Бессел ван дер Колк (нар. 1943): травма, «Тіло веде лік», розлад розвиткової травми

Бессел ван дер Колк — психіатр, завдяки якому широка аудиторія почала бачити в травмі не просто «погані спогади», а стан усього організму. Його книга «Тіло веде лік» (The Body Keeps the Score, 2014) перекладена десятками мов і стала, мабуть, найвідомішим популярним текстом про психотравму. Саме з неї багато хто дізнається, що після пережитого жаху людина може роками реагувати тілом — завмиранням, калатанням серця, напругою в м'язах — навіть тоді, коли розумом добре знає: небезпека минула.

Водночас це постать дискусійна. Дослідники визнають його внесок у повернення до науки ідей П'єра Жане, у вивчення дитячої травми та в пошук методів, що залучають тіло. Проте саму метафору «тіло пам'ятає» дедалі частіше називають спрощенням, а частину рекомендованих методів — недостатньо перевіреною. Читати книгу з користю — означає розрізняти в ній дані й авторську інтерпретацію.

Хто такий Бессел ван дер Колк

Бессел ван дер Колк (нар. 1943) — американський психіатр нідерландського походження, дослідник посттравматичного стресу, професор психіатрії Медичної школи Бостонського університету (з 1996 року). Сам він припускає, що справа життя — зрозуміти, як люди виживають у нестерпних обставинах, — могла бути реакцією на нацистську окупацію, яку Нідерланди пережили в роки його дитинства. Освіту здобував уже у США: бакалаврат Гавайського університету (1965), медичний ступінь Чиказького університету (1970), психіатрична резидентура в Массачусетському центрі психічного здоров'я при Гарварді (1971–1974).

Поворотним став початок кар'єри в бостонській клініці для ветеранів. Молодий психіатр працював із чоловіками, які повернулися з В'єтнаму, і бачив, як кошмари, раптові спалахи спогадів та емоційне оніміння роками не відпускають навіть зовні успішних людей. На початку 1980-х він заснував Trauma Center — одну з перших у США клініко-дослідницьких установ, присвячених травматичному стресу цивільних. У 1990–1991 роках він очолював Міжнародне товариство з вивчення травматичного стресу (ISTSS), 1998-го отримав від нього нагороду за життєві досягнення, а 1999-го — премію Бенджаміна Раша від Американської психіатричної асоціації.

«Тіло веде лік»: травма як стан організму

Центральна теза ван дер Колка з'явилася задовго до бестселера. 1994 року він опублікував у Harvard Review of Psychiatry статтю з тією самою назвою. У ній ідеться про те, що травма зберігається в соматичній пам'яті і проявляється у зміненій біологічній реакції на стрес. Коли звичайна, розповідна пам'ять не справляється, пережите, за його версією, закарбовується на сенсорному рівні — у вигляді зорових образів чи фізичних відчуттів, які погано піддаються змінам. Звідси знайома клініцистам картина: людина не може зв'язно розповісти про подію, а тіло реагує на запах чи звук так, ніби все відбувається зараз.

У книзі 2014 року ця думка розгорнута ширше. Травма, за ван дер Колком, налаштовує організм на гіперактивну систему тривоги: тіло застрягає в режимі «бий, тікай або завмри», людині важко зосереджуватися, довіряти іншим і навіть почуватися вдома у власному тілі. Тому, наполягає автор, одужання — це не лише розуміння того, що сталося, а й відновлення відчуття безпеки в тілі та поруч з іншими людьми. Саму здатність почуватися безпечно з іншими він називає, мабуть, найважливішим аспектом психічного здоров'я.

Жане, дисоціація і травматична пам'ять

Цю картину автор не вигадав з нуля: він свідомо повернув у науку напівзабуту спадщину П'єра Жане. 1989 року разом із нідерландським колегою Онно ван дер Гартом він опублікував в American Journal of Psychiatry переоцінку праць Жане — до сторіччя його «Психологічного автоматизму». Автори підкреслювали, що Жане першим систематично вивчив дисоціацію як ключовий процес, яким психіка реагує на надмірний досвід, і показав: травматичні спогади можуть виражатися відчуттями, афектами й поведінковими повтореннями, а не звичайною розповіддю.

Для ван дер Колка це міст між клінікою XIX століття і нейронаукою. Спогад, не вбудований у біографію, не «старіє» разом з іншими подіями, а повертається уламками. Тож мета лікування — не просто переказати подію, а допомогти людині відчути: це сталося тоді, а зараз вона в безпеці.

Три шляхи до одужання

Найпрактичніша частина книги — карта, за якою автор упорядковує підходи до лікування. Він виділяє три шляхи, і всі вони спираються на здатність мозку змінюватися.

• Згори вниз — розмова, відновлення зв'язків з іншими, розуміння того, що з тобою відбувається, і опрацювання травматичних спогадів.
• Ліки й технології — препарати (лише за призначенням лікаря), що приглушують недоречні реакції тривоги, та технології, які змінюють те, як мозок організовує інформацію.
• Знизу вгору — тілесний досвід (йога, дихання, рух, ритм, театр), який глибоко й відчутно суперечить безпорадності, люті чи «завмиранню», що їх лишила травма.

