Апофенія: чому мозок бачить закономірності там, де їх немає

Ви вдягаєте той самий светр, у якому минулого разу склали складний іспит. На годиннику знову 11:11, давній друг пише саме тоді, коли ви про нього згадали, а після трьох червоних чисел поспіль на рулетці здається, що тепер точно випаде чорне. Мозок постійно шукає зв'язки, і здебільшого робить це влучно. Проте інколи він «знаходить» систему там, де працює лише випадок. Психологи називають цю схильність апофенією. Нижче — звідки взялося слово, чому така помилка закладена в самій будові мислення, що кажуть дослідження про забобони й теорії змови і коли за «знаками» стоїть щось серйозніше, ніж звичайна особливість сприйняття.

Що таке апофенія

Апофенія — це схильність сприймати випадкові або не пов'язані між собою події як значущу закономірність. Скотт Блейн і його співавтори формулюють точніше: це нахил до хибнопозитивних помилок, коли людина фіксує сигнал, якого насправді немає.

Сьогодні слово живе у двох значеннях. Перше, клінічне й історичне, стосується ранньої стадії психозу, для опису якої термін і створили. Друге, загальнопізнавальне, охоплює будь-який випадок, коли закономірність помилково виявлено або визнано осмисленою, хоча її немає чи вона пояснюється збігом: «щасливі» талісмани, віра в гороскопи, «знаки» в датах. У цьому ширшому значенні апофенія регулярно трапляється у звичайних людей і сама по собі не є ні діагнозом, ні ознакою хвороби.

Корисно бачити й протилежний бік. Уміння помічати справжні закономірності — одна з опор мислення: завдяки йому ми знаємо, що червоне світло означає небезпеку, а вода вгамовує спрагу. Саме цю здатність, до речі, перевіряють задачі з фігурними матрицями, як у тесті на логіку. Апофенія — не окрема «поломка», а побічний ефект тієї самої чутливої системи.

Звідки термін: Клаус Конрад і початок психозу

Слово запровадив німецький психіатр Клаус Конрад (1905–1961). Він керував неврологічним військовим госпіталем і ретельно записував розповіді 107 солдатів, у яких починалася шизофренія. На цьому матеріалі 1958 року вийшла його монографія «Початкова шизофренія». Назву Конрад склав із грецьких частин «від» і «показувати», тобто «виявлення», «одкровення».

Розвиток марення він описав як послідовність стадій. Спершу настає трема — тривала напруга, відчуття, що «щось висить у повітрі», хоча людина не може пояснити, що змінилося. Далі приходить власне апофенія: раптове «ага-переживання», коли розрізнені дрібниці складаються в очевидну для людини картину. Пацієнт Конрада, солдат Карл Б., побачив у проханні сержанта віддати ключ, у питанні товариша про хліб і навіть у музиці в пабі частини перевірки, влаштованої спеціально для нього. Третю стадію Конрад назвав анастрофою: людині здається, що всі події обертаються довкола неї.

Ключову деталь популярні перекази зазвичай гублять. За Конрадом, марення формується в момент, коли людина втрачає здатність подивитися на ситуацію очима інших і хоча б на хвилину припустити інше пояснення. Аарон Мішара, який розбирав спадщину Конрада, зауважує, що його ідеї легко зрозуміти хибно, тож їх нерідко цитують на підтримку зовсім далеких концепцій. Пізніша ретроспективна перевірка моделі на 267 пацієнтах найкраще підтвердила першу стадію і частково другу. А вже після Конрада слово вийшло за межі психіатрії.

Апофенія і парейдолія

Ці поняття часто плутають, хоча обсяг у них різний. Парейдолія — суто сприймальний випадок: обличчя в розетці, звір у хмарах, власне ім'я, яке ніби прозвучало серед випадкових звуків. Блейн і колеги наводять саме такі приклади поруч із вірою в астрологію чи талісмани, і ця пара добре показує межу. Бачити «усмішку» розетки можна, не вірячи в неї ні на мить. Апофенія ширша: крім образів, вона охоплює висновки, пояснення й переконання, що збіг щось означає. Як працюють такі зорові й слухові ілюзії, докладно розповідає стаття про парейдолію.

Схожа плутанина виникає з ідеєю Карла Юнга про «значущий збіг». Синхронічність описує, як людина переживає збіг внутрішнього стану й зовнішньої події як знак. Апофенія ж пропонує пізнавальне пояснення, чому такі збіги взагалі здаються осмисленими. Перше поняття — про переживання й світогляд, друге — про механізм сприйняття закономірностей.

Як працює апофенія: чому мозку вигідна хибна тривога

Будь-яке рішення «сигнал є чи його немає» має чотири можливі результати. Теорія виявлення сигналів, яку під час Другої світової війни застосовували до радарів, а згодом перенесли в психологію, називає їх так: влучання, пропуск, правильне відхилення і хибна тривога, коли спостерігач фіксує сигнал, якого немає. Апофенія — це і є схильність до хибних тривог, або, мовою статистики, до помилок першого роду.

