Кібербулінг: як розпізнати цькування в мережі й що робити батькам

Шкільне цькування в Україні відступає: з 2006 до 2023 року частка підлітків, яких хоч раз цькували однокласники, впала з 55 до 29 відсотків. А от онлайн — ні. Кібербулінг не зменшився взагалі, і його регулярна форма навіть зросла.

Розбираємо, чим цькування в мережі відрізняється від шкільного за самим механізмом, скільки українських підлітків із цим стикається, чому діти майже нічого не розповідають дорослим, як зберегти докази, чого вимагає від школи закон і коли час іти до психолога.

Чим кібербулінг відрізняється від шкільного цькування

Будь-який булінг тримається на трьох ознаках: намір нашкодити, повторюваність і дисбаланс сил між кривдником і потерпілим. Усе це є і в мережі, але середовище додає чотири власні властивості.

Перша — цілодобовість. Раніше двері дому були межею, за якою цькування закінчувалося. Тепер його немає де перечекати: ЮНІСЕФ формулює це словами самих підлітків — здається, ніби на тебе нападають усюди, навіть у власній кімнаті, і виходу немає.

Друга — незникомість. Повідомлення, допис чи фотографія залишаються доступними, поки на них не поскаржаться і їх не видалять. Це двосічна властивість: контент травмує повторно щоразу, коли дитина на нього натрапляє, але водночас цифровий слід — це готовий доказ, якого не буває в коридорі школи.

Третя — анонімність, і вона не абстракція. У метааналізі 97 досліджень за участю понад 248 тисяч людей саме відчуття анонімності виявилося найсильнішим чинником, пов'язаним зі скоєнням кібербулінгу. Кривдника складніше впізнати, складніше зупинити, і на нього не тисне думка оточення.

Четверта — необмежена аудиторія. Один допис бачать десятки разів, тому міжнародне дослідження шкільного здоров'я свідомо рахує навіть одиничний випадок онлайн як повторюване цькування: за логікою дослідників один допис уже є багаторазовим приниженням. Ширший контекст того, що таке булінг і які в нього форми, корисно тримати поруч.

Скільки українських підлітків із цим стикається

Тут є репрезентативні дані, і вони свіжі. Дослідження здоров'я та поведінки школярів опитало 23 612 українських підлітків 11–17 років у 24 областях і Києві вже під час повномасштабної війни, звіт вийшов у лютому 2025 року.

Хоча б раз за останні місяці онлайн-знущань зазнавали 22% підлітків, а регулярно, два-три рази на місяць і частіше, — 10%. У 2018 році регулярно цькували 7%. Тобто ця форма не просто збереглася, а посилилася.

Контраст зі школою різкий. Жертвами офлайн-цькування хоч раз були 55% у 2006 році, 38% у 2018 і 29% у 2023. Тих, хто сам цькував однокласників, стало 19% замість 35%. Автори звіту формулюють висновок прямо: зміна моральної атмосфери під час війни не вплинула на кількість жертв кібербулінгу.

Окремо помітні діти, яких війна зрушила з місця. Регулярними свідками цькування в мережі є в середньому 22% підлітків, але серед тих, хто навчається за кордоном, — до 34%, а серед внутрішньо переміщених — 28%.

Чому діти майже нічого не розповідають

Найтривожніше число того ж дослідження стосується не жертв, а свідків. Кібербулінг бачили 38% підлітків, і ось що вони зробили: допомогли жертві 27%, попросили кривдника припинити 22%, розповіли дорослому лише 19%, а 36% не зробили нічого. Для шкільного цькування цифри трохи кращі.

Причини мовчання добре описані. Булінг робить дитину безпорадною, тому вона хоче впоратися сама і повернути собі контроль. Далі йде страх помсти, сором за те, що про неї пишуть, побоювання, що дорослі осудять за слабкість або покарають, і відчуття, що всім байдуже.

