %, причому з 2010 року частка навіть зросла (76 % проти 61 % у 1990-х). Автори вважають, що ту саму ідею тепер часто називають дисоціативною амнезією.

Головна неув'язка — те, як травма зазвичай зберігається в пам'яті. Центральні деталі травматичних подій переважно пам'ятають добре, а повна втрата такого спогаду рідкісна, зокрема серед тих, хто пережив Голокост. Людей із ПТСР мучать радше нав'язливі спогади, про що докладніше в статті про психотравму. Коли ж спогад про давнє насильство вперше з'являється на терапії, ключове питання — чи є незалежне підтвердження. За одним з опитувань в огляді, клієнти, з якими терапевт обговорював можливість витіснених спогадів, у 20 разів частіше повідомляли, що «пригадали» насильство під час терапії.

Тому сумлінний фахівець не «викопує» приховане. Якщо минуле болить, він працює з тим, що людина пам'ятає й відчуває зараз, без гіпнозу чи навідних запитань. Якщо спогади, уникання або тривога тримаються тижнями й руйнують сон, роботу чи стосунки, варто звернутися до психотерапевта, а за потреби — до лікаря.

Міфи і факти про витіснення

Насправді	Поширений міф
Гіпноз і навідні запитання можуть породжувати хибні спогади, у які людина щиро вірить	Витіснені спогади можна точно відновити під гіпнозом
Ранніх років не пам'ятає майже ніхто: це дитяча амнезія, звичайна властивість розвитку пам'яті	Якщо не пам'ятаєш дитинства, тебе травмували
Придушення свідоме, а витіснення за визначенням несвідоме	Витіснення і придушення — одне й те саме
За психодинамічною теорією, захисні механізми використовують усі люди	Здорові люди нічого не витісняють
Свідоме придушення спогадів підтверджено в лабораторії, дискусійним лишається несвідоме витіснення травми	Сучасна наука повністю спростувала витіснення

Джерела

• Freud S. The origin and development of psychoanalysis (лекції в Університеті Кларка, вересень 1909). The American Journal of Psychology, 1910; 21(2):181–218. DOI: 10.2307/1413001 · текст і коментар R. E. Fancher — Classics in the History of Psychology, York University (відмова від гіпнозу, опір, назва Verdrängung, образ вигнаного слухача, симптом як замінник; «Дослідження істерії» 1895, теорія спокуси 1896 і сумніви 1897 року).
• APA Dictionary of Psychology: repression, primary repression, repression proper, suppression, thought suppression, dissociation, denial, defense mechanism, motivated forgetting, recovered memory, false memory, repressive coping style, childhood amnesia.
• Bornstein R. F. The psychodynamic perspective. Noba Textbook Series: Psychology (ред. R. Biswas-Diener, E. Diener) · Noba Project (витіснення як базовий захист Его, заперечення, топографічна модель, стиль захистів).
• Anderson M. C., Green C. Suppressing unwanted memories by executive control. Nature, 2001; 410(6826):366–369. DOI: 10.1038/35066572 · PMID: 11268212.
• Engen H. G., Anderson M. C. Memory control: a fundamental mechanism of emotion regulation. Trends in Cognitive Sciences, 2018; 22(11):982–995. DOI: 10.1016/j.tics.2018.07.015 · PMID: 30122359 · PMC: PMC6198111.
• Stramaccia D. F., Meyer A. K., Rischer K. M., Fawcett J. M., Benoit R. G. Memory suppression and its deficiency in psychological disorders: A focused meta-analysis. Journal of Experimental Psychology: General, 2021; 150(5):828–850. DOI: 10.1037/xge0000971 · PMID: 33090824.
• Otgaar H., Howe M. L., Patihis L., Merckelbach H., Lynn S. J., Lilienfeld S. O., Loftus E. F. The return of the repressed: The persistent and problematic claims of long-forgotten trauma. Perspectives on Psychological Science, 2019; 14(6):1072–1095. DOI: 10.1177/1745691619862306 · PMID: 31584864 · Повний текст (зведення опитувань 1990–2018 років, експеримент Лофтус і Пікрелл 1995, невдалі відтворення парадигми «думай / не думай»)
• Myers L. B., Derakshan N. The relationship between two types of impaired emotion processing: repressive coping and alexithymia. Frontiers in Psychology, 2015; 6:809. DOI: 10.3389/fpsyg.2015.00809 · PMID: 26136706 · Frontiers