Чому еволюція не «виправила» таку помилку? Біологи Кевін Фостер і Ганна Кокко побудували просту модель: реагувати на ознаку небезпеки вигідно, коли ймовірність, що вона справжня, помножена на користь від реакції, перевищує ціну самої реакції. Уявімо шурхіт у траві. Даремна втеча коштує кількох секунд, а спокій поруч зі справжнім хижаком — життя. За такої асиметрії природний відбір підтримує стратегії, що часто помиляються, якщо зрідка правильна реакція дає велику перевагу. Найбільше хибних реакцій модель передбачає там, де справжній зв'язок між подіями слабкий або помірний. Поведінку, схожу на забобони, автори вважають неминучою рисою пристосування всіх організмів, включно з людиною.

Другий механізм — ілюзорна кореляція: враження, що між подіями є зв'язок, якого насправді немає, або переоцінка сили слабкого зв'язку. Ван Пройєн і колеги наводять побутовий приклад: ви подумали про старого друга, і саме тоді він телефонує. Справді випадкові послідовності містять більше повторів і скупчень, ніж підказує інтуїція, тож вони здаються «підлаштованими». Звідси й помилка гравця: після кількох червоних здається, що чорне вже «на черзі», хоча кожне обертання рулетки не залежить від попереднього.

Мозок, який передбачає, помиляється не лише щодо зовнішнього світу. Як очікування здатні змінювати навіть тілесні відчуття, показує ефект ноцебо.

Хто схильний до апофенії більше

У 2020 році Блейн і колеги перевірили це на двох вибірках, значно більших, ніж у попередніх роботах, де учасників зазвичай було менше сотні: 1193 дорослі віком 22–37 років і 195 студентів. Саму апофенію вимірювали не анкетою, а кількістю хибних спрацювань у комп'ютерних завданнях: упізнати цифру, вирішити, чи рухаються геометричні фігури «як живі» чи хаотично, почути мову в білому шумі, оцінити змістовий зв'язок між словами.

Хибних спрацювань більше виявилося в людей із вищою відкритістю до досвіду — тією її частиною, що стосується фантазії та естетичних інтересів, — і з вищим рівнем того, що автори називають психотизмом. Тут потрібне уточнення: мова не про психотизм за Айзенком, а про позитивну шизотипію, тобто схильність до незвичних перцептивних переживань, магічного мислення й ідей про особливе значення подій. З нейротизмом і сумлінністю апофенія не пов'язана, а на пропущені сигнали ні відкритість, ні психотизм не впливали. Отже, йдеться не про загальну неуважність, а про специфічний нахил відповідати «так, тут щось є».

Зв'язок з інтелектом виявився неоднозначним: у першій вибірці вищий інтелект супроводжувався меншою кількістю хибних тривог, у другій зв'язку не знайшли. Автори припускають, що помірна апофенія може навіть сприяти творчості, якщо поруч працює збережена здатність перевіряти, які з помічених закономірностей справжні.

Апофенія, забобони й теорії змови

У 2018 році Ян-Віллем ван Пройєн, Карен Дуглас і Клара Де Іносенсіо в п'яти дослідженнях перевірили давнє припущення, що віра в змови й надприродне тримається на ілюзорному баченні закономірностей. У першому 264 учасники оцінювали, наскільки випадковими є серії підкидань монети. Хто бачив у серіях «систему», той сильніше вірив у змови — і в поширені, і у вигадану дослідниками змову виробника енергетичного напою, — а також у надприродне. В іншому дослідженні значення мали лише візерунки, побачені в хаотичних полотнах Джексона Поллока, а не в упорядкованих картинах Віктора Вазарелі. Коли ж учасники читали текст на користь однієї змови, вони починали бачити більше причинних зв'язків між світовими подіями загалом, і це передбачало віру в зовсім інші теорії.

Популярною стала й ідея, що пошук закономірностей вмикає втрата контролю. У 2008 році Дженніфер Вітсон і Адам Галінскі в шести експериментах показали: учасники, які відчували брак контролю, частіше бачили образи в шумі, ілюзорні кореляції в біржових даних, змови й забобони. Пізніші перевірки цей висновок похитнули. Міхіел ван Елк і Пол Лоддер провели сім експериментів і ефекту не знайшли, а байєсівський аналіз свідчив на користь його відсутності. Переаналізувавши попередній метааналіз, вони виявили ознаки упередженості публікацій і малий розмір ефекту. Тож чесний підсумок такий: зв'язок апофенії з вірою в змови має експериментальну підтримку, а роль утрати контролю лишається спірною.

Апофенія в самій науці

Від хибних закономірностей не застраховані й фахівці. Анестезіологи Ніл Гансон, Меттью Лавалі й Роберт Тіле у 2021 році пояснили через апофенію, чому медицина інколи завчасно змінює практику. Люди схильні бачити закономірності в статистичному шумі, «позитивні» результати їм цікавіші, а журнали охочіше друкують яскраві знахідки. Ще 1959 року аналіз чотирьох журналів показав, що 97 % статей повідомляли про статистично значущий результат. Коли ж людям показують графіки зі штучно згенерованими даними, понад 60 % «помічених» ними висновків виявляються хибними.