Саме тому найгірше, що можна зробити, — відповісти на зізнання дитини панікою чи звинуваченням. З цим запитом працює психолог при булінгу: допомога потрібна і тому, хто постраждав, і тому, хто цькував, і родині, яка не знає, як говорити.

Як помітити: ознаки, специфічні для цифрового цькування

Частина сигналів помітна тільки в цифровій поведінці. Дитина різко починає користуватися телефоном більше або, навпаки, майже перестає. Реагує на екран емоційно — сміх, злість, сльози. Ховає екран, коли хтось підходить, уникає розмов про те, що робить онлайн. Акаунти раптово закриваються, натомість з'являються нові.

Далі йдуть загальні ознаки: небажання йти до школи, часті головні болі та болі в животі, зміни апетиту, порушення сну, падіння оцінок, раптова втрата друзів і уникання компаній, які раніше подобалися. Останнє варто розглядати разом з остракізмом — мовчазне виключення з групи ранить не менше за відкриті образи.

ЮНІСЕФ описує і внутрішній бік: смуток і пригніченість, сором, втрата інтересу до улюблених справ, відчуття втоми.

Що це робить із психікою

Найширша наявна синтеза — парасольковий огляд 56 метааналізів і 296 розмірів ефекту, опублікований в Nature Human Behaviour у 2025 році. Тривога, депресія, емоційні проблеми, стрес і самотність були підвищені у 30 із 31 виміряного зв'язку. Самооцінка, задоволеність життям і емпатія знижені в усіх метааналізах, де їх вимірювали. Шкільні наслідки — відвідуваність і успішність — підтверджені окремо.

Ризик самоушкодження та суїцидальних думок у жертв підвищений: систематичний огляд 26 досліджень за участю понад 156 тисяч дітей і молоді дає шанси приблизно вдвічі вищі, ніж у тих, хто цькування не зазнавав. Це не вирок і не прогноз — це підстава не відкладати звернення по допомогу, тим більше що допомога має виміряний ефект. Якщо тема самоушкодження вже виникла, варто розуміти, що насправді за ним стоїть.

Є ще одна деталь, про яку майже не пишуть, а вона змінює картину: зв'язок двоспрямований. Діти, які вже мають тривогу чи депресію, частіше стають мішенню, а цькування посилює їхні симптоми. Тому питання «це наслідок чи причина» зазвичай не має однієї відповіді.

Чи гірший кібербулінг за звичайний: чесна відповідь

Однозначної відповіді немає, і чесніше сказати це прямо. Частина досліджень показує сильніший зв'язок кібербулінгу із суїцидальними думками, ніж у традиційного цькування. Інші дають протилежне: для соціальної тривоги зв'язок сильніший саме в офлайн-булінгу, а лонгітюдні дослідження знаходять лише слабкий зв'язок у часі.

Зате чітко видно інше. Метааналіз 42 досліджень за участю 266 888 осіб порівняв три групи: тих, кого цькують лише офлайн, лише онлайн і в обох середовищах одразу. Ризик депресії в перших двох групах приблизно втричі вищий за фон, а в тих, хто отримує і те, і те, — у п'ять разів; для суїцидальних думок розрив ще більший.

І головне: це не рідкісний випадок. Приблизно дві третини жертв кібербулінгу паралельно цькують у школі. Тому правильне питання до дитини не «тебе ображають в інтернеті?», а «як справи з однокласниками взагалі».

Що робити батькам у перші дні

Порядок дій простий: помітити, поговорити, зафіксувати, повідомити, підтримати.

Розмова важливіша за розслідування. Слухайте, не перебиваючи, і скажіть головне: це не твоя провина. Запитайте, що саме відбувається, коли почалося і хто в цьому бере участь. Пам'ятайте, що дитина може орієнтуватися в платформах краще за вас, і їй доведеться пояснювати очевидні для неї речі.

