Атитюд: що це в психології, структура ABC і зв'язок із поведінкою

В українських підручниках частіше пишуть «ставлення» або «соціальна установка», але за цими словами стоїть одне з центральних понять соціальної психології — атитюд (англ. attitude). Ним описують, як ми оцінюємо людей, групи, ідеї й речі, і шукають відповідь на вперте питання: чому ця оцінка інколи керує вчинками, а інколи зовсім з ними не збігається. Одразу уточнимо: «аттитюд» у балеті — це поза на одній нозі, коли друга піднята позаду й зігнута в коліні. До психології вона не має стосунку, хоча, як побачимо, обидва значення виросли з одного кореня.

Що означає атитюд у психології

За словником Американської психологічної асоціації (APA), атитюд — це відносно стійка й загальна оцінка об'єкта на шкалі від негативного до позитивного. Об'єктом може бути майже що завгодно: конкретна людина, соціальна група, суспільна позиція, абстрактна ідея чи звичайна річ. Якщо зовсім просто, це внутрішня відповідь на питання «я за чи проти, мені це до вподоби чи ні».

Оцінка, яку людина усвідомлює і може назвати, — експліцитна. Та, що діє майже непомітно для неї самої, — це імпліцитний атитюд. Автори відкритого підручника Noba наводять життєвий приклад: працівник щиро каже, що любить свою роботу, а на рівні автоматичних асоціацій вона пов'язана в нього з ранніми підйомами, довгою дорогою і зламаним опаленням в офісі.

У слова цікава історія. Гордон Олпорт у розділі для «Довідника з соціальної психології» (1935) нагадував, що attitude спершу означало позу фігури на картині чи в скульптурі; балетну позу attitude, за словником American Ballet Theatre, теж виведено зі статуї Меркурія. Наприкінці XIX століття експериментатори називали так налаштованість до реакції: людина, готова натиснути ключ за сигналом, відповідала швидше. Сам Олпорт визначив атитюд як психічний і нервовий стан готовності, організований досвідом, що скеровує реакції на пов'язані об'єкти й ситуації, і назвав це поняття, імовірно, найхарактернішим і найнезамінним у психології.

Для психолога це робочий інструмент: зі ставлень складається те, як людина бачить себе, близьких і власний запит. У програмі базового курсу Позитивної психотерапії окремо розбирають, як сімейні концепції й культурні традиції формують особисті установки.

Структура атитюду: почуття, переконання і дії

Найпоширеніший спосіб розкласти ставлення на частини — трикомпонентна модель, яку в підручниках скорочують до ABC (affect, behavior, cognition). Відкритий підручник OpenStax пов'язує її з працею Розенберга і Говланда (1960), а APA описує так: ставлення спирається на три компоненти — афективний, когнітивний і поведінковий.

• Афективний — почуття, які викликає об'єкт: задоволення, відраза, тривога, захват.
• Когнітивний — переконання про його властивості: «біг корисний для серця», «спортзал — це дорого».
• Поведінковий — минулі дії та наміри щодо об'єкта: «бігаю двічі на тиждень», «почну з понеділка».

Компоненти не зобов'язані збігатися. Можна знати, що рух корисний, і водночас щиро його не любити. APA називає це амбівалентністю атитюду: з одним об'єктом пов'язані і позитивні, і негативні реакції. Як підсумовують Гласман і Альбарасін в огляді попередніх досліджень, рішучі ставлення передбачають поведінку краще, ніж амбівалентні чи внутрішньо суперечливі.

Навіщо вони людині? Функціональний підхід, який пов'язують із працею Каца (1960), відповідає: вони обслуговують різні потреби. Одні допомагають отримувати вигоду — ми схвалюємо засіб, який спрацював, і відкидаємо той, що підвів. Інші впорядковують знання: тепле ставлення до друга підказує пояснити його різкість обставинами, а не характером. Ще одні захищають самооцінку, виражають цінності або полегшують стосунки, як у підлітка, що переймає смаки компанії, аби його прийняли. За APA, від того, якій потребі служить ставлення, залежить і те, як воно змінюється, і те, наскільки впливає на вчинки.