У книзі він описує EMDR, йогу, нейрофідбек, театр, медитацію та гру і повторює: універсального методу немає. Показовий приклад — подружжя після тієї самої масштабної аварії: сканування мозку показало в чоловіка надмірну активацію систем тривоги, а в дружини — майже загальне «вимкнення». На думку автора, йому пасував шлях «згори», їй — повернення до відчуттів тіла. Для фахівця схема корисна як нагадування, що план допомоги будується під конкретну людину, — так працює і сучасна психотерапія ПТСР.

Розлад розвиткової травми: діагноз, якого немає в DSM

Друга велика лінія роботи ван дер Колка — діти. Він ініціював процес, що завершився створенням Національної мережі дитячого травматичного стресу США (NCTSN), яка нині фінансує близько 150 центрів. Досвід дітей, що зростали серед насильства, занедбаності й розривів із близькими дорослими, переконав його: діагноз ПТСР описує їхні труднощі лише частково.

Тому разом із колегами він запропонував розлад розвиткової травми (developmental trauma disorder, DTD) — діагноз для дітей, у яких повторювана міжособистісна травма порушує три сфери: регуляцію емоцій і тіла, увагу й поведінку, самосприйняття й стосунки. До DSM-5 цей діагноз не увійшов: у книзі автор розповідає, що пропозицію відхилили з посиланням на брак доказів. Дослідження тривають. У роботі Джуліана Форда та співавторів (2022) на вибірці з 507 дітей симптоми DTD траплялися і разом із ПТСР, і окремо від нього.

Не варто плутати DTD з комплексним ПТСР — окремим діагнозом, який є в МКХ-11, але якого немає в DSM-5. Комплексний ПТСР включає всі симптоми ПТСР, а також важкі проблеми з регуляцією афекту, стійке відчуття власної нікчемності та труднощі в стосунках. Модель DTD ширша: вона охоплює ще тілесні, дисоціативні й поведінкові прояви і задумана саме для дитячого віку. Якщо хочете подивитися на власний ранній досвід, пройдіть тест на дитячі травми — це скринінг несприятливих подій дитинства, а не діагноз.

Що каже сучасна наука

Частина ідей ван дер Колка витримала перевірку. Навіть його критики визнають: він слушно наголошує на ролі тілесних станів, нагадуючи, що травма не живе «лише в голові». Його власне рандомізоване дослідження 2014 року охопило 64 жінки з хронічним ПТСР, який не піддавався лікуванню: після 10 тижнів травма-інформованої йоги критеріям ПТСР перестали відповідати 52 % учасниць, які завершили дослідження, проти 21 % у контрольній групі. Результат обнадійливий, але одне невелике випробування — ще не доказова база.

Інші тези викликають суперечку. 2026 року Стівен Котлер, Карл Фрістон та співавтори опублікували в Frontiers in Systems Neuroscience статтю з промовистою назвою «Тіло не веде лік». Їхній висновок: метафора переконлива емоційно, але неточна біологічно — тканини тіла не зберігають травму, її щоразу відтворює мозок, який навчився хибно передбачати небезпеку. Автори дорікають книзі й тим, що вона майже оминає дослідження хибних спогадів, які показують, як навіювання здатне породити спотворені «спогади» і навіть тілесні відчуття травми. Водночас вони пропонують не спростування, а уточнення моделі.

Ще один аргумент критиків стосується стресостійкості: більшість людей, які пережили травматичну подію, не розвивають хронічного ПТСР. На думку Котлера і колег, цей факт природніше пояснює модель мозку, що передбачає небезпеку, ніж образ тіла, яке неминуче «записує» кожен удар.

Що ж радять клінічні настанови? Настанова NICE щодо ПТСР (2018) першим кроком для дорослих пропонує травмофокусовані психологічні втручання: індивідуальну травмофокусовану когнітивно-поведінкову терапію, а після невоєнної травми давністю понад три місяці — також EMDR. Ліки (СІЗЗС або венлафаксин) дорослим розглядають, якщо людина надає їм перевагу; дітям медикаменти від ПТСР не рекомендовані. Йоги, театру чи нейрофідбеку в рекомендаціях немає, а скепсис ван дер Колка щодо терапій, побудованих на десенсибілізації до спогадів, розходиться з настановою. Інших напрямів вона марними не робить — лише фіксує, для яких утручань на момент ухвалення було достатньо даних саме щодо ПТСР.

Вплив

Найпомітніший вплив психіатра — поза академією. «Тіло веде лік» вийшла 43 мовами, за даними його офіційного сайту її прочитали понад мільйон людей, а українською книга з'явилася 2022 року у видавництві Vivat. Вона популяризує поняття дисоціації, регуляції та травми розвитку — а разом із ними й ризик спрощеного розуміння, від якого застерігають критики. Тому, розбираючись, як психотравма впливає на життя, книгу варто читати поруч із сучасними дослідженнями.