Докази фіксують так: не відповідати кривднику і не пересилати повідомлення далі, зберігати скриншоти з датами й часом, вести короткий перелік епізодів. Це не зайва бюрократія: і закон, і шкільні процедури спираються на повторюваність, а довести її можуть саме датовані знімки екрана.

Далі — заблокувати кривдника і поскаржитися на платформі: у соцмереж є власні механізми розгляду, і вони зобов'язані реагувати. До поліції звертаються, коли є погрози насильством, переслідування або матеріали сексуального характеру за участю дитини.

Чого робити не варто

Перше — забирати телефон. ЮНІСЕФ формулює це так: піти з інтернету на кілька днів можна, щоб відновитися, але як рішення це не працює, бо карає того, хто нічого не зробив, і подає кривднику сигнал, що його поведінка спрацювала. Додайте сюди те, що діти й без того майже не розповідають дорослим, і стане зрозуміло: конфіскація вчить мовчати наступного разу.

Друге — типові фрази. У рекомендаціях американського Міністерства охорони здоров'я прямо перелічено, чого не можна казати: не радьте дитині не звертати уваги, не звинувачуйте її в тому, що сталося, і не радьте дати здачі. Там само — порада батькам утриматися від бажання самостійно зв'язатися з батьками кривдника: посередником має бути школа.

Третє — «нехай помиряться». Медіація працює між рівними, а в булінгу дисбаланс сил закладений у саме означення. Не підтверджується дослідженнями і «нульова толерантність»: робоча група Американської психологічної асоціації переглянула двадцять років досліджень і виявила, що наявні дані радше суперечать припущенням цього підходу.

Окремо про батьківський контроль. Захисний ефект такого контролю існує, але він слабший, ніж шкода від холодної або образливої атмосфери вдома. Дослідники пояснюють це просто: цифрове життя дитини все одно виходить за межі того, що можна проконтролювати. Тепла сім'я дає більше, ніж будь-який застосунок стеження.

Що каже український закон

Самого слова «кібербулінг» у законодавстві немає, і це часто збиває батьків з пантелику. Насправді воно й не потрібне: з 2018 року визначення цькування прямо охоплює випадки, коли насильство чинять через електронні комунікації. Для закону повідомлення в месенджері й штовхання в коридорі — те саме явище, якщо решта умов збігається.

А умов три, і знати їх корисно ще до написання заяви. Епізоди мають повторюватися, а не бути одноразовою сваркою. У ситуації мають розрізнятися ролі: той, хто цькує, той, кого цькують, і ті, хто спостерігає збоку. І має бути наслідок — від страху й приниження до ізоляції дитини в колективі або її підпорядкування чужій волі. Саме через першу умову вище й ішлося про датовані скриншоти.

Покарання описане статтею 173-4 Кодексу про адміністративні правопорушення: штраф або громадські роботи. Якщо цькував підліток, якому ще немає шістнадцяти, стягнення накладають не на нього, а на батьків. Розміри рахують у неоподатковуваних мінімумах, тож конкретну суму варто уточнити перед зверненням.

Але найцінніше тут не покарання, а перелік того, що школа зобов'язана зробити. Мати оприлюднений план протидії цькуванню. Прийняти вашу заяву й ухвалити рішення про розслідування. Зібрати комісію. Організувати психологічну допомогу всім трьом сторонам, включно з тим, хто цькував. Поінформувати поліцію та службу у справах дітей. Учитель, який щось побачив або почув, мовчати не має права. На кожен із цих пунктів можна прямо посилатися — це не прохання про послугу.

Що справді працює

Шкільні антибулінгові програми працюють, і це доведено на великих числах. Оновлений огляд ста оцінок програм показав зниження і скоєння, і віктимізації, хоча ефекти автори чесно називають скромними. Найкращі результати дали фінська KiVa, норвезька програма Олвеуса й італійська NoTrap!, причому та сама програма в різних країнах працює по-різному.