Атитюд і установка Узнадзе

В українській і російській літературі attitude часто передають як «соціальна установка», тож атитюд легко сплутати з установкою у розумінні Дмитра Узнадзе. Грузинський психолог вивчав її на ефекті, який досі носить його ім'я: людина кілька разів тримає в руках дві кулі різного розміру, а потім отримує дві однакові — і куля в руці, що «звикла» до більшої, здається меншою. Узнадзе описав цей ефект ще 1930 року і пояснював його установкою: особливим станом готовності до певної дії, що спирається на попередній досвід та очікування і працює без свідомого контролю. Докладно про його школу — у статті про установку.

Різницю зручно побачити на тих самих кулях. Рука налаштована на різницю в розмірі, але вона не «любить» і не «засуджує» кулю — це готовність сприйняти, а не оцінка. Атитюд, навпаки, завжди відповідає на питання «добре чи погано» щодо конкретного об'єкта і може бути цілком усвідомленим.

Спільне в понять теж є, і воно пояснює плутанину. APA визначає set як тимчасову готовність відповідати певним чином на конкретну ситуацію. А в ранній експериментальній психології, за оглядом Рассела Фаціо (2007), слово attitude якраз і означало налаштованість до реакції — «task-attitude», або mental set. Згодом шляхи розійшлися: у сучасній соціальній психології атитюд — це оцінне ставлення, а не будь-яка готовність.

Чи передбачає атитюд поведінку

Здається, знаючи чиєсь ставлення, легко вгадати й вчинки. Дослідження показали, що все складніше. 1934 року ЛаП'єр опублікував одну з перших емпіричних праць про упередження — про досвід китайського подружжя в США, — і вона стала класичною ілюстрацією розриву між словами і діями.

1969 року вийшов впливовий огляд Віккера: словесні звіти про ставлення погано пов'язувалися з подальшою поведінкою. Бем (1972) пішов ще далі й запропонував бачити в них не причини вчинків, а пояснення вже зробленого. Відповідь, до якої згодом дійшла наука, Фаціо підсумовує одним словом: «іноді». Тож з 1970-х дослідники питали вже не «чи», а «за яких умов».

Перша така умова — принцип відповідності (Айзен і Фішбайн, 1977): ставлення має стосуватися тієї самої дії, яку хочемо передбачити. За оглядом у Стенфордській енциклопедії філософії, загальна турбота про довкілля погано передбачає сортування сміття, а ставлення саме до сортування — добре. Так само ставлення до лікарів загалом майже нічого не каже про те, чи прийде людина на щеплення від грипу.

Коли ставлення справді керує вчинками

Найвпливовішу модель цього зв'язку запропонував Айцек Айзен — теорію запланованої поведінки (1991). Вчинок залежить від наміру, а намір — від трьох речей: ставлення до самої дії, уявлення про те, чого чекають значущі люди (суб'єктивна норма), і відчуття, що дія під силу (сприйнятий контроль). Станом на квітень 2020 року теорію перевіряли в понад 4200 працях, що індексуються в Web of Science, — від охорони здоров'я до освіти й екології.

Але й намір не гарантує дії. Метааналіз 47 експериментів Вебба і Шірана (2006) показав: коли намір вдається змінити помітно (d = 0,66), поведінка змінюється скромніше (d = 0,36). Розрив між «хочу» і «роблю» знає кожен, хто обіцяв собі бігати з понеділка.

Що ж робить ставлення впливовим? Метааналіз Гласман і Альбарасін (2006) об'єднав 41 дослідження, 128 умов і 4598 учасників, які формували ставлення до нових для себе об'єктів. Доступні й стабільні атитюди передбачали поведінку краще: ті, що легко спадають на думку і не змінюються з часом. Доступнішими їх робили безпосередній досвід і часте висловлювання власної думки, стабільнішими — упевненість, інформація, прямо пов'язана з дією, і однобічні, а не суперечливі дані. Автори наводять і приклад: повідомлення про користь нової вакцини може сформувати прихильне ставлення, але саме по собі не гарантує, що людина піде щепитися.

Як атитюди формуються і змінюються

Частина ставлень з'являється майже непомітно. APA описує ефект простого знайомства (Роберт Зайонц, 1968): повторна зустріч із предметом сама по собі робить його приємнішим, особливо коли людина не помічає цих повторів і не мала до нього негативного ставлення. Інші складаються з власного досвіду, спостереження за іншими і бажання бути своїм у групі.