У професійному світі його ім'я пов'язане з NCTSN, з ідеєю травма-інформованих шкіл і зі щорічною Бостонською міжнародною конференцією з травми (у 2026 році — тридцять сьома). Він сподівається, що діти вчитимуться не лише читати й рахувати, а й регулювати себе через дихання, рух і синхронну взаємодію з іншими. Його фонд Trauma Research Foundation навчає клініцистів різних підходів — від тілесних технік до EMDR і нейрофідбеку.

Головні праці

• Post-Traumatic Stress Disorder: Psychological and Biological Sequelae (1984, за ред.; Посттравматичний стресовий розлад: психологічні та біологічні наслідки) — рання збірка про те, як травма змінює і психіку, і біологію стресу.
• Psychological Trauma (1987, за ред.; Психологічна травма) — збірка, де він, зокрема, пов'язує реакцію на травму з психобіологією прив'язаності та розлуки.
• Traumatic Stress: The Effects of Overwhelming Experience on Mind, Body, and Society (1996, з Александером Макфарлейном і Ларсом Вейсетом; Травматичний стрес) — майже 600-сторінковий колективний підручник, де ван дер Колк написав розділи про травматичну пам'ять, дисоціацію та лікування.
• The Body Keeps the Score (2014; укр. пер. «Тіло веде лік. Як лишити психотравми в минулому», 2022) — книга для широкого читача, що поєднує історії пацієнтів, нейронауку й огляд методів допомоги.

Міфи і факти про ван дер Колка

Насправді	Поширений міф
Реакцію на травму щоразу відтворює нервова система; «тіло веде лік» — метафора	Травматичні спогади буквально зберігаються в м'язах і фасціях
Автор описує три шляхи — розмову, ліки й тілесний досвід — і каже, що універсального методу немає	Ван дер Колк вважає розмову марною і лікує лише тіло
Розлад розвиткової травми — запропонований діагноз, якого немає в DSM-5	DTD — офіційний діагноз, який ставлять дітям
Книга пояснює травму, але не замінює допомоги фахівця	Прочитати «Тіло веде лік» достатньо, щоб упоратися з травмою
Настанови NICE першим кроком радять травмофокусовані психологічні втручання	Йога — доведена заміна психотерапії при ПТСР

Приклад із життя

Уявімо Олену, 37 років. Два роки тому вона потрапила в аварію і фізично давно одужала, але від різкого звуку гальм у неї калатає серце, а тіло дерев'яніє. Прочитавши «Тіло веде лік», вона налякана: «Отже, травма застрягла в моїх м'язах назавжди?» Психотерапевтка пояснює інакше: тіло не зберігає запис аварії, це нервова система навчилася вмикати тривогу на схожі сигнали, і таку звичку можна змінити. Спершу вони оцінюють стан Олени, а потім поєднують два напрямки з карти ван дер Колка: у безпечному темпі опрацьовують спогад і паралельно тренують навички, що повертають контроль над тілом, — повільне дихання, опору ногами в підлогу, помічання безпечного «тут і зараз». Книга стала для Олени поясненням того, що з нею відбувається, а не інструкцією для самолікування.

Джерела

• Bessel van der Kolk, MD — офіційний сайт: біографія; розділи Honors, Position, Education та The Body Keeps the Score (освіта, посади, нагороди, NCTSN, дослідження EMDR і йоги, інтерв'ю автора).
• van der Kolk B. A. The Body Keeps the Score: Brain, Mind, and Body in the Healing of Trauma. New York: Viking, 2014 (укр. пер.: «Тіло веде лік. Як лишити психотравми в минулому», Vivat, 2022).
• van der Kolk B. A., van der Hart O. Pierre Janet and the breakdown of adaptation in psychological trauma. American Journal of Psychiatry, 1989; 146(12):1530–1540. DOI: 10.1176/ajp.146.12.1530 · PMID: 2686473.
• van der Kolk B. A. The body keeps the score: memory and the evolving psychobiology of posttraumatic stress. Harvard Review of Psychiatry, 1994; 1(5):253–265. DOI: 10.3109/10673229409017088 · PMID: 9384857.
• van der Kolk B. A., Stone L., West J. та ін. Yoga as an adjunctive treatment for posttraumatic stress disorder: a randomized controlled trial. Journal of Clinical Psychiatry, 2014; 75(6):e559–e565. DOI: 10.4088/JCP.13m08561 · PMID: 25004196.
• Ford J. D., Charak R., Karatzias T., Shevlin M., Spinazzola J. Can developmental trauma disorder be distinguished from posttraumatic stress disorder? A symptom-level person-centred empirical approach. European Journal of Psychotraumatology, 2022; 13(2):2133488. DOI: 10.1080/20008066.2022.2133488 · PMID: 36340008 · Повний текст
• Kotler S., Mannino M., Fox G., Friston K. The body does not keep the score: trauma, predictive coding, and the restoration of metastability. Frontiers in Systems Neuroscience, 2026; 20:1812957. DOI: 10.3389/fnsys.2026.1812957 · PMID: 42146939 · Frontiers
• NICE. Post-traumatic stress disorder (NG116). National Institute for Health and Care Excellence, 2018 (рекомендації щодо психологічних утручань і ліків; визначення комплексного ПТСР).