Найпереконливіше число дає метааналіз лише рандомізованих випробувань — 69 досліджень за участю понад 111 тисяч дітей. Втручання знижують цькування і покращують психічне здоров'я, а ефект не згасає через сім місяців після завершення. Але цікавіше інше: щоб запобігти одному випадку проблем із психічним здоров'ям, програмою треба охопити близько ста дітей. Для школи на п'ятсот учнів це приблизно п'ятеро дітей, яких програма вберігає від таких проблем — саме так виглядає непомітна, але реальна користь.

Що працює вдома, теж виміряно: підтримка сім'ї, спокійна комунікація й помірний батьківський нагляд пов'язані з нижчим ризиком у 13 із 14 досліджень.

Коли потрібен психолог

Не чекайте, якщо пригнічений стан тримається два тижні й довше, а дитина закинула звичні справи — у тому ж українському дослідженні так описали свій стан 31% підлітків. Не чекайте, якщо цькування йде і в школі, і в мережі: саме ця комбінація дає найвищий ризик.

Звертатися сьогодні, а не з понеділка, варто при будь-яких згадках про самоушкодження чи небажання жити. Підстава також — уникання школи й падіння оцінок, а ще ситуація, коли ваша дитина сама когось цькує: ролі жертви й кривдника перетинаються настільки часто, що покарання без розмови означає не побачити половини картини. Якщо хочете попередньо зорієнтуватися в стані підлітка, є короткий тест на депресію для підлітків, але його результат не замінює консультації.

Джерела

• Kasturiratna KTAS, Hartanto A, Chen CHY та ін. Umbrella review of meta-analyses on the risk factors, protective factors, consequences and interventions of cyberbullying victimization. Nature Human Behaviour, 2025; 9(1):101–132. DOI: 10.1038/s41562-024-02011-6 · PMID: 39516404 · Повний текст
• ЮНІСЕФ. Кібербулінг — що це та як це зупинити? 10 фактів, які підлітки хочуть знати про кібербулінг. unicef.org
• Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18.12.2018 № 2657-VIII. Відомості Верховної Ради, 2019, № 5, ст. 33. zakon.rada.gov.ua
• Zhu C, Huang S, Evans R, Zhang W. Cyberbullying among adolescents and children: a comprehensive review of the global situation, risk factors, and preventive measures. Frontiers in Public Health, 2021; 9:634909. DOI: 10.3389/fpubh.2021.634909 · Повний текст
• Health Behaviour in School-Aged Children (HBSC) Study in Ukraine. Аналітичний звіт. ЮНІСЕФ в Україні та Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка, лютий 2025. Хвиля 2022/2023, 23 612 підлітків 11–17 років.
• Li C, Wang P, Martin-Moratinos M та ін. Traditional bullying and cyberbullying in the digital age and its associated mental health problems in children and adolescents: a meta-analysis. European Child & Adolescent Psychiatry, 2024; 33(9):2895–2909. DOI: 10.1007/s00787-022-02128-x · PMID: 36585978
• John A, Glendenning AC, Marchant A та ін. Self-harm, suicidal behaviours, and cyberbullying in children and young people: systematic review. Journal of Medical Internet Research, 2018; 20(4):e129. DOI: 10.2196/jmir.9044 · PMID: 29674305
• Gaffney H, Ttofi MM, Farrington DP. Effectiveness of school-based programs to reduce bullying perpetration and victimization: an updated systematic review and meta-analysis. Campbell Systematic Reviews, 2021; 17(2):e1143. DOI: 10.1002/cl2.1143 · PMID: 37131921
• Fraguas D, Díaz-Caneja CM, Ayora M та ін. Assessment of school anti-bullying interventions: a meta-analysis of randomized clinical trials. JAMA Pediatrics, 2021; 175(1):44–55. DOI: 10.1001/jamapediatrics.2020.3541 · PMID: 33136156
• StopBullying.gov. Міністерство охорони здоров'я і соціальних служб США: розділи про ознаки цькування, підтримку дитини та фіксацію доказів.