Змінити чуже ставлення намагаються всі — від реклами до батьків. Модель імовірності опрацювання Річарда Петті і Джона Качоппо (1986) описує два шляхи переконання. Центральний шлях спирається на аргументи й факти, працює, коли людина готова вдумуватися, і дає тривкіші зміни. Периферійний тримається на зовнішніх сигналах — знаменитості в рекламі, приємних емоціях — і діє легше, але ненадовго. Підручник OpenStax додає прийом «нога у дверях» (Фрідман і Фрейзер, 1966): хто погодився на дрібне прохання, частіше погоджується й на більше, бо прагне бути послідовним. А сила будь-якого повідомлення залежить і від того, наскільки людина довіряє джерелу; там, де чужа думка приймається без критичного зважування, вже працює навіювання.

Ставлення змінює й сама людина. Коли переконання і вчинок суперечать одне одному, виникає неприємне напруження, яке Леон Фестінгер (1957) назвав дисонансом: хто вважає куріння шкідливим і курить, той або кидає, або починає применшувати шкоду. Цей механізм детально розібрано в матеріалі про когнітивний дисонанс.

Імпліцитні атитюди і суперечки навколо тесту прихованих асоціацій

Опитувальники мають очевидну ваду: люди не завжди знають свої ставлення або не хочуть їх визнавати. Тому 1998 року Ентоні Грінвальд із колегами запропонував тест імпліцитних асоціацій (IAT): людина швидко сортує слова, а за різницею в часі реакції судять, наскільки тісно в її пам'яті пов'язані, наприклад, певна група і слова «добре» чи «погано». Саме так найвідоміші дослідження вивчають приховане упередження — негативне ставлення до цілої групи.

Популярність тесту випередила докази. Метааналіз Освальда і колег (2013) показав, що IAT погано передбачав дискримінаційну поведінку і не перевершував прості опитувальники. Ширший метааналіз Курді та співавторів (2019; 217 звітів, понад 36 тисяч учасників) знайшов слабкий, але самостійний внесок і прихованих, і відкритих мір, причому результат сильно залежав від методології досліджень. Стенфордська енциклопедія філософії підсумовує: у різних метааналізах середні кореляції з поведінкою коливаються приблизно від 0,14 до 0,37, а надійність при повторі для окремої людини через тижні й місяці низька — стабільні лише середні показники груп.

Мережевий метааналіз Форшера та колег (2019; 492 дослідження, понад 87 тисяч учасників) додав ще штрих: імпліцитні міри можна змінити, але ефекти здебільшого слабкі й не переносяться на поведінку. Для практики висновок простий: IAT — корисний дослідницький інструмент для груп, а не детектор прихованих поглядів конкретної людини.

Атитюди в роботі психолога

Уявімо клієнтку, яка щиро вважає спорт корисним, але місяцями не може почати тренування. З погляду теорії запланованої поведінки перешкода може ховатися не в ставленні, а у відчутті контролю — «не встигну», «у мене не вийде», — і розмова йде саме про це.

Уявімо пару, де чоловік нібито «за» спільну відпустку, але щоразу знаходить причини її відкласти. Амбівалентне ставлення, у якому бажання змішане з тривогою, пояснює цю непослідовність краще, ніж підозра в нещирості.

Уявімо керівника, який склав добру думку про новачка з першої зустрічі й тепер пояснює його промахи збігом обставин. Це вже територія соціальної перцепції: ставлення підказує, як тлумачити чужі вчинки. В усіх трьох історіях психолог не «виправляє» ставлення, а допомагає побачити, з чого воно складається і якій потребі служить.