Автори наводять і приклад із клініки: габапентин із 2004 року застосовували, щоб зменшити потребу в опіоїдах після операцій, але метааналіз 2020 року не знайшов вагомого поліпшення знеболення. Протиотрутою вони вважають не «розумніших учених», а процедури: попередню реєстрацію досліджень і плану аналізу, багатоцентрові вибірки, обережніше ставлення до порогу p < 0,05.

Для студента-психолога це добра нагода потренувати критичне мислення. Перш ніж радіти знайденій закономірності, варто запитати себе, як виглядали б ті самі дані, якби за ними стояв чистий випадок. Історія з гіпотезою про втрату контролю показує, навіщо науці повторні перевірки.

Коли апофенія — привід звернутися до фахівця

Апофенія як така — властивість звичайного мислення, а не діагноз, і окремих «ліків від апофенії» не існує. Схильність до хибних спрацювань трапляється в здорових людей, а в посиленій формі супроводжує різні стани з психотичними проявами: від шизотипового розладу особистості до депресії чи біполярного розладу з психотичними симптомами. Тому розбиратися, що відбувається, має фахівець, а не онлайн-тест чи самоспостереження. Ярлик «у мене шизотипія» нічого не пояснює і лише лякає.

Насторожувати має не сам «знак», а те, що з ним відбувається далі. Якщо людина здатна засумніватися й допустити просту випадковість, це побутова апофенія. Привід звернутися до лікаря — коли відчуття, що все навколо пов'язане й стосується саме вас, стає непохитним, з'являються голоси чи бачення, людина перестає спати, працювати, спілкуватися з близькими. У такій ситуації потрібна консультація психіатра, а оцінку стану й діагноз проводить лікар. Окремо ми пояснювали, що таке психоз і чим він відрізняється від шизофренії.

Міфи і факти про апофенію

Насправді	Поширений міф
Апофенія регулярно трапляється в здорових людей і сама по собі не є симптомом	Апофенія — ознака шизофренії
Відчуття «знаку» часто пояснюють хибна тривога та ілюзорна кореляція	Якщо бачиш знаки, значить, інтуїція сильна
В одній вибірці вищий інтелект означав менше хибних тривог, в іншій зв'язку не було	Розумні люди апофенії не мають
Парейдолія — сприймальний окремий випадок ширшої апофенії	Апофенія й парейдолія — одне й те саме
Лікар лікує психотичний розлад, а не схильність помічати збіги	Від апофенії є ліки

Джерела

• Mishara A. L. Klaus Conrad (1905–1961): delusional mood, psychosis, and beginning schizophrenia. Schizophrenia Bulletin, 2010; 36(1):9–13. DOI: 10.1093/schbul/sbp144 · PMID: 19965934 · PMC: PMC2800156 (стадії моделі Конрада, 107 пацієнтів, монографія 1958 року, ретроспективна перевірка на 267 пацієнтах).
• Blain S. D., Longenecker J. M., Grazioplene R. G., Klimes-Dougan B., DeYoung C. G. Apophenia as the disposition to false positives: A unifying framework for openness and psychoticism. Journal of Abnormal Psychology, 2020; 129(3):279–292. DOI: 10.1037/abn0000504 · PMID: 32212749 · Повний текст (1193 + 195 учасників; хибні спрацювання, відкритість, позитивна шизотипія, інтелект)
• Foster K. R., Kokko H. The evolution of superstitious and superstition-like behaviour. Proceedings of the Royal Society B, 2009; 276(1654):31–37. DOI: 10.1098/rspb.2008.0981 · PMID: 18782752 · PMC: PMC2615824.
• van Prooijen J.-W., Douglas K. M., De Inocencio C. Connecting the dots: Illusory pattern perception predicts belief in conspiracies and the supernatural. European Journal of Social Psychology, 2018; 48(3):320–335. DOI: 10.1002/ejsp.2331 · PMID: 29695889 · PMC: PMC5900972 (п'ять досліджень; монета, полотна Поллока і Вазарелі).
• Whitson J. A., Galinsky A. D. Lacking control increases illusory pattern perception. Science, 2008; 322(5898):115–117. DOI: 10.1126/science.1159845 · PMID: 18832647.
• van Elk M., Lodder P. Experimental manipulations of personal control do not increase illusory pattern perception. Collabra: Psychology, 2018; 4(1):19. DOI: 10.1525/collabra.155 (сім експериментів без ефекту, ознаки упередженості публікацій).
• Hanson N. A., Lavallee M. B., Thiele R. H. Apophenia and anesthesia: how we sometimes change our practice prematurely. Canadian Journal of Anesthesia, 2021; 68(8):1185–1196. DOI: 10.1007/s12630-021-02005-2 · PMID: 33963519 · Springer
• APA Dictionary of Psychology: illusory correlation, signal detection theory, hit, miss, false alarm, correct rejection, Type I error (ілюзорна кореляція; чотири результати виявлення сигналу; помилка першого роду).