Міфи і факти про атитюди

Насправді	Поширений міф
Ставлення передбачає вчинки лише за певних умов — коли воно стійке й стосується саме цієї дії	Знаючи чиєсь ставлення, можна точно передбачити поведінку
Атитюд — оцінка «за чи проти», у якій поєднані почуття, переконання і поведінкові схильності	Атитюд — це просто думка
IAT корисний для досліджень на рівні груп, але слабко передбачає поведінку окремої людини	IAT виявляє прихованого расиста
Ставлення змінюються через досвід, аргументи й дисонанс, хоча сильні опираються змінам	Сформоване ставлення вже не змінити
Установка за Узнадзе — готовність діяти чи сприймати, атитюд — оцінка об'єкта	Атитюд і установка Узнадзе — одне й те саме

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: attitude, а також статті tripartite model of attitudes, attitude object, attitude strength, attitude accessibility, ambivalence of an attitude, functional approach to attitudes, theory of planned behavior, elaboration likelihood model, implicit association test, mere exposure effect, set (Американська психологічна асоціація).
• Відкриті підручники: Spielman R. M., Jenkins W. J., Lovett M. D. Attitudes and Persuasion (трикомпонентна модель, дисонанс, центральний і периферійний шляхи, «нога у дверях»). Psychology 2e, OpenStax, Rice University, 2020. OpenStax; Hess Y. D., Pickett C. L. Social Cognition and Attitudes (експліцитні та імпліцитні атитюди). Noba Textbook Series: Psychology.
• Glasman L. R., Albarracín D. Forming attitudes that predict future behavior: a meta-analysis of the attitude-behavior relation. Psychological Bulletin, 2006; 132(5):778–822. DOI: 10.1037/0033-2909.132.5.778 · Повний текст
• Brownstein M. Implicit Bias (прогностична сила й надійність імпліцитних мір, принцип відповідності). Stanford Encyclopedia of Philosophy, 2019. Stanford Encyclopedia of Philosophy
• Fazio R. H. Attitudes as object-evaluation associations of varying strength (історія поняття, визначення Олпорта, огляд Віккера). Social Cognition, 2007. DOI: 10.1521/soco.2007.25.5.603 · PMID: 19424447 · PMC: PMC2677817. Балетне значення: American Ballet Theatre, Ballet Dictionary (attitude). Історія й вимірювання: Fishman J., Yang C., Mandell D. Attitude theory and measurement in implementation science. Implementation Science, 2021. DOI: 10.1186/s13012-021-01153-9 · PMC: PMC8438998.
• Bosnjak M., Ajzen I., Schmidt P. The Theory of Planned Behavior: Selected Recent Advances and Applications. Europe's Journal of Psychology, 2020. DOI: 10.5964/ejop.v16i3.3107 · PMC: PMC7909498. Намір і поведінка: Webb T. L., Sheeran P. Does changing behavioral intentions engender behavior change? A meta-analysis of the experimental evidence. Psychological Bulletin, 2006. DOI: 10.1037/0033-2909.132.2.249 · PMID: 16536643.
• Oswald F. L. та ін. Predicting ethnic and racial discrimination: a meta-analysis of IAT criterion studies. Journal of Personality and Social Psychology, 2013. DOI: 10.1037/a0032734 · PMID: 23773046. Kurdi B. та ін. Relationship between the Implicit Association Test and intergroup behavior: A meta-analysis. American Psychologist, 2019. DOI: 10.1037/amp0000364 · PMID: 30550298. Forscher P. S. та ін. A meta-analysis of procedures to change implicit measures. Journal of Personality and Social Psychology, 2019. DOI: 10.1037/pspa0000160 · PMC: PMC6687518.
• Daneyko O., Maravita A., Zavagno D. See What You Feel: A Crossmodal Tool for Measuring Haptic Size Illusions (ефект Узнадзе й поняття установки). i-Perception, 2020. DOI: 10.1177/2041669520944425 · PMC: PMC7425280.
• Класичні праці: Allport G. W. Attitudes. In: Murchison C. (ed.) Handbook of Social Psychology. Clark University Press, 1935; LaPiere R. T. Attitudes vs. Actions. Social Forces, 1934; 13:230–237 (контекст: Gee G. C. та ін. Epidemiologic Reviews, 2009; 31:130–151, PMC: PMC4933297); Wicker A. W. Attitudes versus actions. Journal of Social Issues, 1969; 25(4):41–78; Katz D. The Functional Approach to the Study of Attitudes. Public Opinion Quarterly, 1960; 24(2):163. DOI: 10.1086/266945; Uznadze D. N. The Psychology of Set. New York: Consultants Bureau, 1966.